понеділок, 31 серпня 2009 р.

Валерій Семиволос. Моральний лідер для України


Саме революційна вулиця стала чи не головним джерелом формування нової політичної еліти, появи моральних лідерів... Вацлав Гавел

Завершення теми розпочатої автором в статті Епітафія національному лідерству українського політбомонду.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/08/14/4141949/

Потрапляючи в коло дискусій в пошуках відповіді на запитання: "Який лідер нам потрібен?", імена яких тільки-но історичних персонажів не лунають: від Хмельницького, Мазепи чи Вашингтона і до Махна, Франко, де Голля та Піночета.

Але всі ці і багато які інші, кожен по своєму, видатні історичні персонажі були затребувані як національні лідери в абсолютно інших, ніж сьогодні перебуває Україна, історичних, економічних, культурних, гео- та суспільно-політичних, одним словом цивілізаційних системах координат.

А, як відомо, кожна країна в певну епоху на тому чи іншому етапі свого розвитку потребує відповідного типу лідера.

Тому, давайте спочатку визначимося, що ж то за

Система координат

в якій сьогодні перебуває Україна?

Так от наша держава та її суспільство на сьогоднішній день перебувають в процесі недовершеної національно-визвольної демократичної революції.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/03/27/3836297/

Причому незавершений характер національно-визвольної складової цього процесу, в першу чергу, обумовлений заледве започаткованими демократичними системно-змінними перетвореннями.

Адже демократизація с самого початку 90-тих набула в Україні характеру реформування посткомуністичної системи влади, котре власне і продовжується до цього дня.

Тобто, якщо вдатися до аналогій, то наші нинішні внутрішні соціально-політичні та економічні розклади, до того ж загострені ще й так званою світовою кризою, надзвичайно нагадують процеси, котрі відбувались в більшості країн Східної Європи та Балтії напередодні оксамитових революцій.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/07/7/4074394/

За одним виключенням – незалежність та державність нам виборювати вже не потрібно.

А ще згідно ендогенної концепції (О’Доннелл і Шміттер, 1988) теорії демократичного транзиту, процеси реформ соціалізму в східноєвропейських країнах від початку 80-тих і до самих оксамитових революцій або ж подібні процеси реформування совка в Україні, відповідають першій фазі цього транзиту – лібералізації та реформації старої системи влади.

А завершується ця фаза в теорії домовленостями поміж старою владною політелітою та новою опозицією, в результаті котрих, остання повністю чи частково перезавантажує першу у всіх інститутах влади.

На практиці ж це набуло більш поширеної назви – оксамитова революція, а методологічно, саме перезавантаження відбувалось, як виборчим шляхом, так і через люстрацію із подальшою інституалізацією в другій транзитній фазі демократичних здобутків революції в законодавчому полі.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/06/29/4056635/

В Україні ж перша фаза демократичного транзиту так і не була доведена до свого логічного завершення, а набула інерційно-циклічного характеру реформації совка.

Чому циклічного?

Бо ми мали щастя пережити горбачовську, кравчуковську, кучмовську реформації, а зараз переживаємо рехвормацію усього раніше нарехвормованного. І ці процеси свідчать лише про одне – повну неспроможність та деградацію нашої постсовкової панівної верстви, що було також характерним і для комуністичних режимів у країнах Східної Європи та Балтії напередодні оксамитових пертурбацій.

І я не даремно акцентую увагу на концепції О’Доннелла і Шміттера, бо згідно їх теорії (підтвердженій на практиці у згаданих країнах), як тільки-но процеси першої фази реформації старої системи влади починають поширюватися із економічної в суспільно-політичну сферу, то лібералізація та демократизація набувають невідворотного характеру.

Вони також передбачили, що в разі коли таких домовленостей не відбувається, процеси реформ можуть набути інерційного характеру. Як, наприклад, свого часу в Болгарії, Румунії чи Словаччині, або ж нині в Україні чи Білорусі.

Інша справа, що ці американські суспільствознавці, описуючи завершення першої транзитної фази, здебільше говорять про домовленості поміж готовим до перемін суспільством, в особі опозиції, та старою владною політелітою про правила передачі влади та подальшого їх співіснування, а от про системні зміни, як революцію, майже ні слова.

Ну, теорія вона на те й теорія, щоб її творчо розвивати. Як це зробили в революційний спосіб східноєвропейці та прибалти через декілька років після появи самої ендогенної концепції.

Окрім того, сучасна Україна, розділена здебільше ментальним фронтом протистояння совка і антисовка, одночасно є ще й полем з’ясування геополітичних стосунків Заходу та Росії. І протистояння те є нічим іншим, як продовженням сумновідомої холодної війни.
http://www.pravda.com.ua/articles/2009/08/19/4147211/

Можна було б ще згадати і про Тофлерівську "третю хвилю" цивілізаційних революцій, котра чим далі тим потужніше накриває постіндустріальний світ, а з ним заодно і Україну.

Але ця згадка може бути корисною лише в тому сенсі, що потенційний лідер нації мусить усвідомлювати – "третю хвилю" цивілізаційних пертурбацій найкраще переживуть лише ті країни, суспільства котрих виявляться найбільш підготовленими до технологічних, інформаційних, інноваційних та пов’язаних із ними економічних, гео- і суспільно-політичних, культурницьких та інших перемін.

Його ж завдання (чи якщо бажаєте – місія) трохи інша – стати дієвим виразником прагнення української нації щодо зламу постсовкової системи влади в Україні , закладення системних підвалин переходу від совка до демократії і конституційній та іншій законодавчій інституалізації революційних здобутків аби процеси демократизації та консолідації демократії (друга та третя фази демократичного транзиту згідно концепції О’Доннелла і Шміттера) набули невідворотного характеру.

Отже для України національні лідери "третьої хвилі" (або ж лідер, котрий "приймає виклики світу і відповідає на них по-новому") ще не на часі, тим паче що й в світі із відомих такий, з певними застереженнями, лише один – Барак Обама.

Тобто лідер мусить відповідати рівню та характеру проблем, нагальне розв’язання котрих викликано передреволюційною ситуацією та можливе лише в системно-змінний спосіб. Означення ж такому провіднику нації, з легкої руки Вацлава Гавела, теж мається

Моральний лідер

Про цю типологію сучасного провідника нації мається маса суспільно-політологічної, психологічної та публіцистичної аналітики. А от адаптованих до українських реалій та суспільних вимог, таких досліджень не так вже й густо.

Бо, окрім вже згаданих цивілізаційних координат, котрим повинен відповідати національний лідер, мусимо ще й враховувати ментальні, соціальні, ідеологічні, біографічні, психофізичні (харизматичні), морально-вольові (індивідуальні), мотиваційні, інтелектуальні, емоційні тощо чинники.

Але, аби не вдаватися в глибини глибин аналізу типології морального лідера українського зразку, раджу переглянути хоча би дослідження з цього приводу вже згадуваних Гуцала і Недбаєвського, та взяти їх лише до уваги.

Бо якщо суворо дотримуватися подібної методології не в суто наукових дослідженнях, а в публіцистичних розвідках, то виникає великий ризик того, що на суд загалу буде представлений не лідер, а якийсь чи то андроїд, чи то щось янголоподібне. Як це трапилось з Олегом Соскіним в його спробах намалювати портрет такого-от морального Президента.

Мало того, що Соскін відразу ж вводить досить жорстке вікове обмеження 45-65 років у вимогах до майбутнього провідника нації, але й наводить цілу купу критеріїв до якісних особливостей такого лідера, котрі уособлюють швидше не моральний, а моралізаторський чи святенницький тип характеру.

Трохи поясню.

Зрозуміло, що вік 45-65 є не лише найбільш продуктивним в сенсі реалізації будь-якої людини як особистості, але й цій віковій категорії притаманні такі якості державного мужа, як мудрість, досвід, виваженість чи розсудливість.

Але, з іншого боку, така жорстка вікова градація, автоматично виключить із конкурентної боротьби за моральне лідерство більш молодий контингент, представникам котрого притаманні схильність до продукування та реалізації модернових, проривних, в решті-решт "третьохвильних" ідей виходу країни із нинішньої кризової ситуації та розбудови нової України.

Окрім того, не слід забувати, що є маса достойників, котрим у віці далеко за 60 притаманний здоровий душевний стан 30-40 річного.

Тому я б в цьому сенсі обмежився лише нижньою 25-30 річною градаційною планкою і обов’язковими довідками з "дурки" та лікарськими висновками про дієздатність та фізичне здоров’я.

І звичайно ж ця вимога може бути висунута до морального лідера лише у випадку, якщо він буде претендувати на конкретну державну посаду. Бо з довідками з "дурки" до мас не апелюють, а лікарськими висновками про особисте самопочуття лідер народ не гуртує.

А якщо ми до того ж почнемо заганяти морального лідера в жорсткі пуританські рамки, вимагати від нього бути патологічно правдивим та ідеологічно стійким, оцінювати його за віросповіданням чи фізичними вадами, то тоді у нас ніколи не з’явиться ні свій Черчилль (ідеологічно нестійкий сибарит, що жлуктив коньяк галонами), ні свій Кеннеді (той ще ходок), ні Клінтон (найпопулярніший післявоєнний президент, що мав дві каденції, котрий мало того, що в гречку скакав, так ще й по-молодості хіпував з травкою).

Ані напівпаралізований Рузвельт, ні де Голль, котрий свідомо пішов на обман своїх найпалкіших прихильників із напіввійськової організації ОСС та й усієї нації, проголосивши тезу "Алжир завжди був, є і буде французьким", в інтересах тієї ж таки нації дав алжирцям "вольную", ні наші новітні Хмельницькі чи Мазепи, прототипи котрих і хильнути були не дурні, і до жіноцтва ласі.

Ну, а вже б на Обамі такого штибу критологи (від слова критерій) живого б місця не залишили, бо мало того, що той полюбляв свого часу травку з коксом коктейлити, так ще й до сумнівної церкви, котра пропагує зверхність чорних над білими та антисемітизм, ходить.

А більшість вищеназваних (окрім Обами – бо мусить ще себе проявити) і багатьох інших не названих (в тому числі і лідерів оксамитових революцій) об’єднує інше:

  • харизматичність та здатність на непересічний вчинок задля інтересів держави і нації, навіть коштом власного іміджу та репутації;
  • готовність до саможертовності;
  • глибока патріотичність та державництво;
  • мінімальний розрахунок на зовнішню допомогу і максимальна ставка на власний народ, навіть у випадку загроз екзогенного характеру;
  • принципова непоступливість у відстоюванні національних інтересів;
  • здатність максимально використовувати власні позитивні риси характеру з одночасним вольовим придушенням негативних рис;
  • здатність піти на свідомий обман, як своїх союзників, так і всієї нації, в інтересах цієї ж самої нації;
  • здатність публічно визнавати свої помилки і вибачатися за це;
  • розуміння власного народу і співпереживання йому.

Тобто Україні потрібен моральний лідер героїчного штибу. Бо, повторюся, нація-лялечка ще тільки намагається перетворитися на метелика і в даний момент вона має непрезентабельний вигляд, а тому потребує лідера, який на три голови вищий за неї та перебуває на тисячу кроків попереду.

А всі інші: ментальні, ідеологічні, біографічні, первинно-мотиваційні, інтелектуальні, емоційні тощо чинники мусять бути лише супутніми та допоміжними у діяльності такого лідера, головною та консолідуючою націю метою котрого мусить стати революційний злам зашкарублої совкової системи влади та започаткування ліберально-демократичних системних перетворень специфічного вітчизняного, національного характеру.

Тобто в українських реаліях лідер нації мусить бути не просто патріотом, а принциповим державним керівником в питаннях національної безпеки, суверенітету та територіальної цілісності, забезпечення національних інтересів України на міжнародній арені.

Але у внутрішній політиці він не мусить бути забумбуленим національно-свідомим шароварником, а прагматичним громадянським патріотом, котрий і сам мусить усвідомлювати і донести це усвідомлення до свого народу, що наші часто-густо надумані та інспіровані ззовні міжнаціональні та ментальні чвари в умовах більш-менш розвиненого громадянського суспільства можуть бути розрулені за мінімального втручання держави саме на рівні громадянського суспільства самими громадянами.

Це мусить бути особистість, котра за сучасних умов спроможеться не лише повстати проти сутньої панівної верстви, але й усвідомлювати, що започаткування революційних перетворень, далеко не завжди буде викликати приязну реакцію з боку значно люмпенізованого українського пересічного загалу.

А тому він мусить знати, що керівником держави, за таких умов, він більше однієї каденції навряд чи буде. І якщо він це усвідомить, і покладе всю свою енергію на впровадження в життя системних перетворень, а не на чіпляння за владу, то він назавжди увійде в історію, не як черговий президент чи прем’єр, а як моральний лідер нації.

Де таке гарне візьметься? Та лише в ході організованого революційного процесу, як це трапилось у Східній Європі, коли поява моральних лідерів стала масовим явищем.

От як це приблизно мусить виглядати, згідно Вацлава Гавела:

...саме революційна вулиця стала чи не головним джерелом формування нової політичної еліти, появи моральних лідерів...

Саме ці моральні провідники "із числа звичайних службовців, представників творчої чи технічної інтелігенції, робітників чи селян, консолідуючим принципом яких було заперечення попереднього режиму і попередніх лідерів країни, стали з’єднувальною ланкою між державою і громадянським суспільством", що дало цим країнам можливість повернутися до цивілізованого світу.

Саме ці моральні лідери-прагматики "спромоглися трансформувати руйнівні антикомуністичні, антисовєцькі, антивладні та антиросійські настрої населення в конструктивне та прагматичне русло розбудови громадянського суспільства".

І лідерів таких шукати не треба, вони самі знайдуться і викристалізуються, як тільки-но завершальна фаза національно-визвольного ліберально-демократичного революційного процесу набуде активної і організаційної форми.

І той, хто спроможеться очолити цей процес, – і стане МОРАЛЬНИМ НАЦІОНАЛЬНИМ ЛІДЕРОМ.

31 серпня 2009 р.
Валерій Семиволос, Харківська область, село Губарівка
//www.pravda.com.ua/articles/2009/08/31/4162314/

Ще раз про зброю… 
Заперечення громадянського суспільства, або здраствуй зброя

vforvendetta.warnerbros.com

Немає коментарів: