понеділок, 23 серпня 2010 р.

На злобу дня нинішнього і завтрашнього


З одного боку, здається, в Україні на 19-ому році її незалежності ніби нічого страшного не сталося. Одна з політичних сил перемогла на президентських виборах; зрозуміло, що до перемоги її привело розчарування виборців діяльністю попередньої влади. 

Так само зрозуміло, що розчарування новою владою в майбутньому теж неминуче, бо до перемоги вона прийшла на хвилі соціального популізму, брехні і проросійських гасел. Тому, здається, що майбутній електоральний результат цієї влади на виборах є цілком прогнозованим.

Виглядає: сиди, кури бамбук і чекай, коли вони програють.

Чому ж насправді в суспільстві стільки тривоги?

Перша відповідь лежить на поверхні: "поки сонце зійде - роса очі виїсть". Оборудки Партії Регіонів у міжнародній сфері (політикою це назвати язик не повертається) можуть призвести Україну до беззастережної васальної залежності від Росії; а рішення в сфері економічній ставлять її перед реальною загрозою втрати суверенності, або остаточно закріплять кланово-олігархічну модель влади, яка не дає країні жодної позитивної перспективи. Це дуже реальний результат, і через це - потужне джерело тривоги. Але не єдине.

Бо "оптичний" обман полягає в ілюзії щодо того, що нові демократичні вибори їх виженуть з влади. Тому що нових демократичних виборів нинішньою владою не передбачається. Тобто, обман полягає в тому, що Партія Регіонів прийшла до влади завдяки демократичному процесу, користуючись чи навіть зловживаючи правами опозиції, а перше, що вони роблять при владі - це нищать той самий демократичний процес. Вони плюють на Конституцію і закон, вони підминають під себе суди і пресу, вони нищать опозицію і громадянські свободи. А потім, зламавши опір, вони щораз дужче залазять в нашу кишеню: збільшують податки, штрафи і тарифи. Тобто проблема полягає в тому, що ми будували - і не могли інакше - демократичний процес, в якому опозиція потрібна як інструмент. А новій владі демократичний процес не потрібен - він "мешает жить".

Обман полягає в тому, що вони брутально зупинили еволюцію політичної системи України в європейському напрямку, тобто в напрямку цивілізованості в первинному значенні цього слова - коли електоральна конкуренція партій як зародок конкуренції ідеологій (архаїчно - поки що - уособлених в партійних лідерах як протагоністах цих ідей). Нова влада хоче установити в Україні одне єдине правило, майже як у генералісимуса Франко: своїм друзям - все, а ворогам - написаний ними Закон.

Мусимо чітко усвідомити: в Україні будується авторитарна модель управління. Отже (як наслідок, бо так за своєю природою передбачає авторитарна модель), основний політичний конфлікт відбувається не в площині партій, а знову постає у формі протистояння влади (гримучої, у нас, суміші бюрократії та вузької групи олігархів) і суспільства.

На жаль, демократичний політикум за інерцією продовжує псевдо-політичне протистояння, імітуючи бурхливу діяльність. Виникають нові партії, точніше, нові "персональні проекти", йде запекла боротьба за опозицію, без розуміння того, що при авторитаризмі нема місця опозиції. Опозиція - це явище виключно політичної демократії, натомість в авторитарних режимах є дисиденти, а серед нинішнього політикуму бажаючих зайняти цю вакантну нішу щось не видно.

Що робити?

Треба вольовим зусиллям перебороти апатію. Домінуючим нині суспільним настроєм є якраз апатія ("пропало все": тобто не варто старатися, бо все одно з цього нічого не вийде); суспільство розгублене: не ясно, що робиться - припомаджений американськими політтехнологами свіжий президент, що, будучи в якості кандидата, виглядав на одного з політичних лідерів, обійнявши посаду, кардинально змінив образ. Дехто і далі пасивно очікує - а, може, пронесе, а, може, це якесь непорозуміння, що само по собі розсмокчеться. І цей настрій апатії і очікування (іншими словами - страху і злості) є дуже на руку нинішній владі, і вона всіляко старається його посилити. Наше завдання - шляхом соціальної активності людей на найнижчому рівні, шляхом маленьких перемог цю апатію подолати.

Друге. Відмовитися від ілюзій. Ілюзій того, що збережеться демократичний процес, міжпартійна конкуренція, що опозиція може бути дієвим інструментом зміни влади. Ілюзії того, що шляхом політичної конкуренції наших партій чи блоків ми зможемо взяти владу і змінити напрям розвитку Україну.

Авторитаризм долається тільки "посполитим рушенням" всього народу: потрібна критична маса людей, що активно не приймають авторитарний режим, і нова якість цих людей. Це мають бути дієві та спроможні люди, що усвідомлюють свої інтереси - і особисті (власні), і групові (інтереси своїх спільнот), і політичні (в тому числі на державному рівні). Приклади таких "посполитих рушень" усі пам'ятають - і це не тільки Майдан, це і масовий народний рух на зламі 80-х і 90-х, який зробив вирішальний внесок у здобуття незалежності. І це не тільки Україна - це і оксамитові революції Східної Європи, і повалення ГКЧП в Москві і багато інших прикладів.

Чи такі люди, спільноти, ініціативи можливі в Україні? Не тільки можливі, вони вже є. І кожен їх знає: це, наприклад, харківські зелені активісти і студенти "антитабачної" кампанії, акція проти недемократичного Закону «Про збори громадян» і кампанія «Стоп цензурі». Це і тисячі інших: байкери, і кондомініуми, сільський самозахист і ситуативна спілка мешканців одного під'їзду для встановлення кодового замка.

Проблема в тому, що учасники цього соціального мережива не пов'язані вищою загальною ідеєю, не свідомі того, який небезпечним для авторитарної влади потенціалом творення вони володіють. Бо своєю самореалізацією вони невпинно витісняють владу з цілих сегментів суспільного життя - авторитарна влада живиться ідеєю незамінимості не лише в політиці, а й у готуванні борщу чи зачатті дітей.

Проблема в тому, що нема взаємної довіри між цими активістами, немає досвіду взаємодопомоги, зате є негативний досвід використання громадських активностей в політичних цілях. Як долати цей негативний досвід? Рецепт простий - творити горизонтальні мережі за принципом полілідерства. Творити саме мережі, а не альтернативну владній піраміду. Творити громадянське суспільство, а не його бутафорний сурогат. Іншими словами, треба творити живильний розчин спонтанної соціальної активності, множити самоорганізацію. Зрештою, це ж нам властиво - бо така природа українського народу, природа цивілізованої людини загалом.

Зрозуміло, що рано чи пізно цей рух мусить отримати і політичний вектор, і своїх лідерів. Але це будуть інші лідери, бо нова еліта прийде саме знизу, спонтанно вибрана конкуренцією соціальної дії і успішністю такої дії. Горизонтальні мережі, як трава крізь асфальт, зсередини зруйнують вертикальну піраміду авторитарної влади. Ці мережі, що охоплять країну від Ужгорода до Луганська, надійно зшиють її проти всякого розколу. Такий процес спільної громадянської діяльності витворить з населення модерну націю, витворить з електорату народ.

Самоорганізація стане основою нового процесу: боротьби за встановлення народом як єдиним джерелом влади обов'язкових для всіх правил співіснування в державі. 

Кульмінаційним етапом цього процесу стане скликання установчих зборів - Конституційної Асамблеї, яка напише нову Конституцію України, де знайдуть закріплення нові відносини, що складуться у суспільстві. 

І треба зазначити, що своїми діями - спробами відмінити політреформу, неконституційним узаконенням коаліції "тушок" тощо - нинішня влада, максимально делегітимізуючи себе як правову систему, робить все, щоб цей кульмінаційний момент наблизити.

Вибори до Конституційної Асамблеї будуть позапартійними, партіям буде заборонено брати участь у виборчому процесі, політикам та чиновникам - заборонено обиратися до неї, а її делегатам - заборонено протягом десяти років брати участь у будь-яких гілках влади. До такої Асамблеї народ до неї обере найдостойніших - справжню і жертовну еліту, яка напише правила для всіх і змусить владу їх дотримуватися.

Саме у цьому: самоорганізації, встановленні правил і, відповідно, встановленні влади народу полягає нині українська справа.

23 серпня 2010 р.
Тарас Стецьків, народний депутат України

//k-maler.livejournal.com/

Немає коментарів: