Передсвяткова розмова

Основний Закон держави: 

погляд через п'ятнадцять років

Минає п'ятнадцять років від ейфорійного дня прийняття Конституції, як зараз кажуть, зразка 1996-го. Доля цього головного державного документа дуже непроста: від захоплення (визнаний же чи не найкращим у Європі!), спроб ревізії і офіційного внесення змін до несподіваного повороту назад, прописаного рішенням Конституційного суду.

Чи виправдав Основний Закон ті сподівання, які супроводжували його прийняття «конституційної ночі»? І чи потребує він змін, а то й повного оновлення? Про це наш парламентський кореспондент запитав у народних депутатів, які півтора десятка років тому благословили цю Конституцію у життя і сьогодні перебувають у депутатському строю (таких у кожній фракції — одиниці).

Володимир Стретович (нині фракція НУ-НС):

— Коли п'ятнадцять років тому ми ухвалювали Конституцію (я тоді був секретарем тимчасової спеціальної комісії, яка доопрацьовувала і здійснювала останнє редагування її тексту), то сподівалися: цей «паспорт» держави Україна послужить тим потужним імпульсом, із якого почнеться її швидкий розвиток. Однак сили, котрі не сприймають Україну як свою Матір, узяли своєрідний реванш. Через закони, через протистояння між парламентом і тодішнім президентом Кучмою всі зусилля державотворчого характеру були зведені нанівець. Сьогодні, через п'ятнадцять років, ми є свідками того, що норми Конституції не виконуються, вони нівелюються, і саме тому ми не можемо поступально рухатися вперед, побудувати нормальне громадянське суспільство, реальне місцеве самоврядування...

Нинішня влада грішить тим, що вона не є конституціоналістською, що вона не спирається на Основний Закон, порушуючи як Регламент Верховної Ради, так і багато інших нормативно-правових приписів Конституції, не кажучи вже про права та свободи людини і громадянина.

Сьогодні багато говорять про нову Конституцію. Ні! Не треба нової, треба просто навчитися жити за Конституцією, пам'ятати, що це — Біблія держави, Букви якої кожен державотворець, кожен громадянин має дотримуватися. Коли ми цього навчимося, тоді Україна стане іншою.

Олександр Стоян (нині фракція Партії регіонів):

— Те, що Конституцію в 1996-му треба було приймати, це однозначно. Незалежна держава Україна не мала ні свого Основного Закону, ні Прапора, ні інших головних атрибутів державності. Я дуже радий, що тоді пройшли мої дуже важливі пропозиції (я на той час був ще й головою Федерації профспілок України) до статті 36 частини 2 про право людей об'єднуватися в профспілки, про рівність усіх профспілок, про право на соціальний захист громадян.

Та дуже важка ніч, коли ми голосували за норми Конституції, досі свіжа у пам'яті...

Я скажу так: сьогодні ця Конституція діє і казати, що її треба переробляти, передчасно... Я вважаю, це недоцільно. Безумовно, деякі положення треба підправити (он у США більше 200 років діє Конституція, яку тільки підправляють). Важливо інше — щоб чинна Конституція виконувалася! А поки якісь її статті не виконуються чи ігноруються, маємо таку картину: час від часу тим чи іншим політичним силам доводиться звертатися до Конституційного суду, який на свій розсуд її тлумачить...

Володимир Бондаренко (нині фракція БЮТ — «Батьківщина):

— На превеликий жаль, більшість тих надій, які ми покладали на Конституцію, не виправдалася в результаті іноді бездарної, іноді свідомо руйнівної політики по відношенню до неї.

Основний Закон гарантував, що з України підуть іноземні війська, гарантував державний статус української мови... Ви знаєте, що зробили з питанням базування іноземних військ. Сьогодні активно просуваються проблеми надання державного статусу російській мові...

Крім Основного Закону, ще треба було ухвалити близько п'яти десятків окремих законів. Частину з них таки ухвалено, а більшість просто проігноровано. Поспішність із прийняттям Конституції виправдана тим, що насувався нав'язаний суспільству маніпулятивний референдум, і ми вимушені були в ту ніч, в той ранок змобілізуватися і працювати... Але, повторюся, на жаль, багато чого не здійснилося. Немає закону про Севастополь, закон про столицю спотворений — фактично сьогодні Київ не має самоврядування, не синхронізовано виборчих процесів на всіх рівнях... Було внесено зміни в головний документ так званою конституційною реформою, які погіршили Конституцію, розбалансували владу. Разом з тим і повернення до такого її варіанта, як ми сьогодні маємо, не є балансом. Ситуація більше свідчить про концентрацію влади в одних руках, але тоді треба визначитися, чи хоче цього суспільство? Адже 5 стаття Конституції прямо говорить: єдиним сувереном влади в Україні є український народ, тож чи хоче він узурпації влади?

На мій погляд, 24 стаття сьогодні не працює в повному обсязі. В ній ідеться про те, що громадяни України мали б бути рівними в своїх правах і обов'язках. Вони рівні? Я вважаю, що дискримінованим залишається сільське населення в частині умов проживання, щодо надання державних пільг і гарантій в житлово-комунальних послугах, забезпечення житлом. Тобто з багатьма дійсно життєво важливими проблемами люди залишилися сам на сам. І не тільки це керівництво держави, а й минуле, позаминуле ігнорувало їх права і свободи.

Прийняття Конституції — не героїзм, а робочий нормальний крок парламенту, який тоді ще був парламентом. Сьогодні це вже не парламент, це просто зібрання людей, які себе називають депутатами. Всі рішення приймаються поза ним, а тут лише «освячуються» підняттям руки однієї людини. Цей «семафор» просто перекреслив український парламентаризм, нині ми далі від демократичних конституційних норм, ніж були п'ятнадцять років тому.

Як матриця Конституція 1996 року є, на мій погляд, однією з кращих у світі. Не треба було її спотворювати...

Павло Мовчан (нині група «Реформи заради майбутнього):

— Конституції пишуться не для того, щоб їх потім ревізувати, переглядати... Це довготривалий процес. Усі запам'ятали «конституційну ніч». Скільки було спершу змін до «радянської» Конституції, скільки років працювали над виробленням концепції, над самим текстом... Мене залучили до робочої групи, яка займалася «мовною» 10-ою статтею... Усе це дуже довго і непросто притиралося, узгоджувалося, а «конституційна ніч» — це тільки завершальний процес і водночас спроба реваншу тих, хто не хотів цієї Конституції. Різні були задіяні сили — і з лівого, і з правого боку, щоб зірвати процес...

Це була, за оцінками європейських експертів, Конституція прекрасна, виважена, демократична, збалансована, з розставлянням усіх необхідних наголосів, яких вимагає цей документ. Вона тому не діє, що з моменту її прийняття почалися різні деструктивні процеси. Тож говорити про те, чи виправдала надії, чи не виправдала, не доводиться: вона незреалізована. Кожна влада прагне абсолютизації. Президент Кучма, власне, і розраховував, що Конституція не зреалізується, а він проведе ту, яка зручна саме для нього.

Фактично Конституцію 1996-го зревізовано. Асиметрія влади, яка виникла між президентською вертикаллю, законодавчим органом і виконавчою владою, є нестійкою, незбалансованою, становить загрозу для існування держави. Однак і путінська модель сьогодні в Україні не спрацює.

Конституцію знов намагаються переписати. Я б запропонував, за винятком невеличких змін, які стосуються виборчої системи і ще кількох важливих статей, повернутися до того «тіла», яке закладено в неї як найбільш необхідна основа для нашої молодої держави європейської орієнтації.

Юрій Кармазін (нині фракція НУ-НС):

— Я переконаний, що сила Конституції ще до кінця суспільством не усвідомлена, і через це неусвідомлення іде її брутальне невиконання. Люди, які говорять про те, що треба міняти Конституцію чи щось у ній, або ж її не читали, або читали та не зрозуміли — ні її Духу, ні її Букви. Це стосується, скажімо, того, як ратифікували Харківські угоди, залишивши в Україні Чорноморський флот РФ. Чотири роки очолюючи парламентську комісію з вивчення політико-правової ситуації в Криму, я чітко побачив ті небезпеки, які постають перед Україною, вивчав їх на місці і тому запропонував внести у Конституцію ту норму, яка стала частиною 7-ою статті 17, де записано: на території України забороняється розташування іноземних військових баз. Я сподівався, що хоч наші діти не будуть мати тих проблем, які ми сьогодні маємо, які нам залишилися у спадок. І тільки Перехідні положення Основного закону давали змогу за цією статтею ще використовувати орендні відносини в питаннях Чорноморського флоту. Так ось, певне, не розуміючи, що Конституція забороняє розташування іноземних баз, взагалі без договору оренди було укладено так зване «Харьковское соглашение».

Так само не зрозуміла влада і статтю, яка забороняє скорочувати мережу існуючих державних та комунальних лікувальних закладів (її також я вніс). На жаль, разом із нинішнім урядом з'явився й термін «оптимізація». Прикриваючись ним, брутально порушують прямий припис Конституції і «оптимізують», тобто скорочують, ліквідовують, заклади медицини, а зараз уже хочуть провести експеримент над кількома областями, де взагалі планують це беззаконня узаконити.

Конституцію треба виконувати, а її досі жодного дня сповна не виконували.

Скажімо, у трьох статтях (124, 127, 129) записано про участь у правосудді присяжних засідателів, а ця норма п'ятнадцять років ігнорується!

Конституція гарантує всім рівне правосуддя і рівні можливості. Вона гарантує демократичний розвиток України. Але ті, кому це не потрібно, хочуть скасувати саме ці надбання Конституції і ще раз переділити владу. Хоча тієї влади у них вже стільки, що нею давляться, її переварити не можуть. І результати цих потуг ми бачимо в економіці, сільському господарстві. Я вважаю: змінювати Конституцію абсолютно не слід. Її треба навчитися виконувати, причому всім, навіть Конституційному суду, який почав «запливати за буйки». Йому давали право тлумачити Основний закон, але не наділяли правом змінювати його...

Катерина Ващук (нині фракція Народної партії):

— Кожного року напередодні Дня Конституції згадую ті дні, коли вона приймалася. Дехто каже, що за одну ніч. Це неправда. Вона напрацьовувалася дуже довго. Просто та — «конституційна» — ніч була своєрідним апогеєм. І те, що Верховна Рада хотіла показати, що вона недарма їсть хліб виборців і здатна-таки прийняти Основний закон держави, дати йому життя (бо як це — держава без Конституції?), усе це було дуже важливо для самого парламенту, для суспільства. Цей період в пам'яті — назавжди.

Те, що кожна нова влада, яка приходить, починає говорити про чергові зміни до Конституції, не на користь державі. Я не скажу, що Конституція 1996-го найідеальніша. Напевне, досконалості жоден документ у світі не має. Але те, що нашу Конституцію в свій час було визнано однією з найкращих у Європі, — це теж правда. І, з моєї точки зору, головне — її виконувати. Я не пам'ятаю жодного року впродовж двадцятиріччя існування Української держави, коли б Конституція і Закон були обов'язкові абсолютно для всіх. От якби наше суспільство, наша влада нарешті стали жити за таким принципом, що перед Конституцією, перед Законом рівні всі, то це було б найкращою реформою.

Буваючи на зустрічах із виборцями, іноді чую докори, мовляв, немає законів таких, як треба. Та їх більш ніж треба! Якби ж вони всі виконувалися. А те, що часто вносяться зміни до законів, я як депутат із досвідом кожного разу сприймаю з певними пересторогами, бо за всім цим часто криється лобіювання чиїхось інтересів: хтось під себе забере кому, десь заберуть слово, переінакшать абзац... Зал проголосує, не додивившись, а уже суть закону змінена, «розбалансована», порушена його цілісність.

Те ж саме можна сказати й про зміни до Конституції. Звичайно, якщо буде напрацьовано щось епохальне, що дійсно поліпшить ситуацію із правами людей у державі, покращить їх життя, — такі зміни потрібні. Але мені здається, що в чинній Конституції, за яку і я голосувала, якраз права людини виписані гарно, повно. Головне, аби їх забезпечували, аби влада всіх рівнів дотримувалася Букви і Слова Конституції. Ось тоді й життя в державі було б набагато кращим.

Передсвяткову розмову вела

Ніна ЦЮПА, «Сільські вісті» № 71 (18661), 24 червня 2011 року

//www.silskivisti.kiev.ua/18661/index.php?n=9661

Висока оцінка Європою Конституції 1996 року – це міф

У нас в державі така чудасія виходить, ніби всі граблі — з кривими держаками. Бо наступає на них влада, а по лобі одержує народ.