КОНСТИТУАНТА: Олена Рябченко. Щодо влади народу через органи державної влади

понеділок, 27 серпня 2012 р.

Олена Рябченко. Щодо влади народу через органи державної влади

Делегування народом повноважень органам державної влади, які діють на засадах розподілу влад, передбачено Конституцією України. Обрання народних депутатів України, Президента України легітимує делегування народом владних повноважень, а інші органи державної влади реалізують передану владу через здійснення вторинного представництва, легітимованого народом або Верховною Радою України.

Вирішення питання про достатність форм реалізації влади народом через державні органи, відповідно ч.2 ст.5 Конституції України, знаходиться у площині врегулювання строковості зайняття посад, відкритості та доступності інформації про діяльність зазначених органів, можливості вирішення питання про позачергове припинення повноважень державних органів, які здійснюють вторинне представництво, ефективності діяльності судової влади як елементу системи стримувань і противаг.

Звернення до практики діяльності органів державної влади у частині, що стосується гарантування відкритості і доступності інформації про їх діяльність дозволяє вказати про Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 р. Стосовно інших гарантій достатності форм реалізації народовладдя - можливості вирішення питання про позачергове припинення повноважень органів вторинного представництва, ефективності діяльності судової влади – їх здійснення потребує суттєвого вдосконалення. Слід при цьому підкреслити системний характер проблеми забезпечення ефективності діяльності органів судової влади, вирішення якої потребує значних зусиль з боку не тільки законодавця, а й самої судової влади.

Не можна оминути проблему усунення конфліктності в діяльності органів державної влади. Про існування такої проблеми свідчать деякі Рішення Конституційного Суду України (зокрема, від 26.02.2009 № 6-рп/2009, від 17.04.2008 № 7-рп/2008)[справа щодо припинення повноважень члена Вищої ради юстиції].

Діяльність єдиного органу конституційної юрисдикції виступає гарантом запобігання конституційних конфліктів, ефективним способом захисту та забезпечення верховенства норм Основного Закону. Проте функціонування єдиного органу конституційної юрисдикції не вичерпує шляхи вирішення проблеми запобігання конфліктам на конституційному рівні.

Одним із шляхів запобігання конституційних конфліктів є врегулювання погоджувальних процедур саме на конституційному рівні, що дозволило би не тільки уникнути конфліктності ситуації, але й створити конституційний механізм реалізації представницького народовладдя, враховуючи припис статті 3 Конституції України про те, що «Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави».

Наступним напрямком вдосконалення конституційно-правового регулювання форм народовладдя доцільно виділити закріплення на рівні Основного Закону засад здійснення народовладдя, а процедур реалізації –на рівні законів.

Конституційні основи здійснення народовладдя являють собою загальні норми-принципи як керівні ідеї, на яких основана державність та спеціальні норми-принципи як основи реалізації безпосередньої та представницької форм народовладдя. При цьому можна передбачити певну відмінність між спеціальними нормами-принципами як основами реалізації представницької форми народовладдя через діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Наявність відмінності між нормами-принципами реалізації представницької функції органами державної влади та органами місцевого самоврядування ґрунтується на специфічних суб’єктно-об’єктних ознаках місцевого самоврядування як публічної влади територіальної громади (Рішення Конституційного Суду України №6-рп/2002 від 26.03.2002 р.)[справа про охорону трудових прав депутатів місцевих рад].

Закріплені у Основному Законі загальні та спеціальні норми-принципи являли би собою основу побудови конституційної моделі реалізації кожної форми народовладдя, втілення якої через врегулювання конституційно-правового статусу органів державної влади, органів місцевого самоврядування являють стабілізуючу основу функціонування держави, її владних інститутів, місцевого самоврядування та основ здійснення безпосередньої форми народовладдя. Забезпечення системності врегулювання конституційних основ народовладдя передбачає закріплення статусу органів державної влади, органів місцевого самоврядування як носіїв прав та обов’язків народовладдя у представницькій формі та суб’єктів народовладдя у безпосередній формі.

Як вірно вказує професор А.О. Селіванов, підфункціями народовладдя є: законодавча, виконавча, судова, що випливає з конституційно закріпленого положення про розподіл влад. Виділено також контрольну функцію народовладдя.

У зв’язку з цим логічно зазначити наступне. Здійснення народовладдя у представницькій формі обумовлює контроль народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади. Такий контроль дозволить виявити міру і ступінь належної реалізації органами державної влади, органами місцевого самоврядування представництва. Формами контролю можуть бути: звіти народних депутатів, посадових осіб органів державної влади, громадські слухання, громадська експертиза.

Встановлюючи контрольну функцію на конституційному рівні, необхідно уникнути зайвої політизації та безпідставного ініціювання здійснення тієї чи іншої форми контролю, сформувати процедури мотивування до конструктивної взаємодії, досягнення компромісу між органами державної влади, органами місцевого самоврядування, діяльність яких є предметом контрольної функції і суб’єкта ініціювання здійснення цієї функції з метою опрацювання того рішення, яке буде оптимальним за існуючих умов конституційного розвитку держави. Саме такий підхід випливає із сутності народовладдя як однієї з найголовніших форм виразу соборності, реальність якої залежить від активної громадянської позиції кожного та відповідальності перед народом і суспільством органів державної влади, місцевого самоврядування, конкретних посадових осіб, які реалізують представницьку функцію у відповідній формі.

Проведений аналіз довів необхідність вдосконалення конституційно-правового регулювання у таких напрямках:

- визначення основ реалізації народовладдя (закріплення загальних та спеціальних норм-принципів реалізації безпосередньої та представницької форм народовладдя);

- регламентація погоджувальних процедур з метою усунення конфліктності у механізмі держави;

- формування основ контролю народу як носія суверенітету та єдиного джерела влади.

27.08.2012

О.П.Рябченко (Комісія з питань здійснення народовладдя)
Прес-служба Президента України Віктора Януковича

//www.president.gov.ua/news/25130.html

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань здійснення народовладдя щодо розуміння і реалізації конституційних положень «влада народу»

12.09.2012 Олександр Фісун. Історико-політична природа категорії «народовладдя» в конституційних актах України (виникнення та еволюція)

03.10.2012 Оксана Щербанюк. Щодо права визначення конституційного ладу народом України

03.09.2012 Владислав Федоренко. Щодо сутності та змісту категорій «народний суверенітет», «народне волевиявлення», «безпосередня демократія», «форма безпосередньої демократії» та їх співвідношення в конституційній правотворчості