Олександр Єфремов: Зміна Конституції неминуча

Автором «виборчого» закону є лідер фракції Партії регіонів Олександр Єфремов. Олександр Сергійович виступає адвокатом свого законодавчого дітища, заявляючи серед іншого, що права громадян документ зовсім не обмежує. 

Про переваги ухваленого закону про вибори, про грядущі законодавчі плани коаліції, вірогідні кадрові перестановки у виконавчій владі та конституційний референдум в інтерв’ю «Дню» розповів голова «синьо-білої» фракції ВР Олександр ЄФРЕМОВ.

— Депутатський корпус, перш ніж піти на літні канікули, працював стахановськими темпами. Після відомих і тривалих блокадних простоїв ВР таку продуктивність можна було б лише вітати. Але в цьому випадку виникає питання про те, чи відповідає кількість ухвалених парламентаріями законів їхній якості? Гранично часто питання розглядаються так швидко, аж складається враження, що депутати самі не знають, за що натискують кнопку «за».

— Перш за все, зауважу таке. Президентові вдалося за короткий строк консолідувати роботу всіх гілок влади. Ми, нарешті, позбулися такого ганебного явища, коли окремі керівники високого рівня або не розмовляли одне з одним, виконуючи свою роботу за допомогою листування, або вели публічні образливі дискусії не лише всередині держави, а й за її межами.

Завдяки консолідації у владі налагодилася робота і в парламенті. Було, як відомо, створено правлячу більшість, яка демонструє ефективну роботу. А тепер повернуся до вашого запитання. Так, справді, часто доводиться чути запитання, мовляв, як після приходу до влади вдалося так швидко почати, зокрема, й законодавчу роботу. Так от, пояснюю. Ми п’ять років перебували в опозиції й за той час, окрім усього іншого, готували відповідні документи з тих напрямів, які нам делегували виборці. І коли трапилася нагода реалізувати цю політику, в нас уже були готові документи, і ми почали працювати.

Тепер щодо вашої репліки щодо поспіху ухвалення законопроектів. Ви знаєте, я вважаю, ми не квапимося, а проходимо все з дотриманням процедури, що передбачена регламентом як парламентським законом. А те, що за минулі роки багато хто відвик у такому режимі працювати, — це проблема попереднього, а не сьогоднішнього політичного періоду. Мені здається, що навіть виборці сьогодні, бачачи, в якому ритмі працює парламент, зрештою, змінять своє ставлення до цього державного органу і позитивніше оцінюватимуть роботу депутатів, зокрема, і парламенту в цілому.

— Олександре Сергійовичу, сьогодні де-факто Україна стала президентською республікою, хоча де-юре є парламентсько-президентською. Останнім часом із вуст представників владної команди все частіше звучать заяви про можливе поєднання 31 жовтня регіональних виборів із конституційним референдумом. Сценарій «пакетного» осіннього плебісциту, на ваш погляд, реальний?

— На мою думку, серед політиків, які представляють різні партійні табори, немає розбіжностей стосовно того, що зміни, внесені до Конституції 2004 року, м’яко кажучи, необдумані...

— Але ж Партія регіонів голосувала «за»...

— Дозвольте, я закінчу думку. Так от, на мій погляд, з одного боку, ці поправки були неконституційними. З іншого — вони лише принесли розбрід у нашу державу. І, повірте мені, абсолютна більшість політиків дотримується погляду, що нам необхідно змінити це в законодавчому полі. Тому зміна Конституції неминуча, й вона буде проведена. Наш погляд полягає в тому, що ми маємо повернутися до Конституції 1996 року, яка визнана як один із кращих документів такого рівня Венеціанською комісією, та й усіма експертними керівниками європейського та світового співтовариства.

— Віктор Янукович був обраний президентом на п’ятирічний термін під повноваження, виписані в 5-му розділі чинного Основного Закону. Під час виборчої кампанії кандидат Янукович не казав про те, що в разі перемоги змінюватиме (перш за все, щодо посилення президентських повноважень) конституційні правила гри. Навряд чи українці голосували б за Кучму-2.

— Виборці голосували за президента, і коли ми говоримо про винесення питання конституційних змін на референдум (а ми саме так питання і ставимо), ми отримуємо або підтримку, або непідтримку народу. Це, власне, і є відповіддю на ту, скажімо так, обережність, яку ви сформулювали у своєму запитанні. Адже ми не йдемо таким шляхом: ухвалили рішення — і крапка. Ні, ми хочемо звернутися до людей і на референдумі підтвердити легітимізацію цього питання.

— Конституцію, як відомо, можна змінити (або затвердити нову редакцію) за наявності 300 голосів у парламенті. На момент відходу ВР на літню пленарну відпустку правляча більшість налічувала 263 депутати. До 300 не вистачає всього 37 голосів. Партія регіонів зацікавлена в коаліції трьохсот, яка відкриває широкий простір для законодавчих маневрів?

— Нам сьогодні взагалі не потрібна більшість у 300 голосів. Нам важливо, аби за окремими знаковими законами, що голосуються в парламенті, було 300 і більше голосів. Але це зовсім не означає, що одна політична сила консолідує ці голоси. Це означає, що в результаті планомірної роботи буде досягнуте компромісне рішення, що об’єднує політику нашої держави.

— Ключова подія майбутньої осені — регіональні вибори. Ідеологічний багаж, з яким піде на місцеві вибори Партія регіонів, — це...

— Це програма, з якою Президент йшов на вибори. І ми цю програму починаємо реалізовувати. Але ж минуло не так багато часу для того, щоб робити якісь оцінки. Тому, вважаю, нам немає сенсу змінювати програму Президента. Ми лише доповнимо її щодо вирішення регіональних або місцевих питань. В цілому ж, ідеологія та реформи, що були проголошені Президентом і підтримані виборцями, знайдуть віддзеркалення і під час виборів до місцевих рад.

— Ви — автор затвердженого днями ВР закону про регіональні вибори. Критики документа найчастіше відзначають два моменти. Перше — заборона йти на вибори партіям, місцеві організації яких були зареєстровані менш ніж за рік до виборів. Чи коректно настільки істотно змінювати правила виборчої гри за кілька місяців до виборів? Друге — скасування блоків призведе до партійного укрупнення, до чого Україна, а точніше — політична еліта, не готова ментально...

— Секундочку, у нас в Україні офіційно зареєстровано 182 партії.

— Де-юре так, але де-факто... Реально працює кілька десятків (якщо не менше) партійних організацій.

— Так от, для того, щоб де-юре відповідало де-факто, ми маємо дати поштовх розвитку партійної системи. І коли я вніс цей законопроект до парламенту, багато партійних лідерів задумалися над деякими питаннями, які раніше їм навіть на думку не спадали. А деякі партійні предводителі через свою недосвідченість про ці питання й зовсім не знали. Вони вважали, що партія та партійний лідер — це одне й те саме й що вийшовши на ток-шоу вони вже досягли своєї мети. Але — ні, виявляється, ще необхідно займатися структуризацією партійної організації, проводити копітку, нудну, але потрібну для громадян роботу. Не може партія бути представлена одним лідером у Києві, коли на місцях немає її представників. До кого звертатися людям на місцях, якщо раптом цей лідер опиниться біля влади?

Претензії висувають сьогодні політичні лідери, які займаються самопіаром і будують партійну роботу через ток-шоу, а не ті, хто реально займається партійним будівництвом. Тому ми маємо визначитися: або серйозно займатися структуризацією партійних організацій, і тоді такий закон сьогодні потрібний, або ми займатимемося популізмом, чим сьогодні займаються багато лідерів. Я за те, аби ми йшли шляхом розвитку цивілізованої держави, аби партійна система в нас будувалася так, як вона будується у всьому світі. Тому вважаю, що ця норма внесе своєрідний поштовх у розвиток партійних організацій у нашій державі.

182 партії офіційно зареєстровані? Зареєстровані. Є кілька десятків партій, що мають досить розвинену структуру. Будь ласка, беріть участь у виборах, у чому проблема? В будь-якому разі, позиція громадян не обмежена. Люди мають можливості визначити свої переваги у виборі тієї або іншої політичної сили. А в тому, що окремі політичні лідери виявилися неготовими до цієї ситуації, нічого страшного немає. Колись же потрібно починати реально працювати.

Щодо участі партій у виборчому процесі. До виборів у нас залишається ще кілька місяців. Із електронним варіантом закону можна було ознайомитися за бажання ще кілька місяців тому. Отже, критика тут недоречна.

— Якщо вже мова зайшла про реальну роботу, дозвольте запитання. Ви тривалий час очолювали комітет з питань регламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності ВР. Так от, про етику. У Конституції чорним по білому написано, що депутат повинен голосувати особисто. Ми ж спостерігаємо (особливо в ході вечірніх пленарних засідань) — голосування не законодавців — їхніх карток. І хай Рада ухвалює закони хоч сотнями, цей момент не прикрашає і не додає довіри до парламенту.

— Ви знаєте, це серйозна проблема і, до речі, не лише нашого парламенту. Ця проблема не вирішена в багатьох країнах світу. Дехто намагається вирішити цю проблему, утвердивши один спеціальний день для голосування. В такому випадку цього дня збирають усіх депутатів і голосують. У нас була така практика. Проте останнім часом об’єм роботи, який необхідно виконати в парламенті, чималий, тому повертатися до цієї практики зараз було б нераціонально. І не варто також забувати про те, що, окрім роботи в сесійній залі, депутат здійснює діяльність і в інших напрямах, що відриває його від голосування в залі. Це факт. Але при цьому ми маємо враховувати ще один важливий нюанс. Перш ніж голосувати за певний закон або поправку, ці документи проходять досить серйозну експертну оцінку. Документу для того, аби потрапити на узгодження ради фракції, потрібно пройти п’ять оцінних рівнів. Потім рада фракції ухвалює остаточне рішення щодо тієї або іншої поправки або законодавчого документа. Тому в депутатів є достатньо часу і можливостей ознайомитися із законопроектом (поправками) ще до винесення питання на голосування. І, за великим рахунком, вони можуть делегувати голос своєму колезі, заздалегідь знаючи результат. Хоча ви абсолютно правильно зауважуєте, що конституційна норма, яка передбачає особисте голосування депутата, не дотримується. Проте в цій ситуації дуже й дуже складно (за той часовий період, який пройшла Україна) збудувати політичну культуру так, щоб ця проблема була вирішена. Я вважаю, ще кілька років знадобиться для того, щоб прийти до цього де-факто.

— Представники парламентської меншості в особі БЮТ та НУ-НС розробляють законопроекти, альтернативні владним, вносять поправки до запропонованих коаліцією документів. Проте в більшості випадків опозиційні пропозиції не отримують підтримки правлячої більшості. Чому?

— Я наведу вам конкретний приклад. У результаті тривалих дискусій коаліція погодилася з пропозицією опозиції — перенести на повторне друге читання один із засадничих документів — закон про референдум. Погодьтеся, це серйозне рішення, й це рішення, як мені здається, дає відповідь на ваше запитання.

Щодо цілої низки законопроектів, які ухвалюються, ми враховуємо погляд опозиції. Інша річ, коли чітко виписаний, системний законопроект вноситься до ВР, а дехто свідомо подає 700 або 1000 поправок лише для того, щоб зірвати ухвалення документа. Адже насправді в системний документ навіть одну поправку вносити проблематично, бо це в корені може змінити ситуацію і повністю порушити структуру закону. Тому, як правило, законодавець на таке не йде, вносячи хіба що технічні поправки, які не змінюють тіло закону.

— Часто доводиться чути критику, мовляв, влада внесла на розгляд ВР законопроект про місцеві вибори, про референдум, а з місцевими депутатами, мерами, а головне — виборцями документ не обговорювався.

— Це неправда. До того як закон про місцеві вибори був винесений на розгляд до сесійної зали, була проведена нарада і з губернаторами, і з мерами міст. Зокрема, за пропозицією губернаторів ми абсолютно пішли від системи, коли округи формувалися суто за кількісним принципом виборців і перейшли до системи представництва територій. Тому пропозиції, що виносилися регіональними керівниками, були враховані. Інша річ, що не всі мери брали участь в обговоренні. І тепер відсутній мер може нарікати, ось, мовляв, не запросили. Але запросити десятки тисяч мерів різних рівнів на погоджувальну роботу практично неможливо. До того ж, при підготовці цих документів враховувалася думка відповідних громадських організацій, які представляють у тому числі й мерів (Асоціація малих міст, Асоціація обласних центрів тощо).

— ВР провалила законопроект, що передбачав розмежування повноважень мера Києва та голови КМДА, якого пропонувалося призначати і звільняти Президентові за поданням Кабінету Міністрів. Які подальші плани очолюваної вами фракції в цьому питанні?

— Зараз готується новий законопроект, і, гадаю, на осінній сесії цей документ буде ухвалений.

— Саме після того, як опозиціонери зареєстрували проект постанови про звільнення віце-прем’єра Сивковича, ви заявили, що найближчим часом кадрові питання не розглядатимуться. Проте Нестора Шуфрича «пішли» ще до літніх канікул. Рада вже до осені не працюватиме в пленарному режимі. Які кадрові перестановки в уряді можливі після вересневого парламентського старту і, власне, чи будуть вони?

— Знаєте, ми повинні відрізняти відставки і перехід людей на іншу роботу. Є рішення Президента щодо скорочення державного апарату. Якщо реалізація цих завдань веде, наприклад, до скорочення посади певного віце-прем’єра, то, вважаю, це впорядкування діяльності виконавських органів. Якщо ж ми переводимо когось із співробітників, у тому числі й міністрів, на роботу в іншу сферу, де він може принести більше користі, це теж не відставка, а перехід на іншу роботу. Тому не варто робити різких оцінок. Не було помилок при призначенні в уряд. Відбувається планомірна кадрова робота, і вона проводитиметься найближчим часом. Хоча і від відставок ми не застраховані.

Давайте не забувати, що ми працюємо коаліційним урядом. У рамках коаліційного уряду представники інших політичних сил делегують свої кадри у виконавчу владу. І залежно від рівня підготовки цих кадрів ухвалюватимуться відповідні рішення. Якщо керівники будь-якого рівня справлятимуться зі своєю роботою — значить, звичайно, вони працюватимуть й надалі на цій посаді. Якщо той або інший керівник не справлятиметься зі своєю роботою, то на його місце прийдуть інші — підготовленіші. І це абсолютно нормальний підхід у будь-якій державі.

— Бюджетний процес по-українськи, як правило, непростий. Ваш прогноз: головний фінансовий кошторис на 2011 рік буде прийнятий вчасно?

— Гадаю, бюджет буде затверджений до кінця цього року. У нас не буде ситуації, коли ми ввійдемо в наступний рік, не маючи бюджету. Це принциповий підхід нашої політичної сили до цього питання.

— А в цілому, на вашу думку, майбутній осінньо-зимовий парламентський сезон пройде без потрясінь?

— Я недавно дивився засідання парламенту Південної Кореї, де йшло активне з’ясування стосунків між депутатами. З посмішкою спостерігав за процесами, які в них відбуваються, і думав про те, що будь-який парламент не застрахований від вираження емоцій у питаннях, що розбурхують суспільство. А в цілому... Ви знаєте, ми вступаємо в досить складний період реформ, перш за все, економічних. Має бути чітке розуміння, що, не провівши ці реформи, ми не поставимо країну на ті рейки, якими вона успішно рухатиметься далі. Період проведення реформ — це кілька років. Вони будуть дуже болючими. Будь-яка країна, що проводила ці реформи, стикалася з невдоволенням людей на початковому етапі. Ми ризикуємо, причому досить серйозно в цьому плані. Проте при цьому розуміємо: якщо не проведемо реформ, найближчим часом не буде іншої політичної сили, яка взяла б на себе відповідальність за їхнє проведення. Тож, розуміючи неминучість ризику, з яким зіткнемося, ми, однак, беремо на себе відповідальність за проведення реформ.

КОМЕНТАРI

Ігор КОЛІУШКО, голова 

Центру політико-правових реформ:

— В цілому прийнятий закон справляє негативне враження. Адже реформа виборчого законодавства в місцевому самоврядуванні мала б забезпечити можливість громадян обирати дієві ради, які, в першу чергу, відстоюватимуть інтереси територіальних громад. А також забезпечувати ефективне функціонування місцевого самоврядування.

В той час, як із року в рік, від одних виборів до інших, нам не вдається отримати дієву центральну владу на загальнонаціональному рівні, місцеве самоврядування і його розвиток могло б дати шанс громадянам покращувати своє життя. Цієї мети даний закон не досягає.

В ньому на 50 відсотків залишено пропорційну систему із закритими списками, які формуються партійними структурами. До цих списків громадяни не мають реального доступу, вони навіть не знають, які люди займають місця в переліку. Прізвища прочитати можна, але сформувати уявлення про те, кому належать ці прізвища, неможливо. Зазвичай це особи з обласного центру або столиці, жодним чином не причетні до даного населеного пункту.

Друга частина обирається за мажоритарною системою в одномандатних округах. Проблема в тому, що одномандатні округи є дуже залежними від адміністративного впливу. Технологія адмінресурсу на виборах, і особливо на місцевих, була добре відпрацьована до 2004 року, тому є велика небезпека владної режисури на місцевих виборах.

Набагато доцільніше було б запровадити мажоритарну систему з багатомандатними округами. В таких округах застосовувати адмінресурс набагато важче, бо вони є більшими. Крім того, виборці мають можливість вибору кількох депутатів. А це збільшує можливість проходження особи, що не заплатила за це місце, а дійсно імпонує громаді своїми заслугами.

Цілий ряд технологічних положень цього закону вказують на мотив, який рухав депутатами під час прийняття змін. Недопущення до перемоги нових політичних сил через часові обмеження щодо реєстрації місцевих осередків партій, заборона самовисування, навіть в мажоритарних округах, на посади міських, сільських, селищних голів — це такі собі драконівські норми, які показують, що основна мета нинішнього керівництва України — взяти собі побільше влади на всіх рівнях, бажано назавжди. Проте вищевказане положення дуже вигідне для найбільших опозиційних партій, таких як «Батьківщина», а не БЮТ, бо блоки також заборонені. Що, до речі, є позитивним моментом. Утім, двопартійна система — це явний негатив.

Нові сили мають шанси пройти поодиноко, що, звичайно, не вплине на загальну ситуацію в країні. Для того, щоб суттєво змінити розстановку політичних сил, треба одне з двох: або домовленість опозиційних політиків про координацію своїх дій, таким чином протидіючи на більшій території України владному адміністративному ресурсу, або самоорганізація місцевих громад і контроль за проведенням виборів. Якщо громада чітко знає, кого хоче обрати, їй це вдасться за будь-якого закону. Але проблема в тому, що високого рівня організації не мають ані опозиційні політики, ані громадяни. Проте при наполегливій роботі за кілька років певного рівня в самоорганізації досягнути цілком можливо.

Сергій ТАРАН, голова правління 

Центру соціологічних і політологічних досліджень «Соціовимір»:

— Цей закон писався не під потреби суспільства, а відштовхуючись від конкретних намірів Партії регіонів сколотити собі фракції в тих регіонах і на тих територіях, де вона не має достатньої підтримки. Це робитиметься в два етапи. Перший — у ПР є розрахунок, що в тих регіонах, де їхня підтримка мінімальна, 3-4% на виборах все ж партія отримає. В раду заходять віддані члени партії, умовно назвемо їх «смотрящими». Вони формують монолітну фракцію, а потім ця маленька фракція, використовуючи методи Верховної Ради, перекуповує мажоритарщиків, формуючи більшість «тушками». Таким чином ПР розраховує отримати більшість чи принаймні сильні фракції навіть у тих регіонах, де немає підтримки в місцевих органах влади. Це викликає певний спротив у суспільстві, оскільки зрозуміло, що результат буде такий, як у Верховній Раді, — сформується більшість, за яку не голосували.

І другий момент. Формування органів місцевої влади шляхом «50 на 50» передбачає укрупнення виборчих дільниць. А це означає, що вартість кампанії на цих дільницях буде вищою, ніж була досі. Наприклад, умовно кажучи, якби була виборча кампанія в Київську міську раду, вона б коштувала від 300 тисяч умовних одиниць. Зрозуміло, що не може взяти участь у такій кампанії звичайний вчитель, лікар або інша людина, яка має авторитет у громадськості. Цей закон створює умови, за яких претендувати на мандат може лише людина, яка має достатньо грошей. Таким чином сам принцип місцевого самоврядування, коли обирають авторитетну людину, а не ту, яка має гроші, порушений.

Новий закон акумулює те найгірше, що є в мажоритарній та пропорційній виборчих системах. Все краще відкидає, створюючи суміш, яка не працює на розвиток місцевого самоврядування.

Я прогнозую, що на цих виборах буде дуже низька явка виборців на дільниці. Цей фактор при будь-якій владі працює на неї, оскільки дає можливість активувати ті механізми, які є не зовсім чесними під час виборів.

Можна ще говорити про те, що в законі не прописано чіткого механізму відкликання депутатів. А це серйозна допомога у формуванні «коаліції тушок», тому що, якби можна було відкликати депутатів, позиція «тушки» могла б погано закінчитися для такого депутата. Вад закон має дуже багато, а те, що сформовані у радах фракції не відповідатимуть реальному волевиявленню, підриває саму суть виборів та демократії.

Володимир ЛУПАЦІЙ, політолог, директор 

Центру соціальних досліджень «Софія»:

— До позитивних моментів прийнятого закону можна віднести лише той факт, що місцеві вибори таки відбудуться, тобто Україна хоча б по формі повернеться до конституційного й правового поля.

Негатив же стосується загального підходу українських політиків до формування політичної системи України. Неможливо прийняти нормальний закон про місцеві вибори, не беручи до уваги його місце в загальному контексті реформування та оптимізації діяльності політичної системи. На сьогодні досі не поставлено на політичному рівні питання про повернення до реформування політичної системи. Ті дисбаланси, які є в політичній системі, повинні вирішуватися на системному рівні. Тільки в цьому контексті можна розглядати закон про місцеві вибори. У нас фактично відбувається самозамкнення політичної системи і неможливість проникнення в неї нових політичних сил. Цей закон цьому сприяє.

Якщо на місцевому рівні отримують можливість бути представленими лише дві політичні сили, навряд чи це буде сприяти політичній стабілізації. По-перше, Україна — багатоукладна країна, а по-друге, існує велика відмінність в характері економічного та соціального розвитку регіонів. Саме ці два фактори визначають, що політична система України не може бути збалансованою в умовах двопартійності. Це є критерієм виборчого законодавства як на загальнонаціональному, так і на місцевому рівнях. Думаю, закон про місцеві вибори скоріше прийнятий по інерції, а не з міркувань бачення стратегії реформування політичної системи. Крім того, він неадекватно реагує на новий розклад політичних сил у суспільстві.

Володимир КВУРТ, секретар 

Львівської міської ради:

— На жаль, законопроект «Про вибори до місцевих органів влади» стоїть у ланцюжку поступових, системних кроків з узурпації влади в Україні. Насправді ревізується що завгодно, але не проект успішної України: проект «Росія-2», проект «Колонія», але не проект «Держава». На жаль, останній законопроект — це крок на знищення місцевого самоврядування. Попри всі лозунги, попри всі заяви. Одначе головна прикрість не в тому, що цей законопроект прийняли Партія регіонів разом із комуністами та блоком Литвина. Найприкріше, що це відбувалося за мовчазної згоди як «Нашої України», так і Блоку Тимошенко. Мені чомусь спадає на думку, що, якби на місці коаліції були БЮТ та «Наша Україна», вони теж прийняли б такий документ. Цей документ, на моє глибоке переконання, ставить за мету законсервувати владу в Україні. Пригадайте виступи і оклики, що були озвучені ще три роки тому до тодішньої коаліції: «Панове, приймайте законопроект. Не затягуйте з датою виборів. Давайте напрацюємо документ — зрештою, навіть той, котрий готував Ключковський». Мова йшла про Виборчий кодекс, в якому були узгоджені різні документи, що стосуються виборчого законодавства. Був час, йшло обговорення, але, на жаль, коли дійшло до дати виборів, знову гору взяла політична доцільність: порушення Європейської хартії місцевого самоврядування, нехтування рекомендаціями Венеціанської комісії. Тому маємо те, що маємо.

Законопроект, окрім цього, скерований і проти нових партій, точніше, — проти лідерів, які пробують сформувати якійсь інший політичний рух. Це, в першу чергу, стосується партій Яценюка, Гриценка і, хай як це дивно звучить, Тігіпка. Тому вихід один: об’єднувати свої зусилля, пробувати домовлятися, використовувати ті партії, які йдуть на співпрацю. Львівська обласна організація партії «Пора» готова дати місця чи навіть погодити спільний список на базі «Пори». Має бути одна-єдина умова: щоб наші партнери розділяли наші моральні цінності в царині економіки і патріотизм, коли ми говоримо про державність.

Андрій ПАВЕЛКО, керівник 

Дніпропетровської обласної організації «Фронт змін»:

— Антидемократичність нового закону очевидна — він штучно обмежує кількість партій, які можуть брати участь у місцевих виборах, і, таким чином, цей закон, кінець кінцем, утискає конституційні права громадян. На минулих президентських виборах за нашого лідера Арсенія Яценюка проголосували близько 2 млн. виборців, але тепер, за допомогою хитрощів, старі партії, що входять до коаліції, спробують перерозподілити ці голоси на себе й відсікти від виборчого процесу нові політичні сили. Перш за все, йдеться про норму, згідно з якою у виборах зможуть взяти участь лише ті місцеві партійні організації, які були зареєстровані не менш ніж за рік до дня голосування. Для «Фронту змін» це означає, що із 682 зареєстрованих міських і 27 обласних організацій у виборах візьмуть участь лише 18 обласних парторганізацій, які зможуть висунути кандидатів у обласні ради. Вельми сумнівною видається і норма про те, що висувати кандидатів на мажоритарні округи можуть лише партії. На мій погляд, це суперечить Конституції. Не менш дискримінаційним є і положення про формування виборчих комісій лише з представників парламентських партій. При цьому соцопитування свідчать: якби зараз проводилися парламентські вибори, то партія Литвина та КПУ не подолали б тривідсоткового бар’єра. Крім того, ця норма вже тому підозріла, що в такому положенні проконтролювати чесність виборів і підрахунок голосів буде вельми непросто. Недемократичне також, на мій погляд, положення, за яким кандидати на посаду міського голови повинні висуватися від партій. Таким чином, усіх майбутніх мерів заганяють під контроль партійних босів для того, щоб сформувати слухняну вертикаль виконавчої влади від верху до низу. Загалом, не хотілося б смішити Європу тим, що в Україні встановлюють таке ручне керівництво політичним життям. Адже не можна напередодні кожних виборів постійно міняти правила.

Рефат ЧУБАРОВ, заступник голови 

меджлісу кримськотатарського народу, президент 

Всесвітнього конгресу кримських татар:

— Без сумніву, народні депутати України, які проголосували за прийняття закону про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів у вигляді, якому пропонується підписати Президентові, не тільки виявили відверту зневагу до суспільства, але й унеможливили залучення до органів місцевого самоврядування людей достойних та авторитетних, які б піклувалися, в першу чергу, про інтереси громади, але не партій.

В умовах кримської специфіки, яка характеризується актуальністю проблем інтеграції кримських татар, в тому числі й у сфері самоврядування, пропонована система обрання набагато зменшить їхню представленість у органах місцевого самоврядування.

Отже, замість пошуку через виборчі закони нових правових шляхів щодо згуртовування місцевих громад, що складаються з людей різних культур, національностей та віросповідань, тобто так, як це робиться у багатьох європейських країнах, матиме суттєвий крок назад, наслідком якого буде тотальне розчарування людьми владою — владою, до обрання якої вони менше всього мали відношення.

Упевнений, що затверджена виборча система, в тому числі — з причин ігнорування необхідності ефективних інструментів залучення представників різних етнічних спільнот, особливо в місцях їхнього компактного проживання (кримські татари, угорці, румуни), мала б бути не затверджена Президентом України.

Але, швидше за все, цього не буде. І справа не стільки в Президентові, скільки в тих, хто є «акціонерами» чинної коаліції у Верховній Раді України. В тому числі — й Народної партії України, яку очолює Литвин.

Наталія Ромашова, «День» №121, 13 липня 2010 р.

//www.day.kiev.ua/302500

//file.liga.net/person/365-aleksandr-efremov.html

08.07.2010 Олександр Палій. Закон про референдум: як розшматувати, одурити і залишити щасливими 

03.07.2010 Олександр Лавринович. Якщо закон про референдум буде ухвалений, щодо нікчемного закону про внесення змін до Конституції може бути застосоване народне вето 

10.06.2010 Сергій Головатий. Вища рада юстиції - це «гестапо» 

05.06.2010 Сергій Рахманін. Чорний квадрат Януковича 

03.06.2010 Виталий Червоненко. Не меняют своих взглядов только дураки 

09.02.2010 Віктор Мусіяка. Щоб розширити свої повноваження, Президентові потрібно буде провести три референдуми

ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ /«День»