понеділок, 1 листопада 2004 р.

Конституція національно-культурної автономії (самоврядування) українців на Далекому Сході 1919 [четвертий закон Ньютона]


Українці, котрі живуть на Далекому Сході /області Забайкальська, Маньчжурська, Амурська, Приморська, Сахалінська і Камчатська/ спираючись на право кожного народу на самовизначення, визнають що українське населення вищезгаданих країн, у числі понад один мільйон душ, є частиною окремої української самостійної нації. Племінний і культурний зв’язок мають з народом і краєм, з котрого вони вийшли - з Над-Дніпрянською Україною. Місцеві українці, громадяни Далекого Сходу, мають свої національні і культурні цінності і прикмети, котрі вони набули завдяки своєму походженню, природі і підсонню старого краю, в котрім вони народилися і жили, як і завдяки окремим історичним переживанням, котрі доводилося перенести народному організмові. Сим національним скарбом є свою мова, усна словесність, письменство, звичаї, пісні, одежа та взагалі окрема культура і відмінний від других народів національний дух-вдача. Для утримання і вільного розвитку сіх природніх скарбів національного обличчя і вдачі - мають завданням тутешні українці забезпечити собі волю на самостійне національно-культурне життя в новій батьківщині - ухвалено: прийнять у головних рисах, з тим щоби перед оголошенням цієї Конституції для широкого загалу, а також перед надсилкою її до відповідної влади, вступ розробить і докладніше обгрунтувати його історичними і фактичними даними.

§1. Приймається в скороченій редакції: Далекосхідні українці користуються національно-культурною автономією у межах Далекого Сходу.

§2. Суть, зміст, межі згаданої Конституції національно-культурної автономії наводять нищеподані тезіси, нормуючи відношення українського громадянства до його виборного народнього органу Крайової Ради /з Секретаріятом на чолі/ та до крайової влади.

§3. Конституція ся має бути передана на розгляд і прийняття V-м Українським Далекосхідним З’їздом, для скликання котрого Секретаріят Крайової Ради має ужити усіх заходів. Норми внутрішнього українського життя є обов’язковими для усього Далекосхідного українства від часу прийняття Конституції Крайовою Радою.

§4. Національно-культурною автономією користуються уся українці, котрі вписалися в національний список /реєстр/ при окружних радах, а також всі організації, товариства та громади, котрі, як такі, самовизначили себе /винесли постанови-приговори/, що вони українські, на рівних правах.

§5. Всі українські громадяни мають рівні права і однакові обов’язки у відношенні до виконання і переведенню у життя наведеної автономії і у обранні своїх органів самоврядування і тільки через ті органи мають зносини по усім згаданим питанням з крайовою владою і її місцевими установами.

§6. Національно-культурна автономія українців Далекого Сходу охоплює такі галузі народнього життя:

а/ Закладання і утримання на крайові чи державні кошти українських шкіл: початкових, середніх, вчительських семінарій, інститутів з українською викладовою мовою, професійних /фахових/ шкіл різних категорій для української молоді у кількості пропорційно кількості українського населення.

Крім того, повинно бути введено навчання української мови як «предмету» в усіх крайових середніх і вищих школах з руською викладовою мовою.

б/ Українці-громадяни Далекого Сходу відбувають свою військову службу тільки в українських військових частинах, де вся наука, урядова мова, письмоводство і команда - є українськими. Старшина військова повинна бути теж українцями. Як буде введений територіяльний принцип при поповнюванні військових частин, то повинна запровадитись українська мова як урядова і у тих частинах, де українців більшість. /Див. пост. IV-го з’їзду, постанови військового відділу/.

в/ Визнання української мови як крайової і припущення її до уживання в уряді, пошті, телеграфі, залізниці і суді, себто: право вільних зносин української людності на своїй рідній українській мові з названими установами і обов’язковим знанням української мови для задоволення потреб українського громадянства державними установами.

Місцеві обласні і крайові самоврядуючі виборні органи - земства повинні уживати українську мову у тих округах, де українців більшість як у внутрішнім діловодстві, так і в зовнішніх зносинах.

г/ Організоване українство, в особі Крайової і Окружних Рад, висилає своїх представників до крайової влади і обласних її органів для зв’язку і охорони національно-культурних інтересів українського населення.

д/ Українці Далекого Сходу у свойому внутрішньому житті мають право організовуватись вільно як на місцях, так і по округах і у осередкові Далекого Сходу, при допомозі з’їздів, конференцій, періодичних нарад, делегацій, петицій, преси і інше, у такій мірі і засобами, які самі визнають потрібними і відповідними.

§7. Найвищим автономним органом для українців Далекого Сходу є Крайова Рада. Українська Крайова Рада на Далекого Сході є найвищим виборним органом самоврядування української людності по усім справам національно-громадського життя, а саме - законодавчої, керівничої і роз’яснюючої вдачі.

§8. Крайова Рада об’єднує у собі усі Окружні Ради на Далекому Сході. Крайові Українські фахові спілки, економічні, культурно-просвітні Т-ва і інші громадські українські гуртування та керує їх життям.

§9. Спираючись на право кожного народу на самовизначення, Крайова Рада у своїй діяльності керується підвалинами повного народоправства.

§10. Кошти на задоволення національно-культурних потреб українців Далекого Сходу постачає Крайовій Раді місцева Влада з державних коштів по ухваленому Крайовою Радою обрахункові.

§11. Рада складається з представників, обраних населенням по виборчих округах, з додержанням підвалин народоправства і з забезпеченням представництва від всіх округ при пропорції: на 1000 виборців - один представник. Тимчасова Крайова Рада складається з представників від українського населення округ[ів] /областей, повітів/, а саме обраних на окружних з’їздах, у кількості від 1 до 3-х представників - у пропорції до зареєстрованого українського населення по національним спискам і беручих участь у з’їздах на основі перепису і статистичних даних при Окружних Радах Краю.

§12. Представники у Крайову Раду обираються на 3 роки, третина з їх першого року виходить по жеребу, по черзі. Члени Крайової Ради, вислані округами, оказують видані їм Окружними Радами уповноваження і посвідчення про обрання - відбитки постанов засідань Окружного з’їзда Секретаріятові Ради для перевірки, котрий, по затвердженню уповноваження, видає їм постійні посвідчення як членам Крайової Ради.

§13. Члени Крайової Ради є відповідальні за свою діяльність перед організаціями, які їх вислали і надали їм уповноваження з наказами, і котрі можуть їх перед кожною сесією Крайової Ради перебірати.

§14. Крайова Рада збирається на свої сесії 2-ва рази на рік. Коли є питання надзвичайної ваги, скликає Секретаріят членів Крайової Ради на засідання надзвичайної сесії.

§15. Нарадами сеі Крайової Ради керує обрана на це щоразу президія у складі, ухваленому сесією.

§16. Денний порядок нарад установлює сама Крайова Рада на підставі проекту Секретаріяту і внесень членів Крайової Ради. Вносить постанови по усім питанням і передає їх Секретаріятові для вказівок і виконання.

§17. Крайова Рада ухвалює обрахунок майбутніх прибутків і видатків Секретаріяту і вказує джерела прибутків і засоби одержання коштів у народний фонд українства Далекого Сходу.

§18. Постанови Крайової Ради, які приймаються на сесії, подаються усім Окружним Радам і Крайовій Владі як рівнож оголошуються у місцевих і крайових часописах для повідомлення українського громадянства.

§19. Крайова Рада стежить і керує діяльністю Окружних Рад і крайових українських організацій і дбає про поширення національної і політичної свідомості, піднесення освітнього і культурного рівня і матеріяльного добробуту серед працюючого населення і про охорону інтересів української людності на Далекому Сході, перед Крайовою і місцевою владою, через свій виконавчий орган - Секретаріят: веде докладний перепис /реєстрування/ як усього українського населення краю, так і усіх українських організацій і має з усіма інституціями ділові зносини.

§20. Уся діяльність Крайової Ради керується постановами українських Далекосхідних Крайових З’їздів. Крайова Рада дбає про полагодження своєї діяльності з державними актами уряду і постановами законодавчих народніх органів Сибіру і України.

§21. Виконавчим органом Крайової Ради є Секретаріят з 5-7 осіб і трьох до них кандидатів, які є одповідальні за свою діяльність перед Крайовою Радою, і, на випадок висловленого йому Крайовою Радою недовірря, уступає, а усі справи і ведення урядування передає новообраному урядові.

§22. Місце урядування Секретаріяту призначає Крайова Рада і у тім же місці відбуваються і сесії Крайової Ради.

§23. Секретаріят Крайової Ради працює постійно у місці, призначеним Крайовою Радою на підставі виробленого Радою регуляміну. Впроваджує біжучі справи, виконує постанови і накази Крайових З’їздів і Крайової Ради. Для розгляду і полагодження справ особливої вдачі організує /закладає/ Секретаріят Комісії й відділи з запроханнями досвідчених осіб, які є перед Секретаріятом одповідальні.

§24. Крайова Рада і її Секретаріат як урядовий орган української людності на Далекому Сході має утримуватись державними коштами, а тимчасово коштами українського громадянства через самооподаткування особисто організацій і українських громад.

§25. Найвищою владою установчою і санкційною вдачі у краю по усім справам і питанням українського життя є українські Далекосхідні з’їзди, котрі скликаються Секретаріятом по постановам Крайової Ради, чи по бажанню 3-х Окружних Рад Далекого Сходу у місці і часі, ухваленому Крайовою Радою.

[розроблено: 25 жовтня - 1 листопада 1918 р.
затверджено: 27-31 травня 1919 р.]

____________
Копія. Машинопис. ЦДАВО України: Ф.3696. -Оп.2. -Спр.381. -Арк 215-216 зв. 
//uk.wikisource.org/wiki/Конституція_національно-культурної_автономії_(самоврядування)_українців_на_Далекому_Сході


Впервые идея национально-культурной (или национально-персональной) автономии получила детальную разработку в конце ХIХ в. в трудах австрийских социал-демократов К.Реннера и О.Бауэра. В своей теории они усматривали оптимальный способ разрешения национальных противоречий и прежде всего обеспечения прав национальных меньшинств. Суть ее определяется объективными потребностями реальной действительности, поскольку национальное меньшинство, чтобы защитить себя, должно предстать перед государством в качестве субъекта национальных прав, обладать правом коллективного юридического лица, правомочного решать задачи, связанные с национально-культурным развитием данной этнической группы.

Идея национально-персональной автономии очень скоро приобрела широкую популярность не только в Австро-Венгрии, но и за ее пределами, прежде всего в многонациональной России. Она вошла в программы многих национальных и общероссийских партий. После Февральской революции идея национально-культурной автономии переходит в практическую плоскость. Одной из первых попыток воплощения ее в жизнь было провозглашение мусульманскими съездами в Казани в мае-июне 1917 г. культурно-национальной автономии мусульман внутренней России и Сибири.

В сентябре 1917 г. в Киеве состоялся конгресс народов России, провозгласивший право всех народов, ее населяющих, как на национально-территориальную, так и экстерриториальную (национально-культурную) автономию. Эта идея последовательно проводилась в жизнь правительством Украинской Народной Республики (УНР), провозглашенной в ноябре 1917 г. 9 января 1918 г. высшим органом государственной власти УНР - Украинской Центральной Радой был принят закон, предоставлявший право на экстерриториальную автономию трем крупнейшим национальным меньшинствам Украины - русским, полякам и евреям. Для других народов это право могло предоставляться при условии наличия заявления о принадлежности к данной национальности не менее 10 тыс граждан. Это был первый в мировой истории закон, реализовывавший на практике идею национально-культурной автономии.

Однако миллионы украинцев, компактно проживавших на территории бывшей Российской империи и оказавшихся за пределами своего национального государства - Украинской Народной Республики, также стремились к реализации права на национально-культурную автономию, видя в ней единственную гарантию сохранения национальной идентичности и развития национальной культуры. К таким органам, де-факто реализовавшим право украинского населения на экстерриториальную автономию, можно отнести Главную Украинскую Раду Сибири, образованную на общесибирском украинском съезде в июле 1917 г., Туркестанскую Украинскую Краевую Раду, Украинскую Дальневосточную Краевую Раду, первая сессия которой состоялась во Владивостоке в ноябре 1918 г.

Попытка претворения в жизнь национально-культурной автономии была предпринята сибирскими областниками, провозгласившими на своем первом съезде в октябре 1917 г. экстерриториальную автономию национальных меньшинств в рамках автономной Сибири. При созданном осенью 1917 г. Сибирском областном Совете был образован национальный совет, в который вошли представители основных этнических групп, проживавших в Сибири. В июле 1918 г. была опубликована Декларация Сибирской областной думы, предусматривавшая предоставление «экстерриториальным национальностям» права объединяться в автономные общины на правах юридического лица и «полную национально-персональную автономию» в некоторых областях национальной жизни.

Организованное украинское население Дальнего Востока, воля которого выражалась на проведенных в 1917-18 гг. четырех дальневосточных украинских съездах, опираясь на опыт УНР и реализуя право, предоставленное высшим органом государственной власти Сибири, в условиях политической анархии и безвластия, вызванных гражданской войной, постановило реализовать идею национально-культурной автономии явочным порядком. IV (Чрезвычайный) Украинский Дальневосточный съезд, проходивший во Владивостоке 25 октября - 1 ноября 1918 г., признав украинское население Дальнего Востока, постоянно проживающее здесь, местными гражданами украинской национальности, постановил добиваться для него права на национально-культурную автономию. На съезде был разработан проект Конституции украинства Дальнего Востока, в соответствии с которой были избраны высшие органы национального самоуправления украинского населения - Украинская Дальневосточная Краевая Рада и ее Секретариат, которым было предоставлено право представлять культурно-национальные интересы украинцев Дальнего Востока. Причем в решении съезда особо подчеркивалось, что украинцы должны поддерживать только ту местную власть, которая «опирается на народ, руководствуется принципами народоправства и признаёт право каждой нации на самоопределение», а национальные права украинцев признает свои особым актом. Кроме того, эта власть должна была включить в свой состав «как полноправных членов», представителей организованного украинского населения.

Текст Конституции национально-культурной автономии (самоуправления) украинцев на Дальнем Востоке был утвержден на состоявшейся 27-31 мая 1919 г. второй сессии Украинской Дальневосточной Краевой Рады. Несмотря на то, что окончательное принятие Конституции должно было произойти на очередном V-м Украинском Дальневосточном съезде, созыв которого дважды намечался в 1920 г. (но он так и не состоялся), заложенные в ней нормы внутренней украинской жизни должны были быть обязательными для всего дальневосточного украинства с момента ее утверждения Краевой Радой.

____________
Черномаз В.А. (зам.председателя Украинской национально-культурной автономии г.Владивостока). Реализация идеи Национально-культурной автономии. Исторический опыт самоуправления украинцев на Дальнем Востоке.
//kobza.com.ua/doslidzhennja/1017-realyzacyja-ydey-nacyonalno-kulturnoj-avtonomyy.html

____________
Проекты флага города Владивостока (варианты на январь 2012 г.).
//www.dv-reclama.ru/dv/news/goverment/detail.php?ELEMENT_ID=24262

____________
Флаг города Владивостока (утвержден 29 августа 2012 г.)
//ru.wikipedia.org/wiki/Флаг_Владивостока


Зелений Клин (інша назва - Зелена Україна) - землі українських поселенців у південній частині Далекого Сходу, у нижній частині ріки Амур і над Тихим океаном; площа близько 1 млн. кв. км.
Найбільші міста: Хабаровськ, Владивосток, Комсомольськ, Уссурійськ. Загальне господарське значення (включно з експортом) мають видобуток золота і кольорових металів, рибна, лісова промисловість, ловецтво, суднобудування і морський транспорт, з продуктів сільського господарства - соя.

Дослідник та уродженець Зеленого Клину Іван Світ (Світланов) виділяв в історії українського суспільного життя регіону чотири періоди: 1) від перших переселень до 1905 р.; 2) 1905-1917 р.; 3) 1917-1922 р.; 4) від 1922 р. Канадський дослідник Михайло Марунчак виділяє три періоди в розвитку українського культурного життя на Далекому Сході: царський, період свобідного вияву та русифікаційний.

Перші спроби опанування Зеленого Клину припадають на першу половину XVII століття, у середині XIX століття починається друга «спроба»; з ініціативи генерала П.Унтербергера з 1882 р. безкоштовний перевіз поселенців - майже винятково українських селян - морем з Одеси та відведення їм земель в Уссурійсько-Ханківській низовині…

На початку XX ст. частка українців в населенні Зеленого Клину складала 70% (росіян - не більше 5%). Питома вага українців у Приморській області Російської імперії до 1903 р. ніколи не була нижча за 75%.

За даними радянського перепису 1926 в Зеленому Клині мешкали 303 тисячі українців (із 315 тис. усіх українців Далекого Сходу), або 24,5% усього далекосхідного населення.

Згідно даних всеросійського перепису 2010 р., чисельність українців у регіоні, порівняно з підсумками попереднього перепису 2002 р., скоротилася в п'ять разів - з 256.378 до 49 953 осіб. Відповідно, приблизно вдвічі зменшилася і частка українців у населенні регіону - з 4,4% в 2002 р. до 2,8%.

[Таким чином у період між другою сесією Української Далекосхідної Краєвої Ради (27-31 травня 1919 р.) та переписом населення в РФ (14-25 жовтня 2010 р.) на Далекому Сході «понад один мільйон душ» обернулися в 49.953 українські душі.]

____________
Національний прапор українців Зеленого Клину
//uk.wikipedia.org/wiki/Зелений_Клин

Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України. Заява Державного Центру Української Народньої Республіки 1992 
Проект Конституції - Основних Державних Законів Української Народньої Республіки (Отона Ейхельмана) 1921 
Закон про Державну Народню Раду Української Народньої Республіки 1920 
Закон про тимчасове Верховне Управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 
Основний Державний Закон Української Народньої Республіки (проект урядової Комісії по виробленню Конституції Української Держави) 1920 
Тимчасовий закон про форму державного устрою та порядок законодавства в Українській Народній Республіці 1920 
Начерк проекту Державного законоладу для «Української Трудової Республіки» (за постановою «Табору Гайдамаків-повстанців в Холодному Яру на Чигиринщині») 1919 
Закон про форму української влади (ухвалений Конгресом Трудового Народу України) 1919 
Універсал Трудового Конгресу України 1919 
Велика Злука. День проголошення самостійності України 1919 
Ухвала Всенародніх зборів угорських українців 1919
Закон про землю в Українській Народній Республіці 1919 
Закон про вищий уряд Української Автокефальної Православної Соборної Церкви 1919 
Закон про державну мову в Українській Народній Республіці 1919 
Декларація Директорії Української Народньої Республіки (право народу на революцію) 1918 
Протокол засідання Ради Комісарів Революційного Комітету Директорії Української Народньої Республіки 1918 
Універсал Симона Петлюри. Заклик Головного Командування Революційних військ Директорії УНР на Чернигівщині і Полтавщині. Звернення дивізії «Сірожупанників» 1918 
Відозва Директорії Української Народньої Республіки 1918

Четвертий закон Ньютона:

Японські дівчата. 寺田バレエ・アートスクールの生徒さん
//blogs.yahoo.co.jp/japan_off/27779841.html

Немає коментарів: