Показ дописів із міткою Мірошниченко. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Мірошниченко. Показати всі дописи

четвер, 5 липня 2012 р.

Володимир Ференц. «Україна без нацизму» та Конституційна Асамблея


Чому на Західній Україні є фашизм, а на Сході усі білі і пушисті?

Що не кажи, а роки беруть своє, інакше умовно-перший президент України не «вляпався б» так погано, набагато гірше, ніж тоді, на виборах. Умовно-першим називаю тому, що перший вже був, адже факт УНР є історичним, заперечити який неможливо. [Михайло Грушевський у 1917-1918 рр. – голова Української Центральної Ради (візитка фр.: «President du Parlament D'Ukraine») – Ред.]

Дехто вважає згоду головувати в провладній Конституційній асамблеї зайвим клопотом для старіючого президента Кравчука. Досить оцінити персональний склад цього адмінутворення, щоб поспівчувати головуючому, будь він в найкращому бажанні добра Україні. Там зібрались і такі особи, які не послухають доброї поради і не зважатимуть на авторитет.

Неодмінно збереться така собі ініціативна група з метою приведення тексту Конституції до «такої дійсності», сумнозвісного кравчуківського «Маємощомаємо». Нас вже верне від цієї дійсності і тому відповідне ставлення проектуватиметься і на проект конституції – «Маємощомаємо». Можна зрозуміти Леоніда Макаровича, коли він захотів погратися в «нетак» за рахунок партвиборчого фонду, щоб зіпсувати кільком сотням електорату настрій видивом дивних біл-бордів.

Гра в конституцію – це набагато коштовніше задоволення і хто зна як воно може завершитися в цей непевний час. Зважитись на це в такому поважному віці – доволі дивно. Не може бути, щоби за гроші. Українські пенсіонери змушені працювати, щоб допроваджувати до пенсії незабезпечених роботою потомків, але Найповажніший Пенсіонер напевно ні в чому нужди не має. Є ще такий мотив - бажання щось добре зробити для народу, який тебе любить і вартий аналогічної віддяки. Проте кожен, хто на хвильку спробує перевтілитися в хитрого-прехитрого Леоніда Макаровича, дійде висновку – зробити це можна набагато краще в інший час і з іншою компанією помагачів. Простіше кажучи – з доброго наміру можуть колегіально зробити таке, під чим підписуватися можна буде з приміткою «маємощомаємо».

Хитрий і досвідчений політик краще відмовиться від подібної місії, бажаючи в спокої і мирі прожити зрілу і коротку частку земного життя. Невже і в Кравчука є щось таке життєве, за яке можна примусити до такої явно клопітної і невдячної справи, здатної зіпсувати спокійну старість? Можливо є, адже в кожного з українських президентів є свій «мозоль».

У Кучми – справа Гонгадзе, у Ющенка навіть згадка про його прізвище, а в Януковича поки що Межигір’я. Це в наш час, але є ще й частина айсберга часів СРСР. У ті часи Леонід Макарович був партсекретарем з ідеології, а це багато значило в Україні і Москві.

І треба ж - ініціатор коаліції «Україна без нацизму», голова російської організації «Росія без нацизму» пан Шпігель чомусь запропонував Леонідові Макаровичу стати головою аналогічної української організації. Як же тепер пан Кравчук творитиме собі імідж незалежного національного арбітра в ролі голови Конституційної асамблеї?

Даремно спробував дистанціюватися від неякісних борців з ефемерним українським фашизмом: "Я проти, якщо будуть говорити, що на Західній Україні є фашизм, а на Сході усі білі і пушисті" Сумніваюсь, що на ці слова хтось з поборювачів українського нацизму зважатиме.

Сам факт створення коаліції «Україна без нацизму» викликає масу запитань. Поява організації з такою назвою ненав’язливо, але дотично вказує на наявність в Україні такого явища, як нацизм. І тут варто звернути увагу на точність визначення цього поняття. Історія минулого століття має достатньо доказів того, що така забаганка, як нацизм, є надзвичайно коштовною, не аматорською справою. Серйозною силою нацизм стає лише тоді, коли стає політикою держави, а все інше – звичайний флеш-моб типу гри в історичні реконструкції. Невже українська політична ситуація аж така, що являє небезпеку приходу до влади нацистської сили?

Нацизм завжди характеризувався як авантюрне прагнення сильної державної нації до експансії у світ, якій замало життєвого простору на своїй території. Отже потенційна загроза нацизму, яку напевно бачить коаліція «Україна без нацизму», неминуче впирається пальцем в груди української нації. Ні, борони Боже, ніхто не може звинувачувати в потенціях нацизму етнічних українців. Мається на увазі якась сукупна політична нація всіх громадян від Хусту до Луганська.

Якщо спробувати уявити собі оте постійно роз’єднуване населення зверхсильною потугою, якій мало місця для тусовки і яка неситим оком заглядає північніше Хутора Михайлівського – це маразм!!! Якось незручно говорити про нацизм української політичної нації, особливо після здачі острова Зміїний і ще дечого, що згадувати не хочеться.

А іншої нації в Україні немає – етнічні українці дожилися до «такого Закону про державну мовну політику». Політична система гарантує неможливість моноетнічної української нації набагато ефективніше, ніж конституційність державної мови. На сторожі цьому стоїть абсолютна більшість народних обранців, армія чиновників аж до останнього міліціонера, не бажаючого зламати язика «телячою мовою».

Де ж той український нацизм? Якщо спонсори громадянського зрушення проти нацизму мають поважні кошти на гранти, то залишається єдине – експортувати чужий і видавати за свій чи просто обзивати нацистами ні в чому не винних громадян.

Леонід Макарович так охарактеризував свою майбутню діяльність: «Наші люди по-різному сприймають спосіб життя, релігію та філософію тих людей, які до нас приїжджають. Тому виникають іноді конфлікти на тлі саме непорозуміння. Але є ще й ці екстремістські організації: з поля зору нормальних людей це фашизм, екстремізм. І ми бачимо як це проявляється у всьому. І тому відбулася така розмова, що потрібно в державі мати таку структуру як «Україна без нацизму», яка б фіксувала відповідні матеріали і десь би подавала їх до преси, проводила роз'яснювальну роботу, десь би проводила акції гуманітарно-політичного характеру. Яка б закликала не допускати подібних речей, бути спокійними в такий важкий час, тобто тлумачити, пояснювати і упереджувати. У цьому і полягають основні наші завдання.»

На запитання журналіста за якими саме критеріями можна відрізнити екстремізм і нацизм, одержано відповідь: « Це міжнаціональні стосунки, для когось колір шкіри викликає певні асоціації. Ви подивіться, що у польському містечку понаписувано про євреїв, це ж вони знімали документально. Так само і в інших містах — що в Росії їх немає? Є звичайно. Тобто це перш за все порушення закону, порушення етики моралі, національної гідності, і ще плюс релігійний екстремізм.»

Але ж це проблеми, які вирішуються просвітницькою діяльністю з метою порозуміння громадян. При чому тут нацизм? Чому б не назвати нову організацію «За громадянське порозуміння»? Та й навіщо творити щось нове? Панові Кравчуку було б престижніше вступити в діюче національне товариство «Просвіта» і там реалізуватися. Просвіти треба народові, замість розсварювати на мові і шукати нацизм, до якого бідній і свареній усім сильним світом Україні – як куцому до зайця! Тому і важка це робота –тягнути з болота бегемота, себто вишукування нацистів у ненацистській за визначенням державі!

Проте, якщо діяти за радянським принципом, то можливо все. Цей принцип відомий - створювати труднощі і потім їх героїчно поборювати. Можна видавати за нацизм вимушений екстремізм громадян, незадоволених життям взірця «Маємощомаємо». Керувати таким процесом «упередження нацизму» майже неможливо, адже імпровізація - це велика стихія, а людей в Україні не жаль. Важко буде Леоніду Макаровичу на посаді голови коаліції «Україна без нацизму».

Зазвичай любителі шукати чорну кішку в темній кімнаті перекидають меблі і б’ють посуд, викликаючи нічним гармидером лють заспаних сусідів. Головне – перебуваючи на посаді коаліції «Україна без нацизму» дуже важко залишатись над тяганиною низів і бути арбітром нації, обіймаючи посаду голови хоч призначеної, але діючої за планом Конституційної асамблеї.

Володимир Ференц, «Острів Галичина», 05.07.2012
//www.octpib.info/Articles.aspx?id=14164

Фото: Установчий З'їзд Всеукраїнського правозахисного руху «Україна без нацизму»
//www.migraciya.com.ua/article-443


СТВОРЕННЯ АНТИФАШИСТСЬКОЇ КОАЛІЦІЇ «УКРАЇНА БЕЗ НАЦИЗМУ»

22 червня 2012 у Дипломатичній академії при МЗС відбулось відкрите розширене засідання Міжнародного правозахисного руху «Світ без нацизму». У Києві спеціально для участі в заході зібралися представники понад 30-ти країн світу, експертів Ради Європи, політиків, лідерів провідних українських правозахисних організацій, народних депутатів України, представників творчої та спортивної еліти України. Головною метою зустрічі стало створення Антифашистської коаліції «Україна без нацизму», основною діяльністю якої є неприпустимість неонацизму в Україні.

У засіданні взяли участь Президент України у 1991 — 1994 роках, Президент відкритого правозахисного руху «Україна без нацизму» Леонід Кравчук; Представник Президента України у Верховній Раді України Юрій Мірошніченко; Голова Союзу юристів України, Президент Всесвітньої організації юристів, Президент Світового Конгресу українських юристів Валерій Євдокимов; Голова Спостережної Ради відкритого правозахисного руху «Україна без нацизму» Станіслав Струкальський; Радник Президента України, народний депутат України Віталій Журавський; член Міжнародного правозахисного руху «Світ без нацизму», член Вищої ради юстиції, народний депутат України Валерій Бондик; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини у 1998- 2012 року Ніна Карпачова; Віце-Президент Міжнародного правозахисного руху «Світ без нацизму» Валерій Енгель; Голова правління відкритого правозахисного руху «Україна без нацизму» Андрій Гаджаман.

На засіданні було підписано Меморандум про створення антифашистської коаліції «Україна без нацизму». Відповідно рішення прийнято зважаючи на неонацистську загрозу як одну з головних небезпек цінностям гуманізму, демократії, соціальної справедливості і міжнародної солідарності.

На вересень 2012 року у Верховній Раді України заплановано створення дискусійного депутатського клубу «Україна без нацизму», що дозволить зробити перші кроки щодо вирішення питання боротьби з нацистськими настроями у суспільстві.

Представники правозахисного руху закликають владу в найкоротші строки заборонити реєстрацію та діяльність політичних громадських організацій, що мають расистський напрямок діяльності.

23.06.2012
//www.lawyersunion.org.ua/?p=3530


Віктор Янукович. Про етнонаціональну політику 
Леонід Кравчук. Україна не може націоналізм вважати нацизмом 
Вадим Ак-Мурза. Лиходеевщина 
Віктор Ющенко. Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті


вівторок, 3 липня 2012 р.

Вступне слово Президента України Віктора Януковича до щорічного послання до Верховної Ради про внутрішнє і зовнішнє становище України 2012


Проголосивши у 2010 році курс на модернізацію, Українська Держава стала на шлях докорінних перетворень. 

Їхньою метою є утвердження сучасної України як країни високих економічних, політичних і соціальних стандартів. Основні зусилля були спрямовані на подолання економічної кризи, розвиток базових і перспективних секторів вітчизняної економіки, боротьбу з корупцією та перебудову неефективної системи соціального захисту населення.

У стислі терміни була здійснена адміністративна реформа, що полягала не лише в оптимізації державної управлінської структури, але й у забезпеченні відкритості й прозорості процесу ухвалення державних рішень і діяльності органів влади.

Також були здійснені системні кроки в напрямку спрощення умов для підприємницької діяльності, оптимізації системи українського судочинства.

Особлива увага приділялася розвитку українського податкового законодавства, спрямованого на зменшення нелегального обороту капіталу, а також спрощення залучення в українську економіку стратегічних інвестицій і внутрішнього, і зовнішнього походження.

Нині реалізується низка пілотних проектів, спрямованих на модернізацію системи охорони здоров’я, освіти, а також втілюються програми регіонального розвитку, розроблені й затверджені за безпосередньої участі органів місцевого самоврядування.

Проте вже на початкових стадіях українські перетворення наразилися на перепони, які сьогодні несуть реальну загрозу гальмування процесу глибинного оновлення усіх сфер суспільного життя, призводять до знецінення здобутих результатів.

Головними з-поміж них виявилися інерція і спротив корумпованої бюрократії. Протиріччя між намірами державного політичного керівництва й інтересами бюрократичних груп, сформованих за регіональним і галузево-корпоративним принципами, набувають дедалі конфліктнішого характеру. Ці протиріччя створили сприятливий ґрунт для зміцнення ідеологічних позицій політичних партій і рухів, опозиційних до реформаторського курсу. Деструктивна діяльність цих сил знайшла втілення в численних політичних спекуляціях.

За таких обставин зміцнення основ української державності й демократичних механізмів в управлінні суспільством набули критичного значення не лише з огляду на продовження курсу перетворень, а й для забезпечення національної безпеки.

Одним із основних напрямів політики нової української влади на сьогодні є розвиток і залучення громадянського суспільства до процесу вироблення та реалізації державного курсу, адже успіх реформ неможливий без громадської консолідації та широкої суспільної підтримки. Шлях до цього пролягає через подальше зростання відкритості публічної політики й державного управління для безпосередньої участі в них громадян і громадських об’єднань.

Першим кроком на цьому шляху стане зміцнення представницького складника українського парламентаризму. З огляду на це, безсумнівно, великого значення набувають вибори до Верховної Ради 2012 р. Саме вони мають стати відправним пунктом у процесі повернення Парламенту статусу органу влади, що безпосередньо представляє інтереси громадян. Рада має припинити функціонування в режимі «закритого елітного клубу».

Другим кроком стане підготовка та проведення конституційної реформи, яка не лише дасть вичерпні відповіді на питання про співвідношення владних повноважень між державою та місцевим самоврядуванням, про характер і особливості політичного устрою України, що рухається назустріч Європі, але й стане дієвою основою для забезпечення широких прав громадян у сучасних умовах, у тому числі і щодо прямої участі громадян у прийнятті рішень державного рівня і з вирішення актуальних питань розвитку громад.

При цьому буде зроблено все необхідне, аби забезпечити найвищий рівень легітимності конституційного процесу. Зокрема, затверджене принципове рішення про те, що вперше в історії України над проектом Основного Закону працюватимуть широкі кола української громадськості, потенціал якої буде акумульовано й розкрито в межах роботи Конституційної Асамблеї.

Ще одним напрямом політики перетворень у 2012 р. має стати внесення змін у роботу органів публічної влади на регіональному рівні. Це стосується не лише заходів, спрямованих на подолання централізованості державного управління: у центрі уваги мають бути питання зміни характеру відносин місцевих органів влади з громадами. В особі українських громад, які отримають дієві важелі контролю над роботою влади на місцях, керівництво держави бачить свого найціннішого союзника і партнера.

Актуальне завдання 2012 року – прискорення реформування національної економіки й соціальної системи. Базовими пріоритетами у цьому процесі мають стати, по-перше, забезпечення усталеного економічного зростання в умовах глобальної кризи, вплив якої до цього часу відчувається у світовій економіці. По-друге, підвищення соціальних стандартів, збільшення реальних доходів працюючих і загальне поліпшення якості життя українських громадян.

У контексті перебудови соціально-економічної сфери першочергового значення набувають подальша структурна трансформація національної економіки, підвищення її конкурентоспроможності та стійкості до спадів світової кон’юнктури. Це передусім передбачає сприяння розвитку підприємництва. Створення вільного середовища для розкриття підприємницького потенціалу суспільства, лібералізація і дерегуляція підприємницької діяльності мають залишатися стрижнем економічних реформ.

Поліпшення бізнес-клімату стимулюватиме зростання економіки, розвиток внутрішнього ринку, створення нових робочих місць. Водночас зняття адміністративних перепон і підвищення правових гарантій інституту власності буде позитивним чинником залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Крім того, зниження адміністративного та фіскального тиску на суб’єктів підприємництва сприятиме подальшій детінізації економіки й підвищенню доходів державного бюджету.

На часі вироблення нових підходів до промислової політики, прискорений розвиток реального сектору економіки. В їх основу має бути закладено мету забезпечити модернізацію і технологічне оновлення цього сектору. Зростання інвестиційної та інноваційної активності бізнесу, впровадження енергозберігаючих технологій – єдино можливий шлях до підвищення якості економічного зростання.

Потребують прискорення і реформи в аграрному секторі. Уже цього року до зняття мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення необхідно забезпечити створення й повноцінне функціонування механізмів захисту інтересів сільгоспвиробників і продовольчої безпеки країни в цілому.

На сьогодні невідкладною є реформа системи соціального забезпечення й соціального захисту українських громадян. Основними принципами соціальних реформ мають стати такі: гарантії надання адекватної державної допомоги тим, хто цього дійсно потребує, раціональні соціальні видатки й висока якість соціальних послуг, що надаються громадянам з боку держави.

Дотримання цих принципів у соціальній політиці держави при реалізації реформ у сфері соціального захисту, охорони здоров’я дозволить Україні наблизитися до створення моделі сучасної соціальної ринкової економіки. Її перевагами є високий рівень соціальних стандартів, ефективний захист прав працівників, розвинена система соціального захисту.

Особливої уваги з боку держави потребує гуманітарна сфера. Сьогодні в умовах економічної кризи у багатьох суспільствах зростає апатія і зневіра у власних силах. Нації втрачають мотивацію до розвитку, а громадяни стикаються із кризою перспективи. На жаль, у житті українського суспільства ці тенденції стають дедалі виразнішими.

Тому завданнями нової гуманітарної політики мають стати духовне оздоровлення українського суспільства, розкриття його творчого потенціалу.

В умовах глобалізованого світу успішність внутрішніх перетворень багато в чому залежить від здатності країни адекватно й ефективно реагувати на зовнішні виклики, зміни у світовій економіці й системі міжнародних відносин. З огляду на це, одним з основних завдань зовнішньої політики України в поточному році має стати активна участь у розвитку міжнародних систем забезпечення безпеки, налагодження прагматичного політичного й економічного співробітництва з новими перспективними партнерами та міжнародними об’єднаннями.

Переконаний: Україна впевнено рухається шляхом глибокої модернізації, стверджується як розвинена цивілізована європейська держава.

03.07.2012
Прес-служба Президента України Віктора Януковича
//www.president.gov.ua/news/24670.html
//1tv.com.ua/ru/news/2012/07/03/23537
Фото //www.bbc.co.uk/



Юрій Мірошниченко: 254! сторінки тільки тексту. І практично треба було зупинити роботу парламенту на кілька днів для того щоб тільки вислухати сам виступ... 
ІМХО: Дійсно. Минулого 2011 року було лишень 456 сторінок послання. І тому виступ Януковича можна переглянути тут.
Модернізація - «по посланіям». Развод - «по понятіям»
Развод - «по понятіям». Модернізація - «по посланіям» 
Команда Януковича вдруге заходиться…

Конституційний коловорот 
Модернізована опозиція
06.06.2013 Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2013 році. Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України (витяг)
03.07.2012 Про внутрішнє та зовнішнє становище України в 2012 році. Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України (витяг)
17.05.2012 Закон України. Про щорічне послання Президента України 
07.04.2011 Модернізація України - наш стратегічний вибір. Щорічне Послання Президента України до Верховної Ради України (витяг)  
*** 
01.11.2012 Марина Ставнійчук. До питання методології модернізації Конституції України 
17.07.2012 Анатолій Селіванов. Конституційна модернізація: шлях до легітимності 
17.07.2012 Юрій Шемшученко. Конституційна Асамблея - Демократична форма професійної модернізації Конституції України 
29.06.2012 Олександр Башкаленко. Модернізація Конституції як модернізація країни 
27.06.2012 Станислав Лищевич. Конституционная модернизация: процесс стартовал
26.06.2012 Науково-практична конференція «Конституційні засади модернізації України» 
19.06.2012 Анатолій Селіванов. Мотивація сучасної конституційної модернізації в Україні 
08.06.2012 Микола Оніщук. Конституційна модернізація: прогрес чи стагнація?

середа, 27 червня 2012 р.

Формат Конституційної Асамблеї дає можливість фахово й консенсусно вносити зміни до Конституції


Відбулося перше засідання Конституційної Асамблеї. Яких змін до Основного закону країни нам очікувати, ми поцікавилися в Представника Президента у Верховній Раді України, народного депутата Юрія Мірошниченка.

Юрію Романовичу, які базові нормативи Конституції будуть змінюватися і яким чином?

Учора перше своє установче засідання провела Конституційна Асамблея, виступав Президента України Віктор Федорович Янукович. І там чітко було визначено: шлях, який пропонує Глава держави, передбачає внесення змін до Основного закону так, як це записано в 13 розділі Конституції. А відповідно, Конституційна Асамблея має статус дорадчого органу, і даватиме ті пропозиції, які потім будуть схвалюватися Верховною Радою.

Вона (КС) не реалізовуватиме установчу владу і буде лише тим органом, який об’єднає зусилля і національних та міжнародних експертів, і науковців, і практиків з тим, щоб ті норми Конституції, які сьогодні потребують удосконалення, мали більш кращі редакції.

А чи є якісь конкретні часові межі референдуму, коли він може пройти?

Його не передбачено в межах цього алгоритму. Референдум відбувається в тих випадках, коли реалізується установча влада, тобто пишеться нова зовсім Конституція. Наразі ж йдеться про запровадження механізму внесення змін. Якщо правовою мовою говорити, то нова редакція Конституції буде прийматися через залу Верховної Ради. Або це буде один Закон про внесення змін до Конституції, або це буде кілька документів, які передбачатимуть внесення змін до Конституції. Йтиметься і про місцеве самоврядування, і про правову систему, і багато інших важливих, необхідних для вдосконалення пунктів.

Що влада планує робити, якщо не будуть підтримані запропоновані зміни?

Влада, в особі Президента, вже залучила громадськість, експертів, для того, щоб вони в форматі Конституційної Асамблеї напрацьовували необхідні зміни. А відповідно потім ці ініціативи будуть вноситись Президентом, як суб’єктом законодавчої ініціативи, до Верховної Ради. Парламент їх розгляне, і внесе (відповідно до 13 розділу Конституції) зміни в текст Основного Закону. Ось такий алгоритм передбачений з тим, щоб і суспільство мало вплив на процес через Конституційну Асамблею, і парламент не був виключений з цієї роботи.

А от як стосовно побажань українців?

Про що я й кажу. Побажання українців - через представників Конституційної Асамблеї. Є широке представництво науковців, громадських організацій, політичних сил, якраз через них побажання українців і будуть реалізовуватись. Формат Конституційної Асамблеї, коли експерти й фахівці в галузі конституційного права, громадські активісти, експерти міжнародні й наші національні будуть працювати, й буде давати нам можливість фахово й максимально консенсусно вносити зміни до Конституції.

Прес-служба народного депутата Юрія Мірошниченка, 27.06.2012
//www.miroshnychenko.ua/Прес-центр/iнтерв’ю/2012.06.26/формат-конституційної-асамблеї-дає-можливість.htmll
//file.liga.net/person/251-urii-miroshnichenko.html

Потрібно змінювати незалежно від політичних настроїв


Через 16 років після ухвалення Конституції Незалежної України знову заговорили про потребу конституційних змін. 20 червня розпочала роботу Конституційна асамблея, створена указом Президента України як спеціальний допоміжний орган при главі держави, пише "Голос України".

Квапитися із оновленням Основного Закону не збираються — 95 політиків та експертів, серед яких чинний та попередні президенти, народні депутати, судді Конституційного Суду у відставці та інші фахівці у галузі конституційного права, до 2014 року мають внести пропозиції до нового тексту Основного Закону, виробити Концепцію конституційних змін, передати її Президентові, а вже він внесе до парламенту проект закону.

На першому засіданні Асамблеї було створено сім комісій — з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції; прав, свобод та обов’язків людини і громадянина; здійснення народовладдя; організації державної влади; правосуддя; правоохоронної діяльності; адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування. Вони напрацьовуватимуть пропозиції до відповідних розділів Основного Закону. Однак долучитися до оновлення Конституції може кожен бажаючий — обіцяють врахувати всі пропозиції, що надійдуть, у тому числі, й від рядових громадян.

На всі закиди опозиції, котра відмовилася від участі в роботі Асамблеї (квоти п’яти політичних сил досі не використано), її організатори, очільники та учасники запевняють, що Асамблея буде лише дорадчим органом і жодним чином не підмінятиме повноваження парламенту. Адже право вносити зміни до Основного Закону належить лише Верховній Раді, є чітка процедура конституційних змін, якої доведеться дотримуватися.

Про те, які саме зміни до Конституції, до яких статей напрацьовуватиме Асамблея, наразі прямо не говорять. Було заявлено лише про потребу вдосконалення, чи то пак модним словом «модернізації», конституційних статей, які стосуються місцевого самоврядування та здійснення правосуддя. «Дитина» у вигляді пропозицій до Основного Закону та концепції конституційних змін має народитися упродовж півтора року в процесі відкритої дискусії, до якої запрошують усіх. Однак, хоча дискусія ще фактично не розпочалася, Партія регіонів вустами свого депутата Вадима Колесніченка вже заявила про наміри пропонувати норму Конституції про двомовність і надання російській мові статусу другої державної, використати Асамблею як політичний інструмент. Утім, подібні заяви поки що лунають не як офіційна позиція партії, а як думка окремого депутата.

Опозиційні політичні сили вирішили не входити до складу Конституційної асамблеї, оскільки вважають, що не матимуть там ніякого впливу. Регламентом Асамблеї передбачено, що за вироблену Концепцію конституційних змін повинні проголосувати дві третини Асамблеї. П’ять голосів серед 95 великої ролі не гратимуть — розрахували в опозиції і вирішили наразі залишитися осторонь дискусії.

Утім, Президент особисто пообіцяв критикам нинішньої влади, що й вони можуть у будь-який момент долучитися до роботи Асамблеї, вносити свої пропозиції і висловив сподівання, що невдовзі так і станеться. Можливо, вже після парламентських виборів.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Юрій МІРОШНИЧЕНКО, 
постійний представник Президента України у Верховній Раді:

— Конституційна асамблея — це експертно-громадський орган, який буде працювати в режимі конституційно-дорадчого органу і розробить пропозиції, що розглядатиме Верховна Рада. Президент звертає увагу на недосконалості в законодавстві, які стали очевидними. Йдеться про ефективність роботи органів місцевого самоврядування, розширення їхніх прав, можливостей, забезпечення ресурсної бази, про правову систему, яка піддається критиці як з боку українського суспільства, так і експертів міжнародної спільноти. Йдеться також про цілий ряд моментів, пов’язаних із взаємодією органів влади.

Глава держави буде модератором цього процесу. Тобто напрацювання Конституційної асамблеї — як консолідованої думки суспільства він як суб’єкт законодавчої ініціативи презентуватиме Верховній Раді. А парламент уже буде ухвалювати відповідні рішення щодо змін до Конституції відповідно до 13 розділу Основного Закону. З процесу не будуть виключені ані сектор суспільства, ані Президент як гарант Конституції, ані парламент як єдиний законодавчий орган. Таким чином, ми маємо максимально консолідовану і консенсусну форму внесення змін до Конституції та ухвалення її нової редакції.

Владислав ЗАБАРСЬКИЙ, 
народний депутат України (Партія регіонів):

— Основне завдання Конституційної асамблеї — професійний, відкритий і консолідований підхід до модернізації Основного Закону, підготовка Концепції змін Конституції. Причому не лише з огляду на ті зобов’язання, які Україна брала перед європейським співтовариством, а й, проаналізувавши стан виконання чинних норм Конституції, підготувати цілісну концепцію. На її основі вже буде розроблятися законопроект.

До складу Асамблеї увійшли академіки, доктори й кандидати наук, представники провідних вузів. Політики, представники політичних сил і фракцій там займають дуже незначну частку. Будь-які пропозиції, що надходитимуть, будуть обговорюватися і вироблятиметься спільна позиція. Завдання Конституційної асамблеї — підготувати консолідований проект, який підтримають суспільство і сили, які прийдуть до парламенту. Це повинен бути вивірений, максимально прийнятий суспільством та в політикумі документ. Сподіваюся, що в опозиції переважить здоровий глузд. І повністю підтримаю сподівання Президента, що після виборів опозиція все-таки приєднається до роботи Асамблеї, переконавшись в необхідності цього органу.

Василь ТАЦІЙ, 
президент Національної академії правових наук України:

— Дуже важливо, щоб Конституційна асамблея стала майданчиком, який був би відкритим і доступним, щоб кожен громадянин нашої держави, всі бажаючі, хто хоче долучитися до процесу формування Конституції, мали можливість надати свої пропозиції. Це дасть можливість дійсно вивчити стан громадської думки і найголовніше — сприятиме єднанню, підвищенню політичної активності наших громадян. Тоді напрацювання справді будуть сприйматися суспільством.

Однак цілий ряд розділів Конституції не потребує певної ревізії. Це, зокрема, стосується першого, другого і фактично третього розділів. Якщо і треба буде вносити зміни до цих розділів, то їх можна буде вносити за рахунок інших розділів. Наприклад, проблеми, пов’язані з виборами, Верховною Радою, безумовно, принципово змінювати найближчим часом буде дуже важко з огляду на політичний склад парламенту і суспільства. Зараз знову говорять про зміну виборчого закону. За роки незалежності ми випробували всі виборчі системи, які є у Європі, й постійно їх змінюємо. І це свідчить про те, що, з одного боку, Україна шукає свій шлях, а з другого — про те, що нам, мабуть, треба зупинитися. А зупинитися можна буде тільки на одному рівні: якщо на рівні Конституції ми зафіксуємо ту чи іншу виборчу систему.

Іван ТИМЧЕНКО, 
суддя Конституційного Суду України у відставці, академік НАПНУ:

— Треба буде чітко попрацювати Конституційній асамблеї, зокрема, щоб утвердити принципи верховенства права, справедливості у відносинах державних органів та органів місцевого самоврядування, посадових осіб і людини. Сьогодні по суті започатковується якісно новий конституційний процес. Беззаперечно, пріоритет у визначенні кола питань, над якими має працювати Асамблея, — за Президентом України.

16-річна робота Конституційного Суду засвідчує деякі проблемні питання, передусім щодо конституційної скарги, хто може звернутися з такою скаргою до КС по захист своїх прав і свобод. Заслуговують на увагу і проблеми формування складу КС, підготовки і призначення суддів, складення присяги і їх звільнення з посади. Як на мене, то повноваження призначати суддів КС повинен мати лише Президент України, це він є гарантом Конституції, прав і свобод людини та громадянина. Також було доцільно поставити питання про створення Вищої ради конституційної юстиції, яка б самостійно обирала кандидатури на посади суддів, розглядала б питання звільнення суддів та їх дисциплінарної відповідальності.

Анна ШЕВЧЕНКО, 27.06.2012
//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=260578



четвер, 21 червня 2012 р.

Конституційна Асамблея - максимально консолідована і консенсусна форма внесення змін до Основного закону


Відбулося перше засідання Конституційної Асамблеї. 

Які зміни до Основного закону України можна очікувати, якщо вона пропрацює хоча б 1,5 - 2 роки. Яка роль Президента у цьому процесі? Про навколо конституційні теми – у бліц-інтерв’ю з Представником Президента у Верховній Раді України, народним депутатом Юрієм Мірошниченком.

Юрію Романовичу, про які зміни до Основного закону говорить Президент?

Ю.М.: В першу чергу, Президент говорить про ті недосконалості в законодавстві, які вже стали очевидними. Йдеться й про ефективність роботи органів місцевого самоврядування, розширення їх прав, можливостей, забезпечення ресурсної бази, йдеться й про правову систему, яка піддається критиці як з боку українського суспільства, так й експертів міжнародної спільноти. Йдеться також про цілий ряд моментів, пов’язаних з взаємодією органів влади. Резонансні питання стали предметом неодноразового розгляду, і низка інших питань.

А які конкретні пропозиції поступають від КА?

Ю.М.: Я зараз не можу говорити, які саме пропозиції будуть напрацьовані Конституційною Асамблеєю, тому що це – велике коло. Туди входять найбільш авторитетні фахівці в галузі права,  представники громадських організацій, експерти як вітчизняні, так і міжнародні, представники політичних партій.

Тобто це такий собі міні експертно-громадський орган, який буде працювати в режимі конституційно-дорадчого органу і розробить пропозиції, які розглядатиме Верховна Рада.

Тому говорити зараз про подальші зміни на початку роботи, з мого боку, не коректно, і власне, це не буде відповідати дійсності. Спеціалісти лише вчора поділили, хто в якій робочій групі буде, і певний час вони будуть напрацьовувати пропозиції.

Який порядок формування Конституційної Асамблеї і чи будуть виділятися кошти на її фінансування?

Ю.М.: Жодних додаткових фінансових витрат не передбачається. Учасники цієї роботи, члени Конституційної Асамблеї, працюють на громадських засадах.

Що стосується порядку формування Конституційної Асамблеї, виходячи з того, що статус, який вона має – це консультативно-дорадчий орган при Президентові України. Глава держави як суб’єкт законодавчої ініціативи має право, за Конституцією, вносити зміни або ставати ініціатором змін до основного Закону. Він проявив політичну волю і запросив до цієї роботи «кращі мізки» України й міжнародної спільноти. Президент, окрім створення такого органу своїм Указом і визначення порядку його роботи, так само як і порядку формування, в інший спосіб діяти не міг. Тому абсолютно коректно все це зроблено.

Немає підстав звинувачувати Президента в упередженості, адже до роботи було залучено представників і опозиційних політичних сил, і поважних інституцій, таких, наприклад, як Академія Наук, Громадський сектор і тощо.

Тобто не Президент самостійно писав прізвища у список КА, а він збирав пропозиції, і на це пішов певний час.

Чи існує загроза, що Асамблея перетвориться на посередника між Президентом і Верховною Радою за процедурою, і Президент диктуватиме зміни до Конституції парламенту?

Ю.М.: Ні, швидше навпаки, Президент буде модератором цього процесу. Тобто напрацювання, які будуть зроблені Конституційною Асамблеєю, як консолідовану думку суспільства, він, як суб’єкт законодавчої ініціативи, буде презентувати Верховній Раді. А парламент уже буде ухвалювати відповідні рішення щодо змін до Конституції, відповідно до 13 розділу Основного закону.

Таким чином, ми знімаємо проблему, яка існувала під час дискусій в експертному середовищі, щодо статусу Конституційної Асамблеї, щодо шляху внесення змін до Конституції. Адже говорили і про нову редакцію Конституції, а дехто – і про референдум, який треба скликати. Це заперечували інші експерти, й Верховна Рада це заперечувала.

Адже є 13 розділ Конституції України, який передбачає не реалізацію установчої влади на референдумі, а лише шлях внесення змін.

Рішення всі ухвалені, з процесу не будуть виключені, ані сектор суспільства, ані Президент, як гарант Конституції, ані парламент, як єдиний законодавчий орган. Таким чином ми маємо максимально консолідовану і консенсусну форму внесення змін до Конституції й ухвалення її нової редакції.

Прес-служба народного депутата Юрія Мірошниченка, 21.06.2012
//narodna.pravda.com.ua/politics/4fe330489f3b7/
//www. miroshnychenko.ua/Прес-центр/iнтерв’ю/2012.06.21/конституційна-асамблея-максимально-консолідована-форма.html
//file.liga.net/person/251-urii-miroshnichenko.html

середа, 11 квітня 2012 р.

Народный референдум. Кто против?


Референдум, лат. referendum - то, что нужно 
доложить, сообщить; сообщаю, докладываю... 


Народные депутаты, журналисты и общественные деятели поддержали идею проведения референдума в Украине

В январе этого года ряд общественных организаций объединили свои усилия с целью реанимирования референдума как механизма прямого народного волеизъявления, который не зависел бы ни от одной политической силы. По мнению инициатора этой идеи, правозащитника Эдуарда Багирова, политические и государственные деятели создали за последние 20 лет независимости Украины, вопреки нормам Конституции, систему отстранения граждан от управления государством. И это необходимо менять, используя европейскую практику проведения референдумов. Только тогда люди смогут решать большинство насущных проблем, улучшать качество своей жизни, не прибегая к акциям протеста, митингам и голодовкам.

«Граждане Украины должны осознать, что согласно ст.69-74 Конституции Украины источником власти является народ, - говорит Эдуард Багиров. - А единственным механизмом управления государством власть и политики оставили нам участие в референдуме. Украинцы должны брать пример со стран европейской демократии, где референдумы применяются для решения местных и общегосударственных проблем и имеют существенное влияние на внутреннюю политику государства. Общественное движение «Народный референдум» создано общественными организациями, лидерами общественных организаций, гражданами с целью создания инициативных групп для проведения местных референдумов. Мы планируем при поддержке киевлян в ближайшее время провести собрание по созданию инициативной группы общегородского референдума, на который вынести важные вопросы местного самоуправления, используя опыт существующей европейской практики. Но я хотел бы сразу подчеркнуть, что общественное движение «Народный референдум» не будет принимать никаких предложений от политических партий, мы делаем это не для участия в выборах или решения чьих-либо корпоративных интересов. Поэтому призываем киевлян и жителей других регионов страны стать нашими активными партнерами и принять участие в формировании и подготовке референдумов. Мы хотим через публичные мероприятия и с помощью средств массовой информации рассказать всем гражданам нашей страны, что они имеют право непосредственно принимать участие в решении вопросов общегосударственного и местного уровня, изменять законы и нормативные акты».

МАИР провел опрос среди политиков, общественных деятелей, журналистов, представителей местных властей, чтобы услышать их мнение по поводу проведения таких референдумов. Помогут ли они наладить диалог граждан и власти? Захочет ли власть прислушаться к гражданам, помочь им решать насущные проблемы? И какие вопросы в первую очередь необходимо поднять на референдумах?

Юрий Мирошниченко, народный депутат Украины, представитель Президента Украины в Верховной Раде:

- Безусловно, я поддерживаю такую инициативу. Это конституционная норма. Проведение как местных, так и всеукраинских референдумов является неотъемлемым правом граждан Украины и формой прямой демократии. Это надо делать. Конституция гарантирует гражданам право либо через своих представителей, либо самим непосредственно определяться по тем вопросам, которые их волнуют. И местные референдумы и всеукраинский – это механизм, который, к сожалению, в Украине еще активно не задействован. Но должен действовать. Именно к этому нас призывает Президент Украины Виктор Янукович, когда говорит о конституционной реформе.
Кстати, я пишу докторскую диссертацию о различных формах народного волеизъявления, которое реализуется, в том числе, и путем референдумов.
Как показывает опыт европейских стран, этот инструмент как раз больше применяется на локальном уровне для территориальных общин или регионов. Чем меньше людей - тем быстрее такие решения реализовать.

Андрей Сухоруков, председатель правления Международного общества прав человека (Украинская секция):

- Местные референдумы – это самое реальное проявление демократии, прав человека и гражданского общества. Это то, что реально можно сделать. Референдум по поводу Конституции и других высоких материй – это глупость, на мой взгляд. Нельзя толпой решать такие вопросы. А вот вопросы о том, где строить мост или прокладывать шоссе – это дела местных референдумов. Такие решения как раз и должны приниматься территориальными общинами.
Я поддерживаю идею о проведении местных референдумов. Но они, с моей точки зрения, должны быть аполитичны по своей сути. Они должны быть направлены на решение проблем конкретного круга людей, жителей района, города, области. Потому что при всех властях есть мусор, незаконные стройки и т.д.

Лариса Усенко, заместитель главного редактора газеты «Урядовий кур'єр»:

- Если Украина как государство хочет действительно быть демократичной, а не только декларировать это, то местные референдумы должны стать реальностью нашей жизни. Возможность проводить референдумы даст местным общинам больше шансов в управлении своим городом, районом, вплоть до решений каких-то социальных вопросов на отдельно взятом массиве. Ведь участвовать в управлении местом своего проживания – это право гражданина, и нужно сделать так, чтобы каждый член общины участвовал в принятии решений.
Конечно, чтобы в организации таких референдумов не было беспорядка, важно в законодательном плане определить, какие именно вопросы могут на них выноситься. Их главная отличительная черта – местное, а не общегосударственное значение. Речь, к примеру, о досрочном прекращении или продлении срока полномочий, приостановлении полномочий органов местного самоуправления, а также о проведении досрочных выборов в органы местного самоуправления либо об отсрочке указанных выборов. Это могут быть и вопросы о принятии или об изменении местного бюджета, исполнении и изменении финансовых обязательств муниципального образования, что, согласитесь, немаловажно для конкретной общины.
Приведу простой пример проблем, решать которые можно как раз путем принятия решения на местном референдуме. Еще с лета прошлого года в некоторых регионах страны мы наблюдаем процесс закрытия школ с украинским языком преподавания, именуемый «оптимизацией учебных заведений». Понятно, что против этого выступают родители детей, которые в этих школах учатся. Аргументы приводятся разные, но реального результата нет – наблюдается как бы перетягивание каната то одной стороной, то другой. А точку здесь мог бы поставить как раз местный референдум, на котором вся община могла бы сказать свое веское слово – быть конкретной школе в конкретном городе или поселке, или нет. Точно так же можно решать вопросы открытия или закрытия детских садиков, магазинов, больниц и множество других социальных проблем. То есть, референдная демократия на местном уровне должна стать распространенной, что позволит ограничить произвол местной бюрократии.

Валерий Бевз, народный депутат Украины, председатель Комитета Верховной Рады Украины по вопросам борьбы с организованной преступностью и коррупцией:

- Я лично за такую идею, потому что она абсолютно нормальная и правильная, а главное - она не противоречит ныне действующей Конституции. Но ее надо облечь в форму. Лучше всего, чтобы это был соответствующий закон, где было бы четко прописаны порядок проведения, участники, организаторы и все остальное. Есть страны, где такие референдумы проводят органы коммунального хозяйства. Есть страны, где такие вещи проводит даже полиция. Поэтому нам надо подумать над формой. В то же время законом о местном управлении оговорено, что каждая община имеет право принимать соответствующее решение, которое влияет на качество жизни.
К сожалению, существует огромный разрыв между тем, что у нас в стране сегодня декларируется властью, и тем, что делается. Это, наверное, самая большая проблема нашего общества и власти. Но сегодня мы говорим о будущем влиянии гражданского общества на все социально-экономические и политические процессы в стране. Поэтому я считаю, что право тех же общественных организаций на проведение таких референдумов по тем или иным вопросам - абсолютно нормальное право. Захочет ли государство услышать людей, достучаться ли они до власти? Это вопрос качества самого государства и самого общества.

Эдуард Матвийчук, председатель Одесской областной государственной администрации:

- Местные власти обязаны слушать мнение людей, узнавать, как они живут и что бы они хотели изменить. Это и есть та прямая задача, которую ставит перед областными администрациями Президент Украины Виктор Янукович. Максимальная открытость – вот, что главное. Никакие реформы не пойдут, если не будет объединения власти и граждан, если люди не будут понимать, чем занимается власть, что она делает. Власть должна перед ними отчитываться, разъяснять суть тех или иных преобразований.
Вопрос не в том, проводить или не проводить референдум, а в том, чтобы услышать людей. Если власти удастся найти близкий контакт с людьми, тогда она получит и их поддержку.
На местные референдумы, с моей точки зрения, прежде всего, нужно выносить вопросы, которые касаются местного самоуправления. На уровне городов всегда возникает множество вопросов, которые очень важны.

Виктор Швец, народный депутат Украины, Председатель Комитета Верховной Рады Украины по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности:

- Я поддерживаю идею о проведении местных референдумов, но на них необходимо выносить вопросы, которые интересуют территориальную общину. Эти вопросы не должны носить характер какого-либо вмешательства в политику или государственные дела. Местные референдумы должны касаться проблем исключительно местного значения. Местные референдумы очень важны, потому что с их помощью развивается гражданское общество. Каждый человек начинает понимать, что он непосредственно является творцом своего будущего, своей жизни. Благодаря его участию в референдуме он может влиять на ситуацию как на местном уровне, так и на общегосударственном. Но такие референдумы должны проводиться на уровне закона, должна быть определена четкая процедура их проведения, а в бюллетени опроса включаться абсолютно все вопросы, которые касаются вопросов местного самоуправления либо отдельных категорий граждан. То есть, это право людей определится с вопросами, которые непосредственно связаны с их жизнью.

Валерий Бондик, народный депутат Украины, заместитель председателя Комитета Верховной Рады по вопросам правосудия:

- В Конституции прописаны положения, разрешающие проведение референдумов, на которых граждане страны могут выражать свое мнение по тем или иным вопросам. Территориальная община, представляющая город или село, имеет право на решение вопросов путем проведения опроса. Например, в моем округе в г. Белая Церковь с помощью опроса решался вопрос о строительстве завода. Так что такие прецеденты в Киевской области уже есть.
Если опрос сделан, зарегистрированы инициативные группы - результат потом проводится решением сессии местного совета. Нет никаких предпосылок, чтобы такое решение не выполнять. Это основание к действию. Местным властям нужно обязательно спрашивать территориальную общину, что их интересует, и воплощать пожелания людей в жизнь. Иначе для кого они работают?

Владимир Бондаренко, народный депутат Украины, глава подкомитета Комитета по вопросам отслеживания влияния законопроектов на показатели бюджета Комитета Верховной Рады Украины:

- Референдумы - это очень важная вещь для развития системы демократических отношений власти и граждан. Такие референдумы проходят во многих странах Европы и действительно помогают людям решать те проблемы, которые их волнуют. К сожалению, референдумы национального масштаба у нас в стране не проводилось и не проводятся. Конечно, за исключением одного, когда определялся вопрос о независимости Украины. А не проводятся потому, что под решение конкретных проблем обязательно подвязывают политику, которая делит страну приблизительно на две части. Власти боятся нормальных референдумов, одни, к примеру, боятся обсуждения вопросов о языке, другие не хотят затрагивать вопросы религии.
Механизм же проведения местных референдумов до сих пор не был отработан. Сейчас они помогают лишь узнать общественное мнение, потому что решения, которые могут приниматься, практически невозможно имплементировать, нет законодательной базы. Хотя право граждан на референдум, как выявление нормы прямой демократии и народного волеизъявления, прописано в Конституции.
Местные власти не хотят давать на откуп граждан решение серьезных вопросов, потому что нужно «правильно» распределить землю, строить в парковых зонах, по-своему кроить карты городов. Поэтому они будут делать все, чтобы референдумы не состоялись. Давайте, к примеру, попробуем провести референдум о введении моратория на строительство в исторической части Киева и посмотрим на реакцию власти. Не думаю, что будет поддержана такая идея. Поэтому у меня двойственное отношение к вопросу проведения референдумов.


Валентина Доброта, журналист телеканала «1+1»:

- Представители политических сил за годы независимости Украины достаточно часто поднимали вопрос о проведении  референдумов на разные темы, но ни разу не довели процесс до логического завершения. Они, по сути, дискредитировали саму идею. Поэтому сегодня люди, прежде всего, должны поверить, что референдумы – это действительно реальный механизм, который может улучшить качество их жизни. Понять, что от их активной гражданской позиции, а не от желания политиков или власти зависит, в какой детский сад или школу будут ходить их дети, какой уровень медицинского обслуживания будет в поликлинике, которая находится по соседству с их домом. Возможно, тогда не придется выходить на акции протеста, штурмовать Верховную Раду или Кабинет министров, отстаивая право на социальную защиту, гарантированную законом. Референдумы, которые проводятся в европейских странах, позволяют решать многие проблемы спокойно и цивилизованно.

Владимир Пристюк, председатель Луганской областной государственной администрации:

- По моему мнению, любые важные вопросы, которые касаются жизни людей, вне зависимости от того, общегосударственного или местного значения, должны решаться только посредством широкого общественного обсуждения. Для этого есть масса инструментов: «круглые столы», общественные слушания, сходы граждан, «горячие телефонные линии». Все их мы используем в своей работе. Референдум же – это своего рода «крайняя мера», которая может использоваться лишь в двух случаях: или когда диалог «зашел в тупик», или когда принимаемые решения кардинально меняют существующее положение вещей. При этом референдум, безусловно, является действенным инструментом, который поможет власти услышать vox populi.
Эффективная работа власти во многом зависит от уровня налаженности диалога с местной общиной, ведь в своей работе мы, прежде всего, ориентируемся на общество в целом и на каждого человека в отдельности. Посредством референдума можно услышать голос большинства, понять, где мы уже имеем результат и где еще нужно работать. Повторюсь, референдум – это крайний случай, когда диалог власти и общественности зашел в тупик, и другого способа решить проблему нет. Убежден, что при обоюдном желании построить диалог власти и общественности можно и, более того, нужно.
Необходимо также четко понимать, что проведение референдума – очень трудоемкий процесс, требующий немалых как организационных, так и материальных затрат. Поэтому, как я уже сказал ранее, и на всеукраинский, и на местный референдумы выносить стоит лишь наиболее важные и актуальные вопросы.
Уже второй год Луганская область, как и вся Украина, живет в условиях реализации целого комплекса социально-экономических реформ. Открытый диалог с общественностью помогает нам понять приоритетные направления реформ, результативность своей работы и, в случае необходимости, своевременно ее откорректировать.
Так, в апреле планируется презентация интернет-сайта «Диалог ради реформ». Это будет первая в Украине интернет-площадка, где будет аккумулироваться вся информация о реформах. Сайт станет новой коммуникационной площадкой, где каждый сможет узнать о сути и целях реформ, а также в режиме он-лайн пообщаться на интересующие темы, высказать свое мнение.
Мы понимаем, что эффективное реформирование страны, и Луганщины в частности, возможно лишь посредством честного и открытого диалога с гражданским обществом.

Олег Царев, народный депутат Украины, глава подкомитета по вопросам акцизного налога, законодательного регулирования рынка спирта, алкоголя и табака Комитета Верховной Рады Украины по вопросам финансов, банковской деятельности, налоговой и таможенной политики:

- Я поддерживаю двумя руками идею проведения референдумов как формы прямого волеизъявление народа. И, безусловно, должны быть механизмы, которые бы обеспечивали такое право людей высказать свою точку зрения. Потому что зачастую люди голосуют за политиков, потом политики не поддерживают те точки зрения, взгляды, программы, которые они пропагандировали на выборах. А референдум – это конкретный вопрос и конкретный ответ, который высказывает народ. Решение, которое принимается народом в конкретном случае, должно иметь прямое действие.
Конечно, в европейских странах, где такие референдумы проводятся постоянно, больше денег и полномочий на уровне местных советов. И если проводится референдум, регионы, кантоны имеют законодательную власть и могут впоследствии имплементировать такие решения в законы. Я думаю, что со временем мы тоже сможем к этому прийти.

Михаил Березовчук, заместитель председателя общественной организации «Союз собственников жилья Украины»:

- Что касается идеи проведения как местных референдумов, так и общенациональных, то я поддерживаю ее по многим причинам. Одна из них заключается в том, что, к сожалению, обычные инструменты строительства гражданского общества и народовластия, реализации конституционного положения о том, что единым источником власти есть наш народ, не исполняется. Низкий уровень доверия (и неспроста) к Верховной Раде, которая занимается в основном узкопартийными задачами. Власть, которая не хочет защищать права людей. Конечно, их могли бы защитить суды, но мы все знаем, насколько они сегодня коррумпированы. Поэтому референдум может быть одним из последних способов, с помощью которого люди могли бы отстоять свои права. Но тут есть и проблемы. На начальном этапе должны быть найдены энтузиасты, которые без заработной платы будут заниматься организацией таких вопросов, комплектовать инициативные группы. Также очень важно, чтобы к этому движению не привлеклись какие-то политиканы, которые захотят использовать референдумы для решения своих целей в том или ином городе.

Андрей Павловский, народный депутат Украины, член Комитета Верховной Рады Украины по вопросам социальной политики и труда:

- Искренне, всей душой поддерживаю идею о проведении народных референдумов. В свое время я был депутатом Киевсовета. Тогда мы выдвигали идею - и она была поддержана киевлянами - о том, чтобы вопросы скандальных строек решались путем референдумов. Чтобы жители района, микрорайона голосовали. Это не сложно организовать. Провели бы раз референдум, тогда бы не было никаких спекуляций. А стало бы понятно, как местная община относится к этому вопросу. Также у нас была идея, чтобы и Генеральный план города утверждался на общегородском референдуме. Вот его утвердили раз в двадцать лет, и никто уже не будет строить в центре города, в его исторической части какие-то офисные центры. Я думаю, что в любой городской, районной общине есть вопросы, которые она может самостоятельно решать, используя такой механизм, как референдум. Не надо бояться спрашивать мнение людей.
Возьмите ту же Швейцарию. Маленькая страна, но там только общенациональных референдумов за год проводится несколько. Там по многим серьезным вопросам, вплоть до того, на какие цели и как использовать бюджет, правительство спрашивает мнение граждан страны. А в каждом кантоне вообще проводится по десять-двадцать референдумов за год. Когда вы спрашиваете путем опроса или референдума волю народа - это называется прямая форма демократии. Без посредников - депутатов, мэров, президентов и т.д. Это идеал демократии. К сожалению, у нас иногда чиновники боятся услышать настоящее мнение граждан.

Олег Зарубинский, народный депутат Украины, председатель Комитета Верховной Рады по вопросам прав человека, национальных меньшинств и межнациональных отношений:

- Референдумы во многих странах - довольно распространенное явление. Например, в странах Европы референдумы зачастую проводятся на местном уровне, вплоть до микрорайона в том или ином городе. Путем голосования люди решают даже бытовые вопросы, например, когда вывозить мусор – во вторник и четверг, или в среду и пятницу? Это очень интересное явление, и думаю, что мы до него еще дойдем. То есть, это фактически пик или кульминация народовластия, когда самые мелкие вопросы решаются общиной, а власть реализует такие решения.

Андрей Кокотюха, писатель, журналист, сценарист:

- Я поддерживаю эту идею, но только при условии, если результаты таких референдумов смогут на что-то влиять. Со своей стороны, как журналист, могу лишь использовать результаты таких референдумов в своей работе. Но воплощать в жизнь результаты должны, наверное, те, кому принадлежат инициативы.
Сегодня реализация реформ напрямую зависит от политической воли власти, а этой воли нет. Власть не обращает внимания на рекомендации Евросоюза, почему она должна учитывать мнение своих сограждан? Тем не менее, результаты референдумов должны отображать реальное состояние вещей, и власть должна это видеть. Если ей все-таки небезразлично как к ней относятся, к референдумам, проведенным внутри страны, политики и чиновники быстрее прислушаются, чем к Евросоюзу.
Мне все равно, какого цвета партия власти. Главное, чтобы она четко понимала, что такое национальные интересы Украины и наша безопасность. Поэтому первоочередные вопросы, которые необходимо поднимать на референдумах, это соблюдение законности, верховенства права, социальная политика, коммунальная реформа, защита детства и материнства, а также – защита информационного пространства.

Ирина Горина, народный депутат Украины, член Комитета Верховной Рады Украины по вопросам экономической политики:

- Очень хорошо, когда предлагается реально работающий механизм, благодаря которому общество может высказывать свою позицию, поддерживать или блокировать какие-либо решения власти. Несмотря на то, что есть большие программы, есть реформы, это же все делается для людей. И если ситуация дошла до того, что ты не смог объяснить, почему и зачем ты предлагаешь какие-то изменения, новации, что ты делаешь, а люди выступают против них, значит, их мнение надо услышать и учесть. Это нормальный путь.

Николай Джига, председатель Винницкой областной государственной администрации:

- Я считаю, что это необходимо делать. Чем больше мы будем людям рассказывать, чем чаще советоваться, прислушиваться к их мнению, тем легче нам будет работать. Возможно, мы не сможем сразу выполнить все, что они хотят, но диалог с гражданским обществом необходим.

Игорь Гужва, журналист:

- Демократия и гражданское общество начинается не со смены власти, не со смены фамилии президента, а с проявления гражданских инициатив по каждой конкретной проблеме, в каждом конкретном городе. Чтобы развивалось гражданское общество, как обязательное условие демократии, у нас должны появиться граждане как таковые – то есть люди, которые сопереживают тому, что происходит вокруг них, которым небезразличны проблемы их двора, района, города и страны в целом. Если общественные организации, которые инициировали этот процесс, смогут добиться не только проведения референдумов, но также имплементации решений, за которые проголосуют люди, то это будет огромным шагом вперед в плане построения гражданского общества в Украине. Куда большим шагом, чем политическая активность партий, которые борются за власть.

Юрий Одарченко, народный депутат Украины, глава подкомитета по вопросам региональной политики Комитета Верховной Рады Украины по вопросам строительства, градостроительства и жилищно-коммунального хозяйства, и региональной политики:

- Я двумя руками жестко поддерживаю идею проведения народных референдумов, потому что построение гражданского демократичного общества без таких инструментов невозможно. Они должны быть априори в Украине. Это позволяет почувствовать каждому человеку, что он - неотъемлемая часть того общества, в котором живет. Чтобы местное самоуправление существовало, а главы городских, районных, областных советов, мэры городов ощущали, что у них действительно есть связь с гражданами, такая процедура, как местные референдумы, необходима. И ее надо максимально упрощать. Сейчас любая инициатива местных жителей наталкивается на то, что мэры или главы местных советов не хотят подписывать документ на проведение референдума, если ему это не выгодно. Такую ситуацию однозначно надо менять.

Спиридон Килинкаров, народный депутат Украины, член Комитета Верховной Рады Украины по вопросам Регламента, депутатской этики и обеспечения деятельности Верховной Рады Украины:

- Сама идея проведения референдума – хорошая. Но для того, чтобы люди могли принимать такие решения, надо иметь объективную информацию, разобраться в том вопросе, который выносится на референдум, и т.д. Поэтому общественные деятели должны через свою позицию донести до людей, в чем суть того вопроса, который пытаются на данный момент рассмотреть. Тогда люди смогут сделать осознанный выбор. Я считаю, что на референдуме должны выноситься вопросы глобального характера, которые касаются каждого человека. Если бы представители власти всех уровней руководствовались интересами людей, то у нас всегда бы принимались правильные решения. Я за то, чтобы такой инструментарий работал.

Александр Лукьянченко, мэр Донецка, глава Донецкого горсовета:

- Проведение референдумов – это стандартная демократическая процедура, которая принята в большинстве развитых и цивилизованных стран. Ведь референдумы и другие подобные акции являются инструментами влияния населения на принятие важных политических, социальных и экономических решений. Каждый гражданин может высказать собственное мнение по интересующей его проблеме, ведь на референдум выносятся вопросы не только местного, но и общегосударственного значения. Всенародное волеизъявление отображает реальную картину настроений и предпочтений граждан, помогает избегать работы «в слепую», что для нас очень ценно. Также было бы весьма полезно проводить референдумы перед реализацией реформ, которые запланированы в стране.
С моей точки зрения, на подобные референдумы необходимо выносить не только сиюминутные проблемы, которые интересуют граждан в данный момент, но и более широкие и глобальные, которые все равно придется решать в дальнейшей перспективе. На примере нашего города можно было бы провести референдум по таким вопросам, как объединение административных районов или образовательных и медицинских учреждений, определение промышленных зон, если они находятся в городской черте, строительство мусороперерабатывающих заводов, обустройство парков или придомовых территорий.

Ярослав Сухий, народный депутат Украины, заместитель председателя Комитета Верховной Рады по вопросам социальной политики и труда:

- Такие инициативы предусмотрены Конституцией и Законом «О местном самоуправлении». Я считаю, что референдумы надо обязательно проводить, а исполнительная ветвь власти обязана надлежащим образом реагировать ни них. Если решение местного референдума будет имплементировано решением сессии (районного, городского или областного совета), оно имеет силу закона на определенной территории. Значит, его надо исполнять.

Юрий Кармазин, народный депутат Украины, первый заместитель председателя Комитета Верховной Рады Украины по вопросам правосудия:

- Если бы работал закон о референдумах, то мэры городов, которые пришли к власти на волне обнищания и популизма, но не исполнили своих обещаний, могли бы быть отправлены в отставку путем высказывания недоверия. Но когда все политизировано, а механизм реализации закона о местном референдуме находится в руках у того же мэра, то такой референдум не удастся провести, а люди возмущены.
Если бы в Киеве проводились народные референдумы, общественность не одобрила бы застройку склонов над Днепром, уродование центра города. При этом люди могли бы принимать решения о том, надо ли финансировать школу или лучше ее закрыть, надо ли устанавливать памятник в том или ином месте, что делать с поликлиниками и больницами. Это все вопросы местного референдума, которые должны быть основополагающими.
Нельзя использовать референдумы в том аспекте, в котором они практиковались в некоторых областях, где спекулировали народным волеизъявлением, чтобы практически разрушить государство. То вопрос языка изменять, то ущемлять одну нацию в ущерб другой. Эти вопросы на местных референдумах не решаются.

Арсений Яценюк, народный депутат Украины, член Комитета Верховной Рады Украины по вопросам охраны здоровья:

- Я поддерживаю идею народного волеизъявления, особенно в местных вопросах. Это важно и правильно. Но у нас, к сожалению, сейчас нет полноценного законодательного механизма. Власть всячески блокирует принятие нового закона о референдуме. Принятие его специально стопорится.
В то же время подобные референдумы очень распространены в странах Евросоюза, особенно много их проводится в Швейцарии.

Владимир Олейник, народный депутат Украины, первый заместитель председателя Комитета Верховной Рады Украины по вопросам законодательного обеспечения правоохранительной деятельности:

- Референдум- это один из способов, который позволяет гражданам принимать участие в местном самоуправлении. Я его приветствую. Когда человек понимает, что от него что-то зависит, он становится более активным. А когда он думает, что местные власти сами все выбрали и никто местных жителей не спросил, это плохо.
Не надо бояться, что проведение референдумов - это хлопотное и затратное дело. Напротив, это может добавить денег, если мы говорим о каких-то социальных проектах, потому что через такие механизмы глазами жителей конкретного района или города можно увидеть неэффективность работы самой власти по конкретному направлению. Людей надо обязательно подключать.
Так происходит во всех демократических странах. Например, я читал, что отдельные президенты США, в частности Рональд Рейган, принимали решение только после того, как проводили соответствующее социологическое исследование. Тогда президент страны знал, что решение власти люди поддерживают. Этот инструмент необходим для того, чтобы власть не отрывалась от людей. А люди понимали, что передали временно в управление власть в городе или поселке чиновникам и политикам, но их мнение по-прежнему очень важно. Что его будут спрашивать не раз в пять лет, а чаще.

11 апреля 2012 г.