Від самого початку
створення Конституційну
асамблею піддавали критиці. Спочатку — сам факт заснування зібрання, котре розроблятиме
новий проект Конституції під егідою Президента. Другою новиною стало відверте ігнорування
асамблеї опозиціонерами: усі вони відмовилися брати участь у її роботі, тим самим
«похитнувши» легітимність цього органу. Натомість до складу Конституційної асамблеї
увійшла низка незалежних експертів. Утім, кожне із засідань, а таких було вже три,
супроводжувалося якимось скандалом.
Перед першим
засіданням в одного із членів КА виникла підозра, що Партія регіонів може подати
на розгляд асамблеї норму про російську мову як другу державну. На другому засіданні
спротив висловив один із творців чинної Конституції Віктор Мусіяка. Він відмовився
голосувати за запропонований порядок денний: на голосування було внесено зміни до
98 статті КУ, у якій ідеться про контроль за використанням коштів із Держбюджету.
Останній постріл у репутацію Конституційної асамблеї пролунав під час останнього
засідання. Незалежні експерти заявили про можливість їхнього виходу із КА після
того, як пропозиція про розгляд асамблеєю впливу на її діяльність підписаного Президентом
закону про
референдум була провалена більшістю протягом голосування.
Бунтівну групу очолив
Ігор Коліушко, голова правління громадської організації «Центр політико-правових
реформ». Він наголосив на тому, що ухвалення вищезгаданого закону змінює правила
гри для Конституційної асамблеї. Також було висловлено побоювання, що зміни до Конституції
пройдуть в обхід асамблеї. На бік Коліушка стали науковий консультант із правових
питань Центру ім. Разумкова Микола Мельник, екс-суддя Конституційного Суду України
Микола Козюбра, колишній нардеп Георгій Крючков та екс-спікер Верховної Ради Олександр
Мороз.
Зокрема, Ігор Коліушко
презентував колегам проект рішення Конституційної асамблеї про звернення до Президента
щодо закону про референдум. Таку ініціативу також не було підтримано.
Варто нагадати, що
«День» неодноразово писав про недоліки та загрози підписаного закону про всеукраїнський
референдум. Днями зі зверненням до
глави держави виступила низка громадських організацій. Основною їхньою вимогою
було звернення гаранта до Конституційного Суду щодо конституційності ухваленого
закону.
«День» вирішив з’ясувати,
чому Конституційна асамблея відмовилася сформулювати свою позицію з питання, яке
має до неї безпосередній стосунок.
ВИНЕСЕННЯ СУПЕРЕЧЛИВИХ ПИТАНЬ НА РЕФЕРЕНДУМ МОЖЕ ЗАГОСТРИТИ СИТУАЦІЮ, ЩО ВІД СЛІВ ПЕРЕЙДУТЬ ДО ДІЙ
Леонід КРАВЧУК, Президент України, голова Конституційної асамблеї:
— Під час третього
засідання Конституційної асамблеї, на якому були присутні поважні гості — секретар,
члени та два заступники голови Венеціанської комісії, ми розглядали два надзвичайно
важливі питання.
Перше стосувалося судової реформи, законопроект якої подала Адміністрація Президента
(радник Президента Портнов) та його експертну оцінку відповідною комісією, яку очолює
колишній голова Верховного Суду України Маляренко. Це досить суттєве питання, адже
коли ми даємо оцінку ситуації в країні, аналізуємо підсумки виборів, питання судочинства
та криміналізації життя, Кримінально-процесуальний кодекс, то найбільше питань виникає
саме щодо цього.
Пріоритети роботи
КА було визначено від самого моменту її створення: судова реформа, реформа правоохоронної
системи в цілому та реформа місцевого самоврядування. Отже, ми працюємо в руслі
цих пріоритетів під загальною проблематикою підготовки концепції внесення змін до
Конституції України. Цю концепцію напрацьовують комісії Конституційної асамблеї,
її може бути завершено наприкінці лютого — на початку
березня.
Питання внесення змін
до Конституції на сьогодні є для нас найважливішим. Наразі ми не можемо здійснювати
задекларованих реформ, бо на рівні чинної Конституції цих питань не визначено: вони
не мають точних і сучасних європейських формулювань. Однак потреба розв’язання цього
питання викликана самим українським життям, на чому постійно наголошують європейські
лідери й Венеціанська комісія. Оскільки 2010 р. ми не ухвалювали Конституцію — нам
її подарував
Конституційний Суд, мусимо щось робити, щоб вийти із непростої ситуації, у якій
опинилися: легітимність чинної Конституції і її правова аура не є визначеною такою
мірою, як того потребує нормальний законотворчий процес і життя держави за нормами
і принципами Основного закону.
Крім того, на засіданні
пан Коліушко, якого потім підтримали й інші члени асамблеї, поставив питання про
необхідність розгляду КА відповідності закону про референдум нормам Конституції
та європейським цінностям. Ми вчинили згідно з положенням про
Конституційну асамблею, яким визначено її основне завдання — підготовку законопроекту
про внесення змін до чинної Конституції. Що ж до поточних законів, їхньої конституційності
— це компетенція Конституційного Суду. Асамблея не дає оцінок. Ми запропонували
комісії розглянути пропозицію Коліушка й визначити документ, на який ми можемо послатися
для розгляду цього питання. Утім, такої норми немає, а бути пожежною командою або
командою швидкої
допомоги КА не може.
Я не вважаю, що ця
ситуація була конфліктною. Це була спроба деяких членів КА заявити про себе. Якщо
зі складу Конституційної асамблеї вийдуть незалежні експерти, трагедії не
станеться. Асамблея працюватиме, як і раніше, а на їхнє місце прийдуть інші
люди, які знатимуть, що найвище завдання КА — внести зміни до Конституції, які відповідали
б європейським стандартам і цінностям, а права, свободи людини, демократія та верховенство
права були б не формальними та двозначними, а виписаними як єдина думка, воля й
дії для кожного українця та влади зокрема. Ми ще не знаємо всіх нюансів такого демократичного
документа. Ми ніколи не жили в демократичному суспільстві, і нині воно таким не
є, тому ми звернулися до Венеціанської комісії.
Як громадянин, політик
і перший президент України я вже неодноразово давав оцінку ухваленому законопроекту
про референдум. Але це була моя особиста думка — я не висловлював її від імені КА
чи якоїсь іншої організації.
Конституційна асамблея
не ухвалює закони, вона готує проекти. Закони ухвалює лише ВР за чинною Конституцією.
Інша справа, чи може сьогодні бути поставленим питання про винесення пропозиції
змін до Конституції. У силу її особливостей вона не є завершено легітимною. Чи довго
ми можемо жити, не маючи справжньої, легітимної, Конституції як договору між
суспільством і владою?. Адже саме такою вона має бути [хто ж представлятиме «високі договірні сторони»? –
Ред.].
Верховна Рада збереться
12 числа, і ми побачимо, чи готова вона укласти такий договір. На мою думку, не
готова. Виборчі проблеми, заяви під час кампанії та після виборів дають підставу
говорити, що 300 голосів для ухвалення такого Основного закону, який би відповідав
корінним стратегічним інтересам суспільства і який виконувала б влада, немає. То
що нам робити? Жити за чинною нелегітимною Конституцією чи шукати інший спосіб ухвалення
головного закону? Якщо звернутися до Конституції, стаття 5 зазначає:
носієм суверенітету і джерелом влади є український народ. Чому народ не може визначити,
який устрій і влада йому потрібні. Проживши 21 рік у державі, де постійно триває
розподіл повноважень, боротьба між президентом і парламентом, люди не просто мають
на це повне право, а й можуть це зробити. В усіх цивілізованих країнах передбачено
безпосередню участь народу у вирішення свого майбутнього. Шляхи такої участі — два:
вибори та референдум [конституанта?
– Ред.]. До цього часу в нас не було закону про референдум.
Коли постало питання про всесоюзний референдум,
Горбачов та інші на з’їзді говорили про певні труднощі, адже йде парад суверенітетів,
але закон про референдум потрібен. Михайло Сергійович сказав: «Якщо ми довіряємо
радянському народові, то треба, щоб він мав можливість висловити свою волю». Закон
про референдум, безперечно, має бути кращим, але жити без такого закону — обмежувати
волю українського народу.
Ми боїмося, що на
референдум можуть винести гострі питання: про союз Росії, України й Білорусі чи
Митний союз (відповідну заяву вже зробив Віктор Медведчук. — Ред.), але я думаю,
що люди, котрі можуть винести це на референдум, скажу недипломатично, не такі дурні,
щоб не розуміти наслідків утягнення народу у протистояння. Референдум — дуже непроста
форма волевиявлення. Винесення суперечливих питань на референдум, переклавши
на людей відповідальність за їхнє розв’язання, може загострити ситуацію так, що
від слів перейдуть до дій.
Подивіться на наслідки
парламентських виборів, на Київ та інші регіони: народ перестав боятися
влади. Це один із підсумків незалежного українського життя, і з часом це дедалі
більше проглядатиметься. Приходитимуть нові покоління і ставитимуть питання по-іншому,
і життя в них буде інакше: питання честі, гідності, відповідальності, патріотизму
розумітимуть не формально, це буде глибоке переконання для нового покоління.
Не треба боятися українського
народу. 1991 року, коли я запропонував винести питання про державну незалежність
на всеукраїнський референдум, на Софійській площі зібралися патріоти, націонал-патріоти.
Що вони тільки не казали про мене, стверджували, що народ буде за Радянський Союз!
Мені навіть дзвонив Горбачов і казав, що 17 березня був референдум, на якому громадяни
України проголосували за збереження СРСР як оновленої федерації. Тоді я відповів,
що вірю українському
народові. І не дарма: 90,34% (34 700 000 людей) проголосували за державну незалежність.
Саме тому нині маємо Україну. Нам варто ставитися до проблеми, виходячи з її історичної
важливості, і дивитися на перспективу.
Конституційна асамблея
сформулює необхідні зміни й подасть їх Президентові, а він передасть Верховній Раді.
Чи буде готовим парламент ухвалити такий документ, чи діятиме в силу амбіцій і філософії:
«хай буде гірше, якщо не по-нашому». Я жодного слова не підпишу, якщо воно суперечитиме
високим цінностям. Винести на референдум Конституцію — це не просто прочитати 150
сторінок одного правового конституційного тексту, а відповісти на запитання,
в якій країні хочуть жити люди. Якщо народ проголосує за ту чи ту
пропозицію, ми виконуватимемо його волю.
ПРОБЛЕМИ УКРАЇНИ ЗУМОВЛЕНІ НЕ НЕДОСКОНАЛІСТЮ КОНСТИТУЦІЇ. ВОНИ — В ЇЇ ІГНОРУВАННІ
Микола МЕЛЬНИК, науковий консультант Центру ім. Разумкова, член Конституційної
асамблеї:
— Закон про референдум
несе в собі небезпеку передусім для суспільства, держави і Конституції. Він, так
би мовити, упритул їх не бачить і повністю ігнорує. Він установлює неконституційний
порядок зміни Основного закону, зокрема виключає з нього парламент і Конституційний
Суд. Також він передбачає можливість ухвалення на референдумі нової Конституції,
ліквідуючи наявну особливу
процедуру її підготовки, попереднього й остаточного схвалення. Усупереч Конституції
закон вводить новий порядок набрання чинності законами та новою Конституцією. Дуже
точну і ємку оцінку цього закону дав Віктор Мусіяка. Він сказав, що це такий явний
антиконституційний
акт, що з погляду Конституції його навіть законом назвати не можна.
За таких обставин
КА, яка покликана бути головним суб’єктом у процесі підготовки змін до Конституції,
може взагалі виявитися непотрібною.
Головних аргументів
проти висловлення позиції асамблеї з питання закону про референдум було два: це
питання політизує діяльність КА, і воно попередньо не було підготовлене для розгляду
на КА. З одного боку, це справді так. Але з другого — із ухваленням цього закону
кардинально змінився порядок внесення змін до чинної Конституції та ухвалення нової.
Хоча б із цього питання КА могла висловитися, вказавши на чітку й однозначну конституційну
позицію — на те, що Конституцію може бути змінено лише в порядку, передбаченому
самою Конституцією, а не законом про референдум. Натомість більшість членів Конституційної
асамблеї вирішила, що питання про закон про референдум має спочатку розглянути профільна
комісія асамблеї, а тільки потім, можливо, — і КА.
Питання про вихід
з асамблеї незалежних експертів варто ставити ширше — як узагалі буде використано
КА: відповідно до цілей, які було задекларовано Президентом при її утворенні; для
«освячення» конституційних змін, підготовлених кимось іншим; як ширму для прикриття
прихованих від суспільства процесів, які стосуються зміни Конституції?
Певні симптоми щодо
«освячення» уже з’явилися в діяльності КА. Йдеться про розгляд нею двох законопроектів
щодо змін до Конституції: на засіданні у вересні щодо повноважень Рахункової палати,
а на останньому засіданні — щодо питань судової влади. В обох випадках розглядали
не власні напрацювання КА, а законопроекти, які «зайшли» зі сторони. Показовим є
також те, що ініціатива розгляду цих проектів ішла не від Президента, який утворив
КА, а від Кабміну та Адміністрації Президента (юридично глава держави і його Адміністрація
— це абсолютно різні суб’єкти).
Водночас сьогодні
ще залишаються причини вважати, що КА функціонуватиме відповідно до установчих цілей
— підготовки концепції конституційної реформи та на її основі — законопроекту щодо
змін до Конституції. Саме з цього я і виходжу, беручи участь у роботі КА. Вихід
зі складу КА — це останній спосіб реагування на ситуацію в ній. На мій погляд, поки
є можливість використовувати свій вплив на зміст діяльності КА, на її рішення, вносити
свої пропозиції та обстоювати їх, це треба робити.
Основна робота Конституційної
асамблеї полягає в підготовленні концепції змін до Конституції. Вона головним чином
зосереджена в комісіях КА
— за відповідними напрямками. Комісія з питань правосуддя, членом якої я є, уже
підготувала концептуальні принципи конституційного реформування правосуддя. Точніше
перший їхній варіант. Далі має йти робота над кожним засадничим положенням, інтегруванням
його в загальну концепцію змін до Конституції, формулюванням конкретних конституційних
новел.
Крім того, комісія
розглянула підготовлений Адміністрацією Президента законопроект щодо посилення конституційних
гарантій незалежності суддів. Вона визнала більшість головних положень цього проекту
неприйнятними, юридично необѓрунтованими і такими, що можуть посилити політичну
залежність суддів.
Робота в КА ще більше
переконала мене в тому, що нинішні системні проблеми України зумовлені не недосконалістю
Конституції. Вони зовсім в іншому — в ігноруванні Основного закону, у вихолощенні
його правового змісту звичайними законами, у підміні положень, у нігілістичному
ставленні до Конституції. У цілому ж проблема України — в її стратегічному курсі:
вона стрімко йде від права і демократії. Тому не можна виключати, що розпочатий
процес «модернізації Конституції» буде використано для створення конституційної
основи саме для такого курсу. При цьому потрібно добре розуміти два важливі моменти.
По-перше, за нинішньої ситуації в Україні навряд чи вдасться ухвалити Конституцію
кращу, ніж та, яка сьогодні діє. По-друге, нова Конституція зовсім не
означатиме початку нового життя в нашій країні, бо вона може виявитися
Конституцією консервації нинішньої ситуації та повернення в минуле.
РЕФЕРЕНДУМ НЕ МОЖЕ ЗАМІНЮВАТИ РІШЕННЯ БІЛЬШОСТІ ВЕРХОВНОЇ РАДИ
Томас МАРКЕРТ, секретар Європейської Комісії за демократію через право (Венеціанської):
— Сьогодні в Україні
активно обговорюють нещодавно ухвалений закон про референдум. Це питання також дуже
сильно хвилює Венеціанську комісію. Ми вже неодноразово озвучували свою думку, відповідно
до якої конституційна реформа має базуватися на широкому консенсусі. Тому дуже важливо,
щоб такі рішення ухвалювала більшість Верховної Ради. Утім, референдум не може замінювати
рішення більшості ВР.
Загалом у нас позитивне
враження від Конституційної асамблеї. Ми провели продуктивну дискусію та обмін
думками щодо судової гілки влади — процес рухається.
Ми зацікавлені в якомога
ширшій участі та залученні політичних сил і громадянського суспільства до цього
процесу — обговорення конституційної реформи. Сподіваємося, що буде знайдено шляхи
долучення опозиції до конституційної реформи.
Непокоїть нас питання
про можливість внесення змін до Конституції референдумом: це має робити Верховна
Рада, причому при досягненні консенсусу між владою та опозицією.
Чинна Конституція
краща, ніж українські реалії, але в ній можна знайти недоліки: зокрема, слабким
місцем є положення про судоустрій. Насамперед ідеться про пункт щодо призначення
суддів, які мають пройти випробувальний термін — п’ять років, а тоді Верховна Рада
затверджує їх на постійну роботу: тут є вплив на незалежність суддів. Наявну систему
можна було б покращити завдяки переданню повноважень із призначення суддів від Верховної
Ради до суддівського органу. Це може зняти політизацію судової системи, бо суддів
призначатимуть самі судді. Очевидно, що таке питання не можна розв’язати впродовж
одного дня чи тижня, це потрібно робити поступово.
По-друге, слабо виписані
розділи про взаємини між гілками влади, Президентом, урядом і Верховною Радою. Проблемною
є нинішня ситуація, коли глава держави здобув значні повноваження за рішенням Конституційного
Суду: було б правильно, якби таке рішення було ухвалено Верховною Радою. Що ж до
розподілу повноважень між Президентом і парламентом, тут потрібно було б передбачити
більше стримувань і противаг, які б створювали гармонію й баланс.
Щодо закону про вибори,
то не потрібно змінювати виборчої системи без досягнення консенсусу між владою та
опозицією. Закон, ухвалений владою та опозицією, гірший за текст, який рекомендувала
Венеціанська комісія.
Друга редакція закону
про мови враховує рекомендації Венеціанської комісії. Що ж до захисту української
та розвитку російської й інших мов, то це політичне питання, яке також потребує
консенсусу між владою та опозицією.
Ми враховуємо конкретну
ситуацію в країні, добре розбираємося, що тут відбувається, але, попри те, що не
всі рекомендації Венеціанської комісії враховано, не судимо. Головне — тримати діалог
відкритим.
12 грудня 2012 р.
//www.day.kiev.ua/uk/article/podrobici/chi-gotova-rada-uklasti-dogovir-mizh-suspilstvom-i-vladoyu
28.03.2013 Ігор Коліушко. Закон про референдум vs Конституційна асамблея. Що далі?
05.02.2013 Джанні Букіккіо. Конституційна реформа має стати завданням Верховної Ради, а не референдуму
14.01.2013 Микола Оніщук. Політики, які мають президентські амбіції об'єктивно зацікавлені в тому, щоб обсяг повноважень глави держави не зменшувався
04.01.2013 Виктор Янукович. Вопрос о проведении конституционного референдума будет зависеть от характера предложенных изменений
11.12.2012 Всеволод Речицький. Декілька міркувань щодо нового закону про референдум
06.12.2012 Томас Маркерт. Закон про референдум... дає шлях процесу, який є неконституційним і сіє розбрат
04.12.2012 Віктор Мусіяка. Закон про референдум - абсолютно антиконституційний акт
01.12.2012 Олександр Мороз. Закон про референдум - шлях до диктатури
23.11.2012 Мирослав Попович. Леонид Кравчук. Даже президент не может решать судьбу закона
21.11.2012 Ігор Коліушко. Юлія Кириченко. Парламент схвалив неконституційний порядок зміни Конституції України
26.06.2012 Леонід Кравчук. Якщо Верховна Рада не захоче прийняти нову Конституцію, тоді останнє слово за народом
21.06.2012 Марина Ставнійчук. Очевидно, будет референдум по внесению изменений в Конституцию
 |
ФОТО РУСЛАНА КАНЮКИ /«День»
|
.png)
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар