Україні потрібна конституційна реформа. Але справді реформа. І справді конституційна

Передумови для конституційної реформи на даний час є доволі неоднозначними. З одного боку, конституційна реформа дуже потрібна Україні. Але з другого боку, є вагомі підстави сумніватися у здатності уповноважених суб’єктів провести справді реформу. І справді конституційну.

Найбільше сумнівів та занепокоєння викликають такі три обставини.

Перша – свідома та регулярна практика порушення Конституції вищими органами влади. Серед прикладів таких порушень можна назвати виконання Президентом повноважень, яких Конституція йому не надає (призначення заступників керівників центральних органів виконавчої влади включно з міністерствами, призначення держаних уповноважених Антимонопольного комітету, видання доручень), керовані неособисті голосування у Верховній Раді та ін. Конституційна реформа, проведена за таких умов, навряд чи матиме легітимність в очах суспільства. Більше того, така ситуація позбавляє певності у тому, що положення, які стосуються порядку внесення змін до Конституції, будуть дотримані у процесі конституційної реформи.

Друга – діяльність сьогоднішньої політичної влади характеризується тенденціями, протилежними від тих, які б мали бути забезпечені в результаті внесення змін до Конституції. Так, потреба у конституційній реформі в Україні в першу чергу обумовлена необхідністю удосконалення механізму стримувань та противаг, посилення ролі парламенту у політичній системі, забезпечення незалежності та професійності судової влади. Однак влада чітко та незмінно демонструє тенденції на зосередження влади в руках Президента, нівелюючи конституційні стримування та противаги, на перетворення Верховної Ради у кишеньковий парламент та на все більше політичне узалежнення та непрозорість судової влади. З огляду на це існує ризик, що конституційна реформа, в разі її проведення, буде використана правлячою політичною силою як інструмент для «цементування» свого перебування при владі, а не для забезпечення демократичного розвитку України.

Третя – одну із ключових ролей у процесі конституційної реформи відіграє Конституційний Суд, діяльності якого останнім часом все більше характерні політична лояльність, кон’юнктурна зміна правових позицій та їх слабка обґрунтованість. Конституційний Суд покликаний гарантувати верховенство Конституції. Це є його єдиним, однак життєво важливим для утвердження демократії та верховенства права, завданням. Надзвичайно відповідальним моментом для охорони конституційного ладу є зміна Конституції. На жаль, діяльність Конституційного Суду не дає підстав беззастережно констатувати його спроможність відстояти конституційний лад у разі загрози внесення до Конституції нелегітимних змін.

На фоні цих обставин та тенденцій вже другий рік, час від часу активізуючись, іде процес формування Конституційної Асамблеї, яка не зважаючи на свою назву, створюється як спеціальний допоміжний орган при президентові. Згідно з указом президента метою діяльності цього органу є підготовка законопроекту про внесення змін до Конституції.

Якщо й вважати ініціативу щодо створення Конституційної Асамблеї початком нового етапу конституційної реформи, то такому початку не характерні ні високий рівень легітимності, ні прозорість, ні розгортання широкого суспільного діалогу щодо змісту реформи.

Назвавши допоміжний орган Конституційною Асамблеєю (яка в теорії та практиці конституціоналізму є представницьким органом, установчої влади народу, що характеризується найвищим рівнем легітимності), Президент ввів суспільство в оману. Довготривалі «завмирання» процесу формування Конституційної Асамблеї викликають підозру, що цей орган створюється для можливості зміни Конституції в політичних інтересах, коли виникне така потреба. Правильне це припущення чи ні – покаже діяльність Асамблеї. Варто зазначити, що низький старт цього органу наразі не прирікає його на таке ж продовження. Якщо влада та учасники Конституційної Асамблеї докладуть зусиль для забезпечення неупередженої, прозорої, фахової та суспільно визнаної роботи, її результатом може стати справді якісний законопроект, здатний забезпечити досягнення цілей конституційної реформи.

Зважаючи на все сказане вище, як ніколи хочеться нагадати про перший постулат реформатора – не нашкодити. Україна вже й так платить високу ціну за вади судової, адміністративної та інших, так званих, реформ. Масштаби наслідків, до яких може призвести профанація конституційної реформи взагалі передбачити неможливо. І політики, і громадськість мають розуміти, що допустити цього не можна.

Ярина Журба, 30 травня 2012 р.

//www.pravo.org.ua/index.php/politicreformandconstitutionslaw/2011-12-14-18-24-53/589-2012-05-30-07-33-41 

//kebeta.in.ua/arhiv-statej-z-dd/