вівторок, 4 червня 1996 р.

Конституція України (проект прийнятий у першому читанні) 1996



Верховна Рада України;
Постанова від 04.06.1996 № 219/96-ВР
Документ 219/96-вр, поточна редакція -
Прийняття від 04.06.1996



ПОСТАНОВА
ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

Про проект Конституції України

Верховна Рада України постановляє:

1. Визнати проект Конституції України невідкладним.

2. Проект Конституції України, доопрацьований Тимчасовою спеціальною комісією по доопрацюванню проекту Конституції України, прийняти у першому читанні.

3. Доручити Тимчасовій спеціальній комісії по доопрацюванню проекту Конституції України проаналізувати пропозиції і зауваження, подані народними депутатами України, та внести проект Конституції України на друге читання 19 червня 1996 року.

Голова Верховної Ради України О.МОРОЗ

м. Київ, 4 червня 1996 року
N 219/96-ВР

____________
//zakon2.rada.gov.ua/laws/show/219/96-вр



ПРОЕКТ
Прийнятий Верховною Радою України
у першому читанні
(4 червня 1996 р.)

КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ

Ми, український народ - громадяни України усіх національностей,
виражаючи свою суверенну волю,
спираючись на багатовікову історію українського державотворення і на основі здійсненого українською нацією права на самовизначення,
дбаючи про забезпечення прав і свобод людини та гідних умов її життя,
піклуючись про зміцнення громадянської злагоди у суспільстві,
прагнучи розвивати і зміцнювати демократичну, соціальну, правову державу,
усвідомлюючи відповідальність перед нинішнім і прийдешніми поколіннями,
керуючись Актом проголошення незалежності України від 24 серпня 1991 року, схваленим 1 грудня 1991 року всенародним голосуванням,
затверджуємо цю Конституцію - Основний Закон України.

РОЗДІЛ І.
ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

Стаття 1
Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 2
Суверенітет України поширюється на всю її територію.

Україна є унітарною державою.

Територія України є цілісною і недоторканною.

Стаття 3
Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Стаття 4
В Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і втрати громадянства України визначаються законом.

Стаття 5
Україна є республікою.

Єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та місцевого самоврядування.

Ніхто не може узурпувати державну владу.

Стаття 6
Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах.

Стаття 7
Держава визнає і гарантує місцеве самоврядування.

Стаття 8
В Україні діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші правові акти приймаються на основі Конституції України і мають відповідати їй. Норми цієї Конституції є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 9
Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Народною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України.

Стаття 10
Державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова. У місцях компактного проживання громадян, що належать до однієї або кількох національних меншин, поряд із державною мовою в діяльності органів державної влади та державних організацій може вживатись мова, прийнятна для більшості жителів певного населеного пункту.

Стаття 11 (Стаття 11 ч. 1)
Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх національних меншин і корінних народів.

Стаття 12 (Стаття 11 ч. 2)
Україна піклується про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, що проживають за межами держави.

Стаття 13 (додаткова)
Земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності українського народу. Від імені українського народу правомоччя власника здійснює Народна Рада України.

Кожен громадянин має право користуватися об'єктами права власності народу, а також набувати їх на праві приватної власності відповідно до закону.

Держава забезпечує захист усіх форм права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки.

Стаття 14 (Стаття 12)
Суспільне життя в Україні гарантується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності.

Жодна ідеологія не може визнаватися державою як обов'язкова. Цензура заборонена.

Держава гарантує свободу політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законом.

Стаття 15 (додаткова)
Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання у співробітництві із світовим співтовариством наслідків Чорнобильської катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду українського народу є обов'язком держави.

Стаття 16 (додаткова)
Захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього українського народу.

Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на органи безпеки, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Збройні Сили України та інші військові формування не можуть бути використані будь-ким для обмежень прав і свобод громадян чи з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади і перешкоджання їх діяльності.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах та інших військових формуваннях. а також членів їх сімей.

На території України забороняється створення і функціонування будь-яких озброєних формувань, не передбачених законом.

Стаття 17 (Стаття 13)
Зовнішньополітична діяльність України спрямовується на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Стаття 18 (Стаття 14)
Народ і кожен громадянин має право чинити опір будь-кому, хто здійснює спробу ліквідувати українську державу, конституційний лад, порушити її територіальну цілісність або чинить дії, спрямовані на захоплення державної влади, чи спрямовані на обмеження конституційних прав і свобод, якщо інші, передбачені цієї Конституцією засоби, не можуть бути використані.

Стаття 19 (додаткова)
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, згідно з якими ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади і органи самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти тільки на підставі, в обсязі і у спосіб, передбачені Конституцією України та законами України.

Стаття 20 (Стаття 15)
Державний прапор України - синьо-жовтий стяг із двох рівновеликих горизонтальних смуг.

Державний герб України - Знак Княжої держави Володимира Великого золотої барви на синьому щиті.

Державний гімн України - національний гімн "Ще не вмерла Україна".
Столицею України є місто Київ.

РОЗДІЛ ІІ.
ПРАВА І СВОБОДИ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Стаття 21 (Стаття 16)
Усі люди є вільними і рівними у своїй гідності та правах.

Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними.

Стаття 22 (Стаття 17)
Права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.

Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Стаття 23 (Стаття 18)
Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших осіб.

Стаття 24 (Cтаття 19)
Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Не може бути привілеїв чи обмежень на підставі раси, кольору шкіри, політичних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови, релігії чи на іншій підставі.

Стаття 25 (Стаття 20)
Громадянин України не може бути позбавлений громадянства і права змінити громадянство.

Громадянин України не може бути вигнаний за межі України або виданий іншій державі.

Україна гарантує своїм громадянам піклування та захист за її межами.

Стаття 26 (Стаття 21)
Іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються такими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.

Іноземцям та особам без громадянства може бути наданий притулок в порядку, встановленому законом.

Стаття 27 (Стаття 22)
Кожна людина має невід'ємне право на життя. Нікого не може бути свавільно позбавлено життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.

Кожен має право захищати своє життя і життя інших людей від протиправних посягань.

Стаття 28 (Стаття 23)
Кожен має право на повагу до його гідності. Нікого не може бути піддано катуванню, жорстокому, нелюдському, або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Жодна людина не може бути без її вільної згоди піддана медичним чи науковим дослідам.

Стаття 29 (Стаття 24)
Кожна людина має право на свободу і особисту недоторканність.

Ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах, визначених законом.

У разі нагальної потреби запобігти злочину чи його перепинити, уповноважені на те органи можуть застосовувати тримання людини під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом 48 годин має бути перевірена судом. Затримана особа негайно звільняється, якщо впродовж 48 годин з моменту затримання їй не вручено обґрунтоване рішення суду про тримання під вартою.

Кожному заарештованому чи затриманому має бути невідкладно повідомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливість захищати себе особисто або використовувати правову допомогу захисника з моменту затримання. Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання.

Про затримання або арешт людини мають бути негайно повідомлені родичі затриманого.

Стаття 30 (Стаття 25)
Кожному гарантується недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла та до іншого володіння особи, проведення в них обшуку та огляду інакше як за обґрунтованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи безпосереднім переслідуванням осіб, підозрюваних у вчиненні злочину, можливий інший, визначений законом, порядок проникнення до житла та до іншого володіння особи, проведення в них обшуку і огляду.

Стаття 31 (Стаття 26)
Кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути визначені законом з метою запобіганню злочинам чи з'ясування істини під час розслідування і розгляду кримінальних справ і лише за рішенням суду на підставі закону.

Стаття 32 (Стаття 27)
Ніхто не може зазнавати втручання у його особисте і сімейне життя крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом.

Кожний громадянин має право знайомитись в органах державної влади, установах і організаціях, органах місцевого самоврядування з відомостями про себе, які не є державною або іншою захищеною законом таємницею.

Кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе та вимагати вилучення будь якої інформації, зібраної в протизаконний спосіб, а також на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, збереженням, використанням та поширенням такої інформації.

Стаття 33 (Стаття 28)
Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільного залишення території України, за винятком обмежень, які визначаються законом.

Громадянин України не може бути позбавлений права на повернення в Україну в будь-який час.

Стаття 34 (Стаття 29)
Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Кожен має право вільно збирати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб за своїм вибором. Здійснення цих свобод може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням або злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Стаття 35 (Стаття 30)
Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом і лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення, або захисту прав і свобод інших людей. Церква (релігійні організації) в Україні відокремлені від держави. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова.

Ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі, коли виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, цей обов'язок має бути замінений альтернативною (не військовою) службою.

Стаття 36 (Стаття 31)
Кожен має право на свободу об'єднання у політичні партії і громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів, за винятком обмежень, визначених законом в інтересах національної та громадської безпеки, охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей.

Політичні партії в Україні є основою політичної системи і сприяють виявленню політичної волі громадян, беруть участь у виборах. Членами політичних партій можуть бути лише громадяни України. Обмеження щодо членства у політичних партіях встановлюється законом.

Громадяни мають право на участь у професійних спілках з метою захисту трудових і соціально-економічних прав та інтересів. Професійні спілки є громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної діяльності та утворюються без попереднього дозволу на основі вільного вибору їх членів. Всі професійні спілки мають рівні права. Обмеження щодо членства у професійних спілках встановлюються лише законом.

Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання.

Усі об'єднання громадян і рівні перед законом.

Стаття 37 (Стаття 32)
Утворення і діяльність політичних партій та громадських організацій, програмні цілі, або ж дії яких спрямовані на ліквідацію незалежності України, зміну конституційного ладу шляхом насильства, порушення суверенітету та територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення забороняються.

Політичні партії та громадські організації не можуть мати воєнізованих формувань.

Не допускається утворення і діяльність організаційних структур політичних партій в органах державної виконавчої та судової влади і виконавчих органах місцевого самоврядування, військових формуваннях, а також на державних підприємствах, в установах, навчальних закладах та інших державних організаціях. Заборона діяльності об'єднань громадян здійснюється в судовому порядку.

Стаття 38 (Стаття 33)
Громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевому референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади і місцевого самоврядування.

Громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Стаття 39 (Стаття 34)
Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Обмеження цього права може визначатися за рішенням суду на підставі закону і лише в інтересах національної або громадської безпеки з метою запобігання заворушенням і злочинам, для охорони здоров'я населення і захисту прав і свобод інших людей.

Стаття 40 (Стаття 35)
Усі мають право направляти індивідуальні або колективні письмові звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Стаття 41 (Стаття 36)
Право приватної власності є недоторканим. Кожний має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та результатами своєї інтелектуальної та творчої праці.

Право приватної власності, включаючи право приватної власності на землю, набувається в порядку визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Примусове відчуження об'єктів приватної власності може бути застосовано лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку встановленому законом та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження об'єктів приватної власності з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише за умов воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам і гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Стаття 42 (Стаття 37)
Кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.

Підприємницька діяльність депутатів, службових чи посадових осіб, органів державної влади і місцевого самоврядування обмежується законом.

Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускається зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Види і межі монополії визначаються законом.

Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції, усіх видів обслуговування, сприяє діяльності громадських об'єднань споживачів.

Стаття 43 (Стаття 38)
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами цього права, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки відповідно до суспільних потреб.

Використання примусової праці забороняється. Не вважається примусовою працею військова або альтернативна служба, а також робота чи служба, яка виконується особою за вироком суду або відповідно до законів про надзвичайний і воєнний стан. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на винагороду за працю не нижче від визначеного законом мінімального розміру заробітної плати.

Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється.

Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Стаття 44 (Стаття 39)
Ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Порядок здійснення цього права встановлюється законом з урахуванням необхідності забезпечення національної безпеки, охорони здоров'я, прав і свобод інших людей.

Ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у страйку.

Заборона страйку можлива тільки на підставі закону.

Стаття 45 (Стаття 40)
Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Це право забезпечується скороченим робочим днем для ряду професій і виробництв, які визначаються законом; скороченою тривалістю роботи у нічний час; надання днів щотижневого відпочинку.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Стаття 46 (Стаття 41)
Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних, від них обставин, у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ та інших організацій, бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальної виплати та допомоги, які є основним джерелом існування, повинні забезпечувати рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Стаття 47 (Стаття 42)
Кожен має право на житло.

Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та місцевим самоврядуванням безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону.

Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як за рішенням суду на підставі закону.

Стаття 48 (Стаття 43)
Кожен має право на достатній життєвий рівень для нього і його сім'ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Стаття 49 (Стаття 44)
Кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних установах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно.

Держава сприяє розвиткові приватних лікувальних закладів.

Держава піклується про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідеміологічне благополуччя.

Стаття 50 (Стаття 45)
Кожен має право на безпечне для життя і здоров'я довкілля та відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.

Кожному гарантується право вільного доступу до інформації про стан довкілля, якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на поширення такої інформації.

Ця інформація ніким не може бути засекречена.

Стаття 51 (Стаття 46)
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен з подружжя має рівні права і обов'язки у шлюбі і сім'ї.

Сім'я, дитинство, материнство і батьківство перебувають під охороною держави.

Стаття 52 (Стаття 47)
Діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом.

Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. Держава заохочує і підтримує благодійницьку діяльність щодо дітей.

Стаття 53 (Стаття 48)
Кожен має право на освіту.

Повна загальна середня освіта є обов'язковою.

Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійної освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, позашкільної професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти; різні форми навчання; надання державних стипендій та пільг учням та студентам. Громадяни мають право безоплатно одержати вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі.

Громадянам, які належать до національних меншин, гарантується відповідно до закону, право на навчання рідною мовою чи вивчення рідної мови в державних та комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства.

Стаття 54 (Стаття 49)
Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної власності, і ніхто не може використовувати її без його згоди, за винятками, визначеними законом.

Держава сприяє розвитку наук, встановленню наукових зв'язків України зі світовим співтовариством.

Культурна спадщина охороняється законом.

Держава вживає заходів до повернення в Україну культурних цінностей народу, що знаходяться за її межами.

Стаття 55 (Стаття 50)
Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, службових та посадових осіб.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Народної Ради України у правах людини.

Кожен має право звертатися за захистом своїх прав і свобод до судових чи інших установ Організацій Об'єднаних Націй та Ради Європи.

Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень.

Стаття 56 (Стаття 51)
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади та місцевого самоврядування, або їхніх службових чи посадових осіб під час здійснення ними повноважень.

Стаття 57 (Стаття 52)
Гарантується право кожного знати свої права і обов'язки. Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян, мають бути доведені до населення в порядку встановленому законом.

Закони та інші нормативно-правові акти, що визначають права і обов'язки громадян і не доведені до населення у порядку встановленому законом є не чинними.

Стаття 58 (Стаття 53)
Закон не має зворотньої дії в часі за винятком випадків, коли він пом'якшує або скасовує відповідальність особи.

Ніхто не може відповідати за діяння, які під час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення.

Стаття 59 (Стаття 54)
Кожен має право на юридичну допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Для забезпечення права на захист від звинувачення та надання юридичної допомоги у вирішенні справ у судах та інших державних органах діє адвокатура.

Стаття 60 (Стаття 55)
Ніхто не зобов'язаний виконувати явно злочинні розпорядження чи накази.

За видання і виконання явно злочинного розпорядження чи наказу настає юридична відповідальність.

Стаття 61 (Стаття 56)
Ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності за одне і те ж саме правопорушення.
Юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Стаття 62 (Стаття 57)
Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вина не буде в законному порядку доведена і встановлена обвинувальним вироком суду.

Ніхто не зобов'язаний доводити свою не винуватість. Звинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Ніхто не може бути підданий кримінальному покаранню інакше, як за вироком суду.

У разі скасування вироку суду як неправосудного держава відшкодовує матеріальну і моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням.

Стаття 63 (Стаття 58, 59)
Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом.

Підозрюваний, звинувачуваний чи підсудний має право на захист.
Засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.

Стаття 64 (Стаття 60)
Конституційні права і свободи людини не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням терміну дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24(19), 25 (20), 28 (23), 29 (24), 40 (35), 47 (42), 51 (46), 52 (47), 55 (50), 56 (51), 57 (52), 58 (53), 59 (54), 60 (55), 61 (56), 62 (57), 63 (58) цієї Конституції.

Стаття 65 (Стаття 61)
Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Стаття 66 (Стаття 62)
Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоди природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Стаття 67 (Стаття 63)
Кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах встановлених законом.

Стаття 68 (Стаття 64)
Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України і законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

Незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

РОЗДІЛ ІІІ.
ВИБОРИ. РЕФЕРЕНДУМ

Стаття 69 (Стаття 65)
Народне волевиявлення здійснюється через вибори, референдум та інші форми безпосередньої демократії.

Стаття 70 (Стаття 66)
Право голосу на виборах і референдумі мають громадяни України, які досягли 18 років на день їх проведення.

Не мають права голосу громадяни, визнані судом недієздатними.

Стаття 71 (Стаття 67)
Вибори до органів державної влади і місцевого самоврядування є вільними і відбуваються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Виборцям гарантується вільне волевиявлення.

Стаття 72 (Стаття 68)
Всеукраїнський референдум призначається Народною Радою України або Президентом України відповідно до повноважень, встановлених Конституцією України.

Всеукраїнський референдум проголошується за народною ініціативою на вимогу трьох мільйонів громадян, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрані не менше ніж у двох третинах областей і не менше ніж по 100 тисяч підписів у кожній.

Стаття 73 (Стаття 69)
Виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.

Стаття 74 (Стаття 70)
Референдум не допускається щодо законопроектів з питань податків, бюджету та про амністію.

РОЗДІЛ ІV.
НАРОДНА РАДА УКРАЇНИ

Стаття 75 (Стаття 71)
Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Народна Рада України.

Стаття 76 (Стаття 73)
Народна Рада України складається з 450 народних депутатів України (депутатів), які обираються строком на чотири роки на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Депутатом може бути громадянин України, який досяг на день голосування вісімнадцятирічного віку і має право голосу, проживає на території України протягом останніх п'яти років.

Повноваження депутатів визначаються Конституцією України та законами України.

Стаття 77 (Стаття 75)
Чергові вибори Народної Ради України відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Народної Ради України. Позачергові вибори Народної Ради України призначаються Президентом України і проводяться в період 60 днів з дня дострокового припинення повноважень Народної Ради України.

Порядок проведення виборів встановлюється законом.

Стаття 78 (Стаття 76)
Депутати не пов'язані імперативним мандатом і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Депутати не можуть мати інший представницький мандат та перебувати на державній службі.

Випадки несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності встановлюються законом.

Стаття 79 (Стаття 78)
Перед вступом на посаду депутати складають перед Народною Радою України присягу такого змісту:
"Присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми діями боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу.
Присягаю додержуватися Конституції України та законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників".

Присягу зачитує найстарший за віком депутат перед відкриттям першої сесії новообраної Народної Ради України, після чого депутати скріплюють текст присяги підписами.

Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.

Повноваження депутатів починаються з моменту складення присяги.

Стаття 80 (Стаття 79)
Депутатам гарантується парламентська недоторканність.

Депутати юридично не відповідають за результати голосування або висловлювання у парламенті та його органах за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Депутати не можуть бути затримані чи заарештовані без згоди Народної Ради України до винесення вироку судом.

Стаття 81 (Стаття 80)
Повноваження депутатів припиняються одночасно з припиненням повноважень Народної Ради України.

Повноваження депутата припиняються достроково у випадках:
1) складання повноважень за його особистою заявою;
2) винесення щодо нього обвинувального вироку суду;
3) визнання його судом недієздатним або безвісно відсутнім;
4) втрати ним громадянства України або виїзду на постійне проживання за межі країни;
5) смерті.

Рішення про дострокове припинення повноважень депутата приймається більшістю від конституційного складу Народної Ради України.

У випадках невиконання вимоги щодо несумісності депутатського мандата з іншими видами діяльності його повноваження достроково припиняються за рішенням суду на підставі закону.

Стаття 82 (Стаття 81)
Народна Рада України працює сесійно.

Народна Рада України є правоможною за умови обрання не менше двох третин від її складу, визнаного Конституцією України. Народна Рада України на першу сесію збирається не пізніше, ніж на тридцятий день після виборів.

Перше засідання Народної Ради України відкриває старший за віком депутат.

Порядок роботи Народної Ради України встановлюється Конституцією України та Законом про Реґламент Народної Ради України.

Стаття 83 (Стаття 82)
Чергові сесії Народної Ради України починаються першого вівторка лютого і першого вівторка вересня кожного року.

Позачергові сесії Народної Ради України із зазначенням порядку денного скликаються Головою Народної Ради України на вимогу не менше третини депутатів від конституційного складу Народної Ради України або на вимогу Президента України.

У разі запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні Народна Рада України збирається у дводенний строк без скликання.

У випадку закінчення строку повноважень Народної Ради України під час дії воєнного чи надзвичайного стану її повноваження продовжуються до дня першого засідання першої сесії Народної Ради України, обраної після припинення воєнного чи надзвичайного стану.

Стаття 84 (Стаття 83)
Засідання Народної Ради України проводяться відкрито. Закрите засідання проводиться за рішенням більшості від конституційного складу Народної Ради України.

Рішення Народної Ради України приймаються виключно на її засіданнях шляхом голосування.

Голосування на засіданнях Народної Ради України здійснюється депутатом особисто.

Стаття 85 (Стаття 84, 85, 87)
До повноважень Народної Ради України належать:
1) внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбачених розділом XІІІ Конституції України;
2) призначення всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 (69) Конституції України;
3) прийняття Державного бюджету і контроль за його виконанням, затвердження звіту про виконання Державного бюджету України;
4) прийняття законів;
5) призначення чи обрання на посади, увільнення з посад, надання згоди на призначення і увільнення з посад осіб у випадках, передбачених Конституцією України;
6) здійснення парламентського контролю у межах, визначених Конституцією;
7) надання згоди на обов'язковість міжнародних договорів України у визначений законом строк та денонсація міжнародних договорів України;
8) заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
9) усунення Президента України з поста в порядку, визначеному статтею 111 (109) Конституції;
10) призначення виборів Президента України у строки, передбачені Конституцією;
11) оголошення за поданням Президента України стану війни і укладення миру, схвалення рішення Президента України про використання Збройних Сил України та інших військових формувань у разі збройної агресії проти України;
12) надання згоди на призначення Президентом України Прем'єр-Міністра України;
13) розгляд і прийняття рішення щодо схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів України;
14) здійснення контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України відповідно до Конституції;
15) затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
16) затвердження рішень про надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям та про одержання Україною позик від іноземних держав, банків та міжнародних фінансових організацій, які не передбачені Державним бюджетом, а також здійснення контролю за їх використанням;
17) затвердження загальної структури, чисельності Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства;
18) призначення на посаду і звільнення з посади Голови та інших членів Рахункової палати;
19) призначення на посаду та звільнення з посади Уповноваженого Народної Ради України у правах людини;
заслуховування його щорічних доповідей про стан захисту прав і свобод людини в Україні;
20) призначення на посаду та звільнення з посади за поданням Президента України Голови Національного банку України;
21) призначення третини складу Конституційного Суду України;
22) надання згоди на призначення Президентом України Генерального прокурора України; оголошення Генеральному прокурору недовіри, що тягне за собою його відставку;
23) надання згоди на призначення та звільнення з посади Президентом України Голови Антимонопольного комітету і Голови Фонду державного майна;
24) призначення на посаду та припинення повноважень членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України;
25) обрання суддів безстроково;
26) схвалення рішення про надання військової допомоги іншим державам, про направлення підрозділів Збройних Сил України до іншої держави чи допуск підрозділів збройних сил іноземних держав на територію України;
27) затвердження протягом двох днів з моменту звернення указів Президента України про запровадження воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію, оголошення окремих місцевостей зонами екологічного лиха;
28) утворення і ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів і міст, віднесення населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів і районів;
29) призначення керівника апарату Народної Ради України;
затвердження кошторису та структури апарату Народної Ради України;
30)призначення половини складу ради Національного банку України;
31) направлення запиту до Президента України на основі рішення, прийнятого однією третиною конституційного складу Народної Ради України на вимогу депутата, Комітету чи групи депутатів;
32) дострокове припинення повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим при наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначення позачергових виборів Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

Народна Рада України затверджує перелік об'єктів права державної власності, що не підлягають приватизації, визначає правові засади вилучення об'єктів права приватної власності.

Народна Рада України здійснює інші повноваження, які відповідно до Конституції України, віднесені до її відання.

Стаття 86 (додаткова)
Народний депутат України на сесії Народної Ради України має право звернутися із запитом до органів Народної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України незалежно від їхнього підпорядкування і форм власності.

Стаття 87 (Стаття 86)
Народна Рада України може на пропозицію не менше третини депутатів розглянути питання про відповідальність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри до Кабінету Міністрів України більшістю від конституційного складу Народної Ради України.

Питання про відповідальність Кабінету Міністрів України не може ставитися Народною Радою України більше одного разу протягом чергової сесії, а також протягом року після схвалення програми діяльності Кабінету Міністрів України.

Стаття 88 (Стаття 88)
Народна Рада України обирає зі свого складу Голову Народної Ради України, першого заступника та заступника Голови Народної Ради і відкликає їх.

Голова Народної Ради України:
1) веде засідання Народної Ради України;
2) організує підготовку питань до розгляду на засіданнях Народної Ради України;
3) підписує акти, ухвалені Народною Радою України;
4) представляє Народну Раду України у зносинах з іншими органами державної влади України та інших держав;
5) організує роботу апарату Народної Ради України.

Голова Народної Ради України здійснює свої повноваження, передбачені Конституцією України у порядку, встановленому законом про регламент Народної Ради України.

Стаття 89 (Стаття 89)
Народна Рада України затверджує перелік Комітетів, обирає голів цих Комітетів.

Комітети Народної Ради України здійснюють законопроектні роботи, готують і попередньо розглядають питання, що віднесені до повноважень Народної Ради України.

Народна Рада України у межах своїх повноважень може утворювати тимчасові спеціальні комісії для підготовки і попереднього розгляду питань.

Тимчасові слідчі комісії утворюються Народною Радою України для проведення розслідування з питань, що становлять суспільний інтерес, якщо за їхнє утворення проголосували не менше третини від складу Народної Ради України, визначеного цією Конституцією. Висновки і пропозиції тимчасових слідчих комісій не є обов'язковими для слідства і суду.

Організація і порядок діяльності Комітетів Народної Ради України, її тимчасових спеціальних і слідчих комісій встановлюються законом.

Стаття 90 (Стаття 90)
Повноваження Народної Ради України припиняються в день відкриття першого засідання Народної Ради України нового скликання.

Президент України може достроково припинити повноваження Народної Ради України, якщо протягом 30 днів однієї сесії пленарні засідання не розпочинаються.

Повноваження Народної Ради України, обраної на позачергових виборах, проведених після дострокового припинення Президентом України повноважень Народної Ради України попереднього скликання, не можуть бути припинені протягом року з дня її обрання.

Повноваження Народної Ради України не можуть бути достроково припинені в останні шість місяців строку повноважень Президента України.

Стаття 91 (Стаття 91)
Народна Рада України приймає закони, постанови та інші акти більшістю голосів від конституційного складу Народної Ради України, за винятком випадків, передбачених цією Конституцією.

Стаття 92 (Стаття 92)
Виключно законами України визначаються:
1) права та свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина;
2) громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців і осіб без громадянства;
3) права національних меншин і корінних народів;
4) статус мов;
5) засади використання природних ресурсів, морської економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і зв'язку;
6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки;
7) правовий режим власності;
8) правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та антимонопольного регулювання;
9) засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності і митної справи;
10) засади регулювання демографічних та міграційних процесів;
11) засади утворення і діяльності політичних партій, інших громадських об'єднань, засобів масової інформації;
12) основи організації і діяльності органів виконавчої влади, державної служби, організації державної статистики та інформатики;
13) територіальний устрій України;
14) судоустрій, судочинство, статус суддів, судова експертиза, організація і діяльність прокуратури, слідства, нотаріату, органів і установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури;
15) засади місцевого самоврядування;
16) статус столиці України; спеціальний статус інших міст;
17) основи національної безпеки, організації Збройних Сил і забезпечення громадського порядку;
18) правовий режим державних кордонів;
19) правовий режим воєнного і надзвичайного стану; зон надзвичайних екологічних ситуацій;
20) організація і встановлення порядку проведення виборів і референдумів;
21) організація і встановлення порядку діяльності Народної Ради України, статус депутатів;
22) діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них; засади цивільно-правової відповідальності.
Виключно законами України також встановлюються:
1) Державний бюджет Україні бюджетна система України; фінансове, грошове, цінове, кредитне, інвестиційне регулювання; система оподаткування; види і розміри податків, зборів та обов'язкових платежів; порядок утворення і погашення державного внутрішнього і зовнішнього боргу; валюта, проби, види, вартість, типи і карбування монет, порядок випуску та емісії банкнот, державних цінних паперів, їх види та типи;
2) одиниці ваги, міри і часу; порядок встановлення стандартів;
3) порядок використання та захисту державних символів;
4) встановлення державних нагород;
5) встановлення військових звань, дипломатичних рангів та інших спеціальних звань;
6) державні свята;
7) утворення і встановлення порядку функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічні та міграційні режими, відмінні від загальних;
Законом України оголошується амністія.

Стаття 93 (Стаття 93)
Право законодавчої ініціативи у Народній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України, Кабінету Міністрів України і Національному банку України.

Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Народною Радою України позачергово.

Закон набуває чинності після десяти днів з моменту його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Стаття 94 (Стаття 95)
Закон підписує Голова Народної Ради України і невідкладно надсилає його Президентові України.

Президент України протягом п'ятнадцяти днів після отримання закону схвалює та офіційно оприлюднює його або повертає зі своїми зауваженнями до Народної Ради України для повторного розгляду. У разі коли Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаним та офіційно оприлюдненим.

Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Народною Радою України більшістю у дві третини від конституційного складу Народної Ради України, Президент України зобов'язаний його підписати і офіційно оприлюднити протягом десяти днів.

Стаття 95 (Стаття 96)
Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами.

Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, їх розмір і цільове спрямування.

У разі прийняття Народною Ради України Державного бюджету України з перевищенням видатків над доходами, закон про Державний бюджет України визначає джерела покриття дефіциту.

Закон про Державний бюджет встановлює граничний рівень дефіциту Державного бюджету. Джерелом покриття дефіциту державного бюджету є внутрішні і зовнішні позики.

Держава прагне до збалансування бюджету України.

Не дозволяється встановлювати нові, або змінювати діючі податки та інші обов'язкові платежі законом про Державний бюджет України.

Регулярні звіти про доходи і видатки Державного бюджету України підлягають оприлюдненню.

Стаття 96 (Стаття 97)
Державний бюджет України затверджується щорічно Народною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин - на інший період.

Кабінет Міністрів України не пізніше ніж на 15 день осінньої сесії подає до Народної Ради України проект закону про Державний бюджет на наступний рік. Разом із проектом бюджету подається доповідь про хід виконання Державного бюджету поточного року.

Стаття 97 (Стаття 98)
Кабінет Міністрів України подає до Народної Ради України звіт про виконання Державного бюджету відповідно до закону. Поданий звіт підлягає оприлюдненню.

Стаття 98 (Стаття 99)
Контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Народної Ради України здійснює Рахункова Палата.

Стаття 99 (додаткова)
Грошовою одиницею України є гривна.

Забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави -- Національного банку України.

Стаття 100 (додаткова)
Рада Національного банку України розробляє основні засади грошово-кредитної політики та здійснює контроль за їх проведенням.

Правовий статус Ради Національного банку України визначається законом.

Стаття 101 (Стаття 100)
Парламентський контроль за додержанням конституційних прав людини і громадянина здійснює Уповноважений Народної Ради України у правах людини.

РОЗДІЛ V.
ПРЕЗИДЕНТ УКРАЇНИ

Стаття 102 (Стаття 101)
Президент України є главою держави.

Президент України є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і забезпечення громадянської злагоди у суспільстві. Президент України сприяє узгодженості у діяльності органів державної влади, їх взаємодію з органами місцевого самоврядування.

Стаття 103 (Стаття 102)
Президент України обирається громадянами строком на п'ять років на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг тридцяти п’ятирічного віку, має право голосу і проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років, володіє державною мовою.

Одна і та сама особа не може бути Президентом України більше два строки підряд.

Президент України не може мати інший представницький мандат, обіймати посаду в органах державної влади і об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, яке має на меті одержання прибутку.

Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України. У разі дострокового припинення повноважень Президента України, вибори Президента України проводяться в період 90 днів з терміну припинення повноважень.

Порядок проведення виборів Президента України встановлюється законом.

Стаття 104 (Стаття 103)
Новообраний Президент України вступає на пост з моменту складення присяги народу на урочистому засіданні Народної Ради України не пізніше 30 днів після обрання.

Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України. Президент України складає присягу такого змісту:
"Я, (ім'я та прізвище), волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі"

Президент України, обраний на позачергових виборах, складає присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів.

Стаття 105 (Стаття 104)
Президент України користується правом недоторканності на час виконання повноважень.

За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.

Звання Президента України охороняється законом і зберігається за ним довічно.

Стаття 106 (Стаття 105)
Президент України:
1) забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави;
2) звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями до Народної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України;
3) представляє державу у міжнародних відносинах, здійснює керівництво зовнішньополітичною діяльністю держави, веде переговори і укладає міжнародні договори України;
4) приймає рішення про визнання іноземних держав;
5) призначає і звільняє глав дипломатичних представництв України в інших державах і при міжнародних організаціях; приймає вірчі і відкличні грамоти дипломатичних представників іноземних держав;
6) призначає всеукраїнський референдум щодо змін Конституції України відповідно до статті 157 (157) Конституції України, проголошує всеукраїнський референдум за народною ініціативою;
7) призначає позачергові вибори Народної Ради України у строки, передбачені цією Конституцією;
8) припиняє повноваження Народної Ради України у випадках, передбачених цією Конституцією;
9) призначає за згодою Народної Ради України Прем’єр Міністра України; припиняє його повноваження та приймає рішення про відставку Прем'єр-міністра України;
10) призначає за поданням Прем'єр-міністра України членів Кабінету Міністрів України, керівників інших центральних органів виконавчої влади, а також голів місцевих державних адміністрацій та припиняє їхні повноваження на цих посадах;
11) призначає за згодою Народної Ради України Генерального прокурора України та відправляє його у відставку;
12) призначає половину складу ради Національного банку України;
13) призначає на посаду та звільняє з посади за згодою Народної Ради України Голову Антимонопольного комітету та Голову Фонду державного майна;
14) утворює, реорганізує та ліквідує за поданням Прем’єр міністра України міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, діючи в межах коштів, передбачених на утримання органів виконавчої влади;
15) скасовує акти Кабінету Міністрів України та Ради Міністрів Автономної Республіки Крим;
16) є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України;
призначає і звільняє вище командування Збройних Сил України та інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави;
17) очолює Раду Національної безпеки і оборони України;
18) вносить до Народної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України;
19) у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію та запровадження воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях відповідно до закону;
20) оголошує в разі необхідності в Україні або в окремих її місцевостях надзвичайний стан; оголошує в разі необхідності окремі місцевості України зонами екологічного лиха з наступним затвердженням цих рішень Народною Радою України;
21) призначає третину складу Конституційного Суду України;
22) утворює суди у визначеному законом порядку;
23) присвоює вищі військові звання, вищі дипломатичні ранги та інші вищі спеціальні звання і класні чини;
24) нагороджує державними нагородами, встановлює президентські відзнаки і нагороджує ними;
25) приймає рішення про прийняття до громадянства України та припинення громадянства України, надання притулку;
26) здійснює помилування;
27) створює для здійснення своїх повноважень консультативні, дорадчі та інші допоміжні органи і служби в межах коштів, передбачених у Державному бюджеті України на утримання цих органів;
28) здійснює інші повноваження, передбачені цією Конституцією.

Президент України на основі і на виконання Конституції України і законів України видає універсали, укази і розпорядження, які є обов'язковими до виконання на території України.

Акти Президента України, видані в межах повноважень, передбачених пунктами 3, 4, 5, 8, 10, 17(13), 18(14), 20(25), 21(26), 22(27), 23(28), 24(29) цієї статті, скріплюються підписами Прем’єр Міністра України відповідального за акт та виконання і Міністра.

Стаття 107 (додаткова)
Рада Національної безпеки і оборони України є координаційним органом при Президентові України з питань національної безпеки і оборони.

Рада Національної безпеки і оборони України здійснює координацію і контроль за діяльністю органів виконавчої влади у сферах національної безпеки і оборони.

Головою Ради Національної безпеки і оборони України є Президент України.
Персональний склад Ради Національної безпеки і оборони України формує Президент України і призначає Державного секретаря Ради Національної безпеки і оборони України.

До складу Ради Національної безпеки і оборони за посадою входить Прем'єр-міністр України, Голова служби безпеки України, Міністр внутрішніх справ України та Міністр оборони України. У засіданнях Ради Національної безпеки і оборони України може брати участь Голова Народної Ради України.

Рішення Ради Національної безпеки і оборони України вводяться в дію актами Президента України.

Компетенція та функції Ради Національної безпеки і оборони України визначаються законом.

Стаття 108 (Стаття 106)
Президент України виконує свої повноваження до вступу новообраного Президента України на пост.

Повноваження Президента України припиняються достроково у випадках:
1) відставки;
2) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
3) усунення з поста у порядку імпічменту;
4) смерті.

Стаття 109 (Стаття 107)
Відставка Президента України набуває юридичної сили з моменту, коли заява про відставку буде проголошена ним особисто на засіданні Народної Ради України.

Стаття 110 (Стаття 108)
Неможливість виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров'я має бути встановлена на засіданні Народної Ради України і підтверджена більшістю голосів від її конституційного складу за письмовим поданням Верховного Суду України на підставі звернення Народної Ради України і медичного висновку.

Стаття 111 (Стаття 109)
Президент України може бути усунутий з поста Народною Радою України у порядку особливої процедури (імпічменту) у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.

Питання про усунення Президента України з поста у порядку імпічменту ініціюється більшістю конституційного складу Народної Ради України.

Для проведення розслідування Народна Рада України утворює спеціальну тимчасову слідчу комісію, до складу якої включаються спеціальний прокурор і спеціальні слідчі.

Висновки і пропозиції слідчої комісії розглядаються на засіданні Народної Ради України.

За наявності підстав, більшістю у дві третини від конституційного складу Народна Рада України приймає рішення про обвинувачення Президента України.

Рішення про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту приймається Народною Радою України не менше ніж трьома четвертими від конституційного складу Народної Ради України після перевірки справи Конституційним Судом України і отримання його висновку про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про імпічмент та отримання висновку Верховного Суду України про те, що звинувачення, які висуваються, містять ознаки державної зради або іншого злочину.

Стаття 112 (Стаття 110)
У разі дострокового припинення повноважень Президента України відповідно до статей 108 (106), 109 (107), 110 (108), 111 (109) Конституції України виконання обов’язків Президента України на період до обрання і вступу на пост нового Президента України покладається на Прем'єр-міністра України. Прем’єр-міністр України під час виконання обов'язків Президента України не може здійснювати повноваження, передбачені пунктами 2, 6, 8, 10, 11, 14(12), 15(13), 26(21),29( 24) статті 106 (105) Конституції України.

РОЗДІЛ VІ.
КАБІНЕТ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ.
ІНШІ ОРГАНИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ

Стаття 113 (Стаття 111)
Кабінет Міністрів України є вищим органом в системі органів виконавчої влади.

Кабінет Міністрів України відповідальний перед Президентом України та підконтрольний і підзвітний Народній Раді України у межах, передбачених у статтях 85, 87 (85, 86) Конституції України.

Кабінет Міністрів України в своїй діяльності керується Конституцією України і законами України, актами Президента України.

Стаття 114 (Стаття 112)
До складу Кабінету Міністрів України входять Прем'єр-міністр України, Перший віце-Прем'єр-міністр, віце-Прем'єр-міністр і міністри.

Прем'єр-міністр України призначається Президентом України за згодою більше половини конституційного складу Народної Ради України.

Персональний склад Кабінету Міністрів України призначає Президент України за поданням Прем'єр-міністра України.
Прем'єр-міністр України керує роботою Кабінету Міністрів України, спрямовує її на виконання Програми діяльності Кабінету Міністрів, схваленої Народною Радою України.

Прем'єр-міністр України входить з поданням до Президента України про утворення, реорганізацію і ліквідацію міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, на утримання цих органів.

Стаття 115 (Стаття 113)
Кабінет Міністрів України складає повноваження перед новообраним Президентом України.

Прем'єр-міністр України, інші члени Кабінету Міністрів України мають право заявити Президентові України про свою відставку.

Відставка Прем'єр Міністра України має наслідком відставку усього складу Кабінету Міністрів України.

Прийняття Народною Радою України резолюції недовіри до діяльності Кабінету Міністрів має наслідком відставку Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України, відставка якого прийнята Президентом України, за його дорученням продовжує виконувати свої повноваження до початку роботи новоствореного Кабінету Міністрів України, але не більше 60 днів.

Прем'єр-міністр України зобов'язаний подати Президентові України заяву про відставку Кабінету Міністрів України за рішенням Президента України чи Народної Ради України (резолюція недовіри).

Стаття 116 (Стаття 114)
Кабінет Міністрів України:
1) забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції України і законів України та актів Президента України;
2) вживає заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина;
3) забезпечує проведення фінансової, грошової, цінової, кредитної, інвестиційної та податкової політики; політики в галузі праці і зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування; у питаннях, пов'язаних з проведенням грошової та кредитної політики Кабінет Міністрів України погоджує свої дії з Національним банком України, на який покладаються функції визначення і проведення цієї політики відповідно до закону;
4) розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України;
5) забезпечує рівні умови розвитку всіх форм власності;
здійснює управління об'єктами державної власності відповідно до закону;
6) забезпечує розробку і виконання Державного бюджету України та подає звіт про його виконання Народній Раді України;
7) здійснює заходи щодо забезпечення обороноздатності і національної безпеки України, громадського порядку, боротьби зі злочинністю;
8) організує і забезпечує здійснення зовнішньоекономічної діяльності України, митної справи;
9) спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади;
10) виконує інші функції, визначені Конституцією України, законами України та актами Президента України.

Стаття 117 (Стаття 115)
Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими для виконання. Акти Кабінету Міністрів України підписує Прем'єр-міністр України.

Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади підлягають реєстрації в порядку, встановленому законом.

Стаття 118 (Стаття 116)
Виконавчу владу в областях, районах здійснюють місцеві державні адміністрації.

Особливості здійснення виконавчої влади у містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами.

Склад місцевих державних адміністрацій формують та призначають голови місцевих державних адміністрацій.

Голови місцевих державних адміністрацій призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України.

Голови місцевих державних адміністрацій при здійсненні своїх повноважень відповідальні перед Президентом України, і Кабінету Міністрів України, підзвітні та підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні радам у частині повноважень, делегованих їм відповідними районними чи обласними радами.

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Рішення місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та чинному законодавству зупиняються відповідно до закону.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голові відповідної місцевої державної адміністрації. Президент України приймає рішення і дає обґрунтовану відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної адміністрації висловили дві третини від складу відповідної ради, Президент України приймає відставку голови місцевої державної адміністрації.

Стаття 119 (Стаття 117)
Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:
1) виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України та інших органів виконавчої влади;
2) додержання прав і свобод громадян;
3) виконання державних і реґіональних програм соціально економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання національних меншин та корінних народів також програм їх національного і культурного розвитку;
4) підготовку та виконання відповідних обласних та районних бюджетів;
5) звіт про виконання відповідних бюджетів та програм;
6) взаємодію з органами самоврядування;
7) реалізацію інших наданих державою та відповідними радами повноважень.

Стаття 120 (Стаття 118)
Організація, повноваження і порядок діяльності Кабінету Міністрів України, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади визначаються Конституцією України та законами України.

РОЗДІЛ VІІ.
ПРОКУРАТУРА

Стаття 121 (Стаття 119)
Прокуратура України складає єдину систему, на яку покладається:
1) державне обвинувачення у суді;
2) представництво інтересів громадянина або держави в судах у випадках, визначених законом;
3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;
4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Стаття 122 (Стаття 120)
Прокуратуру України очолює Генеральний прокурор, який призначається на посаду та звільняється з посади за згодою Народної Ради України Президентом України.

Строк повноважень Генерального прокурора України - п'ять років.

Стаття 123 (Стаття 121)
Організація та порядок діяльності прокуратури України визначаються законом.

РОЗДІЛ VІІІ.
ПРАВОСУДДЯ

Стаття 124 (Стаття 122)
Правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателей і присяжних.

Судові рішення ухвалюються судами від імені України і є обов'язковими до виконання на всій території держави.

Стаття 125 (Стаття 123)
Система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.

Найвищим судовим органом системи судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України.

Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди.

Відповідно до закону діють апеляційні та місцеві суди. Створення надзвичайних та особливих судів в мирний час не допускається.

Порядок створення особливих судів під час запровадження воєнного стану встановлюється законом.

Стаття 126 (Стаття 124)
Незалежність і недоторканність суддів гарантується Конституцією України і законами України.

Вплив на суддів у будь-який спосіб забороняється. Судді не можуть бути затримані чи заарештовані без згоди Народної Ради України до винесення обвинувального вироку судом. Судді займають посади безстроково, крім суддів Конституційного Суду України та суддів, які призначаються на суддівську посаду вперше.

Судді звільняються або усуваються з посади в разі:
1) закінчення терміну призначення чи обрання;
2) досягнення шестидесяти п'ятирічного віку;
3) неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров'я;
4) порушення суддею вимог несумісності;
5) порушення суддею присяги;
6) обвинувального вироку суду;
7) втрати громадянства;
8) визнання безвісно відсутнім або оголошеним померлим;
9) заяви про відставку або про звільнення з посади за власним бажанням.

Повноваження судді припиняється в разі смерті.

Держава забезпечує особисту безпеку суддів та їх сімей.

Стаття 127 (Стаття 125)
Правосуддя здійснюють професійні судді та, у визначених законом випадках, присяжні судді і народні засідателі.

Професійні судді не належать до політичних партій та профспілок, не беруть участь у будь-якій політичній діяльності, не мають представницького мандату, не займають будь-які інші оплачувані посади, не виконують іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої роботи.

На посаду судді може бути рекомендований громадянин України не молодший 25 років, який має вищу юридичну освіту та стаж роботи в галузі права не менше 3 років, мешкає в Україні не менше 10 років і володіє державною мовою.

Суддями спеціалізованих судів можуть бути особи, які мають фахову підготовку з питань юрисдикції цих судів. Ці судді здійснюють судочинство лише у складі колегій суддів.

Вимоги до окремих категорій суддів стосовно стажу, віку та їх професійного рівня встановлюються законом.

Захист професійних інтересів суддів здійснюється у порядку встановленому законом.

Стаття 128 (Стаття 126)
Перше призначення на посаду професійного судді строком на 5 років здійснює Президент України. Всі інші судді, крім суддів Конституційного Суду України, обираються Народною Радою України безстроково в порядку, встановленому законом.

Голова Верховного Суду України обирається на посаду та звільняється з посади шляхом таємного голосування Пленумом Верховного Суду України в порядку, встановленому законом.

Стаття 129 (Стаття 127, 128)
Судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються тільки закону.

Судочинство здійснюється суддею одноособово, колегією суддів чи судом присяжних.

Основними засадами судочинства є:
1) законність;
2) рівність всіх учасників судового процесу перед законом і судом;
3) забезпечення доказовості вини;
4) змагальність сторін та вільність у наданні та доведенні перед судом переконливості своїх доказів;
5) підтримка державного звинувачення в суді прокурором;
6) забезпечення звинуваченому права на захист;
7) гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами;
8) забезпечення апеляційного та касаційного оскарження судового рішення, окрім випадків встановлених законом;
9) обов'язковість судових рішень.

Законом можуть бути встановлені і інші засади судочинства окремих судових юрисдикцій.

За неповагу до суду і судді винні особи притягуються до відповідальності.

Стаття 130 (Стаття 129)
Держава забезпечує фінансування та умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів.

Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів діє суддівське самоврядування.

Стаття 131 ( додаткова)
В Україні діє Рада Магістратури до відання якої належить:
1) внесення подання про призначення на посаду або усунення з посад суддів;
2) прийняття рішення з приводу порушення суддями і прокурорами вимог несумісності;
3) здійснення дисциплінарного провадження щодо суддів Верховного Суду України і суддів Вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів.

Рада Магістратури складається з 21 члена. Народна Рада України, Президент України, з'їзд суддів України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають по три члени, а всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначає два члени до Ради Магістратури.

За посадою до Ради Магістратури входять Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України та Генеральний прокурор України.

Очолює Раду Магістратури Президент України.

РОЗДІЛ ІХ.
ТЕРИТОРІАЛЬНИЙ УСТРІЙ УКРАЇНИ

Стаття 132 (Стаття 130)
Територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності і цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їхніх історичних, економічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

Стаття 133 (Стаття 131)
Систему адміністративно-територіального устрою України складають: Автономна Республіка Крим, області, райони, міста, селища і села.

Міста Київ і Севастополь мають спеціальний статус, який визначається законом.

РОЗДІЛ Х.
АВТОНОМНА РЕСПУБЛІКА КРИМ

Стаття 134 (Стаття 132)
Автономна Республіка Крим є невід'ємною складовою частиною України і у межах повноважень, визначених цією Конституцією, вирішує питання, віднесені до її відання.

Стаття 135 (Стаття 133)
Нормативно-правові акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим та рішення Ради Міністрів Автономної Республіки Крим не можуть суперечити Конституції України і законам України та видаються у відповідності і на виконання Конституції України і законів України, актів Президента України та Кабінету Міністрів України.

Стаття 136 (Стаття 134)
Представницьким органом Автономної Республіки Крим є Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в Автономній Республіці Крим.

Урядом Автономної Республіки Крим є Рада Міністрів Автономної Республіки Крим. Голова Ради Міністрів Автономної Республіки Крим призначається Верховною Радою Автономної Республіки Крим за погодженням із Президентом України.

Повноваження, порядок формування і діяльності Верховної Ради Автономної Республіки Крим і Ради міністрів Автономної Республіки Крим визначаються цією Конституцією та законами України, нормативно-правовими актами Верховної Ради Автономної Республіки Крим з питань, що віднесені до їхньої компетенції.

Правосуддя в Автономній Республіці Крим здійснюється судами, що належать до єдиної судової системи України.

Стаття 137 (додаткова)
Автономна Республіка Крим здійснює нормативне регулювання з питань:
1) сільського господарства і лісів;
2) меліорації і кар'єрів;
3) громадських робіт, благодійності, благодійництва; ремесла та промислів;
4) містобудування і житлового господарства;
5) туризму, готельної справи, ярмарків;
6) музеїв, бібліотек, театрів, історико-культурних заповідників, інших закладів культури;
7) транспорту загального користування, автошляхів, водопроводів;
8) мисливства, рибальства;
9) санітарної і лікарняної служб.

З мотивів невідповідності нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим Конституції України та законам України, Президент України може зупинити їхню дію з одночасним зверненням до Конституційного Суду України.

Стаття 138 (додаткова)
До відання Автономної Республіки Крим відносяться:
1) призначення виборів депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, затвердження складу Виборчої комісії Автономної Республіки Крим;
2) організація та проведення місцевих референдумів;
3) управління майном, що належить Автономній Республіці Крим;
4) розробка, затвердження, виконання бюджету Автономної Республіки Крим на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;
5) розробка, затвердження та реалізація у відповідності із загальнодержавними програмами, програм соціально економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони навколишнього середовища Автономної Республіки Крим;
6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;
7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;
8) забезпечення функціонування та розвитку державної та національних мов і культур на території Автономної Республіки Крим; охорона і використання пам'яток історії;
9) участь у розробці та реалізації державних програм повернення депортованих народів;
10) ініціювання введення надзвичайного стану та зон екологічного лиха на території Автономної Республіки Крим. Законами України Автономній Республіці Крим можуть бути делеговані інші повноваження

Стаття 139 (Стаття 137)
В Автономній Республіці Крим діє представництво Президента України, статус якого визначається законом.

РОЗДІЛ ХІ.
МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ

Стаття 140 (Стаття 138)
Місцеве самоврядування є правом територіальної громади - мешканців села (добровільного об'єднання у сільську громаду декількох сіл), селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції України і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами.

Місцеве самоврядування здійснюється громадою в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їхні виконавчі органи.

Органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси громад сіл, селищ та міст є районні та обласні ради. Сільські, селищні, міські ради можуть за ініціативою мешканців утворювати будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, наділивши їх частиною власної компетенції, фінансів, майна.

Стаття 141 (Стаття 139)
До складу сільської, селищної, міської ради входять радники, які обираються мешканцями села, селища, міста на основі загального, рівного, прямого виборчого права, шляхом таємного голосування терміном на 4 роки.

Територіальні громади на основі загального, рівного, прямого виборчого права, шляхом таємного голосування обирають голову відповідно села (сільської громади), селища, міста терміном на 4 роки, який очолює виконавчий орган ради, головує на засіданні ради.

Статус голови, радників ради, виконавчих органів та їхні повноваження, порядок утворення, реорганізації, ліквідації визначається законом.

Районна рада формується сільськими, селищними та міськими радами району, а обласна рада - районними, міськими (міст обласного підпорядкування ) радами області.

Голова районної та обласної ради обирається відповідною радою і очолює її виконавчий апарат.

Стаття 142 (Стаття 140)
Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об'єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Територіальні громади сіл, селищ і міст можуть об'єднувати на договірних засадах об'єкти комунальної власності, а також кошти бюджетів для виконання спільних проектів, або спільного фінансування (утримання) комунальних організацій і установ, а також створювати для цього відповідні органи та служби.

Держава бере участь у формуванні доходів місцевого самоврядування.

Стаття 143 (Стаття 141)
Громади села, селища, міста безпосередньо або через створені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що знаходиться в комунальній власності; затверджують та контролюють виконання програм соціального, економічного та культурного розвитку, затверджують та контролюють бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць; встановлюють місцеві податки і збори у порядку, визначеному законом; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізують та ліквідують комунальні організації і підприємства, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, що віднесені законом до їхньої компетенції.

Обласні та районні ради затверджують та контролюють виконання програм соціального, економічного та культурного розвитку відповідних областей і районів; затверджують та контролюють виконання районних і обласних бюджетів, які формуються з коштів державного бюджету для їх розподілу між територіальними громадами або виконання спільних проектів та з коштів, залучених на договірних засадах з місцевих бюджетів для реалізації спільних соціально-економічних програм; вирішують інші питання, віднесені законом до їхньої компетенції.

Органам місцевого самоврядування можуть делегуватися законом окремі повноваження органів виконавчої влади. Держава фінансує виконання державних повноважень у повному обсязі за рахунок коштів державного бюджету або шляхом віднесення до місцевого бюджету окремих загальнодержавних податків у порядку, встановленому законом, передає органам місцевого самоврядування відповідні об'єкти державної власності.

Органи місцевого самоврядування з питань здійснення ними делегованих повноважень є підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Стаття 144 (Стаття 142)
Органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції України і законам України зупиняються в порядку, встановленому законом з одночасним зверненням до суду.

Стаття 145 (Стаття 144)
Інші питання організації місцевого самоврядування, формування, діяльності та відповідальності його органів визначаються законом.

Стаття 146 (Стаття 143)
Права місцевого самоврядування захищаються судом.

РОЗДІЛ ХІІ.
КОНСТИТУЦІЙНИЙ СУД УКРАЇНИ

Стаття 147 (Стаття 145)
Конституційний Суд України є єдиним органом конституційної юрисдикції в Україні.

Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність (конституційність) законів та інших правових актів Конституції України і дає офіційне тлумачення Конституції України і законів України.

Стаття 148 (Стаття 146)
Конституційний Суд України складається з 18 суддів.

Президент України, Народна Рада України та з'їзд суддів України призначають по 6 суддів Конституційного Суду України. Судді Конституційного Суду України призначаються на 9 років без права на повторне призначення.

Суддею Конституційного Суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту і стаж роботи за фахом не менше ніж десять років, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом останніх 20 років.

Голова Конституційного Суду України обирається на спеціальному пленарному засіданні Конституційного Суду України зі складу його суддів шляхом таємного голосування лише на один трирічний термін.

Стаття 149 (Стаття 147, 148, 149)
На суддів Конституційного Суду України розповсюджуються гарантії незалежності та недоторканності, підстави щодо звільнення з посади, які передбачені статтею 126 (124) Конституції України, та вимоги щодо несумісності, які вказані у частині другій статті 127 (125) Конституції України.

Стаття 150 (Стаття 150)
До повноважень Конституційного Суду України належать:
1) офіційне тлумачення Конституції України і законів України;
2) вирішення питань про відповідність Конституції України:
- законів та інших правових актів Народної Ради України;
- нормативно-правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
- актів Президента України;
- актів Кабінету Міністрів України.

Ці справи розглядаються за поданням Президента України, не менше ніж 45 депутатів Народної Ради України, Верховного Суду України, Уповноваженого Народної Ради України з прав людини, Верховної Ради Автономної Республіки Крим.

З питань, визначених цією статтею, Конституційний Суд України ухвалює рішення, які є обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені.

Стаття 151 (Стаття 151)
Конституційний Суд України за зверненням Президента України або Кабінету Міністрів України дає висновки про відповідність Конституції України міжнародних договорів України, що вносяться для ратифікації.

За поданням Народної Ради України Конституційний Суд України дає висновок про додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України в порядку імпічменту.

Стаття 152 (Стаття 152)
Закони та інші правові акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю або в певній частині, якщо вони не відповідають Конституції України або була порушена визначена Конституцією України процедура їхнього розгляду, ухвалення або набрання чинності.

Закони чи інші правові акти або їхні окремі положення, які визнані Конституційним Судом України неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення рішення про їхню неконституційність. Матеріальна, моральна шкода, завдана фізичним та юридичним особам неконституційними актами і діями, відшкодовується державою, в порядку встановленому законом.

Стаття 153 (Стаття 153)
Порядок організації і діяльності Конституційного Суду України, процедура розгляду справ визначаються законом.

РОЗДІЛ ХІІІ.
ВНЕСЕННЯ ЗМІН ДО КОНСТИТУЦІЇ УКРАЇНИ

Стаття 154 (Стаття 154)
Законопроект про внесення змін до Конституції України може бути поданий до Народної Ради України Президентом України, третиною депутатів від конституційного складу Народної Ради України.

Стаття 155 (Стаття 155 )
Законопроект про зміни до Конституції України, крім розділів І "Загальні засади", ІІІ "Вибори. Референдум" і розділу XІІІ "Внесення змін до Конституції України", схвалений більшістю від конституційного складу Народної Ради України вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Народної Ради України за нього проголосувало не менше двох третин від конституційного складу Народної Ради України.

Стаття 156 (Стаття 156)
Законопроект про зміни до розділів Конституції України І "Загальні засади", ІІІ "Вибори. Референдум" і розділу ХІІІ "Внесення змін до Конституції України" вносяться до Народної Ради України Президентом України або двома третинами від конституційного складу Народної Ради України і за умови його схвалення трьома четвертими від конституційного складу Народної Ради України, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом України.

Повторне внесення законопроекту про зміни до розділів І, ІІІ ХІІІ Конституції України з того самого питання можливе лише до Народної Ради України наступного скликання.

Стаття 157 (Стаття 157)
Конституція України не може бути змінена, якщо зміни скасовують чи обмежують права і свободи людини й громадянина або спрямовані проти незалежності і територіальної цілісності України.

Конституція України не може бути змінена в умовах надзвичайного і воєнного стану.

Стаття 158 (Стаття 158)
Законопроект про зміни до Конституції України, який розглядався Народною Радою України і закон не був прийнятий, може бути внесений на розгляд Народної Ради України не раніше ніж через рік з дня прийняття рішення щодо цього законопроекту.

Народна Рада України не може протягом строку своїх повноважень двічі змінювати ті ж самі положення Конституції України.

Стаття 159 (Стаття 159)
Законопроект про зміни і доповнення до Конституції України розглядається Народною Радою України за наявності висновку Конституційного Суду України щодо відповідності законопроекту вимогам статей 155(155) і 158 (158) Конституції України.

РОЗДІЛ XІV.
ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 160 (Стаття 160)
Конституція України набирає чинності з дня її прийняття.

Стаття 161 (Стаття 161)
День прийняття Конституції України є державним святом - Днем Конституції України.

РОЗДІЛ XV.
ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Закони та інші нормативні акти, прийняті до набрання чинності цією Конституцією, є чинними у частині, що не суперечить Конституції України.

2. Верховна Рада України після прийняття Конституції України здійснює повноваження Народної Ради України. Перші вибори Народної Ради України проводяться у березні 1998 року.

3. Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня 1999 року.

4. Президент України протягом трьох років, після набрання чинності Конституції України, має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр міністра України укази з питань, не врегульованих законами, з одночасним внесенням відповідного законопроекту до Народної Ради України у порядку, встановленому ст. 93 (-) цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом 30 календарних днів з дня подання законопроекту, (за винятком днів міжсесійного періоду), Народна Рада України не приймає закон або не відхиляє внесений законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Народною Радою України з цих питань.

5. Кабінет Міністрів України формується відповідно до цієї Конституції протягом шести місяців після набрання нею чинності.

6. Голови державних адміністрацій після набрання чинності цією Конституцією набувають статусу голів державних адміністрацій згідно зі статтею 118 (116) цієї Конституції, а після обрання голів відповідних рад - складають з себе повноваження голів цих рад.

7. Сільські, селищні, міські ради та їхні голови після набрання чинності цією Конституцією здійснюють визначені нею повноваження до обрання нового складу цих рад у березні 1998 року.

Районні та обласні ради, обрані до набрання чинності цією Конституцією, здійснюють визначені нею повноваження до сформування нового складу цих рад відповідно до статті 141 (139) цієї Конституції.

Районні в містах ради та їхні голови після набрання чинності цією Конституцією, в термін до березня 1998 року, здійснюють свої повноваження, відповідно до закону.

8. До прийняття законів, що регулюють діяльність державних органів щодо контролю за дотриманням законів та до формування системи досудового слідства і прийняття законів, що регулюють її функціонування, прокуратура продовжує виконувати функцію нагляду за дотриманням і застосуванням законів та функцію попереднього слідства, відповідно до діючих законів. Після прийняття зазначених законів і формування системи досудового слідства прокуратура України, очолювана Генеральним прокурором України, діє в структурі органів судової влади.

9. До сформування судової системи України відповідно до статті 125 (123) цієї Конституції Верховний Суд України і Вищий арбітражний суд здійснюють свої повноваження відповідно до чинного законодавства України, але не більше 5 років.

10. До прийняття законів, що визначають особливості здійснення виконавчої влади в містах Києві та Севастополі відповідно до ст. 113 (116) цієї Конституції, виконавчу владу в цих містах здійснюють відповідні державні адміністрації.

Судді всіх судів України, обрані чи призначені до дня набрання чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження згідно з чинним законодавством до закінчення строку, на який вони обрані чи призначені.

Судді, повноваження яких закінчуються в день набрання чинності цією Конституцією, продовжують здійснювати свої повноваження протягом шести місяців.

11. Протягом одного року, після набрання чинності цією Конституцією, зберігається існуючий порядок арешту, утримання під вартою і затримання осіб, підозрюваних у скоєнні злочинів, а також проведення обшуку й огляду житла чи іншого помешкання особи.

____________
//static.rada.gov.ua/site/const/pershe_chytannya_96.html
//static.rada.gov.ua/site/const/index.html

//narodua.com/hromadski-initsiatyvy/sotsialna-reklama-united-colors-of-benetton-ukrajinskyj-variant.html

Немає коментарів: