Собрание Малороссийских прав 1807

[Собрание гражданских законов, 
действующих в Малороссии 1807 г. Выдержка.]

КНИГА І

Собрание Малороссийских прав касательно лиц по данным от присудствия коммисии оглавлениям

I. Глава 1. О рождении

§1. Права нерожденных суть равныя как и рожденнах детей в разсуждении наследия и участия в имении родительском; для сего требуется, чтобы отец в своем тестаменте именуя детей своих, упомянул и о имеющем родиться.

III. Глава 3-я о возрастах

§1. Мужеский пол до осьмнадцати, а женский до тринадцати лет считаются несовершеннолетьними, и в случае смерти родителей, состоят в опеке, с их имением, а достигшие тех лет возраста, выходят из опеки и вступают во владение имением.
§2-й. Девица в 13-ть лет возраста может ити замуж.

IV. Глава о физической и нравственной способности

§1-й. Мужеский пол до осьмнадцати, а женский до тринадцати лет своего возраста, не может ничего отдать кому-либо по тестаменту.
§3-й. Безумные не могут делать тестамента или завещания, а могут делать когда прийдуть в полный разум.
§5. Безумный не может быть свидетелем.

V. Глава о браке

§1. Супружеский чин между всеми чинами на свете первое место имеет и столько смертному безсмертне приносит, как Адам и ныне в племени своем живет и чрез потомство, которое от супружества происходит род человеческий вечно прибывает. Сей чин особливейше есть почтенный во-первых потому, что он всех чинов начальнейший, ибо начался вдруг с натурою, и между первобытными людьми постановлен; во-вторых, что он есть святым по закону Божию, и по многим особым добродетелям, который в себе имеет, а особливо содержит в себе три добродетели духовныя, веру, надежду, любовь...
§8. Вольно всякому жениться столько раз, сколько пожелает, пока без жены быть не может или не похочет, хотя бы и три или четыре жены его умерли; равно и жене свободно по смерти мужей своих ити за иного, и как с первым так и с последними дети родить, которые в имениях родителей своих без сомнения наследствовать будут.
§149. Кто при жене своей живой женится на другой, тот равно и жена, которая бы ведая о другой жене его живой, в супружество с ним вступила, подлежат смертной казни.

VI. Глава о детях

§1. О том, что кто есть которой матери сыном, вольно доказывать свидетельми то есть женами, которые при том были, ибо мать всегда известна есть; в чем обще бывает вера дана словам отца и матери, когда кого они сыном назовуть, и любовь отческую ему показывают, ибо таким сильным обстоятельствам надлежит сперва верить, пока что противное тому не явиться.
§5. Родителей кормить должны сыны и дочери, как не отделенные, так и отделенные.
§69. Усыновление есть выбор правный или судовый для утешения тех, которые детей не имеют, усыновлять же может старейший младшаго, младший же старейшаго не может. Усыновлять может имеющий и не имеющий детей, но чтобы усыновляющий был вольный.

VIII. Глава об опеке

§1. Дети несовершеннолетние то есть: мужеский пол до 18-ти а женский до 13-ти лет своего возраста, должны быть по смерти своих родителей в опеке, дабы родительское имение движимое и недвижимое не было растеряно или не приведено в упадок.
§15. Опекуны должны быть не иностранцы, но туземные уроженцы. Люди добрые, благочистивые, не расточительные, в том же повете где опеку содержать будут, хорошо поместные, а хотя бы он был и родственник, то так же хорошо поместный быть должен, кроме тех, которых отец тестаментом назначил.

КНИГА II

Выписка из прав, в Малороссии употребляемых, учиненных по руководству на 11-е отделение о деяниях

XI. О договорах

§1. Предмет договоров заключается в свободной каждаго воле распоряжаться вечно по своему изволению собственным имением.

XІІ. Выписка из прав, в Малороссии употребляемых, учиненная по руководству на статью: о непозволенных деяниях, и о проистекающих из того правах и обязанностях

§21. Когда кто рубит чужое дерево, чужую траву косит, или в чужих водах рыбу ловит, тот должен заплатить штраф три шеляга и убыток наградить по правам.
§95. Не должно там собак держать, где люди обыкновенно ходят, если кто же учинил, и собака покусает человека вольнаго, тот штрафу подлежит по разсмотрению судьи, а в иных вещах убыток вдвое наградить должен.
§109. Кто бы шляхтича убил в смерть, или каким образом умертвил, и в том правильно был бы обличен, с таковаго сверх казни, взыскать поголовных за убитого денег сто коп грошей.
§110. Взыскание поголовных денег за убитых положено 

по званиям - копы грошей:

За панцирного слугу, под именем которого

в Малороссии разумеется выборный казак - 60
За путнаго слугу (козак подпомощик) - 50
За бортника, пчельника - 40
За тяглаго человека - 25
За двороваго слугу - 20
А за убийство жены, котораго-либо
из означенных людей чинится взыскание вдвое
За ключника, войта и старосту - 40
За мастероваго - 30
За войта, бургомистра, лавника и писаря,
кои не из шляхетства, и состоят в городах
магдебурским правом судящихся по - 50
За мещанина таких городов - 30
За показанных чиновников состоящих
в меньших городах, где магдебурское право
не в употреблении, по - 30
А за мещанина - 24

§116. Естьли бы кто обе руки, ноги и оба уха, отсек, или оба глаза выколол, или выбил, тот по суду будучи обличенный таким же образом и на тех же членах казнен быть, и число денег по вышеписанному в награждение заплатить должен, буди же палец, или несколько оных от руки или ноги отрубил, то и за оные равномерное наказание понести должен; а денежное награждение за всякий палец отрубленный по двадцати коп грошей.
§164. Если кто лавнику, сидящему в суде, слово какое непригожее скажет, а лавник то свидетельством других товарищей своих двух или трех человек веры достойных, которые при том были и укоризну слышали, докажет, тогда обругавший лавника по важности обиды и безчестия наградить, а судьи штраф заплатить должен будет.

КНИГА III

Выписка из прав, в Малороссии употребляемых, учиненныя по руководству на ІІІ-є отделение в вещах или имениях

XVІІ. Глава о звериной ловле

§110. Дикие звери, птицы, рыбы и прочие что на земле и в воде водится, бывают тотчас по праву всенародному собственными того, кто их поймает; ибо что прежде не было ничье по самой природе, то собственным будет того, кто наперед его изловит.

XXІІ. Глава о наследстве

§193. По смерти отца и матери дети их, сыны и дочери, не могут быть удалены от имений отческих и материнских, но они, или наследники их имеют получить все те имения в свое владение и полезное для себя распоряжение на вечные времена.

КНИГА IV

Собрание Малороссийских прав отделения ІІІ-го о вещах

XXVІ. Глава о купчих крепостях или о купле и продаже

§329. Всякому вольно имения свои отческая, материнская, выслу-женныя, купленныя и какимь-либо образом нажитыя, и названныя, продать.

XXX. Глава о договоре при отдаче собственности пол сохранение

§443. Поручаемые под сохранение вещи должно принимать и хранить явленно, дабы избегнуть порицания воровством.

XXXІІІ. Глава о договоре между господином и слугою касательно найма и платы

§531. Нанимающий слугу или служанку для работы, ежели в городе, то должен в цеху, а ежели в местечке или другом селении, то в том уряде, в ведомстве котораго он нанимающий пребывает, объявить о нанимаемом, и дать записать в урядовый реестр.

КНИГА V

Собрание прав, действующих в Малороссии, отделения ІІІ-го о вещах с 21-ой по 30-ую главу

XXXV. О общей собственности вообще

§618. Участники в общей собственности охрають ея все совместно и все получают равную часть прибылей, разделяя между собой и убытки. Следственно каждый имеет равные на общую собственность право.

XLІІІ. Глава о ссуде и праве пользоваться чужим имением

§759. Право на чужую вещь посредством ссуды приобретается по взаимному согласию или договору как требуящаго ссуды, так и ссужающаго.

§769. Полученную в ссуду вещь не можно употреблять инако, кроме так, как она вверена. В противном же случае должно заплатить за ея.

____________
Хрестоматія з історії держави і права України
//textbooks.net.ua/content/view/958/17/

Кочубей Віктор Павлович,
перший Міністр внутрішніх
 справ Російської імперії

«3ібрання малоросійських прав» 1807 - пам'ятка права початку ХІХ ст., остання з численних спроб кодифікації «малоросійського права». Зібрання упорядковане Комісією для складання законів (1804 - 1807). Написане російською мовою. 

Оскільки укладання «Книги законів Російської імперії» не було доведено до кінця, то й «3ібрання малоросійських прав» 1807 фактично не діяло. Пам'ятка зберігається у Російському державному історичному архіві у Петербурзі. 

Опублікована у 1993 році Інститутом держави і права імені В. М. Корецького НАН України. Вид.: Собр. малорос, прав. 1807 г. К., 1993. К.А. Вислобоков. 

____________
//cyclop.com.ua/content/view/1095/58/1/14/


Усі роботи з кодифікації українського права проводились паралельно і з огляду на кодифікацію права Російської держави. Під впливом нових умов суспільно-політичного розвитку, враховуючи невдачі кодифікаторів 18 ст., в урядових колах поширювалась думка про необхідність встановлення єдиного порядку застосування правових норм і цілковитого усунення місцевих відмінностей і особливостей – внаслідок максимального наближення правових систем України і Росії шляхом поширення на Україну загальноімперського законодавства.

На таких позиція стояла Комісія для складання законів, яка здійснювала кодифікаційні роботи у 1804-1808 рр. під загальним керівництвом російського науковця М.Сперанського, а наприкінці 20-х – на початку 30-х рр. 19 ст. – Імператорська канцелярія, яка при Миколі І фактично стояла над усім апаратом управління.

Завадовський Петро
Васильович, перший
Міністр народної освіти
Російської імперії

Головою Кодифікаційної комісії був граф Петро Завадовський; у її складі були утворені 3 експедиції: перша – кодифікувала основи права і загальноімперське законодавство Росії, друга – кодифікувала право окремих провінцій, у т.ч. укладала окремий кодекс для України, третя – редагувала вироблені проекти.

Над кодифікацією права України у складі 2-ої експедиції працювало 2 групи: перша, очолена Адамом Повстанським, займалась правом правобережних, а друга, очолена українським правознавцем [Федором] Давидовичем, - правом лівобережних губерній. Група Повстанського розробила проект “Зводу місцевих законів губерній і областей, приєднаних від Польщі”, а група Давидовича підготувала “Зібрання цивільних законів, які діють в Малоросії” 1807 р., поширене під назвою “Зібрання малоросійських прав”.

“Зібрання малоросійських прав” стало кодифікованим збірником норм цивільного права, що діяли на початку 19 ст. у Чернігівській і Полтавській губерніях. Його джерелами були норми звичаєвого права і збірники польсько-литовського і магдебурзького права, зокрема Литовські Статути і Саксонське зерцало. “Зібрання” поділялось на 3 частини, викладені у 5 книгах: 1. правові норми, які визначали правоздатність і дієздатність особи, порядок укладення шлюбу, майнові і особисті взаємовідносини подружжя, батьків і дітей; 2. право зобов`язань, зокрема правові норми щодо осудності, волевиявлення, договорів і випливаючих з них зобов`язань; 3. правові норми, регулюючі майнові відносини, зокрема про володіння і власність, способи набуття права власності, спадщину, давність тощо. Однак, офіційно “Зібрання” не було затверджене, а лише частково увійшло до “Зводу законів Російської імперії”.

За “Зібранням малоросійських прав” недієздатними вважались неповнолітні - чоловіки до досягнення 18 р. і жінки до 13 р., та душевнохворі - вони не могли заповідати своє майно, а також душевнохворі не могли виступати свідками.

Дикі звірі, птиця, риба і уся флора, будучи за своєю природою нічиїми, вважались власністю того, хто їх перший впіймав.

Учасники у спільній власності мають рівні права на неї, оскільки спільно її охороняють і отримують рівну частку прибутків, розподіляючи між собою і збитки.

Кожен міг вільно продавати свої батьківські чи материнські, вислужені, куплені чи будь-яким іншим способом набуті маєтки. 
Передбачалась передача на збереження речей. 

Про найм слуги для роботи у місті повідомлялось у цех, а у містечку чи іншому поселенні – в уряд, у відомстві якого перебував наймодавець, про що робився запис в урядовому реєстрі. 

Шляхом ссуди за взаємною домовленістю чи договором набувалось право на чужу річ, притому отриману у ссуду річ не можна було використовувати іншим чином, ніж було повірено, а інакше вимагалось заплатити за неї. 

Шлюбний вік наставав із досягненням повноліття. Кожен міг одружуватись необмежену кількість разів у разі смерті другого з подружжя; а якщо чоловік одружувався вдруге при живій дружині, то він і його друга дружина, якщо вона знала про існування першої, підлягали смертній карі. 

Презюмувалось батьківство тих батьків, які визнавали дитину своєю, поки не буде доведено інше. Визнання чи заперечення материнства доводилось показами свідків, присутніх при пологах даної жінки. 

Дозволялось усиновлення старшим молодшого (але не навпаки), притому усиновителем міг бути лише вільний, щоправда, незалежно від його бездітності. 

Діти були зобов`язані утримувати своїх батьків, незалежно від їх проживання окремо від них. 

Неповнолітні у разі смерті батьків перебували під опікою разом з батьківським рухомим і нерухомим майном, а по досягненні повноліття виходили з-під опіки і вступали у володіння майном. 

Опікунами могли бути лише місцеві уродженці, а не іноземці, притому добропорядні і немарнотратні, та з власним маєтком у тому ж повіті, де проживав опікуваний, у т.ч. родичі теж повинні були мати маєток, крім тих, яких безпосередньо призначив батько у заповіті. 

Сини і дочки спадкували батьківське і материнське майно нарівні. 
Ненароджені діти мали рівні спадкові права щодо батьківського майна з народженими, якщо батько у заповіті визнав своїми спадкоємцями і ще ненароджених дітей, зачатих при його житті. 

За вбивство шляхтича призначалось, крім страти, стягнення на користь родичів убитого поголовних 100 коп грошей. 

За відрубання обидвох рук, ніг, вух та виколення чи вибиття обох очей, а також відсікання пальців на руках чи ногах карали аналогічними каліцтвами і стягненням грошових компенсацій (зокрема, за кожен палець – по 20 коп. грошей) на користь потерпілого. 

За словесну образу лавника у суді винний сплачував йому моральне відшкодування, а також штраф судді. 

За вигул собаки у громадському місці, де вона покусала когось, її господар сплачував штраф суду і відшкодовував збитки потерпілому у подвійному розмірі. 

За порубку чужого дерева, викошення чужої трави і вилов риби у чужих водах винний сплачував штраф і відшкодовував збитки.

Балудянський Михайло 

Андрійович, перший ректор 
Санкт-Петербурзького 

університету

У 1809 р. Кодифікаційну комісію було поділено на 6 відділень, і 6-му відділу було доручено складати зводи для українських губерній. Однак, фактично кодифікаційні роботи були зупинені до 20-х рр. 19 ст., а у 1826 р. Комісію для складання зводів було перетворено на 2-е відділення Імператорської канцелярії, яке мало постійно займатись кодифікаційними роботам; його очолив виходець із Закарпаття, перший ректор Петербурзького університету Михайло Балуг'янський, що тісно співпрацював над кодифікацією з М.Сперанським. 

Внаслідок масштабних кодифікаційних робіт було складено і опубліковано у 1830 р. “Повне зібрання законів Російської імперії” у 46 томах, яке охопило у хронологічному порядку законодавство 1649-1825 рр., а у 1832 р. – “Звід законів Російської імперії” у 15 томах, до якого увійшло діюче законодавство, систематизоване за галузями права, притому цивільному праву було відведено 10-ий, а кримінальному – останній 15-ий том; “Звід” набув чинності з 1 січня 1835 р.

Данилович Гнат Миколайович, 
перший декан юридичного 
факультету Київського 
університету св. Володимира

Водночас у 1830-1833 рр. спеціальна група у складі 2-го відділення на чолі з професором Київського, а пізніше Московського університету Гнатом Даниловичем підготувала обширний “Звід місцевих законів західних губерній” (губерній Правобережної України і Білорусі)” – добре систематизований збірник матеріального і процесуального цивільного права. У 1838 р. його схвалила Державна рада, але юридичної сили чинного джерела права він так і не набув.

У ході запровадження єдиної правової системи на усій території Російської імперії у 1840 р. на Лівобережну і у 1842 р. на Правобережну Україну поширилось загальноімперське цивільне і кримінальне законодавство, притому для Правобережної України місцеве право було скасоване беззастережно, а на Лівобережній Україні допускалось застосування лише тих норм місцевого цивільного права, які увійшли до “Зводу законів Російської імперії”, - це були лише 53 статті, які стосувались спадкового і сімейного права, з усіх 3979 статей “Зводу”. 

____________
Держава і право України у складі Російської імперії у пер. пол. 19 ст. 
//referatu.net.ua/referats/7378/43575/?page=0

Кочубей Віктор Павлович (1768 - 1834) - правнук генерального писаря Василя Кочубея, страченого гетьманом Іваном Мазепою, племінник Олександра Безбородька (мати - Уляна Андріївна Безбородько), дипломат, перший міністр внутрішніх справ Російської імперії (1802 - 1807), голова Держради та Комітета міністрів (1827), князь, канцлер Російської імперії (1834). Увічнений у 1862 на Пам'ятнику “1000-ліття Россії” у Великому Новгороді

//ru.wikipedia.org/wiki/Кочубей,_Виктор_Павлович
//leksika.com.ua/16870928/legal/kochubey

Балудянський (Балуг'янський) Михайло Андрійович (1769 - 1847) - уродженець с. Верхня Ольшава у Західному Закарпатті, тепер - Словаччина, доктор права Будапешського університету, перший ректор Санкт-Петербурзького університету, статс-секретар, сенатор, вчений-правознавець, економіст, педагог.

//ukrainians-world.org.ua/ukr/peoples/fe6466f00ea617e3/
//leksika.com.ua/12650904/legal/baludyanskiy

Данилович Гнат (Ігнатій) Миколайович (1787 - 1843) - народився в с. Гриневичі (нині село Білостоцького воєводства, Польща) в сім'ї бідного унійного священника, вчений-правознавець, професор Харківського та Московського університетів, професор та перший декан юридичного факультету Київського університету св. Володимира, на думку ряду дослідників - зачинатель литвинського (білоруського) національного руху.

//uk.wikipedia.org/wiki/Гнат_Миколайович_Данилович
//leksika.com.ua/19071015/legal/danilovich 

Завадовський Петро Васильович (1738 - 1812) - народився в с. Красновичі Стародубської 2-ї сотні Стародубського полку Чернігівської губернії (тепер Брянська область Російської Федерації) у бідній українській козацькій родині, сенатор (1780), дійсний таємний радник (1793), голова Комісії складання законів (1801 - 1802), перший міністр народної освіти Російської імперії (1802 - 1810), голова Комісії складання законів Державної Ради Російської імперії (1810 - 1812), граф.

//poltavahistory.org.ua/history17_9u.htm
//leksika.com.ua/20080215/legal/zavadovskiy 

Народна Конституція Речі Посполитої 1791-р 

Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 

Вивід прав України (Пилипа Орлика) 1712 

Пакти та Конституції законів свобод Війська Запорозького (Конституція Пилипа Орлика) 1710 

Комісія Гадяцька (Річ Посполита Трьох Народів) 1658 

Порядок шкільний. Статут ставропігійної школи у Львові 1586 

Другий (Волинський) Статут Великого князівства Литовського 1566 

Перший (Старий) Статут Великого князівства Литовського 1529 

Лист (судебник) великого князя Казимира Ягайловича 1468 

Правда Руська 1019-1051

Тріумфальна арка в Диканці, збудована Кочубеєм у 1820 році 
на честь приїзду імператора Олександра І. 
//istpravda.com.ua/articles/2011/07/5/44949/