середу, 24 березня 2004 р.

Закон про державну мову 1918




ЗАКОН ПРО ДЕРЖАВНУ МОВУ

Центральна Рада ухвалила:

§1. Всякого роду написи, вивіски тощо на торговельно-промислових, банкових та подібних закладах і конторах повинні писатися державною українською мовою, крім інших мов (коли б такими мовами ті написи були написані); при тім написи українською мовою мають бути на основній частині всього напису, на чільнім місці.

§2. Ця постанова має силу і до всякого роду виробів, виготовлених на території Республіки, які мають етикетки, написи.

§3. По всіх торговельно-промислових, банкових і т.п. закладах і конторах, які зобов'язані давати публічні справоздання, мовою в діловодстві має бути державна українська.

§4. Губерніальні, повітові і міські комісари чи заміняючі їх установи та особи мають видати обов'язкові, на підставі цього закону, постанови, даючи на виконання означеного в §1 термін до 2-3 тижнів, на виконання означеного в §2, 3 - до 3 місяців, і караючи невиконання цих постанов в перший раз штрафом в 1 тис. руб., а при неоплатності - арештом до 2 місяців, в 2-м разі - штрафом 3 тис. руб. з заміною при неоплатності арештом до 3 місяців.

____________
Нова Рада. - 1918. - 24 березня
Хрестоматія з історії держави і права України
//www.textbooks.net.ua/content/view/1006/17/

Конституція Української Народної Республіки (Статут про державний устрій, права і вольності УНР) 1918 
Лист Сергія Шелухіна до Всеволода Голубовича з проханням вжити заходи для українізації державних установ 1918 
Від бою під Крутами минуло 54 дні 

неділю, 14 березня 2004 р.

Конституция Украинской Социалистической Советской Республики (УССР) 1919



КОНСТИТУЦИЯ 
УКРАИНСКОЙ СОЦИАЛИСТИЧЕСКОЙ СОВЕТСКОЙ РЕСПУБЛИКИ 

утвержденная Всеукраинским съездом Советов в заседании 10-го марта 1919 года и принятая в окончательной редакции Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом в заседании 14-го марта 1919 г.

I. ОСНОВНЫЕ ПОЛОЖЕНИЯ

1. Украинская Социалистическая Советская Республика есть организация диктатуры трудящихся и эксплоатируемых масс пролетариата и беднейшего крестьянства над их вековыми угнетателями и эксплоататорами — капиталистами и помещиками.

2. Задачею этой диктатуры является осуществление перехода от буржуазного строя к социализму, путем проведения социалистических преобразований и систематического подавления всех контр-революционных поползновений со стороны имущих классов; вслед за выполнением этих задач, диктатура исчезнет, а вслед за нею, после окончательного оформления будущего коммунистического строя, исчезнет и государство, уступив место свободным формам общежития, построенного на началах организации всеобщего труда на всеобщую пользу и братской солидарности людей.

3. В видах осуществления своей основной задачи Украинская Социалистическая Советская Республика:
а) проводит в жизнь мероприятия, непосредственно направленные в сторону уничтожения существующего экономического строя, выражающиеся в отмене частной собственности на землю и все другие средства производства;
б) в области строительства государственной жизни закрепляет власть за рабочим классом, устанавливая право участия в осуществлении государственной власти исключительно для трудовых масс и совершенно устраняя господствующие классы от такового участия;
в) создает для трудовых масс исключительную возможность пользоваться политическими правами (свободой устного и печатного слова, собраний и союзов), устраняя от пользования этими правами господствующие классы и примыкающие к ним по своей политической позиции общественные группы;
г) организует вооруженную защиту завоеваний социалистической революции привлечением к этой защите всех трудовых элементов страны.

4. Решительно разрывая с прошлым, стремясь уничтожить, вместе с делением общества на классы, также и национальный гнет и национальную рознь, Украинская Социалистическая Советская Республика заявляет о своей твердой решимости войти в состав Единой Международной Социалистической Советской Республики, как только создадутся условия для ее возникновения; вместе с тем, Украинская Социалистическая Советская Республика заявляет о своей полной солидарности с ныне существующими уже Советскими Республиками и о своем решении вступить с ними в теснейшее политическое объединение для совместной борьбы за торжество мировой коммунистической революции и в теснейшее сотрудничество в области коммунистического строительства, мыслимого только в международном масштабе.

5. Власть трудящихся масс на территории Украинской Социалистической Советской Республики осуществляется Советами Рабочих, Крестьянских (Селянских) и Красноармейских Депутатов и другими органами власти по выбору Советов.

II. КОНСТРУКЦИЯ СОВЕТСКОЙ ВЛАСТИ

А. Организация Центральной Власти

6. Ведению Центральной Советской Власти на Украине подлежат:
1) все вопросы общегосударственного значения, в частности:
а) утверждение, изменение и дополнение Конституции;
б) установление и изменение границ Республики;
в) сношения с иностранными государствами, в частности, объявление войны и заключение мира;
г) установление основ организации вооруженных сил;
д) общее руководство внутренней политикой;
е) гражданское, уголовное и процессуальное законодательство;
ж) установление основ социалистического строительства в области народного хозяйства;
з) заведывание денежной системой и организация финансового хозяйства Республики;
и) государственный контроль над деятельностью Советской Власти, в частности, над правильностью, закономерностью и целесообразностью денежных расходов.
2) Все не имеющие общегосударственного значения вопросы, которые будут приняты к рассмотрению органами Центральной Советской Власти.

7. Органами Центральной Советской Власти являются:
1) Всеукраинский Съезд Рабочих, Крестьянских (Селянских) и Красноармейских депутатов.
2) Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов.
3) Совет Народных Комиссаров.

8. Съезд Советов созывается Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов не реже двух раз в год, а по усмотрению Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета может быть созываем и чаще.

9. Порядок избрания на Съезд устанавливается Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов.

10. Съезд Советов является высшей властью Украинской Социалистической Советской Республики; в период между двумя съездами таковой властью является Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов. Из числа вопросов, означенных в ст. 6, исключительному ведению Съезда подлежат: вопрос, означенный в п. «а», а также, с изъятием, указанным в примечании к ст. 13, вопросы об объявлении войны и заключении мира.

11. Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов и Съезд дают общее направление деятельности Рабоче-Крестьянского Правительства и всех органов Советской власти в стране; в частности, исключительному ведению Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета подлежат: избрание и смещение Народных Комиссаров и Председателя Совета Народных Комиссаров, распределение государственных доходов и сборов между центральной и местной властью, а также разрешение вопросов, означенных в ст. 19 Конституции; вопросы, означенные в п.п. «б», «в», «г» и «ж», а также утверждение годичного бюджета, решаются властью как Съезда, так и Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов.

12. Всеукраинский Центральный Исполнительный Комитет Советов ответственен перед Всеукраинским Съездом Советов и избирается последним в количестве, определяемом Съездом на срок до следующего Съезда; Совет Народных Комиссаров ответственен перед Всеукраинским Съездом Советов и Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов.

Примечание. Выбывающие члены Центрального Исполнительного Комитета замещаются по постановлениям последнего.

13. Другие вопросы, относящиеся к области законодательства и общего управления страной, также разрешаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов с изъятием, указанным в ст. 16.

Примечание. Вопросы об объявлении войны и заключении мира решаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов в случае срочности, при невозможности своевременного созыва Съезда Советов.

14. Заведыванне отдельными отраслями управления страною возлагается на особые отделы Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов — Народные Комиссариаты во главе с Заведывающими, избираемыми Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов. Число, предметы ведомства отделов и их внутренняя организация устанавливаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов.

15. Совет Народных Комиссаров состоит из Председателя и Народных Комиссаров, в число которых входят:
а) все Заведывающие особыми отделами Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов (ст. 14),
б) другие лица, особо избираемые Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов по его усмотрению. Члены Совета Народных Комиссаров во всякое время могут быть смещаемы властью Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов.

16. Совет Народных Комиссаров в праве принимать к своему рассмотрению все вопросы и дела, относящиеся к области законодательства и общего управления страной, но в праве разрешать собственной властью те или иные вопросы или дела лишь по общему или специальному полномочию Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов; при отсутствии такого уполномочия, решения Совета Народных Комиссаров представляются на утверждение Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов.

Примечание. Вопросы, означенные в ст. 10 и 11, не могут быть передаваемы на окончательное разрешение Совета Народных Комиссаров.

17. Звание Народного Комиссара принадлежит исключительно членам Совета Народных Комиссаров У.С.С.Р. и никакими иными представителями Советской Власти, как в центре, так и на местах, присвоено быть не может.

Б. Организация Советской Власти на местах

18. Органами Советской Власти на местах являются:
а) Советы Рабочих, Крестьянских (Селянских) и Красноармейских Депутатов (городские и сельские) и выбираемые ими Исполнительные Комитеты (Исполкомы);
б) Съезды Советов (губернские, уездные и волостные), а также избираемые ими Исполнительные Комитеты (Исполкомы).

19. Срок и порядок избрания местных органов Советской Власти, норма представительства и общее положение относительно внутренней организации этих органов, разграничение предметов ведомства и власти между ними, равно, как разграничение таковых между ними и органами Центральной Советской Власти, устанавливаются Всеукраинским Центральным Исполнительным Комитетом Советов.

20. Правом избирать и быть избранными в Советы пользуются независимо от вероисповедания, национальности, оседлости и т. п. следующие, обоего пола, граждане У.С.С.Р., коим ко дню выборов исполнилось 18 лет:
а) все, добывающие средства к жизни производительным и общественно полезным трудом, а также лица, занятые домашним хозяйством, обеспечивающим для первых возможность производительного труда, как-то: рабочие и служащие всех видов и категорий, занятые в промышленности, торговле, сельском хозяйстве и проч., крестьяне и казаки-земледельцы;
б) солдаты Красной Армии и матросы Красного Флота;
в) граждане, не входящие в категории, перечисленные в п. п. «а» и «б», вследствие утраты трудоспособности, надлежащим образом удостоверенной.

Примечание 1. Местные Советы могут, с утверждения Центральной власти, понижать установленную в настоящей ст. возрастную норму.

Примечание 2. Иностранцы, принадлежащие к рабочему классу и трудовому крестьянству, также пользуются избирательным правом.

21. Не избирают и не могут быть избранными следующие лица, хотя бы они и входили в одну из вышеизложенных категорий:
а) лица, прибегающие к наемному труду с целью извлечения прибыли;
б) лица, живущие на нетрудовой доход, как-то: % % с капитала, доходы с предприятий, поступления с имущества и т. п.;
в) частные торговцы, торговые и коммерческие посредники;
г) монахи и духовные служители церквей и религиозных культов;
д) служащие и агенты бывшей полиции, особого корпуса жандармов и охранных отделений, а также члены царствовавшего в России дома;
е) лица, признанные в установленном порядке душевно-больными или умалишенными, а равно лица, состоящие под опекой;
ж) лица, осужденные за корыстные или порочные преступления, на срок, установленный законом или судебным приговором.

III. ДЕКЛАРАЦИЯ ПРАВ И ОБЯЗАННОСТЕЙ ТРУДЯЩЕГОСЯ И ЭКСПЛОАТИРУЕМОГО НАРОДА УКРАИНЫ

22. В видах всестороннего проведения начала диктатуры пролетариата и беднейшего крестьянства Украинская Социалистическая Советская Республика предоставляет трудящимся массам всю полноту прав и возможностей в области общественной и политической жизни.

23. В соответствии с этим общим положением, в видах обеспечения за трудящимися действительной свободы совести, а также пресечения возможности использовать религию и церковь в интересах сохранения классового строя, церковь отделяется от государства, и за всеми гражданами признается право пропаганды религиозных учений, не преследующих никаких социальных и политических целей, а также антирелигиозных учений, по духу своему не противоречащих коммунистическому мировоззрению.

24. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы выражения своих мнений, У.С.С.Р. уничтожает зависимость печати от капитала и предоставляет в руки рабочего класса и крестьянской бедноты все технические и материальные средства к изданию газет, брошюр, книг и всяких других произведений печати и обеспечивает их свободное распространение по всей стране.

25. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы собраний, У.С.С.Р., признавая право трудящихся Советской Республики свободно устраивать собрания, митинги, шествия и т. п., предоставляет в распоряжение рабочего класса и крестьянской бедноты все пригодные для устройства народных собраний помещения с обстановкой, освещением и отоплением.

26. В целях обеспечения за трудящимися действительной свободы союзов, У.С.С.Р., сломив экономическую и политическую власть имущих классов и этим устранив все препятствия, которые до сих пор мешали в буржуазном обществе рабочим и крестьянам пользоваться свободой организации и действия, оказывает рабочим и беднейшим крестьянам всяческое содействие, материальное и иное, для их объединения и организации.

27. В целях обеспечения за трудящимися действительного доступа к знанию, У.С.С.Р. ставит своей задачей предоставить рабочим и беднейшим крестьянам полное всестороннее и бесплатное образование.

28. У.С.С.Р. признает труд обязанностью всех трудящихся Республики и провозглашает лозунг: «Не трудящийся да не ест».

29. В целях всемерной охраны завоеваний Великой Рабоче-Крестьянской Революции, У.С.С.Р. признает обязанностью всех трудящихся Республики защиту социалистического отечества и устанавливает всеобщую воинскую повинность. Почетное право защищать революцию с оружием в руках предоставляется только трудящимся; на нетрудовые же элементы возлагается отправление иных военных обязанностей.

30. Исходя из солидарности трудящихся всех наций, У.С.С.Р. предоставляет все политические права украинских трудящихся граждан иностранцам, проживающим на территории Украинской Республики для трудовых занятий и принадлежащим к рабочему классу или к не пользующемуся чужим трудом крестьянству.

31. У.С.С.Р. предоставляет право убежища всем иностранцам, подвергающимся преследованиям за религиозные преступления, а также за преступления, направленные против правительств, защищающих интересы буржуазных классов.

32. У.С.С.Р., признавая равные права за трудящимися, независимо от их расовой и национальной принадлежности, объявляет противоречащим основным законам Республики установление или допущение каких-либо привилегий или преимуществ на этом основании, а равно какое бы то ни было угнетение национальных меньшинств или ограничение их равноправия.

33. Руководствуясь интересами рабочего класса в целом, У.С.С.Р. лишает политических прав отдельных лиц и отдельные группы, которые пользуются этими правами в ущерб интересам коммунистической революции.

IV. О ГЕРБЕ И ФЛАГЕ У.С.С.Р.

34. Герб У.С.С.Р. состоит из изображения на красном фоне в лучах солнца золотых серпа и молота, окруженных венцом из колосьев и надписью на русском и украинском языках:
1) У.С.С.Р.
2) Пролетарии всех стран, соединяйтесь.

35. Торговый, морской и военный флаг У.С.С.Р. состоит из полотнища красного (алого) цвета, в левом углу которого — у древка, наверху, помещены золотые буквы «У.С.С.Р.» или надпись «Украинская Социалистическая Советская Республика».

г. Харьков, 10 – 14 марта 1919 года.

Президиум III-го Всеукраинского Съезда Советов: 
Х.Раковский, Г.Пятаков, А.Бубнов, Э.Квиринг.

Президиум Всеукраинского Центрального Исполнительного Комитета Советов: В.Затонский, А.Хмельницкий.

Конституційні акти України. 1917 - 1920. Невідомі конституції України, К.: Філософська і соціологічна думка, 1992 г.

____________
//search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/Const28.html
//gska2.rada.gov.ua/site/const/istoriya/symbols1929.html



Постановление ВУЦИК об утверждении 
Конституции УССР. 14 марта 1919 г. Ф. 1, оп. 1, спр. 13, арк. 1
//www.archives.gov.ua/Sections/Zyzd-Rad/CDAVO/index.php?14#photo

Список делегатов III Всеукраинского 
съезда Советов. 1919 г. Ф. 1, оп. 1, спр. 8, арк. 7
//www.archives.gov.ua/Sections/Zyzd-Rad/CDAVO/index.php?10#photo


Украинская Социалистическая Советская Республика (Українська Соціалістична Радянська Республіка, абр. - УСРР) была провозглашена как самостоятельное государство 10 марта 1919 года на III Всеукраинском съезде советов, прошедшем 6-10 марта в Харькове.

Президиум III-го Всеукраинского Съезда Советов:

Христиан Георгиевичем Раковский (Кристя Станчев) –
расстрелян в 1941 г.,
Георгий Леонидович Пятаков – расстрелян в 1937 г.,
Андрей Сергеевич Бубнов – расстрелян в 1938 г.,
Эммануил Ионович Квиринг – расстрелян в 1937 г.


Президиум Всеукраинского Центрального 
Исполнительного Комитета Советов:

Владимир Петрович Затонский – расстрелян в 1938 г.,
Александр Исаакович Хмельницкий (первый Министр юстиции Советской Украины) – расстрелян белочехами на двадцатом году жизни в 1919 г.

Союзный рабоче-крестьянский договор между Российской Социалистической Федеративной Советской Республикой и Украинской Социалистической Советской Республикой 1920
Постановление Всеукрревкома О распространении на УССР декретов РСФСР 1920 
Манифест Временного Рабоче-Крестьянского правительства Украины 1918
Конституция Российской Социалистической Федеративной Советской Республики (РСФСР) 1918 
Украинская Советская Федеративная Народная Республика (Народный Секретариат УСФНР) 1918
(ІІ) Декларация прав трудящегося и эксплуатируемого народа 1918 
Декрет Центрального Исполнительного Комитета О роспуске Учредительного Собрания 1918 
(І) Декларация прав трудящегося и эксплуатируемого народа 1918 
Конфликт революций. Центральный Совет и Совет Народных Комиссаров («Генеральский» и Народный Секретариат УНР) 1917-1918 
Декларация прав народов России (Иосифа Сталина) 1917 
Съезд Народов и Областей России (Михаила Грушевского) 1917
Манифест Михаила Романова (Учредительное Собрание) 1917 
Величайший Манифест (отречение Николая ІІ) 1917 
Письмо Исполнительного комитета Александру ІІІ («Самая смелая и страшная петиция о правах») 1881 
Народная Воля (Учредительное Собрание) 1879-1881 
Земля и Воля 1878

Стенограмма III Всеукраинского съезда Советов. 6-10 марта 1919 г. 
Ф. 1738, оп. 1, спр. 4, арк. 49, 55, 286
//www.archives.gov.ua/Sections/Zyzd-Rad/CDAVO/index.php?11#photo
Диаграмма численного и партийного состава III Всеукраинского съезда Советов. 6-11 марта 1919 г. Ф. 1, оп. 1, спр. 8, арк. 35-36
//www.archives.gov.ua/Sections/Zyzd-Rad/CDAVO/index.php?13#photo
Конституция УССР, утверждена III Всеукраинским съездом Советов. 
10 марта 1918 г. Ф. 1, оп, 1, спр. 12, арк. 12 зв., 13
//www.archives.gov.ua/Sections/Zyzd-Rad/CDAVO/index.php?12#photo
"Статья 35. Торговый, морской и военный флаг У.С.С.Р. состоит из полотнища красного (алого) цвета, в левом углу которого у древка, наверху, помещены золотые буквы У.С.С.Р. или надпись Украинская Социалистическая Советская Республика"
Можно предположить, что, как описание флага было повторено из Конституции РСФСР, так и рисунок флага Украинской ССР был создан по образу и подобию рисунка флага РСФСР 1918-1937 годов, т.е. аббревиатура «У.С.Р.Р.» (возможно, стилизованная под славянский стиль, как и на флаге РСФСР) была изображена в красном крыже (кантоне), отделенном узкими золотыми полосками от остальной части полотнища
Постановлением ВУЦИК от 10 августа 1921 года был утверждён торговый флаг Украины - "красное поле с золотыми буквами УССР в левом углу в золотой рамке"
27 июля 1921 года Постановлением ВУЦИК был утверждён флаг рыболовных судов: "Всем судам, входящим в состав рыбопромыслового флота У.С.С.Р, присваивается красный флаг с белыми буквами "У.С.С.Р." крупного размера по середине флага. Отношение ширины (высоты) флага к его длине - 1:2. Под буквами "У.С.С.Р." - изображается белая рыба, по длине своей равная половине длины флага, а по ширине - 1/8". По материалам книги В.Соколова "Флаги Российской империи и СССР в документах"
//www.vexillographia.ru/ukraine/UkSSR.htm

четвер, 11 березня 2004 р.

Одвертий лист до галицької молодежі 1905


ОДВЕРТИЙ ЛИСТ ДО ГАЛИЦЬКОЇ [ГАЛИЦЬКО-УКРАЇНСЬКОЇ*] 
МОЛОДЕЖІ

Те, що я хочу сказати Вам, мої молоді приятелі, таке велике й радісне і заразом таке важке та прикре, що я бажав би, щоб се сказали Вам якісь авторитетніші від мене уста, щоб се сказав Вам хтось, кого Ви найбільше любите і поважаєте і кому найбільше довіряєте, щоб воно могло ввійти в Ваші серця як могутній імпульс до нового життя, як вітхнення до нової праці, до перебудови Вашого власного «я» відповідно до нового світогляду.

Дожили ми великих, переломових подій. Те, що наповняло наші серця тугою і завистю при читанні подій таких бурливих літ, як 1789 або 1848, тепер на наших очах. І не то на наших очах: бурлива хвиля історії захапує нас самих, ставить нашу націю майже в центрі випадків.

Схід Європи, а в тім комплексі також наша Україна, переживає тепер весняну добу, коли тріскає крига абсолютизму та деспотизму, коли народні сили серед страшних катастроф шукають собі нових доріг і нових форм діяльності, коли невимовне горе, вдіяне народам дотеперішнім режимом, порушило найширші верстви і найглибші інстинкти людської душі до боротьби, якої результатом мусить бути повний перестрій зразу державного, а далі й громадського, соціального порядку Росії, а в тім комплексі й України.

Ви, молоді приятелі, що з зацікавленням читаєте новини з Росії, чи подумали Ви про значення тих подій для нашої нації, для нас усіх, для кождого з нас особисто? Адже ж всесвітня історія не історія героїв, а історія масових рухів і перемін; а ми ж кождий особисто хіба не часть тої маси, яка сими подіями покликана до руху та переміни? Чи подумали Ви над сим, куди можуть повести нас ті рухи, якою луною в особистім житті кождого з нас можуть відбитися ті переміни і які обов'язки на кождого з нас накладає теперішня хвиля? 

Мені здається, що як люди, обдаровані свідомістю і даром думки, ми всі повинні про се думати, думати більше й інтенсивніше, ніж про все інше, що нас цікавило досі. Бо приходить велика доба, і горе нам, горе нашій нації, коли велика доба застане нас малими і неприготованими!

Велика доба для нашої нації почнеться з хвилею, коли в Росії упаде абсолютизм. Остатні події показують, що той упадок уже не за горами. Коли вірити рескриптові царя до міністра Булигіна, яким поручено міністрові поробити приготування до скликання вибраних репрезентантів народу на наради в справах державних, то виходило би, що сей упадок уже наступив, бодай у принципі. Звісно, тому царському рескриптові не можна признавати серйозного значення, але й се також симптом упадку самодержавства, що на такі рескрипти ніхто не звертає особливої уваги; значить, історія вже попливла іншим руслом.

Упадок абсолютизму в Росії — що він значить для нас? Який наступник замінить його?

Сей наступник, то не жоден таємний незнайомий, не жоден сфінкс із закритим лицем. Він давно відомий і виразно зазначив свою фізіономію вже в дотеперішній історії Росії: се буде лібералізм капіталістичного складу. Се буде ліберальний, по-європейськи освічений російський дідич, польський шляхтич, багатий фабрикант, купець, адвокат, професор, журналіст, лікар і в якійсь невеличкій мірі інтелігентний пролетарій. Ось хто надасть фізіономію новому режимові Росії — капітал і інтелігенція. Історичні дворянські традиції в Росії не сильні і такого феодального, конституційним покостом[1] від біди помальованого режиму, який маємо в Галичині, — в Росії і на Україні, мабуть, не буде. Певна річ, російський лібералізм виявляє вже тепер і виявить по своїм запануванні інші, так само небезпечні прикмети. Він сильно теоретичний і доктринерський, а доктринери, навіть ліберальні, все і всюди бували найгіршими і найшкідливішими політиками. 

Доктрина — се формула, супроти якої уступають на задній план живі люди й живі інтереси. 

Доктрина — се уніформ, стрихулець[2], ворог усяких партикуляризмів. Доктрина — се зроду централіст, що задля абстрактних понять не пощадить конкретних людей і їх конкретного добробуту. Ми, українці, бачили досі мільйони прикладів, як знущався над живими людьми й націями абсолютизм, узброєний трьома доктринами: православіє, самодержавіє й обрусеніє. Сі доктрини ввійшли занадто глибоко в тіло і кров російської суспільності, щоб тепер, коли при кермі замість всевладного чиновника стане всевладний російський ліберал, ми могли надіятися наглої і основної зміни в самім режимі. Нехай і так, що доктрина православія стратить своє жало ексклюзивності (ліберал тим і ліберал, що до обрядових доктрин йому байдуже); але доктрина самодержавія й обрусенія дуже легко може подати собі руку з ліберальним доктринерством: вистарчить замість самодержавної особи поставити самодержавну ідею — ідею нероздільності й єдності Росії, непорушності російського великодержавного становища і фундаментального, кат'екзохен державного становища «русского», т. є. великоруського народу, — і маємо знов продовження дотеперішньої політики руйнування, визискування та оглуплювання окраїн для «добра» центра, маємо національний автократизм у ліберальнім і конституційнім плащі, на взір угорського.

Задатків для такого ліберального автократизму бачимо в російській суспільності дуже багато. Їх систематично плекала і підготовлювала вся дотеперішня чиновницько-автократична школа, привчаючи суспільність ігнорувати все органічно виросле, своєрідне, партикулярне й індивідуальне, погорджувати ним як дрібним і ретроградним або ломити його як незгідне з одноцільним характером Росії (безцільне і безглузде топтання України, Польщі, Литви, Фінляндії і т. д.). Тільки там, де сей доктринерський автократизм стрічав діяльний, організований, елементарний опір, — у Польщі, в Фінляндії, потроху в Литві, — він нарешті виявляв склонність до концесій, а бодай до якихось пертрактацій[3]

Доктринерові, засліпленому в своїх формулах, можуть заімпонувати тільки тверді факти, об які він раз-другий розіб'є собі голову.

Найменше такого опору знаходив собі автократичний доктринаризм на Україні. Не тому лише, що українське слово було сковане і закнебльоване[4], а головно тому, що велика часть світлих українців, вихована в тих самих ідеях автократичного доктринерства, й сама ігнорувала свій український партикуляризм, у душі стидалася його, в душі признавала себе gentе Ukraiпі, паtіопе Rиssі[5], в душі й явно дорожила й дорожить фантомом «великої, неподільної Росії».
Перед українською інтелігенцією відкриється тепер, при свобідніших формах життя в Росії, величезна дійова задача — витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла, та при тім податний на присвоювання собі в якнайширшій мірі і в якнайшвидшім темпі загальнолюдських культурних здобутків, без яких сьогодні жодна нація і жодна хоч і як сильна держава не може остоятися.

Величезні трудності тої задачі стануть Вам ясно перед очима, коли подумаєте про той стан, у якім застає Україну нова доба. Без власних шкіл і без виробленої освітньої традиції, без перейнятого освітніми і народолюбними думками духовенства, без популярного і вищого письменства, яке могло би бодай на першій гарячій порі заспокоювати всі духові потреби величезної маси, без преси, яка могла б ясно держати і систематично боронити стяг національності та приложеної до місцевих потреб, свобідної культурної праці, без надії на сильну фалангу вповні свідомих і на висоті сучасної освіти стоячих репрезентантів у законодатних тілах і без міцної опори в масах народу та інтелігенції навіть для тих немногих репрезентантів, що забажають вповні відповісти своїй національній і культурній задачі, наша Україна готова знов опинитися в ролі ковадла, на якому різні чужі молоти вибиватимуть свої мелодії, або в ролі крілика, на якому різні прихильники вівісекції будуть доконувати своїх експериментів.

От тут і стає перед нами, галичанами, а особливо перед Вами, молоді приятелі, велика історична задача — допомогти російській Україні в тяжких переломових хвилях і потім, у печатках, у закладинах великої праці — здвигнення нашої національної будови в усій її цілості. Перед Вами стоїть задача й обов'язок — віддячитися російській Україні за все те духове й матеріальне добро, яке вона досі давала нам. Чи і наскільки ми почуємося до того обов'язку, чи і наскільки совісно, розумно, обдумано візьмемося до його сповнювання, від того буде залежати в дуже великій мірі наша будущина яко нації, здібної зайняти місце в хорі інших культурних націй.

Досі я ждав і надіявся, що хтось ближчий Вам і авторитетніший для Вас забере голос у сій справі, що наша щоденна преса зверне на неї свою увагу, що підіймуть її ті, що люблять видавати себе за батьків і провідників народу. На жаль, я не діждався сього. Значна часть тих наших світочів, опанована театральним питанням, не бачить поза ним світа; інші, що заховали собі в тій справі незалежність суду і дивляться на неї критично, не мають чи сили, чи відваги піднести свій голос і вказати ясно і виразно величність теперішньої хвилі і великий трагізм нашого положення в ній і неминучу конечність — якнайшвидше, якнайосновніше змінити курс нашого національного корабля, настроїти всі наші думки, плани, програми на інший діапазон. 

Ми мусимо навчитися чути себе українцями— не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів. 

І се почуття не повинно у нас бути голою фразою, а мусить вести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі без виїмка — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в її етнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитися з її природними засобами та громадськими болячками і засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліли кождим її частковим, локальним болем і радувалися кождим хоч і як дрібним та частковим її успіхом, а головно, щобми розуміли всі прояви її життя, щоб почували себе справді, практично частиною його.

Не забувайте, що ми досі в Галичині жили з національного погляду крайнє ненормальним життям. Велика більшість нашої нації лежала безсильна, закнебльована, а ми, маленька частина, мали свободу рухів і слова. І нам іноді здавалося, що ми — вся українська нація, що ми її чільні ряди, її репрезентанти перед світом. Тепер, коли на російській Україні не сьогодні то завтра повстануть десятки таких центрів, якими тепер являються Львів та Чернівці, ся наша передова роля скінчилася. Ми мусимо почувати себе не піонерами, але рядовими в великім ряді і не сміємо своїх дрібних, локальних справ виставляти як справи всенародні, своїх дрібних персональних амбіцій висувати на першу лінію загального інтересу.

Тепер навіть наші основні національні питання, хоч довго ще не зійдуть із денного порядку, мусять підпасти значній переміні фронтів. Нам треба ясно зрозуміти і відчути і мати на тямці, що польсько-українське питання не буде відтепер рішатися у Львові, але обхопить бойову лінію безмірно ширшу і кождий його етап буде рішатися і у Львові, і в Чернівцях, і в Кам'янці-Подільськім, і в Житомирі, і в Києві. Так само наша галицька та буковинська боротьба з москвофільством відтепер мусить виглядати зовсім інакше, бо й її терен розшириться безмірно, а її зміст поглибиться відповідно до того, як вона розростеться до розмірів боротьби всеукраїнського національного почуття з винародовляючими претензіями «державної» великоруської нації. І наші відносини до євреїв мусять улягти значній переміні, коли нашій нації прийдеться «автономно» гоїти гнилі рани, завдані їй московським чиновництвом через ціловікове нагромаджування жидів на нашій території при помочі т. зв. «черти осідлості» та через варварські та нелюдські експерименти урядового аранжування антижидівських розрухів, щоб ними відводити від себе вибухи народної розпуки та обурення.

І всі, всі наші національні та громадські питання мусять улягти основній переміні, коли впадуть дотеперішні китайські стіни, які ділять нас від України. (Наша література і преса мусить перейти на вищий рівень, коли не захоче гинути в конкуренції з тим типом літератури і преси, що виробився в Росії, невважаючи на цензурний тиск, а може, власне завдяки йому). Тісніші, частіші, ближчі зносини з закордоновими українцями мусять виробити у нас ширший, свобідніший світогляд, щиріші і свобідніші товариські форми, як ті, що виробилися у нас під шляхетсько-польськими або буршівсько-німецькими впливами. Наш голосний, фразеологічний та в більшій частині нещирий, бо ділами не попертий патріотизм мусить уступити місце поважному, мовчазному, але глибоко відчутому народолюбству, що виявляє себе не словами, а працею. Наша масова інерція, що приймає безкритично слова тих, які сим чи іншим припадком були поставлені «на чоло народу», стали послами, професорами, головами товариств і т. і., мусить уступити місце живій, критичній праці думок і готовності — все і всюди подати й свій голос у загальній справі, виконувати діяльно, на власне ризико, але з повною свідомістю своє горожанське право. Наша аж до границь безхарактерності посунена толеранція хиб та слабостей наших ближніх, навіть тоді, коли вони зі сфери приватних відносин переходять у сферу товариської та громадської діяльності, мусить уступити місце живішому моральному почуттю і енергічнішій реакції проти усякої моральної гнилизни, що грозила б розпаношитися в наших товариських відносинах. Інакше, мої дорогі приятелі, ми тут, у Галичині та Буковині, замість духового центру України зробимося гнилим і смердючим боляком, який з обридження оминатиме кождий свідомий українець, що заховав іще живе почуття самоповаги.

Отеє моральне переродження, яке вповні доконається, певно, не швидко, аж наслідком праці поколінь, та до якого імпульс кождий із нас повинен дати сам собі, власною постановою, буде першою умовою можності тіснішого, дружного і продуктивного співділання нашого з закордоновими українцями. Якби Ви знали, мої молоді приятелі, скільки зневіри, розчарувань та знеохоти нагромадили дотеперішні зносини галичан та буковинців із Україною, скільки сорому та прикрості робили не раз українцям наші «національні», а властиво місцеві хиби — неточність, балакучість та пустомельство, брак характерності, індиферентність та моральна грубошкірність, байдужність до важних загальних справ, а завзятість у дрібницях, пуста амбітність та брак самокритики, парадування європейськими формами при основній малоосвітності та некультурності, якби Ви знали і відчували се так, як сього вимагає теперішня хвиля, то я не сумніваюся, що в серці кождого з Вас знайшлась би моральна сила, щоб сказати собі і покласти Ганнібалову присягу[6]: віднині доложу всякого зусилля, щоб увільнитися від тих хиб, поводитися краще, працювати пильніше над собою.

Та все те кажу лише для Вас, особливо для тих, хто захоче мати зносини з українцями, щоб охоронити його і тих, із ким він буде мати зносини, від прикрих розчарувань. А головна річ у тім, чим можемо ми, галичани й буковинці, в разі свобідніших відносин у Росії, допомогти Україні. На капітали ми не багаті, та й не капіталів потребуватимуть від нас українці. Так само дурять себе ті галичани та буковинці, які вже тепер облизуються, надіючися, що свобода в Росії створить їм дорогу до роблення інтересів, до корисних посад та сутих доходів без праці. Певна річ, у порівнянні до нашої заробкової мізерії російські відносини не одному можуть видатися блискучими, але не треба забувати, що на легкі заробітки та на масні посади всюди конкурентів багато, а спеціально Росія багата на таких «ташкентців»[7], із якими наші кандидати не легко витримають конкуренцію. Та й не «ташкентців», не аферистів, не спекулянтів на легкий хліб потребує від нас Україна, і коли ми нічого іншого, ліпшого не зуміємо дати їй, тоді сором і ганьба нам!

Не заімпонуємо ми українцям і своєю інтелігенцією, своїм рівнем теоретичної освіти. Лиха доля змусила нас виростати і вчитися в краю, де завдяки шляхетському режимові наука вважається небезпечним оружжям, якого не слід давати в руки суспільності, де шкільне навчання в самім зароді затруєне конфесійними, політичними та національними передсудами, де свобідна критика виелімінувана з виховання, де панує т. зв. Brotstudium, навчання для хліба, для кар'єри, навчання, тісне та далеке від тої широкої гуманності, що лежить в основі західноєвропейського, а подекуди навіть російського вищого шкільництва. Отже, й тут не багато чим можемо стати в пригоді українцям. Щонайбільше хіба яко вчителі язиків — німецького, польського, потроху класичних, бо наука язиків у наших школах трактується справді ліпше, як у російських. Хоча й тут треба сказати, що останні роки зазначили поворот на гірше, і, приміром, знання німецького язика, яке виносять молодші генерації з галицьких гімназій, може довести до розпуки всякого, хто ставив би до того знання якоїсь хоч трохи вищої вимоги[8].

Подумає дехто, що бодай нашими шкільними книжками, що обіймають уже повний курс народної і середньої школи, можемо прислужитися українцям. На жаль, треба сказати, що й ся надія марна. Наші шкільні підручники, знов-таки в значній мірі завдяки пануючому в Галичині режимові, переважно неоригінальні, основані на перестарілих педагогічних принципах, а деякі надто такі далекі від рівня сучасної науки (приміром, природописні), що про безпосереднє користування ними в українських школах у Росії не може бути ані бесіди і вони щонайбільше можуть пригодитися авторам нових підручників задля своєї термінології.

Та проте є у нас дещо таке, що може стати в пригоді українцям у Росії. Маю на думці той практичний смисл, привичку більше додивлятися до конкретних фактів, як до теорій, і більше вироблену привичку до публічного життя, до організацій і парламентаризму. Надто довголітня боротьба за національні права виробила у нас певну традицію і немалий засіб досвіду в таких справах, що все може дуже пригодитися тепер, коли й російську Україну жде перспектива проходити ту саму школу поміж двома огнями — польським і московським. Правда, і ті добрі прикмети в душній галицькій атмосфері дуже часто переходять на хиби, на тісноворість, боязливість, байдужність до всяких смілих поривів і заскорузлість у своїм тіснім кружку, та тут уже певно нове історичне життя в ширших межах само собою швидко здужає усунути ті хиби.

Я бажаю тільки одного — звернути Вашу увагу, молоді приятелі, звернути увагу всеї суспільності на ту велику історичну хвилю, якої наближення чуємо всі. Нам прийдеться змобілізувати всі свої сили, щоб задоволити потреби тої хвилі. Та поки ще вона не надійшла, до праці, молоді приятелі, до інтенсивної, невсипущої праці над собою самими! 

Здобувайте знання, теоретичне й практичне, гартуйте свою волю, виробляйте себе на серйозних, свідомих і статечних мужів, повних любові до свого народу і здібних виявляти ту любов не потоками шумних фраз, а невтомною, тихою працею. 

Таких мужів потребує кожда нація і кожда історична доба, а вдвоє сильніше буде їх потребувати велика історична доба, коли всій нашій Україні перший раз у її історичнім житті всміхнеться хоч трохи повна горожанська і політична свобода.

Примітки

Як редактор ЛНВ і один із редакторів видань Укр[аїнсько]-р[уської] національної] спілки, де містяться також переклади з німецької мови, я дуже часто маю нагоду діставати до рук переклади наших молодих студентів із німецької мови і мушу тут заявити, що ті переклади з двома-трьома виїмками — просто скандальні і друкувати їх можна, хіба доконавши таких численних та основних поправок, що первісний скрипт не раз зовсім щезає під ними. Просто жаль робиться хлопців, що не раз над такими перекладами задають собі немало праці, надіючися заробити дещо, і, очевидно, й самі не підозрівають того, як мало вони розуміють перекладане. Додайте до того, що вони, особливо ті, що повиходили з руських гімназій, звичайно так само мало володіють руською мовою і виявляють цілковитий брак вправи — думати нею і передавати чужі думки. Се таке соромне свідоцтво теперішнього стану нашої середньої освіти, що попросту не знаєш, що й думати про неї.

Іван Франко, 1905

------------------
[1] Покост — оліфа, лак (пол).
[2] Стрихулець — паличка для розрівнювання. Тут: зрівнялівка.
[3] Пертрактація — тут: поступка (від латин. pertractabilis — піддатливий).
[4] Заткнуте кляпом (від нім. knebeln).
[5] З походження українцем, руської нації (латин.).
[6] Присяга Ганнібала бути непримиренним ворогом Риму, прийнята карфагенським полководцем ще в дитинстві.
[7] І.Франко має на увазі сатиру М.Є. Салтикова-Щедріна "Господа ташкентцы" (1869-1872).
[8] Мається на увазі проголошене царським урядом 6 серпня 1905 року рішення про утворення Державної думи. Виборчий закон, згідно з цим рескриптом, було підготовлено міністром внутрішніх справ О.Г. Булигіним.

____________
//www.management.com.ua/vision/vis011.html
//www.day.kiev.ua/220407


татья «Открытое письмо к галицко-украинской молодежи» впервые была напечатана в апрельской книжке «Литературно-научного вестника» за 1905 г., в связи с революционными событиями в России.

____________
И. Басс. «Иван Франко». 
Гос. изд-во художественной литературы, М., 1957 г.
//www.detskiysad.ru/raznlit/franko52.html


КАМЕНЯРІ

Я бачив дивний сон. Немов передо мною Безмірна, та пуста, і дика площина, І я, прикований ланцем залізним, стою Під височенною гранітною скалою, А далі тисячі таких самих, як я.

У кождого чоло життя і жаль порили, І в оці кождого горить любові жар, І руки в кождого ланці, мов гадь, обвили, І плечі кождого додолу ся схилили, Бо давить всіх один страшний якийсь тягар.

У кождого в руках тяжкий залізний молот, І голос сильний нам згори, як грім, гримить: "Лупайте сю скалу! Нехай ні жар, ні холод Не спинить вас! Зносіть і труд, і спрагу, й голод, Бо вам призначено скалу сесю розбить."

І всі ми, як один, підняли вгору руки, І тисяч молотів о камінь загуло, І в тисячні боки розприскалися штуки Та відривки скали; ми з силою розпуки Раз по раз гримали о кам'яне чоло.

Мов водопаду рев, мов битви гук кривавий, Так наші молоти гриміли раз у раз; І п'ядь за п'ядею ми місця здобували; Хоч не одного там калічили ті скали, Ми далі йшли, ніщо не спинювало нас.

І кождий з нас те знав, що слави нам не буде, Ні пам'яті в людей за сей кривавий труд, Що аж тоді підуть по сій дорозі люди, Як ми проб'єм її та вирівняєм всюди, Як наші кості тут під нею зогниють.

Та слави людської зовсім ми не бажали, Бо не герої ми і не богатирі. Ні, ми невольники, хоч добровільно взяли На себе пута. Ми рабами волі стали: На шляху поступу ми лиш каменярі.

І всі ми вірили, що своїми руками Розіб'ємо скалу, роздробимо граніт, Що кров'ю власною і власними кістками Твердий змуруємо гостинець і за нами Прийде нове життя, добро нове у світ.

І знали ми, що там далеко десь у світі, Який ми кинули для праці, поту й пут, За нами сльози ллють мами, жінки і діти, Що други й недруги, гнівнії та сердиті, І нас, і намір наш, і діло те кленуть.

Ми знали се, і в нас не раз душа боліла, І серце рвалося, і груди жаль стискав; Та сльози, ані жаль, ні біль пекучий тіла, Ані прокляття нас не відтягли від діла, І молота ніхто із рук не випускав.

Отак ми всі йдемо, в одну громаду скуті Святою думкою, а молоти в руках. Нехай прокляті ми і світом позабуті! Ми ломимор скалу, рівняєм правді путі, І щастя всіх прийде по наших аж кістках.

Іван Франко, 1878

____________
//www.franko.lviv.ua/ifranko/franko/zb1/b33.html
Фото: Могила Івана Франка на Личаківському цвинтарі у Львові


Іван Якович Франко (1856-1916) - український письменник, поет, вчений, публіцист, перекладач, громадський і політичний діяч.

«Як син українського селянина, вигодуваний чорним селянським хлібом, працею твердих селянських рук, почуваю обов’язок панщиною всього життя відробити ті шеляги, які видала селянська рука на те, щоб я міг видряпатись на висоту, де видно світло, де пахне воля, де ясніють вселюдські ідеали. Мій руський патріотизм, і то не сентимент, не національна гордість, - то тяжке ярмо, покладене долею на мої плечі. Я можу здригатися, можу стиха проклинати долю, що поклала мені на плечі це ярмо, але скинути його не можу, іншої батьківщини шукати не можу, бо став би підлим перед власним сумлінням. І коли що полегшує мені нести це ярмо, так це те, що бачу, як руський народ, хоч він гноблений, затемнюваний і деморалізований довгі віки, хоч і сьогодні він бідний, недолугий і непорадний, все-таки підноситься, відчуває в щораз ширших масах жадобу світла, правди та справедливості і до них шукає шляхів. Отже, варто працювати для цього народу, і ніяка праця не піде намарне».

Іван Франко, «Дещо про себе самого»

____________
//uk.wikipedia.org/wiki/Франко_Іван_Якович
Картина: Ukrajinski pjesnik Ivan Jakovič Franko, 
Autor: Ivan Truš (1930)//hr.wikipedia.org/wiki/Ivan_Jakovič_Franko


Основний Закон «Самостійної України» спілки народу українського (Конституція УНП) 1905 
Конституційне питання і українство в Росії 1905 
Самостійна Україна 1900 
Землякам, що раз на рік збіраються на Шевченкові роковини співати гімн 1898 
Profession de foi молодих українців 1893 
Проект засад Статуту українського суспільства «Вольний Союз» - «Вільна Спілка» (Михайла Драгоманова) 1884-р 
Указ (Емський) 1876-р 
Хто хоч би жменькою землю носить, той зможе насипати гору 1872-1874, 1878-1879 
Конституційний закон про загальні права громадян королівств і земель, представлених в рейхсраті 1867-р 
Циркуляр (Валуєвський) 1863-р 
Ще не вмерли України… 1862 
Начерки Конституції Республіки (Георгія Андрузького) 1850-р 
Книга буття українського народу 1846 
І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє 1845

Пам'ятник Іванові Франку в Івано-Франківську
//www.radiosvoboda.org/content/article/1808548.html