понеділок, 25 липня 2011 р.

Країна вільних людей VS проект "Україна – 91"


"Я люблю свою країну,
ненавиджу свою державу".
Із пісні групи "Люмен"

70 років совка та 20 років існування "незалежної" України породили нехіть та прохолодне ставлення до держави, як форми організації суспільства.

Українці не вірять державі. Вони не вважають її своїм партнером.

Уже цілі покоління наших громадян живуть у внутрішній еміграції – вони намагаються уникати надто тісних відносин із державними установами, вони не вірять судам, міліції, прокуратурі, вони традиційно не люблять уряд, парламент та президента. І прізвища тут не мають значення.

Для українців усі політики – це вихідці з іншої планети, які не мають нічого спільного із громадянами. Вибори, окрім, мабуть, 2004-го року, стали просто таким собі ритуалом, який нічого глобально не змінив. Українці все частіше голосують ногами – просто не приходять на виборчі дільниці.

Відраза до держави не є ознакою відсутності патріотизму.

Українці люблять свою землю. Саме земля, а не держава в українському архетипі займає центральне місце. Земля, як Матір, є основою нашого суспільного світобачення. Українські герої віддавали свої життя за рідну землю, а не за князів, гетьманів та президентів.

Державне утворення, породжене 24 серпня 1991 року, на жаль, не стало для українців рідним.

Архетип рідної землі не знайшов свого органічного втілення в цій державі. Навпаки, розчарування неуспішним проектом "Україна – 91" заганяє українців у ще глибшу суспільну депресію, адже омріяна державність не принесла ні волі, ні справедливості. А це дає підстав для різних провокаторів ставити під сумнів саму ідею української самостійності.

Проект "Україна – 91" було побудовано шляхом компромісу між посткомуністичною елітою та дисидентами-демократами, які очолили рух за незалежність. Таке батьківство не могло дати доброго плоду.

Перші чітко усвідомлювали, що апарат і власність є основою для будь-якої держави, і разом із кримінальним світом створили на теренах України такий собі постсовок. Демократам дали змогу трохи відвести душу в гуманітарній площині – схвалили національну символіку, дозволили мову, перейменування вулиць та вишиванки.

Однак переломних національних змін не відбулось.

"Червоні директори" стали "червоними олігархами", приватизували стратегічні об'єкти, підібрали ЗМІ, а потім прикупили й демократів з їхніми "патріотичними" та бідними партіями.

Коло зімкнулося.

Сувенірна демократія, тіньовий ринок, тотальна корупція. Навіть Помаранчева революція не розірвала його.

Українці ж опинилися на узбіччі державного життя. Вони стали об'єктами, а не суб'єктами політики. Про них згадують лише напередодні виборів.

У сучасній владі та офіційній опозиції керують саме представники проекту "Україна-91". Усі вони родом із совка, або щонайменше з "лихих 90-х". Вони нічого не можуть дати нового. Головне – вони не здатні й не хочуть зробити громадян реальними господарями країни.

Вони чітко усвідомлюють, що в каламуті постсовкової держави вони легко можуть наловити рибки, а в країні вільних людей їм же ж місця не знайдеться.

Цієї весни ми були свідками зародження нового європейського руху "Реальна демократія"руху, який визрів серед багатомільйонної армії "мовчазної більшості", серед тих громадян, яким набридло бути матеріалом для ігор олігархів і корумпованих політиків. Іспанія, Португалія, Франція, Греція, Британія піднялися, аби змести корумпований політико-економічний клас, аби зруйнувати облудну систему клептократії, аби дати громадянам реальну владу.

І немає великого значення, лівими чи правими є ці рухи. Вони несуть у європейську політику головну й просту, здавалося б, усім загальновідому істину – влада має належати народу.

Із правлінням хунти Януковича проект "Україна – 91" добігає кінця.

Далі – або нова колонізація й втрата навіть формальних ознак державності, або нова країна.

Саме так українці мають перезаснувати свою країну.

Реформи в сучасній державі – це теж саме, що капітальний євроремонт у хрущовці – стелі будуть блистіти, але стіни розваляться. Необхідно починати із чистого листка.

Для перезаснування країни потрібен рух вільних людей, рух реального народовладдя, рух рідної Землі. Адже для українців поняття відданості своїй землі органічно поєднане з усвідомленням власної волі й гідності. Тому нова країна не буде ані хутором для псевдомесій, ані рейхом для недовождів – а країною вільних громадян, країною господарів.

Настав час вимести з нашого владного олімпу старий прошарок політиків і "господарників", без огляду на їхні політичні вподобання та колір партквитків. Вони не продуктивні, вони набридли зі своїми постійними "мєждусобойчиками", вони дискредитували ідею вільної України, вони зрадили людей.

Настав час закрити "Проект -91" задля нової України, у якій усі громадяни є її співвласниками та співучасниками в її творенні.

Настав час подолати відчуження між громадянином і державою, знищити рак зневіри, "самотності в натовпі", атомарності нашого суспільства.

Ідеологічні орієнтири нової України прості й зрозумілі.

Влада в такій країні буде лише найманими працівником, якого наймають на виборах і утримують за рахунок податків. Замість подачок "соціального захисту" – елементарна справедливість, замість постійної змови еліт – пряме народовладдя, замість авторитарної "стабільності" – національна солідарність.

І це не утопія, а органічна модель суспільного устрою, яка плекалася українцями від часів ранньосередньовічних Віче, Січі, кооперативного руху 20-30 років ХХ століття. Це шлях втілення образу Рідної Землі в сучасному державному будівництві, це шлях консервативної модернізації, яка зробить нашу країну сильною, успішною та конкурентоздатною.

Це наша відповідь тоталітарним утопіям нацизму й комунізму, це наша антитеза космополітичному лібералізму, який бачить у людині лише споживача.

Механізми для реалізації цієї мети – самоорганізація, ініціатива та дія.

Країна вільних людей не постане внаслідок проголошення декларації чи прийняття державної стратегії. Це динамічний і проактивний процес, який полягає в оновлені всього суспільно-політичного спектру, у перманентній революції свідомості, у постійній дії тут і зараз, задля великого завтра.

Паростки нової країни вже з'являються й міцніють.

Рух журналістів проти цензури. Студентів проти репресивного законопроекту про вищу освіту. Численні осередки опору незаконним забудовам, рейдерству та корупції.

Кожна така ініціатива породжує суспільство вільних громадян.

А отже, наближає нас до мети.

Андрій Левус, ініціатива "Оновлення країни", 25 липня 2011 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2011/07/25/6418619/

1 коментар:

imho сказав...

Бжезинський: Якщо Україна не вистоїть,
Росія перетвориться в імперію
http://www.pravda.com.ua/news/2009/10/14/4239125/