пʼятниця, 6 липня 2012 р.

Віктор Мусіяка: Вихід із кризи влади - через конституанту



Відомий юрист, екс-віце-спікер розповів «УМ» про свій рецепт, як змінити й легітимізувати дискредитовану Українську державу

Віктор Мусіяка вже тривалий час як відійшов від великої політики і став, якщо так можна сказати, «чистим теоретиком». Відомий правник, один із батьків чинної Конституції, заступник Голови Верховної Ради у середині 1990­х, зараз він — просто професор Києво­-Могилянської академії. Має час потеоретизувати, що потрібно Україні для того, аби розв’язати кризу нелегітимності влади та Конституції. Віктор Лаврентійович вважає, що «регіонали» у 2010 році дискредитували систему влади як таку і перетворили її лише на механізм заробляння грошей для своїх офшорів. Утім він погодився увійти до Конституційної асамблеї, скликаної Президентом Януковичем, і через цю структуру прагне донести до громади своє бачення виходу з глухого кута: конституанта плюс референдум.

Як Україна докотилася до такого і в чому полягає його сценарій — професор Мусіяка розповів в інтерв’ю «УМ».
 

Треба орієнтуватися на ідеологічні проекти

— Вікторе Лаврентійовичу, ви є колишнім головою партії «Вперед, Україно!», яку передали Юрію Луценку, і тепер це «Народна самооборона». Чи стежите за долею своєї партії і чи підтримуєте її?

— Це була весна 2007­го — якраз готувалися до позачергових виборів. Ідею створити блок «Народна самооборона» за участю партій «Вперед, Україно!», ХДС і Європейської партії я спочатку вважав продуктивною. Але вже п’ять років минуло, як я подав заяву про припинення членства в партії, тому не знаю, що там відбувається сьогодні. Це міг бути дуже цікавий проект, але під осінь 2007 року я так зрозумів, що в блок «НУНС» заганяють усі націонал­демократичні партії — десь 10—12. А ми хотіли блок із трьох партій. Я був абсолютно не згоден із таким (широким) варіантом, тому що розумів, що це гиблий проект.

До осені почали працювати нові правила щодо коаліції — я не хотів йти туди, де треба або сидіти й мовчати, або виконувати вказівки, або складати повноваження. Мандат сам по собі взагалі не має значення. Подаючи заяву на вихід із партії, я ще раз попросив подумати над тим, чи, можливо, «Народна самооборона» йтиме на вибори самостійним об’єднанням. Але це було вже неможливо.

Команда, яка прийшла 2004 року, мала всі можливості перебувати при владі мінімум 20 років, зробивши Україну суперєвропейською державою. Міг бути десять років Ющенко, потім Тимошенко... Але годі говорити про майбутнє, яке не склалося.

Відомі події, які відбулися навколо лідера «Народної самооборони» Юрія Луценка, об’єк­тивно не дали можливості розвивати цей політичний проект.

— Тепер «НС» об’єдналася з «Батьківщиною» і «Фронтом змін» в об’єднану опозицію...

— Я думаю, це найбільш адекватний у цій ситуації крок. Життя підказує, що партійно­політичні проекти не розвиваються, якщо вони відверто лідерські: все працює на лідера, обертається навколо нього. Самі політичні сили не вирощують навколо нього інших молодих лідерів державного масштабу.

Зараз відбулася деморалізація політичного простору. Розбиті по окремих політичних проектах партії можна легко «розкромсати». Я вважаю, що передвиборче об’єднання опозиції має стати єдиним партійним проектом, хай і на базі «Батьківщини». Щоб це була партія, яка врешті­-решт виховає плеяду національних лідерів. Партії, які сьогодні зібралися навколо неї, мають припинити своє існування і влитися в «Батьківщину». А то вони якісь дивні ідеї висловлюють: от ми прийдемо до парламенту — і там почнемо створювати фракції на основі наших партій. Вибачте, це не відповідає суті об’єднання. Необхідно робити єдиний політичний проект — проект єдиної партії. Ці вибори можна використати, щоб зробити таку партію об’єднаної опозиції.

Те саме стосується і націонал-­демократичної «Української правиці». Необхідно напрацьовувати ідеологію, щоб іти в народ з програмою будівництва країни, а не одні «фейси» показувати.

Проблема в тому, що в нас, наголошу ще раз, уже років 15 тривають лідерські політичні проекти, замість того щоб зробити дійсно європейський вибір. Це урок для всіх нас — треба орієнтуватися на ідеологічні проекти.

Зараз багато опонентів, які говорять, що ідеологічних партій бути вже не може, ніякої ідеї в Європі немає, може бути лише гра на інтересах, які зачіпають людей найбільше. Але «підтягувати» і покращувати якісь сфери життя актуально для розвинутих країн, в яких основні проблеми вже вирішені. А коли в нас ще треба побудувати фундамент — має бути якась ідея, прийнятна для людей.

Після того, що відбулося в Україні, важко щось пропонувати, але втім треба збирати каміння.


Зараз — апофеоз процесу нищення парламентаризму

— Пане Вікторе, ви були заступником Голови Верховної Ради, можна сказати, в часи її розквіту, брали участь у роботі над новою Конституцією. Як ви оцінюєте стан парламентаризму в Україні тепер?

— Зараз маємо парламент українського ґатунку. Але його знищення почалося не за Януковича. Зараз апофеоз цього процесу.

Після конституційної підміни, навіть підлогу, 2010 року парламент перетворився на елемент, структуру тієї вертикалі влади, яка зараз вибудувана. І Рада штампує те, що називається законами. По суті, це є акти волевиявлення влади, які дуже часто бувають неконституційними.

Основний закон зробили нелегітимним. Посилатися на Конституцію в редакції 1996 року — це значить визнати той папірець, злочинний акт, підписаний 2010 року, який породжує правові наслідки. Ця ситуація взагалі робить Україну не державою, а якимсь незрозумілим утворенням, де немає зображення будь­-якого порядку — все абстрактно. Президент міг бути арбітром нації, гарантом виконання Конституції всіма суб’єктами влади. Але через його дії ми втратили можливість розвитку нормального парламентаризму. Сьогодні ВР — це така залікова палата, яка зараховує претензії тих чи інших груп, котрі фактично обслуговують олігархічний режим.

Конституанта — новий Основний закон — затвердження на референдумі — загальні перевибори

— Президент зібрав асамблею для роботи над новою Конституцією чи змінами до тієї, що є. Але яким чином можуть ухвалювати ці напрацювання? Чи зможе нова Верховна Рада знайти 300 голосів для зміни Конституції? Чи для цього владі доведеться влаштовувати референдум?

— Ситуація, пов’язана з антиконституційними актами Конституційного Суду, парадоксальна. Нам щось треба робити, аби відновити легітимність влади й держави. І зміни ці потрібно вносити у легітимному порядку. Влада це розуміє, але для них Україна — це фактично плацдарм для заробляння грошей. І все те, що тут зароблено, — воно все в закордонних банках, десь на островах.

Але владі потрібно, щоб за кордоном її сприймали як легітимну. Тому почався процес із Конституційною асамблеєю. Влада захотіла задекларувати свою європейськість, щоб не так дратувати європейські структури...

— І ви теж увійшли до складу асамблеї, який сформував сам Янукович...

— Коли мені запропонували брати участь у роботі Конституційної асамблеї, я погодився тільки тому, що ніхто взагалі нічого не пропонує з точки зору легітимізації самої держави. Щоб можна було вийти на якійсь процес, прийнятний для загалу.

Але справа в тому, що перші кроки навколо асамблеї вселяють сумнів, чи заявлені ідеї є правдивими і чи їх будуть чесно реалізовувати. Я сподівався, що ми уникнемо фактору впливу і використання цього органу. В принципі, у влади є розуміння, що далі так не можна, що потрібно все-­таки цей процес провести в нормальному руслі. Та зараз уже почалися розмови про те, що вже узаконюють якісь нашвидкуруч зроблені законопроекти, внесення змін до Конституції щодо судової влади, вже є висновки і якісь експертизи. Тож, вважаю, перспектив дати позитивний кінцевий результат у цієї Асамблеї не дуже багато.

А чи набере парламент 300 голосів для змін до Конституції?.. Якщо на наступних виборах переможе опозиція — вона ж ніколи не підтримає ініціатив нинішнього Президента. І сама опозиція — хіба набере 300 голосів для кінцевого прийняття рішення?.. Цей процес безкінечний. Оця внутрішня боротьба розвалює остаточно державу і її перспективи.

— Ви маєте рецепт проти такої хвороби?

— Так. Перед Днем Конституції я висловив таку пропозицію [відео 2] — і хай про неї подумає насамперед опозиція: повернути владу народу, повернути конституційний лад і з цими гаслами йти на вибори. Яким чином це зробити? Перетворити наступну Верховну Раду на конституанту. Це орган, обраний народом для його представницьких інтересів, який має на меті підготувати і прийняти Конституцію й винести її на референдум, щоб народ затвердив. Це головна мета. Нехай ВР рік готує остаточний варіант змін до Основного закону; це може бути якийсь абсолютно новий варіант. Через два місяці після затвердження Конституції потрібно буде провести дострокові вибори в парламент, потім ще через два місяці — дострокові вибори Президента, а потім ще через два місяці — органів місцевого самоврядування. І всі стали на платформу нової Конституції. Все легітимно, освячено народом. І вже отих танців навколо Основного закону не буде.

Вважаю, навколо цієї ідеї може гуртуватися опозиція й депутати, які на виборах­-2012 балотуватимуться у мажоритарних округах, — їх треба залучати до участі саме в такому контексті.

— Ви говорите про «освячення Конституції референдумом». Але, по­перше, закон про референдум не діє. А по­друге, у 2000 році Президент Кучма вже проводив свій референдум про зміну Основного закону, але виявилося, що зміни має затверджувати все одно Верховна Рада, а вона відмовилася. Як виходити з такої правової колізії?

— Так, закон «Про референдум» уже 16 років не приведений у відповідність до Конституції. За цим законом, результати референдуму не є обов’язковими для імплементації тексту Конституції: потрібно голосування Верховної Ради. Ясно, що в процесі роботи конституанти потрібно прийняти новий закон «Про референдум», який має затвердити розроблену конституантою Конституцію. Воля народу має бути остаточною в цьому питанні. В Конституції має бути чітко прописано положення: кримінальна відповідальність за узурпацію влади проти народу. Потрібна маса пересторог для влади.

— Вважаєте, влада нинішня або ті, що до неї прагнуть, погодяться на зменшення своїх повноважень?

— Народ має дивитися, кого він делегує у парламент.

В Іспанії часів громадянської війни і диктатора Франко, щоб припинити розбрат, було прийнято пакт Монклоа. Незалежно від того, хто по який бік барикад стояв, іспанці визнали себе громадянами однієї країни, а Іспанію — єдиною державою. Потрібні психологічні злами в душі, щоб на це піти. Український народ також має стати єдиним народом, єдиною політичною нацією, як це зазначено в преамбулі Конституції 1996 року. І саме конституанта може припинити цей постійно підігріваний розбрат.


ДОСЬЄ «УМ»

Мусіяка Віктор Лаврентійович
Народився 28 червня 1946 р. на Миколаївщині.
Український політик, юрист, професор Києво-­Могилянської академії.
У 1995 — 1996 рр. — постійний представник Президента Кучми у Верховній Раді. У 1996—1998 рр. — заступник Голови ВР. Був також народним депутатом України IV скликання (із 2002 р., вийшов із фракції «Наша Україна», приєднувався до «Регіонів», «Центру», інших фракцій та груп).
У 1999 — 2007 рр. (із перервами) — лідер партії «Вперед, Україно!»

Анна ЩЕПА, № 097 за 06.07.2012
//www.umoloda.kiev.ua/number/2102/180/74921/
//musiyaka.com.ua/content/view/14/46/


1 коментар:

imho сказав...

В Україні не просто криза влади,
в Україні криза довіри до влади
як такої, з авансом - наперед.
Дійсно, конституанта - це вихід...
але проголосити наступний парламент
конституантою - погана ідея.
Нової ВРУ ще немає, але їй вже не вірять.
Не вірять як інституції - не вірять системно,
а значить не будуть вірити й усьому,
що той парламент наприймає.
На сьогодні головне завдання - подолати зневіру,
повернути довіру громадян до влади і держави.
Янголів посадіть у Верховну Раду,
воскресіть отців-засновників США
для написання Конституції України...
Результат буде один - не віримо.