Степан Гавриш. Геном українця. Фактор страху

Проект "Геном людини" привідкрив могильну плиту над біографією людства. Вперше, після Дарвіна&Маркса, можемо приступити до відтворення його родового дерева. Єдине, що буде бентежити войовничих атеїстів – джерело походження homo sapiens.

Зовсім неприємно відчувати себе бактерією чи навіть вірусом. Цю гіпотезу висунув Метт Рідлі у своєму геніальному бестселері "Геном". Хоча ми таки велика ферма вірусів. Завдяки їм людство накопичує 100 нових мутацій за одне покоління. Не завжди корисних, а іноді і фатальних.

Але кріпить дух і вселяє надію на спасіння висновок керівника "Геному" Френсіса Коллінза, який прилюдно відрікся від атеїзму і заявив про свою беззастережну віру в Господа: "…Бог, по Своїй мудрості, використав еволюцію як Свою творчу схему".

Промовиста і його книга: "Мова Бога: наука свідчить на користь віри". Це зовсім не дивовижно, як виявляється. Бо Ісаак Ньютон тлумаченню Біблії присвятив більше часу, аніж математиці і фізиці.

Поява життя на Землі сталася тільки раз. Все живе на планеті використовує один генетичний код. Життя єдине як і його мова.

Результати досліджень геному людини круто змінили медицину. В найближчий час вони неминуче змінять політику, а за тим і світ. Але як?... Мапа топографії генів на хромосомах нагадує глобус або контури Землі із аероплана.

Сучасні українці сформувались взаємодією слов’янських груп центральної Європи, які просувались на Схід через територію, головним чином, України. Тому українська популяція має імперативний європеоїдний компонент.

Це висновок і українських генетиків.

Вивчаючи так звані мітохондрії (в них знаходиться дуже важлива частина наших генів успадкованих ще в ті часи, коли мітохондрії були самостійними мікроорганізмами) вони встановили, що він складає в її генофонді від 72,8% до 95,6%.

Це підтверджується й українськими антропологами, які доводять, що в сучасного українця 74% ідентичних ознак європейця, можливо тому, що індоєвропейці приблизно 8000 років тому могли змігрувати в Європу саме із території сучасної України.

Таким чином, підтверджується висновок Драгоманова і Липинського: українська нація є результатом європейського цивілізаційного процесу. Це доказує нашу національну самосвідомість і самоідентичність, якраз по етноналежності. Тобто, здатність до модерну.

Національно свідомі на цьому тлі нетривало окрилились, а воюючі шовіністи намагались відмовитись від власної ідентичності. Але забракло компетентності.

На другому місці за генетичною схожістю є іранська популяція. Завдяки скіфам і сарматам.

У нас спільні із європейцями не тільки хвороби і спадковість. Має бути і спільна ментальність. Має бути...!?

Вона проглядається. Наприклад, у прагненні більшої частини українців стати частиною Європейської Унії і, таким чином, нарешті отримати право на реальну свободу і незалежність, на чесну історію і культурно-духовну спадщину. На власну місію.

Отже, українці – генетичні європейці. Якщо не брати до уваги, що в Європу три тисячі років до нашої ери прийшли також кочівники із Межиріччя, Волги і Дону.

У 1991 році українцям вперше випала історична можливість реалізувати національну ідею – збудувати модерну державу. Але ми не розвивали країну, а люто ворогували між собою, не слухаючи крику відчаю Тараса:

"Доборолась Україна

До самого краю.

Гірше ляха свої діти

Її розпинають".

Можливо, питання в одвічному страху українців!? Нам за більш ніж шестисотлітню історію жодного разу не вдалося завершити визвольну боротьбу створенням міцної державності. На відміну від європейців: від Вільгельма Оранського, короля Владислава II Ягайло до Шарля де Голля.

Ми маємо аж три власні історії: Русі-Росії, яка підтримує існування і сучасної великої фракції українців – москвофілів; історію міфів, яка живить когорту націонал-патріотів і дійсну історію, спроби описати яку здійснили ще Костомаров, Антонович і Грушевський.

Але вони зведені нанівець політикою сучасного міністерства освіти. Можливо тому ми, хоча й досить кволо, ідентифікуємо себе тільки із Руською Київською державою та, іноді, із Галицько-Волинською на чолі із коронованим Данилом Галицьким. Але не хочемо бачити Україну як колиску тюрко-монголо-половецької держави і Кримського ханства.

Страх перед тяжінням великої імперії гальмує розширення спектру цивілізаційного досвіду і продовжує наше невігластво. Ми не спираємось у практиці розвитку національної державності на Українські княжі династії Рюриковичів, Ружинських-Половців.

Два десятиліття незалежності не здолали синдром колоніальної меншовартості українців.

Ми знаходимось в загрозливому стані між остаточною втратою національної ідентичності і відродженням українства із перезаснованого в Європейській Унії. В іншому разі питання про "неповний суверенітет", запущене нашим Великим Сусідом, про "державу, що не відбулася", розраховане на єдине з ним теологічне поле і наш генетичний страх, стане нездоланою загрозою національній безпеці.

Перша глибока тріщина в броні суверенітету вже є: тільки від 47% до 63% українців готові сьогодні проголосувати за незалежність, хоча 74% вважають себе патріотами. При цьому для 36% українців Сталін є "Великим вождем".

Не впевнений, що це має яке-небудь відношення до свободи волі. Бо вона – великий Дар Божий людині, аби та могла зробити свій вибір між доброчесністю і гріхом.

Небагато готових захищати свої права і свободи від утисків влади, її відмови від послідовного захисту національних інтересів. Тільки 40% можуть вийти сьогодні на акції протесту, а 32% – вдатись і до більш реальних кроків. І це при тому, що тільки від 4% до 8% українців вважають, що події в Україні розвиваються в правильному напрямку.

Страх не підкорюється нашій свідомості і породжує невпевненість. Особливо тоді, коли випробовує себе перед кризою глобалізації, диктатурою, репресіями, захопленням влади бізнес-кланами і політичною бюрократією.

Це призводить до соціальної депресії і хронічної пасивності, що прискорює процес демонтажу демократії. В найвідоміших акціях протесту в Україні з 1990 року до лютого 2012 року, за винятком "помаранчевої революції", прийняли участь близько одного мільйона ста тисяч громадян. В тому числі в 2011 році – 56 тисяч.

В Барселоні тільки в одноденному страйку проти соціальної політики уряду 30 березня цього року зійшлося 10,5 мільйонів іспанців.

Але, за Джином Шарпом, навіть масові демонстрації мають виключно символічний характер. А символізм не міняє уряди.

Ми вже доторкнулись до дна і наближаємося до внутрішньої гуманітарно-моральної катастрофи. Це поряд із множиною інших прямих мотиваторів посилює суспільний страх і підриває європейський генний імунітет народу. Тому ми не можемо рухатись вперед, бо глибоко відстали і, у полоні страху, не спроможні обрати і захистити істинних національних героїв.

Може тому за 15 років населення України скоротилося на 6,5 мільйонів осіб, або 14% (в Росії – на 4,9%). Якщо в РФ за 2011 рік населення зросло на 188,9 тисяч чоловік, то в Україні воно зменшилось на 162 тисячі.

За тривалістю життя (68 років) ми між Гондурасом і Монголією. При цьому в Україні кількість і частота самогубств у віці 25-64 років удвічі перевищує статистику ЄС, а показники вбивств – у 8 разів.

ВООЗ відніс проживання в Україні до факторів, які збільшують ризики померти від хвороб серця (в 5 раз частіше аніж у європейців) через постійний психоемоційний стрес, викликаний страхом.

Панічний страх і відчай – одні з головних причин "ножиць смерті" в Україні. Наш розум посилає сигнали страху і клітини тіла починають боятися. Вони хворіють і відмирають. Коли людина в страху, він породжує паніку, її організм виробляє кортизон, який називають гормоном смерті.

Щасливий громадянин виробляє ендрофіни і серотонін, які оптимізують імунну систему і приводять її в рівновагу.

Але джерелом свободи не можуть бути наші гени. Бо інакше, як стверджує той же Рідлі, це буде не свобода, а диктатура. І все ж таки, хоча свобода вибору не визначається генами, вона походить із них і від них залежить.

Бо соціальний детермінізм так само передбачає наявність у людини свободи волі, як і генетичний детермінізм. При цьому генетичний детермінізм не несе ніякої загрози політичним свободам.

Протилежним демократії є політичний волюнтаризм, а не спадковість людської натури. За цей висновок Рідлі цілком заслуговує премії Пітіріма Сорокіна.

Страх, ненависть, злоба, смуток викликають патологічне переродження генетичної конституції людини і її соціальної особистості. Особливо небезпечно, коли ці фактори стають частиною політичної програми, коли правляча еліта фокусується на конкретних страхах населення.

Тоді страх виступає першою ознакою політичної диктатури і тоталітарної держави, відкидаючи основні цінності, які живлять демократію.

Гобс в "Левіафані…", заперечуючи проти верховенства права і поділу влади на окремі гілки, виправдав дії сучасних диктаторів. Страх, за ним, є невід’ємною частиною верховної влади та закону, які спираються на необмежену силу і прагнення панувати.

Правда, і Макіавеллі, якого постійно залучають до участі в українських державотворчих дискусіях, навіював правителю Флоренції аби він викликав у підданих страх, а не любов.

Але в його "Правителі" цю пораду він проголошує вустами вельми аморального лідера.

Роблячи ставку тільки на сильного господаря, ризикуємо отримати слабкого диктатора. Тоді реформи і забезпечення спільних цінностей підміняються управлінням страхом. Системи стримувань і противаг не працюють, плюралізм під загрозою, діє єдина жорстка вертикаль влади.

Це головний конфлікт із Заходом. В лібералізмі страх зменшують виключно обмеженням центральної державної влади. Хоча це не відміняє того, що безпека і страх є домінуючими тональностями політики ліберальних демократій.

Але в них страх унеможливлює взаємознищення. Він формує систему взаємних політичних гарантій для переможених, максимальне пониження ставок в боротьбі за владу.

Бо здатність політиків до компромісу створює можливість демократій, а їх схильність до помсти через страх – її необхідність.

Перехід в Україні від комунізму до демократії призвів лише до виникнення гібридного політичного режиму. В ньому мало демократії і багато авторитаризму. По суті – це псевдодемократія, де під тиском, найбільше Заходу, відбувається імітація демократичного процесу.

Це, скоріше, конституційно-політична декорація, яка прикриває реальний зміст владних стосунків "ілюзіями і імітаціями", як стверджує мій земляк політолог Олександр Фісун.

Домінуючою все більше стає силова бюрократія. Вона поступово закриває політичну сферу – в "ящику" панують мильні ток-шоу замість реальної політики.

Наведення порядку в економіці призводить до експропріації "чужих і нелояльних" для повного їх усунення від політичного впливу.

Повний занепад парламенту і конституціоналізму та судової влади. Натомість конкурентному лібералізму створюється модель політичного капіталізму – родичів та друзів, які, по суті, централізують в своїх руках всю економіку.

Нарощування капіталу відбувається не шляхом конкуренції, а привласненням адміністративних засобів управління. Йде боротьба не за політичні альтернативи і суспільний прогрес, а за монополізацію мереж управління державою, перерозподілу фінансових потоків.

При цьому управляючі (правлячі і опозиційні) еліти різко поляризовані, із взаємовиключними політичними програмами і усунутими із політичної арени харизматичними лідерами.

Головні позиції належать людям президента, який стає центральним нервом влади. Єдиною реальною автономною силою, новою соціальною групою, яка підтримує температуру політичної боротьби, стають журналісти. На фоні повної деідеологізації і деформації партій та "мертвих" профспілок.

Така влада ніколи не зможе добитися добровільної згоди з її пануванням, оскільки держава сприймається як несправедлива і неефективна, що нечесно експлуатує публічні ресурси.

Політична система стає все більше закритою. І тут починає діяти другий закон термодинаміки: розвиток відбувається в напрямку від порядку до безпорядку.

Все це накладається на "суспільство ризику" за Ульріхом Беком, породженого процесом модернізації Заходу. Його рушійна сила виражається однією фразою: "Я боюся!!!". Тут місце суспільства потреби займає суспільство страху.

Цей ризик несе в собі глобалізація. В ослаблених або керованих демократіях він перетворюється в політику страху, стає невід'ємним фрагментом політичного процесу.

Політичне управління страхом суспільства веде до створення нової, немодерної держави в умовах низької легітимності і стратегічної невизначеності, багатовекторності. Це гра з нульовою ставкою.

Реально не оцінюється виклик глобалізації, який неминуче має призвести до перерозподілу влади всередині країни аби перетворити її з управляючої в регулюючу політичну систему, яка забезпечує порядок.

Держава страху не узгоджується із європейським геномом українців і їх генетичною спорідненістю, з європейськими цінностями. Страх, нав’язаний правлячими політичними елітами, руйнує національну ідентичність, зупиняє процес розвитку і запускає біологічні та соціальні механізми самознищення.

Але життя будь-яких еліт тимчасове. Пам`ятаєте: "Мене, мене, текел, упарсін?". Це слова, які побачив Вавилонський цар Валтасар під час бенкету на стіні, а пророк Даніїл їх розшифрував: "Вирахував Бог царствування твоє і поклав йому кінець. Ти зважений на вагах і знайдений дуже легким…".

Здавалося би, що страх, як і саме життя, має свій кінець і після нього життя продовжиться без нього. Але дослідження Маркуса Пембі та Ларса Олофа Бігріена песимістичні: на генному рівні нам не передається ані досвід разом з прогресивними здобутками наших предків, ані їх благородство і порядність.

Ми спадкуємо тільки страх про перенесені стреси і шоки. Наприклад про голодомор.

За мить до кінця ХХ століття була повністю розшифрована хромосома 22. Перекладений текст записаний 47 мільйонами знаків. Ген, який в сумі складає рядок в 6 тисяч знаків, формує складний білок. Його призначення – наділити нас свободою вибору.

Це фантастичне припущення більше ніхто не довів, але й не спростував. Вітчизняні вчені висунули гіпотезу, що українці, внаслідок жорстоких воєн, голодоморів, репресій, перетворились в популяцію, якій потрібно мало білка. (Людський організм, від волосся до складних гормонів – це білок).

В новітню історію Україна втратила найсильніших, яким для життя і побудови ДНК потрібна була досить велика кількість білкової їжі. За підрахунками експертів в ХХ столітті померло насильницькою смертю майже 29 мільйонів українців. Тільки в час голодомору 1932-1933 років помирало 17-25 людей в хвилину, а кількість зерна, що припадала на одну людину – 20-50 грам!

Щоб вбити в собі раба, треба спочатку знищити страх. Це найскладніше завдання для будівничих нового світу. Бо одні наші гени появились тоді, коли наші предки були хробаками, а інші – коли вони стали рабами.

Не стверджую, що все в людині визначається виключно генами, а генетична спадковість є фатальною, але істиною має бути те, що гени впливають на всі сторони нашого життя. В тому числі і соціального. Бо думка керує тілом, а тіло керує геномом.

Здорове довге життя людини залежить виключно від успішної взаємодії всіх її генів. Як і суспільства та влади.

Врешті-решт, наші гени можуть включатись і виключатись нашою волею! Бо мозок людини це набагато більший і досконалий витвір, аніж її геном.

Степан Гавриш, 03 травня 2012 р.

//www.pravda.com.ua/columns/2012/05/3/6963472/

Любомир Гузар. Про свободу

Ігор Юхновський. Народ не є сувереном у цій країні
Семен Глузман. Равнодушие вместо страха
Валерія Бурлакова. Чому українці не усміхаються
Тетяна Івженко. Страх і затаєна злість стають головними рисами суспільних настроїв

С. І. Васильківський. Млини. До 1917 р.

//storinka-m.kiev.ua/product.php?p_id=2331