неділя, 12 грудня 2004 р.

Конституційний закон про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті 1867




КОНСТИТУЦИОННЫЙ ЗАКОН
об общих правах граждан королевств и земель, 
представленных в рейхсрате*
(12 декабря 1867 г.)

1. Для всех лиц, принадлежащих к различным королевствам и областям, представленным в рейхсрате, существует общее право австрийскаго гражданства. 

- Закон определяет условия, при которых приобретается, осуществляется и теряется право австрийскаго гражданства.

2. Все граждане равны перед законом.

3. Государственный должности доступны одинаково для всех граждан. 


- Допущение к этим должностям иностранцев связано с приобретением прав австрийскаго гражданства.

4. Свободное передвижение по территории государства лиц и имущества не подлежат никаким стеснениям. 

- Все граждане, живущие в общине, где они платят налог на свою собственность, промышленное предприятие или доходы, обладают в этой общине избирательными и представительными правами под теми же условиями, как и местные уроженцы. 

- Свобода эмиграции ограничивается государством лишь в случае обязанности отбывать воинскую повинность. 

- Налоги на эмигрантов должны быть установлены не иначе, как по принципу взаимности.

5. Собственность неприкосновенна. Принудительная экспроприация может быть совершена лишь в случаях и формах, установленных законом.

6. Всякий гражданин может находиться и иметь место своего жительства во всех частях территории государства, приобретать здесь земельную собственность всякаго рода и свободно располагать ею, и, наконец, в пределах закона, открывать какое ему угодно промышленное предприятие. 


- Что касается лиц мертвой руки, то закон может, во имя общественнаго интереса, ограничивать право приобретения ими поместий и распоряжение ими.

7. Всякое отношение вассалитета или зависимости навсегда уничтожается. Всякое обязательство или повинность, обременяющия недвижимую собственность, подлежат выкупу, и в будущее время не может быть установлено на недвижимости таких повинностей, которыя не могли бы быть выкуплены.

8. Личная свобода гарантируется. 


- Закон 27 октября 1862 года об охране личной свободы объявляется составною частью настоящаго конституционнаго закона. 

- Всякий арест, произведенный или продленный противно законам, обязывает государство к возмещению убытков потерпевшей стороны.

9. Жилище неприкосновенно. 


- Закон 27 октября 1862 г. об охране жилища объявляется составною частью настоящаго конституционнаго закона.

10. Тайна корреспонденции должна быть уважаема. Задерживание писем, кроме случая законнаго ареста и домашняго обыска, может применяться только по соображениям военнаго времени или вследствие судебнаго постановления, сделаннаго согласно относящимся сюда законам.

11. Право петиций принадлежит всем. 


- Коллективныя петиции могут быть подаваемы лишь корпорациями или ассоциациями, существующими по закону.

12. Австрийские граждане имеют право собраний и ассоциаций. Осуществление этого права регулируется специальными законами.

13. Каждый имеет право, в пределах законности, выражать свободно свои мысли словесно, письменно, в печати или посредством изображений. 


- Печать не должна быть ни подчинена цензуре, ни стеснена концессионной системой. Почтовыя запрещения со стороны администрации не применяются к сочинениям, напечатанным в стране.

14. Всем гарантируется полная свобода вероисповедания и совести.


- Пользование гражданскими и политическими правами не зависит от религиознаго исповедания. Однако, религиозные верования не должны никоим образом нарушать гражданских обязанностей. Никто не может быть принужден к исполнению какого-либо религиознаго акта или к принятию участия в религиозной церемонии, если он не находится под властью лица, получившаго на этот счет полномочие от закона.

15. Всякая церковь или религиозная ассоциация, признанная законом, имеет право отправлять богослужения сообща и публично; она регулирует и управляет своими внутренними делами независимо; она владеет и пользуется учреждениями, вкладами и капиталами, переданными в ея руки для целей культа, образования и благотворительности; но она подчиняется, как и всякое общество, законам государства.

16. Последователи религиознаго исповедания, не признанны законом, могут отправлять богослужение в частных домах, раз это не противоречит ни законам, ни добрым нравам.

17. Наука и ея преподавание свободны. 


- Всякий гражданин имеет право основывать учебныя и воспитательныя заведения и давать в них образование, если он удовлетворяет законным требованиям. Частное обучение подобным ограничениям не подвергается. Забота о религиозном образовании в школах возлагается на церковь или на ту религиозную общину, к которой принадлежит школа. 

- Государство имеет право высшаго руководства и наблюдения за публичным обучением и воспитанием.

18. Каждый свободен выбирать себе профессию и подготовляться к ней, где и как хочет.

19. Все народы государства, принадлежащие к различным расам, равны в правах: каждая раса имеет неотъемлемое право поддерживать и культивировать свою национальность и свой язык. 


- Государство признает за всеми языками, употребляемыми в областях монархии, равное право на употребление в школах, и при осуществлении функций и различных актов государственной жизни. 

- В областях, население которых принадлежит к различным расам, учреждения народнаго просвещения должны быть организованы таким образом, чтобы каждый, не имея нужды изучать другой язык, имел возможность получить на своем языке необходимые элементы своего образования.

20. Специальный закон установит право правительства приостанавливать, под его ответственностью, временно и в некоторых местах, права, упомянутыя в ст. 8, 9, 10,12 и 13.


____________
Хрестоматія з історії держави і права України.
//textbooks.net.ua/content/view/972/17/
//en.wikipedia.org/wiki/Coat_of_arms_of_Austria-Hungary

* Конституционный закон Об общих правах граждан королевств и земель, представленных в рейхсрате (12 декабря 1867 г.), со временем стал частью конституционного законодательства нынешней Австрийской Республики.


КРАЙОВА КОНСТИТУЦІЯ ДЛЯ ГАЛИЧИНИ

Прапор Королівства Галичини і
Володомирії (1800-1849),
князівства Буковини (1849-1918)
2 грудня 1848 імператор Фердинанд I Габсбург зрікся престолу. Його Наступником став Франц-Йосип I Габсбург. 

4 березня 1849 було оприлюднено «октройовану конституцію» (франц. octroyer  жалувати, дарувати), т. зв. Ольмюцьку конституцію. 

7 березня 1849 був розпущений установчий рейхсрат, який так і не завершив розгляду основних законів. Найрадикальніших депутатів було заарештовано.

За дарованою новою конституцією усі нації урівнювалися в загальному підпорядкуванні центральній владі. Створювався двопалатний парламент, в якому нижня палата обиралася населенням. Передбачалася парламентська відповідальність міністрів. Проголошувалися скасування кріпацтва, свобода віросповідання та ряд інших громадянських й політичних свобод. Кожен із 14 коронних країв у складі Австрійської імперії отримував право на свою конституцію та представницькі установи.

Для королівства Галичини і Володомирії з великим князівством Краківським і князівствами Освенціма і Затору – коронного краю Австрійської імперії зі столицею у Львові (далі  Галичини)  крайову конституцію було надано цісарським патентом 29 вересня 1850. 

Конституція налічувала 82 статті і складалася з таких розділів: «Про край» (ст.1–6); «Про крайове представництво взагалі» (ст.7–9); «Склад крайового представництва» (ст.10–55); «Компетенція крайового представництва" (ст.56–81); «Кінцеві постанови» (ст. 82).

Крайова конституція для Галичини, яка тоді також включала і Буковину, ділила край на три округи (Краківський, Львівський і Станіславський). Крайове представництво за конституцією повинно було складатися з трьох сеймових курій: Львівська – 50 депутатів, Краківська – 58 депутатів, Станіславська – 42 депутати. 

Депутати обиралися прямими виборами на строк шість років при наявності майнового цензу. Пасивне виборче право надавалося з 30-річного віку. Згідно зі ст.24 конституції сеймові курії щорічно скликалися імператором у листопаді, тривалістю чотири тижні. 

Імператорові належало право розпуску курій. Кожна сеймова курія більшістю голосів обирала голову (офіційно він йменувався президентом) і його заступника, терміном на три роки. Компетенція курій зводилася головним чином до питань господарського характеру, і їхні рішення вимагали санкції імператора. Внаслідок цього вони одержували статус крайового закону в справах, які перелічені в крайовій конституції (ст.61).

Виконавчим органом усіх трьох курій був спільний Крайовий виділ (комітет) у складі 15 членів, обраних порівну куріями. Члени комітету зобов’язані були проживати у Львові і з свого середовища обирали голову. 

Спільним законодавчим органом усіх трьох округів Галичини був Центральний виділ у складі 33 членів (15 членів Крайового виділу і по шість депутатів від кожної курії). Компетенція Центрального виділу зводилася до розгляду питань, які конституція вважала спільними для всього краю.

Намісник краю, а також президенти округів і призначені ними комісари контролювали діяльність сеймових курій і Центрального виділу, беручи в обов’язковому порядку участь у їх засіданнях (ст.35).

31 грудня 1851 Ольмюцька конституція 1849 була скасована «як така, що не відповідає умовам австрійської імперії». Водночас були скасовані всі крайові конституції і представницькі установи.

20 жовтня 1860 був ухвалений імператорський диплом («жовтневий диплом»), яким встановлювався «постійний і незмінний Основний державний закон». Нова конституція проголосила федералізацію імперії і передачу управління національними землями сеймам, які отримували широкі права у внутрішньому житті. Загальнодержавне управління покладалося на цісаря і рейхсрат у складі 100 членів, що призначалися цісарем з 300 кандидатів, обраних сеймами.

26 лютого 1861 «постійний і незмінний Основний державний закон» був доповнений імператорським патентом («лютневий патент»), разом вони склали оновлену конституцію. Права регіональних сеймів були помітно обмежені, а повноваження імперського рейхсрату істотно розширені. Останній відтепер формувався не за національно-територіальним, а за становим принципом і складався з палати панів (призначалися імператором) і палати депутатів (обиралися сеймами).

За цією конституцією Галичина отримала автономію з власним сеймом (крайовий основний закон та виборчу сеймову ординацію), а Буковина – статус коронного краю з титулом воєводства і власні органи самоуправління.

Зі змінами, які були внесені 5-ма новими конституційними законами, ухваленими 21 грудня 1867: про імперське представництво; про загальні права громадян; про урядову і виконавчу владу; про судову владу; про імператорський сан, а також спеціальним законом 1906, за яким загальне виборче право надавалося всьому населенню чоловічої статі, яке досягло 24 років, запроваджувалася загальна військова повинність, юридично визнавався цивільний шлюб та закріплювалась низка інших демократичних перетворень, конституція 1860–1861 проіснувала до розпаду Австро-Угорщини у 1918.

____________
//lawyer.org.ua/?w=r&i=67&d=306 //history.org.ua/?l=EHU&verbvar=Konstituts%B3i_Avstr%B3iskoy_imper%B3i&abcvar=14&bbcvar=18


ВИБОРЧА СЕЙМОВА ОРДИНАЦІЯ ДЛЯ ГАЛИЧИНИ

Прапор Королівства Галичини і
Володомирії (1849-1918)
Виборча сеймова ординація – додаток до цісарського патенту Франца-Йосифа I від 26 лютого 1861, який спільно з крайовою конституцією регламентував засади і процедуру виборів до Галицького крайового сейму. 

Виборча сеймова ординація визначала коло осіб, які мали право голосу на виборах до сейму. Критерієм визначення був податковий ценз. У 1-й курії право голосу мали власники табулярного майна, які сплачували не менше 100 золотих ринських реального податку на рік, у 2-й та 3-й – перші 2/3 осіб зі списку громадян, що володіють виборчим правом за громадянським законом 1849 і розташовувалися у списку відповідно до розміру сплачуваного ними податку. У 4-й курії, що охоплювала більшу частину українського населення, вибори були двоступеневими, а голосування – усним та відкритим.

Загалом у країні право голосу належало близько 10% населення. Обраними до сейму могли бути австрійські піддані, які досягли 30-річного віку і мали політичні права. Ординація встановлювала виборчі округи для всіх курій, число послів (депутатів) від кожної з них, порядок виборів з моменту оголошення виборчої кампанії до затвердження результатів виборів у сеймі.

____________
//histans.com/?termin=Vyborcha_sejmova


СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ ВЕЛИКОЇ АВСТРІЇ

Сполучені Штати Великої Австрії
(проект Аурела Поповічі, 1906)
СШВА (англ.: United States of Greater Austria, нім.: Vereinigte Staaten von Groß-Österreich– проект перетворення імперії у сполучені штати. 

Проект був запропонований у 1906 році професором Аурелом Поповічі, румуном за національністю. За проектом стояла група реформаторів на чолі із спадкоємцем престолу ерцгерцогом (великим князем) Францем Фердинандом. Проект передбачав 15 штатів та кілька німецьких анклавів (на карті вони заштриховані).

28 червня 1914 року у Сараєво Франц Фердинанд був убитий, почалася перша світова війна. Сполучені Штати Великої Австрії лишилися тільки проектом. Проте, деякі дослідники вважають, що етнографічний принцип «малювання кордонів», закладений у цьому проекті, був втілений в СРСР. 

Щодо проектів Сполучених Штатів на теренах Європи, тут варто згадати українця Георгія Андрузького. За 60 років до Поповічі у 1846 році Георгій Андрузький у своїй праці «Начерки Конституції Республіки» пропонував утворити Слов'янські Сполучені Штати.

На його думку, слов'янська республіка рівноправних штатів з центром у Києві мала бути без Росії та включати 7 автономій зі своїми президентами: 1) Україна з Галичиною, Чорномор'ям та Кримом; 2) Польща з Познанню, Литвою і Жмуддю; 3) Бесарабія з Молдавією і Валахією; 4) Остзея; 5) Сербія; 6) Болгарія; 7) Дон.


____________
//moloog.livejournal.com/7941.html
//en.wikipedia.org/wiki/United_States_of_Greater_Austria


ОТТО ФОН ГАБСБУРГ

Otto von Habsburg
ерцгерцог, старший син останнього короля Галичини та Володимирії, герцога Буковини – імператора Австро-Угорщини Карла І, європейський політик та громадський діяч, публіцист, мислитель, антифашист та антикомуніст, пан’європеєць, друг України.

Народився 
20 листопада 1912. Протягом 1916-1961  спадкоємець австрійського престолу. Після розпаду Австро-Угорщини з 1919 жив у вимушеній еміграції. У 1938 відмовився від пропозиції Гітлера очолити Австрію після її приєднання до Третього Рейху. У 1961 відмовився від пропозиції Франко стати королем Іспанії. Через п’ять років після відмови від претензій на австрійський престол у 1966 ерцгерцогу Отто було дозволено повернутися до Австрії.

Після другої світової активно виступив за обєднання Європи, розділеної війною. Підтримував діяльність Антибільшовицького Блоку Народів (АБН) – політичної організації емігрантів із СРСР та інших країн «соціалістичного табору», організованої у 1943 за ініціативи Організації Українських Націоналістів (ОУН) на таємній 1-й конференції поневолених народів Східної Європи та Азії в с. Будераж (зараз Рівненська область України). 

Отто фон Габсбург – один з організаторів і авторитетних діячів Європейської ради за свободу (ЕРС), міжнародної організації, яку було створено за ініціативи президента АБН, першого заступника голови ОУН, голови Українського Державного Правління Ярослава Стецька.

У 1973 на пропозицію президента Франції Жоржа Помпіду Отто фон Габсбург обирається міжнародним президентом Пан’європейського союзу – громадсько-політичного руху, спрямованого на обєднання усіх європейців. З 2004 р. і до кінця життя – почесний президент Пан’європейського союзу. У 1979-1999 рр. – член Європейського парламенту, представник Соціально-християнського союзу (ХСС) Німеччини.

У 2005 р у своїй доповіді на тему «Нова Європа» в університеті Джона Хопкінса у Вашингтоні він заявив, що для Європи самою великою проблемою є Росія і влада Путіна. Він сказав: 

«Путін дуже відверто заявляє про свої наміри. Гітлер чинив так само. Такі люди слів на вітер не кидають. Справа може дійти до катастрофи, якщо решта світу ніяк не реагуватиме на існуючі небезпеки».

Громадянин Німеччини, Австрії, Угорщини і Хорватії, володів дев’ятьма мовами. Автор майже чотирьох десятків книг з історії та політології. Лицар ордена Святого Януарія, лицар Мальтийского ордена, кавалер багатьох інших нагород. Отто фон Габсбург був одружений із принцесою Регіне Саксен-Мейнінгенською, яка померла у лютому 2010. Мав семеро дітей, 22 онуків і двох правнуків.

Отто фон Габсбург помер 4 липня 2011 та був похований в усипальниці Габсбургів у церкві Капуцінеркірхе у Відні.

У червні 2011 парламент Австрії дозволив представникам династії Габсбургів претендувати на пост глави держави.

З 2007 головою дому Габсбургів та сувереном ордену Золотого Руна («Знака Гідеона») є старший син Отто фон Габсбурга Карл фон Габсбург (1961 р. н.).

Отто фон Габсбург, – разом з іншим представником династії Габсбургів – Вільгельмом фон Габсбургом (Василем Вишиваним) – полковником легіону українських січових стрільців (УСС), полковником армії Української Народної Республіки (загинув 1948 у Лук’янівській в’язниці Києва), – має незабутні заслуги перед Україною, протягом усього свого життя він виступав за свободу і державне самовизначення України.

____________
//maidan.org.ua/static/news/2010/1309790098.html
//daily.tportal.hr/136678/Otto-von-Habsburg-dies.html
//ru.wikipedia.org/wiki/Габсбург,_Отто_фон
//uk.wikipedia.org/wiki/Отто_фон_Габсбург
//www.day.kiev.ua/212290


Отто фон Габсбург про європейську безпеку

Символ Пан'європейського союзу
Отто фон ГабсбургЯ твердо вірю в те, що Пан-Європа означає всю Європу в цілому. Європа в своїй основі не є економічним організмом, це співтовариство безпеки. У цьому є своя логіка, оскільки безпека є фундаментальною умовою економічного прогресу. У таких умовах нам не слід прямо зараз встановлювати кордону для Європи. Наведу один практичний приклад. Росія сьогодні не є частиною Європи, оскільки навіть колишній президент Росії Борис Єльцин визнавав, що сам не знає, європеєць він або азіат. Тому сьогодні можна говорити про наступне: якщо коли-небудь Росія відмовиться від своїх азіатських територій, що іменуються Сибіром, вона може зажадати для себе членства в Євросоюзі, але не раніше того. Це також означає, що Захід несе обов'язок бути батьківщиною для тих європейських країн, які хочуть бути європейськими.

Отто фон Габсбург: Вже сьогодні нові члени Європейського Союзу доводять, що в ряді випадків вони є більшими європейцями, ніж деякі старі члени ЄС. Хорошим прикладом є прагнення до з'єднання з Європою, яким характеризувалася боротьба за звільнення в Україні. Я хотів би включити в цей ряд такі країни, як Угорщина і Словаччина, оскільки вони грають дуже конструктивну роль в загальноєвропейських справах  як в економіці, так і в політиці.

Отто фон Габсбург: Україна і Грузія надали велику послугу Європі, і певною мірою Росії, оскільки своїми зусиллями, направленими на вступ до Євросоюзу і отримання в його рамках своєї власної національної незалежності, вони допомогли вирішити багато проблем, які існували у минулому. Ці країни проти власної волі були окуповані Червоною Армією, були захоплені Росією, яка не радилася з ними по даному приводу. І вони абсолютно очевидно продемонстрували, що хочуть бути незалежними. Це має відношення і до ряду інших регіонів, таких як Чечня. Невирішені проблеми і люди, що утримуються проти своєї волі, рано чи пізно стають отрутою в організмі, що їх містить. Якщо такі зміни сталися мирним дорогою, як було у випадку з Україною і Грузією, то це обнадійлива ознака. "United Press International" 

____________
//inosmi.ru/world/20051025/223296.html
//paneuropa.org //paneuropa.ru //ottovonhabsburg.org
Foto Schmidt/DPA/PIXSELL

Основний Закон «Самостійної України» спілки народу українського (Конституція УНП) 1905 
Конституційне питання і українство в Росії 1905 
Одвертий лист до галицько-української молодежі 1905 
Самостійна Україна 1900 
Землякам, що раз на рік збіраються на Шевченкові роковини співати гімн 1898 
Profession de foi молодих українців 1893 
Проект засад Статуту українського суспільства «Вольний Союз» - «Вільна Спілка» (Михайла Драгоманова) 1884-р 
Указ (Емський) 1876-р 
Хто хоч би жменькою землю носить, той зможе насипати гору 1872-1874, 1878-1879 
Циркуляр (Валуєвський) 1863-р 
Ще не вмерли України… 1862 
Начерки Конституції Республіки (Георгія Андрузького) 1850-р 
Книга буття українського народу 1846 
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє 1845

Похорони Отто фон Габсбурга у Відні, липень 2011 р. Фото Reuters
//news.tochka.net/ua/68225-poslednego-gabsburga-vena-pokhoronila-po-korolevski-foto/

Немає коментарів: