Дискусії про оновлення Конституції

Перший Президент України Леонід Кравчук заявив про намір ініціювати проведення Всеукраїнського референдуму для затвердження тексту змін до Конституції, аби позбавити президентів спокуси переробляти Основний закон країни «під себе». Нагадаємо, що 21 лютого Президент України Віктор Янукович підписав указ про підтримку ініціативи Леоніда Кравчука щодо створення Конституційної асамблеї, яка займатиметься підготовкою змін до Конституції України.

Чи є сьогодні необхідність у внесенні змін до Конституції? Які складності можуть супроводжувати проведення Всеукраїнського референдуму? На ці питання «Главреду» відповіли експерти-правники.

Віктор Мусіяка, професор права, доктор юридичних наук, заступник голови Верховної Ради ІІ скликання:

Те, що відбулося із Конституцією минулого року (повернення до Конституції 1996 року, – авт.), для нормальної держави є потрясінням. Таким чином конституції не змінюються. Ці події привернули увагу європейських структур, зокрема, Венеціанської комісії, Європейського Союзу. Вони порекомендували внести зміни до Конституції відповідно до Основного закону, тобто використати той механізм внесення змін, який передбачений законом. Вже цей факт свідчить про хиткість легітимності української діючої влади та її повноважень. Якби не це, я впевнений, не потрібні були б жодні зміни до Конституції – отримали бажане і все. Але оскільки є прагнення налагодити міцний зв’язок із європейськими структурами, небажано викликати у них негативні емоції.

Якщо говорити з точки зору громадянина України, то за 15 років відбулися певні зміни у суспільному житті, у сприйнятті засад розвитку держави. Зважаючи на бачення нашої держави в майбутньому і прагнення рухатися до Європи, варто враховувати організацію цієї сфери життя в європейських країнах, які конституції там діють. На території Європи немає конституцій, подібних до нашої (хіба що в Білорусії чи Росії). Європейські конституції не закріплюють сильної напівавторитарної моделі влади. Такі механізми були потрібні Україні на початку її розвитку, аби стати достатньо сильною, здатною себе захистити, створити могутні державні механізми. Але сьогодні час демократизувати всі механізми влади, самоврядування, співвідношення влад і всього того, що стосується проголошених прав і свобод людини і громадянина. Все це потребує більш сучасного оформлення.

Тому я вважаю, що потрібно рухатися далі. У 2004 році ми зробили крок вперед, але існуючий на той час механізм і політичні обставини не дозволили його реалізувати повною мірою. Наприклад, до Конституції так і не були внесені зміни щодо місцевого самоврядування. Тож у 2004 році ми зробили крок вперед, хоча і не дуже впевнений. І сьогодні миритися з поверненням до старої Конституції, жити по ній, не вдосконалюючи текст, не виводячи його на сучасний рівень конституційного регулювання, було б неправильним.

Можна чим завгодно пояснювати необхідність, але конституційний процес потрібно завершити. А ініціатива Леоніда Макаровича цьому може посприяти. Якщо текст конституції, прийнятий у конституційному порядку, буде винесений на референдум і затверджений на ньому, то це стане логічним завершенням болючого процесу встановлення конституційного ладу в Україні. І референдум став би свідченням того, що народ врешті-решт долучився до процесу творення Конституції.

Микола Оніщук, президент Інституту правової політики, екс-міністр юстиції України:

Порядок проведення референдуму щодо затвердження схвалених змін до Конституції регулюються 13 розділом Конституції України. Зокрема, він передбачає, що у випадку, коли Верховна Рада України вносить зміни до Конституції, які стосуються розділу 1, 3 та 13, президент України зобов’язаний винести відповідний закон на затвердження на Всеукраїнському референдумі.

У випадку внесення змін до інших розділів Конституції Основний закон України не передбачає можливості проведення Всеукраїнського референдуму за народною ініціативою. Тож Леонід Макарович може очолити ініціативну групу з проведення референдуму, предметом ухвалення якого можуть бути закони України за виключенням змін до Конституції. Оскільки порядок проведення референдуму стосовно змін до Конституції за рішенням Конституційного Суду від 5 жовтня 2005 року має бути безпосередньо врегульований Конституцією України. Таке рішення Конституційного Суду вважається чинним і не переглядалося.

На моє переконання, потреба в конституційному оновленні є. Насамперед воно потрібне для того, щоб змінити конституційними засобами характер стосунків між владними інститутами, державою та громадянином. Йдеться насамперед про посилення інститутів судового контролю з боку суспільства за владою, що можна досягнути зокрема через запровадження інституту створення конституційної гарантії суду присяжних, зміни порядку формування Вищої ради юстиції, призначення суддів безстроково та деяких інших заходів. Таким чином, фундаментальними засадами оновлення Конституції є посилення можливостей судового нагляду в реалізації конституційних прав громадян.

Крім того, очевидною є потреба у розробленні та формуванні нової системи балансів стримувань і противаг в організації державної влади. Йдеться насамперед про забезпечення більш сучасної моделі організації цих відносин між президентом, парламентом та урядом. Досягти цього можна передусім за рахунок створення верхньої палати українського парламенту, яка б у взаємодії із главою держави забезпечувала інституційне наповнення провідних державних інституцій. Йдеться про формування та призначення верхньої ланки Конституційного суду, Центральної виборчої комісії, Ради Національного банку, національних комісій, генерального прокурора та голови Служби безпеки тощо. Це все, безумовно, підвищить якість законодавчого процесу.

Таким чином, мотиви для конституційного оновлення і зміни Конституції є. Основний його зміст – розвиток системи народовладдя, забезпечення більшого контролю з боку суспільства за діями владних інституцій.

Ігор Когут, голова Лабораторії законодавчих ініціатив:

Потреба змінювати Конституцію є і з часом стає більш кардинальною. В першу чергу це пов’язано з формуванням європейської системи противаг і стримувань в системі влади, децентралізації влади в контексті місцевого самоврядування. Базовими засадами і фундаментом Конституції мають бути не інститути, а привілеї прав людини. Якщо побудувати нову конституцію і перевернути радянську матрьошку, яка сьогодні існує в чинній Конституції, і поставити в основу людину, а вже потім розглядати різні аспекти інститутів влади (судової, виконавчої, законодавчої, місцевої), то ми зможемо говорити про існування у нас сучасної європейської конституції.

Крім того, важливо продумати чіткі і дієві системи противаг і стримувань, які б запобігали концентрації влади в одних руках, відсутності політичної демократичної дискусії в ухваленні рішень і відсутності політичної відповідальності.

Референдум – це завжди величезна загроза. Місцевий референдум може вирішити чимало проблем громади, оскільки люди мають змогу висловитися з приводу того чи іншого рішення. Проте із національним референдумом завжди пов’язана проблема – можливості маніпуляцій результатами. Референдум щодо змісту Конституції може стати фінальним завершенням тривалої і кропіткої роботи. Але йому має передувати громадське обговорення і ознайомленням громадян із питанням – яким документ є наразі, і що вони отримають натомість.

Я поки що не розумію, чи Леонід Макарович, чи Головатий, який має альтернативне бачення цього процесу, чи радник Президента з питань політико-правової модернізації Марина Ставнійчук бачать перспективу такого деліберативного, учасницького способу розробки, обговорення і ухвалення Конституції. Референдум – це акт, який може ствердити той чи інший текст чи ні. Але якщо буде пропущений важливий момент розуміння суспільством змін до Конституції, обговорення окремих деталей, то цей референдум може вкотре перетворитися на маніпулятивний інструмент. І в результаті ми знову отримаємо Конституцію, яка не сприйматиметься суспільством і не буде справжнім Основним Законом країни.

Надія Майна, «Главред», 28.06.11

//ua.glavred.info/archive/2011/06/28/103500-2.html