Ігор Лосєв. Вчера от имени народа опять подорожала колбаса...

Чи можливий всенародний референдум у країні, де за останні три роки не провели чесних виборів?

ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ГОЛОСУВАННЯ ГЛЯДАЧІВ У СТУДІЇ САВІКА ШУСТЕРА, 52% — ЗА ПРИЄДНАННЯ ДО МИТНОГО СОЮЗУ, І ВОДНОЧАС 65% ХОЧУТЬ ІНТЕГРАЦІЇ З ЄС. ЗВАЖАЮЧИ НА ТАКИЙ СТАН СУСПІЛЬНОЇ СВІДОМОСТІ, ПРОВОДИТИ РЕФЕРЕНДУМ БЕЗГЛУЗДО. АБО СЕНС У ЧОМУСЬ ІНШОМУ?..

СУСПІЛЬСТВО ПОТРЕБУЄ НЕ ТАК ПОЛІТИЧНИХ ПРОГРАМ, ЯК МАТРИЦЬ ПОВЕДІНКИ

У програмі знову постало питання про президентські вибори 2015 року, на яке присутні відреагували, на мій погляд, надміру жваво. До цього ще дожити треба. Ми не знаємо, які сюрпризи підкине Україні Партія регіонів з її «законотворчою» діяльністю. Отже, не про президентську кампанію сьогодні слід думати опозиції, а про те, як врятувати країну, як підхопити її над прірвою. Говорили й про те, що українське суспільство потребує не лише політичних програм, а матриць поведінки, моральних прикладів, що подаються лідерами, яскравих осіб. А з цим у вітчизняному політикумі — вкрай напружена ситуація, причому на тлі тотальної деградації державного управління, неефективності всіх офіційних структур. 

Дійсно, коли найвищі керівники заявляють, що підписали серйозний контракт з іноземною фірмою на спорудження газового терміналу й демонструють якогось солідного підписанта, а потім з’ясовується, що підписант не мав повноважень щось підписувати, то просто не знаєш, як реагувати. Уряд Азарова в черговий раз (уже на міжнародному рівні) продемонстрував свою «компетентність», гучно заявивши, що нам допоможе розв’язати проблеми з газом іспанська фірма, а та прокоментувала, що вперше про це чує.

Не обійшлося й без псевдоюридичних міркувань деяких наших правознавців про те, що політв’язнів з в’язниць слід випускати не абияк, а з дотриманням усіх формальностей. У державі, де правосуддя відсутнє як таке? Особливо юристів обурили заяви депутатів, що їм абсолютно байдуже, як саме випустять на свободу ув’язнених опозиціонерів. Ой вже ці доброчесні вітчизняні законники! Чи, може, юристи розкажуть нам на сон грядущий казочку про «незалежний суд в Україні»? До речі, за словами політолога Андреаса Умланда, західні критики формулюють свої претензії до нинішньої влади так: «Ми не знаємо, винні Тимошенко й Луценко чи ні, оскільки не було чесного суду». А друга проблема, за Умландом, полягає в тому, що на Заході Тимошенко знають краще, ніж Януковича, але вона сидить у в’язниці.

Політичний втікач Арсен Аваков нагадав ревнителям юридичного благочестя, що «ми боремося проти «танка», який їде незважаючи ні на які правила». А журналісти все намагалися відшукати якогось іншого неформального лідера опозиції замість Тимошенко. Щоб стати лідером, дуже важливо продемонструвати масам особисту мужність, безстрашність, здатність йти на жертви, передусім самому. Так, Тимошенко — далеко не ідеал. Дуже багато її грубих помилок закінчилися сумно для неї й країни. Але хто з нинішніх опозиційних керівників не боїться за свої погляди хоча б місяць відсидіти в СІЗО? Адже Тимошенко цілком могла домовитися з ПР і особисто з В.Ф. Її рік після президентських виборів не чіпали, чекаючи, коли вона втече з України. Але не втекла й не домовилася, як Ющенко.

Один журналюга, який почав глибокодумно міркувати про те, як Тимошенко слід поводитися за гратами, добалакався до того, що вона «не використовує повною мірою тих можливостей, які дає їй ув’язнення». Не знаю, чого тут більше — дурості чи цинізму.

Неабияк потішили відгуки наших співгромадян на сайті «Політклубу». Один зазначив: «На ТВі немає свободи слова, сам переконався». Привертає увагу пристрасна любов багатьох співвітчизників до абсолюту. Нічого абсолютного в світі не буває. Але якщо немає абсолютної чистоти у Всесвіті, чи означає цей факт, що ми маємо всі підстави спокійно сидіти по вуха в багнюці у власній хаті? Людей з подібною психологією в нас більше, ніж хотілося б. «Дайте нам абсолют», — кажуть вони. — А якщо ні — то хай йому грець». Еволюція, процес часткових поліпшень (а саме так розвивалася Європа, хоча й революціями не гребувала) їх не влаштовує. Або все, або нічого. Керуючись подібними догмами, можна лише руйнувати, але не будувати.

ОПОЗИЦІЯ ПРОГРАЄ ЧЕРЕЗ ЗАРОЗУМІЛІСТЬ І ДЕФІЦИТ САМОКРИТИЧНОСТІ

Лунали також заклики не захоплюватися критикою опозиції. Як про небіжчика — або добре або нічого? Активіст з Вінницької області зауважив, що влада весь час на один крок випереджає опозицію, а та вже навздогін реагує. На мій погляд, названі пороки є наслідком презирства опозиціонерів до аналітичної роботи, глибокої переконаності деяких «мандатоносців», що вони геніальні вже через своє становище. Сьогодні дуже важливо для політиків уміти мобілізовувати інтелект суспільства. Автор уже неодноразово писав, що в розумовому відношенні опозиція часто програє навіть єнакіївсько-макіївським мислителям, програє через зарозумілість і зверхність, через дефіцит самокритичності.

В Україні вистачає розумних, професійних і порядних людей, але опозиція без них чудово обходиться. Результати ми бачимо... Ілюстрацією до цих міркувань може бути виступ нардепа й журналіста Юрія Стеця, який заявив, що народ не мусить нічого вимагати від опозиції. Дивно виходить: виборці на виборах дали цим людям депутатські мандати, але нічого не сміють вимагати, нічого їм пред’являти. То навіщо тоді опозиція потрібна? Це якесь дуже споживче ставлення до громадян. То хіба не опозиція виставила в цілій низці округів свідомо слабких неконкурентоспроможних кандидатів? Хто в цьому винен? Чи не тому опозиції не довіряють, навіть коли за неї голосують?

А Микола Княжицький в авторській програмі спілкувався з екс-міністром закордонних справ Польщі паном Ротфельдом і серед іншого торкнувся теми формування національної еліти. Вона в більшості випадків формується в боротьбі й вирішенні доленосних питань. Яка еліта може сформуватися в нашій політиці? За що боролися представники нинішньої верхівки України? Вони боролися за владу, за капітали, за привілеї. Майже ніхто з них не боровся за Україну. Яка вже там еліта з мисливців за депутатськими мандатами...

У Шустера на Першому національному обговорювали закон про референдум. Звітував міністр юстиції О.Лавринович. У студії процитували відгук Л.М.Кравчука, з якого випливало, що обговорюваний закон може стати «ящиком Пандори», з якого на Україну посипляться всілякі біди. Лавринович намагався робити хорошу міну при поганій грі. Мовляв, тепер без референдуму не можна буде віддавати шматки національної території, як це зробив Кучма, який передав частину української землі Молдові. А якщо Україну почнуть роздавати за допомогою референдумів, від цього стане легше? Та й обгрунтована підозра з’являється: чи не захочуть деякі наші «брати» за допомогою інспірованого й фальсифікованого референдуму покінчити з національною незалежністю України? Можна знову педалювати питання мови, яке розколе країну, можливі спроби сепаратистів використати механізм референдуму, не можна виключити кампанії втягування України в неоімперське ярмо.

У законі є безліч лазівок, пасток і мін уповільненої дії. Найменше він пристосований для чесної фіксації народного волевиявлення. Наприклад, Конституційний Суд цілком усунуто від визначення законності або незаконності питань всеукраїнського референдуму. Це робитимуть ЦВК і Президент. Тобто Президент отримує необмежене право відхиляти будь-яке несимпатичне йому питання й проштовхнути потрібне. Йдеться про механізм політичної маніпуляції, причому надзвичайно добре керований зверху механізм. І в цьому контексті вислів «референдум за народною ініціативою» звучить абсолютно глумливо. Комісії на референдум формуватимуть місцеві органи влади (як вони це роблять, показали всі вибори під егідою ПР), жодних спостерігачів не передбачено, участі політичних партій — теж. Словом, повна свобода спотворень, підтасовувань і фальсифікацій. А потім усе це зухвале неподобство, яким освятять аншлюс України Кремлем у вигляді Митного Союзу, Євразійського Союзу, назвуть волею народу...

Олександр Мороз, екс-спікер ВР, який був у студії Шустера, назвав закон про референдум дуже небезпечним для конституційного устрою України. На його думку, закон виписано на шкоду людям і державі. Усе віддано в руки тим, хто схоче використати референдум у своїх інтересах. Від цього закону пахне підриванням України (хоча чимало лукавих діячів, вирячивши очі, кричать про апофеоз демократії). Як відомо, цей документ було ухвалено з грубим порушенням регламенту: 50 депутатів пробігли по рядах і проголосували за парламентську більшість. З українським народом знову грають у «наперсток». Лавринович викручувався й виляв (депутат Ю.Кармазін викрив міністра в тому, що цей закон було підготовлено саме в його відомстві, що не афішувалося), виписуючи політичні «вісімки». Такий собі екс-суддя КС Німченко, який представляє організацію «Український вибір» Віктора Медведчука, дав зрозуміти, що полум’яний прибічник референдуму Медведчук вимагає де-факто відмови від європейської інтеграції України на користь Митного союзу з Росією. Референдум такого роду може не лише розколоти країну, а й штовхнути її до громадянської війни.

Шустер спробував змоделювати референдум у студії. Перше запитання було саме про Митний союз. Результат: 52% — за, 48% — проти. Потім було поставлено запитання про вступ України до Європейського Союзу. Результат: 65% — за, 35% — проти. Але це взаємовиключні бажання. Якщо 65% — за ЄС, то про який іще Митний союз може бути мова? Але наша специфіка полягає в тому, що у нас значна частина населення хоче одночасно й туди, й туди. За такого стану суспільної свідомості проводити референдум безглуздо. 

Щоправда, сенс для організаторів може бути в тому, щоб ліквідувати Українську державу. Нещадний Олег Ляшко звинуватив міністра й усю владу у використанні маніпулятивних технологій. Пан Лавринович у відповідь впав в істерику й назвав програму Шустера «геббельсівською пропагандою». Ні, тут інше. Закон про референдум — це використання демократичних норм для ліквідації демократії й встановлення диктатури. Віртуозно володів цим механізмом А.Гітлер. За допомогою референдуму встановив режим особистої влади О.Лукашенко. Між іншим, у ФРН загальнонаціональний референдум заборонено конституцією, дозволені лише місцеві. Німці зробили висновки зі своєї політичної історії...

Який референдум там, де за останні три роки не провели чесних виборів?! Вибори — 2012 в Україні змушують згадати багаторічного диктатора Парагваю генерала Альфредо Стресснера з його знаменитою фразою: «Опозиція виграла вибори, а ми — підрахунок голосів». Так за ПР буде з будь-яким референдумом. А «п’ята колона» організує їх багато. Хвала на адресу цього псевдозакону є зразком демагогії. Не народ тут вирішуватиме, а влада за нього й замість нього.

Шустер поставив аудиторії ще одне запитання: «Референдум підсилює владу президента чи вплив народу на владу?». Відповідь: 67% людей у студії вважають, що підсилює владу президента. Але при цьому Шустер почав членувати відповіді по окремих регіонах: Захід, Центр, Схід, Південь. Коли Савік Шустер працював на російському телебаченні, щось я не пам’ятаю, щоб він так ділив Російську Федерацію, вона там у нього виступала як цілісність. Чому ж він відмовляє в цьому Україні? Квапиться попереду референдуму? А мені всі ці референдумні пристрасті нагадали сатиричну пісеньку часів незабутньої «перебудови»: «Вчера от имени народа опять подорожала колбаса...»

Ігор ЛОСЄВ, 07.12.2012 р.

//www.day.kiev.ua/uk/article/media/pro-skrinku-pandori

//kontrakty.ua/article/48656