Віктор Мусіяка. Закрита корпорація

Зараз в Україні є небезпека створення закритої корпоративної судової системи, що чутливо реагуватиме на вольові запити її творців

Саме суди стали особливими об’єктами антиконституційного, незаконного впливу. Їхні рішення використовуються як підґрунтя для будь-яких дій: рейдерських захоплень, підтвердження незаконного указу чи рішення, навіть розправи з людьми. Хоча, наголошую, тисячі суддів гідно виконують свої обов’язки.

Ми є свідками нескінченних реформаторських потуг навколо судової системи та в її середовищі. Боротьба різних поглядів на вдосконалення діяльності судів вилилася, по суті, в боротьбу за впровадження «законних» способів впливу на судову гілку влади. Судова реформа відбувається на тлі відвертої боротьби за оволодіння механізмами цього впливу. Вона здійснюється під тих чи інших конкретних суб’єктів, які сьогодні перебувають на ключових посадах у судовій владі й навколо неї. Усім, включно з гарантом, це відомо. І всіх це влаштовує.

Що б зараз не робилося, які б зміни до законів не вносилися (навіть справді здатні позитивно вплинути на судову галузь), вони вже дискредитовані, оскільки одразу виникає питання: проти кого вони спрямовані й кому принесуть дивіденди.

Об’єктивно останні новації мають і плюси, і мінуси. Встановлення Вищого адміністративного суду єдиною інстанцією для розгляду справ щодо суддів не є критичним, водночас абсолютно неприйнятним є надання Вищій раді юстиції можливості вимагати від судів конкретні незавершені справи: достатньо ознайомитися з принципами судочинства. Кому потрібні ці зміни? Про яку боротьбу з корупцією у судовій владі можна говорити, здійснюючи якісь вибіркові позасистемні зміни до спеціального законодавства?

Приймаючи у 1996-му Конституцію, в її перехідних положеннях, ми передбачили, що впродовж п’яти років законодавство у судовій сфері має бути приведено у відповідність до Основного Закону. Так звану малу судову реформу було здійснено буквально напередодні завершення цього терміну. Ми орієнтувалися на німецьку систему судочинства, але відтворили її не цілковито, а з урахуванням українських реалій, що сьогодні призвело до явної деградації як нинішньої системи судової влади, так і ідей її реформування.

До ініціатив влади в суспільстві зараз немає довіри, адже кожен орган закладає в законодавчі новації свій інтерес: уряд у законі про Кабмін намагається збільшити свої повноваження; президент пропонує проект Конституції, найбільше йому вигідний; Верховна Рада прагне перетягнути владну ковдру на себе… Безліч порушень можновладцями законів не тягне за собою їхньої невідворотної відповідальності. Абсолютно зрозуміло, що судова влада не може бути взірцем дотримання Конституції і законів, допоки не буде завершено конституційну реформу і всю владу не буде загнано в «прокрустове ложе» вимог Конституції і законів.

У Конституції треба чітко прописати систему судоустрою, види спеціалізованих судів, їхній статус, як і статус Верховного Суду. Має бути остаточно визначено місце прокуратури в системі правоохоронних органів та її повноваження. Наступний крок – системне вдосконалення всього законодавчого масиву, що встановлює механізм здійснення правосуддя. Це потребує завершення багаторічної роботи над законами про статус адвокатури, виконавче провадження, суддівське самоврядування, а також вдосконалення та прийняття нових кодексів у галузі спеціального й загального судочинства. І, звичайно, слід формувати реальний механізм не лише політичної, а й юридичної відповідальності суб’єктів влади, зокрема за вплив на діяльність суддів. У цьому процесі мають бути задіяні не лише «придворні» фахівці, а й широке коло знаних професіоналів, вчених і практиків, ознайомлених із тонкощами відповідних галузей державного будівництва, зокрема й судової влади.

Низка ґрунтовних ідей щодо напрямів і способів реформування судової системи може бути знайдена в матеріалах багатьох громадських круглих столів, конференцій за участю провідних вчених і фахівців.

Якщо цей або схожий алгоритм руху до відновлення та вдосконалення правової системи держави буде вкотре проігноровано, доведеться знову констатувати нашу громадянську державотворчу незрілість. Тоді не буде дива в легітимізації шляхом ухвалення низки законів (а незабаром і через зміни до Конституції) закритої корпоративної судової системи, що чутливо реагуватиме на вольові запити її творців. Така система природно сприйматиме заклики до боротьби з корупцією не інакше, як прояв прагнення до її повалення.

Віктор Мусіяка, 28 травня, 2010

//tyzhden.ua/Columns/50/759

15.03.2013 Микола Оніщук. «Правосуддя» потребує доопрацювання

06.12.2012 Доповідь Комісії з питань правосуддя щодо концептуальних засад конституційно-правової модернізації правосуддя України 

23.11.2012 Микола Мельник. Підпорядкування судової влади: завершення процесу 

12.11.2012 Марина Ставнийчук. Что необходимо изменить в украинской системе правосудия 

19.10.2012 Микола Мельник. Як при Ющенку так і при Януковичу відбувається масштабна дискредитація судової влади 

09.07.2012 Сергей Кивалов. Население должно избирать всех судей 

27.06.2012 Виктор Мусияка. Юристы сегодня чаще всего решают вопросы, даже не ссылаясь на закон 

18.06.2012 Микола Оніщук. В процес відправлення правосуддя потрібно залучити безпосередньо народ 

01.04.2011 Микола Оніщук. Дилеми правової держави 

23.10.2010 Марина Ставнійчук. Судова реформа: крок вперед і два назад 

10.04.2010 Марина Ставнійчук. За реальну судову реформу

//illustrators.ru/illustrations/340106