понеділок, 14 січня 2013 р.

Микола Оніщук: Політики, які мають президентські амбіції зацікавлені в тому, щоб обсяг повноважень глави держави не зменшувався


Миколо Васильовичу, як Ви оцінюєте результати виборів 2012? Які висновки можна зробити на основі помилок, що були допущені під час їх проведення?

Варто звернути увагу є те, що за їх результатами у Верховній Раді України сформовано дві нові фракції: партій «Удар» та «Свобода», що змінило представницький склад та політичну структуру в цілому. Очевидно, що це вплине в майбутньому на політичний ландшафт в країні. Не тільки на розподіл впливу між політичними силами, а й на майбутній політичний процес в цілому.

Що стосується юридичної складової, то основний висновок, на якому варто з акцентувати увагу, - це остаточне переконання і суспільства, і політикуму в тому, що змішана виборча система, зокрема, запровадження мажоритарної складової у виборчому процесі (тобто обрання половини депутатів в одномандатних мажоритарних округах) по суті, дискредитувала виборчий процес і відкинула країну в досягнутих демократичних стандартах.

Як я неодноразово особисто про це говорив, повернення до змішаної системи (50% народних депутатів за якою обираються від політичних партій, а 50% - в одномандатних виборчих округах) законсервувало вади і недоліки, як пропорційної виборчої системи з закритими партійними списками так і всі негативні сторони мажоритарної системи.

Зокрема, йдеться про використання адміністративного ресурсу, тотальний підкуп виборців та інші зловживання, тощо. Йдеться також і про спотворення результатів виборів як таких, яке відбулось саме в мажоритарних округах. У цій же системі координат - невстановлення результатів виборів в 5 виборчих округах.

Як відомо, Центральна виборча комісія прийняла рішення про неможливість встановлення результатів виборів у цих округах. Між тим, Закон України «Про Центральну виборчу комісію», Закон України «Про вибори народних депутатів України» не містять такого способу дій, як неможливість встановлення результатів виборів. Натомість, ст.19 ч.2. Конституції України говорить про те, що органи державної влади та посадові особи зобов’язані діяти виключно не тільки у межах повноважень, а й у спосіб, визначений Конституцією і законами України. Такого способу дій Центральної виборчої комісії, як прийняття рішення про неможливість встановлення результатів виборів закон не містить. Таким чином, саме вади мажоритарної виборчої системи, що проявились в порушеннях під час виборів 2012 р., призвели до негативних висновків міжнародних спостерігачів.

Саме недосконалість змішаної виборчої системи ставить на порядок денний питання щодо переходу до системи виборів за відкритими регіональними партійними списками.

До речі, мене дещо здивувало, що серед пріоритетів діяльності об’єднаної опозиції, які були нещодавно оголошені, немає ухвалення нового виборчого закону (бажано, що б це був виборчий кодекс, хоча форма закону тут не є визначальною). Це наразі виглядає незрозумілим з огляду на те, що політичні процеси в Україні теоретично можуть привести до дочасних парламентських виборів. Відсутність зміненого закону, приведе ж до аналогічного політичного результату. Як людина, яка певний час займалася політикою, я вважаю помилкою опозиційних сил те, що наразі одним із пріоритетів законодавчої діяльності в парламенті вони не поставили питання ухвалення нового виборчого закону. Це дозволило б уберегти опозицію від участі у можливих дочасних виборах за старою, недосконалою виборчою системою, оскільки ухвалити виборчий закон у період, коли політична напруга буде дуже високою удвічі складніше, ніж тепер. Можливо, Ваша публікація спонукатиме аналітиків до того, щоб це питання було повернено в пріоритети законодавчої діяльності ВР нинішнього скликання. Насамперед, в цьому мають бути зацікавлені фракції, що представляють спектр опозиційних сил.

Наразі найголовнішим є те, що з цього можна зробити не тільки політичні, а й правові висновки, пов’язані з необхідністю негайного ухвалення нового виборчого закону, із запровадженням нової виборчої системи, пропорційною за своєю суттю, але з відкритими регіональними списками. Це дозволить з одного боку уникнути вад щодо спотвореності політичної структури парламенту, а з іншого – оминути низки негативних явищ, які себе проявили під час останніх виборів.

Чи потрібен Україні Закон про референдум? Чи зламає це пануючий серед українців правовий нігілізм та зневіру у державному ладі?

Як відомо, народовладдя здійснюється у двох формах: безпосередньо і через представницькі органи. Класичною формою демократії є творення парламенту, як представницького органу, та органів місцевого самоврядування. Другою формою народовладдя, яка гарантована Конституцією України, є пряма безпосередня демократія. На тлі сьогоднішньої справедливої критичності стосовно ухваленого закону про референдум, необхідно розуміти і зберігати чіткі уявлення про те, що недосконалий закон не має заперечувати саме право народу безпосереднього ухвалення рішень. Йдеться про загальнонаціональні чи місцеві референдуми. Тому сьогодні не повинно бути дискусій, чи потрібен Закон України «Про референдум», тому що, відсутність цього закону залишає народовладдя в частині безпосередніх форм його реалізації декларативним. Крім того, потрібен не тільки закон про всеукраїнський референдум, а й про місцевий референдум. Саме вони повинні забезпечити право громадянам України, не звертаючись до послуг своїх представників, чи то у парламенті, чи то у місцевих радах, безпосередньо вирішувати питання суверенітету або справ місцевих громад. Інша справа – якість цих законів.

Тут праві ті, хто виявляє стурбованість положеннями прийнятого закону про референдум, який містить очевидні ознаки неконституційності. Насамперед, йдеться про те, що всупереч положенням розділу 13 Конституції України, і всупереч низці рішень Конституційного суду, закон допускає, що на референдумі можуть ухвалюватися рішення щодо внесення змін до Конституції України чи ухвалення нової КУ. Розділ 13 КУ, який присвячений охороні Конституції (встановлює і виключно визначає порядок внесення змін до Основного закону), не містить бланкетних норм, тобто відсилань стосовно порядку внесення змін. Це означає що зміни до Основного закону вносяться виключно у порядку визначеному самою Конституцією. На цій же позиції ґрунтується і рішення КСУ, які визнають право народу на ухвалення змін до Конституції, чи ухвалення нової Конституції. Проте порядок реалізації народовладдя в частині основного закону має бути визначено самим Основним законом. Тобто, це не рівень законодавчого регулювання. У даному випадку парламент вийшов за межі правової позиції КСУ і однозначних приписів самої Конституції. Адже на рівні закону, а не акту вищої юридичної сили (яким є Конституція), встановив, що зміни до Конституції можуть вноситися на всеукраїнському референдумі. Оскільки глава держави не наклав вето на цей закон (а з моєї точки зору, він мав би це зробити), то останнє слово у вирішенні цієї конституційної суперечки має ухвалити КСУ. Проте очевидно, що КСУ за його нинішньою політичною анатомією, як правило, орієнтується на позицію глави держави. Звідси і сумніви, що КСУ визнає неконституційними положення цього закону і зобов’яже парламент привести його у відповідність з вимогами Конституції.

Серед іншого, закон містить цілу низку положень, які дозволяють припустити, що при організації проведення референдуму можуть бути численні зловживання. Наприклад, при формуванні комісій з проведення референдуму. За змістом Закону ці комісії формуються за поданням голови обласної ради. Зрозуміло, що референдум - це не парламентські вибори, тому і немає практики залучення участі політичних силу у проведенні референдуму, у тому числі формування комісій з референдуму. В той же час, якщо ми говоримо про те, що якщо участь у формуванні цих комісій мають брати органи місцевого самоврядування, то це означає, що має бути рішення саме Ради, а не подання голови. Голова – це лише спікер, завдання якого організувати роботу ради. Він не є ані суб’єктом владних повноважень, ані органом влади.

З процедури аналізу запитань чи положень, які виносяться на референдум, вилучений Конституційний суд. Натомість положення, щодо конституційності самих питань, які виносяться на референдум, має ухвалити Центральна виборча комісія, до цього залучається також Міністерство юстиції. Це виглядає, таким що не відповідає усталеній міжнародній практиці та нашому власному досвіду.

Відповідно до закону, лише президент і ВР мають висловлювати офіційну позицію з приводу предмету референдуму. Я не бачу, на чому ґрунтується ця виключність і не розумію мотивів, не кажучи вже про те, що ВР є органом законодавчої влади і завдання парламенту – творити законодавство. Невмотивованими виглядають і відповідні повноваження Глави держави, які, до речі, визначаються виключно Конституцією, а не законами.

Цей перелік можна продовжувати. Іншими словами, Закон України «Про всеукраїнський референдум» насичений положеннями, які не дозволяють стверджувати, що це якісний інструмент, що відповідає завданням демократичного правового суспільства. Це швидше засіб, який відображає волю і плани правлячої партії. З огляду на це, варто очікувати що новообрана Верховна Рада поставить собі за мету змінити цей закон. Хоча, звісна річ, для того, щоб домогтися зміни закону, необхідно мати більшість в парламенті. Нинішні опозиційні сили такої більшості не мають і це означає, що їм буде надзвичайно складно домогтися внесення змін до закону, якщо вони не будуть підтримані провладною більшістю. Відсутність зауважень Президента до цього закону політично не дає їм ніякого маневру для дій, з огляду на те, що ця ж правляча партія і ухвалювала цей закон. Таким чином, ситуація виглядає доволі песимістичною, незважаючи на те, що ціла низка вчених і фахівців критично оцінили зміст цього закону, як на предмет конституційності, так і на предмет демократичності, прозорості, неупередженості.

Як відбувається сьогодні робота Конституційної асамблеї?
Чи можна вже прогнозувати якість зміни до Конституції, виходячи з результатів таких обговорень?

Якщо результати роботи Асамблеї дійсно будуть покладені в основу конституційної модернізації, тобто вдосконалення Основного закону, то я переконаний що це буде корисна робота і для країни, для нації, для суспільства в цілому. На чому ґрунтуються ці переконання? Заради об’єктивності, варто зауважити, що до роботи в Конституційній асамблеї долучений кращий інтелектуальний потенціал. Нині Конституційна асамблея перебуває на стадії формулювання концептуальних бачень (кожна з комісій асамблеї охоплює основні розділи Конституції). Для прикладу, комісія з питань правосуддя сформулювала своє концептуальне бачення необхідних конституційних змін, які стосуються системи здійснення правосуддя в державі.

Беручи участь у роботі згаданої Комісії, мною підготовлений текст концепції та проект закону про внесення змін до Конституції до розділу «Правосуддя». Вони опубліковані в низці періодичних видань, а переважна частина з них знайшли своє відтворення в документі, який схвалений комісією. Ці зміни передбачають запровадження мирової юстиції та інституту виборних мирових суддів (мають обиратися безпосередньо громадами). Вона ж, громада, має забезпечувати їх утримання та фінансування. Це дозволить деполітизувати, зменшити вплив державних політичних інститутів на здійснення правосуддя, суттєво зменшити навантаження на державні суди, прискорити розгляд справ тощо. Йдеться також про усунення парламенту, президента, від процедури призначення, звільнення та кар’єрного просування суддівського корпусу. Ці повноваження мають бути передані органу суддівського управління - Вищій раді юстиції, порядок формування та склад якої будуть змінені. Крім того, я пропоную підвищити вимоги до кандидатів на посади суддів: підняття вікового цензу з 25 до 28 років, стажу роботи для зайняття посади судді з 3 до 5 років. Йдеться також про гарантії громадян на суд присяжних. До речі, хочу зауважити, що в чинній Конституції є поняття присяжних але відсутнє поняття суду присяжних. Все, на чому будується чинна доктрина суду присяжних опирається лише на конституційну норму, яка говорить про те , що народ України бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних. Інституту суду присяжних як такого в Конституції немає.

Зміни до Конституції на разі дійсно можуть суттєво вплинути на рівень забезпечення конституційних прав і свобод громадян. І насамперед - через посилення незалежності суддів в ухваленні рішень і контролю влади суспільством через суди.

Тому потенціал конституційної модернізації є суттєвим і якщо цей процес не буде на фінальному етапі заполітизований, то можна очікувати внесення змін до Конституції, які дійсно можуть слугувати засобом прогресу української нації та підвищити її конкурентоспроможність. Ефективна організація суспільства та всіх інститутів державної влади можуть дозволити нам домогтися кращого рівня правової організації суспільних відносин. Тому, я апологет необхідності внесення змін до Конституції. І використовую свій досвід та знання, працюючи в Конституційній асамблеї для того щоб домогтися цих конституційних удосконалень. Принаймні на цьому етапі є абсолютно очевидним, що Конституційна асамблея заслуговує на підтримку, оскільки на сьогодні підстави для того, аби мати сумніви в упередженості асамблеї, а тим більше у виконанні якогось замовлення – відсутні.

Відповідно до плану роботи, в 2013 році Конституційна асамблея вийде на відповідні текстові конституційні пропозиції стосовно усіх розділів Конституції. Завдання Конституційної асамблеї будуть вичерпані: вона підготує проект і передасть Главі держави. Президент цей проект змін до Конституції має внести до ВРУ. Іншого способу внесення змін до Конституції чинна КУ не містить. Як будуть розвиватися реальні політичні процеси зараз спрогнозувати складно. Значну роль буде відігравати і сама атмосфера в країні – політична, соціально-економічна, суспільна.

Варто відмітити, що органи Ради Європи, Європаламент категорично проти щоб зміни до Конституції ухвалювалися на референдумі. І представники європейських інституцій, які були присутні на останній конституційній асамблеї наголосили на тому, що вони пильно стежать за цим процесом і вважають, що єдиним легальним способом внесення змін до Конституції є дотримання вимог самої Конституції. Такою ж була їх позиція, коли зміни до Конституції ініціював Віктор Ющенко. Тоді глава держави обмежився виконанням конституційного імперативу, внісши відповідний проект до парламенту і не робив спроб скористатися референдними можливостями. Зараз ситуацію складно прогнозувати. Натомість, важливим на сьогоднішній день є напрацювання якісного матеріалу, який би мав консенсусну оцінку не тільки професійних кіл, але й суспільства та політиків. Хоча, тут варто враховувати, що відношення політиків, в тому числі опозиційних, наприклад, до теми організації влади, форми правління, може бути політично мотивованим. Я маю на увазі, що в новому парламенті є низка політиків, які напевно матимуть президентські амбіції. І звісна річ, що вони об’єктивно зацікавлені в тому, щоб обсяг повноважень глави держави не зменшувався. І якщо Конституція буде пропонувати перегляд цих положень, думаю, що варто буде очікувати на їх негативну реакцію. Між тим, це лише передбачення.

Як Ви оцінюєте статус України в Європейському Суді з прав людини? Прийняття нового КПК вирішить проблему негативного іміджу держави у цій установі через зменшення скарг, як гадаєте?

Новий КПК - це крок у правильному напрямку. Утім, яким би якісним не був закон, якщо органи, які його застосовують, не налаштовані діяти відповідно до гуманістичних стандартів, які цей закон закладає, можна очікувати будь якої девальвації цих положень в практиці застосування КПК. Надзвичайно важливе значення буде мати те, з якою практичною місією, в якому виконанні буде цей закон. Чи дійсно слідчі органи, органи прокуратури, суди будуть дотримуватися цих демократичних стандартів і гуманістичних вимог. Пройшло занадто мало часу дії нового КПК, щоб говорити про перші висновки. Проте очевидно, що обмеження застосування такого запобіжного заходу як тримання під вартою, забезпечення більшої змагальності судового процесу, підвищення статусу і ролі адвоката, покращення процесуального статусу потерпілого - все це можна віднести до позитивних нововведень нового КПК. Позитивною новелою є і підвищення судового контролю в кримінальному процесі, зокрема введення посади слідчого судді, лише з дозволу якого можуть здійснюватися будь-які процесуальні дії, якщо вони пов’язані з обмеженням прав і свобод.

Вперше у вітчизняній кримінальній юстиції введений розділ КПК «Негласні слідчі дії». Раніше це було виключно сферою підзаконного нормативного регулювання, недоступного для широкого кола громадян. Нині усі відносини у цій сфері, як окремого інституту у системі кримінального розслідування, врегульовані безпосередньо законом.

Я вважаю, що ухвалення нового КПК закладає гарні підвалини і потенціал для зміни ситуації у сфері кримінального переслідування, і як наслідок, зменшення кількості справ у ЄС з прав людини. Наприклад, за новим КПК, покази підозрюваного чи обвинуваченого, які даються ним у слідчому ізоляторі, не мають для суду жодного значення. До уваги суд буде брати тільки свідчення, які даються обвинуваченим безпосередньо у залі судового засідання. І це стосується усіх учасників судового процесу. Тому, між очікуваннями зменшення справ у ЄС і новим КПК, який закладає можливості для того, щоб домогтися зменшення кількості справ, - зв'язок безпосередній.

Як наслідок, це здатне вплинути і на імідж України у європейській спільноті, в тому числі щодо верховенства права в України, щодо забезпечення належних прав осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у скоєнні злочину.

Справа Юлії Тимошенко дуже негативно впливає на імідж України на міжнародній арені. Як мінімізувати негативні наслідки цього процесу? Які висновки можна зробити щодо стану сучасного законодавства в Україні з цієї справи?

Як на мій погляд ми маємо можливості і потребу декриміналізувати цілу низку статей чинного Кримінального кодексу України, які стосуються, зокрема, такого складу, як зловживання владою, зловживання службовим становищем, чи перевищення службового становища, оскільки названі статті ККУ не відповідають європейській практиці карного права. Не йдеться про те, щоб звільнити державного службовця чи особу яка наділена повноваженнями від відповідальності за зловживання. Але необхідно чітко відмежувати ці зловживання у випадках, коли йдеться про політичну діяльність від кримінально-караних діянь. Тому, якби навіть і справи Тимошенко не було, то потреба в гуманізації і перегляді цілої низки статей ККУ, зокрема, по статтях 364, 365 дійсно існує. Це закономірний продукт еволюції, нашого розуміння та переоцінки карних, адміністративних чи політичних відносин.

Не випадково, нова доктрина кримінальної юстиції передбачає поділ кримінально карних діянь на проступки і на злочини. Це надає певні можливості для того, щоб частину карних діянь перенести в проступки. Наголошую, що йдеться про гуманізацію системи кримінального права і резерви є тут очевидні. Я думаю, що це лише питання часу, коли ці рішення і законодавчі і політичні будуть ухвалені. Маю надію, що це буде складовою гармонізації нашого законодавства із законодавством ЄС.

Що очікуєте від Нового 2013 року?

Маю переконання, що саме 2013 рік, а не 2015 буде вирішальним для долі України.

По-перше, це внесення змін до Конституції України. По-друге, набуття асоційованого членства в Європейському Союзі. Це очікувані дві фундаментальні події, які можуть у вирішальній мірі вплинути на нашу політичну, соціально-економічну та еволюційну перспективу. Так, Конституція має закласти підвалини нового суспільства із європейськими прагненнями, а асоційоване членство має виступити засобом реалізації цих прагнень. Тому я щиро вірю в те, що саме в цьому році ми зробимо реальний якісний крок в нашому еволюційному розвитку, як нації, як держави. Хоча тло для цих очікувань надзвичайно складне. Я маю на увазі непрості процеси які відбуваються як в світі (фінансово-економічні, природно-кліматичні, політичні явища), так і в межах національної юрисдикції. Вихід один - стати більш конкурентно-спроможними. Тому наша доля насправді в руках українського народу, українських політиків, в руках тих, хто сьогодні намагається створити передумови для історичного прогресу. Я з оптимізмом дивлюся на 2013 рік.

Інтерв'ю Миколи Оніщука для "Юридичної газети", 14.01.2013
//www.radiosvoboda.org/content/article/24320625.html
//ilp.kiev.ua/node/647

28.03.2013 Ігор Коліушко. Закон про референдум vs Конституційна асамблея. Що далі? 
05.02.2013 Джанні Букіккіо. Конституційна реформа має стати завданням Верховної Ради, а не референдуму 
04.01.2013 Виктор Янукович. Вопрос о проведении конституционного референдума будет зависеть от характера предложенных изменений 
12.12.2012 Томас Маркерт. Микола Мельник. Леонід Кравчук. Народ перестав боятися влади 
11.12.2012 Всеволод Речицький. Декілька міркувань щодо нового закону про референдум 
06.12.2012 Томас Маркерт. Закон про референдум... дає шлях процесу, який є неконституційним і сіє розбрат 
04.12.2012 Віктор Мусіяка. Закон про референдум - абсолютно антиконституційний акт 
01.12.2012 Олександр Мороз. Закон про референдум - шлях до диктатури 
23.11.2012 Мирослав Попович. Леонид Кравчук. Даже президент не может решать судьбу закона 
21.11.2012 Ігор Коліушко. Юлія Кириченко. Парламент схвалив неконституційний порядок зміни Конституції України 
26.06.2012 Леонід Кравчук. Якщо Верховна Рада не захоче прийняти нову Конституцію, тоді останнє слово за народом 
21.06.2012 Марина Ставнійчук. Очевидно, будет референдум по внесению изменений в Конституцию

Немає коментарів: