середа, 22 грудня 2010 р.

Квадратні колеса політреформи


Протягом останнього року кожне моє повернення із засідання Венеціанської комісії супроводжується достатньо щемливим внутрішнім станом. Бо раз від разу до Україні надходять недобрі новини.

Найгіршим у цій ситуації є те, що всі негативні висновки європейських експертів, які мені доводиться доносити до суспільства тут, на Батьківщині, є абсолютно прогнозованими.

Ноу-хау українського конституційного правосуддя - щодо повернення до редакції Конституції 1996 року через рішення КС - спочатку викликало шок у фаховому середовищі всередині країни, а тепер отримало відвертий подив і вкрай негативні коментарі з боку європейських конституціоналістів.

Треба сказати, що Кожну незграбну новацію і я, і багато інших фахівців з конституційного права, весь цей час намагалися попередити: аргументовано і переконливо. Попри дикі і нелогічні звинувачення у, як мінімум, "непартіотизмі".

Але влада системно недочуває. І танком пре далі, сподіваючись на "авось". Так було із судовою реформою, так було із законом про місцеві вибори. Так було і з рішенням КС, яке повернуло Конституцію зразка 1996 року. Але цього разу традиційне "авось" вкотре не пройшло в Європі.

Коли у своєму останньому висновку Венеціанська комісія ставить під сумнів саму легітимність української влади, її інституцій, повноважень тепер і в минулому, а головне - Основного закону Держави, то це вже, вибачте, finita la komedia! Як то кажуть, приїхали.

Ті, хто юридично "креативить" у владній команді, пропонуючи і розробляючи правові механізми та закони, ті, хто приймає потім їх "за відмашкою", допрацювались до результатів, "розгрібати" які будуть не вони, ні. Їхня справа, як кажуть, маленька.

Вони добре знають, що із поняттям політичної відповідальності у нас якось не склалося. Тож вони можуть штампувати лобістські одноразові закони і розробляти лукаві формули юридичного обґрунтування політичних рішень. Бо не несуть, за великим рахунком, ніякої відповідальності.

Усю її – відповідальність – вони перекинули на діючого Президента; озброївши його абсолютними повноваженнями і переконавши у цивілізованості, пристойності і зрештою, - конституційності цього процесу. Це в першу чергу під главу держави закладена міна у вигляді цілком обґрунтованих висновків європейських експертів щодо сумнівного механізму відміни політреформи. І найпростіша проблема у цьому процесі – невизначеність дати наступних парламентських виборів.

Нещодавно чула за лаштунками одного телевізійного шоу розмову двох політологів, які намагалися прикинути, чиї чиновничі голови полетять найближчим часом з тієї чи іншої причини.

Поміркувавши пару хвилин, вони зійшлися на тому, що нині в країні за все відповідає лише одна людина – президент. "Накинувши президентові таких повноважень, оточення віртуозно скидає із себе відповідальність за можливі наслідки владної політики. Навіщо, коли прийде час, шукати крайнього, коли ось він – визначений заздалегідь" - приблизно такий висновок я почула.

Невже влада не хоче розуміти, що саме зараз їй конче потрібна суспільна підтримка? Бо складні реформи, насамперед економічні, які очевидно повинні пройти в державі, мають отримати суспільне прийняття. І процеси, які знижують рівень легітимності влади, не додають, а віднімають шанси на успіх цих реформ.

Можливо, це ще не всі розуміють, але президент Янукович опинився у вкрай складному становищі. Всі 20 років існування незалежної України говорилося про необхідність системних реформ у всіх галузях.

Однак за цей час окрім поодиноких спроб нічого по великому рахунку стратегічного так і не було зроблено. І все це, як сніжний ком, зібралося і припало на початок його президентства: тягнути далі з реформами об’єктивно неможливо, треба було або розпочинати зараз, або держава опиняється на межі зникнення.

І саме в цей момент йому як ніколи потрібна легітимність – і за змістом, і по формі набуття повноважень. Але останнє рішення Венеціанської комісії свідчить про те, що відомим рішенням Конституційного Суду ця легітимність поставлена під сумнів…

Це доведеться терміново виправляти, продовжуючи процес реформування Конституції, іншого виходу немає. Але ЯК виправляти? І ХТО за це візьметься?

Я не хочу торкатись кадрових рішень влади щодо осіб та органів, які напрацьовують ті чи інші пропозиції юридичного забезпечення політичних процесів.

Мене у даному випадку турбують не тонкощі кадрової політики та кулуарних інтриг, мене непокоїть якість того, що всі ми – країна - отримаємо на виході. Адже ми маємо уяву про рівень, тенденції та результати роботи, та й практика, як критерій істини, вже підтвердила цю уяву. Абсолютно очевидно, як увесь цей доробок в комплексі за останній рік оцінили міжнародні експерти.

Чому так сталося? Мені здається, що виною всьому дивне більшовицьке бажання розпочати усе з чистого аркуша, якесь шаріковське "Все поділити!" вкупі із особистими (а не державними!) політичними інтересами нинішніх політико-правових "реформаторів".

Додам сюди ще й явне бажання оголосити ворогами всіх тих, хто намагається бути конструктивним та неупередженим. Здається, що між такими примітивними мотиваціями і примітивними результатами українських "ноу-хау" із царини права, проглядається прямий зв’язок…

Але історія України не почалася із президента Кравчука, не почалася з президентів Кучми і Ющенка, і, зрозуміло, вона не починається з президента Януковича. Послідовність і наступність влади, принаймні у стратегічно важливих речах, повинна забезпечуватись.

Подобається це комусь чи ні, але у висновку Венеціанської комісії згадується сумна практика застосування Конституції 1996 року, що призвела до концентрації влади в одних руках ї до постійної конфронтації між законодавчою та виконавчою гілками влади, попри те, що сам факт прийняття Конституції розглядався як важливий у створенні базової інституційної структури держави.

Комісія також відзначила те, що ряд положень Конституції залишаються незадовільними з юридичної точки зору. Ці недоліки мали і мають дотепер політичні причини.

Конституція 1996 року була змінена у грудні 2004 року. Конституційні зміни дали потужний імпульс для трансформації української політичної системи. Венеціанська комісія високо оцінила позитивні зміни, зокрема "збільшення парламентських рис політичної системи".

При цьому було відмічено швидке прийняття та деякі процедурні порушення, що значною мірою поділялось і в Україні. Таким чином комісія підсумувала, з метою приведення Закону про внесення змін до Конституції у відповідність з принципами плюралістичної демократії та верховенства права, закон має стати предметом подальшого обговорення, необхідний пошук реального консенсусу для збалансованої, узгодженої конституційної реформи в Україні.

Згадується також попередній варіант конституційних змін, в тому числі президентський – ющенківський - проект. Я маю право про це говорити, бо була координатором робочої групи, яка напрацьовувала концепцію системного і комплексного оновлення Конституції. А згодом і керувала групою, яка напрацьовувала сам проект Конституції. І щодо того проекту Венеціанська комісія висловилася ще у 2009 році, зазначивши, що конституційна реформа в Україні рухається у правильному напрямку. Повторено цей висновок і в теперішніх рекомендаціях, попри знову ж таки політичні вади цього проекту.

Саме політичні, які не залежали від правників. Тож чого вжахатися цього напрацьованого досвіду, як чорт ладану? Якщо нікому не цікаве сьогодні питання двопалатного парламенту – відкидається, нема питань, але основа, яка там закладена, не є власністю тих, кого нині пошили у "вороги".

Тож користуйтеся, будь ласка … Це ж стосується і питання вдосконалення виборчого законодавства, над яким нині б’ються автори всіх законів останнього часу, що привели до негативних висновків європейських експертів, які ми мали, до прикладу, щодо закону про вибори президента.

Мають щастя, що Закон про місцеві вибори не потрапив до Венеціанської комісії – результати були б однозначно ще гірші. Напрацювання виборчого кодексу є (до речі, Венеціанська комісія наполягає на використанні як основи саме проекту кодексу, який розроблявся останнім часом в парламенті), але… Хтось маніякально бажає винайти свого велосипеда. Попри те, що склад "конструкторів" для людського ока, начебто лібералізували.

Панове, Світ давно уже вигадав усі велосипеди. Україна із модельного ряду отих засобів пересування може обрати найкращу модель і рухатися вперед. А може повзти на старому драндулеті із квадратними колесами – саме таке бажання проглядається дуже явно.

Але пікантність ситуації полягає в тому, що користуватися цією потворною машиною її творці самотужки не збираються. Вони пропонують це всім нам: знов і знов набивати синці, дряпати коліна і розбивати лоба об ту сучасну систему влади в Україні, яка вже лякає європейські структури своїми авторитарними тенденціями.

Вам подобається така перспектива? Мені – ні.

Марина Ставнійчук, член Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія) від України, 22 грудня 2011 р.
//www.pravda.com.ua/columns/2010/12/22/5702885/
//www.mk.ru/merinov/

Немає коментарів: