Доповідь Amnesty International 2011 Україна

УКРАЇНА
Глава держави: Віктор Янукович

(змінив на цій посаді Віктора Ющенка в лютому)

Керівник уряду: Микола Азаров

(змінив на цій посаді Юлію Тимошенко в березні)

Смертна кара: скасована за всі види злочинів

Чисельність населення: 45,4 млн. чол.

Середня тривалість життя: 68,6 роки

Смертність дітей до 5 років (ч/ж): 18/13 на 1000

Грамотність дорослого населення: 99,7%

Надходили повідомлення про катування та інші види жорстокого поводження в тюрмах та під вартою в міліції. Ув’язненим та підозрюваним у скоєнні кримінальних злочинів не надавали належної медичної допомоги. Співробітники правоохоронних органів нападали на правозахисників й вчиняли утиски щодо них. Біженцям та прохачам притулку погрожували примусовим поверненням та іншими порушеннями їх прав. Міліція дискримінувала представників національних меншин, а мирних демонстрантів затримували та наносили побої.

Тортури та інші види жорстокого поводження

Не припинялися скарги на катування та інші види жорстокого поводження під вартою в міліції. В березні було реорганізовано Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ МВС України, що стежило за умовами утримання під вартою в міліції. Його замінили дрібнішим підрозділом без спостережних функцій.

1 липня Європейський суд з прав людини встановив, що групу ув’язнених, побитих у Замковій виправній колонії у Хмельницькій області в двох окремих випадках в 2001 та 2002 році, піддавали катуванням та жорстокому поводженню. Побиття відбувалися в ході учбових тренувань групи швидкого реагування - спеціального загону тюремної охорони для придушення заворушень в тюрмах.

Як стало відомо, 1 липня у Винницькому СІЗО № 1 співробітники групи швидкого реагування жорстоко поводилися з затриманими, щоб покарати за протест проти жорсткого поводження з групою затриманих, який мав місце на день раніше. Родичі затриманих у СІЗО розповіли про події, що відбувалися там протягом двох днів. 30 червня група з 15 затриманих повинна була відправитися на судове засідання. Міліціонери конвойної служби наказали одному з них роздягнутися догола. Коли той відмовився зняти труси, його побили, закували в наручники та прив’язали до стіни. Інших затриманих також побили. Коли на наступний день міліцейський конвой прибув для супроводу затриманих до суду, вони відмовилися виходити з камер на знак протесту проти побиття напередодні. Тюремна адміністрація викликала групу швидкого реагування, яка, як стверджують, без розбору побила усіх в’язнів.

Смерть під вартою

В січні заступник голови Державного департаменту з питань виконання покарань заявив про нестачу фінансування санчастин у тюрмах. При цьому затриманих не випускали з тюрми на лікування в установи поза тюремною системою.

7 квітня Тамаз Кардава помер у лікарні через те, що йому відмовили у життєво необхідній медичній допомозі. Він – громадянин Грузії, який утік від конфлікту в Абхазії. В серпні 2008 року Тамаза Кардаву затримали на території України, і на той момент він вже був хворий на гепатит С. Як стверджувалось, в Шевченківському РВВС міста Києва його катували, змушуючи зізнатися в збройному нападі. В медичних висновках підтверджується, що його жорстоко били та зґвалтували міліцейським кийком. В останні два місяці попереднього ув’язнення йому відмовляли в спеціальному лікуванні, й стан його здоров’я різко погіршився. 30 березня Тамаз Кардава шість годин пролежав на ношах на підлозі в залі Шевченківського суду міста Києва. Суддя відхилила прохання його адвоката про негайну госпіталізацію.

Правозахисники

Правозахисникам та правозахисним громадським організаціям стало важче працювати через перешкоди в судах та фізичні напади. Не менше трьох правозахисників цілеспрямовано переслідували у зв’язку з їх законною правозахисною діяльністю.

У травні на Андрія Федосова, голову організації «Юзер», яка відстоює права психічно хворих людей, після попередніх погроз, отриманих по телефону, напали невідомі. Міліція відмовилася приймати в нього заяву та не вжила жодних заходів. У липні його затримали на день у зв’язку зі злочином, ймовірно скоєному 10 років тому, коли йому було 15 років. 20 вересня з нього зняли обвинувачення, оскільки було доведено, що на момент злочину він знаходився у закритій дитячій лікарні й не міг його скоїти.

29 жовтня Вінницький суд видав розпорядження про примусове психіатричне обстеження профспілкового активіста Андрія Бондаренко. В листопаді після оскарження це рішення залишилось в силі. Андрій Бондаренко ніколи не страждав на психічні захворювання й пройшов три психіатричні експертизи, які підтвердили, що він психічно здоровий, при чому остання з них відбулася у жовтні. Серед інших причин, на які посилалася прокуратура, спрямовуючи його на обстеження, назвали «загострене усвідомлення своїх прав і войовнича, наполеглива готовність відстоювати їх неадекватно реальній ситуації». Андрій Бондаренко боровся за права сезонних працівників на заводах з переробки цукрового буряку у Вінницькій області та викривав корупцію на найвищому рівні.

Біженці, шукачі притулку та мігранти

Шукачам притулку в Україні, як і раніше, загрожують безпідставні затримання, расизм та здирства з боку працівників міліції. Крім того, їх повертали в країни, де їх права могли бути грубо порушені. Через недосконалість системи надання притулку вони залишилися без захисту.

У січні вступила в силу стаття Договору про реадмісію між Україною та ЄС стосовно громадян третіх країн. За умовами Договору, держави ЄС мають право повертати незаконних мігрантів в Україну, якщо ті прибули в ЄС через українську територію. За даними Міжнародної Організації з Міграції, в період з січня по липень в рамках цієї угоди вислали 590 чоловік. Надходили повідомлення про побиття мігрантів та жорстоке поводження з ними під вартою. Більш того, незважаючи на те, що угода повинна була розповсюджуватися на «нелегалів», за наявними даними, серед повернених були й шукачі притулку.

Станом на кінець року четверо шукачів притулку з Узбекистану: Умід Хамроєв, Косім Дадаханов, Уткір Акрамов и Зікрілло Холіков - утримувалися під вартою в очікуванні екстрадиції на батьківщину. Всі четверо розшукувалися в Узбекистані за такими звинуваченнями, як членство у незаконних релігійних та екстремістських організаціях; розповсюдження матеріалів, що містять погрозу суспільному ладу та безпеці; а також спроби повалення конституційного устрою. У випадку повернення їм загрожували катування та інші види жорстокого поводження. В липні Європейський суд з прав людини офіційно звернувся до уряду з проханням не повертати прохачів притулку в Узбекистан до розгляду їх справи, однак відкликав прохання після запевнень в тому, що чоловіків не повернуть, доки вони не пройдуть усі етапи процедури надання притулку.

Расизм

Співробітники правоохоронних органів продовжували затримувати й поміщати під варту через колір шкіри.

29 січня три міліціонери в цивільному підійшли до двох сомалійців, Ісмаіла Абді Ахмеді та Ібрагіма Мухаммада Абді біля під’їзду їх будинку та попросили пред’явити документи. Далі, як повідомлялося, міліціонери увірвалися в їх квартиру, обшукали її без ордеру та вдарили одного з мешканців. Міліціонери витягли 250 доларів США з кишені джинсів Ібрагіма Мухаммада Абді. Під час обшуку міліціонери назвали сомалійців «піратами». 30 лютого двоє з тих міліціонерів знову прийшли в квартиру. Вони сказали сомалійцям, які проживали в квартирі, що хочуть зняти на відео, як ті будуть спростовувати свої публічні заяви щодо обшуку. Сомалійці відмовилися відчиняти їм двері і через кілька годин міліціонери пішли.

Свобода зібрань

У травні та червні співробітники комерційної охоронної фірми «Муніципальна охорона», найнятої міською владою, побили мирних демонстрантів, які протестували проти незаконної вирубки дерев у Харкові. Пізніше деяким з них відмовили в медичній допомозі, в тому числі Любові Мельник. Жінка потрапила в лікарню після того, як її побила «Муніципальна охорона». За наявними відомостями, працівники охоронної фірми вимагали від неї заперечити факт побиття та говорити, що вона отримала травми при падінні. Її відправили з лікарні, повідомивши, що ліжок немає. Пізніше три харківські лікарні відмовилися її прийняти. Другого червня демонстранти, що влізли на дерева, отримали травми, коли дерева почали рубати.

Як повідомили учасники протесту, коли охоронці били демонстрантів і журналістів, міліція спостерігала за подіями та не втручалася. 28 травня міліція затримала від 10 до 12 чоловік приблизно на вісім годин, після чого їх доставили до суду. 9 червня Андрія Єварницького та Дениса Чернегу засудили до 15 діб арешту за «злісну непокору законному розпорядженню працівника міліції», хоча на відеозапису видно, що демонстранти пішли за міліціонерами без спротиву.

Доповідь Amnesty International 2011: Права людини у сучасному світі охоплює період з січня по грудень 2010. Делегати AI відвідали Україну в січні, квітні та листопаді. 

ДОПОВІДЬ 2011: У РІК СВОГО 50-РІЧЧЯ AMNESTY INTERNATIONAL СТВЕРДЖУЄ, ЩО СВІТ ЗНАХОДИТЬСЯ ЗА КРОК ДО ІСТОРИЧНИХ ЗМІН

Заклики до свободи і справедливості, які все гучніше звучать на теренах Близького Сходу і Північної Африки, а також розквіт соціальних медіа – це безпрецедентний шанс на зміни у сфері прав людини, і від них світ віддаляє лише один крок. Про це говорить Amnesty International, публікуючи свою доповідь про стан з правами людини у світі напередодні 50-річчя організації.

«Через 50 років по тому, як свічка Amnesty почала проливати світло на репресії, революція у сфері прав людини стоїть на порозі історичних змін», - сказав Саліл Шетті, генеральний секретар Amnesty International.

«Люди відмовляються боятися. Відважні люди – часто під проводом молоді – піднімаються і голосно заявляють про себе, не зважаючи на кулі, побиття, сльозогінний газ і танки. Їх мужність разом із новими технологіями, за допомогою яких активісти минають і викривають урядові заборони на вільне висловлювання і мирний протест, - це сигнал репресивній владі, що їм лишились лічені дні.

Однак вони зіштовхуються із серйозною протидією зі сторони репресивних сил. Міжнародне співтовариство повинне використати шанс на зміни і зробити все, що від нього залежить, щоб 2011 рік не розвіяв жевріючих надій на дотримання прав людини».

Наразі уряди прагнуть підім’яти під себе нові суспільні рухи, які зароджуються у соціальних мережах; йде вирішальна битва за контроль над доступною інформацією, засобами зв’язку і мережевими технологіями. Як ми бачили на прикладі Тунісу та Єгипту, спроби держави блокувати доступ в Інтернет та відключення мобільного зв’язку виявились палицею на два кінці. Але влада не полишає надії перехопити ініціативу або ж навіть використати ці технології проти активістів.

Протести охопили увесь Близький Схід та Північну Африку, де люди вимагають припинення репресій та корупції. Подібні виступи яскраво демонструють нагальну потребу в свободі від страху та злиднів. Ті, чия думка була до сьогодні проігнорована, нарешті можуть підняти голос.

Успіх Тунісу і Єгипту у поваленні диктаторів прикував до них увагу всього світу. Тепер гомін йде повсюди – від Азербайджану до Зімбабве.

І все ж таки, незважаючи на те, що рішучі наміри протистояти тиранії набули нових форм, а боротьба за права людини вже переходить на нові – цифрові – поля, свобода слова (важлива як і сама по собі, так і для реалізації інших прав) зазнає утисків по всьому світу.

Уряди Лівії, Сирії, Бахрейну і Ємену вже продемонстрували свою готовність бити, калічити та вбивати мирних маніфестантів, аби тільки втриматись при владі. Навіть там, де диктатори були скинуті, інститути, на які вони спирались, все ще не ліквідовані, і для активістів відкрите ще досить широке коло діяльності. Репресивна влада Азербайджану, Китаю та Ірану намагаються запобігти аналогічним революціям у власних країнах.

У «Доповіді Amnesty International 2011» зафіксовано обмеження свободи слова не менш ніж у 89 країнах; розповідається про в’язнів сумління як мінімум у 48 країнах; задокументовані катування та інші види жорстокого поводження щонайменше у 98 країнах; а також повідомляється про несправедливі судові процеси, як мінімум, у 54 країнах.

Яскравими подіями 2010 року стало звільнення у М’янмі Аун Сан Су Чжи та нагородження Нобелівською премією миру китайського дисидента Лю Сяобо, попри відчайдушні спроби уряду Китаю зірвати церемонію.

Окрім випадків, про які ставало відомо усьому світові, тисячі правозахисників стикалися з погрозами, позбавленням волі, тортурами і гинули від рук убивць у таких країнах, як Ангола, Афганістан, Бразилія, В’єтнам, Зімбабве, Китай, Мексика, Росія, Таїланд, Туреччина і Узбекистан.

Ці активісти найчастіше привертали увагу до таких правозахисних питань, як бідність, маргіналізація цілих спільнот, права жінок, корупція, жорстокість та утиски. Події, що відбувалися у всіх регіонах, демонстрували важливість ролі активістів та необхідність того, щоби весь світ висловив солідарність із ними.

У річній доповіді Amnesty International також висвітлювались наступні питання:

• Погіршення ситуації в окремих країнах, включаючи сумну для активістів картину в Україні, Білорусі та Киргизстані, ріст насилля у Нігерії, а також ескалація кризи, спровокованого збройними повстанцями - маоїстами у центральних та північно-східних районах Індії.
• Регіональні тенденції, зокрема зростаюча кількість погроз корінним народам Північної та Південної Америки; погіршення юридичного стану жінок, які хочуть закривати обличчя чадрою у Європі; а також все більша готовність європейських держав депортувати людей до країн, де їм загрожують переслідування.
• Конфлікти, під час яких озброєні угруповання і армія нерідко вбивають мирних жителів, і які сіють хаос в Ізраїлі та на окупованій палестинській території, в Іраку, Колумбії, Демократичній Республіці Конго, в північнокавказькій частини Російської Федерації, в Сомалі, Судані, Центральноафриканській Республіці, Чаді і на Шрі-Ланці.
• Ознаки змін на краще, включно із поступовою відмовою від смертної кари, деякі поліпшення в сфері охорони материнського здоров’я (у тому числі в Індонезії та Сьєрра-Леоне), а також притягнення до відповідальності винних у злочинах проти прав людини, здійснених при колишніх військових режимах у Латинській Америці.

Як зауважив Саліл Шетті, впливові уряди, які недооцінили жагу свободи і справедливості у різних частинах світу, тепер повинні підтримувати реформи замість того, щоб знову цинічно продовжувати репресії. Справжньою перевіркою на порядність намірів влади стане надання допомоги у перебудові держав, які спиратимуться на права людини, але, можливо. не будуть союзниками, а також готовність (як у випадку із Лівією) передати найзапекліших злочинців Міжнародному карному суду після того, як будуть вичерпані інші засоби правового захисту.

Жорстоке придушення маніфестацій у Сирії, де з початку березня загинули сотні людей, а також відсутність скоординованих дій у відповідь на розгін мирних протестів у Ємені та Бахрейні засвідчують, що Раді Безпеки ООН необхідно послідовно проводити політику категоричної нетерпимості щодо злочинів проти людяності.

У ситуації стрімкої зміни очікувань у сфері прав людини близькосхідним та північноафриканським урядам потрібно набратися мужності і почати реформи. Вони повинні дотримуватися права на мирне висловлювання думок, права на об’єднання, а також забезпечити рівне однакове ставлення до всіх людей. Останнє стосується, зокрема, усунення перешкод до повноцінної участі жінок у суспільному житті. Необхідно приборкати таємну поліцію і силові структури, припинити жорстокість і вбивства і притягнути до відповідальності винуватців всіх зловживань, щоб справедливість запанувала, а потерпілі отримали відшкодування, якого вони давно і безуспішно домагалися.

Інтернет провайдери, мобільні оператори, сайти соціальних мереж, а також компанії, які надають підтримку цифрових медіа та комунікацій, зобов’язані дотримуватися прав людини. Вони не повинні перетворюватися на пішаків чи помічників репресивних урядів, які прагнуть задушити свободу слова і шпіонити за людьми.

«Ніколи ще з моменту закінчення холодної війни така кількість репресивних режимів одночасно не зіштовхувалася з проблемою влади, яка стрімко вислизає з їхніх рук. Вимоги політичних і економічних прав, які поширюються по всьому Ближньому Сходу і Північній Африці, - це вражаючий доказ того, що всі права однаково важливі й універсальні, - сказав Саліл Шетті. - За 50 років, що пройшли з того моменту, коли Amnesty International з’явилася на світ, аби захищати права людей, яких позбавили свободи за свої вільні погляди, відбулася революція у сфері прав людини. Вимоги справедливості, свободи і гідного життя набули міжнародного характеру і день за днем стають все гучнішими. Джин вилетів з пляшки, і ніякими репресіями його вже туди не повернути».

© Amnesty International 2011

//umdpl.info/index.php?id=1305292630

//www.amnesty.org/en/region/ukraine/report-2011

Доповідь Amnesty International 2013 Україна

Доповідь Amnesty International 2012 Україна
Доповідь Amnesty International 2010 Україна
Доповідь Amnesty International 2009 Україна
Доповідь Amnesty International 2008 Україна