середа, 20 лютого 2013 р.

Олег Романчук. Перезаснування України: ретросистемні загрози державності


Народні депутати з Верховної Ради, українські політики й політологи, журналісти раз у раз наголошують на потребі "перезавантаження держави". Тим часом спеціалісти з комп’ютерних технологій добре знають справжню суть терміна "перезавантаження" – reboot – перезапуск.

Йдеться про рестарт, перезапуск комп’ютера через перезавантаження операційної системи. При цьому сама операційна система жодних змін не зазнає. Висновок: лише перезавантаження неефективної соціально-економічної та політичної системи в жодному разі не поліпшить її якості.

Ті, хто в політичній риториці вдається до сентенцій на кшталт "перезавантаження держави", мають чітко усвідомити, що реальність потребує не "перезавантаження" Української держави, а її ПЕРЕЗАСНУВАННЯ – кардинальної заміни "операційної системи".

Бракує "елементарного" – ВІДПОВІДАЛЬНОГО УКРАЇНСЬКОГО ПРОВОДУ, бракує ВІДПОВІДАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ВЛАДИ.

Більшість наших проблем є наслідком існуючої системи влади, яка створила умови, коли високі пости в державі займають не професіонали, а пристосуванці. Основні критерії виживання в такій системі: лицемірство, аморальність, підлість, зрадливість, боягузтво, покірність.

Має рацію відомий публіцист Леонід Капелюшний: "Ми традиційно, від часів Хмельницького, не маємо стратегії розбудови незалежної України й ідеологічного забезпечення незалежності. Із тьми-тьмущої стратегій нам потрібна одна – але переможна.

Нам бракує стратегії-основи. Як на мене, то це мала б бути стратегія ідентичності, навернення українців до своїх джерел і цінностей".

Отже, йдеться про перезаснування.

Українцям чимскоріш треба запропонувати цікавий, реалістичний, амбітний Проект держави, який би згуртував націю, виробив би для неї спільне бачення майбутнього.

Тільки хто запропонує українську дієву модерну альтернативу? Адже для цього насамперед потрібен Провідник-патріот, патріотична Влада, котрий/котра власним прикладом переконає/заохотить громадян до якнайскорішого втілення Проекту в життя.

Натомість по-державницьки налаштованої української еліти, яка б мала ще й економічну вагу та авторитет, катастрофічно бракує. Як може організувати ефективний спротив "пєрвопрєстольной" український провід, коли, приміром, один із його представників, йдеться про Леоніда Кучму, щиро був переконаний, що "історично Україна є частиною євразійського економічного та культурного простору", що "на сьогодні саме на цій території колишнього Радянського Союзу зосереджені життєво важливі національні інтереси України".

Метким адептам Системи вдалося вкрасти в України шанс стати успішною державою.

"Хлопці з Дніпропетровська та Донецька зрозуміли, що їм нічого не варто обміняти свої антикварні серпи та молоти на новенькі тризуби.

Як тільки російські брати прийняли ділового двоголового імперського орла, можна було більше не боятися, що за носіння тризуба потрапиш до в’язниці. Ідея корпорації була порятунком для них, і вони народилися наново.

Створюєш незалежне ТОВ "Україна" і доїш з нього все, що в ньому є цінного…

З їхнього погляду, Україна – не національна держава, а великий шматок нерухомості, що належить їм. Частини її вони можуть здавати у винайм, частини – перетворювати на фіктивні кримінальні "автономні республіки", і ніхто – ані американці, ані росіяни, ані будь-хто не може диктувати їм свою волю.

…ТОВ "Україна" – це аномалія. Хаотична суміш національної свідомості та нігілізму. Країна, в якій вибірково застосовуються закони, де її національний зміст вивітрився під впливом корпоративної культури полювання за вигодою" – писав Роман Купчинський.

Що ж робити? Найперш треба визначитись з пріоритетами, цінностями й принципами. Чого не було зроблено за останні два десятиліття. Чи прийнятні для Української держави у XXI столітті совєтські/імперські/російські цінності?

Історія засвідчує: ні російські, ні совєтські цінності – світоглядні, науково-технічні, ментальні, цивілізаційні – ніколи не були конкурентоспроможними на світовому ринку життя, окремі прориви, досягнення у тих чи інших галузях знань на загальну оцінку не впливали. У всепланетарному масштабі російська імперія, СССР перебували на задвірках цивілізації.

Нинішня РФ, правонаступниця совєтської імперії, як би ентузіастично не надували щоки її адепти, також продовжує пасти задніх у світовому вимірі – за рівнем життя, освіти, науки й техніки, культури, охорони здоров’я тощо.

Тож українцям немає жодного сенсу вдаватися до спільних з росіянами сумнівних політичних експериментів: заходити в небезпечний для Української державності Митний союз чи Євразійський простір, ставати частиною "русского міра".

Тим паче, що українські традиційні національні цінності помітно відрізняються від російських. Щоправда, їх значною мірою деформувало довготривале перебування в російсько-совєтській імперії.

Ментально українцям значно ближчі цінності польські й словацькі, чеські й хорватські. Бо українці ІНШІ, ніж "россіянє".

Навіть лихої для українців пам’яті Пьотр Столипін у циркулярі – "письме губернаторам" від 20 січня 1910 року українців прирівнював до "інородців" [див. коментар]. Тому політика русифікації українців, зміни їхньої ментальності упродовж століть не втрачала актуальності для Москви.

Ми все ще є підросійською колонією в царині ідеології та культури. Тим часом культура – це стратегічний ресурс нації, одна з форм її існування, її фундамент, її майбутнє. А сьогодні українська культура по суті перебуває в інформаційному гетто. Тобто титульну націю позбавляють майбутнього.

Всесвітньо відомий філолог Олександр Потебня наголошував, що мова та ментальність народу однозначно пов’язані між собою. Недаремно в післявоєнній Японії програму з вивчення рідної мови збільшили вдвічі.

Тим часом традиційну українську ідентичність наша північно-східна сусідка спільно зі своєю креатурою в Києві наполегливо й вперто намагається розмити та спотворити, заохочуючи до запровадження в Україні офіційної двомовності, торпедуючи найменші ініціативи, спрямовані на захист української мови.

"Білінгвінізм – це чистої води форма асиміляції, шлях до монолінгвінізму, тобто, у випадку України, русифікації. Насаджується те, що називаємо мовною шизофренією, тобто хаотичне, штучно нав’язане всім українцям вживання своєї та сусідської мови у межах однієї хвилини ефірного часу…

Мовна шизофренія призводить до того, що питомий носій української не може залишитися хоч на п’ять хвилин зі своєю рідною мамою. Відбувається її знекровлення – коли носії втрачають здатність думати лише нею, так як це має місце з кожною іншою вільною мовною спільнотою" – упевнений філолог Юрій Шевчук.

Саме з метою зміни/деформації української ментальності проти неї ведеться брутальна психологічна війна. 2012 року вперше за двадцятилітній період незалежності України в державі зафіксовано зменшення кількості учнів, які навчаються українською мовою.

Натомість підростаючому поколінню нав’язується залежалий колоніальний товар – проведення Всеукраїнського учнівського конкурсу з російської мови "Лукомор’є", який аж ніяк не сприяє формуванню українського патріотизму.

І це коли в усьому світі мовою міжнародного спілкування є англійська, коли знання англійської мови – ознака освіченості.

Вже зараз помітно, на прикладі мовних конструкцій теле -і радіоведучих, сурдоперекладів, інформаційних рухомих рядків, як у систему української мови – в її граматику, фонетику, синтаксис й лексику – вторглися й спотворили її чужинецькі слова, насамперед російські, та мовні конструкції – кримінальний жаргон героїв російських телесеріалів брутально увірвався в молодіжну лексику.

Але ж мова – це одна з найяскравіших ознак самоідентифікації. Тобто маємо конкретне підтвердження того, що Росія конче прагне асимілювати людський та інтелектуальний потенціал України з метою інкорпорування його в "русскій мір". Нам хочуть нав’язати облудний стереотип спільності долі, спільних уподобань.

Андрій Куликов, відомий тележурналіст, констатує, що маємо "закупівлю великої кількості низькопробної продукції, насамперед російської, хоча і американської також.

Російська продукція – небезпечніша. Вона показує майже таких людей, як ми, тому і впливає на глядача більше, ніж, скажімо, американська з таким же сюжетом. Українська аудиторія швидше асоціюватиме себе з росіянами, аніж з американцями чи навіть поляками".

Українську молодь (насамперед молодь!) хочуть переконати, що Росія для них психологічно ближча, ніж, приміром, Польща чи Словаччина. Такий міф відчутно підриває здатність до опору – і психологічного, і мілітарного.

Наприкінці грудня 2012 року керівництво Національної телекомпанії закупило права на показ майже півсотні совєтських кінофільмів на суму 734 тисячі гривень. Зрозуміло, що призначені вони не лише "совкам" і малоросам, які продовжують ностальгувати за СССР, але й для української молоді. Насамперед.

За умов відсутності національної інформаційної політики в окупованому чужою державою українському інформаційному просторі вирішальне слово може сказати тільки народ.

Все залежить від сукупного інтелекту нації, від IQ індивіда, його бажання та вміння ДУМАТИ й АНАЛІЗУВАТИ, не дозволяти собою маніпулювати.

Світ не чекатиме, поки українці оговтаються. Бо якщо пацієнт не хоче лікуватися, то жоден лікар йому не допоможе.

Іншими словами, чимало українців мають пережити катарсис самоідентифікації. Успішну, самодостатню Українську державу здатні збудувати лише ті громадяни, які зможуть себе ідентифікувати з українством.

Треба діяти так, щоб УКРАЇНСЬКА ІДЕЯ опанувала масами.

Нинішнім опозиціонерам у Верховній Раді можна лише порадити якомога ретельніше вивчати матчасть, енергійніше й ефективніше відвойовувати інформаційний простір, наполегливо консолідуватися самим і консолідувати націю.

Tertium non datur – третього не дано.

Нинішню Українську державу треба перезасновувати. Перезасновувати реальними діями, не теревенячи на кухнях, сидячи за столом, чи блукаючи електронними хащами інтернету, відважно критикуючи на сайтах зловорожу Систему.

Кожен українець має починати з індивідуальної делімітації культурного кордону з Росією, створюючи в суспільній свідомості узгоджену систему цінностей, відтак формуючи новітню українську ідентичність. Прийнятну для українського Сходу й Заходу, для української Півночі й українського Півдня.

Треба навчитись створювати індивідуальну ефективну систему самозахисту від московської інформаційної агресії. Громадянський націоналізм має сказати своє слово.

"Нація перемагає у своїй країні тільки тоді, коли її очолює еліта, наснажена філософією націоналізму" – казав італійський революціонер Джузеппе Мацціні.

20 лютого 2013 року
Олег Романчук, шеф-редактор журналу "Універсум", для УП
//www.pravda.com.ua/columns/2013/02/20/6983904/

Степан Гавриш. Сверху или снизу? 
Василь Куйбіда. Україну потрібно перезаснувати 
Сергій Дацюк. Перезаснування країни
Дмитро Сінченко. Тюнінгована УРСР? 
Тарас Стецьків. На злобу дня нинішнього і завтрашнього
Андрій Левус. Країна вільних людей VS проект «Україна - 91»
Андрій Квятковський. Перезавантаження. Конституанта 
Віктор Андрусів. Нова республіка - неминуча

//www.malecha.org.ua/forum/index.php?showtopic=35789

1 коментар:

imho сказав...

20 января 1910 г. | Петр Столыпин
Письмо губернаторам

Гг. губернаторам

Циркулярно

С изданием Высочайше утвержденных 4 марта 1906 г. Временных правил об обществах и союзах среди инородческих элементов, населяющих Россию, стало наблюдаться особое движение к культурно-просветительному развитию узкого национально-политического самосознания и образование для этой цели целого ряда обществ, под самыми разнообразными наименованиями, имеющих целью объединение инородческих элементов на почве их исключительно национальных интересов.

Преследуя вышеуказанные цели, такие общества, несомненно, ведут к усугублению начал национальной обособленности и розни и потому должны быть признаны угрожающими общественным спокойствию и безопасности, как то и разъяснил Правительствующий Сенат в целом ряде решений (указы от 18 июня 1908 г. № 9120 по делу украинского общества Просвiта, от 4-го сентября 1909 г. за № 8397 по делу польского общества Освята и др.).

Ввиду сего я признаю учреждение подобных обществ, на основании п. 1 ст. 6 закона 4 марта 1906 г., недопустимым и считаю долгом указать Вашему Превосходительству, что при обсуждении ходатайств о регистрации каких бы то ни было инородческих обществ, в том числе украинских и еврейских, независимо от преследуемых ими целей, местному по делам об обществах присутствию надлежит в каждом отдельном случае подробно останавливаться на вопросе о том, не преследует ли такое общество вышеуказанных задач и в утвердительном случае неукоснительно отказывать в регистрации их уставов, на точном основании приведенных указаний Правительствующего Сената.

Вместе с сим, Вам надлежит в настоящее время тщательно ознакомиться с деятельностью уже существующих инородческих обществ и в подлежащих случаях возбудить установленным порядком вопрос об их закрытии.

Министр внутренних дел,
статс-секретарь Столыпин
Скрепил: Директор Арбузов

20 января 1910 г.
№ 2

РГИА. Ф.1284. Оп.187.1909. Д.260. Л.22–22об.
На бланке «Министерство внутренних дел.
Департамент общих дел».
Машинопись. Подлинник с подписью.
http://www.hrono.ru/libris/stolypin/19100120stlp.html