Микола Мельник. Мова і конституційна реформа: небезпечні тенденції

Відразу після голосування в цілому за Закон України «Про засади державної мовної політики» один з його авторів, народний депутат України В.Колесніченко заявив, що «наступний етап – це розгляд у рамках роботи Конституційної асамблеї питання можливості легалізації офіційної двомовності». Така заява є надзвичайно тривожним сигналом для всього процесу започаткованої конституційної реформи. Вона виявляє намір влади проводити конституційну реформу хибним і небезпечним для суспільства шляхом, пише УНІАН.

А саме: підігнати Основний закон держави під спеціально створену реальність. При цьому, така реальність у багатьох випадках створюється з явним відходом від Конституції та нехтуванням її норм. Слід зазначити, що впродовж тривалого періоду в нашій країні спостерігається звуження сфери дії Конституції. Особливо помітним це стало останнім часом. Сьогодні можна констатувати наявність великого дефіциту дії Конституції.

Хочу наголосити, що йдеться не про дефіцит конституційного ресурсу, а про дефіцит дії Конституції. Конституція як Основний закон нівелюється, а її дія нейтралізується в результаті різних факторів: незастосування Конституції в тих випадках, коли вона має бути застосована; невиконання її вимог; неадекватного правового реагування на порушення Конституції; коригування її змісту звичайними законами (в Україні це набуває дедалі більшого поширення, і у зв’язку з цим виникає проблема неправових законів); надання нормам Конституції іншого змісту («підрегульовування» Конституції), що, зокрема, може відбуватися через її неадекватне офіційне тлумачення Конституційним судом.

У результаті, в багатьох сферах спостерігається істотний відхід від Конституції. Є небезпека того, що у процесі конституційної реформи цей відхід буде закріплено в новому Основному законі як нову правову реальність. Прийняття «мовного» закону та заяви про необхідність легалізації його ключових положень на конституційному рівні – є підтвердженням такого підходу до проведення конституційної реформи. Цей факт, а також аналіз загальної суспільно-політичної ситуації у країні, головних тенденцій державотворення та законотворення дозволяє вирізнити можливі ризики конституційної реформи.

А саме: звуження демократичних засад розвитку країни; закріплення неоптимальної моделі управління державою; зменшення обсягу конституційних прав і свобод людини і громадянина; збільшення присутності держави в суспільному і приватному житті; послаблення національних акцентів в Основному законі.

Останній ризик уже набув реального вияву з прийняттям Закону «Про засади державної мовної політики». На мій погляд, об’єктивної потреби в його ухваленні взагалі не було.

По-перше, в нашій країні не існує мовної проблеми, щонайменше в тому масштабі, який би вимагав настільки кардинальної зміни законодавчого регулювання використання мов. Ця проблема створена штучно – політиками та винятково з політичною метою. До речі, так вважає більшість громадян України. Як свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова з 16 по 25 червня 2012 р., 65,1% громадян дотримаються думки, що внесення Партією регіонів законопроекту, який підвищує статус російської мови, є передвиборним кроком з метою підвищення популярності перед виборами. Лише 24,0% опитаних вважають, що це є проявом турботи влади про потреби громадян, які говорять російською мовою (10,9% опитаних не визначились з відповіддю).

По-друге, цей Закон підриває державні засади України як незалежної і суверенної держави, звужує її національну основу. По-третє, цей Закон ухвалений у неконституційний спосіб і за своїм змістом не може вважатися правовим.

Як відомо, під час ухвалення цього Закону в першому і другому читаннях мало місце голосування одних депутатів за інших, використання карток депутатів, яких у цей час не було в Києві чи Україні. Разом з тим, Конституція України (частина 2 ст. 19) передбачає, що всі державні органи та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Стаття 80 Конституції України встановлює відповідний спосіб діяльності вітчизняного Парламенту з прийняття законів, вказуючи «голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється народним депутатом України особисто». Не виконання цього імперативного конституційного припису свідчить про те, що голосування за «мовний» закон відбувалося з ігноруванням норм Конституції, тобто в неконституційний спосіб.

Оскільки в Україні визнається й діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції), то є всі правові підстави для того, щоб унеможливити набуття чинності цим законом та його дію. Це може бути: скасування Верховною Радою України свого рішення про ухвалення Закону України «Про засади державної мовної політики» до підписання його Головою Верховної Ради; застосування Президентом України до цього Закону права вето; визнання Конституційним судом цього закону таким, що не відповідає Конституції України у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття (як це було ним зроблено у випадку визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 р.). Правовий вихід з цієї ситуації може бути знайдено. Хоча, судячи з усього, тих, хто ініціював і домагався ухвалення цього Закону, право цікавить найменше.

Микола Мельник, науковий консультант Центру Разумкова, член Конституційної асамблеї, 04 липня 2012 року

//www.unian.ua/news/512975-mova-i-konstitutsiyna-reforma-nebezpechni-tendentsiji.html

//korrespondent.net/ukraine/politics/1356561-yazykovoj-vopros-kto-golosoval-za-zakonoproekt-kolesnichenko-kivalova

Протест проти "мовного закону" в Україні. Фото Reuters
//blogs.voanews.com/ukrainian/photos/2012/07/05/july-4-2012/#photo_2