(І) Декларація Генерального Секретаріату Центральної Української Ради 1917

ДЕКЛАРАЦІЯ ГЕНЕРАЛЬНОГО СЕКРЕТАРІАТУ

ЦЕНТРАЛЬНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ РАДИ

Шановні Збори!

Центральна Рада досягла в своїй національно-політичній діяльности серйозного, відповідального моменту. З виконавчого органу об'єднаних партійних і громадських груп, яким вона була в початку революції, вона стала найвищим і не тільки виконавчим, але й законодавчим органом усього зорганізованого українського народу.

Ми в своїй особі, в особі Української Центральної Ради, даємо картину формації влади, але влади цілком нової, сучасної, опертої на зовсім инші підвалини, ніж стара европейська й особливо російська дореволюційна власть. Не фізичне й економичне насильство; не темнота, затурканість і економична залежність поневолених кляс; не застрахування та гіпнотізування релігією; не нацьковування одної части пригноблених на другу, — не такі засоби дали нам, зібраним от-тут-о, право й силу вирішувати норми життя, обов'язкові для кожного, хто признав себе українцем.

Се право родилось і виросло з одного дозірря, чистого, непідмішаного ніяким примусом, законним чи незаконним. І Центральна Рада, приймаючи на себе ту волю й довірря народу, стала невідділеною, органично злитою частиною сього великого цілого.

Кожний день поширює й поглиблює ту сконцентровану волю. Ріжні формації української демократії підливають у спільний резервуар могутньої сили, самі в тойже час черпаючи з нього.

І в сей момент ми стоїмо саме на найважнійшій, але в той же час на найкритичнійшій порі нашого формування. Ми вступили в ту зону, де стираються межі двох влад, — моральної й публично-правової. Ми вже не можемо сказати, в якій саме половині більше чи менше стоїмо. Розмір і сила нашої моральної влади остільки розрослися, що вона сама собою, під натиском льогічного ходу подій, без болю й без заколоту перетворюється у справжнє народоправство.

Народ своїм чуттям найкраще розуміє ідею справжнього народоправства, ідею демократичної влади, яка йде знизу, а не згори, яка є для народу, а не народ для неї. Українська демократія сконцентрувала свою волю в Центральній Раді, в ній поклала найкращу оборону своїх інтересів і через те тільки їй і може вірити. А звідси вже випливає зовсім льогічний висновок: коли довірря, то довірря до кінця, в усіх сферах, як національного, так і економичного, політичного й державного життя. Тут нема ворожнечі до Петрограду, але є цілковита байдужість до його, бо українська демократія має свою власну владу, яку сама утворила й якій цілком довіряє.

Але легче довіритись ніж справдити чиєсь довірря. А особливо, коли те довірря походить від частини в ім'я інтересів цілого, бо ми поки-що представники довірря не всього цілого, а тільки якоїсь його частини. Ми знаємо, що ця частина велика, ми знаємо, що друга частина силою природного ходу життя дійде незабаром до того самого. Але поки вона не дійшла, поки ці частини не злились в одне ціле, процес нашого формування, значить, також не скінчився. А через те не закінчився й процес перетворення моральної влади в публично-правову, повномочну, з усіма властивими їй компетенціями, функціями й апаратами.

І от завдання Центральної Ради в сей критичний, переходовий момент є прискорення сього процесу, допомога йому.

Генеральний Секретаріат яко виконавчий орган Центральної Ради, котрому вона передає в сій сфері свою повновласть, тільки так і розуміє своє призначення.

Головним завданням Центральної Ради до деякого часу було об'єднання української демократії на грунті тільки національно-політичних домагань.

Але життя потроху розсунуло ці вузькі рямці. Самих національно-політичних домагань стало мало, час ставить вимоги ширші: народ хоче об'єднатись для задоволення й розв'язання всіх питань, які висуває йому й економична й соціальна обстановка. І через те Центральна Рада мусіла поширити свою платформу, мусіла стати національним Соймом, в якім мають освітлюватися й розв'язуватися всі ті питання, які висуває життя.

І тому-то утворення Генерального Секретаріату було необхідним щаблем розвитку нашого представницького органу. Тому то інстітут Генерального Секретаріату мав обхоплювати всі потреби українського народу. Згідно з сими потребами й поділено роботу між окремими секретарями: по внутрішніх справах, фінансових, судових, харчових, земельних, освітніх, міжнаціональних, праці, доріг, військових, торгу й промисловости.

Найпершою перешкодою до планового переведення сієї роботи є недостача політично-соціальної й національної свідомости й мала зорганізованість народніх мас. У сьому криється найбільша погроза й загальним здобуткам революції й організації автономного ладу на Україні, котрий є найкращим закріпленням тих здобутків.

Сією стороною життя нашого народу має займатися генеральний секретарь по внутрішнім справам. В його компетенції має бути вся справа організації, агітації, пропаганди, В Секретаріаті внутрішніх справ мають бути сконцентровані ріжні громадсько-адміністративні апарати, утворені українською демократією до сього часу. Вони досі істнували й працювали окремо, відірвано один від другого, необ'єднані одним планом, одною сістемою. Тепер це має бути один апарат, складений з ріжних частин, але під керовництвом генерального секретаря внутрішніх справ.

Організація й освідомлення мас є перша, необхідна, найголовнійша підвалина дальшого будівництва. А слідуючим щаблем сього будівництва, заснованого на свідомости й зорганізованости, є перебудова місцевої й загально-краєвої адміністративної влади; сільські, містечкові та волосні адміністративні органи, земські управи, повітові комісарі, городські думи, губернські комісарі, словом, — уся організація влади може стати в органічний зв'язок з Центральною Радою тільки тоді, коли демократія, яка утворює сі орґани, стоїть також у тіснім зв'язку з Центральною Радою.

І се є друге завдання Секретаріату у внутрішніх справах: себто пристосовання всього адміністративного механізму до потреб зорганізованої, усвідомленої демократії й підготовлення за допомогою сього самого апарату ще дальшого щабля — організації єдиної краєвої автономної влади, в порозумінню з демократіями инших національностей на Україні.

Маючи на увазі, що той стан, який заняла Центральна Рада, — є стан будування нового політичного життя на Україні з усіма наслідками, які випливають з сього стану, Генеральний Секретаріат у фінансових справах уважає необхідним розробити основи фінансової політики на Україні.

Звісно, фінансової справи ми не можемо зразу ставити на цілком державний грунт, а повинні обходитись поки-що засобами, які мають у своїй основі майже виключно моральну силу. Одначе разом з сим мається на думці вести підготовчу працю так, щоб Україна в фінансових справах могла стати цілком на державний грунт тоді, коли їй прийдеться ці справи впорядкувати яко автономній державі.

Завданням Секретаріату в судових справах має бути підготовка судових інстітуцій на Україні до тих форм і того стану, в якім вони мають бути в автономній Україні. Ся робота має розпадатися на підготовку справи українізації та демократізації суду й вироблення відповідних законопроектів, котрі-б намітили ті форми суду, які відповідали-б автономному ладу на Україні.

Секретаріат у міжнаціональних справах має на меті об'єднати роботу всіх національностей Росії для боротьби за автономно-федеративний лад російської республіки та для порозуміння українців на сих основах з иншими національностями. На першім плані перед Секретаріатом міжнаціональних справ стоїть скликання з'їзду представників народів та областей Росії й підготовлення матеріалу до сього з'їзду. Поруч стоїть справа яко мога скорійшого порозуміння з демократією національних меншостей на Україні.

В справі народньої освіти Секретаріат має на меті насамперед з'єднати в своїх руках усе керування шкільною освітою, а саме: догляд за переведенням на місцях українізації школи, організації видання підручників, відшукання й приготування учителів для шкіл та поміч у згуртуванню їх у професіональні товариства.

В справі позашкільної освіти Секретаріат має на меті запомогу культурним товариствам. Для здійснення своїх завдань у шкільній справі Секретаріат має подбати про створення Всеукраїнської Шкільної Ради, яка носитиме теріторіальний характер, а зараз має покористуватися істнуючим органом влади, як от шкільні округи, або громадськими інстітуціями, з якими зав'яже найтіснійші зносини. Для постійного зв'язку з місцями Секретаріат має на меті завести своїх спеціальних комісарів по народній освіті.

Секретаріат у земельних справах у першу чергу має подбати про правильну організацію волосних, повітових і губернських комітетів на Україні та рад селянських депутатів; має направляти діяльність сих організацій на шлях громадського порядкування не тільки земельною власностю, але й сільсько-господарським інвентарем. Щоб об'єднати діяльність земельних комітетів, Секретаріат має подбати про утворення Українського Краєвого Земельного Комітету.

Разом з тим той же Секретаріат має подбати про утворення українських кооперативних центрів.

В цілях підготовки до Установчих Зборів Секретаріат має підготовити на підставі постанов всеукраїнського селянського з'їзду проект земельного закону, в тім числі й ту його частину, яка повинна розмежувати компетенцію Всеросійського Парламенту й Українського Сойму в земельних справах.

В харчовій справі Секретаріат ставить своєю задачею об'єднати роботу харчових органів на Україні й внести в неї ту плановість, якої їй досі не доставало. Перед Секретаріатом стоїть основна задача створити Всеукраїнський Центральний Харчовий Комітет, який має забезпечити автономію України в харчовій справі та подбати про відповідне постачання українським хліборобам потрібних у їх господарствах продуктів та знаряддя.

Завданням Секретаріату в військових справах є українізація війська, як у тилу, так по змозі й на фронті, пристосування військових округ на Україні й організації їх до потреб українізації війська.

Ведення роботи Генерального Секретаріату в усіх згаданих справах в означених вище межах вимагає впорядкування відповідної канцелярії й тому в склад Секретаріату введено генерального писаря, найблизшим завданням якого являється — завідування ділами всього Генерального Секретаріату, бути зв'язком між окремими генеральними секретарями в внутрішніх організаційних справах Секретаріату, між иншим і через періодичний орган Генерального Секретаріату.

Приступаючи до великої, відповідальної роботи, сподіваючись на повне довірря й піддержку Центральної Ради, Генеральний Секретаріат покладе всі свої сили, щоб виконати ту роботу на користь відродженого українського народу й тих національних меншостей, що разом з ним заселяють українську землю.

Усі наші зусилля будуть іти на те, щоб не допустити України до винищення, дезорганізації та анархії, й хто б ту дезорганізацію не вносив нам, чи темні сили контрреволюції, чи анархистичні елементи українства, чи помилки й ворожнеча Тимчасового Центрального Уряду, ми з усіма дезорганізуючими силами будемо боротися неухильно й нікому не дозволимо гальмувати справу будування нового життя в нашім краю.

Підписали Генеральні Секретарі (підписи).
[Генеральний Писар П.Христюк]

У Київі, {14} 27 червня (н. ст.) 1917 року.

-----------------

Цю першу декларацію української державности було принято оплесками й криками «Слава!»  й винесено першу «формулу переходу»:

Вислухавши декларацію Генерального Секретаріату, Українська Центральна Рада висловлює йому повне довірря. Уважаючи Генеральний Секретаріат найвищим народо-правним органом українського народу та його найвищою владою, маючи на увазі, що в інтересах українського трудового народу взагалі являється необхідним скликання Українських Установчих Зборів, визнаючи потрібним, щоб Генеральний Секретаріат у чергову сесію Центральної Ради представив доклад про Українські Установчі Збори...

____________

Володимир Винниченко. Відродження нації.
//exlibris.org.ua/vinnichenko/vin113.html
[]Вісти з Української Центральної Ради. 1917. № 10. Червень.
//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1212864&cat_id=661174

Винниченко Володимир Кирилович

(1880 – 1951) – український прозаїк, драматург, художник, політичний та державний діяч.

Народився 26 липня 1880 р. у селі Веселий Кут Єлисаветградського повіту на Херсонщині (нині с. Григорівка Новоукраїнського району Кіровоградської області) у селянській родині. 

Навчався в Єлисаветградській гімназії, а після складання екстерном іспитів вступив на юридичний факультет Київського університету.

З 1902 р., після публікації в «Киевской старине» оповідання «Краса і сила», стає відомим як письменник. Вступає до Революційної Української Партії (РУП), з 1905 р. – Українська Соціал-Демократична Робітнича Партія (УСДРП).

У 1903 р. за революційну діяльність був заарештований, виключений з університету й ув’язнений до одиночної камери Лук’янівської в’язниці в Києві, втік. Новий арешт, дисциплінарний батальйон, втеча, еміграція. Бере участь у перевезенні революційної літератури в Росію. Черговий арешт, втеча, еміграція. На початку 1-ої світової війни вертається до Росії, мешкає (під чужим ім’ям) переважно в Москві, займається літературною діяльністю.

Від лютого 1917 р. до лютого 1919 р. в Україні. Член Української Центральної Ради, Голова Генерального Секретаріату та Генеральний Секретар внутрішніх справ (керівник уряду: червень 1917 р. – січень 1918 р.). Під натиском більшовицьких військ разом із новим урядом В.Голубовича евакуювався до Житомира. Далі, разом із дружиною Розалією Яківною поїхав на південь, до Бердянська. Під час Гетьманщини жив на хуторі Княжа Гора на Канівщині, займався літературною творчістю, написав п’єсу «Між двох сил». Голова Директорії Української Народньої Республіки (керівник держави: грудень 1918 р. – лютий 1919 р.). Від 1919 р. – в еміграції.

Наприкінці травня 1920 р. перебував у Москві. Дістав пропозицію зайняти пост заступника голови Раднаркому УСРР з портфелем наркома закордонних справ, з кооптацією у члени ЦК КП(б)У, але відмовився і в середині вересня 1920 р. знову виїхав за кордон.

Останні 25 років свого життя прожив у французькому містечку Мужен, біля Канн, у власному невеликому будинку, займався літературною творчістю і живописом.

Помер 6 березня 1951 р., похований у м. Мужен, Франція.

____________
//www.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=1213133&cat_id=661174
//uk.wikipedia.org/wiki/Винниченко_Володимир_Кирилович

Четвертий Універсал Української Центральної Ради 1918 

Закон про національно-персональну автономію 1918 

Конфлікт революцій. Українська Центральна Рада та Рада Народних Комісарів («Генеральський» і Народний Секретаріат УНР) 1917-1918-у/р 

Проект Конституції Української Народньої Республіки 1917 

Закон про утворення Генерального Суду 1917 

Закон про правонаступництво. Закон про порядок прийняття законів 1917 

(IІІ) Універсал Української Центральної Ради 1917 

Жовтневе повстання. Комітет Охорони Революції 1917 

Проект загальної відозви Генерального Секретаріату України (про прийняття всієї повноти влади) 1917 

Постанови 3-го всеукраїнського військового з’їзу 1917 

Меморандум Генерального Секретаріату України Тимчасовому Урядові Російської Республіки 1917 

(ІІ) Декларація Генерального Секретаріату України 1917 

Звернення Генерального Секретаріату до Народу України 1917 

Домагання (імперативний мандат) делегатів Демократичної наради від України 1917 

З’їзд народів і областей Росії (Михайла Грушевського) 1917 

Резолюція Української Центральної Ради про Інструкцію Генеральному Секретаріатові 1917 

Звернення Генерального Секретаріату до революційної демократії Росії 1917 

Тимчасова Інструкція Генеральному Секретаріатові Тимчасового Уряду на Україні 1917 

Статут вищого управління України («Конституція автономного устрою України») 1917 

(IІ) Універсал Української Центральної Ради 1917 

Декларація Тимчасового Уряду про призначення Генерального Секретаріату на Україні 1917 

Повідомлення Комітету Центральної Ради про організацію Генерального Секретаріату 1917 

До бою під Крутами лишилося 7 місяців і 2 дні

Декларація делегації Центральної Ради до Тимчасового Уряду і Петроградської Ради про Автономію України 1917 

(І) Універсал Української Центральної Ради до українського народу, на Україні й по-за Україною сущого 1917 

Всеукраїнський національний конгрес. Проект автономного статуту України 1917 

(І) Відозва Української Центральної Ради до Народу Українського 1917 

Заклик Товариства Українських Поступовців 1917 

Відозва Петроградського Тимчасового українського революційного комітету до українців Петрограду 1917