Олександра Тимощук. Чорним по білому

Регіональна двомовність: від слів - до діла

У Конституції чорним по білому написано, що державною мовою є українська. Однак провладні народні депутати не шанують Основний Закон, тому щоразу перед новими виборами висувають свої законодавчі ініціативи із запровадження двомовності в країні. І так - останні 20 років. Однак цього разу їх намагання можуть мати серйозні наслідки. І ось чому.

Конституційний переворот

Як відомо, 5 червня Верховна Рада прийняла у першому читанні законопроект "Про засади державної мовної політики", ініційований народними депутатами від Партії регіонів Сергієм Ківаловим та Вадимом Колесніченком (у просторіччі "КаКа"), яким намагаються російській мові надати статусу регіональної у 13-ти з 27-ти адміністративно-територіальних одиниць України. За це рішення проголосували 234 з 248 народних депутатів, зареєстрованих у сесійній залі. Серед них - більшість з Партії регіонів, двоє членів фракції НУ-НС, 25 депутатів від КПУ, 2 - від Народної партії, 6 членів групи "Реформи заради майбутнього" і 12 позафракційних депутатів.

На цьому парламент не збирається зупинятися і вже готує "мовний" законопроект до прийняття у другому читанні. У тому, що він стане законом, сьогодні ні трохи не сумніваються представники більшості у парламенті, які беруть курс на зміну Конституції. Про що заявив один з авторів скандального законопроекту -- заступник голови фракції Партії регіонів Вадим Колесніченко. "У новій Конституції України повинні бути дві державні мови", - прямо сказав він. На його думку, Конституційна Асамблея, яка нещодавно розпочала свою роботу, має створити новий текст Основного Закону. "Ми будемо добиватися того, щоб до нього увійшла норма про те, що в Україні буде дві державні мови - українська і російська", - цитує слова Колесніченка прес-служба Партії регіонів.

Обхідні шляхи

Щоправда, такі ідеї не підтримав голова Конституційної Асамблеї - перший Президент України Леонід Кравчук, який сказав: "Я - голова. Я особисто голосувати за таку двомовність не буду". І тут же висловив сумнів у тому, що "регіонали" знайдуть 300 голосів, необхідних для зміни конституційної норми. "Домагатися вони можуть будь-чого. І це їхнє право. Але для того, щоб внести зміни до Конституції і змінити статтю 10 Конституції, потрібно не багато не мало 300 голосів. Як ми бачимо, в цьому парламенті їх у них немає", - зазначив Леонід Кравчук.

Проте, як мені видається, Вадим Колесніченко, говорячи про закріплення двомовності у Конституції, не мав на увазі процедуру внесення парламентом змін до неї. Він наголошував на створенні нової версії Основного Закону саме на засіданнях Конституційної асамблеї. З цього приводу свої обурення постійно висловлюють опозиціонери, які відмовилися від участі в роботі цієї організації, оскільки вважають, що її результатом може стати нова Конституція, прийнята в незаконний спосіб - в обхід голосування у Верховні Раді.

Політика розколу

Якщо ж так станеться, то Україну може охопити хаос, оскільки двомовність здатна розколоти її на певні регіони. Тому, на думку народного депутата, голови Всеукраїнського товариства "Просвіта" Павла Мовчана, не можна провладній більшості дати можливості зробити перший крок до прірви у вигляді прийняття законопроекту про надання російській мові статусу регіональної, адже він містить норми, які стимулюють сепаратизм у нашій державі. "Партія регіонів, комуністи, Президент Янукович дуже довго творять політику по сегрегації і розділенню Української держави на князівства, на певні регіони. Цю політичну сегрегацію, яка почалася ще з виборів 2004 року, коли Партія регіонів поширила картинку про три сорти України, вони хочуть доповнити мовними ознаками, мовно-етнічною сегрегацією, це надзвичайно небезпечні речі, які ми бачили на Балканах і в рамках колишнього СРСР", -- додав він.

Інші аргументи недоречності прийняття "мовного" законопроекту наводять у Міністерстві фінансів України, де вже підраховували, скільки коштуватиме його виконання бюджету. Від 12 до 17 мільярдів гривень на рік - таку оціночну суму оприлюднила начальниця відділу департаменту фінансів соціальної сфери Валентина Брусило. "Наше міністерство не підтримує прийняття цього законопроекту", -- резюмувала вона.

У свою чергу депутат від БЮТ Андрій Шкіль оцінює в 50 мільярдів гривень суму, яка необхідна для виконання розроблюваного Закону "Про засади державної мовної політики". Проте самі автори законопроекту зазначають, що на його реалізацію не потрібні кошти з держбюджету. А це, на думку фахівців, є порушенням ч. 3 ст. 91 Закону "Про регламент Верховної Ради України", яка вимагає надання точних розрахунків витрат державних коштів на виконання запропонованого закону.

Громадський актив

Опозиція виступає категорично проти такої законодавчої ініціативи і вже подала до законопроекту рекордну кількість поправок - понад 2000. Провладна парламентська більшість вбачає у цьому намір навмисно затягти його розгляд. "Усі поправки від опозиції до законопроекту про мови - всього лише спосіб затягти його прийняття, напустивши туману навколо надзвичайно важливого питання", - заявив Сергій Ківалов. Але опозиція обіцяє стояти до останнього. Тому вже 11 червня народні депутати з фракції БЮТ-Батьківщина Юрій Одарченко і Степан Курпіль подали до ВАСУ позов до парламенту, в якому просять суд визнати недійсними результати голосування за законопроект "Про засади державної мовної політики" і заборонити профільному комітету Верховної Ради готувати його до розгляду в другому читанні. Підставою для цього є те, що 5 червня цього року в сесійному залі парламенту голосували ті депутати, які перебували на лікарняному та у відпустках. У результаті, якщо не враховувати відсутніх, то за скандальний закон проголосувало лише 172 народні депутати. Таким чином, при ухваленні законопроекту в першому читанні були порушені процедура голосування, норми Конституції та законів.

Більш того, як зазначив доктор історичних наук Володимир Василенко, нелегитимність голосування за "мовний законопроект" у першому читанні полягає у тому, що цей документ готувався таємно, без консультацій з науковою спільнотою і громадськими організаціями. Тому Володимир Литвин як Голова Верховної Ради України має бути свідомим того, що закон, який пропонується, спрямований проти конституційного ладу України. "Він мав би своїм рішенням заборонити включення до порядку денного взагалі цього питання, оскільки воно не було підготовлено і суперечить вимогам регламенту. Це його право і обов"язок чинити саме таким чином, але він цього не зробив", -- сказав пан Василенко. І додав, що ще не пізно відкликати цей законопроект, посилаючись на порушення, які були допущені при його ухваленні.

Попри це, голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов відкрито заявив, що "мовний" законопроект планується виносити на голосування ще до літньої відпустки Верховної Ради 4 - 5 липня. Отримавши цю новину, українська громадськість поширила в соціальних мережах інформацію про організацію народного спротиву під стінами парламенту, який, за оцінкою деяких громадських активістів, має перевищити за своєю потужністю усі попередні акції протесту. Таким чином, українці хочуть довести, що на сторожі національних інтересів України стоять сили, могутніші за сезонну владу.

Хронологія заборони української мови

1627 рік. Указом царя московського Олексія Михайловича та патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так, у Москві спалено "Учительное євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими його книгами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.

1669 рік. Після Люблінської унії - гоніння на українські книги, надруковані на польській території.

1690 рік. Московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство.

1709 рік. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковно-слов"янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них ніякої різниці не було.

1726 рік. Київський митрополит Іосиф Кроковський склав акафіст святій Варварі. Москва дозволила Лаврі друк, але з умовою його перекладу на російську мову ("на великороссійское наречіе").

1729 рік. Наказ Петра І про переписування в Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.

1763 рік. Указ Катерини ІІ про заборону викладати українською мовою в Києво-Могилянській академії.

1764 рік. Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним - ліквідація українських навчально-культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.

1785 рік. Наказ Катерини ІІ по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена у всіх школах України.

1811 рік. Закриття Києво-Могилянської академії.

1847 рік. Розгром Кирило-Мефодіївського братства.

1863 рік. Валуєвський циркуляр: "Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє - ворог Росії".

1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з-за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М.Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню "Дощик" французькою мовою.

1888 рік. Указ Олександра ІІІ "Про заборону вживания в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".

1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь-яких українських організацій.

1914 рік. Указ Миколи І про заборону української преси.

1919 рік. Після завоювання України більшовиками - знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень - триста тисяч.

1929 рік. Арешт українських науковців та духовенства - заміщення їх російськомовними.

1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.

1938 рік. Постанова ЦК КП (б) про обов"язкове вивчення в школах республіки російської мови.

1940 рік. Депортація населення Галичини у Сибір.

1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17 вересня 1959 р. Верховна Рада УРСР прийняла відповідну Постанову.

1961 рік. ХХІІ з"їзд КПРС - нова програма партії про злиття нації в єдиний радянський-російськомовний народ.

1979 рік. Ташкентська конференція - російська мова - мова дружби народів.

1990 рік. Верховна Рада Радянського Союзу. Закон про мови народів Радянського Союзу закріплює за російською мовою статус офіційної на всій території Радянського Союзу.

Олександра ТИМОЩУК

Юридичний вісник України №27, 7-13 липня 2012

//smi.liga.net/articles/2012-07-11/6194594-reg_onalna_dvomovn_st_v_d_sl_v_do_d_la.htm

//www.fostjak.in.ua/piar_i_piar_tehnologii/примеры-черного-пиара/