Верховенство права в контексті української ментальності

Висловитися з приводу української ментальності і права мене спонукала лекція Надзвичайного і повноважного посла США в Україні пана Джона Теффта, яку він проголосив у Києво-Могилянській Академії, на тему: "Встановлення верховенства права в Україні: розбудова модернового суспільства".

Точніше, не сама лекція, а реакція на неї, репліка, яку я почув виходячи із зали. У натовпі слухачів пролунало: "Чудні ці американці! Не розуміють, що українці не спроможні осягнути і, головне, неухильно дотримуватися не то що принципів верховенства права, але й звичайнісіньких правил переходу вулиці на перехресті, не говорячи вже про правові норми…".

До слова, сама лекція не відкрила для слухачів – студентів і викладачів правничого факультету Могилянки – чогось нового у філософії права, але доповідач зробив важливі акценти на глибинному та одночасно практичному розумінні основних засад верховенства права стосовно сучасного світу та України.

Аналізуючи історію, далеку і не дуже, і сучасний стан становлення та розвитку нашого суспільства і держави, політичної та державницької еліти доходиш невтішного висновку: мабуть таки той слухач лекції – правий.

Ми дійсно, у всі часи і віки, шалено мріючи про: правопорядок і справедливість, про чесну і не корумповану владу, про спокійне, красиве і заможне життя (як на Заході), намагаємось всіляко обійти, забути, не зрозуміти…тощо нами ж (або нашими представниками) встановлені правила та закони на користь власного інтересу і власної справедливості. А у кожного з нас інтереси і справедливість – свої!

Все починається з дитинства і триває все життя: коли "хочу" не співпадає з "можу", коли "добро для мене" не співпадає з "добром для тебе", коли "якщо дуже хочеться і не можна – все ж таки можна", коли "гроші – не пахнуть та їх багато не буває", "рука руку миє", "було б здоров’я, а все інше купимо", коли "моя хата з краю і нічого не знаю"…

Так формувалася і продовжує формуватися українська, як і російська та білоруська, щоправда зі своїми особливостями, ментальність – "слав’янський" характер.

Якщо ж до цих, на жаль, невмирущих постулатів додати такі людські якості як заздрість, помста, агресивність і байдужість – на серці та й в душі стає моторошно…

Нам потрібні закони, ми дуже хочемо безперешкодно реалізовувати свої права та інтереси в тих межах, що належать лише мені, і переважну більшість нас менш за все цікавлять межі прав та інтересів сусіда, колеги по роботі, просто незнайомої людини…

Якщо ж доля подарувала нам владу – моральну, управлінську, законодавчу, виконавчу, судову – над іншими людьми і подіями, то стережіться – ми її використаємо, як правило, на свою та своїх рідних і близьких користь у повній мірі, до кінця!

Тому відомі слова: "Влада – розбещує, а абсолютна влада – розбещує абсолютно" – актуальні як завжди! До влади всі, чи майже всі, намагаються дістатися з найкращими намірами – встановити всезагальний мир, спокій, благополуччя, справедливість.

Але діставшись до неї – хто вмить, а хто поступово – забувають про ці свої наміри і починають чи продовжують жити за суто власними правами та інтересами.

І верховенство права для кожного і всіх стають верховенством прав окремих людей та їх угрупувань (кланів). А з обов’язками – ще гірше.

Усі названі і не названі мною ознаки української ментальності знаходять свій прояв у сьогоденні: при досудовому розслідуванні і судовому розгляді так званих резонансних кримінальних справ та їже з ними: зґвалтувань та убивств, здійснених депутатами, прокурорами, суддями, мажорами.

А ще при розгляді та голосуванні законів у Верховній Раді; при корупційних відкатах можновладцям за повернення ПДВ чи отримання якогось дозволу; при складанні заліків, іспитів, тестів; при забудові історичних та заповідних територій; при переході вулиці у непозначених місцях, тощо…

Найсумніше, найприкріше, найжахливіше те, що всі ми чітко усвідомлюємо важливість функціонування принципу верховенства права, про який не говорить у нас хіба що лінивий, на рівні "кухонних розмов" і критики опонентів. Але починаємо сумніватися, а то й взагалі забувати про нього, коли переходимо від своїх роздумів і критиканства до реалій буденного щоденного життя…

Тоді ми починаємо знаходити незліченну кількість причин і мотивацій, щоб переконати себе і оточення в тому, що в наших, українських умовах неможливо дотримуватися цього самого "верховенства права", оскільки у нас народ – не той, влада – не та, історія – інша, сусіди – не дружні, а взагалі-то – така "наша ментальність…".

Так невже ж ми ніколи не виберемося з цього "клятого болота української ментальності"?!

Виберемося, якщо будемо всі разом і кожен окремо:

По-перше, мислити, аналізувати та узагальнювати власний досвід і досвід інших народів і держав.

По-друге, формувати у себе і свого ближнього оточення тверді переконання, що "ТАК" далі жити не можна і не треба.

По-третє, діяти у відповідності з цими (новими) переконаннями завжди, скрізь і в усьому.

Єдиною умовою дотримання верховенства права, а значить побудови дійсно правової держави і демократичного суспільства, є політична і людська воля, мужність і наполегливість еліти, принаймні тих, хто себе так називає, суспільства негайно і беззастережно подавати особистий приклад у реалізації вище перелічених трьох основних напрямів виходу з клятого болота.

Вислів Аристотеля: "У своїй довершеності людина – найблагородніша з тварин, позбавлена ж закону і справедливості вона – найгірша з них", наведений у лекції пана посла, має стати і бути одночасно і гаслом, і керівництвом в активних діях розбудови своєї країни для кожного з нас і для всіх разом.

20 квітня 2012 р.

Володимир Сущенко, кандидат юридичних наук, доцент, завкафедрою конституційного та адміністративного права і процесу Миколаївського Чорноморського державного університету імені Петра Могили, виконавчий директор "Центру дослідження проблем верховенства права та його втілення у національну практику України" Національного університету "Києво-Могилянська Академія"

//www.pravda.com.ua/columns/2012/04/20/6963064/

Микола Козюбра. Верховенство права i Україна 

Наталья Шныр. Словосочетание «верховенство права» у юристов вызывает лишь циничную ухмылку 

Дмитро Поїзд. Про верховенство права в Україні 

Джон Теффт. Встановлення верховенства права в Україні: розбудова модерного суспільства 

Ганс-Юрген Гаймзьот. Переконаний, що Україна рано чи пізно таки стане правовою державою 

Віталій Крюков. Верховенство влади чи права? Спроба №2

//www.ezskins.com/Happyfrog.php?164501+Wallpapers

О правовом государстве и юридическом сообществе в наше время и в будущем

Первые 20 лет в жизни государства – это много или мало? И много и мало одновременно. Все зависит от того, с какой "колокольни" смотреть. Если с точки зрения всеобщей истории мировой цивилизации, то и говорить не о чем. Если же с точки зрения истории жизни трех поколений, живущих теперь в этой стране, то это достаточно значительный период, определяющий не только сегодняшнее их состояние, но и предопределяющий их развитие или упадок на многие годы и даже, возможно, десятилетия вперед…

Можно, безусловно, попытаться соединить эти ДВЕ точки зрения и тогда мы получим обобщение происшедших за 20 лет событий и явлений из жизни конкретного человека и общества в целом…

Как гражданина и правоведа, меня, в первую очередь, интересует проблема реализации в нашей жизни конституционного положения о том, что Украина является правовым государством, в котором признается и действует принцип верховенства права, а соблюдение конституционных прав, свобод и обязанностей человека и гражданина гарантируется всеми механизмами и инструментами государственной власти.

Так ли это на самом деле? Мой ответ на этот вопрос однозначный – НЕТ!

Аргументов тому – бесчисленное множество. Но я не стану утомлять читателя перечислением общеизвестных фактов.

На пороге нового 20-летия моего государства меня интересуют следующие, по логике, за предыдущим вопросы: "почему? когда ЭТО закончится? что надо делать для того, чтобы ЭТО закончилось еще при моей жизни на Земле?".

По моему мнению, ТАК происходит по ряду причин.

Человек по своей природе очень корыстное и эгоистическое биосоциальное существо, желающее, в первую очередь, удовлетворить свои личные потребности и желания, а потом уже попытаться подумать и, возможно, помочь другому человеку в удовлетворении его потребностей и желаний.

Для достижения этой цели мы используем все свои (часто и не свои) ресурсы, способности и возможности. При этом наши потребности и желания не всегда соотносятся с нашими ресурсами, способностями и возможностями и тогда…

Часть, пусть даже относительно небольшая, нашего сообщества старается овладеть теми механизмами и инструментами, которые позволяют искусственно расширить (умножить, увеличить) собственные ресурсы, способности и возможности для достижения все той же цели.

Одним из таких способов является приход у власти – законодательной, исполнительной, судебной.

Мировая цивилизация за годы своего развития смогла сконструировать единственный более или менее демократический механизм прихода во власть – выборы.

Естественно, тот, кто рвется во власть, легко овладевает всеми возможными инструментами влияния на избирательный процесс.

Включая создание политических партий, участие в избирательных процедурах, фальсификацию результатов голосования, подкуп избирателей и организаторов выборов, дачу заведомо ложных обещаний, как то улучшения жизни, расширения гражданских и политических прав и свобод, обеспечения общественного порядка, борьбу с преступностью и коррупцией и так далее.

Учитывая, что функционирование этих инструментов требует материальных и организационных ресурсов, кандидатами в публичные органы власти становятся те, кто обладает такими ресурсами, или может привлечь их.

Так формируются "команды" идущих во власть, которые после прихода в эту самую власть начинают реализовывать свои истинные цели и задачи на фоне исполнения лишь тех публичных программ и обещаний, которые не мешают им удовлетворять собственные потребности и желания и предоставляют очередную возможность оставаться во власти как можно дольше.

"Команды" же стараются максимально полно воспользоваться, опять же в личных целях, властными полномочиями своих лидеров, нередко помимо их воли и без их ведома.

Ответ на второй поставленный мной вопрос: "Когда ЭТО закончится?" – достаточно пессимистичен: боюсь, что эти механизмы и инструменты вечны!

Человеческие сообщества могут лишь пытаться управлять ими, сводя к минимуму риски разбалансировки общественного и государственного устройства.

Это доказывает опыт других государств с устойчивыми демократическими и политическим режимами, в которых функционирует высокоразвитая правовая и политическая культура, основанная на личной ответственности тех, кто приходит во власть, перед собой и теми, кто эту власть им доверяет.

Ответ на третий вопрос сводится к проблеме функционирования юридического сообщества и соответственно уровню развития правовой культуры в нашем государстве.

Необходимо констатировать: в нашей стране традиции глубоко нравственной правовой культуры отсутствуют не только среди всех слоев граждан, но, в первую очередь, среди юристов.

К этому следует добавить, что изменчивое и противоречивое "правовое поле" (нормативно-правовая база регулирования общественных отношений) не способствует развитию и укреплению этой культуры.

Быстротечное и бурное развитие частной собственности на землю, движимое и недвижимое имущество, доставшиеся своим собственникам, как правило, путем незаконного перераспределения, а то и просто силового захвата, развал системы государственного управления и правосудия – все это лишь обрушило и без того хрупкую систему моральных и материальных ценностей общества и конкретного человека.

Все и вся, включая честь, совесть и справедливость, перешло в подчинение "золотого тельца"!

А особенности украинской ментальности послужили причиной того, что в Украине действует добрый десяток "самостійних і незалежних" юридических общественных организаций: два "союза юристов", два "адвокатских объединения", ассоциации прокуроров, криминологов, процессуалистов, цивилистов, конституционалистов, юристов-финансистов, юристов-ученых и преподавателей и так далее и тому подобное…

И в каждом из них есть свой "президент (гетьман)", правление ("козацька рада"), бухгалтер ("скарбник") и прочие, использующие свои "посади" в личных целях, а то и в услужение политическим партиям, которым они симпатизируют или под эгидой которых были созданы…

Добавьте к этому такие государственные или полугосударственные структуры как Высший совет юстиции, Академия правовых наук, Комиссия при президенте по утверждению верховенства права, Квалификационные комиссии судей и адвокатов – и получите весь разношерстный спектр украинского юридического сообщества.

В нем, увы, некому провозгласить анафему непрофессионализму значительной части действующих судей, прокуроров, адвокатов, юрисконсультов и восстать в своем ЕДИНСТВЕ против попрания Конституции, проявляя ответственность в отстаивании безусловного исполнения конституционных принципов законности и верховенства права.

Посему лишь изредка слышны голоса отдельных юристов-профессионалов (не академиков, не политиков, не "гетьманов" от правоведения) в самом глубоком и лучшем понимании смысла этого определения в защиту Человека и Конституции.

Когда же мы – юристы Украины – наконец-то объединимся в одну корпорацию профессионалов, отстаивающих права и интересы не только отдельных физических и юридических лиц, но и общества и государства в целом?!

С означенной проблемой напрямую связана проблема подготовки юридических кадров в наших вузах. Немалая часть студентов-первокурсников юридических факультетов к 3-4 курсу своего обучения разочаровываются в выборе профессии, поскольку встречается с двойными стандартами нашей действительности.

С одной стороны, преподаватели учат их как должна функционировать правовая система государства, а с другой стороны, реальная жизнь показывает, как она функционирует на самом деле…

И перед студентом-выпускником предстает дилемма в поиске ответа на вопрос "как быть?".

Поступать так, как учили преподаватели и учебники по правоведению, или как учит жизнь.

Большинство молодых юристов выбирают второй вариант – учатся у реальной жизни… Вывод неутешителен – мы, старшие поколения, продуцируем стагнацию и загнивание общества и государства.

А сами мечтаем эволюционным путем построить в Украине Европу... Но, увы, "…жить в эту пору прекрасную уж не придется ни мне, ни тебе...".

29 августа 2011 г.
Владимир Сущенко, заслуженный юрист Украины

//www.pravda.com.ua/columns/2011/08/29/6529553/
//www.mk.ru/merinov/

01.02.2013 Олег Несинов. Мыльный пузырь реформы правосудия 

24.12.2012 Наталья Мамченко. План правовых реформ 2013 

21.12.2012 Звернення Ради суддів України до органів державної влади щодо необхідності забезпечення державного захисту суддів та працівників апарату судів 

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 

30.08.2012 Ігор Темкіжев. Головне - відійти від звичного фінансування судових органів… 

11.04.2012 Семен Глузман. Мы живем в стране имитации права 

16.06.2011 Александр Мучник. Порядочность - источник Права 

10.06.2010 Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо»

У передчутті «модерн-нової» Конституції

Стаття "Конституційна Асамблея: як це буває в світі і чим небезпечно" черговий раз спонукає включитися у дискусію, яка триває у політично небайдужому середовищі українців вже не один рік: то піднімаючи хвилю інформаційних приводів (іноді – думок) до хмар і за хмари політичного небосхилу, то спадаючи до тиші океанської відливи на далеких Мальдівських островах…

Пройшло півтора місяці з дня опублікування указу президента щодо ініціативи Кравчука про створення Конституційної Асамблеї. Зайшов на сайт президента, щоб почитати як виконується указ. І що… А нічого… Жодної інформації. Згадав, що президент доручив Кабміну та Інституту держави і права НАН сприяти роботі групи Кравчука.

Зайшов на сайти цих поважних установ – теж тиша…

Люди! Ау! Відгукніться! Бажаю взяти участь у всенародному обговоренні…

Що ж, бажати нікому й не заборонено у країні, де квітне "ток-шоувна" свобода слова…

Хоча, із заяви пані Ставнійчук на останньому ток-шоу Шустера стало відомо, що Венеціанська Комісія вже розглянула пропозиції щодо створення Конституційної Асамблеї та навіть схвально їх оцінила…

От тільки "пересічний" (та й "непересічний") українець, навіть якщо в нього є Інтернет, поки що нічого конкретного не може дізнатися про цю Асамблею.

Так і "модернізовану", читай "модерн-нову Конституцію" держави ухвалять і введуть в дію, а вже з неї, чинної, народ дізнається в якій "новій-старій" державі він – джерело влади – живе і що він делегував робити з ним, з народом, як ним управляти…

До речі "модерн-новою" (!) Конституція, здається, стане завдяки створенню нової структури в адміністрації президента – Головного управління з питань конституційно-правової модернізації АП (читайте "свіжі" укази за 4-5 квітня).

Правда, не дуже зрозуміло з назви цього управління чим власне воно буде опікуватися – з модернізацією України, чи конституційно-правовою модернізацією адміністрації президента?

Якщо України, то авторам тексту указу треба було б порадитися, принаймні, з філологами і тоді назва структури звучала б інакше. Наприклад "Головне управління адміністрації президента України з питань конституційно-правової модернізації держави".

Взагалі, требу було б виключити з назви словосполучення "адміністрації президента України" та й "модернізацію" теж (навіть наші Великі сусіди не додумалися до конституційно-правової модернізації держави, чи це наша "українська фішка"!?), адже достатньо про це вказати у найменуванні (назві питання з якого виданий акт) указу…

До речі, подібні абракадабри є і в інших назвах (здається, крім одного – діловодства) Головних управлінь – почитайте і порегочіть…

Краще б створили "Управління з питань (проблем?!) гарантування Конституції України, прав і свобод людини і громадянина".

Тепер стає очевидним і зрозумілим, хто буде "модернізувати" (писати) нову редакцію Конституції, а група Кравчука – це група підтримки на "футбольному матчі" двох команд – "Народ України"-"Збірна владних політичних партій і груп". Букмекерським конторам є сенс виставити "гральний лот" на прогноз результату цього матчу…

Підтримуючи авторів статті в їх застереженнях щодо небезпек, які містить ідея створення і функціонування Конституційної Асамблеї, візьму на себе сміливість запропонувати на розгляд читачів і, можливо, Робочої групи Кравчука (вибачте за наївність) ідею створення Асамблеї на засадах, коли жодна з політичних сил чи блоків у майбутньому не зможе "модернізувати" Конституцію "під СЕБЕ".

Пропоную підготувати та ухвалити протягом 2011-2012 років нову Конституцію за такими правилами і процедурою.

Перше. Підписання Конституційної Угоди "Про порядок і строки внесення та затвердження нової редакції Конституції, включаючи зміст розділів I, III, XIII", яку мають підписати на основі консенсусу: Верховна Рада України (в особі її голови за дорученням, що його підписали не менше 300 народних депутатів), уряд (в особі прем`єр-міністра за письмовим дорученням абсолютно всіх членів КМУ), голова Верховного Суду (за письмовим дорученням не менше 2/3 суддів ВСУ), Голова Конституційного Суду (за письмовим дорученням не менше 2/3 суддів КСУ), президент.

Конституційну угоду також мають право за бажанням підписати голови Всеукраїнських політичних партій і громадських організацій за письмовим дорученням своїх вищих керівних органів.

Конституційна Угода повинна бути складена і підписана всіма зацікавленими сторонами протягом 3-х місяців з моменту ухвалення спільного Рішення про її укладення: головою Верховної Ради, керівниками парламентських фракцій, прем`єр-міністром, головами Конституційного і Верховного Судів, президентом України.

Термін дії угоди – до затвердження нової редакції Конституції Конституційними Зборами (Конституційною Асамблеєю).

Друге. Конституційна Асамблея утворюється народом України шляхом прямого таємного голосування громадян, які мають право голосу, що проводиться протягом 3-х місяців з моменту прийняття вище зазначеного Рішення.

До складу Асамблеї можуть бути обрані громадяни країни, які досягли 30-річного віку, постійно проживають в Україні та не мають непогашеної судимості за умисно вчинені злочини. Висувати кандидатів та бути обраними до складу Асамблеї мають право: політичні партії та всеукраїнські громадські організації, а також громадяни шляхом самовисунення.

Третє. Конституційна Асамблея складається з 300-450 членів (можлива й інша, менша кількість, яка була б репрезентабельною з точки зору формування суспільної думки всього народу країни), обраних за встановленою квотою відповідно чисельності виборців (або всього населення) областей, міст Києва і Севастополя та Автономної республіки Крим.

Члени Асамблеї працюють над новою редакцією Конституції протягом 3-х місяців у складі утворених нею робочих груп. Остаточний варіант проекту Конституції розглядається протягом одного місяця робочих пленарних засідань з двома щотижневими днями відпочинку.

Конституція затверджується шляхом відкритого голосування членів Асамблеї за умови, що за кожну статтю Конституції проголосувало не менше 2/3 (можливо, 3/4) її загального чисельного складу.

Четверте. Обрані до складу Асамблеї громадяни України, які беруть участь у її роботі, складають присягу народу України на пленарному засіданні Верховної Ради та письмово зобов`язуються протягом наступних, після затвердження нової редакції Конституції, 10 років не балотуватися кандидатами до будь-яких представницьких (включаючи законодавчий) органів влади, а також не працювати в органах виконавчої і судової влади.

П’яте. Працюючі (на час виборів до Асамблеї) державні службовці та особи, які за своїм правовим статусом прирівняні до таких, після їх обрання до складу Асамблеї повинні негайно припинити своє перебування на державній службі.

Обраним членам Асамблеї гарантується особиста недоторканість на час їх роботи в Асамблеї, заробітна плата на рівні розміру середньої заробітної плати в Україні та пенсійне забезпечення на рівні розміру середньозваженої пенсії в Україні, що буде діяти на момент призначення такій особі пенсії за віком або за інвалідністю.

Практична реалізація цієї ідеї, прошу вибачити за безапеляційність та амбітність, вимагатиме від президента та його команди неабиякої мужності, волі та відповідальності перед теперішніми і прийдешніми поколіннями.

Робота Конституційної Асамблеї в якості дорадчого органу при президенті з прийняттям нової редакції Конституції Верховною Радою не дозволить створити Основний Закон, який би не віддзеркалював сучасний стан культурологічної, політичної, правової та економічної систем держави.

Це означатиме, що будемо намагатися йти "вперед" з повернутою "назад" головою та ще й з "кайданами минулого" на хворих ногах сьогодення… І КУДИ, і КОЛИ так прийдемо..?

Референдум з прийняття Конституції – химера, яка закриє своїм "демократичним тілом" істинне нутро тих, хто розуміє демократію як власну вотчину "дозволів і заборон", що дає жити пристойно "авторам" і не вмирати "читачам"…

Володимир Сущенко, кандидат юридичних наук, доцент, завкафедрою конституційного та адміністративного права і процесу Миколаївського Чорноморського державного університету імені Петра Могили, 12 квітня 2011 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2011/04/12/6089015/

//madmem.ru