Закон України Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність 1991

Верховна Рада України;

Закон від 20.12.1991 № 2004-XII

Документ 2004-12, чинний, поточна редакція -

Прийняття від 20.12.1991

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про обернення майна Компартії України

та КПРС на державну власність

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 13, ст. 181)

(Вводиться в дію Постановою ВР N 2005-XII (2005-12) від 20.12.91, ВВР, 1992, N 13, ст.182) див. нижче - ред.)

Стаття 1. Передане або те, що має бути передане на баланс Верховної Ради України, Верховної Ради Кримської АРСР та місцевих Рад народних депутатів відповідно до Указу Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року "Про заборону діяльності Компартії України" (1468-12) майно партійних комітетів Компартії України, КПРС, у тому числі підприємства та організації, що належать Компартії України, її кошти, паї, акції, інші цінні папери та майнові права, де б вони не знаходились, обертаються на загальнодержавну (республіканську) власність і власність відповідних адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність).

Усе майно КПРС і майно Компартії України, а також майно партійних комітетів Компартії України у місті Києві належить до загальнодержавної (республіканської) власності. Майно, передане на баланс Верховної Ради Кримської АРСР, місцевих Рад народних депутатів, крім міста Києва, є власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю).

Стаття 2. Кабінет Міністрів України здійснює функції управління майном загальнодержавної (республіканської) власності, за винятком майна, що перебуває на балансі Верховної Ради України. Функції володіння, користування і розпорядження майном, віднесеним до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), покладаються на Верховну Раду Кримської АРСР і відповідні місцеві Ради народних депутатів, крім міста Києва.

Кабінет Міністрів України використовує адміністративні споруди і приміщення колишніх органів Компартії України, розташовані у місті Києві, для розміщення офіційних представництв інших держав та новостворених центральних органів управління.

Адміністративні приміщення колишніх органів Компартії України, крім розташованих у місті Києві, використовуються в першу чергу для потреб судових, медичних і культурно-освітніх закладів.

Стаття 3. Угоди, укладені від імені Компартії України, її партійних комітетів, підприємств та організацій, зберігають чинність, якщо їх укладено відповідно до закону і переоформлено Фондом державного майна України до 1 березня 1992 року.

Стаття 4. Комерційні, господарські та інші підприємства і організації, в які вкладено кошти або майно Компартії України і КПРС, їх партійних комітетів, підприємств та організацій, зобов'язані до 1 березня 1992 року подати про це відомості до Фонду державного майна України. Посадові особи, винні в порушенні зазначеної вимоги, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Президент України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 20 грудня 1991 року

N 2004-XII

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2004-12

Верховна Рада України;

Постанова від 20.12.1991 № 2005-XII

Документ 2005-12, поточна редакція -

Прийняття від 20.12.1991

ПОСТАНОВА

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про введення в дію Закону України "Про обернення

майна Компартії України та КПРС на державну власність"

(Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 13, ст. 182)

Верховна Рада України постановляє:

1. Ввести в дію Закон України "Про обернення майна Компартії України та КПРС на державну власність" (2004-12) з дня його прийняття.

2. Кабінету Міністрів України, Національному банку України організувати облік майна і банківських рахунків КПРС, Компартії України та створених за їх участю комерційно-господарських структур, а також здійснити заходи щодо розшуку майна і коштів, які належали КПРС і Компартії України.

3. Тимчасовій комісії Верховної Ради України у питанні щодо націоналізації майна КПРС та ВЛКСМ на території України продовжити роботу по з'ясуванню всіх обставин, пов'язаних з власністю на майно ВЛКСМ, ЛКСМУ та їх правонаступниками.

До завершення роботи комісії заборонити відчуження на користь інших юридичних осіб або громадян майна, яке належало ВЛКСМ, ЛКСМ (МДС) і перейшло Спілці молодіжних організацій України як правонаступнику ЛКСМ (МДС).

4. Доручити Кабінету Міністрів України провести переговори з Урядом РРФСР про визначення частки Компартії України в майні КПРС і про її передачу народу України.

5. Кабінету Міністрів України про хід виконання цього Закону в 1992 році щоквартально доповідати Верховній Раді України.

Голова Верховної Ради України І.ПЛЮЩ

м. Київ, 20 грудня 1991 року

N 2005-XII

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2005-12

Угода про створення Співдружності Незалежних Держав 1991

СНД;

Угода, Міжнародний документ від 08.12.1991
Документ 997_077, чинний, поточна редакція -

Ратифікація від 10.12.1991, підстава 1958-12

Угода про створення

Співдружності Незалежних Держав

(укр/рос)

Статус Угоди див. (997_747)

(Угоду із застереженнями ратифіковано Постановою ВР

N 1958-XII (1958-12) від 10.12.91)

Дата підписання Україною: 8 грудня 1991 р.

Набуття чинності для України: 10 грудня 1991 р.

Ми, Республіка Білорусь, Російська Федерація (РРФСР), Україна як держави-засновниці Союзу РСР, що підписали Союзний договір 1922 року, далі - "Високі Договірні Сторони", констатуємо, що Союз РСР як суб'єкт міжнародного права і геополітична реальність припиняє своє існування.

Грунтуючись на історичній спільності наших народів і сформованих між ними зв'язках, враховуючи двосторонні угоди, укладені між Високими Договірними Сторонами,

прагнучи побудувати демократичні правові держави,

маючи намір розвивати свої відносини на основі взаємного визнання і поваги до державного суверенітету, невід'ємного права на самовизначення, принципів рівноправності і невтручання у внутрішні справи, відмови від застосування сили, економічних або будь-яких інших методів тиску, врегулювання спірних проблем погоджувальними засобами, інших загальновизнаних принципів і норм міжнародного права,

вважаючи, що подальший розвиток і зміцнення відносин дружби, добросусідства і взаємовигідного співробітництва між нашими державами відповідають докорінним національним інтересам їхніх народів і служать справі миру і безпеки,

підтверджуючи свою прихильність до цілей і принципів Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010), Хельсінкського Заключного Акта (994_055) та інших документів Наради з безпеки і співробітництва в Європі,

зобов'язуючись дотримуватись загальновизнаних міжнародних норм про права людини і народів,

домовилися про нижченаведене:

Стаття 1

Високі Договірні Сторони утворюють Співдружність Незалежних Держав.

Стаття 2

Високі Договірні Сторони гарантують своїм громадянам незалежно від їхньої національності або інших відмінностей рівні права і свободи. Кожна з Високих Договірних Сторін гарантує громадянам інших Сторін, а також особам без громадянства, що проживають на її території, незалежно від їхньої національної належності або інших відмінностей громадянські, політичні, соціальні, економічні та культурні права і свободи відповідно до загальновизнаних міжнародних норм про права людини.

Стаття 3

Високі Договірні Сторони, бажаючи сприяти вираженню, збереженню і розвитку етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності національних меншин, що проживають на їхніх територіях, і сформованих унікальних етнокультурних регіонів, беруть їх під свій захист.

Стаття 4

Високі Договірні Сторони розвиватимуть рівноправне і взаємовигідне співробітництво своїх народів і держав у галузі політики, економіки, культури, освіти, охорони здоров'я, охорони навколишнього середовища, науки, торгівлі, у гуманітарній та інших галузях, сприятимуть широкому інформаційному обміну, сумлінно і неухильно дотримуватимуться взаємних зобов'язань.

Сторони вважають за необхідне укласти угоди про співробітництво у зазначених галузях.

Стаття 5

Високі Договірні Сторони визнають і поважають територіальну цілісність одна одної і недоторканність існуючих кордонів у рамках Співдружності.

Вони гарантують відкритість кордонів, свободу пересування громадян і передачі інформації в рамках Співдружності.

Стаття 6

Держави-члени Співдружності співробітничатимуть у забезпеченні міжнародного миру і безпеки, здійсненні ефективних заходів скорочення озброєнь і військових витрат. Вони прагнуть до ліквідації всіх ядерних озброєнь, загального і повного роззброєння під суворим міжнародним контролем.

Сторони поважатимуть прагнення одна одної до досягнення статусу без'ядерної зони і нейтральної держави.

Держави-члени Співдружності зберігатимуть і підтримуватимуть під об'єднаним командуванням загальний військово-стратегічний простір, включаючи єдиний контроль над ядерною зброєю, порядок здійснення якого регулюється спеціальною угодою.

Вони також спільно гарантують необхідні умови розміщення, функціонування, матеріальне і соціальне забезпечення стратегічних збройних сил. Сторони зобов'язуються проводити узгоджену політику з питань соціального захисту і пенсійного забезпечення військовослужбовців та їх сімей.

Стаття 7

Високі Договірні Сторони визнають, що до сфери їхньої спільної діяльності, яка реалізується на рівноправній основі через спільні координуючі інститути Співдружності, належать:

- координація зовнішньополітичної діяльності;

- співробітництво у формуванні і розвитку спільного економічного простору, загальноєвропейського і євразійського ринків, у галузі митної політики;

- співробітництво в розвитку систем транспорту і зв'язку;

- співробітництво в галузі охорони навколишнього середовища, участь у створенні всеосяжної міжнародної системи екологічної безпеки;

- питання міграційної політики;

- боротьба з організованою злочинністю.

Стаття 8

Сторони усвідомлюють планетарний характер Чорнобильської катастрофи і зобов'язуються об'єднувати і координувати свої зусилля щодо мінімізації і подолання її наслідків.

Вони домовилися укласти в цих цілях спеціальну угоду, що враховує важкі наслідки катастрофи.

Стаття 9

Спори щодо тлумачення і застосування норм цієї Угоди підлягають вирішенню шляхом переговорів між відповідними органами, а при необхідності - на рівні глав Урядів і Держав.

Стаття 10

Кожна з Високих Договірних Сторін лишає за собою право припинити дію цієї Угоди або окремих її статей, повідомивши про це учасників Угоди за рік.

Положення цієї Угоди можуть бути доповнені або змінені за спільною згодою Високих Договірних Сторін.

Стаття 11

З моменту підписання цієї Угоди на територіях держав, що її підписали, не допускається застосування норм третіх держав, у тому числі колишнього Союзу РСР.

Стаття 12

Високі Договірні Сторони гарантують виконання міжнародних зобов'язань, що випливають для них із договорів та угод колишнього Союзу РСР.

Стаття 13

Ця Угода не зачіпає зобов'язань Високих Договірних Сторін щодо третіх держав.

Ця Угода відкрита для приєднання усіх держав-членів колишнього Союзу РСР, а також для інших держав, що поділяють цілі і принципи цієї Угоди.

Стаття 14

Офіційним місцем перебування координуючих органів Співдружності є місто Мінськ.

Діяльність органів колишнього Союзу РСР на територіях держав-членів Співдружності припиняється.

Вчинено у місті Мінську 8 грудня 1991 року в трьох примірниках, кожний білоруською, російською й українською мовами, при цьому три тексти мають однакову силу.

За Республіку Білорусь (С. Шушкевич. В. Кебіч) За РРФСР (Б. Єльцин. Г. Бурбуліс). За Україну (Л. Кравчук. В. Фокін)

____________

Зібрання чинних міжнародних договорів України:

Офіційне видання - Том 1: 1990-1991 рр. - К.:

Видавничий Дім "Ін Юре", 2001.

Соглашение о создании

Содружества Независимых Государств

Мы, Республика Беларусь, Российская Федерация (РСФСР), Украина как государства - учредители Союза ССР, подписавшие Союзный договор 1922 года, далее именуемые Высокими Договаривающимися Сторонами, констатируем, что Союз ССР как субъект международного права и геополитическая реальность прекращает свое существование.

Основываясь на исторической общности наших народов и сложившихся между ними связях, учитывая двусторонние договоры, заключенные между Высокими Договаривающимися Сторонами,

стремясь построить демократические правовые государства,

намереваясь развивать свои отношения на основе взаимного признания и уважения государственного суверенитета, неотъемлемого права на самоопределение, принципов равноправия и невмешательства во внутренние дела, отказа от применения силы, экономических или любых других методов давления, урегулирования спорных проблем согласительными средствами, других общепризнанных принципов и норм международного права,

считая, что дальнейшее развитие и укрепление отношений дружбы, добрососедства и взаимовыгодного сотрудничества между нашими государствами отвечают коренным национальным интересам их народов и служат делу мира и безопасности,

подтверждая свою приверженность целям и принципам Устава Организации Объединенных Наций (995_010), Хельсинкского Заключительного Акта и других документов Совещания по безопасности и сотрудничеству в Европе (994_055),

обязуясь соблюдать общепризнанные международные нормы о правах человека и народов,

договорились о нижеследующем:

Статья 1

Высокие Договаривающиеся Стороны образуют Содружество Независимых Государств.

Статья 2

Высокие Договаривающиеся Стороны гарантируют своим гражданам независимо от их национальности или иных различий равные права и свободы. Каждая из Высоких Договаривающихся Сторон гарантирует гражданам других Сторон, а также лицам без гражданства, проживающим на ее территории, независимо от их национальной принадлежности или иных различий гражданские, политические, социальные, экономические и культурные права и свободы в соответствии с общепризнанными международными нормами о правах человека.

Статья 3

Высокие Договаривающиеся Стороны, желая способствовать выражению, сохранению и развитию этнической, культурной, языковой и религиозной самобытности населяющих их территории национальных меньшинств и сложившихся уникальных этнокультурных регионов, берут их под свою защиту.

Статья 4

Высокие Договаривающиеся Стороны будут развивать равноправное и взаимовыгодное сотрудничество своих народов и государств в области политики, экономики, культуры, образования, здравоохранения, охраны окружающий среды, науки, торговли, в гуманитарной и иных областях, содействовать широкому информационному обмену, добросовестно и неукоснительно соблюдать взаимные обязательства.

Стороны считают необходимым заключить соглашения о сотрудничестве в указанных областях.

Статья 5

Высокие Договаривающиеся Стороны признают и уважают территориальную целостность друг друга и неприкосновенность существующих границ в рамках Содружества.

Они гарантируют открытость границ, свободу передвижения граждан и передачи информации в рамках Содружества.

Статья 6

Государства-члены Содружества будут сотрудничать в обеспечении международного мира и безопасности, осуществлении эффективных мер сокращения вооружений и военных расходов. Они стремятся к ликвидации всех ядерных вооружений, всеобщему и полному разоружению под строгим международным контролем.

Стороны будут уважать стремление друг друга к достижению статуса безъядерной зоны и нейтрального государства.

Государства-члены Содружества будут сохранять и поддерживать под объединенным командованием общее военно-стратегическое пространство, включая единый контроль над ядерным оружием, порядок осуществления которого регулируется специальным соглашением.

Они также совместно гарантируют необходимые условия размещения, функционирования, материального и социального обеспечения стратегических вооруженных сил. Стороны обязуются проводить согласованную политику по вопросам социальной защиты и пенсионного обеспечения военнослужащих и их семей.

Статья 7

Высокие Договаривающиеся Стороны признают, что к сфере их совместной деятельности, реализуемой на равноправной основе через общие координирующие институты Содружества, относятся:

- координация внешнеполитической деятельности;

- сотрудничество в формировании и развитии общего экономического пространства, общеевропейского и евразийского рынков, в области таможенной политики;

- сотрудничество в развитии систем транспорта и связи;

- сотрудничество в области охраны окружающей среды, участие в создании всеобъемлющей международной системы экологической безопасности;

- вопросы миграционной политики;

- борьба с организованной преступностью.

Статья 8

Стороны осознают планетарный характер Чернобыльской катастрофы и обязуются объединять и координировать свои усилия по минимизации и преодолению ее последствий.

Они договорились заключить в этих целях специальное соглашение, учитывающее тяжесть последствий катастрофы.

Статья 9

Споры относительно толкования и применения норм настоящего Соглашения подлежат разрешению путем переговоров между соответствующими органами, а при необходимости - на уровне глав Правительств и Государств.

Статья 10

Каждая из Высоких Договаривающихся Сторон оставляет за собой право приостановить действия настоящего Соглашения или отдельных его статей, уведомив об этом участников Соглашения за год.

Положения настоящего Соглашения могут быть дополнены или изменены по взаимному согласию Высоких Договаривающихся Сторон.

Статья 11

С момента подписания настоящего Соглашения на территориях подписавших его государств не допускается применение норм третьих государств, в том числе бывшего Союза ССР

Статья 12

Высокие Договаривающиеся Стороны гарантируют выполнение международных обязательств, вытекающих для них из договоров и соглашений бывшего Союза ССР.

Статья 13

Настоящее Соглашение не затрагивает обязательств Высоких Договаривающихся Сторон в отношении третьих государств.

Настоящее Соглашение открыто для присоединения всех государств-членов бывшего Союза ССР, а также для иных государств, разделяющих цели и принципы настоящего Соглашения.

Статья 14

Официальным местом пребывания координирующих органов Содружества является город Минск.

Деятельность органов бывшего Союза ССР на территориях государств-членов Содружества прекращается.

Совершено в городе Минске 8 декабря 1991 года в трех экземплярах каждый на белорусском, русском и украинском языках, причем три текста имеют одинаковую силу.

За Республику Беларусь (С. Шушкевич. В. Кебич) За РСФСР (Б. Єльцин. Г. Бурбулис) За Украину (Л. Кравчук. В. Фокин)

____________

"Содружество" (информационный вестник СНГ)

N 1, Минск, 1992 год

//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/997_077

Конвенція Співдружності Незалежних Держав про права та основні свободи людини 1995 

Заява Верховної Ради України з приводу укладення Україною Угоди про співдружність незалежних держав 1991 

Постанова Верховної Ради України Про ратифікацію Угоди про створення СНД (застереження) 1991

8 декабря 1991 года. Беловежская пуща.
Леонид Кравчук, Станислав Шушкевич, Борис Ельцин.
//www.oreanda.ru/ru/news/20111208/common/popnews/article597786/

Леонід Кравчук. Нова Україна. Державність (передвиборна програма) 1991

Головна ідея, навколо якої ми маємо об’єднатися, є ідея побудови нової України – України, котра займе гідне місце в Європі і світі.

Утвердження власної державності — одне з вирішальних завдань народу України на шляху до повної незалежності та самостійності.

Нова держава має бути суверенною і самоврядною, демократичною і правовою, незалежною і відкритою, виступати гарантом прав, свобод і законних інтересів людини.

Прийнято Декларацію про державний суверенітет України. Ухвалено Акт проголошення незалежності України. Підтвердження народом України цього Акта на референдумі 1 грудня, а в цьому не будемо сумніватися, завершить перший етап становлення нашої державності.

Наступний етап цього процесу — наповнення змістом власної моделі державної організації суспільства. Тут ми повинні б пройти шлях від безмежно одержавленого суспільства, яке маємо на сьогодні, до його розумно необхідного роздержавлення. Суть роботи у цьому напрямку — усунути державні органи як свого роду посередника у взаєминах людей там, де в цьому немає потреби.

Роздержавлення суспільних відносин до певних меж можна було б почати з місцевих рад народних депутатів.

Адміністративно - командною системою місцеві Ради багато в чому розцінювались, як її фундамент i опора на місцях. Створювані в межах адміністративних територій, що були підпорядковані тоталітарній системі, Ради здебільшого i використовувались нею з цією метою. Нині вони виконують дві функції: державну функцію і функцію органу місцевого самоврядування.

В результаті склалась ситуація, коли держава, зокрема з її мережею місцевих Рад, багато в чому протистоїть громадянинові, суспільству.

Тому небезпідставними можна вважати тенденції стосовно удосконалення територіального устрою, що намітились останнім часом. Думки різні, але їх спрямованість здебільшого одна: люди прогнуть стати справжніми господарями на територіях свого проживання, на своїй землі.

Однак певні відцентрові тенденції, що намітились при цьому, ідеї федералізації України, який би зміст у них не вкладався, не сприяють справі побудови нової держави. Сьогодні слід виходити з того, що в сучасних умовах визначальною має бути ідея соборності, цілісності України. Разом з тим не можна й допустити, щоб при творенні незалежної держави один центр був замінений іншим.

Процес роздержавлення Рад – одна з необхідних передумов забезпечення самостійності населення у вирішенні питань розвитку територій свого проживання.

Уявляється, що на місцях могли б сформуватися самоврядні території — самоврядно-територіальні одиниці зі своїми органами самоврядування. Крім усього іншого, це б сприяло збереженню самобутності регіонів, національно-історичних та національно-культурних традицій населення.

Громадяни, що мешкають на такій території, самостійно обирали б свій колегіальний орган самоврядування. Цей орган маг би приймати а межах його повноважень акти нормативного характеру з усіх питань розвитку самоврядної території, за винятком загальних питань, врегульованих законодавством республіки.

I наші місцеві Ради в їх нинішньому складі могли б мати повний статус органу місцевого самоврядування з усіма необхідними повноваженнями по самостійному вирішенню всього комплексу питань розвитку території.

Населення самоврядних територій безпосередньо обирало б свої виконавчі органи: колегіальні або одноосібні. Міг би, наприклад, обиратися обласний міський чи районний голова.

Разом з тим органи самоврядування могли б мати у своєму складі структурні підрозділи, наділені державною делегованими повноваженнями для виконання певних державних функцій, наприклад, запис актів громадянського стану, і т. ін.

Самоврядні території, їх органи самоврядування не протистоять державі, а держава — їм. У вирішенні своїх завдань вони не залежали б один від одного, а були б самостійними в межах закону.

Партнерські стосунки самоврядних територій і державних органів могли б бути забезпечені шляхом рівного представництва самоврядних територій в одній з палат Верховної Ради України – палаті представників самоврядних територій.

Інша палата Верховної Ради могла б обиратися пропорційно чисельності населення кожної з самоврядних територій.

Державна організація суспільства. Суспільних відносин мала б бути тільки на республіканському рівні.

Верховна Рада — законодавчий орган, тобто орган законодавчої влади. Вона — самостійний орган, що не має будь-яких підпорядкованих їй державних структур на місцях.

Виконавчий орган державної організації суспільства – виконавча влада. Президент – глава держави, глава виконавчої влади мав би своїх представників на місцях, на самоврядних територіях. Їх повноваження – організація і контроль за виконанням рішень Президента та законів, забезпечення виконання яких покладено на Президента.

Нова держава має бути правовою. Нам слід будувати конституційно-правову державу, в як!й кожне положення закону, кожна норма права, кожна дія державного органу і службової особи, органу місцевого самоврядування, громадянина відповідатимуть Основному Закону – Конституції.

У справді правовій, конституційно-правовій державі і законність має бути конституційною.

Нова держава – самоврядна держава. Народ, створювані ним державні структури мають бути незалежними і самостійними в усіх сферах суспільного життя. Самоврядування має пронизати усі тканини державного організму.

Водночас нова Україна – це відкрита держава. Вона не стоятиме осторонь інтеграційних процесів, якими позначено сьогодення. Це стосується її входження у різного роду економічні, політичні, державні, валютні, інші союзи – також міжнародні організації.

Суверенна держава немислима без цілісної системи національної безпеки. В Союзі виходили з того, що головним об’єктом захисту системи безпеки держави є сама держава. В результаті ми жили у найбільш захищеній у світі державі при найбільш беззахисному громадянинові.

Моє розуміння безпеки – це безпека всього народу України і, передусім, кожного її громадянина. Це система захисту добробуту людини, її життя, здоров’я, прав і свобод, її духовності, честі й гідності.

Гарантом незалежності, суверенітету України мають стати її власні Збройні Сили.

Зовнішню політику нової України, треба вести так, щоб ми були у мирі з усіма нашими сусідами. Ми повинні бути сильними і багатими, щоб нас поважали; ми повинні бути миролюбивими, щоб нас не боялися; ми повинні бути розумними, щоб з нами шукали співробітництва; ми повинні бути вільними, щоб допомагати своїм прикладом здобути свободу іншим.

Запорукою побудови конституційно-правової держави було б створення ефективної системи контрольно-наглядових органів. Велика роль має бути відведена Конституційному суду. Він повинен здійснювати конституційний нагляд за додержанням законодавства, конституційний захист прав і свобод громадян.

Дані положення, як і решта положень моєї передвиборчої програми – це основоположні начала, принципи моєї діяльності на посту Президента України в разі обрання. Вони, звичайно, будуть доповнюватись, уточнюватись, збагачуватись.

Ряд програмних положень потребує законодавчого вирішення, що зумовить ефективність виконавчої влади. Для їх реалізації скористаюсь наданим Конституцією Президенту правом законодавчої ініціативи. Будуть підготовлені проекти відповідних законів, проекти законів про внесення окремих змін і доповнень до чинного законодавства.

____________

http://vladometr.org/post/90/
http://eizvestia.com/politika-video/full/485-ot-asketizma-k-roskoshi-ob-osobennostyah-inauguracij-nashih-prezidentov

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Порошенка Петра 2014 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Петра Порошенка 2014 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Віктора Януковича 2010 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Януковича Віктора 2010 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора 2010 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Віктора Ющенка. Звернення Президента України Віктора Ющенка до українського народу 2005 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка 2004 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Віктора Януковича 2004 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Леоніда Кучми 1999 

Офіційні символи Президента України. Указ Президента України Про офіційні символи глави держави 1999 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Кучми Леоніда 1999 

Конституція України. Розділ V. Президент України 1996 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Кучми Леоніда 1994 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Леоніда Кравчука 1991 

Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки Про Президента Української РСР 1991 

Закон Української РСР Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР 1991

УНІАН. Присяга Президента України Леоніда Кравчука.

Київ, Верховна Рада України, 05 грудня1991 року

http://ukrmap.su/uk-uh11/482.html

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Леоніда Кравчука 1991

ПЕРЕДВИБОРНА ПРОГРАМА

КАНДИДАТА У ПРЕЗИДЕНТИ УКРАЇНИ

ЛЕОНІДА МАКАРОВИЧА КРАВЧУКА

[Вибори Президента України 01 грудня 1991 року]

«НОВА УКРАЇНА»

5 «Д»

Державність. Утвердження власної державності з усіма її атрибутами — одне з найголовніших завдань, без розв’язання якого народ України ніколи не буде вільним і не зможе сам вирішувати свою долю. Нова держава має бути суверенною і самоврядною, незалежною, правовою і відкритою, здатною надійно захистити життя, майно, всі законні інтереси громадян.

Демократія. Українська держава не може бути нічим іншим, як демократичною державою. Не люди для держави, а держава для людей. Ми маємо прийти до суспільства, де правлять не правителі, а закони, де верховенство не «вищих розпоряджень», а прав і свобод людини. Треба створити всі умови для формування справжнього громадянина своєї держави — вільного, заможного, культурного.

Достаток. Людині, сім’ї, всьому народу нашому необхідно нарешті забезпечити достаток. Ми повинні створити соціально спрямовану економіку, яка працює на людину, а не за рахунок людини, дає людині все для нормального цивілізованого життя: продовольство, одяг, житло,транспортні засоби, товари широкого вжитку і т. д. Треба передати власність людині, зробити її господарем своєї праці та результатів цієї праці. Виробникам — повний простір для ініціативи, непрацездатним та малозабезпеченим — соціальний захист та допомога з боку держави.

Духовність. Історично склалося так, що душу українців, їхню національну самосвідомість, їхню мову, культуру, звичаї нищили протягом століть. Наш святий обов’язок — забезпечити, у найширшому розумінні слова, духовне відродження української нації, надійно гарантуючи водночас вільний національно-культурний розвиток представникам усіх національностей, що утворюють український народ. Особа, сім’я, духовність — альфа і омега державної політики. Пріоритети у ній — розвитку освіти, науки, культури.

Довір’я. Всі ми разом повинні постійно піклуватися про встановлення у нашому українському домі атмосфери довір’я. Довір’я народу до влади, влади — до народу, людини — до людини. Підозрілість, відчуженість, нетерпимість як саркома роз’їдають суспільний організм. Тому — злагода і ще раз злагода. Тільки за цієї умови ми зможемо побудувати нову, вільну, незалежну, суверенну Україну — державу народу і для народу, для його блага, процвітання, щастя.

____________

http://www.litopys.com.ua/encyclopedia/utverdzhennya-nezalezhno-ukra-ni/leon-d-makarovich-kravchuk/

УНІАН. Присяга Президента України Леоніда Кравчука.

Київ, Верховна Рада України, 05 грудня 1991 року

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Порошенка Петра 2014 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Петра Порошенка 2014 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Віктора Януковича 2010 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Януковича Віктора 2010 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Ющенка Віктора 2010 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Віктора Ющенка. Звернення Президента України Віктора Ющенка до українського народу 2005 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Віктора Ющенка 2004 

Передвиборна програма кандидата на пост Президента України Віктора Януковича 2004 

Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Леоніда Кучми 1999 

Офіційні символи Президента України. Указ Президента України Про офіційні символи глави держави 1999 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Кучми Леоніда 1999 

Конституція України. Розділ V. Президент України 1996 

Передвиборна програма кандидата у Президенти України Кучми Леоніда 1994 

Леонід Кравчук. Нова Україна. Державність (передвиборна програма) 1991 

Закон Української Радянської Соціалістичної Республіки Про Президента Української РСР 1991 

Закон Української РСР Про заснування поста Президента Української РСР і внесення змін та доповнень до Конституції (Основного Закону) Української РСР 1991

УНІАН. Інавгурація Президента України Леоніда Кравчука.

Київ, Верховна Рада України, 05 грудня1991 року

http://tsn.ua/ukrayina/ukrayini-vidznachaye-20-rokiv-nezalezhnosti.html
https://www.youtube.com/watch?v=Utk3kykDw8E
https://www.youtube.com/watch?v=MGj6sGbYcSI

Закон України Про громадянство України (перша редакція) 1991

Верховна Рада України;

Постанова від 08.10.1991 № 1637-XII

Документ 1637-12, втратив чинність, поточна редакція -

Втрата чинності від 01.03.2001, підстава 2235-14

ПОСТАНОВА

ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

(Постанова втратила чинність на підставі Закону

N 2235-III (2235-14) від 18.01.2001, ВВР, 2001, N 13, ст. 65)

Про порядок введення в дію Закону України 

"Про громадянство України"

(Відомості Верховної Ради України (ВВР) 1991, N 50, ст. 702)

Верховна Рада України постановляє:

1. Ввести в дію Закон України "Про громадянство України" з дня його опублікування.

2. Цей Закон застосовується до правовідносин, які виникнуть після набрання ним чинності.

3. До приведення законодавства України у відповідність із Законом України "Про громадянство України" застосовуються чинні законодавчі акти, які не суперечать цьому Закону.

4. До затвердження Верховною Радою України положень про паспорт громадянина України і свідоцтво про народження та виготовлення їх зразків залишаються діючими існуючі документи.

5. Комісіям Верховної Ради України при підготовці нових законодавчих актів України враховувати вимоги Закону України "Про громадянство України".

6. Відповідно до статті 4 цього Закону питання про належність громадян України до громадянства інших держав підлягають вирішенню у міждержавних угодах.

7. До вступу Президента України на посаду надані йому Законом України "Про громадянство України" повноваження відповідно до статей 29, 32, 36, 37, 40 виконуються тими ж органами і посадовими особами, які їх до цього здійснювали.

8. Доручити Кабінету Міністрів України:

подати на розгляд Верховної Ради України пропозиції про зміни і доповнення чинних актів законодавства, що випливають із Закону України "Про громадянство України", та про відповідальність за порушення цього Закону;

привести постанови та рішення Уряду України у відповідність з цим Законом;

забезпечити перегляд і скасування відомчих нормативних актів, що суперечать вказаному Закону;

розробити і подати на затвердження Верховної Ради України проекти положень про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження;

забезпечити поетапне введення в дію статей 5 і 39 щодо видачі документів, які підтверджують громадянство України.

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК

м. Київ, 8 жовтня 1991 року

N 1637-XII

____________
//zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1637-12

Верховна Рада України;
Закон від 08.10.1991 № 1636-XII

Документ 1636-12, втратив чинність,

перша редакція - Прийняття від 08.10.1991

ЗАКОН УКРАЇНИ

Про громадянство України

(Відомості Верховної Ради (ВВР), 1991, N 50, ст.701)

Громадянство України визначає постійний правовий зв'язок особи і Української держави, який знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Право на громадянство є невід'ємним правом людини. Ніхто не може бути позбавлений громадянства або права змінити громадянство.

Українська держава забезпечує охорону і захист прав, свобод та інтересів своїх громадян.

I. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 1. Громадянство в Україні

В Україні існує єдине громадянство.

На підставі двосторонніх міждержавних договорів допускається подвійне громадянство.

Стаття 2. Належність до громадянства України

Громадянами України є:

1) особи, які на момент набрання чинності цим Законом проживали в Україні, незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, роду і характеру занять, які не є громадянами інших держав і які не заперечують проти набуття громадянства України;

2) особи, які працюють за державним направленням, проходять військову службу або навчаються за межами України, за умови, якщо вони народилися чи довели, що постійно проживали на її території, не перебувають у громадянстві інших держав і не пізніш як через рік після набрання чинності цим Законом виявили бажання стати громадянами України;

3) особи, які набули громадянства України відповідно до цього Закону.

Стаття 3. Законодавство про громадянство в Україні

Громадянство України регулюється Конституцією України (888-09), цим Законом та прийнятими відповідно до них законодавчими актами України.

Питання законодавчого регулювання громадянства в Україні належить до виключної компетенції Верховної Ради України.

Стаття 4. Застосування правил міжнародних договорів

Якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що містяться у цьому Законі, то застосовуються правила міжнародного договору.

Стаття 5. Документи, які підтверджують громадянство України

Документами, які підтверджують громадянство України, є паспорт громадянина України, для військовослужбовців - військова книжка, а для осіб до 16 років - свідоцтво про народження.

Зразки та порядок видачі паспорта громадянина України та свідоцтва про народження визначаються положеннями про паспорт громадянина України та свідоцтво про народження, які затверджуються Верховною Радою України.

Стаття 6. Збереження громадянства України при одруженні та розірванні шлюбу

Одруження громадянина або громадянки України з особою, яка перебуває в іноземному громадянстві, або з особою без громадянства, а також розірвання такого шлюбу не змінюють їх громадянства.

Зміна громадянства одним із подружжя не призводить до зміни громадянства другого з подружжя.

Стаття 7. Збереження громадянства України особами, які проживають за межами держави

Проживання або тимчасове перебування громадянина України за межами держави не позбавляє його громадянства України.

Стаття 8. Захист державою громадян України за кордоном

Українська держава здійснює захист і заступництво громадян України, які перебувають за кордоном.

Дипломатичні представництва і консульські установи України, посадові особи зобов'язані вживати заходів до забезпечення громадянам республіки можливості користуватися в повному обсязі правами, наданими їм законодавством країни перебування, міжнародними договорами, учасниками яких є Україна і держава перебування, та міжнародними звичаями, в установленому законодавством порядку захищати їх інтереси, що охороняються законом, а при необхідності - вживати заходів для поновлення порушених прав громадян України.

Стаття 9. Неприпустимість видачі громадянина України іноземній державі

Громадянина України не може бути видано іноземній державі, за винятком випадків, передбачених міжнародними угодами.

Стаття 10. Невизнання за громадянином України належності до громадянства іноземної держави

За особою, яка є громадянином України, не визнається належність до громадянства іноземної держави.

Стаття 11. Особи без громадянства

Особи, які проживають на території України і не є громадянами України та не мають доказів своєї належності до громадянства іноземної держави, вважаються особами без громадянства.

II. НАБУТТЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Стаття 12. Підстави набуття громадянства України

Громадянство України набувається:

1) за народженням;

2) за походженням;

3) через прийняття до громадянства України;

4) через поновлення у громадянстві України;

5) за іншими підставами, передбаченими цим Законом;

6) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Стаття 13. Громадянство дітей, батьки яких є громадянами України

Дитина, батьки якої на момент народження перебували в громадянстві України, є громадянином України незалежно від того, чи народилася вона на території України чи за її межами.

Стаття 14. Громадянство дітей, один з батьків яких є громадянином України

При різному громадянстві батьків, з яких один на момент народження дитини перебував у громадянстві України, дитина є громадянином України:

1) якщо вона народилася на території України;

2) якщо вона народилася за межами республіки, але батьки або один з них у цей час постійно проживали на території України.

При різному громадянстві батьків, з яких один на момент народження дитини перебував у громадянстві України, якщо в цей час обоє з батьків постійно проживали за межами України, громадянство дитини, яка народилася за межами України, визначається за письмовою згодою батьків.

Дитина, один з батьків якої на момент її народження перебував у громадянстві України, а інший був особою без громадянства чи був невідомим, є громадянином України незалежно від місця її народження.

У разі встановлення батьківства дитини, мати якої є особою без громадянства, а батьком визнається громадянин України, дитина, яка не досягла 14 років, стає громадянином України незалежно від місця її народження.

Стаття 15. Набуття громадянства України дітьми осіб без громадянства

Дитина, яка народилася на території України від осіб без громадянства, які постійно проживають в Україні, є громадянином України.

Стаття 16. Громадянство дітей, батьки яких невідомі

Дитина, яка перебуває на території України, обоє з батьків якої невідомі, є громадянином України.

Стаття 17. Прийняття до громадянства України

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть бути за їх клопотаннями прийняті до громадянства України.

Умовами прийняття до громадянства України є:

1) відмова від іноземного громадянства;

2) постійне проживання на території України протягом останніх п'яти років.

Це правило не поширюється на осіб, які виявили бажання стати громадянами України, за умов, якщо вони народились чи довели, що хоч би один з їх батьків, дід чи баба народилися на її території, і не перебувають у громадянстві інших держав;

3) володіння українською мовою в обсязі, достатньому для спілкування;

4) наявність законних джерел існування;

5) визнання і виконання Конституції України (888-09).

Зазначені вимоги можуть не враховуватись лише у виняткових випадках за рішенням Президента України щодо окремих осіб, які мають визначні заслуги перед Українською державою.

Спрощений порядок надання громадянства України може застосовуватись до жінок, які одружені з громадянами України, на їх прохання і за умови відмови від іноземного громадянства.

До громадянства України не приймаються особи, які:

1) вчинили злочини проти людства чи здійснювали геноцид, чинили насильницькі дії проти національної державності України;

2) засуджені до позбавлення волі за тяжкі злочини.

Стаття 18. Поновлення у громадянстві України

Особу, яка раніше перебувала у громадянстві України, може бути за її клопотанням поновлено у громадянстві України.

III. ПРИПИНЕННЯ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Стаття 19. Підстави припинення громадянства України

Громадянство України припиняється:

1) внаслідок виходу з громадянства України;

2) внаслідок втрати громадянства України;

3) за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

Стаття 20. Вихід з громадянства України

Вихід з громадянства України здійснюється за клопотанням особи в порядку, встановленому цим Законом.

У виході з громадянства України може бути відмовлено, якщо особа, яка порушила клопотання про вихід, має невиконані зобов'язання перед державою або майнові зобов'язання, з якими пов'язані істотні інтереси громадян чи державних організацій, кооперативних та громадських об'єднань.

Вихід з громадянства України не допускається, якщо особу, яка порушила клопотання про вихід, притягнуто до кримінальної відповідальності як обвинуваченого або щодо неї є вирок суду, який набрав законної сили і підлягає виконанню.

Стаття 21. Втрата громадянства України

Громадянство України втрачається:

1) внаслідок вступу особи на військову службу, службу безпеки, в поліцію, органи юстиції або в інші органи державної влади та управління в іноземній державі без згоди на те державних органів України;

2) якщо громадянство України набуто внаслідок подання завідомо неправдивих відомостей або фальшивих документів;

3) якщо особа, яка перебуває за межами України, не стала на консульський облік протягом п'яти років.

Громадянство України втрачається з дня видання указу Президента України.

IV. ГРОМАДЯНСТВО ДІТЕЙ ПРИ ЗМІНІ 
ГРОМАДЯНСТВА БАТЬКІВ І ПРИ УСИНОВЛЕННІ

Стаття 22. Зміна громадянства дітей у разі зміни громадянства батьків

При зміні громадянства батьків, внаслідок якої обоє стають громадянами України або обоє виходять з громадянства України, змінюється відповідно громадянство їх дітей, які не досягли 14 років.

Якщо відомий один із батьків дитини, то при зміні громадянства цього батька відповідно змінюється громадянство дитини, яка не досягла 14 років.

Стаття 23. Збереження громадянства України дитиною, над якою встановлено опіку або піклування

Якщо обоє з батьків або один з батьків дитини, яка проживає на території України, виходять з громадянства України і при цьому не беруть участі у вихованні дитини, над якою встановлено опіку або піклування громадян України, дитина за клопотанням батьків, опікуна або піклувальника зберігає громадянство України.

Стаття 24. Набуття дитиною громадянства України у разі набуття громадянства України одним з батьків

Якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається іноземним громадянином, дитина може набути громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України, та при згоді другого з батьків.

Якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає на території України, стає громадянином України.

Якщо громадянином України стає один з батьків, а другий залишається особою без громадянства, дитина, яка проживає поза межами України, може набути громадянства України за клопотанням про це того з батьків, який набуває громадянства України.

Стаття 25. Збереження дитиною громадянства України у разі виходу одного з батьків з громадянства України

Якщо з громадянства України виходить один з батьків, а другий залишається громадянином України, дитина зберігає громадянство України.

За клопотанням того з батьків, який виходить з громадянства України, та за згодою другого з батьків, який зберігає громадянство України, такій дитині може бути дозволено змінити громадянство.

Стаття 26. Набуття дітьми громадянства України у разі усиновлення

Дитина, яка є іноземним громадянином або особою без громадянства і яку усиновлюють громадяни України, стає громадянином України.

Дитина, яка є іноземним громадянином і яку усиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, стає громадянином України.

Дитина, яка є особою без громадянства і яку усиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, стає громадянином України.

Дитина, яка є іноземним громадянином і яку усиновлює подружжя, один з якого є громадянином України, а другий - іноземним громадянином, стає громадянином України за згодою усиновителів.

Стаття 27. Збереження дітьми громадянства України у разі усиновлення

Дитина, яка є громадянином України і усиновлена іноземними громадянами або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий - іноземним громадянином, зберігає громадянство України. За клопотанням усиновителів такій дитині може бути дозволено змінити громадянство.

Дитина, яка є громадянином України і усиновлена особами без громадянства або подружжям, один з якого є громадянином України, а другий - особою без громадянства, зберігає громадянство України.

Стаття 28. Необхідність згоди дітей при зміні їх громадянства

Зміна громадянства дітей віком від 14 до 16 років у разі зміни громадянства їх батьків, а також у разі усиновлення може відбуватися тільки за згодою дітей у порядку, передбаченому статтею 33 цього Закону.

V. ПОВНОВАЖЕННЯ ОРГАНІВ, ЯКІ БЕРУТЬ УЧАСТЬ
У ВИРІШЕННІ ПИТАНЬ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Стаття 29. Повноваження Президента України

Президент України приймає рішення про:

1) прийняття до громадянства України іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно проживають на території України;

2) прийняття до громадянства України іноземних громадян і осіб без громадянства, які проживають за кордоном і звернулись з відповідними клопотаннями до Президента України;

3) поновлення у громадянстві України;

4) вихід з громадянства України;

5) втрату громадянства України.

Стаття 30. Повноваження органів внутрішніх справ

Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ Кримської АРСР, управління внутрішніх справ виконавчих комітетів обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів:

1) приймають від осіб, які проживають на території України, заяви з питань громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Президента України;

2) визначають належність осіб, які проживають на території України, до громадянства України;

3) реєструють втрату громадянства України особами, які проживають на території України.

Стаття 31. Повноваження Міністерства закордонних справ України, дипломатичних представництв та консульських установ України

Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України:

1) приймають від осіб, які постійно проживають за кордоном, заяви з питань громадянства України і разом з необхідними документами надсилають на розгляд Президента України;

2) визначають належність осіб, які постійно проживають за кордоном, до громадянства України;

3) реєструють втрату громадянства України особами, які постійно проживають за кордоном;

4) ведуть облік громадян України, які постійно проживають за кордоном.

VI. ПОРЯДОК РОЗГЛЯДУ ЗАЯВ І ПОДАНЬ
З ПИТАНЬ ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Стаття 32. Порядок подання заяв з питань громадянства України

Заяви з питань громадянства подаються на ім'я Президента України через органи внутрішніх справ за місцем постійного проживання заявників, а особами, які постійно проживають за кордоном, - через відповідні дипломатичні представництва або консульські установи України.

Особа, яка перебуває у громадянстві держави, з якою Україною укладено договір про запобігання подвійному громадянству, зобов'язана подати документ, який свідчив би про ставлення цієї держави до наміру громадянина змінити громадянство.

Стаття 33. Форма заяв з питань громадянства

Клопотання про прийняття до громадянства України, поновлення в громадянстві або вихід з нього розглядаються на письмове прохання заявника. Клопотання щодо осіб, які не досягли 16 років, розглядаються на прохання їх законних представників, засвідчене нотаріально, а за кордоном - засвідчене дипломатичним представництвом або консульською установою України.

При поданні заяви про прийняття до громадянства України і вихід з нього, поновлення в громадянстві дітей віком від 14 до 16 років обов'язковою є їх згода, яка повинна бути висловлена у письмовій формі і засвідчена нотаріально, а за кордоном - дипломатичним представництвом або консульською установою України.

При поданні клопотання про вихід з громадянства України неповнолітньої дитини, один з батьків якої залишається громадянином України, має бути подано також заяву цього батька, в якій висловлено його ставлення до виходу дитини з громадянства України. Така заява повинна бути засвідчена нотаріально, а за кордоном - дипломатичним представництвом або консульською установою України.

Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або через фізичні вади, заява на його прохання підписується іншою особою, про що органом внутрішніх справ, а за кордоном - дипломатичним представництвом або консульською установою України робиться відповідний запис на заяві.

Стаття 34. Визначення належності до громадянства України

Заява про належність особи до громадянства України подається в орган внутрішніх справ за місцем постійного проживання цієї особи, а особою, яка постійно проживає за кордоном, - у відповідне дипломатичне представництво або консульську установу України.

При визначенні належності до громадянства України застосовуються законодавчі акти України і правила міжнародних договорів України, що діяли на момент настання обставин, з якими пов'язується належність особи до громадянства України.

Стаття 35. Порядок оформлення документів з питань громадянства

Оформлення документів з питань громадянства України провадиться при особистому зверненні заявника за місцем його постійного проживання органами внутрішніх справ, а щодо осіб, які постійно проживають за кордоном, - відповідними дипломатичними представництвами або консульськими установами України.

При наявності поважних причин органи внутрішніх справ, дипломатичні представництва і консульські установи України зобов'язані оформити матеріали про громадянство за заявами, переданими через інших осіб або поштою.

Стаття 36. Попередній розгляд заяв і подань Комісією при Президенті України у питаннях громадянства

Для попереднього розгляду питань громадянства, зазначених у статті 29 цього Закону, Президент України утворює Комісію у питаннях громадянства.

При розгляді заяв і подань з питань громадянства Комісія всебічно оцінює доводи заявника, зміст подання, висновки державних органів, інші документи.

Комісія має право вимагати у справі, що перебуває в її провадженні, матеріали, документи у відповідних державних органів і громадських об'єднань, які подають необхідну інформацію у встановлений Комісією строк, в тому числі про можливість працевлаштування, житлового та іншого забезпечення заявника в Україні.

Комісія вносить на розгляд Президента України пропозиції щодо кожної заяви або подання, висновки щодо виконання умов, передбачених статтею 17 цього Закону.

Рішення Комісії оформляється протоколом, який підписується всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

Стаття 37. Прийняття рішень у питаннях громадянства Президентом України

У питаннях громадянства Президент України видає укази.

Зміни в громадянстві настають у день видання указу Президентом, якщо указом не встановлено інше.

Строк розгляду заяви або подання з питань громадянства не повинен перевищувати одного року.

Повторні заяви з питань громадянства розглядаються, як правило, після закінчення одного року після попереднього рішення у цьому питанні.

У разі виникнення істотних обставин, які не були і не могли бути відомі заявнику, повторні заяви можуть бути розглянуті і раніше.

VII. ВИКОНАННЯ РІШЕНЬ У ПИТАННЯХ
ГРОМАДЯНСТВА УКРАЇНИ

Стаття 38. Органи, які виконують рішення у питаннях громадянства

Виконання рішень у питаннях громадянства щодо осіб, які постійно проживають в Україні, покладається на Міністерство внутрішніх справ України, Міністерство внутрішніх справ Кримської АРСР, управління, відділи внутрішніх справ, запису актів громадянського стану виконавчих комітетів місцевих Рад народних депутатів, а щодо осіб, які проживають за кордоном, - на Міністерство закордонних справ України, дипломатичні представництва і консульські установи України.

Стаття 39. Видача паспортів і посвідок на проживання

Особам, які набули у встановленому Законом порядку громадянства України, органи внутрішніх справ України або дипломатичні представництва чи консульські установи України вручають паспорти громадянина України. У документах дітей, які не досягли 16 років, робиться запис про їх належність до громадянства України.

Особам, які проживають в Україні і не є громадянами України, органи внутрішніх справ України видають посвідки на проживання.

Стаття 40. Контроль за виконанням рішень у питаннях громадянства

Контроль за виконанням рішень у питаннях громадянства здійснюється Комісією при Президенті України у питаннях громадянства.

VIII. ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ У
ПИТАННЯХ ГРОМАДЯНСТВА

Стаття 41. Оскарження рішень у питаннях громадянства

Рішення у питаннях громадянства, прийняті Президентом України, можуть бути оскаржені у Конституційний Суд України.

Стаття 42. Оскарження дій посадових осіб у питаннях громадянства

Відмова у прийнятті заяв з питань громадянства та інші дії посадових осіб щодо порядку розгляду справ про громадянство і виконання рішень у питаннях громадянства можуть бути оскаржені у встановленому Законом порядку в суд. 

Голова Верховної Ради України Л.КРАВЧУК 

м. Київ, 8 жовтня 1991 року 

N 1636-XII

____________
//zakon.nau.ua/doc/?code=1637-12

//zakon.nau.ua/doc/?uid=1085.367.1&nobreak=1

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1636-12/ed19911008

---------------
Історія документа та редакції:

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1636-12/card4#History

08.10.1991 – Прийняття – перша редакція (див. вище)

28.01.1993 – Редакція, підстава –  2949-12

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2949-12

06.08.1994 – Редакція, підстава – 103/94-вр

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/103/94-вр

27.10.1994 – Редакція, підстава – 207/94-вр

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/207/94-вр

09.12.1994 – Редакція, підстава – 283/94-вр

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/283/94-вр

20.05.1997 – Нова редакція, підстава – 210/97-вр

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/210/97-вр

15.04.2000 – Редакція, підстава – 1614-14

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1614-14

01.03.2001 – Втрата чинності, підстава – 2235-14 

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 (чинна редакція закону)

photo: virtual-yak