Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 2013

Ми увійшли до складу Конституційної Асамблеї, сподіваючись на можливість конструктивно та професійно працювати над удосконаленням Конституції України.

У нас завжди були сумніви щодо щирості намірів влади провести легітимну конституційну реформу в інтересах суспільства. Це підтвердилося прийняттям під час діяльності Конституційної Асамблеї антиконституційного Закону «Про всеукраїнський референдум» та поданням Президентом до парламенту проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» без урахування позиції Конституційної Асамблеї.

Водночас, наша робота в комісіях і робочих групах Конституційної Асамблеї не була марною – багато напрацьованих ідей та підходів можуть лягти в основу конституційних змін, яких справді потребує наша країна на шляху європейської інтеграції.

Останні суспільно-політичні події в Україні перекреслили будь-які сподівання на продовження конструктивної співпраці з владою в рамках діяльності Конституційної Асамблеї. Йдеться насамперед про відмову Президента В.Януковича від євроінтеграційного курсу розвитку України. Замість підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом вітчизняна влада вдалася до цинічної торгівлі стратегічним майбутнім нашої країни. Крім того, Президент В.Янукович запропонував продовжувати переговори з Європейським Союзом стосовно євроінтеграції України за участі Російської Федерації, що фактично рівноцінне відмові від державного суверенітету України.

Грубі порушення Конституції, що завжди були притаманні діючій владі, особливо виразно проявилися у брутальному побитті учасників мирної акції протесту у м. Києві 30 листопада цього року. Це свідчить про намір влади за будь-яку ціну зберегти своє панування та встановити в країні диктатуру.

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що найбільшу небезпеку для конституційного ладу, для основоположних прав і свобод громадян України становить нинішня влада на чолі з В.Януковичем.

Усе це переконує нас, що створення Конституційної Асамблеї з самого початку задумувалось як ширма для надання видимості демократичності процесу підготовки змін до Основного Закону та введення в оману української громадськості та міжнародної спільноти.

З огляду на це, ми вважаємо неможливим подальше перебування у складі Конституційної Асамблеї. І тому заявляємо про вихід з неї. В той же час ми готові продовжувати роботу в інших організаційних формах з напрацювання пропозицій для удосконалення Конституції України з метою побудови правової та демократичної держави.

Звертаємося також до своїх колег, які сповідують демократичні та правові цінності, підтримати наше рішення, оскільки за нинішніх суспільно-політичних умов діяльність цієї Конституційної Асамблеї втрачає будь-який сенс.

Члени Конституційної Асамблеї:

Олександр БАРАБАШ

віце-президент Асоціації народних депутатів України,

народний депутат України І скликання

Ігор КОГУТ

голова ради громадської організації

«Лабораторія законодавчих ініціатив»

Микола КОЗЮБРА

завідувач кафедри Національного університету

«Києво-Могилянська академія»,

суддя Конституційного Суду України у відставці,

доктор юридичних наук, професор

Ігор КОЛІУШКО

голова правління Центру політико-правових реформ,

народний депутат України ІІ-ІІІ скликань

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ

віце-президент Асоціації народних депутатів України,

народний депутат України І скликання

Микола МЕЛЬНИК

науковий консультант з правових питань

Українського центру економічних і політичних

досліджень імені Олександра Разумкова,

доктор юридичних наук, професор.

02 грудня 2013 року

http://www.pravo.org.ua/152-holovne/2010-03-02-15-16-48/1541-zaiava-pro-vykhid-zi-skladu-konstytutsiinoi-asamblei.html

http://www.razumkov.org.ua/upload/1386250202_file.pdf

08.12.2013 Володимир Буткевич. Лист-звернення до громадян України 

28.11.2013 Володимир Буткевич. Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 

21.06.2013 Указ Президента України №341/2013 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

01.10.2012 Указ Президента України №566/2012 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

17.08.2012 Новий Громадянин виходить зі складу Конституційної Асамблеї через підписання президентом мовного закону 

06.07.2012 Члени Конституційній Асамблеї Дмитро Котляр та Ігор Когут вимагають скасувати... Марина Ставнійчук теж має власну позицію...

Відкрите звернення до голови Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука 2013

Конституційній Асамблеї

Голові Конституційної Асамблеї

Л.Кравчуку

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

6 листопада 2012 року Верховна Рада України попереднього скликання «під завісу» своєї роботи з грубим порушенням конституційної та регламентних процедур, а також перевищенням своїх повноважень прийняла Закон України «Про всеукраїнський референдум».

Цей Закон встановлює неконституційний порядок внесення змін до Конституції України та ухвалення нової Конституції України. Прийняттям цього Закону було вочевидь проігноровано закріплений у статті 8 Конституції принцип верховенства права, який, зокрема, полягає у тому, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Верховна Рада України, прийнявши зазначений Закон, поставила його над Конституцією України.

Представники чинної політичної влади все частіше висловлюють думку про можливість проведення найближчим часом всеукраїнського референдуму з питань внесення змін до Конституції, над проектом яких працює Конституційна Асамблея, в обхід Парламенту. Не виключає такої можливості також Голова Конституційної Асамблеї Л. М. Кравчук, про що свідчать його висловлювання в засобах масової інформації. За повідомленнями окремих політиків та ЗМІ влада вже приступила до організаційної підготовки з проведення такого референдуму.

Практична реалізація Закону України «Про всеукраїнський референдум» у частині ухвалення на референдумі рішення про зміну чинної Конституції України є неприпустимою.

По-перше, Конституція України може бути змінена винятково у спосіб, який встановлено розділом XIII Конституції України– за обов’язкової участі у цьому процесі українського Парламенту і Конституційного Суду України.

По-друге, процедура внесення змін до Конституції референдумом за «народною ініціативою» без участі представницьких органів не відповідає європейським демократичним стандартам, однією з суттєвих складових яких є забезпечення балансу між безпосередньою і представницькою демократією та досягнення консенсусу в суспільстві. Тому така процедура без сумніву буде розцінена європейськими та міжнародними інституціями як антидемократична.

Реалізація зазначеного сценарію зрештою призведе до руйнування конституційного ладу України, поставить під загрозу її євроінтеграційні прагнення, демократичний і правовий розвиток нашої країни.

На наше глибоке переконання, Конституційна Асамблея не може стояти осторонь тієї ситуації, яка складається нині в Україні навколо конституційної реформи.

До основних завдань Конституційної Асамблеї як спеціального дорадчого (допоміжного) органу при Президентові України, утвореного з метою підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України, відповідно до Положення про Конституційну Асамблею належить: підготовка та схвалення Концепції внесення змін до Конституції України, подання її Президентові України; схвалення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України та подання Президентові України для внесення на розгляд Верховної Ради України відповідно до розділу XIII Конституції України.

Таким чином, Конституційна Асамблея уповноважена не лише здійснювати підготовку відповідної Концепції та законопроекту (законопроектів), а й розглядати питання про порядок внесення змін до Конституції України.

Вважаємо, що у нинішній ситуації розгляд Конституційною Асамблеєю питання про такий порядок є громадянським і професійним обов’язком її членів. Конституційна Асамблея, до складу якої входять відомі правники, політики, громадські діячі, має авторитетно заявити суспільству і владі про те, що Конституція України може бути змінена винятково в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України. Конституційна Асамблея не може байдуже ставитися до того, у який спосіб і з якою метою будуть використані результати її роботи. Висловлення Конституційною Асамблеєю такої позиції продемонструє її відданість принципу верховенства права та демократії.

Враховуючи викладене, звертаємося до Вас, Леоніде Макаровичу, з пропозицією внести до порядку денного найближчого засідання Конституційної Асамблеї питання про підтвердження нею позиції щодо необхідності дотримання конституційного порядку зміни Конституції України.

Звертаємося також до наших колег – членів Конституційної Асамблеї – підтримати нашу ініціативу на засіданні Конституційної Асамблеї та офіційно визначити її позицію з цього доленосного для України питання.

Члени Конституційної Асамблеї:

О.Барабаш

І.Когут

М.Козюбра

І.Коліушко

В.Крижанівський

М.Мельник

О. Мороз

5 квітня 2013 року

//www.pravo.org.ua/politicreformandconstitutionslaw/2011-12-14-18-24-53/1333-vidkryte-zvernennia-do-holovy-konstytutsiinoi-asamblei-leonida-kravchuka.html

30.09.2013 Звернення щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

21.06.2013 Конституційна Асамблея. Про звернення окремих членів Конституційної Асамблеї, Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

31.05.2013 Леонід Кравчук. Якщо всі організації, які діють в Україні, даватимуть офіційну оцінку законам, то ми перетворимося на дискусійний клуб 

28.05.2013 Олександр Барабаш. Вадік Румин проведе референдум 

20.05.2013 Координаційне бюро Конституційної Асамблеї. Про звернення членів Конституційної Асамблеї та представників громадських організацій 

11.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо неконституційності порядку зміни Конституції України, встановленого у Законі України «Про всеукраїнський референдум» 

04.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

28.03.2013 Ігор Коліушко. Закон про референдум vs Конституційна асамблея. Що далі? 

22.03.2013 Комісія Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя. Про проект Рішення Конституційної Асамблеї щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

10.12.2012 Звернення громадськості щодо неконституційності Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

28.11.2012 Олег Рибачук. Закон про референдум дозволить рвати Україну по живому 

21.11.2012 Ігор Коліушко. Юлія Кириченко. Парламент схвалив неконституційний порядок зміни Конституції України 

09.11.2012 Сергій Головатий. В Україні не існує держави й не існує права

//blog.i.ua/user/1820604/?p=1

Венеціанська комісія за демократію через… Ставнійчук?

Несподіванки від Конституційної асамблеї

Стрижневим пунктом [конституційної] реформи стало зосередження кадрових важелів у руках глави держави.

Десь на периферії суспільної уваги залишився факт надсилання у Венеціанську комісію (Європейську комісію «За демократію через право») проекту закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні». Зроблено було це не там, не тими й, до речі, не дуже те. Добре, що хоча б відіслали туди, куди слід.

Відбувалося все, як узагалі це робиться в Конституційній асамблеї, доволі несподівано. На черговому, третьому, пленарному засіданні цього вельмишановного органу (6 грудня минулого року) серед доповідей комісій асамблеї в контексті методичного забезпечення підготовки Концепції внесення змін до Конституції зовсім не в заявленому концептуальному ключі вигулькнула доповідь радника президента Андрія Портнова. У ній ішлося про проект закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів».

Не вдаючись детально у зміст його пропозицій, зауважимо, що хоча вони не визначали основоположних ідей, але докорінно змінювали підходи до ключового питання: хто формує суддівський корпус? Стрижневим пунктом реформи стало зосередження у чомусь напряму, а в чомусь опосередковано, кадрових важелів у руках глави держави. Та не про це мова.

Новели пана Портнова не викликали захвату в залі. Сам текст змін нагадував більше таку собі службову інструкцію з перепідпорядкування судової гілки влади Банковій.

Того дня в постановленій частині рішення конституційного зібрання навіть не згадується про якісь заходи із впровадження зазначених ініціатив. Але за лаштунками робота кипіла. Десь усередині лютого, в переддень саміту Україна—ЄС, стало зрозуміло: хоча б щось треба покласти перед європейськими панами, аби засвідчити, що якісь рухи таки робляться. Зокрема, в галузі судового реформування, яке так хоче бачити в Україні євроспільнота. Бо у нас тільки й тих новин, що вибіркове правосуддя.

Було вирішено терміново видати на-гора не абищо, а цілісний документ про судову реформу. Запросили Леоніда Кравчука. Тут же скликали не саму асамблею, а її координаційне бюро. Воно відповідно до пункту 28 регламенту асамблеї «з урахуванням пропозицій комісій та інших робочих органів вносить на розгляд Конституційної асамблеї проекти рішень» з перелічених там же питань. І не більше.

Але доволі тривала розмова голови з президентом спонукала пана Кравчука на певне розширення повноважень координаційного органу. На той час було вже виготовлено в адміністрації на Банковій проект узагальнюючого юридичного витвору, а саме — проект закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні». Отак, не більше, але й не менше. Начебто навіть в одній із комісій асамблеї цей документ було розглянуто і підтримано [через два дні після рішення координаційного бюро про надіслання законопроекту до Венеціанської комісії – ред.]. Чи так це, сказати складно, бо жодного офіційного повідомлення на сайті асамблеї нема.

Після цього бюро, попри певну обструкцію в своїх рядах, вирішило в порушення регламенту, на свій страх і ризик, самочинно виконати функції власне асамблеї. А саме: «Рекомендувати голові Конституційної асамблеї Л. Кравчуку надіслати проект закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо вдосконалення судової системи та засад здійснення правосуддя в Україні» до Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанської комісії) для надання висновку». І таке відбулося попри те, що асамблея не уповноважувала бюро займатися цією справою, а лише закликала в своєму рішенні від 6 грудня «продовжувати роботу у контексті підготовки пропозицій до Концепції внесення змін до Конституції України відповідно до напряму їх діяльності з урахуванням, зокрема, висновків та рекомендацій Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія)».

Тоді хто ж уповноважив шановне панство з координаційного бюро робити вищезгадане, для чого така самодіяльність? Наскільки нам відомо, право звернення до Венеціанської комісії мають держави, міжнародні організації. Отже, до неї мав би звернутися особисто президент, якого на останніх виборах уповноважив на такі дії його виборець. До того ж саме він має за Основним Законом право законодавчої ініціативи, а не хоча й спеціальний, але все ж таки допоміжний орган при ньому, яким має бути за задумом Конституційна асамблея. І вже зовсім не по Савці свитка, якщо йдеться про координаційне бюро.

Андрій Портнов під час засідання 6 грудня наголошував: «Зауважуємо, що цей законопроект не має своєю метою докорінну зміну закріпленої в Конституції моделі судочинства та не претендує на розгляд як завершений варіант змін до Основного Закону України». Він також зазначав, що головна думка глави держави полягає в такому:«Тільки після того, як він (представлений законопроект. — В. К.) буде опрацьований спочатку у відповідних комісіях Конституційної асамблеї, а потім пройде обговорення на пленарному засіданні, він буде доповнений найкращими пропозиціями і новим правовим регулюванням питань щодо порушення присяги, про яке ви зараз сказали. Ми також погоджуємося, що треба це доопрацювати і, можливо, включити до запропонованого тексту, тільки після цього ми маємо запропонувати цей проект Венеціанській комісії і, отримавши висновок, виходити із законодавчою ініціативою до парламенту».

Поспіх, з яким було подано до асамблеї цей законопроект, його заангажованість і фрагментарність призвели в сукупності до того, що під час засідання 6 грудня, асамблея жодним словом не визначилася щодо його подальшого опрацювання. А лише побіжно згадала про це в преамбулі свого рішення.

Чому ж тоді все було зроблено не так? Бо, по-перше, треба ж звітувати перед європейськими колегами стосовно їх вимог про правову реформу в Україні. Цьому аж ніяк не слугують подальше перебування в буцегарні Тимошенко й Луценка, а також недоладні рішення суддів щодо позбавлення депутатських мандатів Балоги, Домбровського та Власенка. По-друге, наші партнери із Заходу, зачаровані пані Ставнійчук та першим президентом України, пообіцяли, що мало не до червня нададуть своє резюме з питань реформування правосуддя, якщо наші пропозиції з’являться у них найближчим часом.

Проте справа асамблеї не в тому, щоб займатися перманентним рихтуванням нашої конституційної Біблії. Тільки після того, як буде вироблено загальну концепцію змін до Конституції, можна займатися вибудовуванням цеглинка за цеглинкою нової її редакції. А не у зворотному порядку.

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ

13.03.2013

//racurs.ua/199

 

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

13.03.2012 Микола Мельник. Конвертаційна Асамблея? 

06.12.12, 05.02.13 Венеціанський «карнавал» у Києві 

07.12.2012 Томас Маркерт. Похоже задача Конституционной Ассамблеи - утверждать идеи Банковой 

06.12.2012 Мария Бровинская. Главная дверь 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

05.10.2012 Лілія Гришко. Конституційній асамблеї доручають законодавчий «мотлох» 

28.09.2012 Виталий Червоненко. Игорь Колиушко. Конституционная ассамблея по вызову 

25.09.2012 Елена Геда. Во ВСЮ меняются 

07.03.2012 Конституционная Ассамблея второй свежести

Володимир Крижанівський. Що може бути винесено на референдум відповідно до чинного законодавства?

Деякі нотатки про прийняття нового тексту Конституції України та внесення змін до чинного тексту Конституції України. Бачення сучасного стану питання

Слід визнати, що Конституція України, прийнята 28 червня 1996 року Верховною Радою України, не дає чіткої відповіді, яким чином може бути прийнято цілковито новий текст Конституції. Адже у переліку повноважень Верховної Ради України у п. ч.1 ст.85 мова йде лише про надання парламенту законодавчої функції стосовно внесення змін до чинної Конституції. Для отримання роз’яснення з цього приводу потрібно було декілька разів звертатися до Конституційного Суду України.

Вперше Конституційний Суд розглянув це питання у своєму рішенні № 3-зп від 11.07.1997 (справа щодо конституційності тлумачення Верховною Радою України статті 98 Конституції України). Згадуючи в установчій частині рішення про виключне право народу визначати та змінювати конституційний лад у державі, відповідно до вимог статті 5 Основного Закону, Конституційний Суд України стверджує, що прийняття Конституції в 1996 році «було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду на її прийняття». Проте детального роз’яснення поняття «конституційного ладу» і його деталізації у вказаному рішенні не було.

Наступний крок у напрямку розкриття послідовності дій при здійсненні процедури прийняття нового тексту Конституції України і взагалі принципової можливості такого розвитку подій був виконаний Конституційним Судом у його Рішенні № 3-рп /2000 від 27 березня 2000 року. Розгляд у суді було викликано появою Указу Президента України № 65/2000 «Про проголошення всеукраїнського референдуму за народною ініціативою».

Судом було об’єднано у спільне провадження ідентичні подання двох груп народних депутатів України стосовно конституційності шести питань, що виносилися на розсуд народу на цьому референдумі. Зокрема, шостим пропонувалося таке питання: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?»

Відповідь Суду мала достатньо контроверсійний характер, бо визнання невідповідності такого питання Конституції, а саме так вирішив з цього приводу Суд, до певної міри дисонує з вищезгаданою нормою статті 5 Конституції України про виключне право народу визначати конституційний лад у державі. Проте подальші пояснення дають можливість зрозуміти логіку суддів. Затверджуючи такий вердикт, Конституційний Суд виходив з того, що це питання, винесене на всеукраїнський референдум без попереднього з’ясування ставлення народу до необхідності прийняття нового тексту Конституції, може призвести до негативних наслідків. Зокрема, це може викликати сумніви у легітимності Основного Закону держави. А це, у свою чергу, матиме наслідком послаблення встановлених Конституцією «основ конституційного ладу в Україні, прав і свобод людини і громадянина».

Тим не менше, повної ясності в цьому питанні у результаті цього Рішення немає. В першу чергу, це стосується фундаментального питання стосовно того, чи відповідатиме чинній Конституції України запропонована процедура прийняття Основного Закону? А вона у рамках вищенаведеного Рішення виглядає так: спершу на дорадчому всенародному опитуванні встановлюється необхідність прийняття нового тексту Конституції, а після цього на всенародному референдумі, що має імперативний (зобов’язуючий) характер, нова Конституція приймається.

Повну ясність у це питання було внесено Рішенням Конституційного Суду України № 6-рп/2005 від 5 жовтня 2005 р., в якому йшлося про здійснення влади народом. В установчій частині Суд недвозначно стверджує право народу приймати нову Конституцію України. Такий імператив, за твердженням Суду, випливає «з нормативно-правового змісту положень частини третьої статті 5 Основного Закону України, згідно з якими народ є носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні та народові належить право визначати і змінювати конституційний лад в Україні».

З цієї цитати із Рішення Суду ми можемо зробити висновок, що актом прийняття нового тексту Конституції народом і буде визначено конституційний лад у нашій державі на той момент часу, коли народ виявить волю стосовно цього. З такого постулату виникає ще одне концептуальне положення: зміст поняття «конституційний лад» викладається не в окремій статті Конституції або у групі статей, він визначається всією сукупністю статей Основного Закону без жодного винятку, з першої до останньої.

Ще більш послідовно така теза простежується у резолютивній частині зазначеного Рішення, де йде мова про безпосередній зміст поняття суверенного права народу на владу в країні. Це сформульовано так: «Тільки народ має право безпосередньо шляхом все українського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основного Закону України у порядку, встановленому його розділом ХІІІ».

Це речення містить кілька складових українського конституційного процесу. У першій його частині підтверджено, що визначення конституційного ладу є виключною прерогативою народу України. По-друге, відбуватися це повинно без участі будь-яких посередників, включно з державою, її органами або посадовими особами. По-третє, здійснюватися такий акт має волевиявленням народу на всеукраїнському референдумі. І, насамкінець, позитивне рішення, отримане у результаті розгляду певного тексту Конституції, винесеного на розсуд народу на цьому референдумі, буде означати закріплення конституційного ладу в нашій країні саме цим текстом.

Водночас, Конституційний Суд ще раз стверджує, що тільки народ має право змінювати визначений конституційний лад в Україні, але не вимагає безпосереднього здійснення таких процедур народом поза участю відповідних структур – воно полягає у внесенні змін до чинного тексту Основного Закону України. Визначається, що сьогодні порядок внесення таких змін прописано у ХІІІ розділі чинної Конституції України.

Отже, ми бачимо чітке і недвозначне розмежування Конституційним Судом України двох фундаментальних прав народу: на визначення конституційного ладу і на його зміну. перше, і друге є правом виключно народу, але втілення їх у практику є різним. Це стосується як суб’єктів, так і порядку здійснення цих прав.

Можемо стверджувати, що на час прийняття чинного тексту Конституції у 1996 році побутував підхід до нього як до певного роду канонічного тексту. Вочевидь, сааме тому в положеннях Основного Закону не прописана, хоча б побіжно, процедура можливого прийняття нового тексту Конституції на заміну чинного.

Можливо, саме тому у 2008 році була зроблена ще одна спроба вирішити це і ряд супутніх питань шляхом залучення до процесу головного і єдиного конституційного арбітра у нашій державі. У своєму Рішенні № 6-рп від 16.04.2008 Конституційний Суд України вперше впритул підійшов до вирішення питання про унормування технології прийняття нового тексту Конституції на всеукраїнському референдумі. Звісно, він не міг надати рекомендації щодо розробки і прийняття змін до Конституції і законів України, які б раз і назавжди розв’язали суперечку різних гілок влади у цьому питанні. Проте перелік чітких кроків, які мають бути виконані для подолання лакуни у чинному законодавстві він означив.

Конституційний Суд у відповідь на звернення Президента про тлумачення положень ряду статей Конституції зробив декілька важливих роз’яснень щодо кола питань, які можуть вирішуватися всеукраїнським референдумом, а також щодо порядку впровадження та оформлення рішень всеукраїнського референдуму. Вони певною мірою стосуються як питань прийняття змін до Конституції, так і власне прийняття нової Конституції на такому референдумі.

У резолютивній частині цього Рішення у справі, яка так і називається – «про прийняття Конституції та законів України на референдумі», Суд, по-перше, чітко визнав, що народ як носій суверенітету і єдине джерело влади у державі може приймати на всеукраїнському референдумі саму Конституцію і закони України (вносити до них зміни), окрім законів, прийняття яких на референдумі не допускається. Разом із цим, Конституційний Суд встановив беззастережну вимогу, що порядок їх прийняття має бути визначений Конституцією і законами України. Звертаємо увагу на те, що у Рішенні застосовано наказову форму: має бути. Таке формулювання вказує на те, що таких норм у чинному законодавстві України поки що немає і, отже, поки що не може бути й мови про можливість прийняття Конституції України в цілому, законів та змін до законів у результаті всеукраїнського референдуму.

Що ж може бути винесено на референдум відповідно до чинного законодавства?

Очевидно, тільки те, про що йде мова у ХІІІ розділі Конституції, а саме, внесення змін до Конституції. Причому, як ми з’ясуємо далі, вдаватися до референдуму потрібно не завжди, а тільки тоді, коли змінюються найбільш важливі розділи Основного Закону. Отже, чинною редакцією Конституції більш-менш чітко встановлено лише технологію внесення змін до тексту Конституції. Їй присвячено, як ми щойно нагадали, окремий розділ Основного Закону - розділ ХІІІ. Його віднесено до змістовно фундаментальних розділів Конституції, внесення змін до яких потребують ускладненої за змістом і більш довгої у часі процедури.

Це є, зокрема, причиною того, що й у чинному сьогодні Регламенті Верховної Ради України є всього один розділ, котрий встановлює порядок дій депутатського корпусу та інших структур при внесенні змін до Конституції України.

За процедурою внесення змін до Конституції положення Основного Закону розподіляються на дві групи. До першої, яку ми умовно кваліфікуємо як базову, віднесено такі розділи: «Основні засади» (розділ І), «Вибори. Референдум» (розділ ІІІ) і «Внесення змін до Конституції України» (розділ XIII). До другої групи належать всі інші розділи.

В першому розділі Конституції («Основні засади») міститься опис підвалин конституційного ладу нашої держави. Тому ми можемо стверджувати, що весь наступний текст Конституції є похідним від змісту зазначеного розділу. Таке ж важливе значення має та частина Основного Закону, де виписано принципи, за якими здійснюється волевиявлення народу через вибори та референдуми. Невід’ємною частиною засадничих настанов Конституції її авторами було встановлено дії відповідних державних органів при внесенні змін до Конституції.

Ідеологія внесення змін до цих розділів передбачає максимальне залучення всіх можливих учасників такого процесу. У першу чергу, це стосується необхідної участі самого народу. Це передбачено обов’язковим проведенням всеукраїнського референдуму щодо затвердження запропонованих змін. Робота, що передує винесенню запропонованого тексту змін на розсуд народу, є більш складною, ніж та, що ведеться при коригуванні незасадничих положень Основного Закону України. Так, зокрема, процедура внесення змін до базових розділів вимагає вдвічі більшої кількості народних депутатів України, ніж та кількість, яка потрібна для ініціювання цих змін для їх розгляду у Верховній Раді, а саме триста проти ста п’ятдесяти голосів народних обранців.

За різними моделями відбувається і безпосередній розгляд та прийняття змін у залежності від того, до якої групи належить розділ, до якого пропонуються зміни. Небазові положення змінюються у два етапи. Спершу має відбутися попереднє схвалення поданих змін простою більшістю від конституційного складу парламенту. Цей законопроект може бути прийнятий на наступній сесії в разі, якщо за це проголосують вже щонайменше дві третини від вказаного складу, тобто триста або більше народних депутатів України.

Коли зміни вносяться до першого, третього або тринадцятого розділів Конституції, механізм їх проведення змінюється. Спершу у Верховній Раді має відбутися прийняття цих змін принаймні трьомастами голосами народних депутатів, а вже після цього вони повинні бути затверджені на всеукраїнському референдумі у відповідності до норм чинного сьогодні Закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми».

Важливо звернути увагу на вимогу проводити всі обговорення і прийняття ухвальних рішень стосовно внесення змін до Конституції виключно на чергових сесіях парламенту. Встановлено певні обмеження на можливість повторного подання законопроектів про внесення змін до Конституції. Так, статтею 156 визначено можливість повторного подання законопроектів про внесення змін до названих нами базовими розділів з одного й того ж питання вже до парламенту наступного скликання. У статті 158 йде мова про те, що розглянутий і не прийнятий закон щодо змін у Конституції України може бути подано лише через рік з дня прийняття рішення щодо нього.

Якщо розглянути останні дві норми паралельно, ми можемо помітити певну правову колізію. Адже під дію статті 158 можуть підпадати і зміни до розділів І, ІІІ і ХІІІ Конституції, бо в ній говориться взагалі про законопроекти про внесення змін без конкретизації, яких саме розділів вони стосуються. Однак слід розуміти, що для проведення змін до базових розділів Основного Закону має працювати більш продовжена у часі норма, яка одночасно є і більш жорсткою: положення про можливість повторного подання законопроекту на розгляд Верховної Ради вже наступного після першої спроби розгляду скликання.

Слід зауважити, що світова практика проведення конституційних змін зазвичай передбачає ускладнені процедури, щоби звести можливість змін до мінімуму. Так, у Конституції Норвегії питання про корективи Основного Закону можуть бути розглянуті не пізніш, ніж за рік до терміну закінчення повноважень діючого на той час стортингу (парламенту). Прийняттям нововведень одним складом парламенту справа там не закінчується; зміни обов’язково мають бути підтверджені наступною каденцією вищого законодавчого органу країни.

В Україні, нагадаємо, забороняється зміна одних і тих же положень Конституції України під час однієї каденції Верховної Ради.

Унормовано й обов’язкову участь у процесі реформування Основного Закону України єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні – Конституційного Суду. Йому відводиться надзвичайно важлива роль перевірки відповідності поданих ініціаторами законопроектів вимогам статей 157 і 158 Конституції. У першій із них іде мова про те, що зміни до тексту чинного Основного Закону не можуть передбачати щонайменшого обмеження прав і свобод громадян, а тим більше їх скасування. Вони також не повинні призводити до ліквідації незалежності нашої держави або до порушення її територіальної цілісності. Зміни, як це встановлено у ч. 2 ст. 157 Конституції, не можуть прийматися в умовах оголошеного воєнного або надзвичайного стану.

Звісно було б логічно внести зміни до Конституції і відповідних законів, які б зобов'язали Конституційний Суд здійснювати після виконання всіх норм при внесенні змін до будь-яких розділів Конституції перевірку конституційності виконання самої процедури внесення цих змін до Основного Закону. Це унеможливить в подальшому виникнення ситуації, яка склалася після рішення Конституційного Суду № 20-рп від 30 вересня 2010 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України), коли Суд по суті перебрав на себе установчу функцію і цим своїм рішенням повернув країну до чинності попереднього тексту Конституції.

30.07.2012

Крижанівський В.П.,

народний депутат України першого скликання, посол України

[член Комісії Конституційної Асамблеї з питань конституційного ладу та порядку прийняття і внесення змін до Конституції України]

//www.president.gov.ua/content/kr-st.html

//sd.org.ua/news.php?id=21459

25.10.2012 Олексій Ющик. Конституція України: загальні питання методології оновлення 

19.10.2012 Доповідь Комісії з питань конституційного ладу та порядку прийняття і внесення змін до Конституції України: «Проблеми вдосконалення основ конституційного ладу в Україні: досвід і перспективи» 

05.09.2012 Володимир Удовик. Порядок прийняття, зміни та скасування конституцій