середу, 16 червня 2004 р.

Конституція Миколи Сціборського 1939


НАРИС ПРОЄКТУ ОСНОВНИХ ЗАКОНІВ 
/КОНСТИТУЦІЇ/ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Опрацював інж. М. Сціборський

ПЕРЕДМОВА.

Праця, яку ми тут предкладаємо увазі членських кадрів ОУН і суспільності, є лише нарисом проєкту Основних Законів, або Конституції, Української Держави.

Цей характер нашої праці зумовляє й її призначення, яке полягало у визначенні конституційних підстав державного устрою України.

Для оформлення цього нарису в закінчений проєкт, що міг би у відповідних обставинах перетворитися в Основний Державний Закон — потрібна ще доповнююча праця комісії експертів.

Свій конституційний нарис ми опрацювали на підставі засад, що їх визначає політична програма Організації Українських Націоналістів, з узагальненням тих умовин, серед яких довелося би нам ставити державне будівництво України.

Автор.

РОЗДІЛ I. — УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА.

Артикул 1.
Україна є суверенною, авторитарною, тоталітарною, професійно становою державою, що носить назву Українська Держава.

Артикул 2.
Устрій Української Держави будується на засадах націократії.
Націократія — це влада Нації в Державі, що спирається на зорґанізованій і солідарній співпраці всіх соціяльно-корисних верств, об’єднаних — відповідно до їх суспільних і професійних виробничих функцій — в представницьких орґанах державного кермування.
Основні засади націократії: національна солідарність, надклясовість і протипартійність.

Артикул 3.
Вся повнота влади в Українській Державі належить Українській Нації.
Цю владу Українська Нація здійснює через Голову Держави — Вождя Нації, що уособлює її суверенітет і єдність.

Артикул 4.
Територія Української Держави складається: /буде зазначено по уставленні державних меж. Прим. автора./
Кордони Української Держави визначає та міняє тільки Основний Державний Закон.

Артикул 5.
Державною мовою Української Держави є мова українська.

Артикул 6.
Державним гербом Української Держави є Володимирівський Тризуб золотої барви на синьому полі.
Право вживання державного гербу належить виключно державним установам.

Артикул 7.
Державними барвами Української Держави є барви синя й жовта.

Артикул 8.
Прапор Української Військової Фльоти є синьо-жовтим з державним гербом золотої барви в лівому боці синьої частини прапору.
Прапор торговельної фльоти є синьо-жовтий.

РОЗДІЛ II — ДЕРЖАВА Й ЦЕРКВА.

Артикул 1.
Українська Держава признає реліґію за велику цінність, що сприяє розвитку духовно-моральних сил людини, суспільства й Нації.

Артикул 2.
Українська Держава стоіть на становищі охорони Церкви та обопільної співпраці.

Артикул 3.
Національними Церквами в Державі визнаються: Українська Православна Автокефальна Церква з Патріархатом у Києві, і Українська Греко-Католицька Церква з Митрополитом у Львові.

Артикул 4.
Окремий державний закон означить загальні рами орґанізації церкви в Українській Державі, забезпечить її внутрішню автономію й канонічні постанови, і встановить її правне відношення до Держави.

РОЗДІЛ III. — ГОЛОВА ДЕРЖАВИ — ВОЖДЬ НАЦІЇ.

Артикул 1.
На чолі Української Держави стоїть Голова Держави — Вождь нації.

Артикул 2.
Головою Держави може бути кожний громадянин українського походження, що має всі цивільні й політичні права та досягнув 35 років життя.

Артикул 3.
Голову Держави покликає Великий Збір Нації, скликуваний для цієї мети в складі Державного Сойму й Верховної Ради Національної Праці.

Артикул 4.
Голова Держави покликається доживотньо, або до часу, коли він самий виявить бажання уступити зі свойого посту.

Артикул 5.
На випадок смерти, чи уступлення Голови Держави, його обов’язки перебирає Перший Державний Секретар, що є його заступником у Державному Уряді.
В цьому випадку, Перший Державний Секретар зобов’язаний до одного місяця зо дня смерти чи уступлення Голови Держави скликати Великий Збір Нації для покликання Голови Держави.

Артикул 6.
В руках Голови Держави спочиває вся повнота верховної влади Української Держави, за здійснення якої він відповідає перед Богом, Нацією і власним сумлінням.
Свою владу виконує Голова Держави через відповідальний перед ним Державний Уряд, на чолі якого він стоїть особисто.
Голова Держави має вищий догляд над чинністю законодавчих, виконавчих і судових органів Держави.

Артикул 7.
Голова Держави скликає, відкриває, замикає і розв’язує Державний Сойм та Верховну Раду Національної Праці.

Артикул 8.
Голова Держави іменує й звільняє членів Державного Уряду.

Артикул 9.
Голова Держави затверджує іменовання вищих державних урядників /не нижче IX кляси/, вищих старшин Армії та Фльоти та ректорів високих шкіл.

Артикул 10.
На внесення міністра ісповідань за попередньою ухвалою Державного Уряду, Голова Держави іменує достойників Української Церкви /не нижче правлячих єпархіями чи дієцезіями єпископів/.

Артикул 11.
Голова Держави є Головним Отаманом усіх суходольних, повітрових і морських збройних сил Української Держави.
В часі війни, головне командування над дієвими збройними силами Глова Держави може доручити Наказному Отаманові Армії й Фльоти.

Артикул 12.
Голова Держави нагороджує почесними відзнаками й ранґами згідно з постановами відповідних законів.

Артикул 13.
Голова Держави акредитує й приймає дипльоматичних представників чужих держав.
Іменем Української Держави, він затверджує умови з чужими державами на підставі внесень Державного Уряду й Державного Сойму.

Артикул 14.
Голова держави виповідає війну й заключує мир, повідомляючи про це Великий Збір Нації, що скликується для цієї мети в складі Державного Сойму й Верховної Ради Національної Прації.

Артикул 15.
Голова Держави має право помилування та амнестії, здійснюючи його через Державного Секретаря Юстиції.

Артикул 16.
Голова Держави одержує з державних фондів щорічну цивільну листу.
Висоту цивільної листи встановлює окремим законом Державний Сойм.

Артикул 17.
Голова Держави обіймає уряд не пізніше 7 днів з часу покликання його Великим Збором Нації.

Артикул 18.
Обняття уряду Головою Держави відбувається на урочистому засіданні Великого Збору Нації, перед яким Голова Держави складає присягу на береження законів, безпеченства й цілости Української Держави.

Артикул 19.
Присяга, що її складає перед Великим Збором Нації Голова Держави, наступна:
“Перед Господом Богом, Україною і власним сумлінням обіцяю і клянуся виконувати обов’язки Голови Держави й Вождя Нації совісно й найкраще як я їх розумію, дбати про добро й славу Української Держави та берегти її законів. В тому власноруч підписуюся”.
По виголошенні присяги, Голова Держави цілує Святий Хрест і Євангеліє.

Артикул 20.
Підписаний текст присяги Голови Держави переховується в архівах Великого Збору Нації.

РОЗДІЛ IV. — ДЕРЖАВНИЙ СОЙМ.

Артикул 1.
Законодатною установою в Українській Державі є Державний Сойм.

Артикул 2.
Державний Сойм твориться на засаді представництва всіх суспільних верств Нації.
У спосіб, передбачений окремими законом виборчої ординації, кандидатів на Послів до Державного Сойму визначають Виборчі Комісії, зложені з Мужів Довірря від професійно-станових орґанізацій, орґанів місцевої самоуправи, культурних та інших публично-правних установ, що знаходяться у визначених виборчих округах.
Зложені Виборчими Комісіями реєстри кандидатів на Послів до Державного Сойму, у встановлений Державним Секретаріятом Внутрішніх Справ час, публично проголошуються й даються під голосування всіх управнених громадян даної виборчої округи.
Вибори Послів до Державного Сойму відбуваються на підставі загального, рівного, безпосереднього й тайного права голосовання.
Кількість кандидатів, визначених Виборчими Комісіями у даній окрузі, може перевищати кількість Послів, яких ця округа має обрати до Державного Сойму. Обраними вважаються ті кандидати, що дістануть більшу кількість голосів.

Артикул 3.
Послом до Державного Сойму може бути кожний/а/ український/ка/ громадянин/ка/, що має цивільні й політичні права та досягнув/нула/ 25 років життя.

Артикул 4.
Право обирати послів до Державного Сойму мають усі українські громадяни/ки/, що посідають цивільні й політичні права та досягнули 21 рік життя.

Артикул 5.
Посли до Державного Сойму обираються на 3 роки.

Артикул 6.
Мандат Посла до Державного сойму погасає тільки в наступних випадках:
1. з причини смерти,
2. добровільного зложення мандату, або втрати виборчого права,
3. згідно з рішенням 2/3 всіх Послів Державного Сойму,
4. на підставі окремого рішення Голови Держави.
Про погаснення мандату Посла до Державного Сойму, його голова негайно повідомляє Державного Секретаря Внутрішніх Справ, а цей останній до тижня оголошує в урядовому часописі доповнюючий вибір.

Артикул 7.
За свою діяльність, Посли до Державного Сойму відповідають перед Державним Соймом і Головою Держави.

Артикул 8.
З хвилиною проголошення у Віснику Державних Законів наказу Голови Держави про скликання Державного Сойму, і до хвилі, коли тим же шляхом не з’явить наказ про його розв’язання — Посли до Державного Сойму користають з особистої недоторканості.
За вийнятком схоплення на гарячім вчинку, Послів до Державного Сойму не вільно переслідувати ні карно-судово, ні карно-адміністративно, ні арештувати без відома Державного Сойму.
У випадку схоплення на гарячім вчинку, належить про це негайно донести Голові Державного Сойму та просити його про згоду на дальший арешт і дальше карно-судове слідство.
Голова Держави може видати наказ про негайний арешт Посла й переведення над ним слідства без згоди на це Державного Сойму, повідомляючи лише про своє рішення його Голову.

Артикул 9.
Посли до Державного Сойму одержують у часі тривання сесій визначене законом удержання.
Вони користають безкоштовно з усіх засобів державної комунікації.

Артикул 10.
Кількісний склад Державного Сойму та його внутрішню орґанізацію визначить окремий Основний Державний Закон.

Артикул 11.
Перше засідання Державного Сойму відкриває Голова Держави, або, з його доручення, Перший Державний Секретар, відчитуючи наказ про скликання Державного Сойму.

Артикул 12.
Державний Сойм скликає на першу сесію Голова Держави окремим наказом за своїм підписом, що оголошується у Віснику Державних Законів.
В той же спосіб відбувається замкнення сесій.
Перша сесія Державного Сойму скликається не пізніше за 14 днів з часу обрання Послів Державного Сойму.
У надзвичайних випадках, Голова Держави може відложити скликання сесії.

Артикул 13.
У випадку потреби, в згоді з інтересами Держави, Голова Держави може власним наказом розв’язати Державний Сойм та призначити нові вибори, або спинити на певний час праці Державного Сойму.

Артикул 14.
Державний Сойм звичайною більшістю голосів покликає Голову Сойму, якого затверджує Голова Держави.

Артикул 15.
Посли до Державного Сойму не можуть купувати, чи арендувати державні добра, або приймати державні роботи, чи достави, як теж одержувати якусь державну концесію.

Артикул 16.
Голову Держави й Державний Уряд представляє на сесіях Державного Сойму Перший Державний Секретар, як заступник Голови Держави та представник Державного Уряду.
Перший Державний Секретар може доручити іншим Державим Секретарям заступати в Державному Соймі Державний Уряд, але не Голову Держави.

Артикул 17.
Право законодатної ініціятиви в Державному Соймі мають Голова Держави, Збір Державних Секретарів, кожний Державний Секретар і Посол до Державного Сойму зокрема.

Артикул 18.
Для вивчення й підготовки законодатних актів Державний Сойм творить фахові комісії з окремих ділянок державного управління.
Склад і завдання дотичних комісій визначає окремий закон, затверджений Головою Держави.

Артикул 19.
Сесії Державного Сойму правосильні в присутності 2/3 його членів.
Ухвали Державного Сойму відбуваються звичайною кількістю голосів, крім проєктів зміни Основних Законів, що вимагають 2/3 голосів членів Державного Сойму.

Артикул 20.
Ухвали Державного Сойму, його Голова надсилає Першому Державному Секретареві, а цей останній до 7 днів предкладає їх на затвердження Голови Держави.
Стверджені Головою Держави ухвали Державного Сойму негайно публікуються у Вісникові Державних Законів за підписом Голови Держави і відповідного Державного Секретаря, чи Збору Державних Секретарів.

Артикул 21.
Всі закони оголошуються у Вісникові Державних Законів.
Декрети Голови Держави та розпорядки Державних Секретарів, що нормують правні відносини, також оголошуються у Вісникові Державних Законів, з наведенням постанов закону, що уповажнує на видання дотичного декрету, чи розпорядку.

Артикул 22.
Ніхто не може виправдуватися незнанням закону, декрету, чи урядового розпорядження, що їх належно оголошено.

Артикул 23.
В обсяг завдань і компетенцій Державного Сойму входять:
1. Ухвала проєкту окремого закону про державний бюджет на один рік.
Примітка: В надзвичайних випадках, тимчасовий бюджетний закон може обіймати час, коротший від одного року.
Визначені в бюджетнім законі, або в тимчасовім бюджетнім законі грошові квоти можна уживати тільки на цілі, що там зазначені. Міняти призначення передбачених бюджетним законом, або тимчасовим бюджетним законом, грошових квот може тільки Голова Держави, повідомляючи про своє рішення Державний Сойм.
2. Ухвала проєктів законів про податки, публичні оплати, державні позики, продаж, заміну, чи обтяження нерухомого державного майна, про валюту, емісію кредитових білетів і державних обліґацій.
Примітка: Переведення справ, зв’язаних з валютою й емісією кредитових білетів належить до Державного Банку. Статут Банку законом ухвалює Державний Сойм і подає його через Державного Секретаря Фінансів на затвердження Голови Держави.
Догляд над діяльністю Державного Банку переводить Державний Секретар Фінансів.
3. Ухвала проєктів законів про міжнародні торговельні й митні умови, міжнародні умови, що накладають маєткові тягарі на Державу, або на її громадян, про міжнародні умови відносно державних кордонів, інші міжнародні умови та міжнародний арбітраж.
4. Ухвала проєктів законів про плян господарської розбудови держави.
5. Ухвала проєктів законів про щорічний віськовий контінґент під час миру.
6. Нагляд за державного господаркою через Контрольну Комісію Державного Сойму.
Примітка: Контрольна Комісія обирається Державним Соймом на час його каденції й складається з Голови, його Заступника та трьох Членів, що їх на внесення Голови Державного Сойму, затверджує Голова Держави. Члени Контрольної Комісії наглядають за державними боргами та складають щорічно Державному Соймові звіт з державних видатків і прибутків та фондів, що ними завідує Держава, і з загального фінансового становища Держави. Члени Контрольної Комісії не можуть займати іншого державного становища й складають на руки Голови Держави присягу сумлінного виконання своїх обов’язків.
7. Розгляд петиції громадян Держави, приватних зареєстрованих товариств і корпораціїй, товариств і корпорації публично-правного характеру.
Державний Сойм може передавати петиції відповідним Державним Секретарям, які дають Державному Соймові вияснення, або відмовляють їх з поданням причин.

Артикул 24.
Ухвали Державного Сойму стають законом тільки після затвердження їх Головою Держави.
Раз відхилений Головою Держави проєкт закону, Державний Сойм не може розглядати вдруге, за вийнятком випадку, коли йому доручить Голова Держави.

Артикул 25.
Посли до Державного Сойму можуть усно, чи письменно ставити Державним Секретарям запити з обсягу їх діяльности й у спосіб, що його визначає Правильник Державного Сойму.
На запит, дотичний Державний Секретар може відповісти негайно, або заповісти відповідь на означений термін, або відмовити її у мотивованій заяві.

Артикул 26.
Державний Сойм не управнений висловлювати недовіри державним Секретарям.
Державний Сойм 2/3 всіх своїх членів може висловити й подати до відома Голови Держави свої критичні завваги до діяльності Державних Секретарів.
Голова Держави узагальнює чи відкидає дотичне внесення Державного Сойму.

Артикул 27.
Державний Сойм може творити спеціяльні комісії для вияснення певних справ.
Ці комісії управнені викликати свідків і експертів, стягати з них усні чи писемні пояснення та переслухувати під присягою, послуговуючися постановами судового поступування.

РОЗДІЛ V — ДЕРЖАВНИЙ УРЯД.

Артикул 1.
Верховна виконавча влада знаходиться в руках Голови Держави, що здійснює її через Державний Уряд.
Державний Уряд має назву: Збір Державних Секретарів.

Артикул 2.
Кількісний склад Державних Секретарів і дотичних Державних Секретаріятів, визначає відповідно потребі Голова Держави окремим декретом.

Артикул 3.
За свою діяльність у згоді з основними та іншими законами Держави, з власними урядовими актами, і за стан підляглих їм галузей державного управління — Державні Секретарі відповідають тільки перед Головою Держави, який іменує й звільняє їх на підставі власного рішення й перед яким вони складають при іменуванні встановлену законом присягу.
Карно-судове, чи карно-адміністративне переслідування та арештування Державних Секретарів може наступити тільки з наказу Голови Держави.

Артикул 4.
Як Голова Державного Уряду, Голова Держави безпосередньо керує діяльністю Збору Державних Секретарів.
Для допомоги у виконанні своїх функцій, Голова Держави призначає з поміж Державних Секретарів Першого Державного Секретаря, який заступає його в потрібних випадках у характері Голови Держави й Голови Державного Уряду.

Артикул 5.
В поодиноких Державних Секретаріятах призначаються Ґенеральні Секретарі, що виконують обов’язки заступників Державних Секретарів.
Ґенеральних Секретарів призначає Голова Держави на внесення дотичних Державних Секретарів перед якими вони безпосередньо відповідають за свою діяльність.

Артикул 6.
Державні Секретарі, а з їх доручення Ґенеральні Секретарі, мають право брати участь у засіданнях Державного Сойму та його Комісій і промовляти поза чергою.

Артикул 7.
Поодинокі Державні Секретарі і підлеглі їм уряди, мають право, в цілі виконання законів, у своїм обсязі ділання видавати накази та розпорядження й жадати від установ та громадян Держави їх виконання під загрозою примусу й кари згідно з діючими законами.

Артикул 8.
Державні Секретарі, Ґенеральні Секретарі та директори департаментів Державних Секретаріятів не можуть обіймати інших урядів, за вийнятком вищих наукових та почесних, ані мати побічні заробіткові праці.

Артикул 9.
Всі державні урядовці, перед обняттям своєї служби, складають на руки своїх начальників присягу на вірність Українській Державі й Вождеві Нації, береження Основних та інших державних законів й розпоряджень влади та заховання урядової тайни.
Закони для державних службовців визначають їх обов’язки й права, умови прийняття на державну службу, службові ранґи, почесні нагороди, дисциплінарне поступування і спосіб їх матеріяльного забезпечення, включаючи й емеритуру.

Артикул 10.
Адміністрація відділюється від судів.
Окремий закон визначить поступовання в адміністративних справах.
Важність рішень адміністративних урядів можна оспорювати перед Найвищим Адміністративним Судом, коли перед тим дана справа перейшла всі означені в законі адміністративні інстанції.

Артикул 11.
Для цілої території Української Держави існує один спільний Найвищий Адміністративний Суд.
Цей суд рішає, стосуючи постанови судового поступовання, про важність рішень адміністративних урядів, про важність рішень самоурядування й професійно-станових установ, на випадок компетенційного спору між поодинокими державними урядами, на випадок нарушення Основних Державних Законів, оскільки ці справи не належать до компетенції властивих судів.
На випадок компетенційного спору між судовими й адміністративними владами, рішає Найвищий Касаційний Суд, при чому має він покликати до участи в розправі і рішенні не менше двох членів Найвищого Адміністративного Суду.
Окремий закон докладно означить склад і компетенції Найвищого Адміністративного Суду.

Артикул 12.
Окремий закон встановить орґанізацію адміністративних влад у Краях, Областях, Повітах, Районах, містах і громадах, та їх компетенції.

РОЗДІЛ VI — ДЕРЖАВНЕ СУДІВНИЦТВО.

Артикул 1.
Судові вироки й постанови проголошуються іменем Української Держави.

Артикул 2.
Судів іменує Голова Держави на внесення Державного Секретаря Юстиції.
Орґанізацію і обсяг ділання судів, не виключаючи й військових, визначить окремий закон.
Уряд судді може обійняти особа, яка відповідає вимогам, що її ставить закон.
Судді складають окрему присягу, форму якої визначить закон.

Артикул 3.
У виконанні правосудности, судді незалежні й підлягають виключно законам.
Вища судова влада може хвилево усунути суддю від урядування тільки тоді, коли рівночасно передасть його справу належному судові.
Окремий закон для суддів визначить їх обов’язки й права.

Артикул 4.
Суди не мають права оспорювати важности законів, що їх у належний спосіб видано й оголошено, натомість мають право встановлювати, чи розпорядження адміністративної влади, професійно-станових установ чи самоуправи видано згідно з постановами діючих законів, і чи влади не переступили своєї компетенції.

Артикул 5.
Судові розправи, як у справах цивільних так і карних, мають бути усні й прилюдні.
Вийнятки з цієї засади визначає закон.

Артикул 6.
Для цілої території Української Держави утворюється один Найвищий Касаційний Суд.
Окремий закон визначить склад та компетенцію Найвищого Касаційного Суду.

РОЗДІЛ VII – ДЕРЖАВНИЙ КОНТРОЛЬ.

Артикул 1.
Контроль на цілим державно-фінансовм господарством виконує Державний Контроль на чолі з Головним Державним Контрольором.
Головного Державного Контрольора призначає й звільнює Голова Держави.

Артикул 2.
Головний Державний Контрольор не входить до складу Державного Уряду, але в службовій ієрархії має права Державних Секретарів.
Головного Державного Контрольора стосуються приписи, зазначені в Розділі IV, артикули 3 і 8.

Артикул 3.
Головний Державний Контрольор щорічно подає Державному Сойму звіт про всі державні прибутки й видатки, про державні фонди і загальний стан фінансів Держави.
Подібний звіт Головний Державний Контрольор подає щороку, а також на кожне подання, Голові Держави.

Артикул 4.
Окремий закон про Державний Контроль в Українській Державі визначить обов’язки, права й орґанізацію контролю в державному господарстві.

РОЗДІЛ VIII — ОБОРОНА ДЕРЖАВИ.

Артикул 1.
Оборона Української Держави жертвою крови, є найвищою чеснотою для її громадян.
Всі громадяни Української Держави мужеського пола зобов’язані до військової служби на суші, морі й повітрі, на підставі постанов окремого закону.
У випадку потреби, громадяни Української Держави жіночого полу зобов’язані до допомогової служби для оборони Держави, на підставі постанов окремого закону.

Артикул 2.
Збройні сили Української Держави складаються з сухопутнього війська, повітрової й морської фльоти та з загального ополчення.
Закон визначить чисельний стан війська й повітрової та морської фльоти в часі миру, як також час тримання чинної й запасової служби та його обов’язки в обороні держави.

Артикул 3.
Збройні сили Держави вживаються для оборони її суверенности та цілісности її кордонів.
На завдання цивільної влади, збройні сили Держави можна уживати у випадках внутрішніх розрух, в згоді з приписами відповідних законів.
Окремий закон визначить способи ужиття збройної сили Держави при вийнятковому стані.

Артикул 4.
Військовим особам не вільно скликувати нарад і зборів без дозволу відповідної влади.
Військові зобов’язані притримуватися строгої військової дисципліни.

Артикул 5.
За переступи й вчинки сповнені в часі відбування військової служби, військові відповідають перед військовими судами на підставі окремого військового карного закону й окремого карного поступовання.

Артикул 6.
Військо чужої держави може перебувати на території Української Держави тільки за згодою Голови Держави.

Артикул 7.
Охорону внутрішнього ладу й службу безпеченства в межах Української Держави виконують в ділянці політичній — формації Націоналістичної Охорони Держави, а в ділянці карній — державна поліція.
Окремий закон визначить орґанізацію Націоналістичної Охорони Держави та державної поліції.

РОЗДІЛ IX — ПРОФЕСІЙНО-СТАНОВА Й СУСПІЛЬНА ОРҐАНІЗАЦІЯ ДЕРЖАВИ.

Артикул 1.
В основу суспільного устрою Української Держави кладеться солідарна співпраця всіх соціяльно-виробничих верстви, яку нормує Держава в загальних інтересах Української Нації.
Для здійснення цієї засади суспільних відносин, Держава будує свій господарський устрій на підставі тотального пляну, контролі й мішаних форм удержавленої, громадської та приватної власности на засоби господарського виробництва.
Окремий закон визначить форми господарської орґанізації Держави.

Артикул 2.
Українська Держава розглядає працю, як етичний і суспільний обов’язок перед Нацією, а громадян, як творців духовних і матеріяльних цінностей.
В згоді з цим, всі суспільні верстви Нації об’єднюються — відповідно до родів праці, професій і господарських функцій — в професійно-станових орґанізаціях.

Артикул 3.
Професійно-станові орґанізації є державними установами і об’єднуються, згідно з адміністративно-територіяльним розподілом держави і за принципом вертикальної орґанізації — в центральні установи, відповідно до родів і галузей праці, професій та господарських функцій, які вони заступаються.
Всі повнолітні громадяни/ки/ Української Держави, що виконують певні виробничі функції в суспільстві, зобов’язані бути членами відповідних професійно-станових орґанізацій.
Вийняток становлять ті громадяни/ки/, що позбавлені цивільних чи політичних прав.
Окремий закон встановить форми професійно-станової орґанізації держави й суспільства.

Артикул 4.
Діяльність центральних професійно-станових установ, що представляють окремі роди і галузі праці, професій та господарських функцій, координує й направляє, в межах цілої держави, Верховна Рада Національної Праці.

Артикул 5.
Верховна Рада Національної Праці складається з мужів довір’я центральних професійно-станових установ, що представляють окремі роди й галузі праці, професій та господарських функцій у межах держави.
Форми орґанізації Верховної Ради Національної Праці, її завдання та обсяг компетенцій встановить окремий закон.
Верховну Раду Національної Праці скликає, відкриває, замикає й розв’язує Голова Держави.

Артикул 6.
На чолі Верховної Ради Національної Праці стоїть її Президія в складі Голови, двох Заступників і чотирьох Членів, що призначаються наказом Голови Держави.
Голова Верховної Ради Національної Праці є водночас Державним Секретарем Координації Національної Праці.

Артикул 7.
Існування політичних партій, ґруп, орґанізацій та ідеольоґічних вільних гуртів — заборонене в в Українській Державі.

Артикул 8.
Одинокою ідеольоґією, що виховує громадян Української Держави, є ідеольоґія Українського Націоналізму, а одинокою формою політичної орґанізації суспільства є Орґанізація Українських Націоналістів.

Артикул 9.
Орґанізація Українських Націоналістів є підставою державного ладу й чинником виховання Нації та орґанізації суспільного життя.

Арикул 10.
Верховним керівним орґаном Орґанізації Українських Націоналістів є Провід Українських Націоналістів.
Голова Держави є водночас Головою Проводу Українських Націоналістів.

РОЗДІЛ X — СУМОУПРАВА.

Артикул 1.
Стоючи на засаді тотальности, інтеґралізму й централізації в державному управлінню, держава водночас допускає здорові форми децентралізації й участь населення в місцевій самоуправі.

Артикул 2.
Громади, волости, місточка, міста, повіти та вищі одиниці самоуправи користають з права вирішення питань про місцеві добра та потреби в межах своєї території, поскільки держава адміністрація не прилучила певної справи до обсягів свойого ділання.

Артикул 3.
На чолі самоуправи в Краях стоять Краєві Ради, що виділюють з себе в характері виконавчих орґанів Краєві Управи.
Догляд над діяльністю Краєвих Рад, Краєвих Управ та нижчестоячих орґанів самоуправи, проводять, призначені наказом Голови Держави, Краєві Начальники, що представляють державну адміністрацію.

РОЗДІЛ XI — ОБОВ’ЯЗКИ Й ПРАВА ГРОМАДЯН.

Артикул 1.
Суспільна вартість громадян зумовлюється їх творчістю й тими користями, які вони приносять національній спільноті.

Артикул 2.
Праця — це етична засада, що зобов’язує всіх громадян Української Держави тв визначає їх національно-суспільну вартість.
Ухилення від обов’язку праці рівнозначне соціяльному паразитизмові.
Всі роди фізичної й інтелєктуальної праці мають суспільну вартість і гідні пошанування, коли слугують інтересам Нації та Держави.
Права громадян Української Держави зумовляються їх обов’язками перед Нацією та Державою.

Артикул 3.
Українське громадянство набувається:
1. через народження від батьків громадян Української Держави,
2. через подружжя з громадянином Української Держави, і
3. через надання громадянства відповідною владою.
Особі української народности, що оселиться в межах Української Держави, не можна відмовити в наданні українського громадянства, коли цьому не стоять на перешкоді особливі причини.

Артикул 4.
Українське громадянство в хвилі проголошення Української Держави мають:
1. всі особи української народности, що мешкають у межах Української Держави.
2. особи інших народностей, яких батьки, чи вони самі стало мешкали в межах Української Держави з 1 серпня 1914 року.
Примітка: згаданим у точці 2 цього Артикулу особам може бути відмовлено в наданні українського громадянства.
Вийняток з Артикулів 3 і 4 становлять особи жидівської народности, що підлягають окремому законові.
Окремий закон точно визначить постанови що до набуття й втрати українського громадянства.

Артикул 5.
Всі громадяни Української Держави, як чоловіки, так і жінки, рівні перед державними законами.
Українська Держава не визнає родових, станових, шляхецьких привілеїв та родових і особистих шляхоцьких титулів.
Всі публичні уряди рівно доступні для всіх громадян на умовинах, означених у законі.
Жінка в Українській Державі має всі цивільні та політичні права, нарівні з чоловіками.

Артикул 6.
Українському громадянинові не вільно прийняти чужоземного шляхоцього титулу.
На прийняття україномовним громадянином чужоземного ордену, потрібно дозволу Голови Держави.

Артикул 7.
За вийнятком схоплення на горячому вчинку й у випадках, що їх передбачає окремий закон, українського громадянина не вільно арештувати, чи піддати особистому трусові без наказу відповідної влади.
За вийнятком випадків, передбачених законом, арештованого українського громадянина належить впродовж 48 годин доставити до відповідної судової влади, що рішає про його дальше задержання в арешті, або звільняє з під арешту.

Артикул 8.
Карне переслідування й вимір кари переводиться тільки на на підставі існуючого закону.
Нікого не можна позбавити належного суду. Вийняткові суди допускаються у випадках, зазначених у законі.

Артикул 9.
Подружжя, як підстава законного життя, моралі, існування та розвою Нації, стоїть під охороною закону.
В Українській Державі визнається церковний і цивільний шлюб.
Окремий закон встановить форму цивільного шлюбу.
Державний суд розв’язує справи про розводи, законність та дійсність шлюбів.

Артикул 10.
Українська Держава визнає свободу сумління й вірувань, оскільки вони не йдуть у розріз з добром і мораллю Української Нації.
Нікого не можна змушувати до участі в реліґійниз чинностях, чи обрядах, або належати до якого-небудь віроісповідання.
Кожному забезпечується вільність зміни віроісповідання.
Ніхто з громадян не може ухилятися від виконання публичних обов’язків з причини своїх реліґійних переконань.

Артикул 11.
Порядок визнання віроісповідання, що досі держава не визнала, встановить державний закон.

Артикул 12.
Кожний громадянин може зміняти місця побуту й переносити свою власність у межах держави, коли не має на це виразної заборони закону, чи адміністративної влади.

Артикул 13.
Кожний громадянин має право вільного вибору професій та заробітку. Обмеження в цьому напрямі може встановити тільки закон.

Артикул 14.
Забезпечується кожному вільність науки, навчання і наукових дослідів.

Артикул 15.
Метою виховання й освіти, Українська Державі ставить творення суспільного типу людини — здатної до активного творчого життя.
Кермування та догляд над шкільництвом, належить Державі.
В основу шкільництва ляже система національної, державної, обов’язкової та єдиної школи, що дасть підстави всебічного розвитку людини.
Приватні освітні установи та чужомовне навчання доспускаються тільки за дозволом влади в кожному поокремому випадку та підлягають її контролі.
Навчання в школах, від нижчої до високої, що їх удержує Держава, безкоштовне.
В цілях творення провідних кадрів суспільства, Держава сприяє кожному талановитому й працьовитому громадянинові в здобутті якнайвищої освіти.
Держава створить установи широкого позашкільного навчання.

Артикул 16.
Держава контролює всі роди видавничої діяльности, зокрема пресу.
Матеріяльна та інша участь чужинців у видавничій і пресовій діяльности допускається лише за окремим дозволом влади, й підлягає її контролі.
Видання на чужих мовах допускається за окремим дозволом влади, й підлягає її контролі.

Артикул 17.
Праця, здоровля й життя громадян Української Держави стоять під охороною закону.
Держава перебирає на себе контроль над орґанізацією праці, умовинами праці й винагородою за неї.
Окремий закон забезпечить матеріяльно громадян, або їх родини, на випадок недуги, каліцтва, старости й смерти.

Артикул 18.
Об’єднані в професійно-станових орґанізаціях працівники й працедавці мають у відповідних професійно-станових установах і у Верховній Раді Національної Праці своїх представників, які братимуть участь у вирішенні питань соціяльної політики й господарського виробництва Держави.

Артикул 19.
Встановлений Державою Кодекс Праці реґулюватиме умови праці громадян у всіх галузях господарської продукції та іншої творчости; встановлюватиме рівень винагороди за працю, визначатиме її технічний процес, виробничі норми, гиґієну праці, внутрішній розпорядок робіт у підприємствах, опреділюватиме відносини між працівниками й працедавцями, право й форми арбітражу, тощо.

Артикул 20.
Матеріяльні й продукційні відносини окремих суспільних ґруа, об’єднаних у професійно-станових орґанізаціях, як і стосунки внутрі цих орґанізацій, чи між ними, реґулюються під доглядом і контролем Верховної Ради Національної Праці.
Працедавці і працівники матимуть у рямцях Кодексу Праці й при контролі Верховної Ради Національної Праці право персональних і колєктивних умов у справах, що стосуються їх інтересів.
Страйки робітників і льокавти працедавців заборонені законом, як незгідні з поняттям націократичної Держави та суперечні засадам національної й соціяльної солідарности.

Артикул 21.
Право власности на всі матеріяльні добра належить Нації.
Нація виделеґовує свої компетенції фізичним й правним особам, що виступають суб’єктами даного їм Нацією права володіти майном, передавати його в спадщину й бути працедавцями.

Артикул 22.
Право на приватну власність упідставлює праця. Посідання власности накладає зобов’язання давати їй корисне для Нації примінення. У випадках протидержавного, чи антисоціяльного використання власности, або зужитковання її на цілі, що суперечать моралі та добрим звичаям суспільства — вона підпадає конфіскації.

Артикул 23.
Приватна власність стоїть під охороною закону.
Спосіб вивласнення, або обмеження приватної власности визначить окремий закон.

Артикул 24.
Нагромадження матеріяльних багацтв понад доцільні з суспільного огляду норми — Держава внеможливить окремими реґулятивними заходами.

Артикул 25.
Будуючи національне господарство на підставі державного пляну й контролі — Держава водночас забезпечить громадянам усі можливості творчого вияву приватної ініціятиви та здорового змагу в господарській діяльности.

Артикул 26.
Велика приватна земельна власність заборонена в Українській Державі.
Право на володіння землями й користування землею належить тим, що на ній працюють.
Основним типом земельного устрою Держави є трудове середнє селянське господарство.

Артикул 27.
Громадянам забезпечується спадкове право в межах діючих законів.
Ці закони визначають участь Держави у спадщині.

Артикул 28.
Громадяни Української Держави мають право вносити петиції до Голови Держави, Державного Уряду, Державного Сойму, Верховної Ради Національної Праці й орґанів самоуправи.

Артикул 29.
Всі громадяни зобов’язані бути вірними Державі, підлягати її законам, шанувати законну владу, улегшувати її завдання, виконувати її накази, що видані згідно з законом, виконувати публичні уряди, до яких їх покликано, платити податки й нести всі тягарі та особисті й речеві повинності.

Артикул 30.
Всі громадяни зобов’язані до військової служби.
Окремі закони визначать рід, спосіб, порядок і час тривання військової служби, звільнення від цього обов’язку, а також особисті й речеві повинности на військові цілі.
Всі постанови про обов’язки й права громадян стосуються і до військових осіб усіх ступенів, поскільки тому не суперечать військові закони.

Артикул 31.
Чужинці, що перебувають на території Української Держави, за вийнятком осіб з правом екстериторіяльності, підлягають її законам на загальних для всіх підставах. Вони не користають з політичних прав українських громадян, з усіх інших прав користають, поскільки закон не визначив у тому напрямі обмежень.

____________
//rid.org.ua/?p=379
Фото: Центральный Государственный Архив Высших Органов Власти и Управления Украины, фонд 3833, опись 1, дело 7, листы 1-9 (двусторонние).
//novoross-73.livejournal.com/12350.html


Микола Сціборський (28 березня 1898, Житомир - 30 серпня 1941, Житомир) - діяч УНР та ОУН, полковник, ідеолог українського організованого націоналізму, один із творців солідаризму та корпоративного державного устрою, публіцист, за фахом - інженер-економіст.

Учасник першої світової війни 1914-1918, капітан російської армії. У 1917 перейшов на службу до армії УНР. В еміграції жив у Чехословаччині та Франції. У 1929 закінчив Українську господарську академію у Подєбрадах, де створив у 1925 Легію українських націоналістів. З 1927 входив до Проводу українських націоналістів. 



У 1928-1934 видавав у Празі ідеологічний орган ПУН — журнал «Розбудова нації», автор численних статей у націоналістичних журналах «Державна Нація», «Розбудова Нації», «Сурма», тижневику «Українське Слово» (Париж) та інших виданнях. У 1929 - делегат 1 Конгресу українських націоналістів у Відні, обраний першим заступником голови Проводу українських націоналістів.

У вересні 1939, за дорученням Андрія Мельника розробив Нарис проекту основних законів /конституції/ Української Держави. Після розколу ОУН - на боці Андрія Мельника. На початку сталінсько-гітлерівської війни 1941-1945 у складі основної похідної групи вирушив у Київ. Загинув у Житомирі за нез'ясованих обставин... Похований у Житомирі на подвір'ї Свято-Преображенського Собору.

____________
//uk.wikipedia.org/wiki/Сціборський_Микола

Немає коментарів: