понеділок, 21 листопада 2011 р.

Закон і вибори. Постскриптум


Емоційна реакція депутатів, що не взяли участь у голосуванні за новий закон про вибори, не може не дивувати. Адже це – вже другий акт консервації теперішнього складу парламенту. Перший був підтриманий минулого року – за внесення змін до Конституції щодо пролонгації повноважень Верховної Ради.

І тоді участь у цій акції залюбки брали теперішні незадоволені.

Тим часом уже після ухвалення нового закону про вибори народних депутатів перший президент України Леонід Кравчук нагадав широкому загалу, що наступному парламенту належить ухвалювати чергову нову Конституцію.

З огляду на це 366 голосів за виборчий закон, які символізували консолідацію всіх теперішніх парламентських політичних сил, можна розглядати ще й як демонстрацію певної готовності до очікуваних конституційних трансформацій.

Підготовка нової Конституції, за повідомленням пана Кравчука, проходить усього лише перший етап утворення консультативно-дорадчого органу під назвою "Конституційна асамблея". Але є всі підстави очікувати, що процес піде за тією ж схемою, як і створення виборчого закону. І за тим же способом формування змісту.

Котрий зводиться до суттєвого звуження можливостей суспільства впливати на рішення та дії влади. Яких би форм ця влада не набувала, і якими б назвами політичних сил не була представлена.

Окрім того, принаймні теоретично Конституція та виборчий закон мають бути тісно пов'язані між собою. Так, теперішня зміна виборчого закону начебто викликана потребою підлаштувати його до відновленої Конституції 1996 року. Але оскільки Конституція буде знову змінена, то, вірогідно, закон про вибори від 17 листопада виявиться всього лише проміжним тимчасовим етапом на шляху до наступної його "модернізації".

Відверто кажучи, новий виборчий закон і без того виглядає лише як одноразовий засіб для вирішення кількох завдань владної еліти. Майбутня Конституція – одне з таких завдань. І малоймовірно, що влада, погоджуючись на "компроміс" з опозицією, збиралась пустити конституційний процес на самоплив, тобто на залежність від неконтрольованого складу майбутнього парламенту.

Отже, після перших емоційних реакцій на ухвалення закону про вибори, що можна вважати його наслідками?

По-перше, терміновість ухвалення дозволила поставити необхідну "галочку" в звіті для ЄС напередодні парафування угод про ЗВТ та асоціацію.

По-друге, скасовано, і тепер уже остаточно, старий пропорційний закон. Тобто усунуто загрозу затягування процесу та, у разі зміни внутрішньополітичної кон'юнктури, поновлення спроб вносити до "пропорційки" зміни щодо відкритих списків.

По-третє, усі "досягнення" опозиції й "компроміси" із боку влади щодо технологічних механізмів здійснення виборів – аж ніяк не можна вважати остаточними. Жодних застережень щодо подальших змін до виборчого закону немає й не може бути. За наявності, звісно, 226 голосів у парламенті, об'єднаних відповідним інтересом із президентом.

Нині правила гри встановлені для наразі приблизних обставин подальшого розподілу мажоритарних округів та складання списків. Із часом стане більше конкретики, набутої в практичних діях, і ці потреби здатні призвести до нових корективів технологічного "інструментарію".

При цьому для внесення наступних змін усередині теперішньої "широкої коаліції" з 366 депутатів можуть укладатись такі собі сепаратні змови. Адже 226 голосів мають і теперішня президентська більшість, і призабута "солодка парочка" ПР-БЮТ...

Цікаво, що Партія регіонів, "поступившись" опозиції певними процедурними нормами, фактично визнала, що мала намір з їхньою допомогою фальшувати вибори. Окрім того, ті самі норми досі існують у чинному законі про вибори до місцевих рад. І, компрометуючи їх, влада фактично делегітимізує теперішні місцеві влади...

Уже із цих причин, хоч і під будь-якими пристойними приводами, ближче до виборів може виникнути потреба відновити втрачені, або "пожертвувані" нині драконівські процедури.

По-четверте: з небуття вигулькнув "двопартійний" альянс ПРіБЮТ. І рік до виборів ще може явити нам багато цікавинок співпраці цих "заклятих друзів". А емоційна реакція всіх зраджених і розчарованих, можливо, нарешті перетвориться на усвідомлення того факту, що ця співпраця ніколи не закінчувалась. Вона просто мала політтехнологічні форми "запеклої боротьби".

По-п'яте, матимемо надзвичайно цікавий бюджетний процес, якого не спостерігали вже багато років. Передвиборчий розподіл видатків на мажоритарні округи для конкретних депутатів має призвести до досить прозорої картини розподілу й самих цих округів між депутатами.

А головне – обіцяє нам під ялинку ще один "компроміс" влади й опозиції у вигляді голосування за бюджет одразу в другому читанні й у цілому. Оскільки лише такий "пакет" забезпечить взаємний контроль згаданих видатків.

А от щодо обов'язковості вирішення в бюджеті на 2012 рік проблем, наприклад, голодуючих нині чорнобильців, афганців тощо – жодних гарантій. Бо в режимі виборів по системі "меншого зла" жодної потреби в задоволенні спільних для всієї країни соціальних вимог не існує. Навпаки, влада вже обіцяє посилення тиску на лідерів громадських рухів методами кримінального переслідування.

По-шосте. Максимально гарантоване обрання "законсервованого" парламенту мінімізує пошук владою та теперішньою опозицією інших форм "стабілізації" статус-кво. Зокрема, через найрадикальніший варіант розвитку подій – силовий.

Знижується вірогідність провокацій задля зриву виборів і продовження існування теперішнього його складу.

Найімовірніше, що це – свідчення не так зваженості й поміркованості наших політичних еліт, як їхнє безсилля й обережність у стосунках із силовими структурами. Котрі, між іншим, також є частиною суспільства, мають власні інтереси й можуть мати свою політику. А їхні керівники – особисті амбіції.

На жаль, головними чинниками, що стримують силові події, є зовнішні впливи, які все ще продовжують плекати стабільність у нашій досі "буферній зоні". Вони ж, свідомо чи несвідомо, підштовхують українську еліту до запровадження вже згадуваної "двопартійної диктатури".

Але саме ця залежність від зовнішніх "стабілізаторів" в якийсь момент може виявитись найнебезпечнішою для України. Варто лише комусь із сусідів відчути потребу в неспокої на власних кордонах, хоч би для вирішення власних же внутрішніх проблем.

Нарешті, аутсайдери процесу, викинуті наразі з обойми потенційних переможців і обурені "зрадою" та "змовою" колег по опозиції, отримали ляпасу бумерангом власної ж зрадливості.

Свого часу "малі партії" з рейтингами нижче 5% взяли участь у змові проти "противсіхів". Відповідну графу в бюлетені називали "дорогою соціологією". І підтримували вилучення її з очевидною метою: примусити протестний електорат голосувати за "нові обличчя", посилались на європейську практику.

При цьому ігноруючи ту різницю, що в Європі депутати не змінюють своєї політичної орієнтації після обрання.

Навіть річний мінімум існування партій, що беруть участь у виборах, було скасовано. Аби, мовляв, партійні новоутворення могли вільно залучати голоси виборців, незадоволених старими політпроектами.

Ну, а тепер "старші товариші" вирішили цей ресурс відняти вже в тих самих молодих, та й не дуже молодих, що не встигли наростити м'язи-рейтинги "третіх сил" або встигли їх втратити. І, замість знизити прохідний бар'єр для таких партій, навпаки – підняли його.

У такий спосіб законсервувавши обридлий українцям уже на кількох останніх кампаніях принцип голосування за "менше зло".

"Удар", "Свобода", "Наша Україна", "Громадянська позиція", СПУ... Кінець-кінцем, шок їхніх лідерів після голосування в парламенті означає, що вони досі не осягнули квінтесенції української політики, яка ніколи й не приховувала свого жорсткого та цинічного стилю.

Хоча, можливо, теперішнє прозріння нарешті мобілізує їх і до спільних зусиль, і взагалі до активнішого використання запиту принаймні частини суспільства на альтернативу відверто корупційній політиці.

Тепер саме їм належало би посісти роль не скомпрометованої змовою із владою опозиції – а реальної альтернативи всім змовникам. Для цього вже не вистачить жодних гучних протестів. Тим більше, що участь у них політиків найбільше насторожує громадські рухи.

Треба було б таки написати програму альтернативного чинному курсу країни. І розраховувати не на глухий, але крикливий натовп, не на політтехнологію "віри, надії, любові", а на мізки та інтереси. Різні, але не антагоністичні.

Було б корисно подбати про максимальну власну прозорість, включно з фінансами, звісно.

Позбутися політтехнологічної залежності. Не брати участі в інформаційних війнах, не морочити виборцям голови анонімними "джерелами", не ганяти порожні хвилі страху й підозр.

Словом, відкинути весь застарілий арсенал політичного шахрайства.

Можливо, це не рецепт підняття рейтингів набагато вище 5%, але точно – той ще й не повний список дефіцитних "продуктів", з повернення яких у життя може почати відновлюватись довіра до політики як такої.

А наразі відновлена парламентська "ширка" лише до межі ускладнила діалог із суспільством. Недовіра до політичних еліт тепер перетвориться на презирство до їхньої слабкості та ненависть до їхньої підступності.

Якщо самі парламентські вибори відбудуться так само, як ухвалювався закон – з використанням змови й шахрайства – то й майбутня Конституція апріорі не матиме шансів на роль легітимного суспільного договору.

Можливо, президенту Кравчуку, який дбає про своє реноме, варто би вже зараз врахувати цю обставину.

Ірина Погорєлова, 21 листопада 2011 р.
//pravda.com.ua/columns/2011/11/21/6772646/


Колаж: politikan.com.ua/files/042/0428888547772.jpg

1 коментар:

imho сказав...

«Пока мы думаем о двух событиях: выборы и Евро-2012.

Как говорится, у Украины две беды. Однозначно будут скандалы, будет грязное белье, будет похлеще, чем то, что мы видели в этом году.

Но, на мой взгляд, самый большой скандал будет крыться в Конституционной ассамблее, потому что все понимают, что именно вопросы Конституции на сегодня являются краеугольными вопросами получения власти и управления властью в государстве.

Все скандалы в украинской политике происходят из-за того, что в Украине идет смена одной политической элиты другой: старую элиту заменяет молодая, и первая из них всяческими способами пытается закрепиться с помощью преемников.

...именно Конституционная ассамблея будет решать и принимать начало начал из того, что будет происходить в украинской политике в следующие 10 лет»

http://www.from-ua.com/voice/044d79a6f97e2.html