Основний Закон «у кейсі»

Зі святом?..

Після торішнього рішення Конституційного Суду, котре скасувало політичну реформу-2004, День Конституції перетворився на чи не найпарадоксальніше свято. Бо Основного закону в державі ніби й не існує. Принаймні не існує юридично кришталево чистої Конституції, до появи якої нас так довго закликала світова спільнота.

Однак привід для роздумів на конституційну тематику у нас із вами залишається з огляду на те, що нині в державі йде активна робота зі створення так званої конституційної асамблеї. За словами керівника науково-експертної групи зі створення цього органу Леоніда Кравчука, концепція такої асамблеї має бути готова у липні.

Поки документ ще готують, не зайвим буде пригадати, як строкато виглядає весь новітній конституційний процес, затіяний Віктором Януковичем невдовзі після згадуваного рішення КС.

Чия концепція «крутіша»

Отже, підготовка підґрунтя під нову редакцію Основного закону фактично формується кількома будівничими, котрі не узгоджують свої дії між собою. Навіть на момент створення науково-експертної групи для підготовки конституційної асамблеї в державі існувала Комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права на чолі з депутатом усіх шести скликань Сергієм Головатим. На плечі цього органу також було покладено конституційні питання.

Суперечності у двох однотипних органах виникли невдовзі — через кілька днів після створення групи першого президента України Леоніда Кравчука виявилося, що ще в лютому комісія Головатого затвердила свою концепцію зі створення асамблеї. Все, як у нас — більше проектів хороших і різних!

Ситуація почала виглядати ще парадоксальніше, коли наприкінці березня Венеціанська комісія оприлюднила свій висновок стосовно документа, розробленого групою Сергія Головатого.

Проте і це ще не все. Активніше переманюючи у своє лоно колишніх опонентів, Президент Віктор Янукович призначив на одну з посад у своїй Адміністрації Марину Ставнійчук. До її компетенції також входять конституційні питання. Тож у конституційної асамблеї з'явилося навіть не двоє, а троє батьків (чи то пак двоє батьків і одна мати?).

Лише в травні представники усіх трьох груп вирішили якось узгодити свою діяльність. Результатом домовленостей було рішення про створення четвертого (!) конституційного органу — так званого Редакційного комітету. Його діяльність не є аж надто публічною, що дозволило окремим спостерігачам припустити, що проект нової Конституції твориться кулуарно. Та й сама заява Леоніда Кравчука про готовність концепції конституційної асамблеї до липня трохи насторожує. Хоч як крути, а такі доленосні події, вочевидь, варто пускати у світ не в розпал всеукраїнської політичної відпускної кампанії...

Саме тому буде не зайвим пролити світло на деякі аспекти підготовки чогось «великого та світлого». Невідомо, за якою редакцією Основного закону нам доведеться жити через рік і чи залишиться День Конституції саме 28 червня, як це було упродовж останніх 15 років.

Отже, за словами Леоніда Кравчука, на момент початку роботи Редакційного комітету існувало кілька проектів концепції конституційної асамблеї. Один, як було сказано, вийшов зі стін Комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права (комісії Сергія Головатого). Щодо нього вже є висновки Венеціанської комісії.

Другий шедевр конституційної думки створено Інститутом держави і права імені Корецького. Третій — Харківською юридичною академією. Нарешті й група Кравчука не сиділа, склавши руки, а напрацювала до всіх варіантів свої пропозиції та зауваження. Плюс певні висновки і зауваження Венеціанської комісії.

Дайош Конституцію-2012?

До речі, стосовно цих зауважень. Серед іншого, Венеціанська комісія рекомендувала обирати склад потенційної конституційної асамблеї в українському парламенті. Зрозуміло, для того щоб при розробці документа було враховано позицію найпопулярніших у суспільстві політичних сил.
Щодо цього можна сперечатися. Усі попередні конституційні норми писали зазвичай політики. Це згодом викликало чимало обурень. Але й нині учасники конституційного процесу наголошують на тому, що від ідеалу їхня робота далека. Мовляв, тепер навпаки: усі конституційні органи переобтяжені науковцями, котрі знаються винятково на теорії. А з практиків, виходить так, залишився Леонід Макарович.

Він сам, до речі, не вбачає у вказаному зауваженні Венеціанської комісії якоїсь догми: «Ми виходимо з того,— розмірковує Леонід Кравчук,— що у нас є парламент і врешті-решт зміни до Конституції буде вносити не асамблея, а тільки парламент. (Теж цікаві метаморфози. Невдовзі після свого лютневого призначення керівником науково-експертної групи Кравчук натякав на проведенні референдуму.— Авт.). Ми опрацюємо зміни, запропонуємо, підпишемо і подамо Президентові. Він уже внесе проект у парламент. Верховна Рада обговорить його і проголосує. Тобто немає сенсу, щоб парламент затверджував склад конституційної асамблеї. Венеціанська комісія пропонує рішення, відштовхуючись від світового досвіду. Але ми враховуємо наші реалії й особливості. Ми ж не можемо не бачити того, що є легітимно обраний парламент. У 2012 році будуть парламентські вибори, за цей час змін до Конституції не зможемо внести, тому внесенням змін до Конституції буде займатися наступна Верховна Рада».

Цілком імовірно, що в цих словах Кравчука криється головний відволікаючий маневр. Мовляв, чого напружуватися, якщо зміни до Основного закону не вноситимуть раніше осені наступного року. Однак повторимо, навіть Леоніда Макаровича кілька разів було помічено у політичній мімікрії стосовно конституційного питання. Тому невідомо, як розгортатимуться події далі й чи не виникне у влади бажання модернізувати Конституцію раніше і в інший спосіб?

Стосовно парламенту, так і тут не все безхмарно. Якщо «регіонали» справді воліють проводити зміну через законодавчий орган, то в них виникне потреба мати під контролем не менш ніж триста голосів у наступному складі Верховної Ради. Це, у свою чергу, додає спокуси максимально фальсифікувати вибори-2012, правила гри до яких нині готують не менш активно, ніж концепцію конституційної асамблеї.

Основний Закон «у кейсі»

Утім, парламентські вибори у будь-якому разі справа хоч і недалекого, але майбутнього. А от перший етап анонсованого конституційного реформування ось-ось має настати. Якщо вірити Леонідові Кравчуку, то Редакційна група, очолювана ним, у липні має намір завершити процес збирання усіх зауважень в єдину купу і повідати розмореному липневим сонцем людству про свою проміжну перемогу в конституційному процесі.

Другий етап нещодавно було озвучено вже навіть не Кравчуком. У Києво-Могилянській академії майже непомітно відбувся «круглий стіл», присвячений конституційній реформі. Загалом не надто жвавий захід ближче до свого завершення перетворився на бенефіс такого собі Віталія Кулика. Раніше він очолював Центр досліджень проблем громадянського суспільства, а нині перебрався поближче до влади і працює в Головному управлінні з питань конституційно-правової модернізації президентської Адміністрації (у тому самому, що його віднедавна очолює Марина Ставнійчук).

Отже, за словами пана Кулика, після остаточного створення конституційної асамблеї експерти напрацьовуватимуть «кейс (!!!) конституційних пропозицій». «Триватиме цей процес до кінця року,— обіцяє Кулик.— Коли кейс наповниться, ми говоритимемо, в який бік і до чого рухатиметься конституційна реформа. А поки будь-які розмови, що в Адміністрації Президента пишеться якийсь підпільний документ чи готується централізація влади у вигляді президентської республіки, не відповідають дійсності».

Усім спасибі, усі вільні?

Напередодні чергового ювілею нашого Основного закону Україну відвідали керівники Венеціанської комісії — голова Джанні Букіккіо та секретар Томас Маркет. Серед іншого, вони ознайомилися з конституційним процесом. Причому своєрідним «гідом» у буремному правовому полі нашої держави тут виступала керівник Головного управління з питань конституційно-правової модернізації АП Марина Ставнійчук.

Варто зауважити: її «рекрутування» до президентських структур можна вважати для Віктора Януковича напрочуд вдалим. Річ у тім, що пані Марина є ще й членом Венеціанської комісії, тому сяк-так пролобіювати інтереси може. І от нині її слова стосовно конституційного процесу трохи відрізняються від слів Леоніда Кравчука та Віталія Кулика.

Ні-ні, Ставнійчук визнає позитиви від того, що Венеціанська комісія ще в березні підтримала ідею стосовно створення конституційної асамблеї. Проте, за її словами, тепер в Україні розпочався повноцінний (!) конституційний процес. Більше того, Марина Іванівна іменує його основним пріоритетом у діяльності чинного Президента.

Власне, після таких слів чому б не припустити, що, крім написання концепції конституційної асамблеї, в надрах АП усе-таки не твориться значно глобальніший документ — безпосередньо проект тексту Основного закону. До того ж Ставнійчук після візиту «венеціанців» заявила: з ними потрібно було обговорити (увага!) «методологію підходів до формування асамблеї, порядок її роботи, основні пріоритети конституційного процесу по суті питань вдосконалення системного, комплексного оновлення Основного закону України».

Справді, антураж нинішньому конституційному процесові влада створює неабиякий. Біда в тім, що зараз невідомо, чи враховуватимуть побажання «венеціанців»? Якщо навіть у значно менш принциповому питанні — порядку формування конституційної асамблеї парламентом — Леонід Кравчук, по суті, ігнорує зауваження поважних експертів, то чого очікувати там, де йтиметься про масштаби контролю за владою?

Саме таку лінію «регіонали» гнуть не вперше. Коли доходить до ухвалення певного документа, в хід іде безпрограшний (з їхньої точки зору) аргумент, мовляв, це наша внутрішня справа, а європейцям... Словом, усім спасибі, усі вільні!

Гра у «піддавки»

Усю нинішню конституційну «метушню» з «кейсами» та потенційними висновками «венеціанців» найцікавіше прокоментував відомий політолог, колишній директор Національного інституту стратегічних досліджень Юрій Рубан. Він звернув увагу на те, що нинішній утаємниченості конституційного процесу сприяє не лише влада, а й опозиція.

«Влада не поспішає розголошувати свої задуми,— говорить експерт.— Опозиція давно переконалася, що її пропозиції влада не чує. Тож опозиційні сили явно бережуть сили та ресурси до моменту, коли влада розкриє карти».

Із цим твердженням важко не погодитися. Але от запитання: чого більше в такому вичікуванні — позитива чи негатива, чи не видається нинішня «партія» схожою на гру у «піддавки»? Мало хто сумнівається: чинна влада не творитиме такий текст Конституції, який би можна було використовувати «на віки». Хто б там що казав, які конституційні асамблеї створював, а нинішня владна команда намагатиметься захопити собі якомога більше влади. Сподіваючись, певна річ, утриматися при владі якомога довше.

Скидається на те, й українська опозиція не демонструє готовності протистояти таким задумам. У часи президентства Віктора Ющенка хто тільки не декларував свої наміри написати текст проекту Основного закону! З приходом до влади Віктора Януковича як відрізало.

Доходить до того, що навіть представники національно-патріотичних сил якось кволо заявляють про принциповий захист бодай тих статей Основного закону, які визначають Україну унітарною державою національного типу. Тим часом наступ навіть на ці засадничі постулати стає усе помітнішим. Чого варті перипетії з використанням червоних полотен. Як тепер виявляється, не лише на День Перемоги, а й на річницю початку війни. Або рішення депутатів про «аморальність» порівняння сталінізму та нацизму. Перелік можна продовжувати.

* * *

Словом, нинішній День Конституції буде чи не найбуремніший з усіх, що ми святкували досі. Та й чи до святкування нам, панове? Хоч...

Ярослав Галата, 25 червня 2011 р.

//www.dua.com.ua/2011/025/arch/2.shtml