неділя, 26 грудня 2004 р.

Декларація Директорії Української Народної Республіки [право народу на революцію] 1918




Протокол 
об’єднаного засідання Директорії, Міністрів, 
Керуючих Міністерствами та Комісарів Міністерств 
про прийняття Декларації Директорії та затвердження 
складу членів Ради Народніх Міністрів 
Української Народньої Республіки
24 грудня 1918 р.

Головував: голова Директорії В.К.Винниченко

Присутні: члени Директорії С.В.Петлюра, Ф.П.Швець і А.Г.Макаренко
Голова Ради Міністрів: В.М.Чеховський
Міністри: Мицюк, Осецький, Білинський, Шаповал
Керуючі Міністерствами: Коллард, Паливода, Гольдельман
Комісари Міністерств: С.П.Шелухін, Пилипчук, Холодний, Матюшенко, Тимофіїв, Лотоцький, Симонів, Мазуренко.
Т. в. о. Державного Секретаря: Сніжко
Секретарював: М.М.Павловський

Засідання почалося о 9 годині вечора.

І. Слухали: Оголошення головою зборів декларації Директорії Української Народньої Республіки.

I. Постановили: Прийняти Декларацію, згоджуючись з викладеною в ній програмою майбутньої політичної діяльності правительства.


II. Слухали: Оголошення головою зборів складу членів Ради Народніх Міністрів, а саме: голова Ради Міністрів і Міністр закордонних справ — Володимир Мусійович Чеховський, Міністр внутрішніх справ — Олександр Ко[р]нилович Мицюк, Міністр земельних справ — Микита Юхимович Шаповал, Міністр мистецтва — Дмитро Володимирович Антонович, Міністр морських справ — Михайло Іванович Білинський, Міністр народнього здоров’я — Борис Павлович Матюшенко, Міністр пошт і телеграфів — Іван Дем’янович Штефан, Міністр продовольчих справ — Борис Миколайович Мартос, Міністр торгу й промисловості — Сергій Степанович Остапенко, в. о. Міністра військових справ — Олександр Вікторович Осецький, в. о. Міністра народньої освіти — Петро Іванович Холодний, в. о. Міністра юстиції — Сергій Павлович Шелухін, в. о. Міністра фінансів — Василь Петрович Мазуренко, в. о. Міністра праці — Леонід Дмитрович Михайлів. Керуючий Міністерством шляхів — Пилип Каленикович Пилипчук, керуючий Управлінням культів при Міністерстві освіти — Іван Липа, Державний Контрольор — Дмитро Львович Симонів, т. в. о. Державного Секретаря — Ілля Михайлович Сніжко.

II. Постановили: Прийняти до відома.

III. Слухали: Пропозицію голови зборів надати право голові Ради Міністрів доповнити склад Кабінету.

III. Постановили: Прийняти.

IV. Слухали: Пропозицію голови зборів доручити обрання Товаришів Міністрів Раді Міністрів.

IV. Постановили: Прийняти.

Засідання зачинено о 12 годині ночі.

____________
Витяг із протоколу. Журнал об’єднаного засідання Директорії, Міністрів, Керуючих Міністерствами та Комісарів Міністерств, на якому було прийнято Декларацію Директорії УНР та затверджено склад Ради Народних Міністрів УНР. 24 грудня 1918 р. ЦДАВО України, ф.1065, оп.1, спр.15, арк.18-18 зв. Незасвідчена копія.
//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1229863&cat_id=661216
//memory.sumy.ua/uryad.html




ДЕКЛАРАЦІЯ
УКРАЇНСЬКОЇ ДИРЕКТОРІЇ,
що зробила Директорія

Героїчним поривом українського озброєного трудового народу зметено з лиця землі української руйнуюче поміщицько-монархічне панування - гетьманщину.

Україну вичищено від карних експедицій, старост, жандармів та инших злочинних інституцій пануючих класів. Відновлено національно-персональну автономію, що забезпечує право кожної нації на вільне життя.

Цензові думи та земство, наставлені гетьманським урядом, скасовано і відновлено демократичні, вибрані всенародним голосуванням органи місцевого самоврядування.

До повного вирішення земельної реформи Директорія Української Народньої Республіки оголосила: всі дрібні селянські господарства і всі трудові господарства залишаються в користуванню попередніх їх власників непорушними, а решта земель переходить у користування безземельних і малоземельних селян, а в першу чергу тих, хто пішов у військо Республіки для боротьби з б[увшим] гетьманом. Верховне порядкування цією землею належить Директорії Української Народньої Республіки. Ця постанова стосується також до монастирських, церковних і казенних земель. Для переведення реформи организовано Народні Земельні Управи.

По "наказу N 1 Директорії селянам" робляться описи контрибуцій, взятих поміщиками з селян для повернення їх покривдженим. Так само ведуться слідства по всій Україні з приводу тих зловживань і злочинств, які було учинено над селянством поміщиками та гетьманським урядом.

Постановою 9 грудня Директорія одмінила всі закони і постанови гетьманського уряду в сфері робітничої політики. Відновлено восьмигодинний робочий день. Знов установлено колективні договори, право коаліцій і страйків, а також усю повноту прав робітничих фабричних комітетів.

В усіх инших галузях життя Директорія так само одмінила всі закони й постанови гетьманського уряду, направлені проти інтересів трудящих класів і шкідливих для всього громадянства.

Уповноважена силою і волею трудящих класів України - Верховна Влада Української Народньої Республіки - Директорія цими заходами довершила перший акт соціального та національно-політичного визволення українського народу.

Кому належить влада?

Слідуючим етапом нашої революції є творення нових, справедливих, відповідних до реального відношення сил у державі, соціяльних і політичних форм.

Директорія є тимчасова верховна влада революційного часу. Одержавши на час боротьби силу й право управління державою від першого джерела революційного права, трудящого народу, Директорія передасть свої повноваження тому ж самому народові.

Але Директорія вважає, що право управління й порядкування краєм повинно належати тільки тим класам, які суть основою громадського життя, які творять матеріальні та духовні цінності, які кров'ю і життям своїх членів вступили до боротьби з руйнуючими силами сучасного ладу.

Влада в Українській Народній Республіці повинна належати лише класам працюючим - робітництву й селянству, тим класам, що здобули цю владу своєю кров'ю.

Гріхи буржуазії

Так звані "пануючі класи", класи земельної, промислової буржуазії за сім місяців цілковитого, нічим необмеженого свого панування на Україні доказали свою цілковиту нездатність і надзвичайну шкідливість для всього народу і в управлінню державою. Маючи всі матеріальні, фізичні й духовні засоби, маючи повну волю для организації економічного і політичного життя, ці класи внесли тільки дезорганизацію і руїну в край. Переслідуючи тільки свої вузько-класові егоїстичні інтереси, ці класи вели воїстину грабіжницьку політику в краї.

Ними розграбовано, розкрадено в чужі імперіялістичні руки значну частину державно-народнього майна.

Дбаючи тільки про накоплювання капіталів у приватних руках, ці люде довели промисловість до повного занепаду, а господарство краю до злиденного стану.

Розцвіт спекуляції за панування цих правителів дійшов до нечуваних розмірів.

Поводячись як у завойованій країні, великовласники правили методом безоглядного террору і насильства. Закопування живцем у землю, вирізування шматків живої шкури, випікання очей так званими "поміщицькими карателями" були цілком нормальними способами управління народом.

Будучи чужинцями в краю, великовласники брутально топтали національні права і здобутки нашого народу, ганьбили гідність його державності, продавали й зраджували з такими жертвами й такою працею збудовані державні форми.

З боку революційного правительства, поставленого народом, що в гніві й муках повстав проти цих гнобителів, було би злочинством супроти всього краю після всього цього допустити ці класи до участи в правлінню країною.

Вся влада трудовому народові

От же Директорія заявляє.

Класи не трудові, експлоататорські, які живляться й роскошують з праці класів трудових, класи, які нищили край, руйнували господарство й одзначили своє правління жорстокостями й реакцією, не мають права голосу в порядкуванню державою.

Директорія передає свої права і уповноваження лиш трудовому народові самостійної Української Народньої Республіки.

Директорія пропонує:

1. Трудовому селянству, що перше одгукнулось на поклик Директорії і встало зі зброєю в руках до бою з панством, по всій Україні з'їхатись в губернії і вибрати своїх делегатів на конгрес трудового народу України. Ті делегати будуть представляти там волю як того озброєного селянства, що тепер тимчасово є в військах, так і тих, що мирною працею допомагають творити народній державний лад та порядок.

2. Міському робітництву - вибрати від фабрик, майстерень, заводів, контор та инших установ людської праці своїх делегатів на конгрес трудового народу України.

Частина робітництва неукраїнської національності під час боротьби українського народу з б[увшим] гетьманом ставилась до цієї боротьби не з повною активністю, а частина нейтрально.

Директорія гадає, що в боротьбі за визволення всіх працюючих не-українське робітництво забуде свою національну нетерпимість і щиро та дружно прилучиться до всього трудового народу України.

3. Трудовій інтелігенції, що безпосередньо працює для трудового народу, цеб-то: робітникам на полі народньої освіти, лікарським помішникам, народнім кооперативам, служачим в конторах та инших установах, так само вибрати своїх представників на конгрес трудового народу України.

Конгрес

Місце і час одкриття праці конгресу, а також норми виборів на нього Директорія оповіщає окремою інструкцією.

Конгрес трудового народу України матиме всі верховні права і повновласність рішати всі питання соціяльного, економічного та політичного життя Республіки.

Конгрес трудового народу, яко революційне представництво организованих працюючих мас, скликається не по удосконаленій формулі виборів, якої додержати зараз неможливо. Надалі, коли настане мирне життя, він має бути замінений представництвом працюючих мас, обраним по удосконаленій системі виборів, цеб-то Установчими Зборами.

Повернення контрибуцій

Конгрес трудового народу має вирішити форми влади, як на місцях, так і в центрі. Для цього вирішення Директорія вважатиме всякі спроби захвату влади якими-будь групами насильством над волею трудового українського народу і тому буде рішуче припиняти всяки такі самовольні виступи.

До Конгресу Директорія верховною властю своєю насамперед поверне селянству ті контрибуції, які було зібрано з нього поміщиками.

Робітничий контроль

Рятуючи державу від дальшого господарського та промислового занепаду, розграбування та безоглядної експлоатації робітництва і всього населення, Директорія поставить на фабриках, заводах та инших промислових установах державний робітничий контроль і пильно дбатиме, щоб промисловість набрала здорового, користного для народу життя.

Всі зусилля свої Директорія направить на таку організацію народнього господарства, яка б відповідала сучасному переходовому моментові, коли нищиться старий капіталістичний світ й на його руїнах сходять паростки нового всесвітнього ладу, який не знатиме ніякого гніту і визиску. Директорія вважає своїм обов'язком взяти під керування Української Народньої Республіки головні галузі української промисловості і направити господарство в них в інтересах працюючих класів і всього громадянства, а не малої групи класа великовласників.

Боротьба з спекуляцією

Всі форми спекуляції Директорія нищитиме безпощадно, не зупиняючись перед карами військового часу. Для цього по всій Україні будуть организовані "комісії боротьби з спекуляцією".

Так само Директорія пильно дбатиме, щоб негайно трудові маси були задоволені предметами першої необхідності (шкури, мануфактури, залізних виробів та иншого краму, а також продуктів споживи).

Соціяльні реформи

Стаючи твердо і непохитно на шлях соціяльних основних реформ, Директорія вважає необхідним підкреслити, що вживатиме всіх заходів, щоб уникнути анархичних, неорганізованих і несистематичних форм цієї перебудови. Директорія вважатиме своїм обов'язком погоджувати ці великі завдання з соціяльно-історичними й міжнародними умовами, в яких у даний момент перебуває Україна, а також з тими кращими формами соціяльних реформ, яких досягатиме світова, особливо західно-європейська трудова демократія.

Міжнародні відносини

В сфері міжнародних відносин Директорія стоїть на грунті цілковитого нейтралітету і бажання мирного співжиття з народами всіх держав.

Ставлячи перед собою великі та складні завдання, Директорія хотіла би всі здорові трудові сили свого народу вжити не на кріваву боротьбу з сусідами, а на утворення нового життя в краю та на зведення порядку і ладу, так бажаного всім працюючим.

Внутрішня політика

Так само у внутрішніх відносинах Республіки Директорія ставить собі метою національну злагоду і дружнє поєднання трудової демократії всіх націй, що заселяють українську землю.

Директорія щиро вірить, що спільними силами всіх працюючих трудовий народ України без жорстоких, крівавих і непотрібних форм боротьби досягне своєї мети.

Одже класам нетрудовим треба розумно і чесно признати всю шкідливість і несправедливість їхнього бувшого панування і раз на все примиритися з тим, що право рішати долю більшості народу повинно належати тій самій більшості, цеб-то класам трудовим.

Поклик до спільної праці

Трудову інтелігенцію Директорія закликає рішуче стати на бік працюючих класів і в інтересах творення нового справедливого життя для всього народу прикласти своїх сил знаття і науки для найкращого направлення будівничого соціяльного процесу.

Соціалістичні партії та групи всіх соціялістичних напрямів і всіх національностей Директорія кличе поставитися з повним розумінням важности моменту і всі свої сили направити на правильну та достойну трудового народу організацію волі його, на організацію порядку й ладу по всій землі трудової Республіки.

Доручаючи негайне переведення в життя цих великих задач Правительству Української Народньої Республіки, - Раді Народніх Мінистрів, - Директорія вірить, що весь трудовий народ України щиро допоможе своєму правительству в цій важній, відповідальній роботі.

26.12.1918 р.

Голова Директорії Української Народньої Республіки
В. Винниченко;

члени Директорії:
С. Петлюра, Ф. Швець, П. Андрієвський, А. Макаренко

____________
Відродження. - 1918, 26 (13) грудня. - N 219 (Додаток).
Конституційні акти України. 1917 - 1920. Невідомі конституції України. Київ: Філософська і соціологічна думка, 1992
//zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=n0010300-18
//uk.wikipedia.org/wiki/Директорія_Української_Народної_Республіки


ДЕКЛАРАЦІЯ ДИРЕКТОРІЇ УНР 1918 – програмний документ конституційного характеру, оприлюднений 26.XII 1918 після вступу військ Директорії УНР до Києва. 

У Декларації було узагальнено положення низки важливих державних актів: Оповіщення громадян [Відозва Директорії УНР] від 15.XI 1918, Звернення до всіх правительств світу від 20.XI 1918, Наказів селянам від 21.XI 1918, Оповіщення громадянам від 21.ХІ 1918, Постанови Директорії УНР від 26.XI 1918, Ноти до народів світу від 15.XII 1918 та деяких інших, виданих упродовж листопада — грудня 1918 від імені Українського Національного Союзу і Директорії.

У преамбулі документа констатовано факт повалення гетьманського режиму П.П.Скоропадського, скасування дум і земств, жандармів, відновлення національно-персональної автономії, демократичних органів місцевого самоврядування та ін. 

Щодо найболючішого для України питання — власності на землю — Директорія у додатку до Наказу селянам № 1 підкреслювала, що всі трудові господарства залишаються у користуванні їх попередніх власників, а решта земель переходить до безземельних і малоземельних селян, насамперед тих, хто боровся з гетьманським режимом. 

Розпочиналося слідство з приводу зловживань гетьманської влади. Скасовувались усі постанови уряду Української Держави стосовно роб. політики. Відновлювалися 8-годинний роб. день, право на колективні договори, коаліції, страйки, права профспілок. 

Всі ці заходи Директорія вважала лише першим етапом соціального і національного визволення українського народу. Наступним мав стати етап власне державотворення, налагодження системи влади. 

Директорія проголосила себе «тимчасовою верховною владою революційного часу», владою, першоджерелом якої є право трудящого народу на революцію

На думку Директорії, буржуазія і поміщики довели свою цілковиту неспроможність в управлінні державою, а їхні дії завдали народові величезної шкоди. Наслідками грабіжницької політики панівних верств стали дезорганізація державного життя, злиденне господарство, занепад промисловості, розквіт спекуляції, терор і насильство. Багатії, зазначалося у Декларації, поводилися в Україні як чужинці, брутально нехтуючи національними правами. Вони ганьбили гідність українського народу і гальмували процес державотворення. 

Виходячи з того, що буржуазію і поміщиків не можна допускати до державного керма, Директорія заявила: «Класи нетрудові, експлуататорські, які живляться і розкошують з праці класів трудових, класи, які нищили, руйнували господарство і відзначили своє правління жорстокостями і реакцією, не мають права голосу у порядкуванні державою».

Директорія закликала трудове селянство, озброєне вояцтво, робітників фабрик, заводів, майстерень та ін., а також працюючу інтелігенцію — вчителів, лікарів, членів кооперативів, контор, службовців та ін. обрати своїх делегатів на Конгрес Трудового Народу України.

Конгрес розглядався керівниками Директорії як тимчасове революційне представництво організованих працюючих мас, що має всі верховні права і повноваження вирішувати будь-які питання соціального, економічного і політ, життя України. На Конгрес було покладено обов'язок організувати владу як у центрі, так і на місцях.

Лідери держави усвідомлювали, що вибори до Конгресу не вдасться організувати на демократичних засадах, оскільки розробити відповідні виборчі процедури за короткий строк було неможливо. У майбутньому передбачалося скликати за допомогою інституту всенародних демократичних виборів Установчі Збори і передати їм усю владу в державі.

Директорія планувала повернути селянству пограбоване в них поміщиками за Гетьманату, встановити робітничих контроль на промислових підприємствах, відновити роботу основних галузей народного господарства, «безпощадно нищити спекуляцію за законами воєнного часу», вжити заходів для найшвидшого задоволення потреб трудящих у товарах, предметах першої необхідності тощо.

Головним завданням у сфері внутрішньої політики визначено «досягнення національної злагоди і єдності трудової демократії». 

У сфері зовнішніх відносин Директорія проголосила цілковитий нейтралітет України, прагнення до мирного співжиття з народами всіх держав світу, коли всі сили труд, народу спрямовуватимуться не на «криваву боротьбу з сусідами, а на творення нового життя». 

Звинувачення Директорією режиму гетьмана П.П.Скоропадського за характером і термінологією були схожі на ті, що містилися у Маніфесті Тимчасового Робітничо-Селянського уряду України від 28.ХІ 1918 [який в свою чергу був дуже схожий на Відозву Директорії УНР від 15.ХІ 1918]...

____________
Літ.: Міцюк О. Доба Директорії УНР. Спомини і роздуми. Л., 1938; Мазепа І. Україна в огні і бурі революції 1917-1921, т. 1—3. Прага, 1942; Стахів М. Україна у добі Директорії УНР, т. 1-7. Скрентон, 1962; Мироненко О. М. Груднева (1918 р.) декларація Директорії. В кн.: Укр. державотворення: невитребуваний потенціал. К., 1997.
О.М. Мироненко.
//cyclop.com.ua/content/view/1030/58/1/13/
Декларація Директорії У.Н.Р. Ф. 257, оп. 2, спр. 1389, арк. 1
//www.archive.lviv.ua/materials/exhibitions/image/27/

Грамота Уряду УНР в екзилі Про правонаступництво України. Заява Державного Центру Української Народньої Республіки 1992 

Директорія УНР — найвищий орган державної влади відродженої Української Народної Республіки, який діяв з 14 листопада 1918 року до 10 листопада 1920 року. Директорія УНР прийшла на зміну Українській Державі гетьмана Павла Скоропадського, владу якого було повалено 14 грудня 1918 року.

Cклад Директорії УНР:
Володимир Винниченко — голова Директорії (14 грудня 1918 року — 13 лютого 1919 року)
Симон Петлюра — Головний Отаман; голова Директорії (13 лютого 1919 року — 10 листопада 1920 року).
Федір Швець — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі. 25 травня 1920 року постановою уряду УНР був виведений зі складу Директорії.
Панас Андрієвський — 4 травня 1919 року вийшов зі складу Директорії УНР (постанова Директорії про вибуття від 13 травня 1919 року).
Андрій Макаренко — 15 листопада 1919 виїхав з дипломатичними дорученнями за кордон, передавши всю повноту влади Симону Петлюрі.
Євген Петрушевич — як президент ЗО УНР з 22 січня 1919 до кінця червня 1919.
________________
Склад Директорії УНР в другій половині 1919 р. Зліва направо: 
Андрій Макаренко, Федір Швець, Симон Петлюра.
//uk.wikipedia.org/wiki/Директорія_Української_Народної_Республіки

2 коментарі:

imho сказав...

Директорія УНР (14.12.1918 - 10.11.1920)

Найвищий орган державної влади – Директорія
Голова Директорії – Володимир Винниченко
(14.12.18-13.02.19)
Члени Директорії:
Симон Петлюра – Головний Отаман
Федір Швець
Панас Андрієвський
Андрій Макаренко

Голова Директорії – Симон Петлюра
(13.02.19-10.11.20)
Виконавчий орган – Уряд УНР

Прем'єр-міністр –
Володимир Чехівський
(26.12.18-13.02.19)
Міністри:
О. Мицюк – м. закордонних справ
Микита Шаповал – м. земельних справ
І. Штефан – м. пошти і телеграфного зв'язку
Дмитро Антонович – м. мистецтва
М. Біленький – м. морських справ
Б. Матюшенко – м. охорони здоров'я
Борис Мартос – м. продовольства
Сергій Остапенко – м. торівлі та промисловості
О. Осецький – м. оборони
П. Холодний – м. освіти
Сергій Шелухін – м. юстиції
В. Мазуренко – м. фінансів
Л. Михайлів – м. праці
П. Пилипчук – м. шляхів
Іван Липа – м. віросповідань
Державний контролер – Д. Симонів
Державний секретар – І. Сніжко
Зміни в Уряді:
А. Ревуцький – м. єврейських справ
І. Огієнко – м. освіти
Борис Мартос – м. фінансів
Михайло Корчинський – державний секретар

Прем'єр-міністр –
Сергій Остапенко
(13.02.19-9.04.19)
Міністри:
К. Мацієвич – м. закордонних справ
О. Шаповал – м. оборони
Г. Чижевський – м. внутрішніх справ
С. Федак – м. фінансів
Д. Маркович – м. юстиції
І. Фещенко-Чопівський – м. господарства
Є. Архипенко – м. земельних справ
П. Пилипчук – м. шляхів
Іван Огієнко – м. освіти
Іван Липа – м. віросповідань
О. Корчак-Чепурківський – м. охорони здоров'я
М. Білинський – м. морських справ
А. Ревуцький – м. єврейських справ
Осип Назарчук – м. преси
Державний контролер – Д. Симонів
Державний секретар – Михайло Корчинський

Прем'єр-міністр –
Борис Мартос
(9.04.19-27.08.19)
Міністри:
Борис Мартос – м. фінансів
Ісаак Мазепа – м. внутрішніх справ
Микола Ковалевський – м. земельних справ
А. Лівицький – м. юстиції
Сиротенко – м. військових справ
Темницький – м. закордонних справ
О. Безпалко – м. праці
Шрамченко – м. господарства
Крушельницький – м. освіти
Шадун – м. шляхів
Лизанівський – м. пропаганди
Паливода – м. зв'язку

Прем'єр-міністр –
Ісаак Мазепа
(9.04.19-26.05.20)
Міністри:
А. Лівицький – м. закордонних справ
Борис Мартос – м. фінансів
М. Шадлун – м. господарства
Т. Черкавський – м. преси
С. Тимошенко – м. шляхів
І. Огієнко – м. віросповідань
П. Григоріїв – м. освіти

Прем'єр-міністр –
Вячеслав Прокопович
(26.05.20-10.11.20)
Міністри:
А. Ніковський – м. закордонних справ
О. Саліковський – м. внутрішніх справ
Ісаак Мазепа – м. земельних справ
О. Безпалко – м. праці
А. Лівицький – м. юстиції
Є. Архипенко – м. господарства
І. Огієнко – м. віросповідань
Володимир Сальський – м. оборони
Христофор Барановський – м. фінансів
І. Носенко – м. зв'язку
П. Холодний – м. освіти
С. Стемиковський – м. охорони здоров'я
П. Красний – м. єврейських справ

//prysjan.ucoz.ua/princes/in_40dyrect.html

imho сказав...

Голова Ради Народних Міністрів (в екзилі)
Лівицький Андрій Миколайович
14 жовтня 1920 — 18 листопада 1920
//uk.wikipedia.org/wiki/Лівицький_Андрій_Миколайович