субота, 25 червня 2011 р.

Валерій Семиволос. Ще раз про зброю…


Прийнятий в першому читанні закон "Про обіг зброї невійськового призначення" передбачає більш-менш вільне володіння газовими пістолетами чи револьверами, холодною зброєю, "газовиками" та вогнепальною – мисливською гладкоствольною, спортивною та "травматиками".
В перспективі ж не виключено, що закон дозволить володіння нарізними короткостволами.
І хоча я в останнє серйозну зброю тримав в руках років так із 20-ть тому, стріляв із неї не по мішені, а по конкретній цілі років 25-ть тому і в перспективі нічого серйознішого від доброго мисливського ножа придбати не планую, тим не менш вважаю, що якщо не зараз, то в недалекому майбутньому цей закон доведеться радикалізувати – до права володіння будь-якою легкою стрілецькою вогнепалкою.
Я не буду сьогодні розлого дискутувати про всі pro & contra права на володіння зброєю. Хоча деякі свіжі цифри навіть мене здивували.
Наприклад, в Грузії після прийняття відповідного закону рівень злочинності взагалі впав на 60%, а кількість вбивств на кожні 100 000 населення впала майже вдвічі і дорівнює 7,29. Цей покажчик, хоч і трохи вищий ніж в Україні (6,35), але треба зважити на те, що Грузія має най і напівзгаслі, але все ж таки тліючі гарячі точки.
Але особливо вразили мене "дикі" молдавани, котрі виявляється легалізували зброю більш 10 років тому: у них цей показник найменший серед усіх країн колишнього СССР – 4,80.
А от в Росії, котра має другий в світі арсенал стрілецької зброї і де діє заборона на вільне володіння не лише нею, але й "травматиками" цей показник один із найвищих у світі – 29,7. Вищий лише у деяких країнах Африки та в Колумбії.
Для порівняння в Європі, де в більшості країн володіння зброєю легалізоване, цей показник коливається від 0,5 до 2.
Не буду я сьогодні також довго розповідати про те, що право на вільне володіння зброєю один із наріжних каменів демократії та неодмінна умова нормального формування і функціонування громадянського суспільства.
Я хочу підійти до цієї проблеми трохи з іншого, суто українського боку…
Почну здалеку, із наступної сентенції: держава може бути недемократичною і худо-бідно функціонувати без громадянського суспільства, а от демократії та громадянського суспільства без держави бути не може.
А будь-яка поважна держава існує багато в чому завдяки силовим інститутам. Однією із таких інституцій є армія. Це теоретично.
Практично українською армією можна знехтувати. Її не боїться ніхто. Ні кубанські козачки, котрі із лопатами навперейми наступали на Тузлу. Ні молдавські самогонники. Ні уламок чужоземного флоту, що більмом стирчить в одній із бухт одного українського міста.
Скажіть уголос (після двократної Новобогданівки, однократної Лозової і двох влучних ракет – в житловий будинок та пасажирський літак), що наша армія – гарант безпеки держави, і вас засміють навіть діти.
Звичайно ж, на параді вам продемонструють декілька старих танків та ракет. Але краще б на той парад не ходити. Бо спостерігати як антикваріат, що роками припадає пилом в ангарах, борознує київське небо вище людських сил. Треба молитися, аби під час зразково-показового польоту жоден із небесних тихоходів не гепнувся на Хрещатик.
Армія давно вже не забезпечує безпеку країни. Навпаки, із кожним роком усе сильніше тягне приглянути за військовими, аби вони там, в гарнізонах, чого доброго, одне одному не нашкодили.
Можливо, щось у напрямку "державотворення" роблять міліція чи СБУ?
Але достатньо лише поспостерігати на яких авто під’їздять до управлінь МВС та СБУ чи то держслужбовці, чи то їхні відвідувачі і прикинути на скільки десятків наших мінімалок вони одягнені – і віра в те, що "наша служба и опасна, и трудна", щезне відразу ж.
А ще в Україні маються ДАІ, КРУ, митниця, податкова, статистика, санепідслужба і багато чого іншого. Біда в тому, що в цьому випадку кількість аж ніяк не переходить у якість. Служб безліч, але більшість з них, теж приватизовані.
Мо’ за державу піклується парламент чи Кабмін – три ги-ги…
Хто ж тоді відповідає за країну, піклується про неї, зміцнює державність, за котру, вибачте, можливо й не ми, але багато хто боровся і віддав життя?
Виходить, ніхто за державу не відповідає. Лишенько, забули – у нас же мається президент. Він за означенням гарант і захисник…
Це добре, що він у нас є. Але зважте, це наш президент, котрий від одного вигляду "округлого тупого предмету" гепається як підкошений і непритомніє, а без охорони, вибачте, до туалету не завітає. І чи вистачить його одного такого на цілу країну?
Який з усього цього випливає висновок?
Теперішнє покоління демократію та громадянське суспільство можливо і не створить. Але розпочати їх розбудову нам цілком по силам, якщо ми забезпечимо одну з головних умов – існування самої країни. І збереження її для майбутніх поколінь – це ще одне головне завдання для усіх нас.
І задля того, аби ми були впевненими за долю дітей та онуків, ми зобов’язані захистити країну за будь-яку ціну. За будь-яку ціну!
А позаяк захищати цю країну, нажаль, практично нікому, а погрози на адресу України та її територіальної цілісності лунають і лунають, то вихід вбачається лише один: передбачити законом вільне володіння легкою стрілецькою зброєю.
Розуміється – довідки із "дурки" необхідні. Вікові обмеження – як верхні, так і нижні – потрібні. Вимоги до номенклатури виробів теж бажані. Про внутрішній порядок теж поміркувати потрібно. Але це вже деталі.
Головне – жоден скажений собака не сіпнеться до країни, де в кожного громадянина мається одна маленька штукенція, котра дозволяє, у випадку чого, захистити себе, своїх близьких, співгромадян, врешті-решт.
І різним там нині вже в’їзним Рогозіним чи Дугіним згодом, коли вони знову чогось патологічно антиукраїнського не набазікають ще раз нічого забороняти не доведеться: їх змушуватимуть, вони до нас нізащо не поїдуть. Переляк трафить. Жирік тим паче.
Та й наші різні там Коліснеченки-Левченки-Симоненки язик прикушеним триматимуть.
Бо він ж в них без кісток – потраплять віжки під хвоста, не втримаються і ляпнуть чергову дурницю. А хтось образившись, візьме та й пристрелить прямо на місці…
Із озброєним народом делікатніше треба, із ним не впорається ніхто, жодна армія, жоден флот.
А як вирує фантазія щодо внутрішнього упорядкування країни. Принаймні, джипів, що зі стрітрейсерською швидкістю гарцюють нашими містами, косячи наліво і направо мирних пішоходів значно поменшає, та й самих джипів поменшає – бо дратують же народ.
І жоден навіть дурнуватий дільничний чи інший правоохоронець не полізе до вашого двору через паркан без постанови суду. Та й самі судді ці постанови та інші рішення будуть приймати більш виважено.
Та й думка про надзвичайну несправедливість мене не полишає: бо ж у них є все – озброєні армія, міліція, спецслужби etc., та й самі вони мають дозволи на зброю і можуть нагороджувати одне одного пістолями, як дітлахи цукерками.
А що маємо ми – з десяток берданок на сотню дворів чи квартир. Несправедливо?!
Повторюсь, в тому, аби узаконити зброю, нічого нового немає. Є країни, в котрих такий дозвіл діє, і є країни, де діє табу.
Наприклад, сучасна Швейцарія із своїми безкінечними референдумами із найдріб’язкових питань сприймається як зразок громадянського суспільства. Але задовго до того, як Швейцарія стала зразком, їй довелося подолати тернистий шлях боротьби за свою незалежність.
Пам’ятайте – громадянського суспільства та демократії без держави не буває. І швейцарці – честь їм та хвала – знаходячись в оточенні сильних країн, все ж таки завоювали право на життя та самостійний розвиток.
При цьому зважте, їхній національний герой Вільгельм Тель по ненависним Габсбургам не із рогатки стріляв. І відбився.
А вже потім трапились відомі швейцарські громадянське суспільство та демократія із їхнім добробутом та автоматом про всяк випадок в оселі кожного громадянина призовного віку.
Та, втім, наостанок трохи про сумне, для декого радісне, а ще для декого – і просто смішне.
За інсайдерською інформацією, котра випадково потрапила до автора, згадуваний на самому початку проект закону "Про обіг зброї…" швидше за все не буде прийнятий взагалі, а якщо його і приймуть, то лише задля того, аби невдовзі скасувати.
Причини? Про них наступного разу…
Що, втім, не відміняє актуальності усього вищесказаного.

25 червня 2011 р.
Валерій Семиволос, вільний журналіст, Харківська область, село Губарівка, Товариство "Малого Кола", для УП //www.pravda.com.ua/columns/2011/06/25/6323690/

Заперечення громадянського суспільства, або здраствуй зброя 
Моральний лідер для України

Увага! Цей будинок знаходиться під захистом доброго хлопця та
крупнокаліберної снайперської гвинтівки

Немає коментарів: