пʼятниця, 15 березня 2013 р.

Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод


Конституційна асамблея — завіса для втілення змін, розроблених на Банковій

Представники Венеціанської комісії дають європейського штибу рекомендації, а наші фахівці від юстиції повносили до законів про судоустрій і статус суддів, про ВРЮ, у КПК тощо багато положень, які не тільки неконституційні, а й неприйнятні на сьогодні.

17 травня 2012 року президент України Віктор Янукович своїм указом створив Конституційну асамблею, яка до 2014 року має напрацювати зміни до Конституції України. До складу Конституційної асамблеї увійшло 93 експерти та політики, серед яких і Віктор Мусіяка, відомий вітчизняний правник і політик, екс-віце-спікер Верховної Ради України, заслужений юрист України, один із авторів української Конституції, Цивільного кодексу України та багатьох інших законів.

Та буквально через півроку, 5 грудня 2012-го, Мусіяка написав заяву про свій вихід зі складу Конституційної асамблеї.

«Ракурс» поцікавився, що спонукало відомого конституціоналіста вдатися до такого кроку.

— Ви написали заяву про вихід зі складу Конституційної асамблеї 5 грудня. Що послужило причиною?

— Так, я написав заяву на ім’я голови Конституційної асамблеї Леоніда Макаровича Кравчука. У ній я зазначив, що після відомого антиконституційного рішення Конституційного суду 2010 року про скасування політичної реформи була надія і в суспільстві, і в європейських структурах, що Конституційна асамблея стане інструментом, який допоможе повернути державу в конституційне русло, з якого вона випала.

Однак робота Конституційної асамблеї йде таким чином, що, на мій погляд, не можна розраховувати, що вона виконає саме таку роль. В положенні про Конституційну асамблею сказано, що вона має перш за все проаналізувати, чому не виконується Конституція, в чому причина? Чи це недоліки самого тексту Конституції, чи є потреба внесення змін, яка виникла у зв’язку з розвитком суспільних відносин? Що саме треба вдосконалювати? А після цього необхідно розробити комплекс змін до Конституції.

Потім організувати всенародне обговорення, широке фахове обговорення. Тільки після цього потрібно підготувати варіант змін до Конституції, який має бути поданий президенту. А вже президент подає проект закону про зміни до Основного Закону до Верховної Ради України.

Такий алгоритм дій асамблеї.

Та вже у вересні, на другому пленарному засіданні, нам запропонували зміни до статті 98 Конституції, яка говорить про статус Рахункової палати. Після антиконституційних ігор, що відбулися у 2010 році, було змінено статтю 98, за якою абсолютно правильно Рахункова палата була наділена повноваженнями контролювати не лише видатки бюджету, а й надходження до бюджету.

А після повернення Конституції до редакції 1996 року повернули й стару редакцію цієї статті — Рахункова палата стежить лише за видатками бюджету, а надходження контролювати не має права.

Я виступив проти розгляду цього питання на пленарному засіданні асамблеї. Я вважав, що в той момент, коли ми працюємо над аналізом конституційного поля, не розробивши ще концепції змін до Конституції, не можна розглядати конкретні зміни до Конституції.

Вважаю, що це був пробний камінь для Конституційної асамблеї, тобто спробували, а як же вона відреагує. При цьому зміни пропонувалися абсолютно правильні, необхідні. Але для них ще не настав час.

Однак асамблея розглянула це питання і рекомендувала внести ці зміни до Конституції.

Тоді я виступав щодо цього питання, попереджав: «Побачите, коли ви це підтримаєте, то на наступному засіданні принесуть зміни до розділу «Правосуддя» Конституції». Тобто будуть поспішати конституювати антиконституційні положення, які зараз є в законах про судовий устрій і статус суддів, про Вищу раду юстиції тощо.

6 грудня, після того, як я подав заяву, вже розглядали зміни до розділу «Правосуддя». Тобто відбулося те, що я й передбачав.

Тому я написав у заяві, що, оскільки концепція змін до Конституції вже реалізується, і вона розроблена не Конституційною асамблеєю, а Конституційна асамблея використовується як респектабельна завіса, при наявності антиконституційного закону про референдум, зрозуміло, що йде зовсім інший процес.

— На вашу думку, насправді концепція розроблена в Адміністрації президента?

— Я не знаю, хто там її розробляє, але реалізується зовсім інший сценарій. Тому я за всієї поваги і до Леоніда Макаровича, і до поважних членів Конституційної асамблеї, не вважаю за потрібне у подальшому бути присутнім у цьому органі. Не бачу сенсу.

За великим рахунком, ми після 2010 року живемо в антиконституційному полі. По суті, припинено дію Конституції. Та оскільки ми хочемо, щоб у нас була держава, і в цієї держави були нормальні перспективи розвитку, не кажучи вже про європейську перспективу, а бодай наша нормальна українська перспектива, то ми говоримо: добре, Бог з ним. Ми розуміємо, що це антиконституційно, що ми нібито підкоряємося дії Конституції 1996 року, хоча її відновлено неконституційно, бо ми не уявляємо собі, що можна жити в абсолютно віртуальному неправовому світі.

І що ж ми бачимо? Влада хоче, звичайно, себе легітимізувати. Бо вона, по суті, є нелегітимна, та й держава нелегітимна. Але хоча б уже сьогодні робити це необхідно чесно, відповідно до взятих на себе зобов’язань перед народом і світом.

— Ви пішли з асамблеї. Але там і так небагато фахівців, і кожний фахівець на вагу золота. Невже зовсім не було сенсу там лишатися, бо не вірили, що можете щось зробити?

— Не просто не вірив. Я ж спробував. Звертався до членів Конституційної асамблеї, попереджав їх, я бачив, як ішла робота Конституційної асамблеї… Бути іграшкою в руках тих, хто за лаштунками смикає за ниточки, — не для мене.

То який сенс там перебувати?

Я залишаю за собою право подавати голос, коментувати процес, але не хочу бути його учасником.

— На ваш погляд, склад асамблеї професійний?

— Більшість людей, що входять до її складу, скажімо, відсотків на 70, у своїх сферах — економіки, права — це найкращі фахівці.

Вони фахівці високого рівня, однак політично здебільшого вони просто інфантильні. Я намагався, не ображаючи їх, показати, що їх використовують. І закликав — не давайте себе використовувати.

І та стаття 98 була пробним каменем. Якщо Конституційна асамблея проголосує за неї, то можна підсунути і наступне.

— Але ж Леонід Кравчук, голова Конституційної асамблеї, аж ніяк не є інфантильним у політиці. Він фахова людина, обізнана.Він же ці загрози має бачити?

— Мене вразило ще на першому засіданні, коли, не обговорюючи регламенту асамблеї, було одразу ж поставлено на голосування прийняти його за основу. Я тоді виступив проти цього — навіщо ми копіюємо найгірші зразки Верховної Ради? Адже члени Конституційної асамблеї ще не бачили того регламенту, не читали, а ви пропонуєте вже прийняти його за основу? Нехай люди ознайомляться, на наступному пленарному засіданні внесуть свої пропозиції, розглянемо їх, щось врахуємо і приймемо остаточно. Таким чином перевіряли, чи зможе Конституційна асамблея голосувати, не читаючи.

— І це відбулося під проводом Леоніда Макаровича?

— Ні, у цьому випадку, скоріше, Марини Ставнійчук. Вона як секретар комісії вела засідання. Звісно, Марина Іванівна талановита людина.

А Леонід Макарович, коли я на другому пленарному засіданні виступив проти розгляду 98-ї статті, раптом став казати: «Що ж, ми не реагуватимемо на важливі питання, що виникають?». Це вже викликало тривогу.

Я ставився дуже позитивно до його головування у Конституційній асамблеї, бо він демонстрував свою готовність відстоювати нормальну роботу асамблеї. Але його останнє інтерв’ю на 5-му каналі мене дуже здивувало. Він сказав, що ми представимо президенту остаточний варіант змін до Конституції, він внесе його до Верховної Ради. І якщо Верховна Рада не ухвалить необхідні, як він говорить — для суспільства, зміни до Конституції, розроблені таким поважним органом, як Конституційна асамблея, то тоді він сам виступить із закликом до народу прийняти її на референдумі.

Хто сказав, що все, що приготує асамблея, є безумовним і беззаперечним, таким, що потрібне народу? А як бути з обіцянками вносити зміни до Конституції виключно у спосіб і в порядку, що передбачені самою Конституцією?

Зрозуміло, що готується. Зрозуміло, що у Верховній Раді 226 голосів для схвалення знайдуться, але для остаточного ухвалення змін 300 голосів не буде.

На сьогодні навіть концепції немає, а вони вже про референдум говорять.

Я знаю, що є вже ціла низка постанов Кабінету міністрів, Центрвиборчкому, присвячених підготовці до референдуму, який має відбутися за законом, що є антиконституційним по своїй суті. Його підписав глава держави, не маючи на це конституційного права, тому що в цьому законі містяться антиконституційні положення.

Будь-яка людина, котра відчуває свою відповідальність за те, щоб тут був конституційний лад і нормальні умови для розвитку держави, і особливо в такий момент, коли відчуває, що необхідно щось робити, має максимально використати можливості для легітимного способу приведення конституційного поля до нормального стану.

Я спробував, не вийшло…

— І що тепер робити?

— Опозиція мала відслідковувати все це і реагувати ще тоді, коли скасовувалася політреформа.

Зараз вони блокують парламент. Усе правильно — персональне голосування,  кнопки… Але коли Конституцію руйнували, вони нічого не блокували, людей на вулицю не виводили.

Все, що зараз відбувається, є наслідками руйнації Конституції. Вже трьох депутатів у неконституційний спосіб позбавлено мандатів. І от зараз опозиція заявляє, що підніматиме народ. Та вона мала від самого початку стати на захист конституційного ладу в державі і діяти саме на цій основі, розробити механізм протидії цьому.

Натомість влаштовуються ігри — якщо він не піде в мери, то запропонуємо іншому, а коли той відмовиться, можливо, я піду… Що це таке?

То Леніна скидають… Якісь жалюгідні рефлексії, що абсолютно нічого не вирішують.

Нормальний політик, який стоїть на державницьких засадах відповідальності передусім за все те, що він хоче робити для народу, для цієї держави, має займатися системними питаннями.

— То, може, варто підказати їм?

— Я давно публічно викладав і продовжую оприлюднювати свої погляди на політичні процеси в державі. Ті, кого цікавлять мої поради, постійно виходять на зв’язок. Представників опозиції серед них не було.

— А чи є надія на Венеціанську комісію?

— Коли до Венеціанської комісії представником від України посилається Сергій Ківалов, він, звісно, інформуватиме цю комісію, що готується парад прав і свобод тощо.

Якщо через Парламентську асамблею Ради Європи сигнал ітиме, то ще якимось чином буде реакція. А так вони приїздять сюди, дають свої рекомендації, а процеси, що тут відбуваються, проходять поза їхньою увагою.

— А хіба Венеціанська комісія не аналізує ретельно кожну зміну, кожну літеру, кому?

— Так, вони будуть читати, аналізувати… Треба розуміти, що це люди, виховані в іншій правовій системі, в іншому світосприйнятті. У них зовсім інша система поглядів. Усе це складалося століттями. Вони дають європейського штибу рекомендації, а наші фахівці від юстиції повносили до законів про судоустрій і статус суддів, про Вищу раду юстиції, у Кримінальний процесуальний кодекс тощо багато положень, які не тільки неконституційні, а й неприйнятні на сьогодні.

Бо вони ефективні у демократичній системі координат, у нашій системі це все є консервацією корпоративного духу і беззаконня. Вони зробили систему під себе, і все це називають європейською системою правосуддя.

— Тобто воно виглядає, як макет по-європейськи, а насправді наповнене нашим українським змістом.
— Так, звичайно. Наш зміст, найбільш неприйнятний — корупційний, корпоративний.

Спочатку через рішення Конституційного суду, а потім через закон про судоустрій і статус суддів фактично знищили статус Верховного суду, наголошую — конституційний статус знищили. Зробили систему вищих спеціалізованих судів, які приймають остаточні рішення, що не підлягають оскарженню.

Останні зразки таких рішень: один суд прийняв рішення про позбавлення двох депутатів мандатів, ігноруючи Конституцію та закони, інший суд прийняв рішення про позбавлення депутата Власенка повноважень, керуючись тими ж мотивами, а не Конституцією і законами.

Все це є наслідком того, що Україна сьогодні — по суті, віртуальна держава, в якій панує квазіправова система. Формально є те, що називається Конституцією і законами, а правосуддя вершиться за антиконституційними і протизаконними прецедентами, породженими тими ж судами.

Лариса РУДЕНКО

15.03.2013
//racurs.ua/202

13.03.2012 Микола Мельник. Конвертаційна Асамблея? 
13.03.2013 Володимир Крижанівський. Венеціанська комісія за демократію через… Ставнійчук? 
06.12.12, 05.02.13 Венеціанський «карнавал» у Києві 
06.12.2012 Мария Бровинская. Главная дверь 
07.12.2012 Томас Маркерт. Похоже задача Конституционной Ассамблеи - утверждать идеи Банковой 
06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 
05.10.2012 Лілія Гришко. Конституційній асамблеї доручають законодавчий «мотлох» 
28.09.2012 Виталий Червоненко. Игорь Колиушко. Конституционная ассамблея по вызову 
25.09.2012 Елена Геда. Во ВСЮ меняются 
07.03.2012 Конституционная Ассамблея второй свежести

1 коментар:

imho сказав...

Не чваньтесь, з вас деруть ремінь,
А з їх, бувало, й лій топили.