Доповідь Amnesty International 2009 Україна

УКРАЇНА
Глава держави: Віктор Ющенко

Керівник уряду: Юлія Тимошенко

Смертна кара: скасована за всі види злочинів

Чисельність населення: 45,9 млн. чол.

Середня тривалість життя: 67,7 років

Смертність дітей до 5 років (ч/ж): 18/13 на 1000

Грамотність дорослого населення: 99,4%

Влада не приймала адекватних заходів у відповідь на зростання кількості расистських нападів. Біженцям і шукачам притулку загрожувало примусове повернення. Не припинялися тортури і жорстоке поводження під час утримання під вартою в міліції. Особи, винні в порушеннях прав людини, користувалися безкарністю.

Тло

Політична ситуація залишалася нестабільною. Після тертя між членами правлячої коаліції Президент Віктор Ющенко 8 жовтня розпустив парламент і видав указ про призначення виборів на 7 грудня. В кінці року законність цього указу оскаржувалася в суді. У квітні НАТО вирішило не пропонувати Україні членство, однак у грудні погодилося на більш тісне співробітництво в рамках існуючої комісії Україна - НАТО, з тим щоб стежити за виконанням України Плану дій з підготовки до членства в організації. У червні Президент Росії Дмитро Медведєв попередив Україну про можливі «серйозні наслідки» у випадку її вступу в НАТО. Вересневий Саміт ЄС – Україні заклав основу для зміцнення зв'язків між Україною та ЄС, однак так і не відкрив перед Україною перспективу вступу в ЄС.

Расизм

Тривожне зростання числа расистських нападів на іноземців, що проживають в Україні, відзначене в попередні роки, триває. Через недосконалість законодавчої бази, недостатність дій міліції та небажання визнавати важкість злочинів на расовому ґрунті винуватці залишалися практично безкарними. Деякі офіційні особи продемонстрували відсутність розуміння серйозності питання, брак політичної волі для боротьби з расизмом і заперечення самого існування проблеми. У серпні віце-прем'єр-міністром були схвалені повноваження міжміністерської робочої групи по боротьбі з ксенофобією і расовою нетерпимістю, але залишається неясним, чи є вони достатніми для ефективної роботи.

Європейська комісія по боротьбі з расизмом і нетерпимістю рекомендувала внести зміни до статті 161 Кримінального кодексу - однієї з двох статей, що безпосередньо стосуються расистських злочинів, - аби полегшити судове переслідуванню тих, хто розпалює расову ненависть. Комісія також закликала розширити сферу застосування статті 161, поширивши її на всіх осіб, які перебувають під юрисдикцією України, а не тільки на громадян країни.

23 квітня четверо молодих людей, у тому числі один неповнолітній, були засуджені до 13 років позбавлення волі за вбивство Джонг Квон Канга, громадянина Південної Кореї, на якого вони напали в квітні 2007 року. Консул посольства Республіки Корея повідомив, що на нападниках були черевики з шипами, якими вони били Джонг Квон Канга, «поки не вибили його мозок». За заявою прокуратури, один з нападників заявив, що хотів убити Джонг Квон Канга через його національність. Джонг Квон Канг помер 17 травня 2007 року в результаті важких травм голови, отриманих під час нападу. У травні 2007 року чотирьом молодим людям були пред'явлені звинувачення в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень та хуліганстві. У листопаді 2007 року, після тривалого тиску з боку посольства, їм пред'явили звинувачення у вбивстві і «ненависті з метою приниження національної честі та гідності людини» за статтею 161. Тим не менш, Генеральна прокуратура звернулася з клопотанням про виключення з обвинувачення расистської складової, пояснивши в листі, направленому в посольство в жовтні, що стаття 161 стосується поширення національної ненависті, а обвинувачені не здійснювали жодних дій, які можна було б класифікувати як пропаганду, агітацію чи демонстрацію расової ненависті. Клопотання було відхилене Верховним судом.

У листопаді 2006 року В'ячеслав Манукян, громадянин України вірменського походження, звернувся з цивільним позовом проти міліції, звинувативши її в дискримінації. Він розповів міліції, що його часто зупиняють для перевірки документів, тому що його «характерна зовнішність» примушує міліцію перевіряти «законність його перебування на території України». 27 березня 2008 року Харківський окружний адміністративний суд ухвалив, що міліція діяла «неупереджено, сумлінно і помірковано, відповідно до принципу рівності перед законом і не допускаючи несправедливої дискримінації». В'ячеслав Манукян опротестував це рішення, і 29 липня суд вищої інстанції оголосив, що співробітник міліції не поінформував В'ячеслава Манукяна про його права, але залишив в силі рішення суду першої інстанції, що поведінка міліції не носить дискримінаційного характеру. Суд ухвалив, що вираз «характерна зовнішність» стосується не тільки етнічного походження, але й зовнішнього вигляду в цілому.

Біженці та шукачі притулку

Українська влада продовжує примусово повертати шукачів притулку в країни, де їм можуть загрожувати грубі порушення прав людини, а також нехтує правилами розгляду прохань про притулок.

4 і 5 березня 2008 року влада примусово повернула 11 шукачів притулку - тамілів у Шрі-Ланку, де їм загрожували грубі порушення прав людини, включаючи тортури та інше жорстоке поводження. Всі 11 шукачів притулку були зареєстровані в київському відділенні УВКБ ООН у справах біженців, і шість із них уже звернулися до української влади з клопотанням про надання статусу біженців. 27 лютого міграційна служба Хмельницької області відхилила ці шість клопотань з процедурних причин. Права на апеляцію не було надане.

Тортури та інші види жорстокого поводження

Місцеві правозахисні організації продовжували отримувати скарги на катування та інші види жорстокого поводження під вартою в міліції, слідчих ізоляторах та в'язницях. У 2008 році Харківська правозахисна група зареєструвала 197 заяв про катування та жорстоке поводження, з них 136 заяв про жорстоке поводження з боку міліції і 49 - з боку персоналу в'язниць.

27 червня співробітники міліції затримали Сергія Ушакова, його дружину Анну і тещу у Фрунзенському районі Харкова в зв'язку з убивством Анатолія Логвиненко, що сталося в ніч з 26 на 27 червня. Сергію та Анні Ушаковим не надали можливості зв'язатися з адвокатом, а саме затримання не було зареєстроване офіційно. Анна Ушакова заявила, що їй погрожували, її били, і примушували підписати заяву про причетність її чоловіка до вбивства. Сергій Ушаков також заявив, що його побили і примусили підписати зізнання. Його адвокат зауважив, що у нього на зап'ястках були рани, нехарактерні для звичайного використання наручників. Анну Ушакову звільнили 28 червня, а Сергія Ушакова був звільнений прокурором 1 липня у зв’язку з відсутністю доказів його причетності до вбивства. 1 липня Анна та Сергій Ушакова оскаржили жорстоке поводження з ними. Проте, коли вони давали свідчення в кабінеті заступника прокурора, в кабінет увійшла група співробітників міліції, які силою забрали їх назад у відділення міліції Фрунзенського району. За словами подружжя, там їх знову змусили підписати неправдиві свідчення. Анну Ушакову відпустили в той же день, а Сергія Ушакова - на наступний день. Поки вони перебували у відділенні міліції, їх обох приховували від прокурора. У якийсь момент Сергія Ушакова змусили покинути будівлю через вікно, а потім возили кілька годин по всьому Харкову, щоб приховати його місцеперебування. 4 липня Сергію Ушакову було пред'явлено звинувачення у вбивстві, а 21 липня його знову взяли під варту. Станом на кінець року справа продовжується.

Безкарність

15 березня Апеляційний Суд Києва засудив Миколу Протасова до 13 років позбавлення волі, а Олександра Поповича і Валерія Костенка - до 12 років позбавлення волі за вбивство журналіста Георгія Гонгадзе. Георгій Гонгадзе зник 16 вересня 2000 року, а два місяці потому в лісі на околиці Києва знайшли його обезголовлене тіло. Його вдова Мирослава Гонгадзе заявила, що судити також необхідно організаторів і замовників вбивства. У червні Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ) висловила стурбованість у зв'язку з тим, що слідство обмежилося притягненням до судової відповідальності тільки виконавців злочину, хоча і був досягнутий певний прогрес у розслідуванні щодо тих посадових осіб, хто замовив це вбивство. ПАРЄ закликала владу України активніше зміцнювати незалежність слідчих органів, особливо органів кримінального переслідування, і поновити розгляд справи.

У липні Генеральна прокуратура знову відмовила у порушенні кримінальної справи за звинуваченням у тому, що співробітники міліції неодноразово катували Олександра Рафальського у 2001 році. У листі батькам Олександра Рафальського генеральний прокурор заявив, що немає ніякої необхідності починати розслідування настільки «незначних порушень». Міліція затримала Олександра Рафальського в Києві 13 червня 2001 року, розслідуючи справу про вбивство. За його словами, співробітники міліції побили його при затриманні, а потім - у відділенні міліції на вулиці Володимирській у Києві, де вони наділи йому на голову чорний поліетиленовий пакет, затягли його на шиї ременем і кілька разів ледь не задушили його. Після цього вони наділи йому на голову протигаз поверх пакета. 16 липня 2001 року його відвезли в ІТТ міста Ставище Київської області, де, як заявлено, до різних частин його тіла неодноразово під'єднували електричні дроти і били його струмом. 30 червня 2004 року Олександра Рафальського засудили до довічного ув'язнення за вбивство. Усі звернення до влади із закликом розслідувати звинувачення у застосуванні тортур були безуспішними.

© Amnesty International 2009
//www.amnesty.org/en/region/ukraine/report-2009
//www.amnesty.org.ua/

Доповідь Amnesty International 2013 Україна

Доповідь Amnesty International 2012 Україна
Доповідь Amnesty International 2011 Україна
Доповідь Amnesty International 2010 Україна
Доповідь Amnesty International 2008 Україна