НАЧЕРК ПРОЄКТУ
ДЕРЖАВНОГО ЗАКОНОЛАДУ ДЛЯ
«УКРАЇНСЬКОЇ ТРУДОВОЇ РЕСПУБЛІКИ»
А. Державний лад
І. Державне право.
Право природи і основане
на ньому міжнародне право на само означення і рівноправність всіх народів - дають
Українському Народові нічим не обмежену волю.
Силою своєї необмеженої
волі Український Нарід визнає себе самостійним, незалежним, суверенним і з усіма
народами рівноправним і творить на своїх землях свою окрему державу під іменем: «УКРАЇНСЬКА ТРУДОВА
РЕСПУБЛІКА»
ІІ. Державне знамя.
Українська Трудова
Республіка задержує своє історичне знамя державне знамя тризуб на знак:
1. Державна влада
в Україні виконує тільки три функції: а) охорона української держави і громадян;
б) ширення просвіти серед українських громадян; в) надання допомоги українським
громадянам.
2. Що життя українських
громадян розподіляється на три доби: а) доба росту і пристосування до праці до 20
літ; б) доба творчої праці у віці від 20 до 60 літ; в) доба старости і спочину понад
60 літ.
3. Що трудовий день
для українських громадян ділиться на три восьмигодинні пори: а) пора труду; б) пора
відпочинку і гуляння; в) пора сну.
4. Що Українська Трудова
Суспільність розподіляється на три верстви: а) хліборобсько-творчу; б) промислово-творчу;
в) державно-службову.
5. Заробіток українського
громадянина розходиться у трьох напрямках: а) на власний прожиток; б) на поношення
державних повинностей; в) на помноження народнього багатства через ощадність.
6. Український Нарід
має споконвічну незаперечну владу над Чорним Морем.
ІІІ. Державна барва.
«Українська Трудова
Республіка» остає також під своїми історичними барвами блакитно-золотою на знак
бажання:
1. Щоб над українськими
землями всміхалося вічно погідне блакитне небо народнього щастя і мира, а під цим
небом:
2. Щоб як сонце, сяяли
золоті степи, вкриті буйними ланами пшениці для вжитку і здоровля українського трудового
народу.
IV. Державна територія.
Український Нарід
визнає своїми землями і обнімає в склад своєї держави ті простори, на котрих поселяються
Українці суцільною масою і в порівнянні з другими, живучими всуміш з українцями,
народами творять безоглядну або зглядну більшість.
Осередком українських
земель і столицею «Української Трудової Республіки» є старинна українська столиця
- Київ.
[Дотеперішні державні кордони, котрі розрубували
живе тіло Українського Народу і розмежовували його землі - касуються і не мають
на будуче ніякого значіння. Кордон «Української Трудової Республіки» творить етнографічна
лінія, котра відокремлює Український Нарід від сусідніх народів.]
V. Міжнародне становище.
Через своє відокремлення
в осібну державу Український Нарід не хоче і не може нікому заподіяти ніякої кривди.
Противно, обстоюючи своє незаперечне право на самостійність, суверенність і рівноправність,
Український Нарід бажає виключно і одиноко забезпечити себе на віки від дотеперішнього
гнету, а свої землі від дотеперішньої експлуатації зі сторони другіх народів.
[Всі дійсні і оправдані дотеперішні користи,
котрі походили від спільного пожиття в одній Державі так для Українського Народу
з одного боку, як також для сусідніх народів з другого боку - не сміють для нікого
пропасти, а убезпечення ціх користей для всіх інтересованих полагодиться через заключення
добровільних, міжнародних союзів, умов і договорів.]
VI. Державна влада.
«Українською Трудовою
Республікю» править весь Український Нарід, котрий є самий для себе і сувереном
і повелителем і володарем.
Державна влада ділиться
на репрезентаційну, законодавчу, виконавчу та судову.
VI а)
Репрезентаційна влада.
Репрезентацій на влада
належить Посадникові і Верховній Раді «Української Трудової Республіки».
§1.
Посадника «Української
Трудової Республіки» вибирають українські громадяни на основі загального, рівного,
тайного і безпосередного права голосування, що прислуговує всім громадянам, Української
Трудової Республіки без виїмка, котрі покінчили 20-тий рік життя, без огляду на
їх пол, стан, народність і віроісповідання.
§2.
Посадник є головою
«Української Трудової Республіки» і репрезентантом суверена держави на зовні супроти
других держав [і на внутрі cупроти] поодиноких українських громадян.
§3.
Посадникові належуть
почести, [він має] права і обов’язки суверена
держави. Посадник стоїть понад законами, його особа недоторкана. За своєю діяльністю
одвічає по укінченню свого уряду перед Українською Республіканською Радою.
§4.
Зокрема Посадник санкціонує
ухвалені законодатними органами закони, назначує і відправляє державних і краєвих
народніх довірників, санкціонує міждержавні трактати і договори та дбає про нерушимість
державного законоладу і перестерігання обов’язуючих в державі законів.
§5.
Посадника «Української
Трудової Республіки» вибирає Український Нарід на протяг 6 літ. Скорочення шестилітнього
речинця для урядування Посадника може наступити через смерть Посадника, через добровільне
зречення Посадника зі свого уряду і через вибір нового Посадника внаслідок візвання
до Українського Народу, ухваленого 3/4 всіх голосів Української Республіканської Ради.
Поновний вибір Посадником
і більшекратний - допускаємі.
§6.
Верховна Рада «Української
Трудової Республіки» складається з народніх представників, вибераємих через загал
виборців, по одному з кожного краю, на основі загального, рівного, тайного і безпосередного
права голосування на протяг шести літ.
§7.
Верховна Рада є дораджуючим
органом для Посадника «Української Трудової Республіки».
Всі діла посадника,
які може підприняти він в державних справах на підставі зачеркненого для репрезентаційного
права, потребують для своєї важности і правосильности попередньої згоди і ухваленої
абсолютною більшістю голосів постанови Верховної Ради.
§8. Верховна Рада
одвічає за діла Посадника перед Українською Республіканською Радою.
VI б) Законодатня влада.
Законодатня влада
доручена народньому представництву і Українській Республіканській Раді.
§1.
Українську Республіканську
Раду вибирають українські громадяне на правилах, обов’язуючих для виборів Посадника
«Української Трудової Республіки» з цією одміною, що кожних 400.000 населення, проживаючого
в одному виборчому окрузі, вибирає від себе одного народнього представника в склад
Української Республіканської Ради.
§2.
Українська Республіканська
Рада вибирається з правила на протяг 6 літ, одначе правильний 6-літній речинець
істнування Української Республіканської Ради може бути скорочений, а Українська
Республіканська Рада розв’язана тоді, коли так рішить сама [Українська Республіканська Рада], або коли зажадає цього абсолютна більшість всіх виборців
будь то з власного почину, будь то внаслідок візвання, виданого через Посадника
«Української Трудової Республіки».
§3.
Поодинокі народні
депутати виконують рівнож свої мандати на цілому протязі радяньського речинця. Але
вони могуть бути відкликані з Української Ради перед кінцем радяньського речинця
тоді, коли цього зажадає абсолютна більшість виборців їхнього виборчого округа з
власного почину, або внаслідок візвання, виданого через Посадника «Української Трудової
Республіки».
§4.
Українська Республіканська
Рада є найвищим законодатним органом в державі. Закони ухвалені Українською Республіканською Радою, обов’язують на цілій території
«Української Трудової Республіки» і усіх українських громадян; [право екстеріторіяльности для представників закордонних
держав запоручене.]
§5.
Докладне означення
способу ухвалювання і видавання законів постановить перша Українська Республіканська
Рада через ухвалення відповідного радянського регуляміна.
Засадою для українського
державно-радяньського поведення будуть слідуючі основні постанови:
а) законопроєкти проходять
з правила від Українського Державного Правительства, однаковож одна пята часть загалу
радянських депутатів або 100.000 виборців мають право подати кожної хвилі
свої власні законопроєкти, котрі матимуть першенство перед правительственними законопроєктами;
б) Закони, ухвалені
Українською Республіканською Радою переходять через санкцію Посадника «Української
Трудової Республіки», котрий може довільно ці закони затвердити і з цією хвилею
вони стають правосильні, або відказати їм свої санкції, через що ухвалені закони
не набудуть правосильности.
Коли ж Українська
Республіканська Рада ухвалить несанкціонований закон без ніякої зміни вдруге - тоді
цей закон стає правосильний з хвилею повторення ухвали нарівні з санкціонованими
законами, а санкція Посадника для нього більш непотрібна.
Речинець для уділення
санкції виносить 3 місяці, числячи від дня ухвали закона через Українську Республіканську
Раду. В цьому речинці Посадник обов’язаний предложений закон, або санкціонувати,
або відказати йому своєї санкції. Неполагодження санкції у визначеному речинці рівняється
відмовленню санкції через Посадника, а несанкціонований закон приходить в першу
чергу під поновну обраду Української Республіканської Ради.
§6.
Українська Республіканська
Рада ухвалює такі закони, які відносяться до справ загально-державних, незастережених
ані для Краєвих, ані Повітових, ані Волосних, ані Громадських Рад.
Зокрема Українська
Республіканська Рада ухвалює щорічно державний бюджет і контінгент новобранців для
народньої армії і набір громадянок для народньої суспільної служби. Українська Республіканська
Рада контролює діяльність Українського Державного Правительства і в случаю провини
потягає його до одвічальности; рішає про війну і мир, та затверджує міжнародні заключені
Українським Державним Правительством трактати і договори.
VI в) Виконуюча влада.
Виконуюча влада доручена:
Українському Державному Правительству.
§1.
Українське Державне
Правительство складається з начального державного довірника і з такого числа державних
довірників, скільки вимагають цього головні галузі державних справ, як державні
фінанси, народна армія, просвіта і проче.
§2.
Українське Державне
Правительство назначує і відправляє Посадник «Української Трудової Республіки».
Одначе означені державні довірники залежуть від одобрення Української Республіканської
Ради и обнимають свої уряди тільки тоді, коли Українська Республіканська Рада вискаже
їм своє довір’я, а відправлені звільняються з уряду тілько внаслідок недовір’я,
висказаного їм Українською Республіканською Радою.
§3.
Українське Державне
Правительство завідує всіми державними справами; переводить в життя видані закони
і дбає про точне перестерігання ціх законів.
§4.
Зокрема Українське
Державне Правительство дбає про охорону цілости держави [і державних] інтересів назовні супроти
посторонніх держав, про ненарушимість держави і державного зоконоладу внутрі держави,
про охорону ладу і порядку, про охорону життя, майна, здоровля, свободи і чести
мешканців держави, про правильне і справедливе виконування судівництва в державі,
про доцільне ширення науки і просвіти, про правильність державних і народних фінансів,
про забезпечення помочі для неспосібних до праці, про виховання сиріт і покидків,
про забезпечення праці для безробітних і про правильне фінансування народнього хозяйства.
§5.
Українське Державне
Правительство одвічає перед Українською Республіканською Радою не тільки за свої
діла, але також за успішність всіх державних і суспільних справ.
VI г) Судейська влада.
Судейська влада доручена
громадським судам «Української Трудової Республіки».
§1.
Всі громадянські суди
виміряють справедливість колегіально. Ніяка справа не рішається одним суддею.
§2.
Кожний суд складається
з суддів правознатоків і суддів громадян. Суддів правознатоків назначує Посадник
«Української Трудової Республіки», судді громадяне походять з вибору і через припадок
жереба.
§3.
Провід в розправах
приноровлення приписів закона і видання вирока належить до судів правознатоків.
Ствердження дійсного стану справи належить до суддів громадян.
§4.
Ніхто не може бути
покараний без громадянського суду. Кожному праву українського громадянина прислуговує
охорона громадянського суду.
§5.
Українські громадянські
суди є незалежні і не підлягають ніякій владі. [Вони судять і вирокують виключно на основі законів іменем «Української Трудової
Республіки».]
§6.
Державний довірник
правосуддя дбає про правильне уладження суддів і про правильний вимір справедливости.
На сторожі ненарушимости законів стоїть Державний Трибунал Правосуддя.
§7.
Вимір справедливости
одбувається для всіх громадян безплатно.
Кара смерти і ганьби
виключена.
§8.
Посадникові «Української
Трудової Республіки» прислуговує право ласки і звільнення од присудженої кари, в
случаях предвиджених законами.
VII. Автономічні правління.
Великі простори «Української
Трудової Республіки», різноманітні своїм природнім характером і неоднаковою історичною
минувшістю, вимагають, для успішного розвою народнього життя, поділу державної території
на окремі самоуправні краї, повіти, волости і громади.
а) Краєві Правління.
Кожна українська земля,
котра передше становила окрему губернію і в цілости увійшла в склад території «Української
Трудової Республіки», становить зараз окремий край. [Пограничні землі, що входили в склад таких губерній, котрі тільки частино увійшли
в склад української території, з’єднуються з сумежними
українськими краями, або творять окремі для себе краї;] Галичина, Буковина, Закарпатська
Україна і Кубанщина стають і подальше осібними краями.
[Впрочім постанова що-до утворення з одної губернії
більше країв, або злучення більше губерній в один край, залежить від волі і потреб
самого населення, котре може перепровадити в життя своє бажання через загальне голосування.
Ця постанова зобов’язує подібно, що-до творення повітів, волостей і громад].
§1.
Кожен край має своє
окреме краєве представництво зложене:
1) з Краєвої Народньої
Ради вибераємої на правилах, обов’язуючих для вибору Української Республіканської
Ради, по одному краєвому депутатові від кожних 25.000 краєвого населення;
2) з краєвого довірника
назначеного Посадником «Української Трудової Республіки» на подобу назначування
державних довірників, залежного від довірря і недовірря Краєвої Народньої Ради;
3) з Краєвого Народнього
Правління вибираємого Краєвою Народньою Радою зі складу власних членів в числі,
яке окажеться потрібним для ведення краєвих справ.
§2.
Краєва Народня Рада
є законодотним органом для краєвих справ. Закони, ухвалені Краєвою Народньою Радою,
є різнозначні з державними законами; одначе не могуть цим законам суперечити. Вони
переходять через санацію Посадника «Української Трудової Республіки» аналогічно,
як державні закони, а зміна краєвих законів може послідувати тільки через ухвалу
Краєвої Народньої Ради.
§3.
[Правила обов’язуючі для розвязання Української Республіканської Ради, для відкликання поодиноких
депутатів перед закінченням радянського речинця і для вношення законопроєктів -
обов’язують подібно також що-до Краєвої Народньої
Ради.
Для законопроєктів
походячих від виборців треба 25.000 підписів.
§4.
Докладне розмежування
краєвих справ, входячих в обсяг кураєвого законодавства, від державних справ, послідує
в осібних статутах, виданих через першу Українську Республіканську Раду для кожного
краю зокремо.]
§5.
Краєвий народній довірник,
котрий являється відпоручником Українського Державного Правительства і є головою
Краєвого Народнього Правління, [одвічає за державні і
краєві справи враз з Караєвим Народнім Правлінням] і перед Українським Державним
Правительством і перед Краєвою Народньою Радою.
б) Повітові Правління.
Повітові довірники
і Ради походять з вибору населення повіта.
Повітові довірники
є виконуючими органами для державних і краєвих справ у повіті. Повітові Ради є для
ціх справ контролюючим органом. Для місцевих повітових справ є Повітові Ради ухвалюючи
органом - повітові довірники є виконуючим органом.
Для виконування місцевих
справ вибирають Повітові Ради з поміж себе окреме Повітове Правління, спомагаюче
повітового довірника, котрий є головою цього Правління.
[Докладне означення круга для діяльности Повітових
Рад і Правлінь наступить в осібному законі, котрий ухвалить перша Українська Республіканська
Рада.
Вибори Повітових Рад
відбуваються на правилах, обов’язуючих для виборів до
Української Республіканської Ради з цією одміною, що одного повітового радного
вибирається від 5.000 населення повіта.
Повітових довірників
вибирають усі виборці повіта.]
в) Волосні Правління.
Волосні довірники
і Ради походять з вибору населення волости.
Волосні довірники
є виконуючими органами для державних краєвих і повітових справ в своїй волости.
- Волосні Ради є для ціх справ контролюючим органом.
Для місцевих, волосних
справ є Волосні Ради ухвалююючим органом - волосні довірники є виконуючим органом.
Для виконання місцевих
волосних справ вибирають Волосні Ради з поміж себе окреме Волосне Правління, спомагаюче
волосного довірника, котрий є головою цього правління.
[Докладне означення круга для діяльности Волосних
Рад і Правлінь наступить в осібному законі, котрий ухвалить перша Українська Республіканська
Рада.
Вибори Повітових Рад
одбуваються на правилах, обов’язуючих для виборів до
Української Республіканської Ради з цією одміною, що одного волосного радного вибирається
від кожної 1.000 населення волости.
Волосних довірників
вибирають усі виборці волости.]
г) Громадські Правління.
Громадські довірники
і Ради походять з вибору населення громади.
Громадські довірники
є виконуючими органами для державних, краєвих, повітових і волосних справ в своїй
громаді. Громадські Ради є для ціх справ контролюючим органом.
Для місцевих, громадських
справ є Громадські Ради ухвалююючим органом - громадські довірники є виконуючим
органом. Для виконування місцевих громадських справ
вибирають Громадські
Ради з поміж себе Громадське Правління, спомагаюче громадського довірника, котрий
є головою цього правління.
[Докладне означення круга для діяльности Громадських
Рад і Правлінь наступить в осібному законі, котрий ухвалить перша Українська Республіканська
Рада.
Вибори Громадстких
Рад одбуваються на правилах, обов’язуючих для виборів до
Української Республіканської Ради з цією одміною, що одного громадського радного
вибирається від кожної сотки населення села.
Громадських довірників
вибирають усі виборці громади.]
д) Містечкові Правління.
Місцевости, котрі
вказують більше, як 5.000 населення, але найбільше 50.000 населення належуть до
категорії містечок, творять самі для себе волость, а вибір довірника, Містечкових
Рад і Містечкових Правлінь одбувається на правилах, обов’язуючих для волости.
Колиж такі місцевости
захочуть належати до категорії сіл - тоді вони розпадаються на дві або більше громад
з окремими громадськими довірниками. Радами і Правліннями.
е) Городські Правління.
Місцевости, що виказують
більше як 50.000 населення, належуть до категорії городів, становлять для себе окремі
повіти, а вибори городських довірників, Городських Рад і Правлінь одбуваються на
правилах, обов’язуючих для повітів.
є) Столичні Правління.
Державна столиця,
краєві столичні городи і городи, що мають особливше значіння для держави, будуть
управляти собою на основі окремих статутів, виданих через Українську Республіканську
Раду, при чому загально обов’язуючі виборчі правила не будуть нарушені.
Б. Суспільний лад
Дотеперішній капіталістичний
лад, опертий на визискові трудящих мас через те, що капіталісти-власники захопили
на власність землю, фабрики, мешкальні доми, а капіталісти-спекулянти забрали в
свої руки торговлю продуктами і оборот грішми, скасується і наступає:
а) регуляція земельної
власности;
б) соціалізація фабрик;
в) оппідація мешкальних
домів;
г) централізація торговлі;
д) новоорганізація
суспільности і продукцій, фінансів, ощадности, податків і закордонної торговлі.
а) Регуляція земельної власности.
§1.
Через регуляцію земельної
власности всі правні і фізичні особи, що посідали досі на власність більше як 50
десятин землі, коло котрої не працювали вони власними руками, тратять навсігди і
безповоротньо своє дотеперішнє право власности на землю без всякого відшкодування.
§2.
Селяни-хлібороби,
що посідали досі більше як 50 десятин землі, коло котрої вони працювали власними
руками, тратять своє право власности на землю без відшкодування тільки що-до звижки
понад 50 десятин.
§3.
Селяни-хлібороби,
що у їх останеться по конфіскаті звижки ще 50 десятин землі, і такі селяни-хлібороби,
що посідали досі на власність меньше як 50 десятин, але більше як 15 десятин землі,
коло котрої працювали вони власними руками - задержуюють на будуче на власність
тільки по 15 десятин; остаток землі звиж 15 десятин обов’язані вони позбути в протягу
двох років, числячи від дня ухвалення державного законоладу, в руки малоземельних
або безземельних селян хліборобів - інакше і ця земля підпаде конфіскаці.
§4.
Особи, що дотепер
посідали менше як 50 десятин землі, але не працювали коло неї власними руками, обов’язані позбути всю свою землю протягом двох років, числячи
від дня прийняття державного законоладу, в руки малоземельних або безземельних селян-хліборобів
- інакше і ця земля підпаде конфіскаці.
§5.
Селянсько-хліборобські
посілости, що своїм розміром не перевищують 15 десятин землі - остають, як дотепер,
приватною непорушимою власністю своїх власників.
§6.
Вся державна і конфіскована
земля переходить в руки селян-хліборобів на їх приватну власність. В першій мірі
припадає ця земля малоземельним селянам-хліборобам таким, що посідають зараз на
власність менше як на 5 десятин землі. Вони мають право на безплатне доповнення
своєї посілости до розміру 5 десятин. Останок народньої землі припадає безземельним
селянам-хліборобам в розмірі по 5 десятин для одного хозяйства.
§7.
В посіданню держави
[залишується] така кількість землі, яка
окажеться потрібна для заснування і удержання хліборобських шкіл і взірцевих хозяйств;
для заснування і удержання санаторій і лічниць, державних пріютів для безпомічних
дітей і для безробітних.
§8.
Ліси і такі простори,
котрі треба залісити; копальняні простори, на котрих находяться ужиточні мінерали;
стоячі і текучі води остають власністю держави.
§9.
Осібні закони: земельний
і громадянський, ухвалені Українською Республіканською Радою, опреділять докладно
посідання землі і оборот землею.
Загально обов’язують
що-до цього слідуючі постанови:
а) хліборобська земля
не може наново громадитися в більші посілости - не може також роздроблюватися в
безконечність: вона розподіляється на поодинокі селянські хліборобські хозяйства
в розмірі від 5 до 15-ти десятин землі.
Ніхто не може посідати
менше як 5 ані більше як 15 десятин землі, чи то на власність чи під иньшим виглядом;
б) Оборот землею дозволений:
можна землю набувати і позбувати даром і відплатно; можна землю наймати і віднаймати;
можна передавати також в спадку - однакож не може бути власником хліборобської землі
цей-хто не обробляє землі самий власними руками і не може бути порушений розмір
селянсько-хліборобських хозяйств;
[в) установлена тут норма розміру одного селянсько-хліборобського
хозяйства обов’язує тільки загально і прінціпово - докладну
норму установить кожний край окремо для себе, відповідно до кількости свойого населення
і відповідно до розміру простору землі, припадаючих до розділу.]
б) Соціалізація фабрик.
§1.
Всі продукційні підприємства
в державі визначаються або робітнями або фабриками.
§2.
До категорії робітень
належать такі підприємства, в котрих займається найбільше 20 робітників, а дотеперішні
власники ціх підприємств трудяться самі або з членами своєї сім’ї з робітниками.
§3.
Робітні остаються
власністю своїх дотеперішніх власників. Заняті в робітнях робітники працюють на
загальних, робітничих умовах за зарплату, а коли вони забажають участувати в зисках
підприємств, тоді обов’язані також поносити страти підприємства.
§4.
До категорії фабрик
належуть більші підприємства. Фабрики підпадають соціалізації: право власности дотеперішніх
власників касується - а фабрики стають власністю працюючих в ціх фабриках робітників.
§5.
Вартість фабрики розпадається
на таку кількість акцій, скільки є занятих у фабриці робітників, а кожний фабричний
робітник є заразом власником одної акції.
[Фабричні акції можна набувати і позбувати даром
і відплатно, можна передавати їх у спадку; однаковож ніхто не може посідати більше
як одну фабричну акцію, ані не може бути власником фабричної акції цей, хто не працює
особисто в цій фабриці.
§6.
Фабричні робітники
поберають з доходів фабрики плату відповідно до своїх здібностей, праці і заслуг
- зиском діляться як акціонери фабрики нарівні. Страти підприємства обнижують вартість
акцій і уменшують заробіток робітників.]
§7.
Підприємства копальняні,
лісові, риболовчі і всі комунікаційні підприємства: залізнодорожні, почт, телефонів
і телеграфів, [плавби] належать до категорії фабричних
підприємств і підпадають соціалізації, хотя й ця земля, на котрій ці підприємства
опираються є державно-народньою.
§8.
[Умови праці і убезпечення робітників управильнює
загально-політичне державне право. Подрібно унормує цю справу окремий закон, ухвалений
Українською Республіканською Радою.]
Осьмигодинний час
праці запоручений.
в) Оппідація мешкальних домів.
§1.
Кожному вільно посідати
на власність будівельну землю і мешкальний дім, в селі, містечку або городі.
Нікому не вільно побирати
комірного за відступлення мешкання для вжитку других осіб.
§2.
Від мешкальні доми
по селах, містечках і городах остають власністю своїх дотеперішніх власників і для
їх власного ужитку - з цим застереженням, що власники живуть в ціх домах самі з
членами своєї сем’ї, рідні або з близькими свояками; не побирають від них комірного,
а для вжитку одної дорослої 20-літньої або двох недорослих осіб не припадає більше
як одна мешкальна кімната.
§3.
Лишні кімнати в домах
занятих власниками, а також доми замешкані виключно комірниками, підпадають оппідації,
то значить, що ціле комірне іде не на користь власника дому, а на користь села,
містечка або города, у якому дім находиться.
§4.
[Оскільки власники оппідованих комнат або цілих
домів завідуватимуть самі цими комнатами чи домами і поноситимуть кошти затрати
- тоді село, містечко або город виплачуватиме їм з побраного комірного розміру нагороду
і зворот понесених коштів.]
г) Централізація торговлі.
§1.
Спекулятивна торговля,
себ-то купівля і перепродування для осягнення зиску, виконувана заробково, як осібне
джерело доходу, що була причиною дотеперішньої дорожнечі, визиску, спекуляції -
касується.
Пряма [продажа з рук продуцента до рук консумента] - дозволена.
§2.
Місце спекулятивної
торговлі займає всенародня кооперативна торговля.
[Всі спекулятівні крамниці, склади і магазини
закриваються без відшкодування їх власників. Припаси товарів і торгових гладжень
переходять в руки нової торговельної організації в дорозі відкупу при чому відкупна
ціна не може переступити сума 50.000 трудових карбів. Надвижка підпадає конфіскаті
в користь держави.]
е) Новоорганізація суспільности
і
народнього хозяйства.
Хто живе на території
«Української Трудової Республіки», задовольнює свої життєві потреби своїм власним
трудом і через це безпосередно або посередно причинюється до задовольнення життєвих
потреб Українського Народу та до піддержання українського загально-народнього хозяйства
- цей є членом Української Трудової Суспільности - українським трудовиком, без огляду на своє громадянство, пол, стан, вік, народність
або віроісповідання.
§1.
Українські трудовики
як приватні власники селянсько-хліборобських хозяйств, ремісничих робітень і других
одиничих підприємств, а також як співвласники фабричних чи инших спілкових підприємств
користуються свобідно своїм правом приватної власности в межах обов’язуючих заходів
і провадять свої продукційні господарства так, як вказує їм їх власний, приватний
інтерес.
§2.
Але подібно як загал
українських громадян організується у свойому нутрі і утворює відповідні органи державної
влади для осягнення певности, доцільности і успішности в задовольнюванню політичних,
культурних і просвітних потреб Українського Народу - так загал українських трудовиків
для осягнення певности, доцільности і успішности в задовольнюванню матеріяльних
потреб Українського Народу організується в свойому нутрі і утворює відповідні загальносуспільні,
економічні органи в державі.
§3.
Найвищим суспільно-економічним
органом в «Українській Трудовій Республіці» є Український Трудовий
Конгрес.
§4.
Український Трудовий
Конгрес складається з відпоручників Українських Професійних Союзів в числі по 3
відпоручників від одної Секції кожного Союза.
§5.
Український Трудовий
Конгрес є найвищим ухвалюючим і регулюючим органом у всіх справах суспільно-економічних,
а заразом виконуючим органом для своїх власних постанов і для доручень держави в
справах податкових і в справах постачання державних установ.
§6.
Рішення Українського
Трудового Конгресу мають з правила силу закона; одначе на случай спротиву, поставленого
відпоручниками будь котрої Секції одного з Професійних Союзів з огляду на нарушення
інтересів дотичної галузи продукції або державно-службового званця - рішення Конгресу
остає в завішенню, а справа переходить під розгляд Української Республіканської
Ради, котра будь то затвердить оспорене рішення - будь то знесе це рішення.
Українське Державне
Правительство має рівнож право і обов’язок [оспорювати] рішення Конгресу і спроваджувати їх під розгляд Української Республіканської
Ради в цьому разі, колиб рішення Конгресу нарушовало державний законолад, обов’язуючі
закони або інтереси держави.
§7.
Як регулюючий і виконуючий
орган [в] суспільно-екомомічних
справах утворює Український Трудовий Конгрес зі складу власних членів три департаменти:
а) Фінансовий Департамент
з приналежним до його інститутом «Українським Центральним Банком»;
б) Торговельний Департамент
з приналежним до його інститутом «Українським Трудоторговельним Кооперативом»;
в) Департамент Праці
з приналежним до його інститутом «Українською Трудовою Біржею».
§8.
[Фінансовий департамент зреалізовує ухвалений
Українською Республіканською Радою бюджет, відає суспільними фінансами і управильнює
весь суспільний кредит.
Свої задачі переводить
він у життя через приналежний до його «Український Центральний Банк», котрий:
1) Емітує трудові
карби для потреб «Українського Трудоторговельного Кооперативу» і для потреб держави;
2) Збирає приватні
ощадности і запасні фонди Професійних Союзів та емітує на їх основі щадничі банкноти;
3) Розприділює на
поодинокі Професійні Союзи державні податки і збирає всі вплати вношені суспільністю
на рахунок держави;
4) Управильнює через
свої установи весь суспільний кредит як одиноке джерело цього кредиту.
§9.
Торговельний Департамент
становить найвище порахункові місце для вирівнювання взаємних між поодинокими Професійними
Союзами; посередничить в установлюванню цін на сирівці і товари через поодинокі
Професійні Союзи; посередничить в постачанню і набуванню через Професійні Союзи
сирівців і прочого та розпродує між суспільність всі попадаючі в торговельний оборот
товари.
Свої задачі переводить
він в життя через приналежний до нього «Український Трудоторговельний Кооператив»,
котрий:
1) Нотує і погашує
взаємні вимоги між поодинокими Професійними Союзами;
2) Виєднує згоду в
усіх Професійних Союзів на установлення ціни для поодиноких відмін сирівця чи товару;
3) Набуває і збуває
сирівці для потреб поодиноких Професійних Союзів;
4) Закуповує всі товари,
що не попадуть в прямій дорозі з рук продуцента до рук консумента і при помочі своїх
установ розпродує між громадянство, виключаючи при цьому всяких інших посередників.
§10.
Департамент Праці
через свій інститут «Українську Трудову Біржу» і її установи нотує робітничі акції
і реєструє всі вільні від праці сили та дає їм заняття будь то існуючих підприємствах
– будь то при їх допомозі будує для їх нові підприємства коштом Професійних Союзів.]
§11.
Побіч Українського
Трудового Конгресу утворюються загально-суспільні Професійні Союзи по одному для
кожної категорії продукції зокрема і один Професійний Союз державних службовців.
§12.
[В Професійних Союзах з’єднуються трудовики з цією метою, щоби оберігати свої
професійні інтереси і через взаємну допомогу підносити розвиток і видатність продукції
своїх підприємств.]
§13.
Предвиджуються слідуючі
Професійні Союзи:
«Український Хліборобський
Союз»,
«Український Фабрично-[промисловий] Союз»,
«Український Дрібно-промисловий
Союз»,
«Український Копальняний
Союз»,
«Український Лісний
Союз»,
«Український Ловчий
Союз»,
«Український Будівельний
Союз»,
«Український Комунікаційний
Союз»,
«Український Державно-службовий
Союз»,
§14.
[Професійні Союзи складаються з представників
Професійних Секцій, що утворюються з трудовиків, працюючих будь то в одній галузи
продукції - будь то в одній галузи державно-службового звання.
§15.
Вибори представників
в Професійні Союзи одбуваються в кожній Професійній Секції зокрема, при чому кожних
50.000 членів Секції вибирає одного представника.
Секції, що через малу
кількість своїх членів не могуть вибрати 5 представників, з’єднуються з такими Секціями, що виказують найбільше
спільних інтересів з їми.
§16.
Постанови Професійних
Союзів мають нальогічну силу закона, як постанови Українського Трудового Конгресу.
§17.
Приналежність до Професійного
Союза походить з самого факту заняття в певній категорії продукції, чи перебування
на державній службі.
§18.
Речинці для існування
Українського Трудового Конгресу і Професійних Союзів неозначені - від поручники
виконують свої мандати аж до відкликання, котре може бути поставлене тільки їх власними
виборцями.
§19.
Право голосування
при виборах і відкликуванню: загальне, рівне, тайне і безпосередне. - Рішає більшість
відданих голосів; віддання незаповнених виборчих карток або повздержання від голосування
- не мають ніякого значення при обчислюванню висліду голосування.]
е) 2. Народні фінанси.
Паперові гроші, що
зараз находяться в обороті, не мають ніякого покриття, а через це і ніякої вартости.
Вони тратять примусовий курс і виходять з обороту. Намість грошей впроваджується
для внутрішнього обороту трудові карби - один трудовий карб рівний вартістю одному
пудові пшениці.
§1.
Трудові карби емітує
Український Центральний Банк - в оборот пускають ці карби Український Трудоторговельний
Кооператив і держава.
§2.
[Вартість емітованих і переданих до обороту
трудових карбів рівняється завсіди вартости труду, котрий понесла державно-службова
верства суспільности для загального добра і вартости витворених, а незужитих продуктів,
походячих з труду хліборобсько-творчої і промислово-творчої верстви суспільности.
§3.
Мірилом служить вартість
товарів, що находяться повсякчасно в посіданню Українського Трудоторговельного кооперативу
з додатком до цієї вартості ще суми річного державного бюджету.]
§4.
Трудові карби підпадають
частій девалюації - не могуть бути ані предметом ощадности, ані предметом капіталізації.
е) 3. Народня ощадність.
Місце дотеперішньої
приватної ощадности занімає народня ощадність у формі обов’язкового творення запасних
фондів всіми Професійними Союзами.
§1.
Предметом ощадности
і капіталізації може бути тільки золото або срібло.
§2.
[Всі ощадности збирає Український Ощадний Банк,
котрий емітує на основі і тільки до висоти вартости призбираного через ощадність
золота і срібла щадничії банкноти.
§3.
Тільки щадничі банкноти
могуть бути предметом позичок і капіталізації. Однак вони не мають ані примусового
курсу, ані не могуть бути средством обміну в народній торговлі.]
§4.
Приватна ощадність
допускаєма.
е) 4. Державні податки.
§1.
Податок є троякий:
а) заробковий, обчислюваний
процентово і прогресивно;
б) консумційний, вимірюваний
у відворотній пропорції до степеня необходимости продуктів для життя;
в) від капіталів,
обчислюваний процентово і прогресивно.
§2.
Податки стягають Професійні
Союзи і вносять до Українського Центрального Банку на рахунок держави.
е) 5. Закордонна торговля.
Закордонна торговля
одбувається головно в дорозі натурального обміну товарами.
Понадто щадничі банкноти,
золото, срібло і міжнародні векслі будуть служити як средство обміну для закордонної
торговлі і обороту.
В. Політичний лад
§1.
Хто родився на землях
Української Держави або хто набуде громадянське право иншим законним способом -
цей є громадянином «Української Трудової Республіки».
§2.
Всі громадяне «Української
Трудової Республіки» без всякої ріжниці, рівні так супроти законів, як і одні супроти
других.
§3.
Дотеперішні родові
і службові ранги, титули і привілегії - касується.
Степені учености,
як не меньше титули і відзначення задля особливих заслуг супроти держави і Народу
не дають ніяких прав.
§4.
Кожен громадянин має
рівне право користати безмежно з волі і свободи, запорученої законами; в особенности
кожному запоручена ненарушимість його мешкання, цілковита свобода печати і слова,
тайна переписи, вибору звання, визнавання своєї народности і віроісповідання.
§5.
Ніхто не підпадає
карі без судового рішення. Завдержання осіб органами народньої охорони не може [протягатися довше як 24 години. Слідчий суд може] ув’язнити підозрілих о злочин тільки в случаях, предвижених
карним законом і на власну одвічальність.
§6.
Кожний громадянин
«Української Трудової Республіки», без огляду на пол, стан, народність або віроісповідання,
котрий укінчив 20 рік життя, є повнолітній і користується всіми політичними правами,
запорученими законами держави. В особенности має право вибирати і бути вибраним
до обох законодатних і прочих рад та на всі уряди. Ніхто з громадян «Української
Трудової Республіки» не може бути позбавлений ані права вибираємости, ані права
вибору.
§7.
Початкова наука і
образування в народніх школах є обов’язкові для всіх дітей у віці від 6-ти до 16-ти
літ. Середнє, професійне і університетське образування є довільне і для всіх охочих
і приспособлених доступне.
Всяка наука одбувається
даром для користуючих з ньої.
§8.
Церква не залежить
від держави із огляду на своє високе посланництво, не може служити світським справам.
§9.
Удержання церкви спадає
виключно на громаду вірних.
§10.
Наука богочестія в
школах одбувається тільки на жадання батьків учеників.
Свобода розв’язування
супружеств - запоручена.
§11.
[Статистичні книги для перегляду нованароджених,
умерших і заключення супружеств, провадяться згідно з приписами громадянських законів
- а справа доручення ведення ціх книг залежить від рішення місцевої громади.
Кожний парох може
- але не мусить бути державним урядников для ведення ціх книг.]
§12.
Кожний громадянин
має право суспільне цілковите забезпечення на старість. Кожний громадянин має право
в случаю хвороби, каліцтва або безробіття на цілковите удержання в державних приютах
і на безплатне лічення в державних лічницях.
Безпомічні діти удержуються
і виховуються на кошти держави.
§13.
В заміну за права,
які забезпечує «Українська Трудова Республіка» своїм громадянам - обов’язані всі громадяне трудитися пильно для власного добра
і для добра загалу. Очевидне, доказане лінивство є кари гідне.
§14.
Зокрема зобов’язані
всі громадяне мужеського пола нести в міру потреби і в міру своєї здатности військову
службу для охорони цілости «Української Трудової Республіки».
Українські громадянки
несуть також обов’язково громадянську службу для добра Українського Народу в державних
лічницях і приютах.
§15.
Чужоземці, проживаючі
в межах «Української Трудової Республіки», користуються тільки такими правами, які
признає їх власна держава українським громадянам в себе.
Політичні права їх
не прислуговують. Вони не мають обов’язку несення громадянської служби.
В случаях [предвиджених законами], чужоземці могуть бути видалені з території «Української Трудової Республіки».
Українські громадяне
не могуть в ніякому разі бути приневолені до опущення української території.
[Примітка: Державний законолад становить тільки рамці для всіх
державних законів. Подрібне унормування життя належить до спеціальних законів: громадянського,
карного, торговельного і друг.
Не можна дати в державному
законоладі одповіді на усі питання, які домагаються зараз своєї розв’язки. Ці питання розв’яже законодатна влада вибрана цілим народом, а державний законолад має тільки
запоручити, що законодатна влада не постановить нічого такого, що противилося б
волі і потребам Народу.
Право вношення законопроєктів,
право відкликування депутатів і право жадання розв’язання законодатних рад, дають Народові цілковиту запоруку, що воля Народу і
його потреби будуть задовільнені аж до найменших подробиць.]
Г. Народозверхність
[див. Становлення
закону]
Найвище державне
право установлювання і змінювання державного законоладу для «Української Трудової
Республіки» виконує її дійсний і одинокий суверен, повелитель і володар - весь Український
Нарід.
§1.
Зверхнє право Українського
Народу як суверена, повелителя і володаря в «Українській Трудовій Республіці» заключається:
а) в його [необмеженій можности] укладати довільно проєкти
державного законоладу для «Української Трудової Республіки» і проєкти на зміну цього
законоладу;
б) в його одинокій
і виключній силі установлювати державний законолад для «Української Трудової Республіки»
і установлювати зміни в йому.
§2.
Зверхнє право укладання
проєктів державного законоладу для «Української Трудової Республіки» і проєктів
зміни в йому здійснює Український Нарід цім способом, що проєкти походячі від довільного,
найменше з 25 громадян зложеного, Проєктодатного Комітету і підписаними 100.000
українських громадян уважає своїми проєктами і бере їх під свій розгляд та піддає
своїй постанові в першу чергу перед проєктами, походячими від Української Республіканської
Ради.
§3.
Зверхнє право установлювання
державного законоладу для «Української Трудової Республіки» і установлювання змін
в йому здійснює Український Нарід дорогою всенароднього рішання роспадається на
два акти:
а) всенародній
розгляд;
б) всенародня постанова.
§4.
[Кожний проєкт державного законоладу для «Української
Трудової Республіки» або проєкт наміреної зміни в йому підпадає в першу чергу
всенародньому розглядові і для цього буде предложений на час що найменше 3-місячного
речинця кожній громаді, кожному містечкові і кожному городові України в
дослівному відписові враз з всесторонніми поясненнями до перегляду і
обговорення.
§5.
В речинці
всенароднього розгляду має право громада, кожне містечко і кожний город взяти
предложений проєкт державного законоладу або наміреної зміни в йому під свою
нараду та ухвалити загально-обов’язуючим способом
голосування і списати в осібному протоколі свою заява до його.
Зміст протоколу
заяви мають становити ці зміни, які хотіла би дотична місцевість бачити в проєкті.
Т - т
Протоколи
народніх заяв відсилають громади, містечка чи городи цьому чинникові, що від
нього вийшов проєкт державного законоладу або зміни в йому, себ-то Українській
Республіканській Раді або Проєктодатному комітетові.
§6.
Народні заяви не
мають рішаю чого значіння ї їх мета виявити дійсне становище громадянства
супроти проєктованих постанов, а через це дати змогу Українській
Республіканській Раді зглядно Проєктодатному Комітетові переробити предложений
проєкт в такому дусі, як цього бажає Народ.
§7.
Для перегляду
народніх заяв, для переробки проєкту і внесення туди бажаних Народом змін
прислуговує Українській Республіканській Раді зглядно Проєктодатному Комітетові
недовший і некоротший як 3-місячний реченець, що начинається з першим днем по
упливі 3-місячного речинця, визначеного для всенароднього перегляду.
§8.
З впливом
останнього дня другого речинця начинається третій 3-місячний реченець
приготовлення до всенародньої постанови.
Протягом першого
місяця цього речинця Українська Республіканська Рада зглядно Проєктодатний
Комітет предложить кожній громаді, містечкові чи городові України по три
примірники проєкту державного законоладу або намірених змін в йому в остаточній
і незмінимій редакції.
Слідуючи два
місяці цього речинця призначені для вглядання в проєкт і ведення свобідної
агітації за і проти затверждження проєкту.
Останній день третього
речинця є днем всенародньої постанови.
§9.
Всенародня постанова
западає рішенням кожної громади, кожного містечка і кожного города зокрема, на
основі загального, рівного, тайного і безпосереднього права голосування, що
послуговує всім громадянам «Української Трудової Республіки» без виїмки, котрі
переступили 20-рік життя без огляду на їх пол, стан, народність або
віроісповідання.
§10.
Заява волі
голосуючих наступає через вписання на карточці голосування слова «так» або
«ні».
Чисті карточки
голосування віддані без вираження волі голосуючого числяться як голоси
невіддані.
§11.
Точний вислід
голосування у себе запише кожна громада, кожне містечко і кожний город в
осібному протоколі голосування - а заразом впише цей вислід обов’язуючим способом у всіх трьох примірниках проєкту
законоладу або змін до його.
§12.
Кожна громада,
кожне містечко і кожний город задержить один примірник проєкта у себе - другий
примірник вишле негайно Українській Республіканській Раді зглядно
Проєктодатному Комітетові - третій примірник вишле негайно Українському
Державному Правительству.
§13.
Протягом слідую
чого місяця після дня всенароднього голосування українська Республіканська Рада
зглядно Проєктодатний Комітет з одного боку - а Українське Державне
Правительство з другого боку провірить загальний вислід голосування і подасть
це до прилюдного відома через кілька кратні часописні оповістки, в котрих буде
зазначений вислід голосування при кожній місцевости зокрема.
§14.
Дальші два місяці
призначені як реченець для вношення рекламацій з боку громад, містечок і
городів що-до невірности оголошеного висліду голосування.
Реклямації
входять до Української Республіканської Ради зглядно Проєктодатного Комітету і
до Українського Державного Правительства.
Кожну рекламацію
оголошує Українська Республіканська Рада зглядно Проєктодатний Комітет і
Українське Державне Правительство негайно в часописях.
§15.
По упливі
останнього речинця оголошує Українська Республіканська Рада зглядно
Проєктодатний Комітет з одного боку - а Українське Державне Правительство з
другого боку остаточний вислід голосування прилюдним способом через оповіски в часописях
і стверджують, що проєкт став законом і з цією хвилею став обов’язувати – або, що проєкт перепав.]
§16.
В один час може бути
розгляданий і установлюваний Народом тільки один проєкт державного законоладу
або наміреної зміни в йому.
§17.
Значіння всенародньої
постанови наберає таке рішення, за котрим впаде більшість відданих голосів без огляду
на число голосуючих.
§18.
[Українська Республіканська Рада зглядно
Проєктодатний Комітет не має право подавати на всенароднє рішання коли перший проєкт
перепав. Один чи другий чинник обов’язаний негайно розв’язатися і уступити місце новому проєктодатному
чинникові.
§19.
Перший проєкт державного
законоладу для «Української Трудової Республіки» - через брак існування Української
Республіканської Ради - може походити тільки від Проєктодатного Комітету.]
§20.
Суверенне право
Українського Народу установлювати і змінювати державний законолад для «Української
Трудової Республіки» є святе і ненарушиме.
Воно не може бути
ні скасоване - ані перенесене на якийсь инший чинник в Державі.
Кожний, хто нарушував
би це право будь-яким способом підпадає найстрогішій карі, що буде установлена карним
законом за найтящі злочини.
Колиб злочину супроти
суверенного права Українського Народу допустилися будь то самі державні чинники
- будь то цілі організації чи партії то ірsо-fасtо поставили б себе вні закона.
Уложив: Остап Галичанський,
доктор прав.
Вирішив і постановив:
«Табор Гайдамаків-повстанців в Холодному Яру на
Чигиринщині»
Мотронинський монастир в
червні 1919 р.
ЗА РАДУ СТАРШИН:
Гнат Зінкевич, отаман.
Олекса Ксаша, осавул. Кирило
Апилат, значковий.
За Раду Козаків-гайдамаків:
Амвроз Роздобутько. Мойсей Апилат.
Василь Засадько. Ілько
Донець.
Юхим Засадько. Яків Мандюк.
Микола Шинкаренко. Іван Мовчан.
Іван Крамар. Олекса
Строчецький.
За раду організаційну:
професор Іван Прохоровський,
організатор.
доктор Остап Галичанський,
організатор.
Пиленко, організатор.
Володимир Колосовський,
обозний лікар.
Олеся Заболоцька, сестра
жалібниця.
Марта Борецька, сестра
жалібниця.
____________
Начерк проекту Державного законоладу для «Української Трудової республіки». Публікацію підготував В. Яблонський //Нова політика. - 1996. - № 1. - С. 56 - 63; - № 2. - С.57 - 61.
//www.history.univ.kiev.ua/download/Library-KNU-History/Sources/Constitutionalism%20PyzhykAM%20-%20Konstitutsiyni%20akty%20ta%20proekty%20doby%20Ukrains’koi%20revolyutsii.pdf
Закон Всеукрревкому Про землю 1920-р
Закон про землю в Українській Народній Республіці 1919
Закон про право продажу та купівлі землі поза міськими оселями 1918
Тимчасовий земельний закон 1918
Земля і Воля 1878-р
____________
Начерк проекту Державного законоладу для «Української Трудової Республіки» за постановою «Табору Гайдамаків-повстанців в Холодному Яру на Чигиринщині». 1919 р.ГДА СБУкраїни. - Ф. 6. - Спр. 69270-ФП. - Т. 26. - Арк. 43-55.
//www.memory.gov.ua/ua/publication/content/1151.htm
//www.archives.gov.ua/Archives/index.php?ba04
.png)
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар