Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 2013

Ми увійшли до складу Конституційної Асамблеї, сподіваючись на можливість конструктивно та професійно працювати над удосконаленням Конституції України.

У нас завжди були сумніви щодо щирості намірів влади провести легітимну конституційну реформу в інтересах суспільства. Це підтвердилося прийняттям під час діяльності Конституційної Асамблеї антиконституційного Закону «Про всеукраїнський референдум» та поданням Президентом до парламенту проекту Закону «Про внесення змін до Конституції України щодо посилення гарантій незалежності суддів» без урахування позиції Конституційної Асамблеї.

Водночас, наша робота в комісіях і робочих групах Конституційної Асамблеї не була марною – багато напрацьованих ідей та підходів можуть лягти в основу конституційних змін, яких справді потребує наша країна на шляху європейської інтеграції.

Останні суспільно-політичні події в Україні перекреслили будь-які сподівання на продовження конструктивної співпраці з владою в рамках діяльності Конституційної Асамблеї. Йдеться насамперед про відмову Президента В.Януковича від євроінтеграційного курсу розвитку України. Замість підписання Угоди про асоціацію України з Європейським Союзом вітчизняна влада вдалася до цинічної торгівлі стратегічним майбутнім нашої країни. Крім того, Президент В.Янукович запропонував продовжувати переговори з Європейським Союзом стосовно євроінтеграції України за участі Російської Федерації, що фактично рівноцінне відмові від державного суверенітету України.

Грубі порушення Конституції, що завжди були притаманні діючій владі, особливо виразно проявилися у брутальному побитті учасників мирної акції протесту у м. Києві 30 листопада цього року. Це свідчить про намір влади за будь-яку ціну зберегти своє панування та встановити в країні диктатуру.

Сьогодні є всі підстави стверджувати, що найбільшу небезпеку для конституційного ладу, для основоположних прав і свобод громадян України становить нинішня влада на чолі з В.Януковичем.

Усе це переконує нас, що створення Конституційної Асамблеї з самого початку задумувалось як ширма для надання видимості демократичності процесу підготовки змін до Основного Закону та введення в оману української громадськості та міжнародної спільноти.

З огляду на це, ми вважаємо неможливим подальше перебування у складі Конституційної Асамблеї. І тому заявляємо про вихід з неї. В той же час ми готові продовжувати роботу в інших організаційних формах з напрацювання пропозицій для удосконалення Конституції України з метою побудови правової та демократичної держави.

Звертаємося також до своїх колег, які сповідують демократичні та правові цінності, підтримати наше рішення, оскільки за нинішніх суспільно-політичних умов діяльність цієї Конституційної Асамблеї втрачає будь-який сенс.

Члени Конституційної Асамблеї:

Олександр БАРАБАШ

віце-президент Асоціації народних депутатів України,

народний депутат України І скликання

Ігор КОГУТ

голова ради громадської організації

«Лабораторія законодавчих ініціатив»

Микола КОЗЮБРА

завідувач кафедри Національного університету

«Києво-Могилянська академія»,

суддя Конституційного Суду України у відставці,

доктор юридичних наук, професор

Ігор КОЛІУШКО

голова правління Центру політико-правових реформ,

народний депутат України ІІ-ІІІ скликань

Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ

віце-президент Асоціації народних депутатів України,

народний депутат України І скликання

Микола МЕЛЬНИК

науковий консультант з правових питань

Українського центру економічних і політичних

досліджень імені Олександра Разумкова,

доктор юридичних наук, професор.

02 грудня 2013 року

http://www.pravo.org.ua/152-holovne/2010-03-02-15-16-48/1541-zaiava-pro-vykhid-zi-skladu-konstytutsiinoi-asamblei.html

http://www.razumkov.org.ua/upload/1386250202_file.pdf

08.12.2013 Володимир Буткевич. Лист-звернення до громадян України 

28.11.2013 Володимир Буткевич. Заява про вихід зі складу Конституційної Асамблеї 

21.06.2013 Указ Президента України №341/2013 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

15.03.2013 Віктор Мусіяка. Парад прав і свобод 

01.10.2012 Указ Президента України №566/2012 Про зміни у складі Конституційної Асамблеї 

17.08.2012 Новий Громадянин виходить зі складу Конституційної Асамблеї через підписання президентом мовного закону 

06.07.2012 Члени Конституційній Асамблеї Дмитро Котляр та Ігор Когут вимагають скасувати... Марина Ставнійчук теж має власну позицію...

Олександр Барабаш: Вадік Румин проведе референдум

Народні депутати від опозиції, правники і громадські активісти сьогодні мали грунтовну розмову про те, що робити із Законом «Про всеукраїнський референдум».

Учасники цього зібрання [круглого столу на тему «Удосконалення правового регулювання інституту референдуму в Україні»], організованого Коаліцією громадських організацій «За чесний референдум» [за фінансової підтримки IFES-Україна], добре обізнані із цим законом і їм не треба було переконувати одне одного, що цей закон – найбільше зло у нашому законодавчому полі. Ось деякі висловлювання з сьогоднішнього «круглого столу» про цей акт:

«Закон «Про всеукраїнский референдум» побив всі рекорди, за яким закон взагалі можна назвати неконституційним», – Юлія Кириченко.

«Закон «Про всеукраїнський референдум – це найефективніша зброя проти Незалежної України, – Сергій Головатий.

Проте найвлучніше, як на мене, про цей закон сказав віце-президент асоціації Народних депутатів минулих скликань Олександр Барабаш: «Вадік Румин проведе референдум».

В цій фразі – весь сценарій влади щодо проведення референдуму, якщо опозиція, громадські активісти і правники не доб'ються скасування Закону «Про всеукраїнський референдум», що його було ухвалено 6 листопада 2012 року.

Тобто, за цим законом владі для проведення референдуму не потрібні громадяни, активісти, політики, достатньо «Вадіків Румунів».

Адже за цим законом влада:

• сама сформує комісії,
• не допустить спостерігачів (тільки від ініціативної групи можна, себто, тільки від влади),
• копії протоколів з дільниць видаватимуть тільки представникам ініціативної групи (також від влади),
• свободи слова на час референдуму не буде,
• оскаржити в суді результати підрахунку неможна в принципі! Адже результат голосування набирає чинності у момент усного (!!!) оголошення результатів у Центрвиборчкомі.

Ті хто будуть проти поставленого на референдумі питання (наприклад, приєднання України до Митного Союзу чи обрання президента у парламенті, а громадянами як зараз), не матимуть жодного законного способу інформувати або агітувати проти таких ідей, взагалі, ніхто не зможе якось легально боротися проти махінацій із формулюванням запитання чи підрахунком голосів.

У разі організованого – неюридичного – спротиву на противніків референдуму спустять... «Вадіків Румунів». Апокаліптична картинка вималювалася на сьогоднішньому обговореннні. Але апокаліпсіс ще можна відвернути.

Висновки і рекомендації сьогоднішнього «круглого столу»:

Найперше, опозиція має зробити тему скасування цього закону про референдум найгарячішою у політичному дискурсі – говорити про неприпустимість існування такого закону скрізь: в парламенті, на ток-шоу, із виборцями, з дипломатами.

По-друге, внести инший законопроект чи нову редакцію закону про референдум, положення якого відповідають Конституції України та рекомендаціям Венеціянської комісії (аналіз Венеціянки має бути вже в середині червня)

І по-третє, вже зараз розробляти «план Б», якщо влада спробує застосувати чинний закон про референдум.

P.S. Ніхто з учасників Коаліції «За чесний референдум» і сьогоднішньої дискусії не думає посягати на святе право громадянина обирати. Але треба спершу забезпечити можливість вибору. Чинний Закон «Про всеукраїнський референдум» права вибору громадянину не дає.

Наталя Соколенко, 28 травня 2013 року

http://blogs.pravda.com.ua/authors/sokolenko/51a4b2d0bc994/

30.09.2013 Звернення щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

21.06.2013 Конституційна Асамблея. Про звернення окремих членів Конституційної Асамблеї, Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

31.05.2013 Леонід Кравчук. Якщо всі організації, які діють в Україні, даватимуть офіційну оцінку законам, то ми перетворимося на дискусійний клуб 

20.05.2013 Координаційне бюро Конституційної Асамблеї. Про звернення членів Конституційної Асамблеї та представників громадських організацій 

11.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо неконституційності порядку зміни Конституції України, встановленого у Законі України «Про всеукраїнський референдум» 

05.04.2013 Олександр Барабаш. Ігор Когут. Микола Козюбра.Ігор Коліушко. Володимир Крижанівський. Микола Мельник. Олександр Мороз. Відкрите звернення до голови Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука 

04.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

28.03.2013 Ігор Коліушко. Закон про референдум vs Конституційна асамблея. Що далі? 

22.03.2013 Комісія Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя. Про проект Рішення Конституційної Асамблеї щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

10.12.2012 Звернення громадськості щодо неконституційності Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

28.11.2012 Олег Рибачук. Закон про референдум дозволить рвати Україну по живому 

21.11.2012 Ігор Коліушко. Юлія Кириченко. Парламент схвалив неконституційний порядок зміни Конституції України 

09.11.2012 Сергій Головатий. В Україні не існує держави й не існує права

http://dt.ua/UKRAINE/obvinuvacheniy-u-pobitti-zhurnalistiv-vadim-titushko-postane-pered-sudom-1-lipnya-123973_.html

Відкрите звернення до голови Конституційної Асамблеї Леоніда Кравчука 2013

Конституційній Асамблеї

Голові Конституційної Асамблеї

Л.Кравчуку

ВІДКРИТЕ ЗВЕРНЕННЯ

6 листопада 2012 року Верховна Рада України попереднього скликання «під завісу» своєї роботи з грубим порушенням конституційної та регламентних процедур, а також перевищенням своїх повноважень прийняла Закон України «Про всеукраїнський референдум».

Цей Закон встановлює неконституційний порядок внесення змін до Конституції України та ухвалення нової Конституції України. Прийняттям цього Закону було вочевидь проігноровано закріплений у статті 8 Конституції принцип верховенства права, який, зокрема, полягає у тому, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на її основі і повинні відповідати їй. Верховна Рада України, прийнявши зазначений Закон, поставила його над Конституцією України.

Представники чинної політичної влади все частіше висловлюють думку про можливість проведення найближчим часом всеукраїнського референдуму з питань внесення змін до Конституції, над проектом яких працює Конституційна Асамблея, в обхід Парламенту. Не виключає такої можливості також Голова Конституційної Асамблеї Л. М. Кравчук, про що свідчать його висловлювання в засобах масової інформації. За повідомленнями окремих політиків та ЗМІ влада вже приступила до організаційної підготовки з проведення такого референдуму.

Практична реалізація Закону України «Про всеукраїнський референдум» у частині ухвалення на референдумі рішення про зміну чинної Конституції України є неприпустимою.

По-перше, Конституція України може бути змінена винятково у спосіб, який встановлено розділом XIII Конституції України– за обов’язкової участі у цьому процесі українського Парламенту і Конституційного Суду України.

По-друге, процедура внесення змін до Конституції референдумом за «народною ініціативою» без участі представницьких органів не відповідає європейським демократичним стандартам, однією з суттєвих складових яких є забезпечення балансу між безпосередньою і представницькою демократією та досягнення консенсусу в суспільстві. Тому така процедура без сумніву буде розцінена європейськими та міжнародними інституціями як антидемократична.

Реалізація зазначеного сценарію зрештою призведе до руйнування конституційного ладу України, поставить під загрозу її євроінтеграційні прагнення, демократичний і правовий розвиток нашої країни.

На наше глибоке переконання, Конституційна Асамблея не може стояти осторонь тієї ситуації, яка складається нині в Україні навколо конституційної реформи.

До основних завдань Конституційної Асамблеї як спеціального дорадчого (допоміжного) органу при Президентові України, утвореного з метою підготовки законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України, відповідно до Положення про Конституційну Асамблею належить: підготовка та схвалення Концепції внесення змін до Конституції України, подання її Президентові України; схвалення законопроекту (законопроектів) про внесення змін до Конституції України та подання Президентові України для внесення на розгляд Верховної Ради України відповідно до розділу XIII Конституції України.

Таким чином, Конституційна Асамблея уповноважена не лише здійснювати підготовку відповідної Концепції та законопроекту (законопроектів), а й розглядати питання про порядок внесення змін до Конституції України.

Вважаємо, що у нинішній ситуації розгляд Конституційною Асамблеєю питання про такий порядок є громадянським і професійним обов’язком її членів. Конституційна Асамблея, до складу якої входять відомі правники, політики, громадські діячі, має авторитетно заявити суспільству і владі про те, що Конституція України може бути змінена винятково в порядку, передбаченому розділом XIII Конституції України. Конституційна Асамблея не може байдуже ставитися до того, у який спосіб і з якою метою будуть використані результати її роботи. Висловлення Конституційною Асамблеєю такої позиції продемонструє її відданість принципу верховенства права та демократії.

Враховуючи викладене, звертаємося до Вас, Леоніде Макаровичу, з пропозицією внести до порядку денного найближчого засідання Конституційної Асамблеї питання про підтвердження нею позиції щодо необхідності дотримання конституційного порядку зміни Конституції України.

Звертаємося також до наших колег – членів Конституційної Асамблеї – підтримати нашу ініціативу на засіданні Конституційної Асамблеї та офіційно визначити її позицію з цього доленосного для України питання.

Члени Конституційної Асамблеї:

О.Барабаш

І.Когут

М.Козюбра

І.Коліушко

В.Крижанівський

М.Мельник

О. Мороз

5 квітня 2013 року

//www.pravo.org.ua/politicreformandconstitutionslaw/2011-12-14-18-24-53/1333-vidkryte-zvernennia-do-holovy-konstytutsiinoi-asamblei-leonida-kravchuka.html

30.09.2013 Звернення щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

21.06.2013 Конституційна Асамблея. Про звернення окремих членів Конституційної Асамблеї, Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» 

31.05.2013 Леонід Кравчук. Якщо всі організації, які діють в Україні, даватимуть офіційну оцінку законам, то ми перетворимося на дискусійний клуб 

28.05.2013 Олександр Барабаш. Вадік Румин проведе референдум 

20.05.2013 Координаційне бюро Конституційної Асамблеї. Про звернення членів Конституційної Асамблеї та представників громадських організацій 

11.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо неконституційності порядку зміни Конституції України, встановленого у Законі України «Про всеукраїнський референдум» 

04.04.2013 Звернення Коаліції громадських організацій «За чесний референдум» щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

28.03.2013 Ігор Коліушко. Закон про референдум vs Конституційна асамблея. Що далі? 

22.03.2013 Комісія Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя. Про проект Рішення Конституційної Асамблеї щодо Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

10.12.2012 Звернення громадськості щодо неконституційності Закону України «Про всеукраїнський референдум» 

06.12.2012 Леонид Кравчук. Конституционная Ассамблея вам не скорая помощь! 

28.11.2012 Олег Рибачук. Закон про референдум дозволить рвати Україну по живому 

21.11.2012 Ігор Коліушко. Юлія Кириченко. Парламент схвалив неконституційний порядок зміни Конституції України 

09.11.2012 Сергій Головатий. В Україні не існує держави й не існує права

//blog.i.ua/user/1820604/?p=1

Круглый стол «Конституционно-правовые механизмы обеспечения народовластия и повышения эффективности деятельности представителей органов власти» 2012

НАЦИОНАЛЬНЫЙ УНИВЕРСИТЕТ

«ЮРИДИЧЕСКАЯ АКАДЕМИЯ УКРАИНЫ

ИМЕНИ ЯРОСЛАВА МУДРОГО»

Кафедра конституционного права Украины

КОНСТИТУЦИОННАЯ АССАМБЛЕЯ

Комиссия по вопросам народовластия

МОСКОВСКАЯ ГОСУДАРСТВЕННАЯ

ЮРИДИЧЕСКАЯ АКАДЕМИЯ ИМ. О.Е. КУТАФИНА

Кафедра конституционного и муниципального права РФ

РОССИЙСКАЯ АКАДЕМИЯ ПРАВОСУДИЯ

Кафедра конституционного права

«КОНСТИТУЦИОННО-ПРАВОВЫЕ МЕХАНИЗМЫ ОБЕСПЕЧЕНИЯ

НАРОДОВЛАСТИЯ И ПОВЫШЕНИЯ ЭФФЕКТИВНОСТИ

ДЕЯТЕЛЬНОСТИ ПРЕДСТАВИТЕЛЬНЫХ ОРГАНОВ ВЛАСТИ»

Место проведения: г. Харьков, ул. Пушкинская, 70, Президиум Национальной академии правовых наук Украины (...).

Дата: 19 сентября 2012 года.

Время проведения: 14.00 – 17.00

Регламент:

1. доклады до – 15 мин

2. сообщения – до 7 мин

3. выступлении во время дискуссии – до 5 мин

4. вопросы, реплики – до 3 мин

Модераторы: Селиванов А.А., Барабаш Ю.Г.

ПРОГРАММА

круглого стола

І. ОТКРЫВАЕТ РАБОТУ КРУГЛОГО СТОЛА ректор Национального университета «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого», президент НАПрН Украины, д.ю.н., проф., академик НАН Украины, Герой Украины, председатель комиссии по вопросам правоохранительной деятельности Конституционной Ассамблеи Таций Василий Яковлевич.

Приветсвенное слово – заместитель главы Харьковской областной государственной администрации, к.ю.н. Анпилогов Олег Викторович.

ІІ. ПРЕЗЕНТАЦИЯ СОВМЕСТНЫХ СБОРНИКОВ НАУЧНЫХ ТРУДОВ:

1. Селиванов Анатолий Александрович, д.ю.н., проф., академик НАПрН Украины, профессор кафедры конституционного права Украины Национального университета «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого», Постоянный представитель Верховной Рады Украины в Конституционном Суде Украины, председатель комиссии по вопросам народовластия Конституционной Ассамблеи.

2. Барабаш Юрий Григорьевич, д.ю.н., член-кореспондент НАПрН Украины, проректор, заведующий кафедрой конституционного права Украины Национального университета «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого».

3. Фадеев Владимир Иванович, д.ю.н., проф., заслуженный деятель науки РФ, заведующий кафедрой конституционного и муниципального права Московской государственной юридической академии им. О.Е. Кутафина.

4. Нудненко Лидия Алексеевна, д.ю.н., проф., заместитель заведующего кафедрой конституционного права Российской академии правосудия.

ІІІ. ВЫСТУПЛЕНИЯ С ДОКЛАДАМИ

Темы докладов:

1. КОНСТИТУЦИОННАЯ МОДЕРНИЗАЦИЯ: ПУТЬ К ЛЕГИТИМНОСТИ,

Селиванов Анатолий Александрович.

2. ПАРЛАМЕНТСКИЙ КОНТРОЛЬ В СИСТЕМЕ РАЗДЕЛЕНИЯ ВЛАСТЕЙ В РОССИЙСКОЙ ФЕДЕРАЦИИ, Фадеев Владимир Иванович.

3. ТЕНДЕНЦИИ ПРАВОВОГО РЕГУЛИРОВАНИЯ ПАССИВНОГО ИЗБИРАТЕЛЬНОГО ПРАВА В РОССИИ, Нудненко Лидия Алексеевна.

4. ДЕМОКРАТИЧЕСКИЕ ОСНОВЫ КОНСТИТУЦИОННОГО СТРОЯ УКРАИНЫ: ОБЩАЯ ХАРАКТЕРИСТИКА, Барабаш Юрий Григорьевич.

IV. ВЫСТУПЛЕНИЯ С СООБЩЕНИЯМИ

Темы сообщений:

1. ВЛИЯНИЕ БИКАМЕРАЛЬНОЙ СТРУКТУРЫ ПАРЛАМЕНТА НА ЭФФЕКТИВНОСТЬ ЕГО ДЕЯТЕЛЬНОСТИ, Гончаренко Владимир Дмитриевич, д.ю.н., проф., академик НАПрН Украины, заведующий кафедрой истории государства и права Украины и зарубежных стран Национального университета «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого».

2. ВОПРОСЫ СТАНОВЛЕНИЯ МУНИЦИПАЛЬНОЙ ДЕМОКРАТИИ В УКРАИНЕ, Любченко Павел Николаевич, д.ю.н., проф., профессор кафедры государственного строительства Национального университета «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого».

V. ДИСКУССИЯ

Вопросы для дискуссии:

1. Демократия как современный конституционно-правовой феномен.

2. Демократический характер государства как принцип конституционного строя.

3. Соотношение демократии и народовластия как принципов конституционного строя.

4. Вопросы конституирования форм непосредственной демократии.

5. Соотношение форм непосредственной и представительской демократии в осуществлении государственной власти.

6. Проблемы гарантирования исключительного права Украинского народа на установление и изменение конституционного строя.

7. Целесообразность расширения форм непосредственной демократии на конституционном уровне.

8. Институты муниципальной демократии и их эффективность на современном этапе.

9. Механизмы повышения эффективности функционирования представительских органов власти.

Участники дискуссии: члены комиссии по вопросам народовластия Конституционной Ассамблеи, преподаватели, сотрудники и аспиранты Национального университета «Юридическая академия Украины имени Ярослава Мудрого», Харьковского национального университета внутренних дел, НИИ государственного строительства и местного самоуправления Национальной академии правовых наук Украины.

VІ. ПОДВЕДЕНИЕ ИТОГОВ: Селиванов А.А., Барабаш Ю.Г.

Информация о презентуемых сборниках

КОНСТИТУЦИОННОЕ РАЗВИТИЕ РОССИИ И УКРАИНЫ.

Вып. 1 : Сб. науч. тр. — Харьков : Право, 2011. — 216 с.

СОДЕРЖАНИЕ

Предисловие (В.Я. Таций)

Предисловие (В.В. Ершов)

1. Витрук Н.В. Народный суверенитет и народовластие в контексте модернизации российского общества

2. Барабаш Ю.Г. Вопросы непосредственной демократии в теории и практике конституционного права Украины

3. Нудненко Л.А. Непосредственная демократия: проблемы теории и практики

4. Селиванов А.А. Конституционная безопасность в обеспечении суверенитета народа

5. Гранкин И.В. Законодательное обеспечение прямой демократии на муниципальном уровне

6. Колюшин Е.И. Конституционно-правовые проблемы  избирательного права

7. Дахова И.И. Гарантии конституционных принципов избирательного права в Украине

8. Слинько Т.Н., Кушниренко А.Г. Свобода слова в условиях народовластия

9. Перчаткина С.А. Институты представительной демократии в практике Конституционного Суда Российской Федерации

10. Летнянчин Л.И. Влияние правовых позиций Конституционного Суда Украины на утверждение народного суверенитета

11. Кононов К.А. Механизм народовластия: отдельные проблемы конституционно-правового регулирования в России

12. Чуб Е.А. Многообразие форм политической активности граждан как фактор демократичности государственной власти

КОНСТИТУЦИОННО-ПРАВОВЫЕ ОСНОВЫ НАРОДОВЛАСТИЯ В РОССИИ И УКРАИНЕ:

сб. науч. трудов. – Х.: Право, 2012. – 296 с.

СОДЕРЖАНИЕ

Предисловие В.Я. Тация

Предисловие В.В. Блажеева

1. Пастухова Н.Б. (Москва) Государственный суверенитет как основа российской государственности

2. Дорошенко Е.Н. (Москва) Становление и развитие стандартов социального государства в Российской Федерации

3. Барабаш Ю.Г. (Харьков) Демократические основы конституционного строя Украины

4. Байрачная Л.К. (Харьков) Легитимность политической власти как один из факторов конституционной стабильности

5. Чуб Е.О. (Харьков) Конституционные основы принципа адекватного представительства и политические права граждан

6. Фадеев В.И. (Москва) Парламентский контроль в системе разделения властей в Российской Федерации

7. Михалева Н.А. (Москва) Территориальная и национально-культурная автономия в России

8. Колесник В.П. (Харьков) Конституционно-правовое регулирование языковых отношений: общие подходы и их экстраполяция на язык судопроизводства

9. Шугрина Е.С. (Москва) Местное самоуправление в системе публичной власти Российской Федерации

10. Кушниренко А.Г., Слинько Т.Н. (Харьков) Унитаризм как принцип конституционного строя Украины

____________

//www.aprnu.kharkiv.org/news_19092012.html
//jur-academy.kharkov.ua/ru/archives/4015

22.03.2013 (V) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя

12.02.2013 (IV) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 

05.12.2012 (ІІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя

05.11.2012 (ІІ) Засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань здійснення народовладдя щодо розуміння і реалізації конституційних положень «влада народу»

29.06.2012 Перше засідання Комісії Конституційної Асамблеї з питань здійснення народовладдя 

19.06.2012 Анатолій Селіванов. Мотивація сучасної конституційної модернізації в Україні 

08.07.2011 Анатолій Селіванов. Конституційна модернізація: шлях до легітимності

Юрій Барабаш. Щодо права визначення конституційного ладу народом України

Відповідаючи на питання, означені на засіданні комісії, та виходячи із завдань, що ставляться перед комісією, як робочим органом асамблеї, маємо повідомити таке.

1. Чи дійсно народ має право визначати конституційний лад (як це підтверджується механізмами застосування (положення частини другої статті 5 Конституції)?

Почнемо з ключового поняття «конституційний лад». У науці відсутнє єдине розуміння цього терміна. Цікавим, до речі, є і те, що цей факт знайшов своє певне відображення в одному з рішень Конституційного Суду України. Так у рішенні у справі про здійснення влади народом Суд, зокрема, зауважив, що у «відповідях вчених-правознавців по-різному визначається поняття конституційного ладу в Україні». Якщо проаналізувати визначення, які даються цьому поняттю, то можна зробити висновок, що основні дискусії ведуться навколо того, чи можна застосовувати категорію «конституційний лад» до недемократичних країн[*].Точніше кажучи, частина науковців стверджують, що конституційний лад — це система суспільних відносин, закріплених у Конституції, які визначають державний і суспільний лад у країні. Інші дослідники вважають, що для того, щоб визнавати, що в країні існує конституційний лад, наявності такого формального критерію, як конституція, явно недостатньо. Важливим елементом категорії «конституційний лад» є підпорядкованість конституційно закріплених відносин таким безумовним демократичним та гуманістичним цінностям, як народний суверенітет, розподіл влади, невідчужуваність природних прав людини тощо.

Не прояснив цю достатньо складну ситуацію і Конституційний Суд. Перш за все слід зазначити, що він у своїх актах неодноразово звертався до цієї категорії. Одним таких прикладів є рішення у справі про порядок припинення повноважень членів Кабінету Міністрів України. Розглядаючи цю справу, Суд зауважив, що стабільність конституційного ладу залежить від непорушності рівноваги в системі стримувань та противаг між вищими державними інституціями. Схожим був підхід Суду до розуміння стабільності конституційного ладу і при розгляді справи про тимчасове виконання обов’язків посадових осіб. У рішенні у цій справі, зокрема, підкреслюється, що «поділ влади на законодавчу, виконавчу та судову передбачає їх тісну взаємодію, кінцевим результатом якої є досягнення конституційних цілей і завдань (забезпечення прав і свобод людини і громадянина, їх безпека, стабільність конституційного ладу тощо).

Про стабільність, але вже основ конституційного ладу говорилось у Рішенні Конституційного Суду у справі про всеукраїнський референдум за народною ініціативою. Тоді загрозою послаблення існуючих основ конституційного ладу Суд визнав винесення на всеукраїнський референдум запитання: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України має прийматися всеукраїнським референдумом?». Логіка суддів полягала в тому, що винесення подібного питання на референдум без з’ясування волі народу щодо необхідності прийняття нової Конституції України здатне поставити під сумнів чинність Основного Закону України, що може призвести до послаблення встановлених ним основ конституційного ладу в Україні.

Різними є погляди самого Суду відносно такого поняття, як засади (основи) конституційного ладу. Так, приймаючи рішення про закриття провадження у справі за конституційними поданнями 57 та 69 народних депутатів України щодо «визнання неконституційними актів, прийнятих на засіданні частини народних депутатів України у приміщенні «Українського дому» 21 січня та 1 лютого 2000 року, Суд зазначив, що вказані у поданнях події «не мали наслідком порушення принципів Конституції України, які є основою конституційного ладу держави». У цьому контексті Суд дав пояснення, що такими принциповими засадами є: те, що всі органи державної влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах, відсутність змін у структурі парламенту, забезпечення публічності та принципу більшості у прийнятті ним рішень, реалізація Верховною Радою всіх конституційних функцій (Ухвала КСУ вiд 27.06.2000 р. № 2-уп/2000).

Стосовно структурного розташування засад конституційного ладу в тексті Основного Закону, то тут позиція Суду також не є однозначною. Так у рішенні у справі про застосування української мови правова позиція Конституційного Суду полягала в тому, що засади конституційного ладу включено в розділ І «Загальні засади». Однак в іншому правовому акті цього органу конституційної юрисдикції діапазон розміщення вихідних принципів конституційного ладу був розширений ще до двох розділів Основного Закону, зміни до яких, як і до розділу І, потребують ускладненої процедури із застосуванням інституту референдуму. Мова йде про розділ ІІІ «Вибори. Референдум» та розділ ХІІІ «Внесення змін до Конституції України».

До речі, слід відмітити, що не виправдались сподівання юридичної громадськості остаточно встановити істинний правовий зміст вищеназваних категорій і після ухвалення вже згаданого рішення Конституційного Суду у справі про здійснення влади народом. Нагадаємо, що все, на що спромігся Суд, так це інтерпретувати норму ч. 3 ст. 5 Конституції в такий спосіб: «право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами» треба розуміти так, що «тільки народ має право безпосередньо шляхом всеукраїнського референдуму визначати конституційний лад в Україні, який закріплюється Конституцією України, а також змінювати конституційний лад внесенням змін до Основ­ного Закону України в порядку, встановленому його розділом XIII».

Окремої уваги потребує унормування цієї категорії у вітчизняному конституційному праві. Категорія «конституційний лад» вперше з’явилась в українському (чи точніше радянсько-українському) правовому просторі в Конституції СРСР 1977 року з досить дивною, як для сучасних конституційних доктрин, характеристикою, як «радянський»: «Не допускаються створення і діяльність партій, організацій і рухів, які мають на меті насильницьку зміну радянського конституційного ладу (виділено мною − Ю.Б.) і цілісності соціалістичної держави, підрив її безпеки, розпалювання соціальної, національної і релігійної ворожнечі» (ч.2 ст. 7). Ця норма потрапила до конституційного тексту в результаті прийняття Закону про заснування поста Президента СРСР від 14 березня 1990 року. За абсолютно зрозумілою для федеративної країни інертною логікою аналогічна норма з’явилась через півроку (24 жовтня 1990 року) і в Основному Законі УРСР 1978 року, вагомою причиною стало також ухвалення Декларації про державний суверенітет. Єдине, що фактично зробили вітчизняні законодавці, так це не надали цьому ладові статусу радянського. Хоча з цього приводу в сесійній залі і точились дискусії, однак, як свідчить аналіз стенографічних матеріалів, особливих питань сама категорія «конституційний лад» у депутатів не викликала. Більш дискусійним було положення про територіальну цілісність, як вагому конституційну цінність, яку слід захищати від зазіхань політичних сил.

Тобто можемо зробити попередній висновок, що радянське минуле мало визначальний вплив на появу в нормативному інструментарії категорії «конституційний лад». І особисто у мене не виникає жодних сумнівів щодо того, що перші конституційні проекти ідеологічно спрямовувались проти тоталітарних партій, однак, як буде продемонстровано далі, через низький рівень нормативної техніки, невизначеність в стратегії подальшого державного розвитку, ця ідея була фактично знівельована, стала настільки розпливчастою, що жоден юрисдикційний орган не візьме на себе сміливість дати їй чітку офіційну інтерпретацію.

У цьому контексті пригадаємо, як ідея внормування питань, пов’язаних із конституційним ладом, втілювалась у проектах нового Основного Закону. Достатньо відзначити, що в проекті Конституції винесеному на всенародне обговорення, поряд із тим, що перший розділ мав назву «Загальні засади конституційного ладу», містилось ще й положення ст. 2, відповідно до якого «конституційний лад України ґрунтується на принципі пріоритету прав і свобод людини і громадянина». Не менш цікавим є і те, що в проекті Конституції прийнятому в першому читанні 4 червня 1996 року, нічого не говорилось про право народу визначати та змінювати конституційний лад. Утім при цьому до проекту була включена ст. 9, згідно з якою «громадяни України мають право чинити опір будь-кому, хто намагатиметься протиправно ліквідувати демократичний конституційний лад України, встановлений цією Конституцією, якщо інші засоби не можуть бути використані». Звертаємо увагу на те, що конституційний лад визначається як демократичний, тобто розробники проекту підходили до розуміння цього поняття з вузької, формальної сторони. Що ж стосується вищезгаданого положення ч. 3 ст. 5 чинної Конституції, то воно з’явилось за пропозицією тодішнього Голови Верховної Ради. І, на наш погляд, це спричинило більше непорозумінь, ніж користі для гарантування визначених Конституцією демократичних цінностей.

До цього висновку ми приходимо з таких міркувань. Насамперед питання конституційного ладу законодавці пов’язали з поняттям «народовладдя», включивши право на визначення та зміну конституційного ладу до правосуб’єктності Українського народу. При цьому незрозумілим залишилось як те, що має вкладатись у поняття «конституційний лад» (до речі, на цей прикрий факт звертав увагу Конституційний Суд, приймаючи рішення у справі про здійснення влади народом), так і те, у чому має полягати різниця між «визначенням конституційного ладу» та його зміною. Окрім цього, виникають ще принаймні декілька запитань.

По-перше, в яких випадках буде мати місце зміна конституційного ладу? Якщо дотримуватися логіки Конституційного Суду, тоді, наприклад, зміна віку, з якого набувається активне виборче право (ч. 1 ст. 71 розділу ІІІ), є зміною конституційного ладу, бо в цьому випадку, згідно зі ст. 156 Конституції, остаточне рішення щодо змін до Конституції має ухвалити народ на референдумі. Навпаки ж, у разі обрання Президента парламентом, як це пропонувалось у першому варіанті законопроекту № 4105, це можна не визнавати зміною конституційного ладу, оскільки для ухвалення подібного роду положень достатньо було рішення парламенту. (Хоча цю правову позицію Суду можна розглянути і з другого боку: інші розділи Конституції (окрім І, ІІІ та ХІІІ) змінюються народом через обраний ним парламент. Однак як бути в цьому випадку з виключністю права народу?)

По-друге, чи може в певних випадках зміна конституційного ладу за своєю змістовною стороною перетворитись у встановлення нового конституційного ладу? Нічого дивного в цьому запитанні немає, адже західному конституціоналізму відомі приклади, коли на рівні конституції закріплюються механізми як часткового, так і повного перегляду конституційного тексту. Так, наприклад, відповідно до ст. 168 Конституції Іспанії передбачається можливість повного перегляду Конституції. При цьому використовується більш складний механізм конституційної реформи, який включає в себе розпуск парламенту та проведення референдуму з цього питання. До того ж за аналогічною процедурою вносяться зміни до Вступного розділу цієї Конституції, в якому по суті вміщуються засади конституційного ладу, такі як принцип народовладдя (правда, сформульований через національний суверенітет), статус офіційної мови тощо, а також до підрозділу Конституції, присвяченого основним правам і громадянським свободам, та розділу, яким врегульований статус Корони в Іспанії.

Можемо зробити висновок, що законодавець (за погодженням із народом, який висловив свою позицію щодо Конституції на референдумі) визначив, що зміна таких ключових питань, як принципи побудови держави та суспільства, основоположні права людини та правове положення монарха, по суті є рівноцінною до зміни всього ладу, визначеного Конституцією.

Зрозуміло, що подібна схема зміни Основного Закону характерна не тільки для іспанського конституціоналізму. Не меншу цікавість викликає механізм конституційного реформування, запроваджений у Конституції Болгарії. По-перше, це один із небагатьох випадків, коли на рівні самої Конституції передбачена процедура прийняття нової Конституції. Право на встановлення нового конституційного порядку закріплюється за конституантою, функції якої в цій республіці виконує Велике народне зібрання (статті 157, 158 Конституції Болгарії). По-друге, за Великим зібранням закріплюється також виключне право вирішувати питання про зміну території республіки і ратифікації міжнародних договорів, що передбачають такі зміни (у нашій країні це є предметом обов’язкового референдуму); питання про зміну форми державного устрою і державного управління; питання про зміну конституційних положень, які передбачають пряму дію норм Конституції, статус ратифікованих міжнародних договорів, недоторканність основних прав громадян та гарантії прав громадян в умовах дії особливих державно-правових режимів; питання про зміну чи доповнення глави Конституції, в якій передбачені норми, присвячені конституційній реформі.

Ми можемо навести ще не один подібний приклад. Проведений детальний аналіз як історії конституційного реформування, так і змісту та напрямків використання категорії «конституційний лад» у вітчизняній юридичній науці був зроблений із метою встановлення вірогідності твердження про необхідність забезпечення стабільності конституційного ладу та зв’язку явища стабільності конституційного ладу і конфліктності у функціонуванні державного механізму.

Насамперед ми впевнені, що парламентарії, які приймали Основний Закон, мали благі наміри при запровадженні припису ч. 3 ст. 5 вітчизняної Конституції. Однак при цьому допустили, на наш погляд, доктринальну помилку, яка суттєво вплинула на подальший розвиток як конституційного процесу, так і науки конституційного права.

По суті в цьому випадку законодавець задав тон юридичній науці (хоча б з огляду на те, що серйозні монографічні дослідження в цій сфері з’явились вже після прийняття Конституції). Проте зробив це не зовсім коректно, оскільки, поставивши перед науковцями дуже важливе завдання щодо доктринальної розробки теорії конституційного ладу, встановив через норму ч. 3 ст. 5 жорсткі конституційні рамки для подальших наукових розробок.

Ми переконані в тому, що якщо і слід було вести на рівні Конституції мову про належність Українському народу права на зміну конституційного ладу, то лише в частині зміни його основ[1], тому що в противному разі вироблена теорія конституційного ладу абсолютно не збігається з механізмом зміни самої Конституції, визначеним у розділі ХІІІ. Припускаємо, що «розмитість» висновків Конституційного Суду пов’язана саме з цією помилкою в застосуванні нормативної техніки.

Якщо ж говорити ще більш відверто, то ми заперечуємо проти використання подібного роду оціночних категорій, особливо в частині визначення правосуб’єктності народу. Звичайно, наявність оціночних понять є нормальною ситуацією для конституційного нормотворення. Утім, як демонструє на сьогоднішній день стан дослідження цього державно-правового явища, категорія «конституційний лад» охоплює надзвичайно широкий діапазон поглядів щодо його змісту. Це у свою чергу аж ніяк не сприяє ефективному застосуванню цього важливого конституційного положення.

Тому вважаємо, що при подальшому конституційному реформуванні ця норма має бути або відповідним чином трансформована, або, що ще краще, взагалі виключена. Ще одним варіантом може бути литовський аналог згадуваного конституційного припису: згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції цієї країни, найважливіші питання життя Держави і Народу вирішуються шляхом референдуму (хоча, звичайно, і ця конституційна формула не ідеальна).

Як інший варіант виходу із ситуації, що склалась навколо цієї проблематики - зміна доктринальних підходів до розуміння категорії «конституційний лад» в аспекті виключно права Українського народу. Якщо взяти до увагу підхід проф. Цвіка М.В., то стають абсолютно зрозумілими логічні зв’язки між нормами ч.3 ст.5 та ст. 156 (про затвердження на референдумі Конституції тільки змін до Розділів І, ІІІ та ХІІІ). При такому стані речей дійсно тільки народ може змінювати конституційний лад.

2. Коли і в яких формах (видах) народ визначав конституційний лад, яким чином була реалізована його воля – історичний екскурс і наша реальність (конституційна еволюція).

Фактично конституційний лад України був визначений при ухваленні Конституції 28 червня 1996 року. Як зазначається в Преамбулі Конституції, Верховна Рада України від імені всього Українського народу приймає цю Конституцію. В даному випадку не ставлячи під сумнів справедливості положення преамбули хотілось би звернути увагу шановних членів Асамблеї на низку доктринально-теоретичних моментів. Передусім до питання розуміння у вітчизняному конституційному судочинстві питання установчої влади та референдуму як форми її реалізації.

З самого початку своєї діяльності Конституційний Суд України розпочав активно оперувати такою категорією як «установча влада Українського народу». Досить пригадати перші розглянуті ним справи. Так, у справі про набуття чинності Конституції України, Суд виступив з правовою позицією, згідно з якою «Конституція України як Основний Закон держави за своєю юридичною природою є актом установчої влади, що належить народу. Установча влада по відношенню до так званих встановлених влад є первинною: саме в Конституції України визнано принцип поділу державної влади на законодавчу, виконавчу і судову (частина перша статті 6) та визначено засади організації встановлених влад, включно законодавчої. Прийняття Конституції України Верховною Радою України означало, що у даному випадку установча влада була здійснена парламентом» (Рішення КСУ від 3 жовтня 1997 р. № 4-зп).

До цього Суд в іншому рішенні вказав також, що «прийняття Конституції України Верховною Радою України було безпосереднім актом реалізації суверенітету народу, який тільки одноразово уповноважив Верховну Раду України на її прийняття». Основними аргументами на користь того, що повноваження щодо прийняття Конституції носило характер ad hoc, на думку Суду, є відсутність серед повноважень Верховної Ради права приймати нову Конституцію, а також необхідністю використовувати референдум як стадію ратифікації при внесенні змін до Розділів Конституції, що закріплюють основи конституційного ладу (Рішення КС від 11 липня 1997 р. № 3-зп). Ці правові позиції мало важливе значення для подальшого визначення змісту доктрини реалізації народовладдя.

У зв'язку з цим виникає цілий ряд питань. І перш за все, звідки у Суду виникла тверда впевненість у тому, що саме народ уповноважував парламент на реалізацію його (народу) установчих повноважень? Коротенько нагадав основні етапи прийняття чинної Конституції і зміни конституційного ладу в цілому. Після проголошення незалежності 24 серпня 1991 року, шляхом прийняття Верховною Радою Акта проголошення незалежності, цей Акт був підтверджений на всеукраїнському референдумі 1 грудня того ж року. Фактично роль Основного Закону продовжувала виконувати Конституція УРСР 1978 р. Згідно з цим конституційним актом новий Основний Закон міг бути прийнятий парламентським шляхом. У всякому разі, про це свідчила норма п.1 ч.1 ст.97 Конституції 1978 року.

Разом з тим, якщо взяти до уваги інші конституційні приписи, то висновок про те, що нова Конституція повинна бути прийнята парламентським шляхом, не є таким однозначним. Зокрема, згідно ст. 5 Основного закону 1978 року найбільші важливі питання державного життя виносяться на всенародне обговорення, а також ставляться на всенародне голосування (референдум) (Важко собі припустити, що може бути важливіше для подальшого державного будівництва, ніж прийняття нової демократичної Конституції?!).

Надалі референдумний спосіб ще не один раз позначався як єдино можливий шлях встановлення нового конституційного ладу. Так, у Концепції нової Конституції України, затвердженої Верховною Радою 19 червня 1991р., передбачалося, що саме на референдумі має бути прийнята Конституція. Сюди ж можна віднести і одне із заключних положень Конституційного договору 8 червня 1995р. (Який на незрозумілих правових підставах було укладено між парламентом і главою держави і виконував функції Основного Закону до прийняття нової Конституції): на перехідний період заборонялося проводити референдум з будь-яких питань, крім як прийняття нової Конституції, текст якої має бути узгоджений сторонами, які підписали договір (правда при цьому, згідно договору, за самою Верховною Радою формально залишалося право прийняти новий Основний Закон).

Все подальше після прийняття договору події вказують на те, що задуми забезпечити максимальну легітимність нової Конституції через утвердження її на референдумі були відтіснені серйозним політичним протистоянням між Радою і Президентом.

Нам би хотілося, щоб вищенаведені міркування не були зрозумілі читачами, як сумніви автора щодо легітимності чинної Конституції. Аж ніяк. Під сумнівом ми ставимо правові позиції Конституційного Суду з цього приводу. Оскільки ту «народно-мовчазну» легітимність, яку придбав чинний конституційний лад, важко (якщо взагалі необхідно) пояснити правом прийняття Конституції, яким з незрозумілих установчим каналам наділив Верховну Раду Український народ (Рішення КС від 3 жовтня 1997р. № 4-зп), при цьому Рада, на думку Суду, шляхом прийняття Конституції опосередк[кувала] суверенну волю народу (Рішення КС від 5 жовтня 2005 р. № 6-рп/2005). Або ж приводити як аргумент відсутність у чинній Конституції зазначеного права у парламенту (Рішення КС від 11 липня 1997 р. № 3-зп).

В кінцевому підсумку легітимність діючої Конституції ніхто не оспорює. Однак «референдумні можливості» народу в конституційному процесі залишаються до кінця незрозумілими виходячи з наступних міркувань.

Коли в 2000-му році Президентом був проголошений всеукраїнський референдум, одним з питань було визначення способу прийняття Конституції в майбутньому: «Чи згодні Ви з тим, що Конституція України повинна прийматися на всеукраїнському референдумі?». Конституційний Суд, розглянувши Указ Президента про проголошення референдуму, визнав таку постановку питання неконституційною. На думку Суду, винесення такого питання на референдум без з'ясування волі народу, щодо необхідності прийняття нової Конституції, взагалі могло послабити основи існуючого конституційного ладу (Рішення КС від 27 березня 2000р. № 3-рп/2000).

Проте надалі, Суд визнав наявність у громадян на ініціативному референдумі встановлювати новий лад шляхом прийняття Конституції (Рішення КС від 16 квітня 2008р. № 6-рп/2008). При цьому за дужками залишилося питання щодо необхідності двохступінчаст[ості] так[ої] референдумної процедури: спочатку плебісцит з питання доцільності прийняття нової Конституції, і тільки потім - затвердження тексту нового Основного Закону.

3. Чи змінювався за період з 1996 р. (законами, рішеннями КСУ) (частково, окремі складові) конституційний лад: а) за участю народу; б) без участі народу – державною владою, судом.

Якщо виходити із широкого розуміння конституційного ладу, як системи відносин, врегульованих Конституцією, то зміни конституційного ладу відбулися 8 грудня 2004 року, коли парламент ухвалив Закон № 2222-IV, яким були внесені зміни до цілої низки розділів Конституції, присвячених організації державної влади.

Зважаючи на те, що ми сповідуємо більш вузький (змістовний) підхід до розуміння категорії конституційний лад, то слід зазначити, що за останній період конституційний лад в частині своїх засад не зазнавав жодних змін.

____________

[1] Тут доречно бути згадати абсолютно слушний підхід до категорії конституційний лад, який був висловлений відомим теоретиком права М.В. Цвіком. Вчений вказував на те, що з огляду на зміст ст.. 156 Конституції України «конституційний лад складається з основних засад Конституції, її положень щодо виборів і референдуму в Україні, а також порядку внесення змін до неї. Таким чином, конституційний лад, являє собою сукупність найбільш стабільних конституційних принципів і положень і правовідносин, що складаються на їх базі» (Конституція України. Науково-практичний коментар. - Х.: Право, 2011. - С. 37).

[*Декларація прав людини і громадянина 1789. Стаття 16. Суспільство, у якому не забезпечуються гарантії прав та відсутній поділ влади, не має конституції. – Ред.]

27.08.2012

Ю.Г.Барабаш (Комісія з питань здійснення народовладдя)
Прес-служба Президента України Віктора Януковича

//www.president.gov.ua/news/25132.html

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань здійснення народовладдя щодо розуміння і реалізації конституційних положень «влада народу» 

12.09.2012 Олександр Фісун. Історико-політична природа категорії «народовладдя» в конституційних актах України (виникнення та еволюція) 

03.10.2012 Оксана Щербанюк. Щодо права визначення конституційного ладу народом України 

03.09.2012 Владислав Федоренко. Щодо сутності та змісту категорій «народний суверенітет», «народне волевиявлення», «безпосередня демократія», «форма безпосередньої демократії» та їх співвідношення в конституційній правотворчості 

27.08.2012 Олена Рябченко. Щодо влади народу через органи державної влади

25.07.2012 Анатолій Селіванов. Щодо реалізації народовладдя через органи державної влади в Україні

Фото Макс Левин

//lb.ua/news/2011/08/24/111802_militsiya_primenila_k_mitinguyushchim_.html