вівторок, 4 грудня 2012 р.

Віктор Мусіяка: Закон про референдум - абсолютно антиконституційний акт


Гітлер провів десь 13 чи 14 референдумів. Відомо, чим усе це завершилося. А нам тепер це як манну небесну підносять

6 листопада Верховна Рада ухвалила Закон України «Про всеукраїнський референдум», 27 листопада його підписав президент Віктор Янукович, а наступного дня, 28 листопада, закон набув чинності.

Ухвалення цього закону спричинило активну дискусію в експертних колах юристів, правозахисників, які побачили в ньому велику небезпеку для Конституції України, та й для існування самої України як держави. З іншого боку, представники влади, зокрема, міністр юстиції Олександр Лавринович, представник президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко наголошують на тому, що закон про референдум нарешті законодавчо оформив найголовніше положення Конституції про те, що народ — єдине джерело влади в Україні. Тож відтепер, мовляв, народ дістав право шляхом референдуму сказати своє слово щодо найважливіших проблем України.

«Ракурс» звернувся до Віктора Мусіяки — відомого вітчизняного правника і політика, колишнього заступника голови Верховної Ради України, заслуженого юриста України, одного з авторів української Конституції, Цивільного кодексу України та багатьох інших законів, аби дізнатись його думку про цей суперечливий закон.

— Вікторе Лаврентійовичу, як ви вважаєте, чому саме тепер Верховна Рада згадала про цей закон?

— Згадала не Рада, а влада. Відомо, що цей закон був підготовлений ще у 2010 році, і мав бути інструментом для отримання найширших повноважень президента шляхом повернення до старої редакції Конституції через скасування змін до Конституції, внесених у 2004 році. Тому влітку 2010 року його підготували, бо хотіли, ухваливши цей закон, через референдум збільшити повноваження президента. Коли це не вдалося, збільшили ці повноваження через рішення Конституційного суду України.

— Але ж зміни вже внесено, повноваження президентові повернуто найширші...

— Так, але це ще незавершений процес, тому що відреагувала Європа. Попри сподівання влади, що такі метаморфози з Конституцією всі проковтнуть, Європа зажадала, щоб усе було зроблено відповідно до Конституції. Тож саме як реакція на вимоги Європи з’явилася Конституційна асамблея, котра, як заявлялося не раз, має вдосконалити Конституцію. Хоча всім зрозуміло, що після цього антиконституційного перевороту в Україні фактично Конституції — легальної, легітимної — немає!

Конституційна асамблея щось там робить, готує якісь рішення, що їх має затвердити Верховна Рада. Однак тепер з’явилася нова Верховна Рада, яка вже зараз, ще на етапі формування внутрішніх парламентських інститутів, уже подає сигнали: вона буде ненадійною з точки зору того, що влада може отримати хоча би 226 голосів.

Інакше кажучи, для ухвалення майбутніх рішень, якщо конституційний процес (так званий конституційний процес) триватиме і необхідно буде ухвалювати його рішення, то максимум, що можна буде зробити, це схвалити їх, тобто пройти перший етап. А от знайти 300 голосів для затвердження змін до Конституції буде не лише проблематично, а й неможливо.

Саме тому і згадали про закон, який має стати тим інструментом, що дасть можливість через проведення референдуму іменем народу конституювати все, що потрібно. Отакі загальні підстави для негайного ухвалення.

— Але ж до цього законопроекту була мало не тисяча зауважень, пропозицій, поправок, але Верховна Рада не врахувала жодної.

— Для захисту цього так званого закону представники влади взяли на озброєння суто демагогічні обґрунтування: ви що, проти того, аби дати народу право вирішувати? І у відповідь всім, хто критикує цей так званий закон, хто протистоїть йому, вони обурено закидають — ви не вірите народу?

Насправді ж це, по-перше, антиконституційний закон з огляду на те, як його ухвалювали. Кілька десятків депутатів бігали по залу, знову десь уночі тиснули на кнопки... Це безумовне порушення Конституції.

По-друге. Що ж вони винесли на розгляд? Цей закон розглядався в другому читанні ще в 2010 році, навіть були проголосовані деякі пропозиції від опозиції. Всі вони були проігноровані, на розгляд Верховної Ради знову винесений закон, який був проголосований у першому читанні, не враховуючи результату того другого читання. Якби це був, скажімо, розгляд в другому повторному читанні, то треба було, враховуючи те, що вже проголосовано, заново пройти друге читання і остаточно ухвалити. А вони поставили на голосування перший варіант першого читання і проголосували його «за» і в цілому.

Це є зухвалим порушенням регламенту, це є просто знущання над законами, над Конституцією. І тому це явно абсолютно антиконституційний акт, я навіть законом його не хочу називати — з точки зору Конституції.

— А щодо самого змісту цього акта?

— Так, тепер до змісту цього акта, який влада вважає законом, але маємо на увазі, що він антиконституційний з точки зору його ухвалення.

У законі сказано, що питання, які заборонені для винесення на референдум, — це бюджет, податки і амністія. Все інше можна розглядати. В законі є ще одне обмеження — спеціальною статтею визначили, що не можна проводити референдум, коли оголошено надзвичайний стан. Та це просто сміх! Звичайно, не можуть проводитись ані референдуми, ані вибори під час надзвичайного стану. Хоча, до речі, в 2006 році під час надзвичайного стану вибори проводили. Тоді в Криму у кількох районах запровадили надзвичайний стан через пташиний грип. Ніхто тоді виборів не зупинив. А мали зупинити взагалі, по всій країні. З цієї точки зору тодішня обрана ВР була нелегітимною.

А тепер щодо предмета референдуму. Зрозуміло, що в цьому складі Конституційний суд ухвалює будь-які потрібні владі рішення. Але попередні склади Конституційного суду були поважні, стояли на захисті Конституції і давали фахові висновки.

Відомий референдум у 2000 році. Тоді Конституційний суд зробив висновок про конституційність чи неконституційність певних положень. КСУ сказав, що, приміром, питання щодо довіри чи недовіри президенту і Верховній Раді не можна виносити на референдум, бо вони обрані народом. Самою Конституцією передбачений процес імпічменту президенту, потрібно лише ухвалити спеціальний закон.

Нині, за цим псевдозаконом, можна будь-які зміни до Конституції провести через референдум. Але ж це антиконституційні положення!

А хто визначатиме за цим законом конституційність чи неконституційність того або іншого питання, яке пропонується винести на референдум? Виявляється, тепер це прерогатива президента і ЦВК. І все. Але ж повноваження президента чітко передбачені Конституцією, і вони вичерпні, і серед них вказаного повноваження немає. В Україні є спеціальний орган, який визначає конституційність чи неконституційність, — Конституційний суд. А тепер ЦВК і президент визначатимуть, уявляєте?

— До речі, чому саме президент і ЦВК?

— Це слід спитати у Олександра Лавриновича.

Небезпечним є і саме забезпечення проведення референдуму, те, як формуються дільничні комісії, що мають рахувати голоси. За цим законом, дільничні комісії формуються за поданням голови Верховної Ради АР Криму, голів обласних рад, районних і т.д. Представник президента у Верховній Раді Юрій Мірошниченко «аргументує» таку норму закону у дивний спосіб: це ж, мовляв, представників народу формують місцеві ради! Та не ради! Нехай не маніпулює. Тоді так і треба було написати — за поданням рад. Але ж у законі написано: за поданням голів рад, жодної згадки про ради в ньому немає. Тож Юрій Мірошниченко, цей демагог, коли говорить, що голова подасть те, що радою затверджено, просто вводить людей в оману. Не записано у законі, що подаються кандидатури, затверджені радою.

— А участь партій не передбачена?

— Ні. Ані партій, ані громадських організацій — нічого цього немає. Здавалося б, народ має право виражати свою волю. То чому в цих органах немає представників інститутів громадянського суспільства, чому вони не формують їх?

— А ще не передбачений поріг явки…

— Так, за законом, у референдумі може взяти участь будь-яка кількість людей. І голоси більшості від тих, хто взяв участь, вирішуватимуть його долю. Це жах! Натомість старий закон від 1991 року передбачав поріг явки — не менш як половина.

Можете собі уявити, що на референдум винесли закон про внесення змін до Конституції. Хто його сформулює? Це ж може зібратися ініціативна група з 500 осіб, і вони, як козаки писали турецькому султану листа, складатимуть зміст внесення змін до Конституції. Насправді зміни до Конституції — це основоположний системний акт, і в ньому не те що слова, букви мають притиратися! А оця група щось напише, запропонують, президент підтвердить — він же тепер таке право має! — винесуть усе це жахіття на референдум, проголосують і введуть у дію таким чином зліплені «конституційні» положення, які мають бути внесені в тіло Конституції.

За Конституцією, конституційні положення — це закон про внесення змін. У статті 94 Конституції сказано, що вони набувають чинності через десять днів після опублікування. Тобто народ має побачити, йому дається десять днів для ознайомлення. Або в день опублікування. Але не раніше! А в цьому, так би мовити, законі сказано: вступає в дію з моменту оголошення головою ЦВК на засіданні ЦВК результатів референдуму. Це просто зневажливі порушення Конституції! І вони ще стверджують, що дали інструмент для формування волі народу?

— Тепер опозиція буде апелювати до Конституційного суду. А чи дасть це якийсь результат?

— Маємо надію, що в нас колись з’явиться якась держава…

— Ще є надія на Венеціанську комісію. ПАРЄ відправила цей закон на експертизу до Венеціанської комісії.

— Ну, нехай подивляться. Там десь Марина Ставнійчук «подсуєтітся». Вона ж від України член цієї комісії. Вона туди ті ж самі аргументи повезе, що й Лавринович і Мірошниченко тут озвучують: про народ — єдине джерело влади.

— Чи потрібен нам узагалі зараз закон про референдум з огляду на те, що суспільство поділене майже навпіл, і маніпулювати ним можна, як завгодно. От у Німеччині, наприклад, взагалі заборонені референдуми.

— Так. Коли намагалися ухвалити Конституцію Євросоюзу, її необхідно було ратифікувати в усіх державах ЄС. Багато держав провели референдуми. А Німеччина ні. Замість референдуму Конституцію Євросоюзу затверджував Бундестаг. Причому все це супроводжувалося, я пам’ятаю, таким застереженням: німецький народ може помилятися. Розумієте?

Можете собі уявити, держава, яка перенесла наслідки помилок народу, воліє обходитися без референдумів! Гітлер провів десь 13 чи 14 референдумів. Відомо, чим усе це завершилося. А нам тепер це як манну небесну підносять.

У самому законі про референдум нічого поганого немає. І я вважаю, що він має бути, я ще 16 років тому казав, що потрібно створити відповідний механізм. Але ж ним треба користуватися дуже і дуже обережно. От скільки народу з 26 мільйонів українців, які беруть участь у виборах, знає, що ухвалено цей закон? Навіть деякі мої колеги-юристи не знають, що він прийнятий. Хто бачив цей закон, його текст? Хто його проаналізував? Так, він зараз уже опублікований. Але він навіть не обговорювався в країні.

Максимум кілька десятків із цих мільйонів людей проаналізували цей закон. Думаю, і двох десятків нема тих, хто проаналізував, розуміє та сприймає його. Народу не дали попередньо розібратись в цьому законі. Ухвалили — і все.

То хіба може цей інструмент бути використаний? Люди братимуть участь у референдумі і виступатимуть інструментами, навіть думаючи, що вони роблять добру справу, а насправді — робитимуть зло Україні.

— Цей закон може скасувати ВР?

— Ні. Лише Конституційний суд може визнати його неконституційним, а Рада може тільки призупинити його дію через зміни. Чи може замінити його іншим законом.

— Але ж цим законом Верховна Рада сама себе фактично вбиває.

— Так, влада отримала інструмент, коли фактично без парламенту можна ухвалювати закони.

— Парадоксальним є те, що сама Верховна Рада проголосувала за нього. Це через те, що дехто з депутатів не потрапляє до наступної?

— Та ні, багато хто з них узагалі не розуміє, за що натискає кнопки, просто виконує те, що наказують.

— Ви думаєте, вони не знали, за що голосують?

— Я вас прошу! Багато хто з них і в очі не бачив тексту закону і не мав його перед собою, коли голосував. Навіть коли було голосування в другому читанні, ніхто їм не роздавав того тексту. І 6 листопада також.

— Тепер лише Конституційний суд може зупинити цей закон. Та чи зупинить?

— Якщо КСУ скаже, що все нормально, то буде все нормально. Хоча все це не нормально.

04 грудня 2012 року
Розмовляла Лариса РУДЕНКО
//racurs.ua/84

13.07.2010 Олександр Єфремов. Зміна Конституції неминуча 
08.07.2010 Олександр Палій. Закон про референдум: як розшматувати, одурити і залишити щасливими
03.07.2010 Олександр Лавринович. Якщо закон про референдум буде ухвалений, щодо нікчемного закону про внесення змін до Конституції може бути застосоване народне вето 
10.06.2010 Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо» 
05.06.2010 Сергій Рахманін. Чорний квадрат Януковича 
03.06.2010 Виталий Червоненко. Не меняют своих взглядов только дураки
09.02.2010 Віктор Мусіяка. Щоб розширити свої повноваження, Президентові потрібно буде провести три референдуми

Немає коментарів: