З'їзд поневолених народів (З'їзд народів і областей
Росії, З'їзд Народів, Федеративний З'їзд) (8(21) — 15(28) вересня 1917 р.) —
форум представників народів колишньої Російської імперії, які заснували свої національні
організації і виступали за федеративно-демократичний принцип устрою Російської республіки,
що пройшов у Києві у вересні 1917 р.
«Золотим сном народів»
пізніше назвав З'їзд Михайло Грушевський. На ньому вперше в історії Росії представники
різних національностей спробували визначити свою подальшу долю, принципи співжиття
та історичну перспективу.
[Ідея скликання такого
зібрання належала Центральній Раді, українським соціалістичним партіям. Виходячи
з автономістсько-федералістських принципів, Український національний з'їзд [Всеукраїнський національний
конгрес] доручив Центральній Раді проявити в якнайближчому часі ініціативу в
справі утворення міцного союзу тих народів Росії, котрі, як і українці, домагаються
національно-територіальної автономії в демократичній республіці.
Після Українського
національного з'їзду Центральна Рада кілька разів порушувала на засіданнях своїх
сесій різні питання щодо підготовки З'їзду народів. У першій же декларації Генерального
Секретаріату, ухваленій пленумом Центральної Ради 26 червня (9 липня) 1917 р., перед
секретарством у міжнаціональних справах ставилося завдання «об'єднати роботу всіх
національностей Росії для боротьби за автономно-федеративний лад російської республіки
та для порозуміння українців на тих основах з іншими національностями. На першім
плані стоїть скликання з'їзду представників народів і областей Росії та підготовка
матеріалів до цього з'їзду».]
З'їзд проходив в приміщенні
Педагогічного музею.
[Представництво виглядало
так: делегатів з правом вирішального голосу — 84, серед них 8 українців, 7 білорусів,
2 грузини, 4 естонці, 11 євреїв, 9 козаків (від Терського, Донського, Амурського,
Кубанського, Уральського, Забайкальського, Оренбурзького військ), 10 латишів, 9
литовців, 6 молдаван, 3 росіянина, 10 татар, 5 тюрків (закавказьких та закаспійських
мусульман). Крім того, з правом дорадчого голосу на З'їзді були присутні 6 поляків
(вони обстоювали не автономію, а повну незалежність Польщі).
За даними П.Мілюкова,
«вірмени, якути, башкири, калмики, гірські народи Кавказу і Дагестану надіслали
привітання й наперед приєднувались до рішень З'їзду».]
Тимчасовий Уряд Росії
представляв Максим Славинський, який очолював Особливу нараду з провінціальної реформи.
Також у роботі З'їзду
взяли участь представники Ради соціалістичних партій Росії. 8 делегатів-українців
від різних політичних партій об'єдналися на платформі національно-територіальної
автономії. [З правом дорадчого голосу в засіданнях брали участь й численні гості.]
[До президії З'їзду
були обрані Й.Бараташвілі (грузин), І.Красковський (білорус), А.Юргенштейн (естонець),
Н.Сиркін (єврей), А.Долгов (козак), К.Бахман (латиш), В.Бєльський (литовець), В.Чижевський
(румун), А.Сеттаров (татарин), Ш.Рустамбеков (тюрк), М.Шраг, М.Любинський, А.Пісоцький
(українці).]
Делегати З'їзду відзначили
провідну роль України у перебудові Росії на нових засадах, підтримали її політичний
курс на автономію. В цілому склад З'їзду віддзеркалював рівень тогочасної політичної
думки, в якій ідеї федералізму переважали над самостійницькими. Хоча федералізм
для учасників форуму означав не відмову від національної незалежності, а найдоцільнішу
на той час форму її здійснення, не як кінцеву мету, а як важливий етап на шляху
до федерації Європи і в майбутньому до федерації всього світу.
Крім литовців та поляків,
які відстоювали повну державну незалежність Польщі і Литви, та єврейських делегатів,
які порушували питання утворення єврейської держави в Палестині, решта представників
національних рухів підтримала ідею перетворення колишньої «тюрми народів» на федеративну
демократичну республіку.
Однією з найяскравіших
була промова Михайла Грушевського, голови Центральної Ради і почесного голови З'їзду.
Він чітко визначив позицію української сторони і свою концепцію федералізму:
«Україна не йде через федералізм до самостійності, бо державна незалежність лежить не перед нами, а за нами. Ми вже раніше об'єднались з Росією як незалежна держава і своїх прав ніколи не зрікалися. … Ми не будемо казати, що ми любимо російську республіку, бо до сеї пори ми від неї нічого доброго для себе не бачили. … Наші симпатії може придбати той «палац народів», який ми хочемо зробити з Росії».
[Вітаючи делегатів З'їзду, М.Грушевський наголосив, що «українське громадянство не розуміє нового вільного
устрою держави без федерації і ніколи від цього гасла не відступить» і «що ідея
федерації надалі буде служити народам провідним компасом».
М.Славинський висловив
надію, що Всеросійські Установчі Збори запровадять федеративний лад, але цьому має
передувати велика підготовча робота, яку можуть і повинні здійснювати спільними
зусиллями представники різних народів.
Доповіді делегатів З'їзду на пленарних засіданнях були присвячені різним аспектам і проблемам федеративного
устрою: «Федерація в світі державного права» (С.Гаєвський); «Про майбутній федеративний
устрій Росії» (А.Вольдемар), «Про економічне обгрунтування необхідності федерації»
(Б.Борохов); «Про кооперацію центральних і крайових властей в майбутній російській
республіці» (І.Маєвський); «Про державну і національну мову» (Б.Борохов); «Про забезпечення
національних меншостей» (М.Шац-Анін); «Про національно-територіальну автономію»
(Н.Сиркін); «Про принципи і проект розподілу Росії на країни (штати)» (М.Кушнір);
«Про відношення окремих країн (штатів) до центральних органів федерації» (Ф.Лещенко).
На підсумковому засіданні
були одноголосно ухвалені резолюції, центральною ідеєю яких виступало розуміння
того, що Росія повинна стати федеративною демократичною республікою.
У постанові З'їзду
«Про федеративний устрій Російської держави», зокрема, говорилося:
«…9. Головне домагання сучасної демократії
—широка участь громадян в державному житті та налог на порядкування цим життям законодавчим,
а не адміністративним способом (наприклад, обрахунки видатків) — можливе тільки
при федеративному устрою держави.
10. Республіканський лад може міцно стояти тільки в федеративній державі, бо в
зосередкованих державах легко можна робити зміни державного ладу через захоплення
осередкових установ.
11. Осередкова влада може мати довір'я всіх шарів людності і мати силу, тільки при
федеративному устрої.
12. Через те, що Росія складається з багатьох народів, які мають більшу чи меншу
національну самосвідомість, різноманітну національну культуру, історичне минуле
та в економічному відношенні вони складають окремі своєрідні кола, то єдино придатною
формою федерації є така, котра основана на національній підставі.
13. Великі краї, заселені одною національністю, можуть, по бажанню, поділитись на
кілька федеративних одиниць або, лишаючись одним федеративним цілим, дати автономію
окремим частинам краю.
14. Ті національності, котрі — як, наприклад, єврейська — розпорошені по всій державі
і ніде не мають свого краю, користуються правом мати екстериторіально-персональну
автономію.
Вважаючи на згадані
міркування, З'їзд Народів, скликаний Центральною Радою, визнає, що Росія повинна
бути федеративною демократичною республікою».
Окремою постановою З'їзд обгрунтував принцип національно-персональної автономії, зокрема визначивши,
що:
«1. Кожен з населяючих Росію народів має
право на національно-персональну автономію, тобто організування нації в публічно-правову
спілку, до якої можуть входити всі члени даного народу на всім просторі держави.
2. Обсяг правування, а також і певні форми внутрішньої організації національно-автономної
установи визначаються національними Установчими Зборами певного народу, скликаними
на основі вселюдного, рівного, безпосереднього, таємного, пропорціонального і без
різниці пола голосування.
3. Державний закон забезпечує національним меншостям, кількість яких досягає в
певному краї визначеного законом числа, право користуватись своєю мовою як в місцевих
державних чи крайових установах, так і в установах місцевого самоуправління».
З'їздом ухвалено й
окремі рішення щодо деяких народів. Було визнано за необхідне видання Тимчасовим Урядом актів стосовно автономії Білорусії та Латвії в їхніх етнографічних межах,
щодо визнання Литви суверенною державою. Делегати погодились із принципом окремішності
козацтва [«особлива нація»] з усіма правами на його незалежне існування.
У резолюції «Про загальнодержавну
та крайові мови» зазначалося, що «в майбутній Російській Федеративній Республіці
має бути назавше забезпечено цілковиту волю всім мовам в приватних та приватно-правових
зносинах»; в окремих державах — частинах федерації мали визнаватись одна або кілька
краєвих мов, а російська мова стала б «загальнодержавною для зносин центральних
органів федеративних одиниць з центральними органами федерації та між собою». Щодо
школи, церкви і суду загальнодержавна мова не повинна була мати жодних переваг перед
крайовими мовами.
На думку делегатів,
існувала нагальна потреба в «націоналізації російської армії під проводом революційно-демократичних
національних організацій з рівночасною організацією тилу фронту при співпраці тих
же організацій». З метою завершення війни і укладення почесного миру З'їзд визнав
за доцільне реорганізувати спеціальні конференції із крайових реформ у спеціальну
Раду національностей при Тимчасовому Уряді з метою захисту інтересів народів. З'їзд
висловився за скликання поряд із Всеросійськими крайових Установчих Зборів.]
Делегати сподівалися,
що майбутня мирна конференція проходитиме під знаком повного права всіх націй на
самовизначення.
Для розробки і втілення
в життя завдань автономно-федеративного будівництва було вирішено створити Раду
Народів, до складу якої ввійшло по 4 представники від кожного народу, що брав участь
у З'їзді. Раді дозволялося поповнити свій склад і представниками інших народів з
усіма правами дійсних членів Ради.
Перше засідання
Ради Народів відбулося 16(29) вересня 1917 р.
Головою Ради Народів
обрали Михайла Грушевського, секретарем — Миколу Любинського.
[Постійним місцем перебування
Ради Народів визначався Київ.]
Друкованим органом
Ради Народів став журнал «Свободный союз» (вийшло два числа у жовтні та листопаді
1917 р. в друкарні Української Центральної Ради).
[Обрана З'їздом Народів
спеціальна делегація в останній день засідань терміново відбула до Петрограда на
Демократичну нараду. Проте виступ її представника був зустрінутий прохолодно…
Атмосфера загального
піднесення на З'їзді, декларація спільної волі всіх поневолених раніше народів про
потребу шукати порозуміння, налагоджувати разом життя на федеративних засадах, вдячні
погляди ближчих і дальших сусідів у бік України при вияві недовіри до великоросійської
демократії, безперечно, тішили самолюбство лідерів Української революції, породжували
оптимістичні настрої…]
{2(15) листопада 1917
р. ініціативу Української Центральної Ради і Михайла Грушевського «продовжив» Йосип Сталін та Рада Народних Комісарів...}
____________
[Валерий Федорович
Солдатенко
- Україна у революційну
добу. Рік 1917]
//litrus.net/book/read/2015?p=94
//uk.wikipedia.org/wiki/З'їзд_поневолених_народів
Карикатура на Михайла Грушевського (1917 р.).
Фото з архіву Віктора Моренця
//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=251586
Карикатура на Михайла Грушевського (1917 р.).
Фото з архіву Віктора Моренця
//www.golos.com.ua/Article.aspx?id=251586
Четвертий Універсал Української Центральної Ради 1918
До бою під Крутами лишилося 4 місяці
 |
//uk.wikipedia.org/wiki/Малиновий_Клин
|
 |
//uk.wikipedia.org/wiki/Жовтий_Клин
|
 |
//uk.wikipedia.org/wiki/Сірий_Клин
|
 |
//uk.wikipedia.org/wiki/Зелений_Клин
|
.png)
Публікації
Немає коментарів:
Дописати коментар