Олексій Малиновський: Ключем до розв’язання проблеми народовладдя є зміна ролі й статусу органів місцевого самоврядування

Для кого реформи — для народу, чи олігархів?

Реформи, які сьогодні ініціює влада, по-різному сприймаються в суспільстві. Передусім це стосується продажу землі, який уже невдовзі може бути узаконений, конституційних змін, прийняття Трудового кодексу, мовної політики. Про позицію соціалістів із цих, кардинально важливих для України та її громадян питань, наслідки, які ми можемо отримати від таких перетворень - наша розмова з першим секретарем Черкаського обкому Соцпартії України, членом Політвиконкому СПУ Олексієм Малиновським.

— Олексію Петровичу, сьогодні активно форсується впровадження ринку земель. І можливо, вже в наступному році українські чорноземи ввійдуть у ринковий обіг. Як ставляться до цього соціалісти?

— СПУ завжди виступала проти перетворення землі в товар. Те, що нині діється із землею сільськогосподарського призначення, лісами та водними ресурсами, те, що планується зробити з найбільшим і, на жаль, уже останнім стратегічним ресурсом країни, може призвести до самознищення нашої держави. Бо коли розпродується територія країни - порушується й її цілісність. І це найбільша небезпека для політичної й економічної незалежності держави. Торгувати треба хлібом, а не землею - такою є позиція нашої партії.

— Проте мова ж іде ніби то про внутрішній ринок земель, куди іноземцям не буде доступу?

— Це лише так здається. Насправді ж у законодавстві є безліч лазівок, завдяки яким іноземний капітал може стати власником нашої землі, а під виглядом інвесторів він в окремих випадках, по суті, вже таким і є. До речі, в прибалтійських країнах владці теж обіцяли не допустити продажу землі іноземцям. Сьогодні ж там немає жодного клаптика угідь, озера, ставка, лісу, які б не були у власності закордонних банків.

Чи можемо ми бути впевненими, що те ж саме не станеться і в Україні? Звісно що ні. Навіть з огляду на платоспроможність наших олігархів, вони здатні на даний час придбати хіба що десяту частину українських чорноземів. Отже, ініціатори ринку земель розраховують на гроші з-за кордону. І їх для цього в Китаї, на Близькому Сході, США, Росії, Ізраїлі накопичено вже немало. МВФ теж не останній у черзі на нашу родючу землю. Поштовхом же для того, щоб іноземний капітал зайшов на територію України повновладним господарем стане прийняття закону «Про ринок земель».

Змушують замислитися і висловлювання деяких високопосадовців про те, що ринок сільськогосподарських земель «має бути відкритим не лише для громадян України, а й для іноземних громадян, які захочуть працювати в цій важливій сфері».

— Але ж прогнозується, що впровадження ринку земель стане потужним поштовхом для відродження українського села.

— Нам уже багато що обіцяли. У тому числі, що приватизація промислових підприємств зробить їх працівників багатими й успішними. Отримали ж вони за свої ваучери копійки і соціальну напругу — безробіття, професійну безперспективність, злидні. Щось подібне відбулося і з ліквідацією колгоспів, коли здебільшого в одні руки перейшли виробничі ресурси, які створювалися спільно поколіннями сільських трудівників.

Сьогодні ж на черзі — реформування земельних відносин, в якому місця для селян просто не буде. Бо хто з них зможе купити хоча б «сотку» за ті гроші, які передбачаються за продаж земель на ринку?

З прийняттям закону «Про ринок земель» розпочнеться й руйнація самого села, його соціальної інфраструктури, яка новим латифундистам взагалі непотрібна. Почнеться закриття шкіл, лікарень, ФАПів, амбулаторій, поштових відділень, закладів культури тощо. Нові порядки призведуть і до того, що більшості працездатних сільських жителів у селі не буде роботи. Вже з початком продажу земель 7-9 мільйонів людей залишать рідні домівки і поповнять армії безробітних у містах та остарбайтерів за кордоном.

Не гроші підуть до землі, а земля — до грошей. Закон «Про ринок земель» — це не спосіб урятувати землю та відродити сільське господарство, - це спосіб забрати землю у людей та держави. В результаті країною керуватиме не народ, не обрана ним влада, а закордонні інвестори та призначені ними місцеві адміністрації — як під час окупації.

— В усьому світі земля вже давно є товаром.

— Але аж ніяк не в тому вільному продажу, до якого нас скеровують українські можновладці.

Сьогодні в США, європейських країнах земля навпаки — послідовно і цілеспрямовано переходить у власність держави, або ж уже є повністю їй підконтрольною. В Англії це стосується 93% родючих земель, у Франції та Німеччині — 67%, у США вже 63% землі є у державній власності. Держави беруть на себе і відповідальність за продовольчу безпеку, в тому числі й дотуючи сільськогосподарське виробництво. У багатьох країнах Європи держава регулює та обмежує саму приватну власність на землю, ратифікує кожну земельну угоду, передбачає примусове вилучення земельних ділянок у разі їхнього неефективного використання.

— І все ж немало українських громадян хотіли б продати свої земельні ділянки чи акти.

— Але купувати їх повинна лише Українська держава. Винятково! Вона ж через Державний земельний банк і сільські ради має передавати землю користувачам в оренду і, безумовно, жорстко контролювати якість використаної землі, збереження її родючості і при потребі змінювати орендаря. На законодавчому рівні потрібно захистити й права орендаря, надати перспективи для розвитку його виробництва.

Частина орендної плати (земельна рента) залишається в бюджеті місцевої ради як основа розвитку села, селища, регіону. Держава ж стимулює розвиток крупнотоварного виробництва, захищає фермера, підтримуючи сільгоспвиробників низькими кредитними ставками, дотаціями, сприяє розвитку суміжних галузей — переробної, сільськогосподарського машинобудування та ін.

Соціалісти розробили і надіслали Президенту України В. Януковичу проекти законів «Про право оренди землі як предмету застави», «Про державний земельний банк». Прийняття цих законів зніме всі проблеми, на які посилаються ініціатори продажу земель. І головне: за цими законами земля лишається українською!

Не скидати з себе обов’язки по захисту рідної землі, а турбуватися про механізми її збереження і тим самим унеможливити передачу території нашої держави у чужу власність — такими є вимоги СПУ до влади. І не про політичну опозиційність у даному разі йдеться, а про майбутнє Української держави і наших громадян.

— Соцпартія України продовжує наполягати на завершенні конституційної реформи, розпочатої ще в грудні 2004-го року. Наскільки це сьогодні актуально?

— Утвердження народовладдя в Україні — це гарантія непорушності прав і свобод наших громадян, можливість для створення такого громадянського суспільства, яке б само вирішувало як найважливіші питання сьогодення, так і напрямок розвитку нашої держави в майбутнє.

Ключем до розв’язання проблеми народовладдя є зміна ролі й статусу органів місцевого самоврядування. Це передбачає: внесення змін у Конституцію України; ліквідацію районних держадміністрацій; зміну функцій обласних адміністрацій (як префектур); законодавчу передачу всієї влади на місцях органам місцевого самоврядування та їх виконкомам; зміни до бюджетного і податкового законодавства, завдяки чому бюджети формуватимуться «знизу — догори», стимулюючи розвиток виробництва та економічне зміцнення регіонів. Радам повинні бути передані функції економічного та іншого видів стимулювання розвитку територій, кадрового впливу на цей процес. Це стане можливим при внесенні змін до закону про місцеве самоврядування.

Паралельно зі зміною функцій рад усіх рівнів слід вирішити принципове питання про розмежування бізнесу і влади. Значною мірою воно може бути розв’язане зміною закону про вибори, його нормативами про відкриті списки.

Влада мусить стати підконтрольною народу. І це навіть з погляду на ті реформи, які проводяться «нагорі» і які не відповідають соціальному захисту населення, стало вже вкрай необхідним. Це стосується не тільки реформування земельних відносин. На черзі — прийняття Трудового кодексу. І якщо проект цього закону буде затверджено, то можна сказати, що права працівників, їхній соціальний захист буде просто знівельовано.

— Яким чином?

— Наведу лише кілька положень, прописаних у проекті. Так, замість колективного договору, трудові відносини регулюватимуться нормативними актами роботодавця, що взагалі унеможливить діалог між трудовим колективом і адміністрацією підприємства. А це означає, що у працівників просто не буде юридичних підстав для того, щоб добиватися соціальної справедливості з боку керівництва. Роботодавцю не потрібним стане й отримання згоди профспілки на звільнення працівника, хіба що усне погодження на консультативному рівні. Працівник, наприклад, може бути звільнений за розголошення такої комерційної «таємниці», як рівень його власної зарплати. Проектом пропонується встановлення 12-годинного робочого дня та 48-годинного робочого тижня (знову ж без згоди профспілки). Дозволяється дрібнити підприємства на структури до 8-ми осіб, на яких допускається звільнення і зменшення зарплати — з попередженням за 1 місяць. Трудовий договір може розриватися з фізичною особою без вихідної допомоги і в будь-які строки. Якщо договір укладається строком до 2 місяців, то допускається звільнення за двотижневу хворобу. Збільшується термін притягнення до дисциплінарної відповідальності з 6 до 12 місяців і т.д.

Якщо все це буде прийнято, то про соціальний захист трудівників і мови не буде. Його просто буде знищено. По суті, працівник потрапить в умови трудового рабства — як при феодалізмі.

— Останні події у Верховній Раді з приводу розгляду законопроекту «Про засади державної мовної політики» не могли не стривожити суспільство.

— З цього приводу Політвиконком Політради СПУ прийняв заяву, якою вимагає припинити розпалювання міжнаціональної ворожнечі в Україні.

Позиція Соцпартії України в мовному питанні завжди була і залишається послідовною: згідно з Конституцією Україна є унітарною державою, в якій державною мовою є українська. Будь-які намагання змінити статус державної мови є неприпустимими. Водночас партія послідовно відстоювала і буде відстоювати право кожного громадянина вільно спілкуватися рідною мовою на території України, в тому числі й у державних чи судових установах.

Взагалі ж, як на мою думку, це була спроба відвести мовним питанням очі людям від того, що їм найбільше болить: тотальної бідності, невпинного зростання цін, мізерних зарплат і пенсій, недоступності лікування, безробіття тощо. Вирішення саме цих питань є сьогодні головним. І по тому, як діятиме в цьому напрямку влада, й формуватиметься до неї довіра в суспільстві.

12.07.2012

Наталя ВІРГУШ

//www.spu.pl.ua/post.php?id=10878

//www.spu.net.ua/article-332.html

14.03.2013 Римма Білоцерківська. Покажіть мою власність по Конституції

16.10.2012 Доповідь Комісії з питань адміністративно-територіального устрою і місцевого самоврядування: «Напрями вдосконалення конституційного регулювання системно-структурної організації місцевого самоврядування в Україні» 

02.07.2012 Адам Мартинюк. Луцьк не тягне на центр Волинської області 

27.06.2012 Які надії на Основний Закон покладають представники місцевої влади? 

26.06.2012 Виктор Матчук. Украине нужна административно-территориальная реформа 

20.06.2012 Адам Мартинюк. Розмови йдуть, щоб скоротити кількість областей 

05.06.2012 Римма Білоцерківська. Україна захоплена рейдерами 

21.11.2010 Андрій Дуда. Вигнання держави з регіонів