середа, 4 липня 2012 р.
Микола Мельник. Мова і конституційна реформа: небезпечні тенденції
Відразу після голосування
в цілому за Закон України «Про засади
державної мовної політики» один з його авторів, народний депутат України В.Колесніченко
заявив, що «наступний етап – це розгляд у рамках роботи Конституційної асамблеї
питання можливості легалізації офіційної двомовності». Така заява є надзвичайно
тривожним сигналом для всього процесу започаткованої конституційної реформи. Вона
виявляє намір влади проводити конституційну реформу хибним і небезпечним для суспільства
шляхом, пише УНІАН.
А саме: підігнати Основний закон держави під спеціально створену реальність.
При цьому, така реальність у багатьох випадках створюється з явним відходом від
Конституції та нехтуванням її норм. Слід зазначити, що впродовж тривалого періоду
в нашій країні спостерігається звуження сфери дії Конституції. Особливо помітним
це стало останнім часом. Сьогодні можна констатувати наявність великого дефіциту
дії Конституції.
Хочу наголосити, що
йдеться не про дефіцит конституційного ресурсу, а про дефіцит дії Конституції. Конституція
як Основний закон нівелюється, а її дія нейтралізується в результаті різних факторів:
незастосування Конституції в тих випадках, коли вона має бути застосована; невиконання
її вимог; неадекватного правового реагування на порушення Конституції; коригування
її змісту звичайними законами (в Україні це набуває дедалі більшого поширення, і
у зв’язку з цим виникає проблема неправових законів); надання нормам Конституції
іншого змісту («підрегульовування» Конституції), що, зокрема, може відбуватися через
її неадекватне офіційне тлумачення Конституційним судом.
У результаті, в багатьох
сферах спостерігається істотний відхід від Конституції. Є небезпека того, що у процесі
конституційної реформи цей відхід буде закріплено в новому Основному законі як нову
правову реальність. Прийняття «мовного» закону та заяви про необхідність легалізації
його ключових положень на конституційному рівні – є підтвердженням такого підходу
до проведення конституційної реформи. Цей факт, а також аналіз загальної суспільно-політичної
ситуації у країні, головних тенденцій державотворення та законотворення дозволяє
вирізнити можливі ризики конституційної реформи.
А саме: звуження демократичних
засад розвитку країни; закріплення неоптимальної моделі управління державою; зменшення
обсягу конституційних прав і свобод людини і громадянина; збільшення присутності
держави в суспільному і приватному житті; послаблення національних акцентів в Основному
законі.
Останній ризик уже
набув реального вияву з прийняттям Закону «Про засади державної мовної політики».
На мій погляд, об’єктивної потреби в його ухваленні взагалі не було.
По-перше, в нашій
країні не існує мовної проблеми, щонайменше в тому масштабі, який би вимагав настільки
кардинальної зміни законодавчого регулювання використання мов. Ця проблема створена
штучно – політиками та винятково з політичною метою. До речі, так вважає більшість
громадян України. Як свідчать результати опитування, проведеного Центром Разумкова
з 16 по 25 червня 2012 р., 65,1% громадян дотримаються думки, що внесення Партією
регіонів законопроекту, який підвищує статус російської мови, є передвиборним кроком
з метою підвищення популярності перед виборами. Лише 24,0% опитаних вважають, що
це є проявом турботи влади про потреби громадян, які говорять російською мовою (10,9%
опитаних не визначились з відповіддю).
По-друге, цей Закон
підриває державні засади України як незалежної і суверенної держави, звужує її національну
основу. По-третє, цей Закон ухвалений
у неконституційний спосіб і за своїм змістом не може вважатися правовим.
Як відомо, під час
ухвалення цього Закону в першому і другому читаннях мало місце голосування одних
депутатів за інших, використання карток депутатів, яких у цей час не було в Києві
чи Україні. Разом з тим, Конституція України (частина 2 ст. 19) передбачає, що всі
державні органи та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах
повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України. Стаття 80 Конституції
України встановлює відповідний спосіб діяльності вітчизняного Парламенту з прийняття
законів, вказуючи «голосування на засіданнях Верховної Ради України здійснюється
народним депутатом України особисто». Не виконання цього імперативного конституційного
припису свідчить про те, що голосування за «мовний» закон відбувалося з ігноруванням
норм Конституції, тобто в неконституційний спосіб.
Оскільки в Україні
визнається й діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу,
а її норми є нормами прямої дії (ст. 8 Конституції),
то є всі правові підстави для того, щоб унеможливити набуття чинності цим законом
та його дію. Це може бути: скасування Верховною Радою України свого рішення про
ухвалення Закону України «Про засади державної мовної політики» до підписання його
Головою Верховної Ради; застосування Президентом України до цього Закону права вето;
визнання Конституційним судом цього закону таким, що не відповідає Конституції України
у зв’язку з порушенням конституційної процедури його розгляду та прийняття (як це
було ним зроблено у випадку визнання неконституційним Закону України «Про внесення змін до Конституції
України» від 8 грудня 2004 р.). Правовий вихід з цієї ситуації може бути знайдено.
Хоча, судячи з усього, тих, хто ініціював і домагався ухвалення цього Закону, право
цікавить найменше.
Микола Мельник, науковий консультант Центру
Разумкова, член Конституційної асамблеї, 04 липня 2012 року
//www.unian.ua/news/512975-mova-i-konstitutsiyna-reforma-nebezpechni-tendentsiji.html
//korrespondent.net/ukraine/politics/1356561-yazykovoj-vopros-kto-golosoval-za-zakonoproekt-kolesnichenko-kivalova
Підписатися на:
Дописати коментарі (Atom)
1 коментар:
"24,0% опитаних вважають, що це є проявом турботи влади про потреби громадян"
____________
потенційно - 24,0% на парламентських виборах 2012 року для ПР, власне, "запростотак-с" - лідерська позиція, аби не КПУ.
Дописати коментар