четвер, 8 січня 2004 р.

Лист (судебник) великого князя Казимира Ягайловича 1468


Великий титульний герб 
Казимира IV Ягеллончика

Казимир, 
Божою милістю король польський, великий князь литовський і руський, княжич прусський і жемайтський і інших [земель], проголошуємо цим нашим листом, хто його побачить, або читаючого [цей лист] почує, що ми з князями і з Пани-Радою нашою Великого князівства Литовського, і з усім поспільством погадавши, урядили були так:

1. Якщо з лицем приведуть татя, чи буде [він] у змозі чим платити, то заплатить істинну; якщо ж чого у домі не буде, а жінка була [про крадіжку] відала з дітьми, вже дорослими, то жінкою і дітьми заплатити, а самого на шибеницю; а якщо будуть малі діти, менше семи років, ті у тому невинуваті.

2. А коли злодій не буде мати чим платити, то і лиця у двір не брати, повернути потерпілому, у кого вкрадено, і просоки половину повернути; а злодія – на повішення, а просока – по-старому.

3. А у кого буде вкрадено, і що суддя присудить, то спочатку заплатити потерпілому, а потім господар татя того вину свою бере.

4. А коли видадуть жінку або дітей татя, і судді накажуть до ув’язнення [їх укинути], а потім [вони] зможуть викупитися, або господар схоче їх викупити, то вони можуть викупитися. А якщо [достатньо] буде в домі статків татя того, то він домашніми статками має сплатити; якщо ж не було б чим платити з дому, то жінкою і дітьми сплатити, як вище написано.

5. А якщо б злодій у когось що вкрав, і де вкрадено, там його схопили з лицем, і він у дім не приніс, [і] жінка і діти того не вживали, [то] злодій терпи, а жінка і діти і дім їхній невинуватий.

6. А якщо злодій, з дому вийшовши, вкрав щось і загубив або з’їв, а жінка і діти того не робили, то домашніми статками, того татя власними, заплатити, а жінка і діти і статки жінки від того вільні.

7. А коли чиясь людина злодійство вчинить, і господар його [про] те відав або [сам] із ним участь брав, і якщо буде на те доказ, то той [господар] так терпи, як злодій.

8. А котрий був лежнів тримав у своєму домі таємно, а сусідам і околиці не повідомив, і у той час щось у кого зникло, і буде на те доказ, що лежня тримав, то призначити тому рок, і другий, і третій, щоб того лежня [перед судом] поставив або [звинувачення] відвів, а якщо на рок останній не поставить, то нехай заплатить [вартість збитків], а того [лежня] шукатиме, і якщо знайде, то перед судом поставить; як би не розсудили, а вже [потерпілому] заплачено.

9. А якщо б наша людина завинила перед князівською, або панською, або боярською людиною, і в якому повіті, під нашим намісництвом або тивунством, то нашому наміснику або тивуну заявити, щоб [вони] з нашою людиною вчинили правосуддя, а якщо схоче на спільний суд, то їх на спільний суд пустити і рок призначити.

10. А якщо будуть на нашу людину князівські, або панські, або боярські люди позов подавати, то тому суд і правосуддя перед нашими намісниками і тивунами, які від нас що держать; і нашим урядникам суд чинити обом сторонам.

11. А якій людині князівській, або панській, або боярській до князівських і до панських або до боярських людей діло, то хто має претензії до кого, то їхати йому шукати правосуддя перед господарем його; а якщо [господар] не вчинить правосуддя, то до спільного суду, рок призначивши обом сторонам, і тоді вчинити і правосуддя. Якщо ж будь-хто цього не виконає, то дати від нас діцького; а якщо не буде нас у Великому князівстві Литовському, то воєводам нашим дозволено дати діцького.

12. А коли злодію винесуть вирок, то до чого його прирекли, [так] і карати по його діяннях. А кому татя видадуть, а той не схоче його покарати, а схоче з нього сплату отримати, а його відпустити, або до себе у неволю взяти, і на те буде доказ, той вже право порушив (із права виступає), і нам із Пани-Радою нашою Великого князівства Литовського про те порадившись, винести йому вирок і покарати, як заслужив. А до злодія милості не треба.

13. А хто вкраде [на суму] вище півкопи, або корову, того повісити.

14. А хто вперше вкраде, а до того не крав, то за першу крадіжку карати його сплатою вини, якщо [вартістю] нижче полтини домашніх речей крав, то домашніми ж речами платити; а якщо вище полтини вкрав, хоча б і уперше крав, то його повісити.

15. А який хоча б і вперше вкрав, а кінська татьба, коня вкрав, і з лицем приведуть, того повісити.

16. А коли злодія приведуть, на якого сок сочитиме, і під мукою у крадіжці зізнається, і якщо до того крав і околиця про те відала – без лиця повісити.

17. А якщо сок сочитиме, а лиця не буде, і вкрав уперше, і околиця за ним до того злодійства не відала, і [він] нікому [за крадене] не сплачував, то йому сплатити татьбу потерпілому і вину, а смертною карою його не карати.

18. А якщо татя піддадуть мукам, а [він] зілля знає, і докази будуть проти нього добрі: сочіння сока, або перед тим бував крав, або був мучуваний, і про те відала околиця, то того зілейника, хоча і не зізнається під мукою, повісити.

19. А якщо чиїсь паробки вкрадуть щось у кого, то за крадіжку так карати, як у цьому листі вище написано: якщо вперше вкрав, то його не вішати, а сплатити бондою його; а не буде бонди, то господар його за нього [нехай] заплатить, а паробка покарати і побити; а якщо буде часто красти після того, і вище півкопи, то паробка повісити.

20. А також у кого виникне до кого яка справа, буде земельна справа, то їздоків взяти; а будуть інші які справи, то суддів взяти, і шукати [правосуддя] перед судом; а порубів і наїздів не треба нікому чинити.

21. А якщо хтось самовільно поруби робить або наїзди чинить, то той, кому кривда сталася, той має нам поскаржитись, а якщо не буде нас у Великому князівстві Литовському, то він має Пани-Раді нашій скаржитись; і панам воєводам нашим по того послати і повеліти перед собою силоміць поставити і перевірити, чи то так він чинив, і вкинути його до ув’язнення і тримати до нашого приїзду, бо той з права нашого земського виступив і проти права вчинив, як вище написано. Ми так, порадившись з Пани-Радою нашою Великого князівства Литовського, вирішимо, якою карою його карати.

22. А якщо б двоє мали судитися і взяли собі їздоків і суддів, то призначити їм рок і повідомити за чотири тижні, щоб обидва приготувалися до того року перед тими суддями; суддям же і їздокам там виїхати на призначене місце. А котрий із тих двох, що судяться, не виїхав би, той без суду винуватий; а який виїхав, той виграє справу, по якій буде судитись; однак якщо б трапилася наша або земська служба, або хвороба, тоді справу не програє.

23. А якщо б хто коня або шкапу знайшов приблудну, або інші які речі знайде, то повідомити околиці: якщо не знайдеться позивач до трьох днів, то повести [знайдену худобу] на королівський двір, по-давньому, і переєм свій взяти; а якщо хтось що втаїть і схоче собі зиск мати і буде на те доказ, той такий самий злодій, як справжній.

24. А хто буде людей виводити або челядь невільну і впіймають з лицем, того на шибеницю; а якщо сочитиме сок, тоді тому суд: як у цьому листі вище написано, по тому його судити.

25. А також де котрі мости мостили за часів дядька нашого, за великого князя Вітовта, і за великого князя Жигимонта, там щоб і нині кожний свої ділянки мосту замостив і полагодив, як треба; і щоб не зволікали, цього ж літа зробили. А на чиїй ділянці шкода трапиться, кінь пораниться, ногу зламає, тому заплатити. А якщо який не полагодить своєї ділянки цього літа, і не послухається, той з права виступив, той нам вини десять рублів [має заплатити]. Так, як у цьому листі написано, по тому і рядити, а те не порушувати.


Лист – документ, грамота; таку назву мають і обласні привілеї, надані великими князями окремим землям держави. 
Князі – тут: представники аристократії, які не увійшли до складу Пани-Ради. 
Пани-Рада – за часів Казимира становий консультативний орган при великому князі; остаточно оформився у другій половині XV ст. До складу Пани-Ради у середині XV ст. входили: канцлер, що завідував канцелярією великого князя; підскарбій земський, що відав усіма фінансами князівства, і підскарбій двірний, його помічник; гетьман вищий, заступник великого князя як головнокомандуючого армією, і гетьман польний, його заступник; маршалок земський, охоронець порядку у великокнязівській резиденції, і маршалок двірний, його помічник. Також до складу Пани-Ради входили особи, які обіймали придворні посади: чашник, підчаший, стольник, підстолій, крайчий, конюший, ловчий, а також намісники-воєводи і старости, які управляли окремими землями Великого князівства Литовського, і духовні власті – біскупи Віленський, Луцький, Жмудський і Київський. 
Поспільство – представники місцевого населення. Видання «устав» і «ухвал», надання привілеїв відбувалося у присутності поспільства. 
Лице – литовсько-руське право, як і право давньоруське, не знало поняття особи. Термін «лице», вживаний у пам’ятках давньоруського права, зокрема, у Руській Правді, означав речовий доказ, поличне. У такому значенні він вживається і у даному Судебнику. 
Тать – злодій. Вживання у тексті статті руського терміна «тать» замість загальновживаного «злодій» свідчить про руське походження норми. 
Істинну – тобто вартість вкраденого, яку належить сплатити позивачу, потерпілому (пор. із рос. «истцу»). Сама крадена річ йшла на користь суддів. 
Просока – (від «сок», «сочити», «сочіння») один із видів судової платні, винагорода за сочіння. Сочити означало давати показання, свідчити проти кого-небудь. Соком називалася особа, яка давала потерпілому відомості про того, ким була заподіяна шкода, або допомагала напасти на слід шкідника. 
Вина – різновид судової платні, відомий ще з часів Руської Правди. Спершу вини йшли на користь великого князя, але згодом вони стягувалися на користь тих осіб, які відправляли суд на місцях. Із поширенням вотчинної юрисдикції вини стягувалися на користь вотчинників. 
Чиясь людина – 1) невільна особа, яка знаходиться в особистій залежності від пана. 2) селянин, який проживав на землях, що належали феодалу. 
Лежні (лезні) – прийдешні особи; ті, які походили не з даної місцевості. 
Сусіди – це мешканці околиці, особи, що мають окреме майно, самостійні майнові права, а також безпосередню територіальну близькість мешкання. 
Околиця - неукріплене сільське поселення, в якому будівлі тісно прилягають одна до одної і утворюють замкнене коло або еліпс. Околиця є давнім типом поселення. Її виникнення звичайно пов’язується із потребами оборони: для перетворення її на укріплений пункт, «грод», достатньо тільки оточити її частоколом і ровом. У XIV-XV ст. околицею називали общину, територіальну одиницю з певними межами, до якої «прислухали» точно означені села. У такому значенні околиця відповідає верві Руської Правди. На підставі судових актів В. Іванішев стверджував, у Володимирському та Луцькому повітах були наявні 10 околиць. 
Рок – тут: строк для явки до суду. Терміни «rok», «roky» для позначення суду, а також судової сесії знають польське і чеське право. 
Спільний суд – суд, який мав складатися із обох вотчинників або, за домовленістю, їхніх представників (обчій суд). 
Які від нас що держать – тобто: отримали держання, тимчасове умовне управління земельною одиницею. 
Діцький – посада при великокнязівській центральній і місцевій адміністрації. Ця посада існувала ще у Київській Русі311. Діцький брав участь у судовому процесі. До його функцій входило доставити певну сторону приводом до суду або здійснити майнове стягнення за рішенням суду. 
Сплату отримати – очевидно, йдеться не тільки про заміну присудженого покарання штрафом, а і про випадки, коли пан обмежувався стягуванням вини (див. ст. 3), а самого покарання не виконував. 
У неволю взяти – тобто замінити присуджене покарання неволею. 
Право порушив - із права виступає – чинить злочин. У нормативно-правових і правозастосовчих актах XV-XVI ст. зустрічається вираз «виступ» у значенні «злочин». 
Півкопа – копа грошей – лічильна одиниця в 60 грошів, відповідно півкопи дорівнювало 30 грошам. Гріш – срібна, а з XV ст. – білонова монета. 
Полтина – сума, в яку Статут Великого князівства Литовського, Руського, Жемантійського 1529 року (арт. 8, розд. ХІІ) оцінював корову, вепра, кнура – худобу, чиє м’ясо вживалося в їжу [півтина]. 
Кінська татьба – 1) крадіжка коня; 2) крадіжка в особливо великих розмірах. 
Під мукою – встановлять факт злодійства шляхом застосування тортур (домучаться татьби). 
Никому не сплачувал – не був присуджений до сплати штрафу за крадіжку. 
Татьба – тут: судовий штраф за крадіжку. 
Зілля – магічні предмети, трави тощо, які дозволяють не відчувати болю. 
Зелейник – знавець зілля. 
Паробки – невільники. За давньоруським правом, невільниками були челядь і холопи («роби»), в литовсько-руських актах XIV-XVI ст. невільники йменуються «паробки» і «жонки» [поробки]. 
Бонда – за традиційним визначенням дослідників литовсько-руського права, це особисте рухоме майно невільника. 
Поруби і наїзди – наїзди супроводжувалися пограбуванням маєтку, вбивствами, покаліченням (порубами) і насильством над супротивником, його родиною і його людьми [порубки - паробки - парубки]. 
Переєм – тут: винагорода, яка виплачувалася тому, хто знайшов худобу або річ.

Ковальова Світлана Григорівна. Судебник великого князя Казимира Ягайловича 1468 року. Вид-во: Черноморський державний університет ім.Петра Могили. Миколаїв, 2009


Kazimierz Jagiellończyk.
Казимир Ягеллончик.
Худ. Марчелло Бачіареллі
Kazimierz IV Jagiellończyk (1427-1492) - z Bożej łaski król Polski, ziemi krakowskiej, sandomierskiej, łęczyckiej, sieradzkiej, Kujaw, wielki książę Litwy, pan i dziedzic Rusi, Prus i Pomorza (1440-1492).

Казимир IV Ягайлович (Ягеллончик; 
1427-1492) - з Божої ласки король Польщі, землі краківської, сандомирської, ленчицької, серадзької, Куявії, великий князь Литви, пан і дідич Русі, Прусії і Поморя (1440-1492). Син Владислава ІІ Ягайла (Jagiełło - Ягелло) і руської княжни Софії Гольшанської. Народився у Кракові.

В 1447 Казимир IV, намагаючись зміцнити королівську владу шляхом послаблення політичної ролі магнатів, видав загальноземський привілей, який значно розширював права шляхти, у тім числі руської (Нешавські статути 1454). [
Навзайм, руська шляхта щедро віддячила «пану і дідичу Русі». У 1452 Казимир ІV скасував Волинське, а в 1470 (фактично - 1471) - Київське удільне князівство і перетворив ці українські землі - удільні князівства на звичайні провінції.] У 1481 викрив спробу повстання проти його влади та за відновлення Великого Київського князівства з боку українських князів М.Олельковича, І.Гольшанського та Ф.Більського. 

За Казимира IV було укладено збірник тогочасних законів - Судебник великого князя Казимира (1468). 

За сприяння київського князя Семена Олельковича та митрополита Григорія II Болгариновича, був здійснений остаточний поділ Київської митрополії на Київську (з осідком у Києві; охоплювала 10 українсько-литвинських (білоруських) єпархій та існувала від 1468 до 1686) та Московську (з 1589 - патріархія).

У 1454-1466 Казимир IV завоював Східне Помор'я з Гданськом, володіння Тевтонського Ордену, та поставив у васальну залежність Східну Прусію з її столицею Кенігсбергом. Домігся утвердження свого сина Владислава на чеському (1471) та угорському (1490) престолах.

[Після «від'їзду» Верховських князівств (уділи Чернігівського князівства) до московського князя Івана ІІІ розпочалася московсько-русько — литовсько-руська війна (1487-1494).] 

За результатами цієї війни, через два роки після смерті Казимира ІV, по договору 1494 Литва була вимушена визнати включення більшості Верховських князівств та інших земель Чернігівського князівства разом з Черніговом, Новгород-Сіверським, Брянськом у склад Великого Московського князівства (див. Сигізмунд І, Сигізмунд ІІ, Ян ІІ, Станіслав ІІ).

_________
//uk.wikipedia.org/wiki/Казимир_IV_Ягеллончик
//pl.wikipedia.org/wiki/Kazimierz_IV_Jagiellończyk
//ru.wikipedia.org/wiki/Казимир_IV
//uk.wikipedia.org/wiki/Верховські_князівства
//ru.wikipedia.org/wiki/Верховские_княжества

Зібрання малоросійських прав 1807-р 

Ріст Великого князівства Литовського до 1462 р. Верховські князівства розміщені західніше кордону між ВКЛ та Великим Московським князівством.
Королівство Польське і Велике князівство Литовське у 1466 р.

Немає коментарів: