14 років української Конституції: закон прямої дії чи бездіяльність прямого закону?

Проблема виконання Конституції України як Основного Закону держави зникне тоді, коли її положення будуть відповідати тій правовій традиції, яка склалася в Україні та в свідомості українців.

Неможливо штучно насадити та змусити виконувати норми Конституції, коли вони не продиктовані суспільним запитом, коли вони не зрозумілі широкому загалу.

Вітчизняні чиновники совкової системи мислення або просто сліпо копіюють чужу правову традицію, або щось вигадують самі. Але не те, не інше не приживається в країні.

Потрібно зрозуміти, що неможливо змусити людину виконувати чужий для неї закон - чужий ментально, чужий за традицією.

Слід зазначити, що в чинній Конституції парламентсько-президентська форма правління прописана абсолютно безграмотно, або ж, що найбільш вірогідно, навмисно такою зроблена. Це відкриває безмежний простір до інтерпретацій та маніпулювання Конституцією.

А закон про внесення змін до Конституції України 2004 року став чинним із порушенням конституційних вимог. По-перше, його ухвалили без обов'язкового висновку КСУ щодо відповідності законопроекту вимогам статей 157 та 158 чинної Конституції.

По-друге за нього голосували в пакеті. По-третє, були порушені вимоги розділу ХІІІ Конституції щодо ухвалення конституційних проектів. А саме: законопроект один раз попередньо схвалюється на одній сесії, а приймається на наступній сесії ВРУ.

По-четверте, внесення змін ініціювалось політичними силами, які ставили питання не про удосконалення конституційних положень, а виключно як засіб вирішення своєї політичної мети у боротьбі за владу.

Найбільші зміни стосувалися виконавчої влади та її найвищого органу - Кабінету Міністрів.

Політична поспішність у прийнятті цього закону, вимушений компроміс між політичними силами на момент його прийняття обумовили недосконалість та недоцільність окремих правових приписів, суперечливість оновлених конституційних норм, появу низки колізій:

- формування КМУ на двох підставах, призначення його членів двома суб'єктами подання;

- невизначеність долі КМУ у разі розпаду парламентської коаліції;

- законодавчо невизначений кількісний склад уряду, що загрожує необґрунтованим розширенням складу КМУ;

- невстановлений обсяг повноважень членів КМУ у разі відставки до створення нового уряду;

- встановлено, що уряд має керуватися у своїй діяльності, крім Конституції та законів, ще й указами президента та постановами ВРУ, що суперечить частині 2 статті 120 Конституції.

Окрім того в законі не прописані дуже важливі речі. Наприклад, порядок призначення на посаду прем'єр-міністра має бути максимально конкретизований особливо щодо того, скільки разів коаліція може рекомендувати певну кандидатуру президенту, якщо той її не сприймає. А ще - порядок розгляду парламентом відповідних подань, а також варіанти вирішення питання у разі, якщо президент та коаліція не дійдуть згоди...

Якщо в Україні немає традиції жити за законами парламентсько-президентської форми правління, то вона ніколи в житті не приживеться. У Великобританії, наприклад, взагалі немає Конституції, але там є сформована віками традиція, за якою гармонійно живе країна.

У мене постає питання: невже наша історія бідна на політичні традиції? Напевно, що ні. Існує форма правління, яка притаманна нашій традиції, нашому народові.

І для цього не потрібно виносити питання на референдум, тому що шляхом маніпуляцій народ обере той варіант, який потрібен політикам.

Зважаючи ж на те, що вже зараз у першому читанні проголосований новий законопроект про референдум, який дає право після проведення референдуму вносити зміни до Конституції без затвердження парламентом, він стане не волею громадян, а волею одного або кількох політиків.

Змінити ситуацію можливо лише шляхом правильного вибору політичної еліти держави. Еліти, яка б висловлювала і проводила політику відповідно до політичних традицій держави.

Саме еліта повинна нести відповідальність за те, що відбувається в країні. А народ, зі свого боку, нести відповідальність за того, кого обрав.

І коли буде існувати повна відповідальність з двох сторін, а не як на даний час половина українців говорить, що ми цю владу не обирали і нести відповідальність не будемо, лише тоді ми зможемо говорити про правильне написання законів та виконання Конституції України.

Валентин Колєчкін, 05 липня 2010 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2010/07/5/5195987/