понеділок, 31 жовтня 2005 р.

Леонід Кучма: Шкодую, що ми прийняли недосконалу Конституцію


Фонд «Україна», який очолює екс-президент Леонід Кучма, розташований якраз навпроти чорного входу до Секретаріату президента. Можливо, Леонід Данилович розраховував, що саме з цієї резиденції він впливатиме на політику свого наступника, яким бачив Віктора Януковича. Вийшло інакше. Тепер другий президент цікавий не як діючий політик, а як людина, котра визначала життя європейської країни протягом десяти років. Три місяці тому він почав курити і під час розмови з Контрактами подовгу м’яв у руках сигарети. А перед тим як відповідати на запитання, часто зітхав…

Щаслива карта Януковича 

Чому своїм наступником ви обрали Віктора Януковича? Невже не передбачали, що кандидат у президенти з кримінальним минулим викличе спротив суспільства?

— Моєю першою кандидатурою на посаду прем’єра перед виборами був Сергій Тігіпко. Він молодий, колишній банкір, працював міністром економіки. Але коли ми подивилися розклади в парламенті, то виявилося, що Тігіпку не вдасться набрати 226 голосів. Також нам тоді не вдалося домовитися з «Нашою Україною» і створити більшість між нею і блоком «За Єдину Україну!». Коли кажуть: «Гроші, а потім усе інше», я відповідаю: «Спочатку давайте роботу».

«Наша Україна» вимагала грошей?

— Ні, я говорю умовно. Йшлося здебільшого про портфелі. Я керувався тим, що Україні потрібна стабільність, що в інтересах держави має існувати потужне об’єднання центристських і правоцентристських сил. І пропонував спочатку підписати угоду про створення такого блоку, а далі вирішувати, хто голова парламенту, хто голова уряду. Нам цього не вдалося зробити, тому й вибір припав на кандидатуру Віктора Януковича. Донбас — найпотужніший регіон України. Янукович проявив себе на посаді губернатора як сильний господарник. До того ж партія «Регіони України» мала в парламенті потужну фракцію. Щодо його роботи в уряді, то, як на мене, це був найуспішніший уряд за всі роки незалежності. Звичайно, в його досягненнях є успіхи кожного попереднього.


Тому, роблячи ставку на Віктора Януковича, я підтримував стабільне економічне зростання, передбачуваність розвитку країни. Ні про що інше я не думав.

Ющенко теж зарекомендував себе як непоганий прем’єр. До того ж він мав високий стартовий рейтинг, якого не було у Януковича. Чому влада не поставила на нього?

— Ющенко відбувся як політик лише тому, що Кучма був президентом. Я його висунув головою НБУ і головою уряду. Хіба він може сказати, що Кучма його не підтримував? Навпаки! Касетний скандал вніс сум’яття в голови політиків, збурив парламент, і Ющенка відправили у відставку. Під час виборчої кампанії я стояв осторонь і не брав участі в подіях, що відбувалися на виборчому полі. Бо керувався принципом: «Нехай перемагає той, хто зможе краще переконати людей». Тож звинувачувати мене у прямій підтримці когось із кандидатів не можна.

Плівки Мельниченка чекають часу Х 

Хто, на вашу думку, стояв за касетним скандалом?

— Касетний скандал — це провокація проти України і президента. Його влаштували ті, хто не хоче, щоб Україна була сильною, незалежною, впливовою у свiтi. На жаль, їм це значною мiрою вдалося. Прикро, що руками своїх же українських провокаторiв, якi так люблять Україну, що готовi задушити її в обіймах.

Таких сил багато. Хто саме?

— Так. У який бік не подивись, ніде не знайдеш зацікавлених у сильній Україні. Всі хотіли нам диктувати свою позицію своєю мовою. Як на Заході, так і на Сході.

Несподівано головним промоутером «плівок Мельниченка» став Борис Березовський. Яка його роль у цьому скандалі — він його організатор чи вміло використовує момент?

— Чому ж він мовчав, якщо стільки років у нього були плівки? Якщо він не хотів передавати матеріали тодішній владі, то їх можна було опублікувати. Але він мовчав.

Ви підтримували стосунки з Березовським?

— Так, починаючи з його роботи в Раді безпеки Росії. Але після того, як він виїхав до Лондона, — ні. Саме я вніс його кандидатуру на посаду секретаря СНД. Навіть Єльцин його не дуже хотів призначати. Та Березовський тоді демонстрував просто шалену активність. Він людина з величезною енергією, і якщо її використовувати в позитивному руслі, то можна зробити багато хорошого. Але якщо в людині переважають меркантильні прагнення, то ця енергія перетворюється на руйнівну силу. Так і в нього.

Чому Березовський знову став в Україні вагомою політичною фігурою?

— Причина в ментальності. Україна ослаблена, на нашому політичному полі можуть топтатися всі охочі. Будь-яку нову фігуру дехто зустрічає з розпростертими обіймами, зокрема й Березовського.

Чи має Березовський бізнес-інтереси в Україні?

— Те, що Березовському багато пообіцяли і він сподівався, що після перемоги Ющенка зможе тут активно працювати, мені здається, не таємниця. На дрібниці він не розмінюється, грає по-крупному.

Тобто всі його заяви спрямовані на те, щоб добитися обіцянок, даних командою Ющенка?

— Можливо. Березовського, за великим рахунком, Україна не цікавить. Його цікавлять Москва і Путін. Через Україну він хотів наблизитися до Росії, бути присутнім тут і постійно дошкуляти президенту Росії. Це його головна мета, а не «встановлення демократії в Україні». Чому він до виборів не говорив, що підтримує ті чи інші проекти, спрямовані на утвердження демократії, як це роблять, наприклад, американці? Вони працювали на демократію через Демократичний і Республіканський інститути. Так і ти скажи: на які інституції ти даєш кошти. Хто ж повірить, що Березовський просто так переказував гроші. Позиція «Я переказав на демократію, а куди вони дійшли, не знаю» як мінімум дивна. Якщо ти не знаєш, куди ці гроші пішли, то їх можуть використати ті формування, де слово «демократія» в принципі не вживається.

Як ви вважаєте, чи потрібно зараз публікувати плівки Мельниченка, щоб припинити шантаж ними?

— Боятися публікації цих плівок мені нічого. Я переконаний, що в жодній цивілізованій країні того, що діється в нас, не було б. Ми забули про національний інтерес, національну безпеку. Через ці плівки ми зазнали колосальних економічних збитків. Нас виставили дикунами перед усім світом. «Плівки Мельниченка» — це вже товарний знак. Я не відкидаю, що можуть з’явитися й нові записи, які також виконуватимуть певну роль на парламентських виборах. Хто тепер перевірятиме, правдиві вони чи ні? Зверніть увагу, що багато політиків, які часто бували у мене в кабінеті, взагалі не присутні на плівках. Це означає, що їхні розмови зберігаються для якогось часу «Х». Чи є в Україні можливість заборонити це? Я не знаю. Потрібно вивчити це питання з правового погляду. Мені здається, що ці записи вже всім набридли, навіть американцям, вони до них втратили інтерес після того, як плівки виконали своє завдання.

Справу Гонгадзе колись розкриють 

Ви знаєте причину самогубства колишніх міністра внутрішніх справ та міністра транспорту?

— Наскільки мені відомо, смерть міністра транспорту Георгія Кирпи пов’язана з його здоров’ям. Я його вважаю найкращим менеджером. Нехай міністр Червоненко прозвітує, що він зробив за вісім місяців, окрім підвищення тарифів. При Кирпі залізниця і транспорт потужно розвивалися. Нам навіть росіяни заздрили.


Що ж стосується міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, то я досі не можу повірити, що він сам обірвав своє життя у такий спосіб. Він був дуже сильною людиною. І я абсолютно переконаний, що жодних команд вбити журналіста він дати просто не міг. У нього гарна родина, дві доньки. Щоб з’ясувати правду, потрібно розібратися, кому був вигідний скандал, хто стояв за тим самим Мельниченком. Не відкидаю й того, що Кравченка підштовхували до самогубства через заяви у ЗМІ. Потім Піскун взагалі зняв звинувачення з Кравченка. Просто шкода людину.

Коли ви були президентом, вас звинувачували у гальмуванні розслідування вбивства Гонгадзе. Влада змінилася, але розслідування так само далеке до завершення. Чому?

— Не сьогодні-завтра вбивство Гонгадзе буде розкрито. Я в цьому переконаний.

Віктор Ющенко заявляв, що відразу після інавгурації на нього чинився величезний тиск з метою не розслідувати справу Гонгадзе. Звідки тиснули?

— Хто міг тиснути? Сам Ющенко заявив у Європі, що через два місяці справу буде розкрито. Я так розумію, що він просто послухав генерального прокурора. А це не він має робити такі заяви. У справі Гонгадзе забагато політики, і це не дає можливості слідчим об’єктивно розслідувати вбивство. Найстрашніше те, що почалася виборча кампанія, і замість спокійного розслідування знову бачимо використання імені Гонгадзе в політичних цілях. Зараз намагаються когось штучно зробити винуватцем загибелі журналіста. Причому не юридично, а політично. Це наш український винахід.

Існує версія, що між вами і Ющенком була домовленість про передачу влади і гарантом залишався уже екс-генпрокурор Святослав Піскун. Це так?

— Відверта нісенітниця.

Але чому лише Піскун з представників старої влади так довго залишався на своїй посаді?

— Я звільнив Піскуна згідно з Конституцією. І звільнив за великі прорахунки в роботі. Це підтверджують відповідні укази. Недоліків у роботі прокуратури вистачить на десять звільнень. Хоча я міг просто звільнити його, як казав посол РФ Віктор Черномирдін, через те, що обличчя не сподобалося. Такими повноваженнями мене наділила Конституція. До речі, згідно зі змінами до Основного Закону ця норма не діятиме з 1 січня 2006 року. На початку грудня 2004 року Шевченківський райсуд міста Києва ухвалив рішення поновити Піскуна. Хочу звернути увагу на те, що тоді весь інформаційний простір ряснів повідомленнями про відновлення Піскуна на посаді генпрокурора. Так, я міг його не призначати вдруге. Але я прийняв політичне рішення, бо не мав морального права подавати нову кандидатуру. Як пам’ятаєте, генпрокурор Геннадій Васильєв написав заяву про відставку, не витримавши тиску з боку парламенту. Країна на кілька місяців могла залишитися без генпрокурора. У тій ситуації я думав так: якщо новому президенту не подобається Піскун, він може наступного дня після інавгурації звільнити його й подати до парламенту нову кандидатуру. Жодних розмов і тим більше домовленостей щодо цього не існувало. Це не було потрібно ні мені, ні, тим більше, новому президенту.

Ніч перед штурмом 

Чи відповідає дійсності твердження, що екс-голова Адміністрації президента Віктор Медведчук і екс-прем’єр Віктор Янукович вимагали розігнати людей на Майдані силою?

— Усі розмови про застосування сили, про те, що на Київ йшли війська, — провокація, відверта брехня. 28 листопада 2004 року Рада національної безпеки та оборони ухвалила рішення про незастосування сили за жодних обставин. Окрім президента ніхто такої команди дати не міг.

Учасники подій по-різному описують ту ніч. Подейкують, що така команда була. Але не зрозуміло, від кого. Можливо, від міністра МВС Миколи Білоконя?

— Можу перехреститися: жодних команд ніхто не давав. Усі, хто мене добре знає, можуть підтвердити: на такий крок я ніколи не пішов би. Якісь заходи з підвищення боєготовності, напевно, проводила міліція, але ви добре знаєте, що з Майдану 28 листопада лунали заклики йти штурмувати органи влади. Навіть штаб Майдану хотів прийняти таке рішення, але там знайшлися люди з тверезим розумом, які це зупинили.

Хто з лідерів революції вимагав штурму?

— Не хочеться вдаватися в деталі. Зрозуміло, що не Ющенко.

Під час помаранчевої революції ви часто консультувалися з президентом РФ Володимиром Путіним. Він давав якісь поради чи вимагав від вас рішучих дій?

— Хто хоч трошки знає Путіна, той розуміє, що давати таких порад він не міг.

Ми його не знаємо. І все-таки про що ви розмовляли з Путіним?

— Періодично розмови в нас відбувалися. Я просто інформував його про ситуацію в країні. І все. Застосовувати силу, коли в перші дні на Майдані зібралися студенти і діти? Загибель навіть однієї людини — це пляма на все життя. Багато хто хотів, щоб саме так усе закінчилося. Але те, що ми цивілізовано вийшли з цієї ситуації, — плюс усім силам, як з боку Ющенка, так і з боку Януковича.

Хто хотів, щоб усе закінчилося кров’ю?

— Прямо про це ніхто не говорив. Але те, що у ЗМІ лунали відверті звинувачення, мовляв, президент не використав силу і він не правий, багато про що свідчить. Я не називатиму цих прізвищ, вони відомі. Але не робіть спроби приписати це Януковичу.

Але вони відомі на рівні чуток, а ви безпосередній учасник подій. Мушу уточнити: хто?

— Щодо влади, то на засіданні РНБО можна обговорювати все, що завгодно, але рішення про незастосування сили було одноголосним.

Що схилило шальки терезів під час переговорів на користь Ющенка?

— Західна думка. Тільки-но відбувся перший тур виборів, ще ніхто зі спостерігачів нічого не сказав, а держсекретар США вже робить заяву, що вибори сфальсифіковані. От і розпочалася інформаційна атака. Як і з плівками Мельниченка: 16 вересня 2000 року ще ніхто не знав, що зник Гонгадзе, а 18 вересня вже з’явилися футболки з його портретом і весь інтернет ряснів відповідною інформацією.

Чи справді російські політтехнологи відіграли вирішальну роль у кампанії Януковича?

— На мій погляд, швидше негативну роль, ніж позитивну.

Хто їх запросив?

— Присягаюся, що в цей процес я взагалі не втручався. У штабі Ющенка теж були іноземні політтехнологи. Усі вони приїздять сюди заробляти гроші. А щоб бути корисним на 100%, потрібно досконально знати все, що відбувається у країні. Тому часто поради російських політтехнологів працювали на мінус, особливо коли ці «порадники» з’являлися на екранах телебачення. Ти тут працюй, давай поради, але, будь-ласка, не коментуй або їдь до Росії чи на Захід і там як політолог або політик роби заяви.

Наскільки ефективна «російська політика» нинішньої української влади?

— Я не відкрию Америки, коли скажу, що відносини з Росією раніше ніколи не були такими складними і напруженими. Це недалекоглядна політика, і хочеться сподіватися, що з призначенням нового уряду цю сторінку буде перегорнуто. Україна повинна мати не тільки добрі, дружні, а й стратегічні відносини з Росією — у цьому полягає її національний інтерес. І будувати політику треба виходячи з цього інтересу. Я також переконаний, що й Росії вигідно мати в особі України дружнього й прогнозованого сусіда.

Бакай нічого не крав 

Як сталося, що громадянин Росії Бакай став керівником Державного управління справами?

— Зараз я переконаний: багато з того, що сплило через заяви правоохоронних органів, — це просто піар-кампанія. Візьмімо готель «Україна». Як тільки ми отримали його з балансу Верховної Ради, відразу ж передали готель у Фонд держмайна. І Фонд разом з Кабміном, Київською держадміністрацією та росіянами розробив інвестиційний проект. Планувалося його знести і побудувати новий п’ятизірковий готель. Подивіться на столицю Росії — знамениті готелі, такі як «Росія» і «Москва» зносяться, а на їхньому місці будуються нові. А в нас у самому центрі столиці стоять такі жахливі готелі. На місці «Дніпра» теж потрібно зводити новий готель, тоді як він ще й досі в управлінні трудового колективу. А Бакаю приписують, що він розпродав усе. Бакаю не треба мовчати, якщо він невинний.

Ви підтримуєте стосунки з бізнесменами, яких називають олігархами, наприклад, з Ринатом Ахметовим, Григорієм Суркісом? Про зятя Віктора Пінчука навіть не запитую.

— Виключно на футболі. Іноді бувають телефонні дзвінки. Вони зараз не в найкращому становищі, тож їм не до стосунків з опальним, в очах влади, президентом.

Енергію Тимошенко — в позитивне русло 

Ви були одним з тих, хто вивів Юлію Тимошенко у вищу лігу політиків, призначивши її віце-прем’єром в уряді Ющенка. Чому ви це зробили, адже, подейкують, у вас були досить напружені стосунки?

— Я її призначив останньою, довго не підписував цей указ. Але було подання прем’єр-міністра. Він вважав, що, призначивши людину, яка знає всі схеми постачання газу (вона була головним торгівцем російського газу на Україні), зможе навести порядок у цій сфері. Вона ж і на посаді прем’єра працювала, як керівник великої корпорації — здійснювалося ручне управління. Якби її енергію й характер спрямувати в позитивне русло, то результат був би зовсім інший!

Ви з Тимошенко були знайомі ще з Дніпропетровська?

— Ні.

А коли ви познайомилися?

— Я знав, що існує корпорація «Єдині енергетичні системи» на чолі з Тимошенко. Наскільки я пригадую, особисто з нею познайомився тоді, коли її було призначено віце-прем’єром.

На вашу думку, чому Ющенку не вдалося направити її в позитивне русло?

— Я вважав і вважаю, що призначення Тимошенко прем’єром — це помилка Ющенка. Поки не пройдуть парламентські вибори, не можна на чолі уряду ставити людину, яка має надмірно великі політичні амбіції. У такому випадку їхній блок не розпався б, не було б політичної кризи, та й імідж ми собі не попсували б. Тимошенко пішла шляхом голого популізму, практично втілюючи гасло більшовиків: усе забрати й перепродати.

А які ще помилки побачили?

— Вважається помилкою, коли людина не виправляє власних помилок. І тут Ющенко зробив правильний крок, відправивши Тимошенко і практично всю свою команду у відставку. Таким чином він виправив свою основну помилку. Як ви помітили, після президентських виборiв я уникав оцінок, порад нинішньому президенту. Але якщо так стоїть питання, я порадив би йому бути президентом усiєї України, а не лише тих виборців, якi за нього голосували. Друга помилка — не можна грати на бажанні людей отримати все і відразу й обіцяти, що ми тепер житимемо, як при комунізмі, бо попередня влада не давала такої можливості. За такі ігри й обіцянки Ющенко був змушений розраховуватися падінням економічного зростання з 12 до 3%.


Я вже не кажу про політичні переслідування. Цей факт Ющенко визнав, підписавши меморандум з Януковичем. До речі, цю домовленість вважаю великим позитивом, оскільки вона передбачає перший крок до примирення. Не розумію також того, коли звільнення 42 тисяч держслужбовців декларується як досягнення. Це ж фахівці, які сформувалися в умовах ринкової економіки. Їх не запросиш з-за кордону, вони виросли тут. Не всі ж вони злодії.

Але більшість чиновників були активними противниками Ющенка, вимагали від підлеглих голосувати за Януковича.

— Може, хтось і був. Таких можна й звільнити. Але ми дійшли, як кажуть, до села. Працювали по-сталінськи: «Ліс рубають, тріски летять». Коли я переміг Кравчука, то з адміністрації пішло кілька чоловік, а весь апарат залишився, і на регіональному рівні теж. У всьому світі зміна влади зачіпає тільки політичну верхівку.

Шкодую, що ми прийняли недосконалу Конституцію 

Ви колись сказали, що хочете побачити Україну без Кучми. Ну то як?

— До цього висловлювання мене підштовхнули журналісти. Але не таку країну я хотів бачити. Хотілося бачити успіхи України. Якби успіхи примножувалися, це був би й мені позитив. А коли все руйнується, то це біда України, і радіти з цього приводу я не можу.

А що найважче в роботі президента?

— Приймати рішення. Президент обов’язково повинен думати про наслідки будь-якого рішення. Іноді воно не зовсім відпрацьоване, але його потрібно прийняти сьогодні, бо зволікання з вирішенням проблеми може негативно вплинути на економіку чи політику. Брати на себе величезну відповідальність під силу не кожній людині.

Про яке своє рішення чи вчинок ви шкодуєте?

— Не можу сказати, що шкодую про щось у повному розумінні цього слова. Шкодувати можна про те, що не зроблено або зроблено несвоєчасно. Однією зі своїх помилок вважаю те, що часто розмовляв із парламентом з позиції сили, замість того щоб шукати і знайти консенсус. Думаю, що в питанні прийняття Конституції я не допрацював, поквапився з указом про прийняття Конституції на референдумі, який спонукав депутатів прийняти Основний Закон за одну ніч. Усі розуміли, що після референдуму відбулися б нові парламентські вибори, а ні в кого з депутатів бажання йти на дострокові вибори не було. Можливо, треба було професійніше й ретельніше працювати з парламентом, знаходити в ньому більше прихильників, а не породжувати противників.


Мені шкода, що прийнята нами Конституція недосконала, хоча це й був крок уперед, що не прийнято Конституцію, яка була відпрацьована робочою комісією, а потім затверджена Конституційною комісією, співголовами якої були я і спікер ВР Олександр Мороз. Це справді був виважений, збалансований документ, який передбачав важелі впливу і рівновагу усіх гілок влади. У неприйнятому проекті Конституції були закладені європейська політична структура, коаліційний уряд, право президента розпускати парламент. Без такого важеля впливу рухатися вперед неможливо, тому в нинішніх змінах до Конституції це головний позитив. 

У своїй книзі «Україна не Росія» ви стверджували, що спроба перетворити Україну з президентської на парламентську республіку вигідна російським недругам України. Майже одночасно з виходом книги ви ініціювали політреформу. Як це розуміти?

— Еволюція моїх поглядів на цю проблему цілком логічна. У період становлення економіки й держави нам потрібна була сильна президентська влада. Хоча її й не існувало в чистому вигляді, бо президент не мав жодних важелів впливу на парламент. А сьогодні ви самі бачите, що відбувається у Верховній Раді. Важелів впливу на депутатів, особливо напередодні парламентських виборів, ні у президента, ні у прем’єра немає, тому й необхідна реформа. Візьмімо бюджет. Сьогодні парламент пропонує прийняти його з опрацюванням парламентського комітету. Виникає питання: чий це буде бюджет — парламенту чи уряду? Як уряд може відповідати за виконання бюджету, який він не розробляв? Адже це головний економічний закон України, за який відповідає уряд.

Джаз і грузинські пісні 

Як живете зараз, чим займаєтеся?

— Вранці йду на годинну прогулянку. Потім приїжджаю до фонду, проводжу зустрічі. Ввечері зазвичай займаюся на тренажерах.

Де любите відпочивати?

У Кончі-Заспі, там я живу. Хочеться бути ближче до природи, про щось поміркувати на самоті чи з кимось зустрітися й поговорити. В Києві аура інша.

З ким із політиків дружите?

— Коли стаєш керівником достатньо великого масштабу, то друзів практично не буває, є тільки соратники та приятелі. Дружба може бути тоді, коли є друзі. У мене це студентська пора та перші роки роботи в конструкторському бюро. Є в мене кілька друзів, з якими ще відтоді підтримую стосунки. Коли я був президентом, багато хто на коліна переді мною ставав і клявся в любові до гроба, а потім виступав із зовсім іншими речами. Але це життя. Не називатиму прізвищ політиків, з якими маю дружні стосунки, тому що не хочу завдавати їм якихось неприємностей. Мої слова обов’язково будуть використані тією чи іншою силою. Усі вони самодостатні політики, тому давати ті чи інші поради вважаю недоцільним.

Ви товаришуєте з кимось з відставних і діючих президентів?

— З усіма президентами в мене були і є надзвичайно приязні й дружні стосунки. Я переконаний, що це допомагало Україні у вирішенні багатьох проблем.


Наприклад, щоб не залежати в питанні поставок газу тільки від Росії, я домовився з Туркменістаном. Просто поїхав до Туркменбаші, який був і залишається моїм другом незважаючи на те, що на його адресу лунає чимало некоректних слів. До речі, тоді Ашгабат був ще відвертою провінцією, там не було жодного будинку, вищого за панельну п’ятиповерхівку. В Україні, мабуть, жодного райцентру такого не було. Ми домовилися про постачання в Україну 30 млрд куб. м газу. Він запропонував нам чудові умови — $32 долари за куб. м. Причому 50% оплати — це товарні поставки та інвестиційні проекти. І проблему з газом було вирішено. Ось що означає дружні стосунки між президентами. І таких прикладів багато. Коли виникли серйозні проблеми з бензином, я зустрівся з Алієвим, і з Азербайджану до нас цистернами возили нафтопродукти. Ми нормально провели посівну. Те саме можна сказати і про Казахстан.

Подейкують, ви любите слухати джаз?

— Так. Шкода, що Лундстрем помер. А негритянський джаз — це, на мою думку, одне з найкращих надбань світової музичної культури. Слухаєш його — й відразу з’являється добрий настрій. Я полюбив цю музику ще в студентські роки. Особливо захоплювався нею в перші роки роботи в конструкторському бюро «Південне». Там я був секретарем комсомольської організації. Ми активно займалися самодіяльністю. У нас був дуже сильний джазовий оркестр, з яким ми об’їздили пів-Росії, виступаючи на наших сумісних підприємствах. Звичайно, все це було на любительському рівні. Не можу жити без авторської пісні Окуджави, Висоцького, Розенбаума. А ще я дуже люблю слухати грузинський спів і взагалі народну музику.

Це правда, що ви нещодавно почали курити?

— Фідель Кастро подарував мені кілька коробок сигар. Вони стояли в мене на столі, я ними гостей пригощав. Одного разу, жартуючи, і сам закурив. Місяців три тому.

Ви задоволені десятьма роками свого президентства?

— За часів мого прем’єрства в короткий термін ми з Віктором Пинзеником створили ґрунтовну законодавчу базу, яка дала можливість здійснити ринкові перетворення. Деякі декрети чинні й досі. Так, були якісь помилки. Ми не розуміли усіх процесів, робили все по книжках і думали, що, взявши якийсь прогресивний західний закон, зможемо відразу запустити його тут. Але просте копіювання не завжди приносить користь, чужі закони не працюють у наших умовах. Після своєї перемоги я замислився: «Навіщо мені ця перемога?!», адже падіння ВВП становило 60% на рік, інфляція — 1200%. У цій кризі я нікого не звинувачую, бо причини зрозумілі. Ми пішли правильним шляхом, використовуючи в економіці жорсткі заходи, і лише вони, а не популізм дали позитивні результати. За останні п’ять років зростання ВВП становило більш ніж 9%. Тож є чим пишатися. Хоча без проблем не буває. За нашого радянського менталітету перейти з однієї системи до іншої не так просто. Головне — перебороти психологію. Колись у Рузвельта запитали: «Які причини ваших успіхів?», і він відповів, що головне — це психологія його громадян. Вони керувалися принципом «єдина сім’я, єдина нація». У нас до єдності нації поки що далеко.

Досьє Контрактів

Народився 9 серпня 1938 р. на Чернігівщині. Закінчив фізико-технічний факультет Дніпропетровського державного університету.
З 1960 р. працює інженером, старшим інженером, провідним конструктором, помічником головного конструктора КБ «Південне».
1975-1981 рр. — секретар парткому КБ «Південне».
1981-1982 рр. — секретар парткому ВО «Південний машинобудівний завод».
1982-1986 рр. — перший заступник генерального конструктора КБ «Південне».
1986-1992 рр. — генеральний директор ВО «Південний машинобудівний завод».
У 1990 р. обраний народним депутатом України у виборчому окрузі на Дніпропетровщині.
1992-1993 рр. — прем’єр-міністр України.
1994-2004 рр. — президент України.
З 2005 р. — президент фонду «Україна».

Роман Кульчинський,
фото Світлани Скрябіної, "Контракти", 31.10.2005
//archive.kontrakty.ua/gc/2005/44/36-zhizn-posle-vlasti.html?lang=ua



Немає коментарів: