Олександр Мороз: Необхідно терміново запроваджувати зміни до Конституції

Я повертаюся

У зв’язку з планами Олександра Олександровича Мороза балотуватися в кандидати в народні депутати України на осінніх виборах до Верховної Ради України пропонуємо нашим читачам це інтерв’ю.

- Олександре Олександровичу, чим викликано Ваше бажання повернутися в активну політику?

- Питання просте і складне водночас. З одного боку, я ніколи і не йшов з політики, завжди перебував у сфері політичних проблем, бо це - моє життя. П’ять разів обирався народним депутатом і разом із Соціалістичною партією України багато чого, на мій погляд, доброго зробив для людей. З іншого боку, повернення в парламент у нинішніх умовах – складне завдання. Відчуваю великий спротив влади проти «не своїх» і велике розчарування народу. Проте я чітко знаю, ЩО сьогодні треба робити задля гідного життя в країні.

По-перше, і це головне, нам потрібна європейська модель влади, а не те авторитарно-феодальне управління, яке склалося в Україні. По-друге, принципово необхідно розділити владу і бізнес. По-третє – підняти роль місцевого самоврядування. Четверте завдання – відкинути небезпечний план щодо продажу землі, який загрожує остаточним розоренням країни. П’яте – максимально захистити пільгові категорії громадян: чорнобильців, афганців, дітей війни. Ці п’ять завдань – наша, якщо хочете, філософія чи місія, бо тільки так можна порятувати людей і державу.

- Відомо, що Ви будете балотуватися у кандидати в депутати за 93-м округом. Років шість тому Ви казали, що у мажоритарних виборах усе вирішує підкуп та адмінресурс. Щось змінилося?

- Нічого не змінилося. Навпаки, вже відомо, що ці два засоби «стимуляції» виборців запрацювали активно, як ніколи, ще задовго до виборчої кампанії. Проте я знаю, що змінилися люди. Народ уже досвідчений, пройшов через шалені маніпуляції і тепер може сам писати посібники з виборчих технологій. Сьогодні люди спроможні вирізняти обіцянки і справи, загравання і щирість, добро і зло. Моя єдина «зброя» на виборах - спілкування з людьми, пояснення, яка велика відповідальність насправді лежить на кожному з них.

Виборці повинні знати: усіх не купиш, усіх підписів не підробиш й усіх не залякаєш. Треба зважити на правдиву інформацію про кандидатів і віддавати голоси за гідних. Саме тоді, маючи дійсно лідерів від народу, ми зможемо об’єднуватися на місцях заради вирішення проблем, що не дають людям нормально жити. Зрештоюувесь цивілізований світ опирається на громадське суспільство. Може, і нам уже досить чекати «доброго царя»? Людей треба гуртувати, діяти разом в їхніх же інтересах. Треба поставити владу під контроль народу. В тому головний зміст нашої агітації, суть європейської моделі влади.

- Що конкретно зробили особисто Ви та СПУ заради людей?

- Що він мені дав? – так інколи говорять навіть земляки. Якщо за такими мірками підходити, то нехай голосують за тих, що «дають». Сьогодні «добрий кандидат» забрав тарифами, цінами, невиплатами зарплат та зарплатами «в конверті», несплатою податків, - а назавтра з тієї «економії» «дав», кому слід, зробив послугу для школи, дитсадка, повіз діточок на екскурсію, виділив гроші комусь на лікування… Люди дякують. Дехто каже: «Краде, але ж ділиться, - оце добрий чоловік».

Якщо саме в цьому вбачати роль депутата, то такі кандидати швидко знайдуться. Он у столиці пройти-проїхати не можна. Іноземці, що прибули на футбол, дивуються: у Києві в порівнянні з іншими містами світу – найдорожчі машини, найбагатший автопарк на вулицях! Але це ж перше підтвердження тіньової економіки, тіньової, якщо хочете, держави.

Ось «тіньовики» й «дають» часточку з прибраного до рук, віднятого у людей, точніше сказати – краденого. Голосуймо за них, голосуймо за злодійську державу, але нікому тоді не пред’являймо претензій. Значить, згодні бути злидарями, бути бидлом. Тому нема ради.

Депутат зобов’язаний писати закони, виробляти норми життя в суспільстві, щоб люди відчували: життя справедливе. Справедливе для всіх. А якщо є конкретні труднощі, які має долати влада, то саме депутат повинен знайти шляхи для їхнього усунення. Ось тут я можу згадати про не одну збудовану школу в моєму окрузі, про станцію очищення води в Таращі, централізовану каналізацію, будівництво доріг і газифікацію населених пунктів, відстоювання статусу цілих територій як постраждалих від аварії на ЧАЕС. Проте кардинальне вирішення подібних проблем можливе суто при запровадженні необхідних законів. Уся чорнобильська законодавча база голосувалася в парламенті, коли я очолював більшість. Тоді ж були прийняті історичні акти про незалежність, і, вибачте за нескромність, багато в чому завдяки мені прийнята Конституція, причому всупереч волі президента, який збирався нав’язати суспільству систему диктатури. Мною були ініційовані та прийняті зміни в Основний Закон, які захистили демократичну перспективу держави. Тепер вони (тимчасово!) відмінені незаконним шляхом, бо в парламенті не було соціалістів, а якби були – ні в якому разі не допустили б такого безчинства. При Кучмі і Ющенку, які однаково прагнули необмеженої влади, ми того не допустили. Тепер на захист подібних перетворень стати нікому.

Майже все соціальне законодавство ініціювалося і відстоювалося соціалістами. Закони про освіту, культуру, охорону материнства, прав інвалідів та ветеранів, захист дітей війни – це здобуток моїх однодумців. Саме за моїм законом почалися виплати вкладникам Ощадбанку СРСР. Те, що я згадував про газифікацію, дороги тощо, є наслідком мною підготовленого закону про пріоритетність соціального розвитку села. Більше десяти років ми не знали спекуляції землею, бо діяв мій (маю право так говорити) Земельний Кодекс. Його по-шахрайськи підмінили нинішнім, і тепер земельні судові справи – половина моєї нинішньої пошти.

Ми, соціалісти, відбили неодноразові наміри влади підвищити пенсійний вік,бо, вважаємо, що економіка, соціальна сфера, загалом умови життя в Україні не припускають цього підвищення. Що тепер з тим відбувається, ви знаєте. Пригадую, я ніби у воду дивився, говорячи під час попередніх кампаній: «Поки соціалісти в парламенті, земля не буде товаром і пенсійний вік не підвищуватиметься».

Мені можуть закинути, мовляв, Конституція порушується, закони не діють. То це закони винні, чи ті, хто їх зобов’язаний виконувати? Ось чому ми й добиваємося європейської моделі влади. Коли несправедливість стає кричущою, соціалісти організовують людей на захист їхніх прав та інтересів. Для прикладу, гуртуємося на підтримку в боротьбі за права дітей війни, чорнобильців, багатодітних сімей. Не будучи в парламенті, через свої громадські приймальні в партійних комітетах ми пропустили більше трьох мільйонів громадян згаданих категорій. Безкоштовно допомогли підготувати позови до судів, допомогли з адвокатськими послугами. В результаті 1,3 млн. дітей війни виграли суди по пільгах, більше 700 тисяч отримали свої законні гроші.

Триває напружена боротьба у дуже складний час – через спротив олігархів, чиновників і відвертого криміналу, через пасивність парламенту, який своєю підступною інертністю дозволив уряду не виконувати соціальні закони. Це юридичне безглуздя. Саме через це загострилися проблеми чорнобильців. Як сприяти їх вирішенню, пораджуся з ними на зустрічах.

- Як Ви ставитеся до того, що соціалістів в Україні багато хто вважає політичними невдахами і намагається скинути з корабля історії, принаймні, вітчизняної?

- Це, м’яко кажучи, - невігластво, а простіше – дурість. Подивіться навкруги. У Франції на президентських виборах переміг соціаліст Олланд, соціалісти отримали абсолютну перемогу на виборах у парламент. У Німеччині, Іспанії, Греції відбувається справжній лівий поворот. Соціалістичні елементи економіки нарощуються у розвинутих капіталістичних країнах. Відомо, що, наприклад, земля в США та Європі майже на 70% є державною власністю. Наші ж можновладці-олігархи готові купувати-продавати землю разом з людьми, аби набити власні кишені, обікрасти народ. Тому у критиці соціалістів не треба вдаватись до недолугих узагальнень, навішувати ярлики. Нам потрібний не якийсь теоретичний соціалізм, а соціалізм демократичний і дієвий – такий, де зберігається верховенство права, де працюють соціальні інститути на людину, а не проти неї. Вбачаю роль соціалістів саме у відстоюванні конституційних норм, недопущенні ринку землі, виборюванні заслужених пільг для населення.

До речі, СПУ – це перша політична партія, створена в незалежній Україні, яка, на відміну від інших, має чітку ідеологію та реальну програму. Підкреслюю, це – ідеологічна партія, а не політична оздоба фінансових тузів! Ми категорично заперечуємо курс владних псевдореформ і тому виступаємо як опозиція, але не «штатна», не «кишенькова», а справжня. Наша програма дій та самі дії скеровані на захист людини праці в промисловості чи сільському господарстві, учителя, фермера, підприємця, військового… Ми добиваємося влади не для себе, а для народу. В тому наша принципова відмінність від влади олігархів.

- Нещодавно увесь світ черговий раз спостерігав за конфліктами у Верховній Раді, за тумаками, що нагороджують пани депутати один одного, за їхніми лайками і брутальністю. Як вдається Вам сьогодні і в бутність у парламенті, зберігати спокій та витримку? Не дивлячись на складні випробування, через які пройшли Ви і СПУ, соціалісти чи не єдині демонструють політ коректність.

- Можу сказати, що всередині партії, як і всередині будь-якого колективу, завжди були свої проблеми та конфлікти. Та ми ніколи не виносили їх на загальний огляд. Нашим стилем є поміркованість, коректність, об’єктивність. Кон'юнктура, підкуп, продажність – це не для нас. Окремі члени партії, на жаль, у свій час не встояли перед спокусами інших політичних сил чи влади та відійшли від соціалістів. Але їхні «переоцінки» відбувалися без ексцесів. Так, ми толерантні, але не беззубі! Коли треба було, наприклад, у часи руху «Україна без Кучми», ми розгортали акції протесту, вривалися в Адміністрацію Президента. Добре пам’ятаю, як сам вимушений був півночі стримувати омонівців. Задля усунення диктатури іноді необхідні радикальні дії, і ми готові до них.

- Шість років поспіль Ваша репутація страждає від клейма «зрадника». Деякі люди сумніваються у Вашій порядності після того, як у 2006 році Ви кинули «помаранчеву» команду та об’єдналися з ПР і комуністами. Можна чітко прояснити це питання?

- Я пояснив це у книжці «Інтерв’ю для вас», виданій у 2008 році. Стосовно підкупу, суд (хоч ним керувалася Ю. Тимошенко!) визнав її домисел брехнею. Я присягнув з найвищої трибуни усім найдорожчим для себе, що ніхто із соціалістів копійки не взяв за створення Антикризової коаліції. (Запропонував, щоб так присягнулися і пасквілянти, проте ніхто не ризикнув).

Про підкуп взагалі не йдеться, бо коаліція була суто моєю ініціативою. А контроль за рухом коштів абсолютний і в Україні, і за кордоном. Он Лазаренка, що мав частку бізнесу однієї леді, арештували в Швейцарії, куди його милостиво спровадило тодішнє керівництво держави, прокуратури та міліції. Чому ж тоді нібито мої астрономічні суми ніде не випливли? Чи, може, хто знає про них, - скажіть, де? Не поділюся – віддам усе.

Брехня живуча. Це правда. Живуча, бо нею легко пояснювати складні речі.Простіше сказати: «Вони всі однакові». І звільнити себе від сумнівів. Можна не думати, продатися, зробити проти совісті, або за вказівкою, бо … «всі однакові». Ні, не всі.

Люди, які безкорисно й щиро прийшли на київський Майдан узимку 2004-го, сприймали лідерів на сцені як живих символів оновлення України, її нового демократичного майбутнього. Проте не всі знали (чи не хотіли знати) про минуле деяких майданних лідерів, про їхні взаємини і наміри. Я – один із тих, хто знав це досконально і в зв’язку з цим мав прогноз на майбутнє, який на жаль, справдився.

Пан Ющенко, який незадовго до подій називав Кучму своїм «батьком», та харизматична Юля Тимошенко, яка тільки-но засвоювала ролі «мучениці» і «вічного революціонера», несамовито рвалися до найвищої влади. Причина їхньої затятості – доступ до газової труби. При такому прагненні до влади всі засоби, мабуть, здавалися їм придатними. Тому, коли було вигідно, вони погодилися на пропозицію соціалістів – політреформу заради демократизації країни, і це стало головною причиною нашої підтримки персонально В. Ющенка як майбутнього гаранта, як умови необрання Кучми на третій термін.

Коли ж влада була отримана (з нашою допомогою) – то попередні домовленості були проігноровані. І ми не кричали «Зрада!», бо знали, з ким маємо справу. Мало того, «Наша Україна», отримавши дані про перевагу БЮТ на парламентських виборах 2006 року (де головними ворогами визначили соціалістів), узагалі вийшла з парафованої Угоди про співпрацю. І це зрадою не вважалося! Далі почалися нечисті ігри, серед яких була узгоджена коаліція між НУ і ПР. Лишилося тільки пояснити неможливість коаліції «з Майдану». Вибрали для президента «козла отпущения» – соціалістів, які, мовляв, мають безпідставні претензії на владу. Ми відмовилися від посад. Не допомогло.

Президент висуває кандидатуру Ю. Єханурова на голову парламенту. Ми підтримуємо - провокація не вдається. Тоді вноситься кандидатура для конфлікту між урядом (з Ю.Тимошенко) і парламентом. Ми не можемо за неї голосувати, бо тоді спалахнув би новий конфлікт влади, який прямо загрожував розпуском парламенту та зупинкою діяльності уряду. Отже – «зрадників Майдану» було знайдено. Ігрища тягнуться четвертий місяць - перед людьми соромно. Державний бюджет не формується. Замість соціальних гарантій – словесна тріскотня і взаємна нетерпимість між В. Ющенко і Ю. Тимошенко. «Бардак» потрібно було припиняти. Я це й зробив.

Зрештою, дякуючи вимушеному об’єднанню, було відновлено державне управління і прийнято бюджет. Хоча згодом, як ми знаємо, у парламенті знову перемогли інтереси великого капіталу. Не випадковою стала антиконституційна авантюра з парламентом В. Ющенка і К°. Після виборів 2007 року БЮТ і НУ вже могли створити нібито жадану коаліцію - соціалісти їм в цьому не заважали. То чому ж не вийшло? Як працювали «вожді Майдану»? Чому В. Ющенко не одержав ніякої підтримки на виборах 2009 року? Виходить, я зробив те, чого хотіли люди, тільки на декілька років раніше. Так у політиці буває. Але при чому тут «зрада»?

В. Ющенко – своя людина для нинішньої влади. Його колишнє оточення відреклися від нього, перегризлися між собою і В. Балогою, який тепер - провідний міністр. («Балога – це я», - казав колись Ющенко). А соціалісти при цьому не мають доступу до телебачення та інших контрольованих владою ЗМІ. Робіть висновки.

Додам, що за часів Кучми в Україні штучно було насаджене чорно-біле сприйняття дійсності, з’явився «образ ворога» з того й іншого боку, країна фатально розкололася на два табори – помаранчевий і біло-блакитний. Багато в чому, наголошую, цей розкол нав’язаний, адже принцип «розділяй і володарюй» діє, це дуже зручний інструмент для зомбування народу. Насправді можновладці «різних кольорів» однакові за цілями та інтересами, однакові в розумінні влади як інструменту для задоволення своїх інтересів. Але влади на всіх не вистачає, звідси й т.зв. опозиція (тепер «об’єднана»). Я ж і Соцпартія, підкреслюю, залишаємося поза нинішньою владою, бо наші цілі кардинально розбіжні.

- Вибачте за не дуже тактовний натяк, але Ви знаходитеся вже у поважному віці, і виникає сумнів: чи вдосталь сил для подальшої активної політичної боротьби?

- Чому нетактовний? Так, я вже не той моторний хлопець, який у 21 рік викладав студентам основи механізації господарства, і не той завзятий політик, чиє півстоліття збіглося із 3-м місцем на президентських гонках. Я усвідомлюю свій вік і рахуюся з ним. Мої роки – це досвід, стриманість, вміння розраховувати вчинки та адекватно оцінювати реальність.

Щодо фізичної форми – вона дозволяє мені вранці віджиматися від підлоги більше, ніж керівникам інших політичних сил, разом узятих (окрім пані Королевської, звичайно). Цифри не називаю, щоб якийсь дивак не спробував повторити. Це справа індивідуальна, проте, скажу, що необхідно займатися своєю фізичною формою щодня, все життя. Мабуть, зайве посилатися на приклади Черчилля, Рейгана та інших культових політиків, які й у більш поважному віці плодотворно працювали, адже їхні біографії всім відомі. Моя родина (дружина, дві дочки й п’ятеро онуків), повністю підтримує мій вибір, це додає сил. Проте, якщо згодом відчую, що енергії недостатньо, без сумнівів відійду від державних справ. Комічним у владі не буду. Але те, що не встиг, що не дозволили зробити для людей і держави, мушу зробити і вважаю це своїм обов’язком.

- Останнє запитання як раз про це. Що саме Ви будете робити, коли повернетеся у парламент?

- У загальному стратегічному вимірі – це робота над нарощуванням державного сектору в економіці, відновленням виробництва, а також – розробка і поширення людяної ідеології замість аморального культу грошей і духовної деградації суспільства. Для цього необхідно терміново запроваджувати зміни до Конституції, відповідно з ними змінити систему влади в Україні (тому і входжу до Конституційної Асамблеї), розділити владу і бізнес, затвердити відкриті партійні списки для виборів, заборонити спекулятивний ринок землі. Буду відстоювати права працюючої людини та ветеранів, дітей війни, чорнобильців і афганців, заохочувати людей до місцевого самоуправління, аби наші громадяни вчилися об’єднуватися та громадою відстоювати власні інтереси. Ось так ми повернулися до початку розмови – до основних, чітко продуманих, і, сподіваюся, перспективних кроків, які ми з Соціалістичною партією спрямуємо на допомогу людям!

М. ПРЕПОТЕНСЬКА - 12.07.2012

//www.spu.pl.ua/post.php?id=10884

//obozrevatel.com/interview/moroz-rudkovskij-pozdravil-menya-s-pobedoj.htm