Інавгураційна промова
Президента України
Леоніда Даниловича КУЧМИ
Національний палац мистецтв «Україна»
30 листопада 1999 року
Шановні співвітчизники!
Високоповажні зарубіжні гості!
Україна разом з
усім людством наближається до епохального рубежу, за яким - XXI століття і
третє тисячоліття.
У переддень цієї
хронологічної віхи ми водночас переступаємо і через доленосний історичний
рубікон.
Саме так слід
розглядати і оцінювати волевиявлення українського народу на президентських
виборах.
Він висловився за
своє майбутнє і одержав його гарантії.
Гарантії ясного,
передбачуваного, гідного майбутнього, яке буде творитися не сліпою грою
стихійних сил та процесів, не волею однієї людини чи партії, а усім народом,
нашим розумом і руками.
Отже,
сьогоднішній день є для мене датою не власного торжества, не особистої
перемоги, а торжества і перемоги усієї української спільноти.
Якщо ж за великим
рахунком, то і всієї Європи.
Актом інавгурації
Президента для України увінчується перелік визначних подій XX століття.
Відходить у
минуле епоха - прекрасна і жорстока, позначена високими злетами людського духу
та розуму і бездонними прірвами варварства.
Вона принесла
небачені випробування і водночас - незабутній омріяний багатьма поколіннями,
акт відродження української державності.
На своєму
крутозламі ця епоха підняла Україну від статусу однієї із складових республік
Радянського Союзу до повнокровного самостійного життя, міжнародного визнання,
до вершин європейської і світової політики.
Сьогодні, на
порозі нового віку і нового тисячоліття, можемо з повним на те правом сказати:
ми - народ, стійкий, волелюбний і сильний.
Народ, який зумів
вистояти і зберегти себе у вогненному горнилі революцій, двох спустошливих
світових війн, братовбивчих конфліктів, нещадних голодоморів та репресій.
Народ, який
прийняв на себе удар Чорнобиля і заслонив собою від глобальної катастрофи
людство.
Народ, який
відчув себе єдиним цілим.
Нинішні вибори
вперше не призвели до чергового ідеологічного його розколу по Збручу, Дніпру,
Перекопу чи якихось інших лініях, до непримиренного розмежування різних
регіонів за політичними симпатіями та уподобаннями.
День 14 листопада
став фактично другим всеукраїнським референдумом. Він засвідчив, що наше
суспільство вже не збочить і не зійде з курсу, який обрало для себе вісім років
тому, 1 грудня 1991 року.
Складаю щиру
подяку українському народові за активність і державницький підхід на виборах,
за розуміння й підтримку діючого Президента.
Я був чесним
перед Богом і людьми, відкрито й відверто говорячи про непрості життєві реалії.
Не обіцяв і не міг обіцяти солодких ілюзій, негайного розв'язання всіх проблем,
що нагромадилися за багато десятиліть.
У тому, що ви,
дорогі мої співгромадяни, зробили саме такий вибір, вбачаю доказ і наслідок
вашої мудрості, політичної зрілості, психологічного перелому, необоротності
вашої орієнтації на демократичні та ринкові перетворення.
Висловлюю
вдячність вітчизняним та міжнародним спостерігачам, журналістам, усім, хто
сприяв вільному і демократичному волевиявленню українського народу.
Щире спасибі моїм
численним прихильникам, які самовіддано працювали під час виборчої кампанії,
доклали багато зусиль в організаційній та пропагандистській роботі.
Я глибоко вдячний
главам держав та урядів, політикам і громадським діячам, своїм співвітчизникам
та іноземним громадянам, які привітали мене з обранням. Це ще одне визнання
того, що президентські вибори в Україні відбулися демократично і цивілізовано.
Звертаюся із
словами подяки до співвітчизників за рубежем, української діаспори, яка у
відповідальний час народного вибору була, як завжди, зі своєю історичною
батьківщиною.
Звичайно, ми ще
не досягли загальновизнаних зразків демократії.
Але ніхто не може
заперечити, що наша держава і суспільство динамічно проходять той шлях, для
якого іншим країнам знадобилися десятиліття і віки.
Я засвідчую своє
розуміння позиції всіх співгромадян незалежно від того, якою вона є.
У цьому також
вияв і доказ демократичного розвитку України.
Природне і
зрозуміле невдоволення людей, передусім умовами свого життя, темпами
економічних трансформацій, сприймаю як серйозний сигнал усім органам та гілкам
влади.
Це спонукає мене,
усіх нас до адекватних рішень і дій. Сьогодні цілком очевидні такі принципові
висновки.
Перший. Україна
вже ніколи не відмовиться від своєї незалежності і не повернеться до
попередньої політичної та економічної системи.
Другий. Підводячи
рису під своїм минулим, ми не відрікаємося від жодної з його сторінок.
Не відрікаємося
від власної
історії.
Історична
пам'ять, розуміння того, хто ми і якого роду, допоможуть зміцнити державу і
зцементувати націю.
Без усвідомлення
цього молодому поколінню буде важко творити і вести у прийдешнє країну, яка має
все, щоб посісти гідне місце у європейському та світовому співтоваристві.
Адже саме за це
молодь переконано висловилася на виборах.
Без такого
розуміння ми послабимо зв'язок поколінь, розгубимо підтримку людей старшого
віку, які відстоювали Україну, примножували її міць і славу.
Переконаний: на
цій основі у нас буде спільна мова, буде динамічний поступ.
Вважаю за
необхідне наголосити на цьому особливо, як Президент усього українського
народу.
Виходжу з того,
що понад усе потрібно зберегти і примножити ресурси стабільності, злагоди і
порозуміння, утримати сприятливий політичний клімат.
Енергія першого
пориву, яка допомагала нам іти вперед, болісно переборюючи самих себе, неминучі
об'єктивні складнощі, вичерпується і потребує підсилення, додаткових імпульсів.
А таке
підсилення, такі імпульси може генерувати тільки спільність людей, згуртована
єдиною національною ідеєю.
Я розглядаю це як
обов'язкову передумову для розв'язання свого визначального, основоположного
завдання - піднесення добробуту, поліпшення життя народу.
Ставлю на перше
місце людський, соціальний вимір, яким нам до цього часу доводилося з різних
причин жертвувати.
І, насамперед, в
інтересах зміцнення конструкції держави.
Під таким кутом
зору розглядатиму кожне своє рішення і дію, все, що робиться у державі й
суспільстві.
Зусилля будуть
зосереджені на одночасному вирішенні нагальних поточних і перспективних
проблем.
Маю намір
викласти основи економічної та соціальної політики на 2000-2004 роки у
щорічному посланні до українського народу, з яким виступлю у Верховній Раді.
Тому акцентую
увагу лише на окремих, вузлових моментах.
В економіці буде
прискорено вирішення першочергових базових завдань перехідного етапу її
розвитку.
Це нагромадження
та приведення в дію потенціалу економічного зростання, формування критичної
маси ринкових перетворень, дальше розгортання економічних відносин на
самодостатній ринковій основі.
Радикальні кроки
буде зроблено у реформуванні бюджетної та податкової систем, розв'язанні
земельного питання як основи аграрної реформи, розвитку та захисті
підприємництва, зміцненні позицій національного капіталу, підтримці
вітчизняного виробника і формуванні внутрішнього ринку.
У поєднанні з
іншими масштабними заходами, дальшою лібералізацією та дерегулюванням
економічних відносин це дасть нам змогу в основному завершити перебудову
української економіки за ринковим проектом.
І разом з тим
закладе базу для проведення реальної, сильної соціальної політики.
Основні її
складові: зміна політики доходів в інтересах людей з випереджаючими темпами
зростання заробітної плати, невідкладне здійснення пенсійної реформи,
перебудова системи охорони здоров'я, ефективна політика зайнятості, дієва
адресна підтримка найменш захищених верств населення.
Забезпечуючи
умови для розкриття потенціалу всіх наших громадян, ми повинні приділяти
особливу увагу молоді і представникам старшого покоління. Тобто тим, хто ще має
вступити в активне трудове життя і хто з нього вже вийшов.
Як один з
принципових компонентів соціальної політики держави розглядаю стимулювання
людей до набуття приватної власності і захист їхніх прав.
У широкому плані
я ставлю для себе завдання змістити в економічну і соціальну площини центр ваги
всіх державних та суспільних справ.
Консолідована
робота на цьому найскладнішому, вирішальному напрямі має лягти в основу
своєрідного, неписаного суспільного
договору.
Повторюю:
консолідована робота з солідарною відповідальністю Уряду і парламенту.
Акцентую на цьому
увагу і тому, що соціально-економічна ситуація визначає не тільки умови життя
людей.
Від того, як
будемо вирішувати внутрішні свої проблеми, і сьогодні, і в найближчі роки
залежатиме національна безпека України.
Окрім усього
іншого, я зараз відношу сюди енергетичну та екологічну безпеку, те, що
пов'язано з роллю України як транзитної держави, питання військово-економічної
безпеки.
І, звичайно, усі
компоненти обороноздатності держави
Буде оптимізовано
структуру та чисельність Збройних Сил України, підвищено ефективність системи
прийняття адекватних зовнішньополітичній обстановці рішень щодо використання
оборонного потенціалу країни.
Серед
невідкладних завдань - удосконалення системи єдиного і комплексного планування
оборонних заходів, відпрацювання механізму цивільного контролю за діяльністю
воєнної організації.
На основі того, що
вже зроблено, і надалі підвищуватиметься суспільний престиж професії захисника
Вітчизни, краще забезпечуватиметься всім необхідним людина зі зброєю.
У контексті
зміцнення національної безпеки я надаю особливого значення боротьбі з корупцією
та злочинністю.
Цього лиха ще не
вдалося уникнути жодній державі і жодному суспільству. Вся сутність у тому,
яких масштабів воно набуває і як йому протидіють.
У нас корупція і
злочинність, особливо в економічній сфері, є породженням слабкості держави,
недовершеності економічної системи, недоліків у діяльності правоохоронних,
судових та інших органів, неповноти і недосконалості законодавчої бази.
І не в останню
чергу - спадщини, рудиментів командно-адміністративної системи.
Відповідно
акценти буде перенесено на застосування і поєднання двох основних підходів у
боротьбі з цими явищами - адміністративно-примусового і економічного.
У тому числі й
особливо - на рішучому очищенні державного апарату.
Державний
службовець - це має означати службу державі, обстоювання її інтересів.
І ми цього
доб'ємося.
Стою на тому, що
жорсткий прагматизм сьогоднішніх реалій і завтрашніх завдань не повинен
відсувати на задній план проблеми духовності, збіднювати наш внутрішній світ,
розхитувати моральні засади українського суспільства.
Тим більше, що це
постійно і відчутно впливає на всі сфери нашого життя, визначає моральне
здоров'я та історичні перспективи нації, обличчя держави, її престиж, роль і
місце у світовому співтоваристві.
Це спонукає мене
розглядати духовне відродження і як невід'ємну складову відродження державного.
Звідси гострий
імператив нашої доби: на ділі віднести до найважливіших державних пріоритетів
розвиток освіти, науки, нових технологій.
Віднести до
найвищих суспільних чеснот інтелект, інтелігентність, освіченість, внутрішню
культуру людини.
Маючи на увазі і
те, що культура - один з найточніших індикаторів розвиненості суспільства, його
прихильності до загальнолюдських цінностей, високої моральності.
Ми повинні
постійно, старанно і любовно обробляти цю ниву. Бо на занедбаному полі виростає
тільки бур'ян.
Це важливо і
тому, що в сучасному світі з його відкритістю, інтенсивними контактами,
впливами та експансіями можуть вистояти тільки сформовані і консолідовані
культури.
А поразка своєї
культури сьогодні означала б поразку політичну та економічну завтра.
За всіх часів та
умов, а нинішніх особливо, багато важать позиція і практичні дії інтелігенції.
Сподіваюся, що
вона буде й надалі виконувати своє суспільне призначення і громадянське
покликання як активний фермент нації, основа її духовного середовища, провідник
національної ідеї і національної волі, злагоди, примирення та творення.
Зрозуміло, що
така висока місія покладає на її носіїв не менш високу відповідальність.
З позицій
жорсткого прагматизму ми будемо підходити і до питань зовнішньої політики
держави.
Набуваючи на ходу
досвіду в цій практично новій для нас сфері, вдалося сформувати сприятливе для
України міжнародне середовище.
На даному етапі
результативність зовнішньополітичного курсу України, її міжнародний авторитет
та імідж визначатимуть два основні чинники.
Перший - як ми
розв'язуємо свої внутрішні проблеми.
Другий -
наскільки активно й осмислено, з урахуванням національних інтересів адаптуємося
до реалій сучасного світу.
Світу, який,
інтегруючись, продовжує жити за законами конкуренції.
Ключовими
орієнтирами у нашій зовнішній політиці є її багатовекторність, прогнозованість
і стабільність, збереження позаблокового статусу України.
Підтверджуючи
свій європейський вибір, ми ставимо за стратегічну мету вступ до Європейського
Союзу.
Вимоги до членів
ЄС багато в чому збігаються з завданнями, які планується вирішувати у
внутрішній сфері.
І насамперед
тими, що стосуються якості життя народу.
Вступ до
Євросоюзу - справа на перспективу. А до невідкладних відношу відновлення
репутації нашої держави у Раді Європи.
Європейський
вибір України, як і вся логіка, сутність та цілі її зовнішньої політики,
диктуються конкретними геополітичними реаліями.
Знаходячись на
європейському перехресті, у складній системі міжнародних координат, будучи
одночасно частиною Центральної, Східної та Південно-Східної Європи, наша
держава не може не розвивати тісні стосунки з усіма країнами цих регіонів.
На одному з
головних місць - стратегічне партнерство з Росією.
У ньому
нерозривно переплітаються всі резони й аргументи - від історичних і
геополітичних до суто житейських, людських.
Стабільність
українсько-російських відносин багато в чому визначає, без перебільшення,
безпеку всієї Європи.
Ще один з
ключових зовнішньополітичних напрямів пролягає через стратегічне партнерство зі
Сполученими Штатами Америки.
Ми будемо
поглиблювати стосунки з державою - світовим лідером, який надав Україні за роки
її незалежності неоціненну політичну, фінансову, економічну і технічну допомогу.
Усі ці три
магістральні вектори української зовнішньої політики - самодостатні і
взаємодоповнюючі.
Ми будемо
органічно поєднувати їх із співпрацею на всіх інших напрямках.
Це стосується
наших найближчих сусідів - Польщі, Словаччини, Угорщини, Румунії, Білорусі,
Молдови, Туреччини.
Так, вагомий
попередній досвід співпраці з Польщею може стати добрим підгрунтям для
вироблення і здійснення спільної декларації "Разом - у XXI століття".
Нової динаміки
набуде співпраця з усіма країнами - учасницями Співдружності
Незалежних Держав, країнами Балтії.
Сподіваємося на
тісне співробітництво з Францією, Німеччиною, Італією, Японією, всіма державами
ЄС.
Будемо зміцнювати
відносини з Китаєм і Канадою, Індією і Пакистаном, Кореєю і Ізраїлем, іншими
державами Азії, Африки та Латинської Америки.
У зв'язку з
обранням України до Ради Безпеки ООН відкриваються нові перспективи розширення
її співробітництва з цією та іншими авторитетними міжнародними організаціями,
зокрема ОБСЄ, ОЧЕС, НАТО.
Україна має всі
підстави для того, щоб стати потужною регіональною державою, відігравати
важливу геостратегічну роль у новому світовому порядку наступного століття.
І ми будемо
серйозно, напружено працювати над використанням цих можливостей.
У періоди, коли
ламається, переходить з одного стану в інший система життєустрою людей,
державна машина повинна бути особливо чутливою до суспільних інтересів та
потреб.
А державна влада
- особливо відповідальною. І вже в цей час бути сильною, навіть сильнішою за
зрілі, усталені демократії.
Усе це вимагає
від мене ставити питання:
- про відповідність конструкції
державної влади її призначенню та завданням;
- і про відповідальність влади перед
народом.
Для їх вирішення
я запропоную радикальні заходи, зміни по суті.
Українська
держава не може і не буде залишатися заручницею недосконалої організації
системи державної влади, її нестабільності, аматорських підходів у прийнятті
важливих рішень, непередбачуваних політичних метань у крайнощі.
Влада зобов'язана
і буде забезпечувати послідовність, стабільність і динамізм у розвитку країни.
За Конституцією України
Президент є главою держави. Це означає, що єдиний носій
суверенітету і єдине джерело влади
- народ покладає на нього гарантії забезпечення громадянської злагоди в
суспільстві, узгодження у діяльності органів державної влади та їх взаємодії з
органами місцевого самоврядування.
Я це робитиму.
Така норма випливає з самої природи поста глави держави, і Конституційна
комісія не випадково закладала її у проект Основного Закону.
Українській
державі ще властиві чимало рис, успадкованих від тоталітарного минулого,
адміністративно-командної системи.
Це природно і
зрозуміло, оскільки у зламі цієї системи ми пішли не революційним, а
еволюційним шляхом.
Але нині той адміністративно-управлінський
гібрид, що витворився, вступає у дедалі гостріше протиріччя з практикою і
завданнями демократизації державного та суспільного життя, утвердження ринкових
відносин.
Тому в першу
чергу буде здійснено глибоку і всеосяжну адміністративну реформу, приведено
структуру державного управління у відповідність до сучасних вимог.
Уряд, парламент,
інші органи влади та управління потрібні не для минулого, а для сьогодення і
майбутнього.
Будуть більш
оптимально розмежовані функції і збалансовані інтереси та рівні
відповідальності між центром і регіонами при забезпеченні та зміцненні єдності
і цілісності держави.
Не менш важливий
аспект адміністративної реформи - кадровий.
Він передбачає, з
одного боку, істотне скорочення державного апарату та адміністративних витрат
загалом.
З цієї причини у
ході правової реформи - а вона також є невідкладною і охоплює всі правові блоки
держави - центральне місце займе робота над законодавством з питань організації
та функціонування публічної влади.
З другого боку,
народові, державі потрібна не тільки дієздатна, а й чесна влада.
Що вимагає, крім
усього, посилення орієнтації на кадри нової генерації - прагматиків і
професіоналів.
Людей високої
моральності і рішучої дії, здатних матеріалізувати свій патріотизм у конкретних
справах.
Відповідно
оцінювати кадри треба - і я це буду робити сам та вимагати цього від інших - не
за деклараціями про особисту відданість і не за партійною приналежністю, а за
організацією справи і досягнутими результатами на доручених ділянках.
А в сумарному
вираженні - за станом справ в економіці, соціальним самопочуттям наших
громадян.
Як глава держави,
я приділятиму особливу увагу політичному структуруванню українського
суспільства, утвердженню демократичних інститутів, реальному забезпеченню прав
та свобод людини і громадянина.
Вбачаю в цьому чи
не найважливіший фактор зміцнення держави, цивілізованості влади, побудови
громадянського суспільства.
Я ініціюватиму
прискорення прийняття закону про політичні партії, який допомагав би їм брати
на себе роль політичних кристалізаторів суспільства і реально з цією роллю справлятися.
А водночас чітко
і вичерпно окреслював права та обов'язки політичної опозиції, надійно
убезпечував суспільство від деструктивних намірів та дій.
Виступаючи за
чесну політику, я звертаюся до всіх відповідальних політичних сил України із
закликом до порозуміння.
Час зрозуміти:
вибори закінчилися. А отже, треба закопати вигострену у передвиборних баталіях
зброю, відмовитися від налаштованості на конфлікт, на перманентну боротьбу і
взятися за спільну працю в ім'я свого народу.
Україна, як мати,
у нас одна, і нічого її ділити.
Давайте спрямуємо
на утвердження в суспільстві благотворної атмосфери конструктивізму,
взаємодопомоги, доброзичливості силу вільної преси, авторитет та впливовість
професійних спілок, церков, національно-культурних об'єднань, усіх суспільних
ланок, аж до сім'ї.
Це потрібно для
того, щоб на українській землі були міцна держава, справедлива людська
спільнота, гідне життя.
Дорогі співвітчизники!
Шановне зібрання!
Я виборював право
на найвищий державний пост не для того, щоб тільки залишитися в історії України
третім її Президентом.
Сьогодні я
збагачений досвідом - як позитивним, так і негативним.
Сьогодні я краще,
повніше знаю, що і як треба робити.
І чого робити не
слід.
Ця впевненість у
своїх силах і можливостях, силах і можливостях українського народу дає мені
підстави сказати: перед вами постане новий Президент.
Я вірю в Україну,
в її яскраву зорю щасливу долю, в добробут і процвітання свого народу.
І в ім'я цього
буду працювати.
Хай Бог додає нам
сил у цій святій справі!
____________
http://www.brama.com/news/press/991130kuchmainaugural.html
http://www.ukrinform.ua/ukr/news/navguratsyna_promova_prezidenta_ukrani_ldkuchmi_natsonalniy_palats_ukrana_30_listopada_1999_roku_19728
Інавгурація. Інавгураційна промова Президента України Порошенка Петра 2014
 |
УКРІНФОРМ. «Інтронізація» Президента України Леоніда Кучми.
Київ, Національний палац мистецтв «Україна», 30 листопада 1999 року
http://www.depo.ua/rus/politics/inauguratsii-ukrainskih-prezidentov-skandaly-kazusy-i-06062014165500
|
 |
УКРІНФОРМ. Інавгурація Президента України Леоніда Кучми.
Київ, Національний палац мистецтв «Україна», 30 листопада 1999 року
http://www.segodnya.ua/politics/pnews/inauguraciya-prezidentov-ukrainy-torzhestva-kuchmy-eyforiya-yushchenko-i-kazus-yanukovicha-526759.html
http://ru.tsn.ua/video/video-novini/inauguracii-prezidentov-kuchma-ne-derzhalsya-za-konstituciyu-a-yuschenko-ee-rasceloval.html https://www.youtube.com/watch?v=e1roET2bJYw https://www.youtube.com/watch?v=oKB5j--3Zio |
.png)
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар