Потрібно змінювати незалежно від політичних настроїв

Через 16 років після ухвалення Конституції Незалежної України знову заговорили про потребу конституційних змін. 20 червня розпочала роботу Конституційна асамблея, створена указом Президента України як спеціальний допоміжний орган при главі держави, пише "Голос України".

Квапитися із оновленням Основного Закону не збираються — 95 політиків та експертів, серед яких чинний та попередні президенти, народні депутати, судді Конституційного Суду у відставці та інші фахівці у галузі конституційного права, до 2014 року мають внести пропозиції до нового тексту Основного Закону, виробити Концепцію конституційних змін, передати її Президентові, а вже він внесе до парламенту проект закону.

На першому засіданні Асамблеї було створено сім комісій — з питань конституційного ладу та порядку прийняття і введення в дію змін до Конституції; прав, свобод та обов’язків людини і громадянина; здійснення народовладдя; організації державної влади; правосуддя; правоохоронної діяльності; адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування. Вони напрацьовуватимуть пропозиції до відповідних розділів Основного Закону. Однак долучитися до оновлення Конституції може кожен бажаючий — обіцяють врахувати всі пропозиції, що надійдуть, у тому числі, й від рядових громадян.

На всі закиди опозиції, котра відмовилася від участі в роботі Асамблеї (квоти п’яти політичних сил досі не використано), її організатори, очільники та учасники запевняють, що Асамблея буде лише дорадчим органом і жодним чином не підмінятиме повноваження парламенту. Адже право вносити зміни до Основного Закону належить лише Верховній Раді, є чітка процедура конституційних змін, якої доведеться дотримуватися.

Про те, які саме зміни до Конституції, до яких статей напрацьовуватиме Асамблея, наразі прямо не говорять. Було заявлено лише про потребу вдосконалення, чи то пак модним словом «модернізації», конституційних статей, які стосуються місцевого самоврядування та здійснення правосуддя. «Дитина» у вигляді пропозицій до Основного Закону та концепції конституційних змін має народитися упродовж півтора року в процесі відкритої дискусії, до якої запрошують усіх. Однак, хоча дискусія ще фактично не розпочалася, Партія регіонів вустами свого депутата Вадима Колесніченка вже заявила про наміри пропонувати норму Конституції про двомовність і надання російській мові статусу другої державної, використати Асамблею як політичний інструмент. Утім, подібні заяви поки що лунають не як офіційна позиція партії, а як думка окремого депутата.

Опозиційні політичні сили вирішили не входити до складу Конституційної асамблеї, оскільки вважають, що не матимуть там ніякого впливу. Регламентом Асамблеї передбачено, що за вироблену Концепцію конституційних змін повинні проголосувати дві третини Асамблеї. П’ять голосів серед 95 великої ролі не гратимуть — розрахували в опозиції і вирішили наразі залишитися осторонь дискусії.

Утім, Президент особисто пообіцяв критикам нинішньої влади, що й вони можуть у будь-який момент долучитися до роботи Асамблеї, вносити свої пропозиції і висловив сподівання, що невдовзі так і станеться. Можливо, вже після парламентських виборів.

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Юрій МІРОШНИЧЕНКО, 

постійний представник Президента України у Верховній Раді:

— Конституційна асамблея — це експертно-громадський орган, який буде працювати в режимі конституційно-дорадчого органу і розробить пропозиції, що розглядатиме Верховна Рада. Президент звертає увагу на недосконалості в законодавстві, які стали очевидними. Йдеться про ефективність роботи органів місцевого самоврядування, розширення їхніх прав, можливостей, забезпечення ресурсної бази, про правову систему, яка піддається критиці як з боку українського суспільства, так і експертів міжнародної спільноти. Йдеться також про цілий ряд моментів, пов’язаних із взаємодією органів влади.

Глава держави буде модератором цього процесу. Тобто напрацювання Конституційної асамблеї — як консолідованої думки суспільства він як суб’єкт законодавчої ініціативи презентуватиме Верховній Раді. А парламент уже буде ухвалювати відповідні рішення щодо змін до Конституції відповідно до 13 розділу Основного Закону. З процесу не будуть виключені ані сектор суспільства, ані Президент як гарант Конституції, ані парламент як єдиний законодавчий орган. Таким чином, ми маємо максимально консолідовану і консенсусну форму внесення змін до Конституції та ухвалення її нової редакції.

Владислав ЗАБАРСЬКИЙ, 

народний депутат України (Партія регіонів):

— Основне завдання Конституційної асамблеї — професійний, відкритий і консолідований підхід до модернізації Основного Закону, підготовка Концепції змін Конституції. Причому не лише з огляду на ті зобов’язання, які Україна брала перед європейським співтовариством, а й, проаналізувавши стан виконання чинних норм Конституції, підготувати цілісну концепцію. На її основі вже буде розроблятися законопроект.

До складу Асамблеї увійшли академіки, доктори й кандидати наук, представники провідних вузів. Політики, представники політичних сил і фракцій там займають дуже незначну частку. Будь-які пропозиції, що надходитимуть, будуть обговорюватися і вироблятиметься спільна позиція. Завдання Конституційної асамблеї — підготувати консолідований проект, який підтримають суспільство і сили, які прийдуть до парламенту. Це повинен бути вивірений, максимально прийнятий суспільством та в політикумі документ. Сподіваюся, що в опозиції переважить здоровий глузд. І повністю підтримаю сподівання Президента, що після виборів опозиція все-таки приєднається до роботи Асамблеї, переконавшись в необхідності цього органу.

Василь ТАЦІЙ, 

президент Національної академії правових наук України:

— Дуже важливо, щоб Конституційна асамблея стала майданчиком, який був би відкритим і доступним, щоб кожен громадянин нашої держави, всі бажаючі, хто хоче долучитися до процесу формування Конституції, мали можливість надати свої пропозиції. Це дасть можливість дійсно вивчити стан громадської думки і найголовніше — сприятиме єднанню, підвищенню політичної активності наших громадян. Тоді напрацювання справді будуть сприйматися суспільством.

Однак цілий ряд розділів Конституції не потребує певної ревізії. Це, зокрема, стосується першого, другого і фактично третього розділів. Якщо і треба буде вносити зміни до цих розділів, то їх можна буде вносити за рахунок інших розділів. Наприклад, проблеми, пов’язані з виборами, Верховною Радою, безумовно, принципово змінювати найближчим часом буде дуже важко з огляду на політичний склад парламенту і суспільства. Зараз знову говорять про зміну виборчого закону. За роки незалежності ми випробували всі виборчі системи, які є у Європі, й постійно їх змінюємо. І це свідчить про те, що, з одного боку, Україна шукає свій шлях, а з другого — про те, що нам, мабуть, треба зупинитися. А зупинитися можна буде тільки на одному рівні: якщо на рівні Конституції ми зафіксуємо ту чи іншу виборчу систему.

Іван ТИМЧЕНКО, 

суддя Конституційного Суду України у відставці, академік НАПНУ:

— Треба буде чітко попрацювати Конституційній асамблеї, зокрема, щоб утвердити принципи верховенства права, справедливості у відносинах державних органів та органів місцевого самоврядування, посадових осіб і людини. Сьогодні по суті започатковується якісно новий конституційний процес. Беззаперечно, пріоритет у визначенні кола питань, над якими має працювати Асамблея, — за Президентом України.

16-річна робота Конституційного Суду засвідчує деякі проблемні питання, передусім щодо конституційної скарги, хто може звернутися з такою скаргою до КС по захист своїх прав і свобод. Заслуговують на увагу і проблеми формування складу КС, підготовки і призначення суддів, складення присяги і їх звільнення з посади. Як на мене, то повноваження призначати суддів КС повинен мати лише Президент України, це він є гарантом Конституції, прав і свобод людини та громадянина. Також було доцільно поставити питання про створення Вищої ради конституційної юстиції, яка б самостійно обирала кандидатури на посади суддів, розглядала б питання звільнення суддів та їх дисциплінарної відповідальності.

Анна ШЕВЧЕНКО, 27.06.2012

//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=260578

Звернення громадських діячів і громадських організацій до Голови Верховної Ради України, народних депутатів України щодо розгляду у ВРУ законопроекту «Про засади державної мовної політики»

Законопроект народних депутатів України С.Ківалова та В.Колесніченка «Про засади державної мовної політики» спрямований на підрив статусу української мови як державної та її витіснення з ужитку в усіх сферах публічного життя в більшості областей України.

Більшість його ключових положень в своїй основі явно суперечать Конституції України, рішенню Конституційного Суду від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції України та ґрунтуються на свавільному тлумаченні Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов. Спроби запровадження в Україні статусу мов і порядку їх застосування, не передбачених ст. 10 Конституції України, слід кваліфікувати як зазіхання на засади конституційного ладу України.

В разі ухвалення і втілення у життя цього законопроекту ще більшого масштабу набудуть порушення мовних прав українців та представників інших національних меншин України, може розпочатися процес її федералізації, виникне серйозна загроза цілісності держави.

Одне з ключових положень законопроекту передбачає застосування заходів, спрямованих на використання регіональних мов або мов меншин, за наявності 10 відсотків носіїв регіональної мови на певній території (п. 3 статті 7). Однак критерій визначення кількості носіїв регіональних мов є довільним. Такого критерію немає в жодному міжнародно-правовому акті. Це зроблено з однією метою – забезпечити використання переважно російської мови поряд або замість української як державної на більшій частині території України.

Така кількісна «процедура» порушує права більшості мовців, для яких не буде реалізовано їхнє право визнавати себе і бути одномовними, зберігаючи власну ідентичність. Зокрема, це стосується норми обов’язкового вивчення двох мов у закладах освіти всіх рівнів (п. 7 статті 20). Крім того, право на освіту будь-якою регіональною мовою навряд чи може бути реалізоване на рівні вищої освіти (п. 2 статті 20). Напевне, цей пункт законопроекту стосується передусім російської мови. Якщо ж ні, то він суттєво обмежує реальні права представників більшості національних меншин, мови яких на сьогодні не мають достатньої комунікативної потужності для здобуття ними вищої освіти.

Попри декларації про рівні права всіх мовців, «недопущення привілеїв чи обмежень за мовними ознаками» (пп. 1, п.2 статті 5) законопроект закладає норму про функціональну нерівність мов, відповідно до якої мови слід використовувати «з урахуванням стану кожної мови» (пп. 3, п.2 статті 5), що суперечить духові та букві «Європейської хартії регіональних або міноритарних мов», на яку покликаються автори.

Принципово неприйнятною є стаття 3 законопроекту, в якій «право мовного самовизначення» сформульоване поза контекстом статусу української мови як державної мови. Ні Конституція України, ні міжнародно-правові акти, що визначають стандарти захисту прав людини, включно з рамковою конвенцією Ради Європи про захист національних меншин та Європейською Хартією регіональних або міноритарних мов, не встановлюють право мовного самовизначення в сфері застосування державної мови. В практиці європейських держав цей принцип також відсутній.

Тверда конституційна норма «забезпечення всебічного розвитку й функціонування української мови в усіх сферах життя на всій території України» розмита положеннями про «регулювання суспільних відносин у сфері всебічного розвитку і вживання української як державної, регіональних мов або мов меншин, та інших мов, якими користується населення країни» (стаття 2). Таке «забезпечення української мови» може здійснюватися тільки «зі створенням можливості паралельного використання регіональних мов або мов меншин» (пп. 2, п.2 статті 5).

Для цього використовується «Європейська хартія регіональних або міноритарних мов». Але в Законі України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» її положення застосовуються лише до мов національних меншин в Україні, які визначені у вичерпному переліку. Судді Конституційного Суду України Дмитро Лилак і Віктор Шишкін в окремих думках (Рішення КСУ щодо конституційності частин четвертої і п’ятої статті 12 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (№ 17-рп/2011 від 13.12.2011 р.) підкреслили, що термін «регіональна мова» не є конституційно-правовою категорією, тому такі мови фактично не існують на території України. Йдеться тільки про «мови національних меншин». На їхню думку, будь-яке обмеження статусу української мови руйнує конституційний лад держави і суперечить національним інтересам України. Змінювання меж функціонування державної мови є змінюванням конституційного ладу України, а це право згідно з частиною третьою статті 5 Конституції України належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органом або посадовими особами.

З огляду на викладене закликаємо вас відмовитися від прийняття цього антиконституційного документа, який суперечить національним інтересам України і загрожує громадянському мирові в нашому спільному домі – Україні.

Головний редактор газети «Наша віра»,

Лауреат Національної премії України

імені Тараса Шевченка Євген Сверстюк

Президент Українського ПЕН-центру

Мирослав Маринович

Координатор програми Харківської

правозахисної групи Василь Овсієнко

Виконавчий віце-президент Конгресу

Національних Громад України Йосиф Зісельс

Голова Мистецького об’єднання «Остання барикада»,

Народний депутат України Олесь Доній

Голова Київського благодійного фонду імені

О. Гірника «Українським дітям – українське слово»,

Народний депутат України Юрій Гнаткевич

Професор Національного університету

«Києво-Могилянська академія» Лариса Масенко

Професор Національного університету «Києво-

Могилянська академія», Надзвичайний

і Повноважний Посол України Володимир Василенко

Старший науковий співробітник Інституту

української мови НАН України Оксана Данилевська

Голова Київської міської організації

товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Роман Круцик

Голова Координаційної ради з питань захисту

української мови при Київській міській

організації товариства «Меморіал» ім. В. Стуса Тарас Марусик

Народний депутат України 1-го скликання,

правозахисник Олесь Шевченко

29 травня 2012 року

//www.facebook.com/oles.doniy/posts/451568494871488

//www.facebook.com/komitetukrmova

Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини 1972

Президія Верховної Ради УРСР;

Указ від 04.10.1988 № 6673-XI

Документ 6673-11, поточна редакція -

Редакція від 04.10.1988

УКАЗ

ПРЕЗИДІЇ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНСЬКОЇ РСР

Про ратифікацію Конвенції про охорону всесвітньої

культурної і природної спадщини

Президія Верховної Ради Української РСР постановляє:

Подану Радою Міністрів Української РСР на ратифікацію Конвенцію про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини, прийняту ЮНЕСКО 16 листопада 1972 року (995_089), ратифікувати.

Голова Президії

Верховної Ради Української РСР В.ШЕВЧЕНКО

Секретар Президії

Верховної Ради Української РСР М.ХОМЕНКО

м. Київ, 4 жовтня 1988 року

N 6673-XI

____________

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/6673-11

ЮНЕСКО; Конвенція,

Міжнародний документ від 16.11.1972

Документ 995_089, чинний, поточна редакція -

Ратифікація від 04.10.1988, підстава 6673-11

Конвенція

про охорону всесвітньої культурної

і природної спадщини

{Конвенцію ратифіковано Указом Президії Верховної Ради

N 6673-XI (6673-11) від 04.10.88}

Генеральна конференція Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури, що зібралася в Парижі з 17 жовтня по 21 листопада 1972 року на свою сімнадцяту сесію,

констатуючи, що культурній і природній спадщині дедалі більше загрожує руйнування, що викликається не лише традиційними причинами пошкодження, а й еволюцією соціального й економічного життя, яка погіршує їх ще більш небезпечними шкідливими й руйнівними явищами,

беручи до уваги, що пошкодження або зникнення будь-яких зразків культурної цінності чи природного середовища є згубним збідненням надбання всіх народів світу,

беручи до уваги, що охорона цієї спадщини на національному рівні часто буває недостатньою у зв'язку з обсягом засобів, яких вона вимагає, і недостатністю економічних, наукових та технічних ресурсів країни, на території якої перебуває цінність, що підлягає захисту,

нагадуючи, що в Статуті Організації передбачено, що вона допомагає збереженню прогресу і поширенню знань, виявляючи турботу про збереження й охорону загальної спадщини людства та рекомендуючи заінтересованим народам укладення відповідних міжнародних конвенцій,

вважаючи, що існуючі міжнародні конвенції, рекомендації та резолюції щодо культурних і природних цінностей свідчать про важливість, якою є для всіх народів світу збереження унікальних і незамінних цінностей, незалежно від того, якому народу вони належать,

беручи до уваги, що деякі цінності культурної і природної спадщини становлять значний інтерес, що вимагає їх збереження як частини всесвітньої спадщини всього людства,

беручи до уваги, що у зв'язку з масштабами й серйозністю нових небезпек, які їм загрожують, все міжнародне співтовариство має брати участь в охороні природної і культурної спадщини, надаючи колективного сприяння, яке, не замінюючи діяльності заінтересованої держави, на території якої перебуває цінність, ефективно доповнить її,

беручи до уваги, що з цією метою необхідно прийняти нові договірні положення, що встановлюють ефективну систему колективної охорони пам'яток видатного універсального культурного й природного значення, засновану на постійній основі відповідно до сучасних наукових методів,

вирішивши на своїй шістнадцятій сесії, що це питання є предметом міжнародної конвенції,

прийняла шістнадцятого листопада 1972 року цю Конвенцію.

I. Визначення культурної

і природної спадщини

Стаття 1

У цій Конвенції під "культурною спадщиною" розуміються:

пам'ятки: твори архітектури, монументальної скульптури й живопису, елементи та структури археологічного характеру, написи, печери та групи елементів, які мають видатну універсальну цінність з точки зору історії, мистецтва чи науки;

ансамблі: групи ізольованих чи об'єднаних будівель, архітектура, єдність чи зв'язок з пейзажем яких є видатною універсальною цінністю з точки зору історії, мистецтва чи науки;

визначні місця: твори людини або спільні витвори людини й природи, а також зони, включаючи археологічні визначні місця, що є універсальною цінністю з точки зору історії, естетики, етнології чи антропології.

Стаття 2

У цій Конвенції під "природною спадщиною" розуміються:

природні пам'ятки, створені фізичними й біологічними утвореннями або групами таких утворень, що мають видатну універсальну цінність з точки зору естетики чи науки;

геологічні й фізіографічні утворення й суворо обмежені зони, що є ареалом видів тварин і рослин, які зазнають загрози й мають видатну універсальну цінність з точки зору науки чи збереження;

природні визначні місця чи суворо обмежені природні зони, що мають видатну універсальну цінність з точки зору науки, збереження чи природної краси.

Стаття 3

Кожній державі - стороні цієї Конвенції належить визначити й розмежувати різні цінності, що перебувають на її території і передбачаються зазначеними вище статтями 1 і 2.

II. Національна охорона та міжнародна

охорона культурної і природної спадщини

Стаття 4

Кожна держава - сторона цієї Конвенції визнає, що зобов'язання забезпечувати виявлення, охорону, збереження, популяризацію й передачу майбутнім поколінням культурної і природної спадщини, що зазначена у статтях 1 і 2, яка перебуває на її території, покладається насамперед на неї. З цією метою вона прагне діяти як власними зусиллями, максимально використовуючи наявні ресурси, так і, за необхідності, використовувати міжнародну допомогу і співробітництво, якими вона може користуватися, зокрема, у фінансовому, художньому, науковому й технічному відношеннях.

Стаття 5

Держави - сторони цієї Конвенції з тим, щоб забезпечити якомога ефективнішу охорону і збереження та якомога активнішу популяризацію культурної і природної спадщини, розміщеної на її території, прагнуть в умовах, властивих кожній країні:

а) проводити загальну політику, спрямовану на надання культурній і природній спадщині певних функцій у громадському житті та на включення охорони цієї спадщини до програм загального планування;

b) створювати, якщо вони ще не створені, на своїй території одну чи кілька служб з охорони, збереження й популяризації культурної й природної спадщини, які мають у своєму розпорядженні відповідний персонал і засоби, що дають змогу виконувати покладені на них завдання;

с) розвивати наукові й технічні опрацювання і дослідження та вдосконалювати методи роботи, які дають змогу державі усувати небезпеку, що загрожує її культурній та природній спадщині;

d) вживати відповідних правових, адміністративних і фінансових заходів щодо виявлення, охорони, збереження, популяризації й відновлення цієї спадщини;

е) сприяти створенню чи розвитку національних або регіональних центрів підготовки в галузі охорони, збереження й популяризації культурної й природної спадщини, а також заохочувати наукові дослідження в цій галузі.

Стаття 6

1. Повністю поважаючи суверенітет держав, на території яких перебуває культурна і природна спадщина, визначена в статтях 1 і 2, і не торкаючись прав, передбачених національним законодавством щодо зазначеної спадщини, держави - сторони цієї Конвенції визнають, що вона є загальною спадщиною, для охорони якої все міжнародне співтовариство зобов'язане співробітничати.

2. Держави-сторони зобов'язуються згідно з положеннями цієї Конвенції сприяти визнанню, охороні, збереженню й популяризації культурної й природної спадщини, зазначеної в пунктах 2 і 4 статті 11, якщо цього попросять держави, на території яких вона розміщена.

3. Кожна держава - сторона цієї Конвенції зобов'язується не вдаватися до будь-яких навмисних дій, що могли б завдати прямо чи посередньо шкоди культурній і природній спадщині, зазначеній у статтях 1 і 2, яка розміщена на території інших держав - сторін цієї Конвенції.

Стаття 7

У цій Конвенції під міжнародною охороною всесвітньої культурної і природної спадщини розуміється створення системи міжнародного співробітництва і допомоги для надання державам - сторонам Конвенції допомоги в зусиллях, спрямованих на збереження й виявлення цієї спадщини.

III. Міжурядовий комітет з охорони

всесвітньої культурної і природної спадщини

Стаття 8

1. При Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури засновується Міжурядовий комітет з охорони визначної культурної і природної спадщини загального значення, що називається "Комітет всесвітньої спадщини". Він складається з 15 держав - сторін Конвенції, які обираються державами - сторонами Конвенції, котрі збираються на Генеральну асамблею під час чергових сесій Генеральної конференції ЮНЕСКО. Кількість держав, що входять до складу Комітету, буде доведена до 21, починаючи з чергової сесії Генеральної конференції, яка буде проведена після набуття чинності цією Конвенцією не менш як для 40 держав.

2. Вибори членів Комітету мають забезпечувати справедливе представництво різних районів і культур світу.

3. На засіданнях Комітету можуть бути присутні з дорадчим голосом по одному представникові від Міжнародного дослідного центру збереження і реставрації культурних цінностей (Римський центр), Міжнародної ради з охорони природи і природних багатств (МРОП), до яких можуть приєднатися на прохання держав - сторін Конвенції представники інших міжурядових і неурядових організацій, що мають аналогічні цілі.

Стаття 9

1. Держави - члени Комітету всесвітньої спадщини здійснюють свої повноваження, починаючи з кінця чергової сесії Генеральної конференції, на якій вони були обрані, до кінця її третьої наступної чергової сесії.

2. Повноваження однієї третини членів, призначених під час перших виборів, закінчуються в кінці першої чергової сесії Генеральної конференції, що відбувається після тієї, на якій вони були обрані, а повноваження другої третини членів, призначених у той же час, закінчуються в кінці другої чергової сесії Генеральної конференції, що відбувається після тієї, на якій вони були обрані. Прізвища цих членів Комітету визначаються головою Генеральної конференції шляхом жеребкування після перших виборів.

3. Держави - члени Комітету добирають своїми представниками компетентних осіб у галузі культурної і природної спадщини.

Стаття 10

1. Комітет всесвітньої спадщини приймає свої правила процедури.

2. Комітет може в будь-який час запрошувати на свої засідання громадські чи приватні організації, а також приватних осіб для консультацій з окремих питань.

3. Комітет може створювати консультативні органи, які він вважає за необхідні для виконання своїх завдань.

Стаття 11

1. Кожна держава - сторона цієї Конвенції подає, за можливості, Комітету всесвітньої спадщини перелік цінностей культурної і природної спадщини, що розміщені на її території і можуть бути включені у список, передбачений у пункті 2 цієї статті. Цей перелік, який не можна вважати вичерпним, має містити документацію щодо місцеперебування даних цінностей та інтересу, що вони собою являють.

2. На підставі переліків, що подаються державами згідно з пунктом 1, Комітет складає, поновлює і публікує список цінностей культурної і природної спадщини (під назвою "Список всесвітньої спадщини"), як вони визначені у статтях 1 і 2 цієї Конвенції, які, на його думку, мають видатну універсальну цінність відповідно до встановлених критеріїв. Оновлений список розсилається не рідше ніж один раз на два роки.

3. Внесення цінностей до списку всесвітньої спадщини не може бути проведене без згоди заінтересованої держави. Включення цінності, розміщеної на території, суверенітет чи юрисдикція якої оспорюється кількома державами, жодним чином не впливає на права сторін, що спорять.

4. Комітет складає, оновлює й публікує, коли цього вимагають обставини, список цінностей, що фігурують у списку всесвітньої спадщини, для врятування яких вимагаються значні роботи і щодо яких у рамках цієї Конвенції держава просила допомоги (під назвою "Список всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою"). У цьому списку зазначається приблизна вартість операцій. До цього списку можуть бути внесені тільки цінності культурної і природної спадщини, яким загрожують серйозні й конкретні небезпеки, як, наприклад, загроза зникнення внаслідок прогресуючого руйнування, проекти проведення великих громадських чи приватних робіт, швидкий розвиток міст і туризму, руйнування у зв'язку зі змінами призначення або права власності на землю, серйозні пошкодження внаслідок невстановленої причини, занедбаність з яких-небудь причин, стихійне лихо і катаклізми, небезпека збройних конфліктів, великі пожежі, землетруси, зсуви, вулканічні вибухи, зміни рівня води, повені, припливи. У разі надзвичайних обставин Комітет може в будь-який час внести до списку всесвітньої спадщини, що перебуває під загрозою, нову цінність і негайно повідомити про це.

5. Комітет визначає критерії, на підставі яких цінність культурної чи природної спадщини може бути включена до обох списків, передбачених у пунктах 2 і 4 цієї статті.

6. До того як прийняти остаточне рішення про невключення цінності до одного із двох списків, згаданих у пунктах 2 і 4 цієї статті, Комітет консультується з державами-сторонами, на території яких розміщена вищезгадана цінність культурної чи природної спадщини.

7. Комітет, за домоленістю із заінтересованими державами, координує й заохочує проведення вивчення й досліджень, необхідних для складання списків, зазначених у пунктах 2 і 4 цієї статті.

Стаття 12

Той факт, що якась цінність культурної чи природної спадщини не була включена до одного з двох списків, зазначених у пунктах 2 і 4 статті 11, жодною мірою не означає, що вона не має видатної універсальної цінності чи інших цілей, крім тих, які є наслідком включення їх до цих списків.

Стаття 13

1. Комітет всесвітньої спадщини отримує та вивчає заявки про надання міжнародної допомоги, подані державами - сторонами Конвенції щодо культурної і природної спадщини, розміщеної на їхній території, які включені або можуть бути включені до списків, згаданих у пунктах 2 і 4 статті 11. Предметом заявок може бути охорона, збереження, популяризація чи відновлення цих цінностей.

2. Заявки про міжнародну допомогу відповідно до пункту 1 цієї статті можуть стосуватися виявлення культурної і природної спадщини, визначеної у статтях 1 і 2 в тому разі, коли попередні дослідження показали, що це буде виправданим.

3. Комітет приймає рішення щодо цих заявок, визначає, за необхідності, характер і обсяг своєї допомоги та дозволяє укладання від свого імені необхідних угод із заінтересованим урядом.

4. Комітет встановлює порядок черговості для своїх операцій. Він робить це, беручи до уваги важливість для всесвітньої культурної і природної спадщини, що підлягає захисту, необхідності забезпечити міжнародну охорону найбільш представницьких цінностей природи, генія й історії народів світу на терміновість робіт, які необхідно провести, резерв ресурсів держав, на території яких розміщені ці цінності, і, зокрема, ступінь, в якому вони могли б забезпечити схоронність цих цінностей своїми засобами.

5. Комітет складає, оновлює й розповсюджує список цінностей для надання міжнародної допомоги.

6. Комітет приймає рішення про використання засобів фонду, створеного згідно зі статтею 15 цієї Конвенції. Він вишукує способи для поповнення цих засобів і вживає у зв'язку з цим усіх необхідних заходів.

7. Комітет співробітничає з міжнародними й національними, урядовими й неурядовими організаціями, що додержуються цілей, аналогічних цілям цієї Конвенції. З метою виконання своїх програм і проектів, Комітет може, зокрема, вдаватися до допомоги Міжнародного дослідного Центру збереження і реставрації культурних цінностей (Римський центр), Міжнародної ради з охорони природи і природних багатств (МРОП), а також державних і приватних органів і приватних осіб.

8. Рішення Комітету приймаються більшістю у дві третини присутніх і голосуючих членів. Кворум становить більшість членів Комітету.

Стаття 14

1. Комітету всесвітньої спадщини допомагає Секретаріат, що його призначає Генеральний директор ЮНЕСКО.

2. Генеральний директор, користуючись послугами Міжнародного дослідного центру збереження і реставрації культурних цінностей (Римський центр), Міжнародної ради з охорони пам'яток та історичних місць (ІКОМОС), Міжнародної ради з охорони природи і природних багатств (МРОП) у галузях їхньої компетенції та їхніх відповідних можливостей, готує документацію Комітету, порядок денний його засідань та забезпечує виконання його рішень.

IV. Фонд охорони всесвітньої

культурної і природної спадщини

Стаття 15

1. Цим засновується Фонд охорони всесвітньої культурної і природної спадщини, що має видатну універсальну цінність і називається Фондом всесвітньої спадщини.

2. Цей Фонд згідно з відповідними статтями Положення про фінанси ЮНЕСКО є цільовим фондом.

3. Засоби Фонду становлять:

а) добровільні й обов'язкові внески держав - сторін цієї Конвенції;

b) вклади, дари й заповідальні суми, що можуть бути зроблені:

і) іншими державами;

іі) ЮНЕСКО та іншими організаціями системи Організації Об'єднаних Націй, зокрема Програмою розвитку ООН та іншими міжурядовими організаціями;

ііі) державними й приватними органами та фізичними особами;

с) проценти з сум, позичених Фондом;

d) сума зборів і надходжень від заходів, організованих на користь Міжнародного фонду, а також

е) будь-які інші ресурси, затверджені відповідно до положення про Фонд, розробленого Комітетом всесвітньої спадщини.

4. Внески у Фонд та інші форми допомоги, що надається Комітетові, можуть використовуватися тільки в цілях, визначених Комітетом. Комітет може приймати внески, призначені лише для певної програми чи конкретного проекту, за умови, що Комітет ухвалить рішення про виконання цієї програми чи проекту. Внески у Фонд не супроводжуються жодними політичними умовами.

Стаття 16

1. Без шкоди будь-якому добровільному додатковому внеску держави-сторони цієї Конвенції зобов'язуються сплачувати регулярно раз на два роки у Фонд всесвітньої спадщини внески, сума яких, що становить однаковий відсоток для всіх держав, буде визначатися Генеральною асамблеєю держав - сторін Конвенції, що збираються на сесію Генеральної конференції ЮНЕСКО. Прийняття цього рішення вимагає більшості голосів присутніх і голосуючих держав-сторін, які не зробили заяви, передбаченої у пункті 2 цієї статті. Внесок держав - сторін Конвенції у жодному разі не може перевищувати одного відсотка їхнього внеску до звичайного бюджету ЮНЕСКО.

2. Однак, як це передбачено у статті 31 чи 32 цієї Конвенції, кожна держава може в момент здачі своїх ратифікаційних грамот, актів про прийняття або приєднання заявити, що вона не буде зв'язана положеннями пункту 1 цієї статті.

3. Держава - сторона Конвенції, що зробила заяву, передбачену в пункті 2 цієї статті, може в будь-який час зняти згадану вище заяву шляхом повідомлення Генерального директора ЮНЕСКО. Однак зняття заяви буде мати вплив на обов'язковий внесок цієї держави тільки з дня чергової Генеральної асамблеї держав-сторін.

4. Щоб Комітет зміг ефективно планувати свою діяльність, внески держав - сторін цієї Конвенції, що зробили заяви, передбачені в пункті 2 цієї статті, повинні надходити на регулярній основі принаймні раз на два роки й не повинні бути меншим за суми внесків, що мають вноситися в тому разі, якби вони були зв'язані положеннями пункту 1 цієї статті.

5. Будь-яка держава - сторона Конвенції, що має заборгованість по своїх обов'язкових чи добровільних внесках за поточний рік і календарний рік, що безпосередньо передує йому, не може бути обрана до комітету Фонду всесвітньої спадщини; дане положення не застосовується в ході перших виборів. Повноваження такої держави, що є членом Комітету, закінчуються в момент
виборів, передбачених у пункті 1 статті 8 цієї Конвенції.

Стаття 17

Держави - сторони цієї Конвенції сприяють створенню державних чи приватних фондів або асоціацій, що мають на меті заохочення пожертвувань для охорони культурної і природної спадщини відповідно до положень статей 1 і 2 Конвенції.

Стаття 18

Держави - сторони цієї Конвенції надають допомогу організованим під егідою ЮНЕСКО міжнародним компаніям збирання коштів для Фонду всесвітньої спадщини. Вони сприяють збиранню коштів для цих заходів, що проводяться організаціями, зазначеними в пункті 3 статті 15.

V. Умови і форми надання

міжнародної допомоги

Стаття 19

Будь-яка держава - сторона цієї Конвенції може звертатися з проханням про надання міжнародної допомоги на користь цінностей культурної чи природної спадщини, що мають видатну універсальну цінність і розміщені на її території. Вона повинна подавати разом зі своєю заявкою інформацію й документацію, передбачені у статті 21, які вона має у своєму розпорядженні і які необхідні Комітету для прийняття рішень.

Стаття 20

Міжнародна допомога згідно з цією Конвенцією може надаватися лише для цінностей культурної і природної спадщини, які Комітет всесвітньої спадщини вирішив чи вирішує включити в один із списків, зазначених у пунктах 2 і 4 статті 11, згідно з пунктом 2 статті 13, пунктом "с" статті 22 та статтею 23.

Стаття 21

1. Комітет всесвітньої спадщини визначає процедуру розгляду заявок про надання Фондом міжнародної допомоги, яку він покликаний надавати, та зазначає, зокрема, елементи, які мають міститися в заявці: опис передбачуваної діяльності, необхідних робіт, їх приблизна вартість та виклад причин, через які ресурси держави, що звертається із заявкою, не дають їй змоги повністю зробити необхідні витрати. Заявки мають щоразу, коли це можливо, підкріплюватися висновком експертів.

2. Заявки про допомогу, подані у зв'язку з катастрофами і стихійними лихами, через терміновість робіт, які, можливо, необхідно буде провести, Комітет повинен розглядати в першу чергу; у розпорядженні Комітету має бути резервний фонд, призначений для подібних випадків.

3. Перед прийняттям рішення Комітет може провести дослідження чи консультації, які він вважатиме за необхідне.

Стаття 22

Допомога, що надається Комітетом всесвітньої спадщини, може мати такі форми:

а) дослідження художніх, наукових і технічних проблем, що їх ставить охорона, збереження, відновлення й популяризація культурної і природної спадщини так, як її визначено в пунктах 2 і 4 статті 11 цієї Конвенції;

b) направлення експертів, техніків і кваліфікованих робітників для забезпечення задовільного виконання затвердженого проекту;

с) підготовка спеціалістів усіх рівнів у галузі виявлення, охорони, збереження, відновлення й популяризації культурної і природної спадщини;

d) надання обладнання, якого заінтересована держава не має і позбавлена змоги його придбати;

е) надання позик з низьким відсотком або без відсотка, що можуть сплачуватися на довгостроковій основі;

f) надання у надзвичайних і спеціально мотивованих випадках безплатних субсидій.

Стаття 23

Комітет всесвітньої спадщини може також надавати міжнародну допомогу національним і регіональним центрам підготовки спеціалістів усіх рівнів у галузі виявлення, охорони, збереження, відновлення й популяризації культурної і природної спадщини.

Стаття 24

Наданню звичайної допомоги мають передувати ретельні наукові, економічні й технічні дослідження. В цих дослідженнях необхідно використовувати найпередовіші методи охорони, збереження, відновлення і популяризації культурної і природної спадщини. В дослідженнях мають також визначатися шляхи, що дають змогу раціонально використовувати наявні ресурси заінтересованої держави.

Стаття 25

У принципі фінансування необхідних робіт має лише частково покладатися на міжнародне співтовариство. Держава, що користується міжнародною допомогою, надає значну частину коштів, які виділяються для кожної програми чи проекту, за винятком тих випадків, коли її фінансовий стан не дозволяє цього.

Стаття 26

Комітет всесвітньої спадщини і держава, що одержує допомогу, визначають в укладених ними угодах умови, на яких мають здійснюватися програми чи проекти, що є предметом міжнародної допомоги згідно з цією Конвенцією. Державі, що користується цією міжнародною допомогою, належить на умовах, визначених в угоді, продовжувати охороняти, зберігати й популяризувати цінності, що підлягають збереженню.

VI. Просвітні програми

Стаття 27

1. Держави-сторони цієї Конвенції прагнуть, застосовуючи всі відповідні засоби, і зокрема просвітні й інформаційні програми, зміцнювати повагу і прихильність своїх народів до культурної та природної спадщини, визначеної у статтях 1 і 2 Конвенції.

2. Вони зобов'язуються широко інформувати громадськість про небезпеку, що загрожує цій спадщині, а також про заходи, що вживаються на виконання цієї Конвенції.

Стаття 28

Держави - сторони цієї Конвенції, що одержують міжнародну допомогу згідно з цією Конвенцією, вживають відповідних заходів з метою ознайомлення з важливістю й роллю спадщини.

VII. Доповіді

Стаття 29

1. Держави - сторони цієї Конвенції повідомляють у доповідях, які вони подають Генеральній конференції ЮНЕСКО за установленими нею строками і формою, про законодавчі й регламентуючі положення та інші заходи, вжиті ними з метою виконання цієї Конвенції, а також подають відомості про досвід, накопичений ними в цій галузі.

2. Ці доповіді доводяться до відома Комітету всесвітньої спадщини.

3. Комітет подає кожній черговій сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО доповідь про свою діяльність.

VIII. Заключні положення

Стаття 30

Ця Конвенція укладена англійською, арабською, іспанською, російською і французькою мовами, причому всі п'ять текстів є автентичними.

Стаття 31

1. Ця Конвенція підлягає ратифікації або прийняттю державами - членами Організації Об'єднаних Націй з питань освіти, науки і культури в порядку, передбаченому їх конституціями.

2. Ратифікаційні грамоти або акти про прийняття здаються на зберігання Генеральному директорові ЮНЕСКО.

Стаття 32

1. До цієї Конвенції може приєднатися будь-яка держава, що не є членом ЮНЕСКО, яка отримає від Генеральної конференції ЮНЕСКО запрошення приєднатися до неї.

2. Приєднання здійснюється шляхом здачі акта про приєднання на зберігання Генеральному директорові ЮНЕСКО.

Стаття 33

Ця Конвенція набуває чинності через три місяці з дня здачі на зберігання двадцятої ратифікаційної грамоти або акта про прийняття чи приєднання, але лише щодо тих держав, які здали на зберігання свої акти про ратифікацію, прийняття або приєднання в зазначений день чи раніше.

Щодо будь-якої іншої держави Конвенція набуває чинності через три місяці після того, як вона здала на зберігання свій акт про ратифікацію, прийняття або приєднання.

Стаття 34

Держав - сторін цієї Конвенції, що мають федеративний устрій, стосується таке:

а) відносно положень цієї Конвенції, виконання яких є предметом законодавчої діяльності центральної чи федеральної законодавчої влади, зобов'язання федерального чи центрального уряду будуть такими самими, що й зобов'язання держав-сторін, які не є федеративними державами;

b) відносно положень цієї Конвенції, виконання яких є предметом законодавчої діяльності кожного із штатів, країн, провінцій, кантонів, котрі згідно з системою федерації не зобов'язані вживати законодавчих заходів, належить доводити зазначені положення до відома компетентних властей штатів, країн, провінцій і кантонів з метою їх прийняття.

Стаття 35

1. Кожна держава - сторона цієї Конвенції може денонсувати дану Конвенцію.

2. Денонсація нотифікується письмовим актом, який здається Генеральному директорові ЮНЕСКО.

3. Денонсація стає чинною через дванадцять місяців після отримання акта про денонсацію. Вона жодним чином не змінює фінансових зобов'язань, узятих на себе денонсуючою державою, до дати набуття чинності денонсацією.

Стаття 36

Генеральний директор ЮНЕСКО повідомляє держави - члени Організації, держави, що не є членами Організації, зазначені у статті 32, а також Організацію Об'єднаних Націй про здачу на зберігання всіх актів про ратифікації, прийняття або приєднання, зазначених у статтях 31 і 32, а також про денонсації, зазначені у статті 35.

Стаття 37

1. Ця Конвенція може бути переглянута Генеральною конференцією ЮНЕСКО. Однак її переглянутий текст буде зобов'язувати лише ті держави, які стануть сторонами переглянутої Конвенції.

2. У разі, якщо Генеральна конференція прийме нову Конвенцію в результаті повного або часткового перегляду цієї Конвенції і якщо в новій Конвенції не буде інших вказівок, ця Конвенція буде закрита для ратифікації, прийняття або приєднання з дня набуття чинності новою Конвенцією.

Стаття 38

Згідно зі статтею 102 Статуту Організації Об'єднаних Націй (995_010) ця Конвенція буде зареєстрована в Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй на прохання Генерального директора ЮНЕСКО.

____________

//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_089

Конвенція про охорону нематеріальної культурної спадщини 2003

ЮНЕСКО (United Nations Educational, Scientific and Cultural Organization — UNESCO) — Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури.
//uk.wikipedia.org/wiki/ЮНЕСКО

Книга буття українського народу 1846

[97] І пропала Україна. Але так здається.

[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла.

[109] Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою 

в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи 

рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна:

«От камень, его же не брегоша зиждущий той бисть во главу».

1845 р. кінець - 1846 р. -

СПИСОК «КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ», 

ЩО БУВ ВИЛУЧЕНИЙ У М.І. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ 

В ОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 

2 квітня 1847 р. (витяг)

[93] І билась Україна літ п’ятдесят, і єсть то найсвятіша і славніша война за свободу, яка тільки єсть в Історії, а розділ України єсть найпоганіше діло, яке тільки можна знайти в історії. 

[94] І вибилась з сил Україна, і вигнали ляхи козацтво з правого боку Дніпрового, і запановали пани над бідним остатком вольного народу. 

[95] А на лівім боці ще держалось козацтво, але час од часу попадало у неключиму неволю московському цареві, а потім петербургському імператорові, бо останній цар московський і первий імператор петербурзький положив сотні тисяч в канавах і на костях збудував собі столицю. 

[96] А німка цариця Катерина, курва всесвітня, безбожниця, убійниця мужа свого, востаннє доконала козацтво і волю, бо, одібравши тих, котрі були в Україні старшими, наділила їх панств[ом] і землями, понадавала їм вольну братію в ярмо і поробила одних панами, а других невольниками. 

[97] І пропала Україна. Але так здається. 

[98] Не пропала вона, бо вона знати не хотіла ні царя, ні пихи, а хоч і був цар, та чужий, і хоч були пани, та чужі; а хоч з української крові були ті виродки, одначе не псовали своїми губами мерзенними української мови і самі себе не називали українцями, а істий українець, хоч був він простого, хоч панського роду, тепер повинен не любити ні царя, ні пана, а повинен любити і пам’ятовати єдиного бога Іісуса Христа, царя і пана над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось. 

[99] І Слов’янщина хоч терпіла і терпить неволю, та не сама її сотворила, бо і цар, і панство не слов’янським духом сотворено, а німецьким або татарським. І тепер в Росії хоч і є деспот цар, одначе він не слов’янин, а німець, тим і урядники у його німці; оттого і пани хоч і єсть в Росії, та вони швидко перевертуються або в німця, або в француза, а істий слов’янин не любить ні царя, ні пана, а любить і пам’ятує одного бога Іісуса Христа, царя над небом і землею. Так воно було прежде, так і тепер зосталось. 

[100] Лежить в могилі Україна, але не вмерла. 

[101] Бо голос її, голос, що звал всю Слов’янщину на свободу і братерство, розійшовся по світу слов’янському. І одізвався він, той голос України, в Польщі, коли З мая постановили поляки, щоб не було панів і всі були б рівні в Речі Посполитій; а того хотіла Україна за 120 літ до того. 

[102] І не допустили Польщу до того, і розірвали Польщу, як прежде розірвали Україну. 

[103] І се їй так і треба, бо вона не послухала України і погубила сестру свою. 

[104] Але не пропаде Польща, бо її збудить Україна, котра не пам’ятуєть зла і любить сестру свою так, якби нічого не було між ними. 

[105] I голос України одізвався в Московщині, коли після смерті царя Олександра хотіли руські прогнати царя і панство і установити Речь Посполиту, і всіх слов’ян поєднати по образу іпостасей божественних нерозділимо і несмісимо; а сього Україна ще за двісті років до того хотіла. 

[106] І не допустив до того деспот: одні покончили живот свій на шибениці, других закатували в копальнях, третіх послали на заріз черкесові. 

[107] І панує деспот кат над трьома народами слов’янськими, править через німців, псує, калічить, нівечить добру натуру слов’янську і нічого не зробить. 

[108] Бо голос України не затих. І встане Україна з своєї могили, і знову озоветься до всіх братів своїх слов’ян, і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не позостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні превосходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака, ні холопа — ні в Московщині, ні в Польщі, ні в Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у болгар. 

[109] Україна буде неподлеглою Річчю Посполитою в союзі слов’янськім. Тоді скажуть всі язики, показуючи рукою на те місто, де на карті буде намальована Україна: «От камень, его же не брегоша зиждущий, той бисть во главу».

____________

Опубл.: Наше минуле. - 1918. - № 1. - С. 1-21, укр. мовою. Частково опубл.: Яворський М. Україна в епоху імперіалізма. - Х., 1924. - С. 354-355. Опубл.: Зайончковский П. А. Кирилло-Мефодиевское общество. - М., 1959. - С. 149-159. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 152-169.

//litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm

1845 р. кінець - 1846 р. - 

ВІДОЗВА «БРАТИ УКРАЇНЦІ», 

ВИЛУЧЕНА У М.І. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ 

В ОЛЕКСІЇВСЬКОМУ РАВЕЛІНІ 

02 квітня 1847 р.

Брати українці!

От сю розказу полагаючи перед ваші очі, даєм вам уважити, чи добре воно так буде.

1. Ми приймаємо, що усі слов’яне повинні з собою поєднатися.

2. Але так, щоб кожен народ зкомпонував свою Реч Посполиту і управлявся несмісимо з другими, так, щоб кожен народ мав свій язик, свою літературу і свою справу [закреслено: «гражд»] общественну. Такії народи по нашому: москалі, українці, поляки, чехи, словаки, хорутани, іллір[о]-серби і болгари.

3. Щоб був один сейм або рада слов’янська, де б сходились депутати оду всіх Речей Посполитих і там розважали б і порішали такі діла, котрі б належали до цілого союза слов’янського.

4. Щоб в кожній Речі Посполитій був свій правитель, вибраний на года, і над цілим союзом був би правитель, вибраний на года.

5. Щоб в кожній Речі Посполитій була посполита рівність і свобода і станів не було ов[с]і [Закреслено: «подаємо на ува»].

6. Щоб приймано депутатами і урядниками не по роду, не по достатку, а по розуму і просвіщенності народним вибором.

7. До того, щоб віра христова була основою закону, і общественної справи в цілому союзі і в кожній Речі Посполитой.

Отсе вам, братіє українці обох сторон Дніпра, подаєм на увагу, прочитайте пильно і нехай кожен думає, як до сього дійти, і як би лучше воно було. Як багато голов, то багато розумів, кажуть. Коли ви об сім станете думати, то в той час, як прийде пора говорити об сім, вам господь бог дарує смисл і уразумєніе.

Братья украинцы!

Это рассуждение предлагаем вам перед глаза и даем на размышление: хорошо ли так будет, как эти пункты скажут.

Мы принимаем, что все славяне должны между собою соединиться. Но так, чтоб каждый народ составлял особенную Речь Посполитую и управлялся не слитно с другими; так, чтоб каждый народ имел свой язык, свою литературу, свое общественное устройство. Такими народами признаем: великороссиян, украинцев, поляков, чехов, лужичан, хорутан, иллиро-сербов и болгар.Чтоб существовал сейм или славянское собрание, где бы сходились депутаты от всех республик славянских и там рассуждали бы и решали дела, которые относятся ко всему союзу славянскому.
Чтоб в каждой республике был правитель, избранный на время, и над целым союзом был такой же правитель, выбранный на время.
Чтоб в каждой республике было всеобщее равенство и свобода и никакого различия сословий.
Чтоб депутатами и чиновниками делали не по происхождению и по имуществу, а по уму и образованности народным выбором.
Чтоб вера христова была основанием законодательства и общественного порядка в целом союзе и в каждой республике.
Вот братья украинцы, жители Украины обоих сторон Днепра, мы даем вам это размышление; прочитайте со вниманием и пусть каждый думает, как достигнуть этого, и как бы лучше сделать. Много голов, много умов, — говорит пословица. Если вы об этом станете прилежно думать, то когда придет пора вам заговорить об этом, господь дарует вам смысл и уразумение.

____________

Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодієвського товариства. №146. Ч. II, арк. 192. Автограф М.І. Костомарова [Список М.І. Гулака, ч. II, арк. 107-108 та копія III відділення, ч. 1, арк. 99 зв. автентичні з опублікованим]. 

Опубл.: Наше минуле. - 1918. - № 1. - С 36-37, укр. мовою. 

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С.170-172.

1847 р. квітня 2. -

РАПОРТ I.М. СКОБЕЛЕВА О.Ф. ОРЛОВУ 

ПРО ЗНАЙДЕННЯ У М.І. ГУЛАКА СТАТУТУ 

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА I 

«КНИГИ БУТТЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ»

Секретно

Главному начальнику III отделения с. е. и. в. канцелярии

г-ну генерал-адъютанту и кавалеру гр. Орлову
коменданта С.-Петербургской крепости
генерала от инфантерии Скобелева

Рапорт

Найденные при осмотре арестанта Гулака, по моему мнению, достаточной важности две бумаги, сего вашему сиятельству представить честь имею.

Генерал от инфантерии Скобелев

Апреля 2-го дня 1847 г., № 37

Помітка про одержання: 3 апреля 1847 г.

____________

Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодієвського товариства. №143. Ч. II, арк. 179. Оригінал.
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 150.

1845 р. кінець - 1846 р. - 

СТАТУТ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА

УСТАВ 

СЛАВЯНСКОГО ОБЩЕСТВА

св. Кирилла и Мефодия

Главные идеи

1. Принимаем, что духовное и политическое соединение славян есть истинное их назначение, к которому они должны стремиться.

2. Принимаем, что при соединении каждое славянское племя должно иметь свою самостоятельность, а такими племенами признаем: южно-руссов, северно-руссов с белоруссами, поляков, чехов с [сло]венцами, лужичан, иллиро-сербов с хурутанами и болгар.

3. Принимаем, что каждое племя должно иметь правление народное и соблюдать совершенное равенство сограждан по их рождению, христианским вероисповеданиям и состоянию.

4. Принимаем, что правление, законодательство, право собственности и просвещение у всех славян должны основываться на св[ятой] религии господа нашего Иисуса Христа.

5. Принимаем, что при таком равенстве образованность и чистая нравственность должны служить условием участия в правлении.

6. Принимаем, что должен существовать общий Славянский собор из представителей всех пле[мен].

Главные правила общества

1. Установляем общество с целью распространения вышеизложенных идей преимущественно посредством воспитания юношества, литературы и умножения числа членов общества. Общество именует своими покровителями святых просветителей славянства Кирилла и Мефодия и принимает своим знаком кольцо или икону с именами или изображением сих святых.

2. Каждый член общества, поступая, произносит присягу употреблять дарования, труды, состояние, общественные свои связи для целей общества, и ежели бы какой член потерпел гонение и даже мучения за принятые обществом идеи, то, по данной присяге, он не выдает никого из членов, своих собратий.

3. В случае член попадет в руки врагов и оставит в нужде семейство, общество помогает ему.

4. Каждый член общества может принять нового члена общества без необходимости сообщать ему об именах прочих членов.

5. В члены принимаются славяне всех племен и всех званий.

6. Совершенное равенство должно господствовать между членами.

7. Так как в настоящее время славянские племена исповедуют различные вероисповедания и имеют предубеждение друг против друга, то общество будет стараться об уничтожении всякой письменной и религиозной вражды между ими и распространять идею о возможности примирения разногласий в христианских церквях.

8. Общество будет стараться заранее об искоренении рабства и всякого унижения низших классов, равным образом и о повсеместном распространении грамотности.

9. Как все общество в совокупности, так и каждый член должны свои действия соображать с евангельскими правилами любви, кротости и терпения; правило же: «Цель освящает средство» общество признает безбожным.

10. Несколько членов общества, находясь в [закреслено: «различных»] одном известном месте, могут иметь свои собрания и постановлять частные правила для своих действий, но дабы они не противоречили главным идеям и правилам общества.

11. Никто из членов не должен объявлять о существовании и составе общества тем, которые не вступают или [не] подают надежды вступить в него.

Помітка: Найдено в бумагах Гулака, а писано рукою Белозерского.

____________

Опубл.: Русский архив. - 1893. - № 7. - С. 339-401; Киевская старина. - 1906. - № 2. - С. 138-140. Былое. - 1906. - № 2. - С. 66-67. Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 150-152.

//litopys.org.ua/rizne/kmt01.htm

ЗАПИСКА ВАСИЛЯ БІЛОЗЕРСЬКОГО

Религія Христова дала міру новый нравственный духъ, которымъ онъ не былъ проникнуть до того времени. Спаситель открылъ человЂчеству любовь, міръ и свободу, равенство для всЂхъ и братство народовъ — новыя цЂли, указанныя народамъ для осуществленія въ нихъ великой идеи человЂческаго единства. Но приняли ли народы это благовЂстіе? Почувствовали ль они все благо, какое приносилось въ ихъ жизнь новыми лучами Божественной жизни? Да и могло ли быть иначе: народы какъ вянущій цвЂтокъ жаждали небесной росы, которая бы облегчила ихъ страданія.

ТЂ, въ рукахъ которыхъ дежитъ власть и возможность творить небесную правду, исполнили ли надежду подчиненныхъ народовъ? Призванные къ братской любви и свободЂ, стремились ли они къ утвержденію оныхъ между братьями?

Проходитъ XVIII вЂковъ и мы этого не видимъ. Народы по прежнему страдаютъ отъ неправды, по прежнему угнетаются; счастливы тЂ, у которыхъ сознаніе своей національности столь сильно и твердо, что никакая внЂшняя сила не въ состояніи покорить силы духовной; народъ сохранитъ тогда и свою самостоятельность и свободное развитіе: и вотъ цЂль, къ коей долженъ стремиться всякій народъ; ибо горе понесшему иго!

Едва ли есть другой народъ, испытавшій больше страданій и притЂсненій отъ неправильныхъ, языческихъ основаній правленія, чЂмъ Славянскій народъ, который, по словамъ НЂмца, достоинъ бы обожанія всего свЂта, если бы его счастье, его доля была соразмЂрна съ его добродЂтелями.

Еще и теперь продолжается тотъ же гибельний для славянскаго духа порядокъ, но Славяне уже пробудились для новой жизни, для жизни самобытной и свободной. Но это пробужденіе открыло имъ и новую жизнь и горестное положеніе, которое мЂшаетъ ихъ развитію: нося зародышъ всего прекраснаго, всЂ они подавляются самовластнымъ произволомъ. Ни ихъ политическая самостоятельность, ни свободное выраженіе мыслей и чувствъ, ни даже самый языкъ не находятъ себЂпокровительства закона; все осуждено на преслЂдованіе, все подавляется личнымъ произволомъ.

Въ такомъ же ужасномъ положеніи находится и наша свЂтъ-Украина, страна, заслужившая своими горькими страданіями за правду вЂчное уваженіе.

Присоединенная на основаніи своихъ собственныхъ правъ, она претерпЂваетъ множество несправедливостей. Права ея забыты — и теперь не какъ сестра единовЂрнаго народа, а какъ раба — она должна сносить все, что только есть горестнЂйшаго въ жизни народа. Ея судьба, ея будущность на вЂсахъ Божіихъ, но если долго продолжится настоящій порядокъ, когда ничто Украинское не уважено, когда на насъ набрасываютъ чуждое ярмо, когда „мы, о Боже мой! какъ чужестранцы въ своей древней дЂдинЂ, въ своемъ собственномъ отечест–, то Украина должна будетъ погубить свое народное, вЂковое достояніе и превратиться въ новаго недоляшка.

И неужели въ этомъ совершится Божія правда? Ужели мы своею жизнію заслужимъ такую низкую участь? НЂтъ, но мы заслужимъ ее, если предадимся бездЂйствію, когда будемъ спокойно глядЂть, какъ убиваютъ при нашихъ глазахъ величайшій даръ Божій — жизнь народную, съ ея духомъ, идеею, съ ея цЂлью, къ которой она должна направляться.

„Любитъ и защищать болЂе жизни свое, щадить и не угнетать чужого, есть священная обязанность какъ всякаго человЂка, такъ и народа, достигшихъ уже нравственнаго самосознанія себя и своего назначенія“. Какъ вЂрные сыны своей родины, одушевленные желаніемъ ей всякаго добра, и сознавая, что оно возможно только при выполненіи завЂщанія нашего Божественнаго Спасителя, мы должны стремиться къ осуществленію въ ней Божіей правды, къ воцаренію въ ней свободы, братской любви и народнаго благосостоянія, независимаго развитія той идеи, которая вложена Творцомъ въ натуру нашего народа.

____________

[Грушевський М. С. З ідеології кирило-мефодіївців //Україна: Науковий трьохмісячник українознавства. - 1914. - Кн. 1. - С. 78-83.]

//litopys.org.ua/rizne/kmt06.htm

1845 р. кінець - 1846 р. - 

ВІДОЗВА «БРАТЬЯ ВЕЛИКОРОССИЯНЕ И ПОЛЯКИ», 

ВИЛУЧЕНА У М. І. ГУЛАКА ПІД ЧАС ОБШУКУ 

2 квітня 1847 р.

Братья великороссияне и поляки! 

Сие глаголит к вам Украина, нищая сестра ваша, которую вы распяли и растерзали и которая не помнит зла и соболезнует о ваших бедствиях и готова проливать кровь детей своих за вашу свободу. Прочитайте послание это братское, обсудите важное дело вашего общего спасения, восстаньте от сна и дремоты, истребите в сердцах ваших безрассудную ненависть друг к другу, возженную царями и господами, на общую погибель вашей свободы, устыдитесь ярма, которое тяготит ваши плечи, устыдитесь собственной своей испорченности, предайте проклятию святотатственные имена земного царя и земного господина, изгоните из умов ваших дух неверия, занесенный от племен немецких и романских, и дух закоснелости, вдохнутый татарами, облекитесь в свойственную славянам любовь к человечеству, вспомните также о братьях ваших, томящихся и в шелковых цепях немецких и в когтях турецких, и да будет целью жизни и деятельности каждого из вас: славянский союз, всеобщее равенство, братство, мир и любовь, господа нашего Иисуса Христа.

Аминь.

____________
Вибрані документи з матеріалів слідчих справ членів Кирило-Мефодієвського товариства. №147.Ч. II, арк. 192. Автограф М.I. Костомарова [Список М. І. Гулака, ч. II, арк. 108 та копія III відділення, ч. І, арк. 100 зв. автентичні з опублікованим].
Опубл.: Былое. - 1906. - № 2. - С. 68.
Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. — К.: Наук. думка. 1990. — Т. 1. — С. 172

КИРИЛО-МЕФОДІЄВСЬКЕ БРАТСТВО (товариство: Кирило-Мефодієвське братство) - українська таємна політична організація, що виникла в грудні 1845 - січні 1846 у Києві. Братство існувало 14 місяців. У березні 1847 за доносом Олексія Петрова Михайлу Юзефовичу (останній, ймовірно - інспірував цей донос) діяльність братства була викрита, члени братства заарештовані.

Слідство у справі кирило-мефодіївців тривало з 18 березня по 30 травня 1847. у Петербурзі. У розпал слідства 3 квітня 1847 у Києві на паркані віднайшлася, у єдиному примірнику, така собі прокламація «К верным сынам Украины». Папірець наробив страшенного переполоху і в Києві, і в Петербурзі та посприяв «якнайкращому» розв'язанню «дела Украйно-славянского общества»...

1847 р. квітня 3. - 

ПРОКЛАМАЦІЯ «К ВЕРНЫМ СЫНАМ УКРАИНЫ»

К верным сынам Украины.

Братья! Настает великий час — час, в который вам представляется случай смыть поношение, нанесенное праху отцов наших, нашей родной Украине, подлою рукою вечных врагов наших. Кто из Вас не подымет руки за великое дело...

За нас бог и добрые люди.

Вечно верные сыны Украины — враги кацапов.

[Внизу был изображен крест]

____________

П. А. Зайончковский. Кирилло-Мефодиевское общество (1846-1847). - M., 1959. - С. 117.[Із «Справи про поширення відозви у Києві та про підпорядкування учбових закладів Київському військовому губернатору». Ч. XVII, арк. 2, 3, оригінал.]

1847 p. квітня 13. - 

СУПРОВІДНА ЗАПИСКА Д.Г. БІБІКОВА 

ДО ЗАПИСКИ «К ВЕРНЫМ СЫНАМ УКРАИНЫ» 

ВИЯВЛЕНОЇ ПОЛІЦІЄЮ В КИЄВІ І 

НАДІСЛАНОЇ О.Ф. ОРЛОВУ

Секретно

Его сиятельству гр. А. Ф. Орлову

13 апреля 1847, № 1234

Милостивый государь гр. Алексей Федорович!

Честь имею препроводить к вашему сиятельству копию с записки которая оказалась приклеєною к забору дома одной непотребной женщины в Киеве присовокупляя притом, что записка эта была снята немедленно и о ней производится секретное разыскание и что кацапами (как написано в записке) простой народ в Малороссии называет обыкновенно русских.

Примите уверение в совершенном моем почтении и истинной преданности. Дмитрий Бибиков

Резолюція Миколи I

Явная работа той же общей пропаганды из Парижа; долго этой работе на Украине мы не верили, теперь ей сомневаться нельзя, и слава богу, что так раскрылось; Бибикову дай знать, что ему пора на место и надо везде строго смотреть.

Помітка III відділу: Собственною его и. в. рукою написано карандашом [далі повтор повного тексту резолюції] 14 апреля 1847 г.

Помітка про одержання: 14 апреля 1847 г.

____________

//uk.wikipedia.org/wiki/Кирило-Мефодіївське_братство

Кирило-Мефодіївське товариство. - К., 1990. - Т. 3. - С. 285.

//litopys.org.ua/rizne/kmt01.htm

ВИТЯГ ЗІ СПРАВИ М.І. ГУЛАКА

№ 69

1847 р. травня 26. - 

ДОПОВІДЬ О.Ф. ОРЛОВА МИКОЛІ I 

ПРО ДІЯЛЬНІСТЬ КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКОГО ТОВАРИСТВА 

І ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ПОКАРАННЯ ЙОГО ЧЛЕНІВ

Решение дела

Всеподданейше докладывая о сем вашему и. в., я нахожу, что настоящее дело может быть решено ныне, не ожидая доставления из Киева студента Марковича и из-за границы помещика Савича, тем более, что они не были участниками Украйно-славянского общества и, вероятно, суть только украйнофилы, следовательно, дело о них может быть произведено и докончено отдельно. Входя же в смысл желаний вашего и. в., всегда направленных к высочайшему милосердию, и принимая во внимание молодость прикосновенных лиц (из них только Костомарову 28 и Гулаку 25, а прочим не более как от 19 до 23 лет) и, так сказать, детство их замыслов, я полагал бы ограничиться следующим:

1. Коллежского секретаря Гулака, как главного руководителя Украйно-славянского общества, вначале и долго запиравшегося в своих преступных замыслах, а еще более как человека, способного на всякое вредное для правительства предприятие, заключить в Шлиссельбургскую крепость на 3 года и потом отправить его в отдаленную губернию под строжайший надзор.

2. Коллежского асессора Костомарова, участвовавшего в Украйно-славянском обществе, придумавшего кольца и название обществу св. Кирилла и Мефодия, давшего ход преступной рукописи «Закон божий» и хотя впоследствии откровенно сознавшего я, но тем более виновного, что он был старее всех по летам, а по званию профессора обязан был отвращать молодых людей от дурного направления, заключить в крепость на один год и после того отправить в одну из отдаленных великороссийских губерний на службу, но никак не по ученой части, с учреждением за ним строжайшего надзора.

3. Кандидата 10-го класса Белозерского, также участвовавшего в Украйно-славянском обществе, составившего устав общества и преступную рукопись в объяснение этого устава, в уважение того, что он прекратил связи с киевскими славянистами еще в половине 1846 г., при допросах с первого раза сознался во всем с искреннейшим раскаянием, дал точное и положительное сведение об обществе, заключить в крепость на 4 месяца и потом определить в гражданскую службу, но вне министерства народного просвещения, не лишая преимуществ прежде приобретенных и с тем, чтобы начальство имело за ним на людение. В службу его определить или в С.-Петербург, или в одной из великороссийских губерний, но отнюдь не в Малороссии, доколе не докажет безвредность своего образа мыслей усердною службою и степенным поведением. Не могу умолчать, что Белозерский обладает большими способностями и потому следует иметь его виду для употребления на службе там, где он может быть наиболее полезен, особенно, когда будет в виду высшего начальства.

4. Художника Шевченко за сочинение возмутительных и в высшей степени дерзких стихотворений, как одаренного крепким телосложением, определить рядовым в Оренбургский отдельный корпус с правом выслуги, поручив начальству иметь строжайшее наблюдение, дабы от него ни под каким видом не могло выходить возмутительных и пасквильных сочинений.

5. [Чиновника] 9-го класса Кулиша, неумеренного в неправильных понятиях о Малороссии, во внимании к тому, что он сам с ужасом видит ныне тот вред, который мог произойти от его сочинений, и показывает искренное сожаление о прежнем своем заблуждении, происходившем от избытка любви к своей родине, заключить в крепость на четыре месяца и потом отправить в одну из отдаленных великороссийских губерний на службу, но никак не по ученой части, с учреждением за ним строжайшего надзора, не увольняя его ни в Малороссию, ни за границу, и с тем, чтобы цензура обращала строжайшее внимание на его сочинения, если он будет печатать их отдельно или в журналах.

6. Студента Андрузского, который сочинял возмутительные стихи и проекты о государственном преобразовании, доходя в них до республиканских мыслей, и сделал сначала многие ложные показания, в уважение того, что слишком молод и летами, и душою, искренно повинился в своих преступлениях, хотя является пылким украинофилом, говоря, что он никогда не отступится ни от малороссийского языка, ни от любви к своей родине, отправить для окончания курса в Казанский университет и потом определить на службу в великороссийские губернии с учреждением за ним и во время учения, и потом на службестрогого надзора и не увольнять в Малороссию.

7. Действительного студента 12-го класса Навроцкого, виновного не столько по сближению с украйно-славянистами, сколько по упорству в несознании, выдержать шесть месяцев на гауптвахте и потом определить на службу в одну из отдаленных великороссийских губерний, с учреждением над ним строгого надзора.

8. Студента Посяду, писавшего в преувеличенном виде о бедствии малороссийских крестьян, вменить в наказание содержание под арестом, отправить в Казанский университет для окончания курса наук, а потом определить на службу в великороссийские губернии.

9. Напечатанные сочинения Шевченко «Кобзарь», Кулиша «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чарнышенко» и Костомарова «Украинские баллады» и «Ветка» запретить и изъять из продажи.

10. Цензорам, дозволившим печатать сочинения Костомарова, Кулиша и Шевченко, сделать строгий выговор с тем, чтобы это не лишало их никаких прав, службою приобретенных, как людей, отлично аттестованных и сделавших ошибку более по неосмотрительности, нежели по умышлению и, сверх того, повелеть министру народного просвещения, чтоб предписал вообще цензорам обращать на труды литературные более строгое внимание.

11. Генерал-адъютантам Бибикову и Кокошкину сообщить, чтобы они наблюдали во вверенных им губерниях не остались ли в обращении стихотворения Шевченко, рукопись «Закон божий» и другие возмутительные сочинения, также не питаются ли мыслями о прежней вольнице, гетманщине и об правах на отдельное существование, чтобы обращали внимание на тех, которые особенно занимаются малороссийскими древностями, историею и литературою, и старались бы прекращать в этой области наук всякое злоупотребление, но самым незаметным и осторожным образом, без явных преследований и, сколь возможно, не раздражая уроженцев Малороссии.

12. Студента Петрова, который доставил правительству возможность открыть Украйно-славянское общество и прекратить зло в самом начале, определить сверх штата в III отделение с. е. и. в. канцелярии с правами действительного студента, выдержавшего экзамен, выдав ему на обмундирование 500 руб. серебром с тем, чтобы впоследствии сделано было ему приличное денежное вспомоществование, смотря по степени его усердия и службе. Сверх того, матери его, получающей пенсию вместе с детьми 100 руб. серебром, увеличить эту пенсию до 200 руб. серебром в год.

Испрашивая разрешения вашего и. в. на приведение моего мнения в должное исполнение, всеподданнейше присовокупляю, что счастливое обнаружение Украйно-славянского общества и уничтожение оного в самом корне, конечно, упрочит на десятки лет то спокойствие в Малороссии, которое там могло быть нарушено.

Подписал генерал-адъютант гр. Орлов

Скрепил генерал-лейтенант Дубельт

Верно: генерал-лейтенант Дубельт

26 мая 1847 г.

Помітка Л. В. Дубельта: На подлинном собственною его величества рукою написано карандашом: «Исполнить» 28 мая 1847 г.

Верно: генерал-лейтенант Дубельт.

____________

Опубл.: Русский архив. - 1894. - 16 7. - С. 335 - 347. 

Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. - К.: Наук. думка. 1990. - Т. 1. - С. 62-70.

//litopys.org.ua/rizne/kmt03.htm

P.S

ОРГАНІЗАТОРИ ТОВАРИСТВА:

ГУЛАК Микола Іванович - 25 років, чиновник при канцелярії київського генерал-губернатора Бібікова, колезький секретар.  

КОСТОМАРОВ Микола Іванович - 30 років, ад’юнкт кафедри російської історії Київського університету Св. Володимира. 

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Василь Михайлович - 22 роки, неповний рік викладач словесності у Полтавському кадетському корпусі, шурин Куліша.

УЧАСНИКИ ТА ЗАЛУЧЕНІ 

ДО ТОВАРИСТВА:

ПЕТРОВ Олексій Михайлович - 20 років, студент юридичного факультету Київського університету, донощик. 

КУЛІШ Пантелеймон Олександрович - 27 років, письменник, викладач російської мови при Санкт-Петербурзькому університеті, за кордоном для вивчення слов’янських говірок.  

НАВРОЦЬКИЙ Олександр Олександрович - 24 роки, щойно закінчив філософський факультет Київського університету, кузен Гулака. 

АНДРУЗЬКИЙ Георгій (Юрій, Єгор) Львович - 19 років, студент юридичного факультету Київського університету Св. Володимира. 

ПОСЯДА (ПОСЯДЕНКО) Іван Якович - 24 роки, студент філософського факультету Київського університету. 

САВИЧ Микола Іванович - 39 років, поміщик Полтавської губернії, перебуває в Німеччині. 

МАРКОВИЧ Опанас Васильович - 25 років, щойно закінчив Київський університет. 

ПИЛЬЧИКОВ Дмитро Павлович - 26 років, викладач історії в Полтавському кадетському корпусі. 

ШЕВЧЕНКО Тарас Григорович - 33 роки, вільний художник. 

ПРОХОДИЛИ У СПРАВІ:

АШАНІН Павло (П.А.) - поручик Полтавської губернії Новоархангельського уланського полку, двоюрідний брат Гулака. 

ТУЛУБ Олександр Данилович - 22 роки, викладач російської історії при Київському університеті. 

ЧИЖОВ Федір Васильович - 36 років, математик, учень Остроградського, дворянин, надвірний радник, перебуває у Польщі. 

ЧУЙКЕВИЧ Петро Омелянович - 28 років, учитель латинської мови, історії та географії у Рівненський (до 1846 р.) та Кам’янець-Подільській гімназіях. 

РІГЕЛЬМАН Микола Аркадійович - 30 років, чиновник канцелярії київського генерал-губернатора Бібікова.

ПРЕДСТАВНИКИ ОРГАНІВ ВЛАДИ, 

СЛІДЧІ ТА ЧИНОВНИКИ:

ЮЗЕФОВИЧ Михайло Володимирович - 45 років, помічник куратора Київського учбового округу, провокатор, інспірував донос на Кирило-Мефодієвське братство, у 1976 р. донощик у «справі українофілів», результатом розгляду якої стане прийняття «Емського указу». 

ТРАСКІН Олександр Семенович - 42 роки, куратор Київського учбового округу, генерал-майор. 

ПИСАРЄВ Микола Еварестович - 41 рік, правитель канцелярії київського генерал-губернатора, дійсний статський радник. 

БІБІКОВ Дмитро Гаврилович - 55 років, київський військовий губернатор, київський подільський і волинський генерал-губернатор, герой Вітчизняної війни. 

КОКОШКІН Сергій Олександрович - 51 рік, обер-поліцмейстер, генерал-ад’ютант Чернігівської, Полтавської і Харківської губерній.  

ФУНДУКЛЄЙ Іван Іванович - 43 роки, київський цивільний губернатор. 

ДУБЕЛЬТ Леонтій Васильович - 55 років, генерал-лейтенант, керуючий Третім відділом.  

Адлерберг Володимир Федорович - 57 років, генерал-ад’ютант, член Військової ради військового міністерства, граф. 

ОРЛОВ Олексій Федорович - 61 рік, шеф жандармів і начальник Третього відділу, наближений до імператора, граф. 

УВАРОВ Сергій Семенович - 51 рік, міністр народної освіти, граф. 

ДОЛГОРУКОВ Василь Андрійович - 43 роки, генерал-ад’ютант, князь, у 1863 році на посаді шефа жандармів візьме активну участь у прийнятті «Валуєвського циркуляру».   

//ua-kobzar.livejournal.com/250249.html?thread=184457

P.P.S

Щира любов історика до своєї Батьківщини може виявлятися тільки в строгій повазі до правди. М.Костомаров.

Костомаров Микола Іванович (1817 - 1885) - народився у слободі Юрасівка на Подонні - Східна Слобожанщина (зараз у Росії), син поміщика і кріпачки, літературний псевдонім Ієремія Галка - історик, етнограф, письменник, громадський діяч. 

Білозерський Василь Михайлович (1825 - 1899) – народився на хуторі Мотронівка на Чернігівщині у дворянській родині, педагог, журналіст,редактор першого українського щомісячного журналу - науково-літературного щомісячника «Основа» (Петербург, 1861 - 1862),громадський діяч. 

Маркович Опанас Васильович (1822 - 1867) - народився у селі Кулажинці на Полтавщині, шостий син начальника канцелярії військового міністра, етнограф, громадський діяч, перший чоловік письменниці Марії Олександрівни Вілінської (літературний псевдонім - Марко Вовчок). 

Пильчиков (Пильчиків, Пильняков) Дмитро Павлович (1821 - 1893) - народився на Херсонщині, син купця, педагог, статський радник, громадський діяч, один із перших меценатів Наукового товариства імені Тараса Шевченка (Львів, 1873), батько видатного українського фізика-теоретика Миколи Пильчикова. 

Навроцький Олександр Олександрович (1823 - 1892) - народився у селі Антипівка на Полтавщині (зараз Черкаська область) у сім'ї безмаєтних дворян, поет, перекладач, перекладав з англійської, німецької, російської, польської на українську мову, громадський діяч. 

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 -1897) - народився в козачій сім’ї у містечку Вороніж на Чернігівщині (зараз Сумська область) український письменник, поет, драматург (за висловом І. Франка: «Один із корифеїв нашої літератури»), етнограф,перекладач, критик, редактор, видавець, громадський діяч. Автор українського фонетичного правопису - системи Куліша - «кулішівки» (заборонена «Емським указом» 1876 року), що згодом прислужилася для друку «Кобзаря» (1860) та журналу «Основа» (Петербург, 1861 - 1862). 

Гулак Микола Іванович (1821 - 1899) - народився у Варшаві у дворянській родині (рід Гулаків із Золотонощини, тепер Черкаська область, бере початок від генерального обозного Війська Запорозького за гетьмана Петра Дорошенка), юрист, педагог,викладач математики, природничих наук та історії, публіцист, перекладач (писав з історії, математики, філософії, юриспруденції, перекладав грузинську й азербайджанську літературу). 

//www.ukrlit.vn.ua/biography/kostomarov.html
//histpol.pl.ua/pages/content.php?page=1265
//grebenka.com/index/0-252
//histpol.pl.ua/pages/content.php?page=2747
//poetryclub.com.ua/metrs_poem.php?poem=7906
//litforum.org/index.php?r=61&a=5194 

Основний Закон «Самостійної України» спілки народу українського (Конституція УНП) 1905 

Конституційне питання і українство в Росії 1905 

Одвертий лист до галицько-української молодежі 1905 

Самостійна Україна 1900 

Землякам, що раз на рік збіраються на Шевченкові роковини співати гімн 1898 

Profession de foi молодих українців 1893 

Проект засад Статуту українського суспільства «Вольний Союз» - «Вільна Спілка» (Конституція Михайла Драгоманова) 1884-р 

Указ (Емський) 1876-р 

Хто хоч би жменькою землю носить, той зможе насипати гору 1872-1874, 1878-1879 

Конституційний закон про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті 1867-р 

Циркуляр (Валуєвський) 1863-р 

Ще не вмерли України… 1862 

Начерки Конституції Республіки (Георгія Андрузького) 1850-р 

І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє 1845

«Закон Божий». Список «Книги буття українського народу» 

М.І. Костомарова, що був вилучений у М.І. Гулака під час обшуку 

в Олексіївському равеліні 2 квітня 1847 р.

//litopys.org.ua/rizne/kmt02.htm