середа, 12 вересня 2012 р.

Олександр Фісун. Історико-політична природа категорії «народовладдя» в конституційних актах України (виникнення та еволюція)


Анотація

В аналітичній записці розглядається політико-правова природа, становлення і розвиток категорії «народовладдя» в конституційних актах новітньої історії України, зокрема звертаючись до Конституції УНР, конституцій УРСР і конституційних актів незалежної України. Розглянуто особливості і проблеми реалізації визначених Конституцією базових принципів народовладдя.

1. Принципи народовладдя
в Конституціях УНР і УРСР

Вперше в новітній українській історії категорія «народовладдя» концептуалізується в Конституції Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вільності УНР, 1918р.). Стаття 2 Конституції наділяє суверенним правом виключно народ України, яке здійснюється через Всенародні Збори України (стаття 3). Стаття 6 гарантує націям УНР впорядкування культурних прав.

Відповідно до статтей 11 і 12 Конституції УНР громадяни наділяються в повному обсязі громадськими і політичними правами з 20 річного віку незалежно від статі, всі громадяни є рівними в своїх правах. Стаття 22 зазначає, що вся влада в УНР походить від народу і здійснюється в порядку визначеним законом. Згідно з третім розділом Конституції верховним органом УНР являються Всенародні Збори, які формують органи виконавчої влади (вищим виконавчим органом УНР є Рада Народних Міністрів) і судової влади ( вищим судовим органом є Генеральний Суд УНР). Місцеві справи вирішуються виборними Радами, Управами громад, волостей і земель.

Всенародні Збори відбуваються на основі загального, рівного, таємного і пропорційного голосування всіма громадянами УНР, які не були судом обмежені в правах. Активне і пасивне виборче право громадянин отримує при досягненні 20 річного віку. Конституція УНР встановлює пряму залежність між населенням країни і кількістю депутатів – один депутат припадає приблизно на сто тисяч громадян.

Розглядаючи реалізацію ідей народовладдя в Конституції УНР необхідно звернути увагу на сьомий розділ головного закону, який присвячено Національним Союзам. Кожна з проживаючих на території УНР націй має право утворити національно-персональну автономію, яку Конституція визначає як право самостійного врегулювання власного національного життя, що реалізується через органи Національного Союзу, влада якого поширюється на всіх його членів незалежно від місця проживання в УНР (стаття 69). Національному Союзові належить право представляти націю на території УНР, формувати власний бюджет, оподатковувати членів Союзу на підставах, встановлених для загальнодержавного оподаткування та робити позики і приймати фінансову допомогу для забезпечення виконання покладених на нього функцій. Національні Союзи мають власні представницькі і виконавчі органи. Органи Національного Союзу є державними органами.

Подальший розвиток категорії «народовладдя» відбувався в конституції Української Соціалістичної Радянської Республіки. Конституція Української СРР (1919 р.) відображає класовий конфлікт і репрезентує інтереси конкретних соціальних груп. Так перший розділ Конституції розглядає УСРР в якості організації диктатури мас бідного селянства і робітників для перемоги над капіталістами і поміщиками, яка утворена для здійснення переходу від буржуазного до соціалістичного ладу. Конституція передбачає реалізацію народовладдя на місцях у вигляді Рад Робітничих, Селянських та Червоноармійських депутатів (міські та селищні) і обрані ними Виконавчі Комітети; з’їздів Рад губернії, повіту, волості, а також обрані ними Виконавчі Комітети. Право голосу мають громадяни з 18 років які займаються продуктивною і загальнокорисною працею. Стаття 20 акцентує увагу на декількох моментах: по-перше, за постановою Центральної влади місцеві Ради можуть зменшувати встановлений вік громадян для отримання права голосу; по-друге, іноземці які належать до робітничого і селянського класу користуються виборчим правом. Стаття 21 встановлює перелік соціальних прошарків які позбавляються права обирати і бути обраними (це особи, що користуються найманою працею, підприємці, служителі церкви, особи які живуть на нетрудові прибутки, окремі категорії колишніх жандармів, божевільні).

Конституція Української РСР (1929 р.) по суті повторює, дещо уточнюючи, основні принципи народовладдя викладені в Конституції УСРР (1919 р.). Стаття 10 наділяє громадян правом вільно влаштовувати зібрання, мітинги, походи. В 21 статті виключно за Всеукраїнським з’їздом рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів закріплено право затвердження і зміни даної конституції. Механізм функціонування органів центральної влади і місцевих органів державної влади, а також право громадян обирати і бути обраним, по суті, повторює (дещо уточнюючи) положення викладені в Конституції УСРР (1919 р.).

Конституція Української РСР (1937 р.) в статті 3 наділяє всією повнотою влади в УРСР трудящих міста і села в особі Рад депутатів трудящих. Найвищим органом державної влади в УРСР є Верховна Рада УРСР, яка є єдиним законодавчим органом республіки. Конституція УРСР в сьомому розділі чітко класифікує повноваження місцевих Рад, кількість відділів виконавчих комітетів чітко регламентуються в залежності від рівня Рад в адміністративній ієрархії, відповідно Ради існують не як органи місцевого самоврядування, а як місцеві органи державної влади. Десятий розділ Конституції надає право голосу з 18 років громадянам УРСР, в порівнянні з попередніми конституціями вилучено положення про обмеження у виборчому праві певні суспільні групи (за класовою ознакою), також вилучене положення про наділення виборчим правом іноземців які належать до робітничого і селянського класу. Статті 124 і 125 Конституції УРСР гарантують право на мирні мітинги, походи, демонстрації на добровільні об’єднання. Вибори депутатів Рад є прямими.

Конституція Української РСР (1978р.) в 1 статті декларує, що УРСР виражає волю й інтереси робітників, селян та інтелігенції. Стаття 2 зазначає, що вся влада в УРСР належить народові, який здійснює державну владу через Ради народних депутатів, які є політичною основою УРСР. Стаття 3 Конституції УРСР формулює ідею демократичного централізму, як принцип Радянської держави, який полягає у виборності та підзвітності органів державної влади народу і в обов’язковості виконання рішень вищестоящих органів для нижчестоящих. Стаття 5 зазначає про необхідність всенародного обговорення і винесення на референдум найважливіших питань державного життя. Стаття 9 передбачає подальший розвиток політичної системи суспільства через подальше розгортання демократизації, акцент робиться на громадській активності, посиленні народного контролю, розширенні гласності, необхідності враховувати громадську думку. Як і в Конституції 1937 року Конституція 1978 року не передбачає реального місцевого самоврядування, – так стаття 78 зазначає, що Ради народних депутатів (всіх рівнів) утворюють єдину систему органів державної влади.

2. Народовладдя в конституційних актах
до ухвалення Конституції України

Концептуалізація категорії «народовладдя» в нормативно-правових актах в сучасній українській історії розпочалася з ухвалення Верховною Радою УРСР декларації «Про державний суверенітет України» (1990 р.). Другий розділ Декларації повністю присвячено народовладдю, згідно із даним розділом єдиним джерелом державної влади в Республіці є Народ України, який утворюють громадяни Республіки всіх національностей. Другий розділ декларації «Про державний суверенітет України» передбачає реалізацію повновладдя народу як безпосередньо (на основі Конституції УРСР), так і через депутатів Верховної і місцевих Рад УРСР. Правом виступати від імені українського народу Декларація наділяє виключно Верховну Раду УРСР. Декларація «Про державний суверенітет України» формулює основні засади народовладдя в Україні.

Подальше формування механізму реалізації народовладдя в Україні міститься в законі «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (1991р.), який в першій статті розглядає референдум як механізм забезпечення народовладдя і безпосередньої участі громадян в управлінні місцевими і загальнодержавними справами. Закон проводить класифікацію видів референдумів: загальнодержавні, місцеві, референдуми Автономної Республіки Крим. Тільки на загальнодержавному референдумі можуть вирішуватися питання зміни території України, але , разом з тим, закон забороняє виносити на референдум питання амністії і помилування, питання які віднесені до сфери діяльності суддів і прокуратури, питання про вжиття органами державної влади невідкладних заходів щодо охорони громадського порядку і безпеки громадян. Загальнодержавний референдум призначається Верховною Радою України, місцевий – місцевими Радами і громадянами України шляхом утворення ініціативних груп. Правом брати участь у референдумі наділяються громадяни України, що досягли на день його проведення вісімнадцятирічного віку і постійно проживають на території України або на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці в якій проводиться референдум. Закон забороняє брати участь у референдумі психічно хворим, визнаних судом недієздатними і громадянам, які знаходяться у місцях позбавлення волі.

Важливим етапом розвитку категорії «народовладдя» в конституційних актах України є підписання Конституційного Договору (1995р.) між Верховною Радою України і Президентом України, який діяв до ухвалення Конституції України (1996р.) В преамбулі до Конституційного Договору зазначається, що Верховна Рада України як єдиний законодавчий орган країни і Президент України як голова виконавчої влади і голова держави одержали свої повноваження безпосередньо від народу. Перша стаття Договору говорить про соціальний, правовий і демократичний характер української держави, яка утворена на основі здійснення суверенного права на самовизначення українським народом, українська держава виражає волю і захищає інтереси народу (громадян). Положення першої статті Конституційного Договору про суверене право на самовизначення українським народом фактично відсилає до Декларації «Про державний суверенітет України» (1990 р.), «Акту проголошення незалежності України» (1991 р.) і до результатів Всеукраїнського референдуму (1991 р.), який підтвердив «Акт проголошення незалежності України». Друга стаття Конституційного Договору, продовжуючи положення першої статті, говорить про те, що єдиним джерелом влади в країні є український народ, якому належить вся повнота влади в Україні. Друга стаття містить принципове розмежування здійснення народом влади як безпосередньо (референдум), так і через державні органи та органи місцевого самоврядування.

3. Принципи народовладдя
в Конституції України

Остаточне оформлення категорії «народовладдя» пов’язане із прийняттям Конституції України (1996). Преамбула Конституції містить посилання на Акт проголошення незалежності України і на його схвалення Всенародним референдумом (1991). Стаття 5 Конституції говорить про те, що єдиним джерелом влади в Україні є народ, який здійснює владу безпосередньо та через органи державної влади і органи місцевого самоврядування, дана стаття наділяє правом визначати і змінювати конституційний лад в Україні виключно народ України. Другий розділ Конституції присвячено правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина, що, зокрема, має сприяти реалізації принципів народовладдя. Третій розділ Конституції присвячено виборам і референдуму, даний розділ дещо корегує закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» (1991р.). Так 70 стаття Конституції позбавляє права голосу лише тих громадян, що були визнані судом недієздатними, хоча закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» позбавляв права голосу на референдумі (окрім осіб, що визнані судом недієздатними) психічнохворих, і громадян які знаходяться в місцях позбавлення волі. Якщо закон «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» наділяв повноваженнями призначити референдум Верховною Радою і за народною ініціативою, то частина перша статті 72 надає право оголосити референдум Верховній Раді і Президентові України, друга частина даної статті забезпечує можливість провести референдум за народною ініціативою при наявності не менше трьох мільйонів підписів які були зібрані у двох третинах областей України, не менше ста тисяч підписів від кожної області. Статті 73 і 74 дещо корегують положення закону «Про всеукраїнський та місцеві референдуми», відносячи вирішення питання про зміну території України лише на всеукраїнському референдумі і забороняючи виносити на референдум законопроекти з питань податків, бюджету і амністії.

В сучасній історії України два рази проводився всеукраїнський референдум. Перший референдум 1991 року на підтримку Акту проголошення незалежності України, другий – відбувся в 2000 році за ініціативою Президента України з приводу реформування системи державного управління. Хоча на референдумі 2000 року були підтримані громадянами ініціативи Президента України, результати даного референдуму так і не були втіленні в життя, що свідчить про відсутність умов і механізму для реалізації результатів волевиявлення.

Ідея представницького народовладдя концептуалізується в четвертому і п’ятому розділах Конституції, які регулюють діяльність Верховної Ради і Президента України, відповідно. Вибори народних депутатів до Верховної Ради і Президента України відбуваються шляхом таємного голосування, на основі загального, рівного і прямого виборчого права строком на п’ять років.

Окремий розділ (одинадцятий) Конституції присвячено місцевому самоврядуванню, яке визначається як право територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом утворення спеціальних органів місцевого самоврядування. Стаття 142 визначає матеріальну і фінансову основу місцевого самоврядування і визначає участь держави у формуванні місцевих бюджетів. 145 стаття зазначає, що «права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку».

4. Проблеми реалізація визначених
Конституцією України принципів народовладдя

Для повноцінного впровадження принципів народовладдя в суспільно-політичне життя, окрім забезпечення необхідної законодавчої бази, яка визначала би основні засади реалізації народовладдя, необхідно декілька умов:

По-перше, наявність базових передумов для реалізації конституційних прав громадян, які полягають в існуванні реальних прав власності, прозорій і об’єктивній діяльності суддів та правоохоронних органів, в можливості публічного і відкритого обговорення законодавчих ініціатив, тощо;

По-друге, наявність діючого механізму, що мав би забезпечувати впровадження ухвалених населенням рішень в життя.

Якщо Конституція України надає основні гарантії для повноцінної реалізації принципів народовладдя, то відсутність базових передумов і діючого механізму реалізації ухвалених рішень населенням не дає можливості практично реалізувати гарантовані Конституцією як права і свободи людини і громадянина, так і основоположні принципи народовладдя, про що свідчить ситуація із всеукраїнським референдумом 2000 року, з відсутністю реального самоврядування, яке гарантоване Конституцією.

Таким чином, визначені Конституцією принципи народовладдя не мають реальних передумов стати базовою основою соціально-політичного життя і продовжують залишатися декларованими цінностями і сформульованим прагненням.

Висновки

1. Протягом ХХ століття в конституційних актах УНР, УРСР і України активно розвивалася категорія «народовладдя», яка залишалася декларативною і не була реалізована практично.

2. На кожному історичному етапі розвитку українського суспільства ідея народовладдя в конституційних актах виражалася в контексті пануючого політико-ідеологічного середовища, так Конституція УНР розвивала принципи народовладдя виходячи із необхідності забезпечити баланс між різноманітними національними ідентичностями, Конституції УРСР –основуючись на принципах класової боротьби, Конституція України – апелюючи до прав людини і громадянина.

3. В конституційних актах незалежної України в достатній мірі сформульовані принципи народовладдя, які, разом з тим, залишаються декларованими прагненнями і не стають основою суспільно-політичного життя

4. До основних причин, що унеможливлюють втілити в життя сформульовані Конституцією України ідеї народовладдя необхідно віднести відсутність базових передумов для реалізації конституційних прав громадян і відсутність діючого механізму, що мав би забезпечувати впровадження ухвалених населенням рішень в життя.

12.09.2012
Олександр Анатолійович Фісун,
доктор політичних наук, професор
//www.nbuv.gov.ua/asambleya/arh/Bul_3.pdf

//pedpresa.com/blog/za-vsi-kolesa-u-sviti-treba-platyty-avstralijtsyu.html

Немає коментарів: