четвер, 26 грудня 2013 р.

Ігор Марков. Революція чи Протест або Установчий Майдан


//www.afp.com/
Знаковою характеристикою українських подій 2013 як і 2004 року є широкий, я б додав тектонічний рух суспільства, що довершується здвигом на Майдані і можливий лише у поворотний час його історії

Майдан 2013 року уже назвали революцією. За іншими версіями, це – протестна акція, національний спротивРисами протестних акцій є локальність вимог і дій окремих груп (а можливо і більшості) суспільства "у відповідь" на певні конкретні кроки влади. Протестні акції зазвичай закінчуються консенсусними домовленостями з питань, що викликали широкий спротив, можуть бути в різний спосіб придушені владою чи перерости в революцію.

Революція ж є зміною засад соціальних відносин і з необхідністю приводить "в рух" усе суспільство, всі його класи і групи.

Знаковою характеристикою українських подій 2013 як і 2004 року є широкий, я б додав тектонічний рух суспільства, що довершується здвигом на Майдані і можливий лише у поворотний час його історії. Лідерство і самоорганізація молоді, народженої вже в незалежній Україні, а також громадських об’єднань і громадян поза існуючими опозиційними політичними партіями - особливість 2013 року, що вселяє впевненість: перемога прийде, як не тепер, то в близькому майбутньому.

Серед інших виокремлю три умови переможної революції: наявність консолідованої суспільної еліти чи контр-еліти, що витворює центр впливу, альтернативний до існуючої політичної влади; здатність еліти опанувати і структурувати розвиток масових соціальних дій, інтегрувати осягнення перемог на різних етапах і напрямах у загальну перемогу; неодмінний інституційний результат, яким, як правило, стає нова держава, новий тип суспільних відносин.

Станом на сьогодні відповіді на ці три питання виглядають очевидними: контр-еліта наразі розділена на

1) "реєстрову" - парламентську і позапарламентську - опозицію або "політиків", "дорожню карту яких формують "норми і регламенти" "старого режиму",

2) громадські об’єднання

3) студентські середовища.

Другі і треті активно структуруються і намагаються витворити власну ідентичність Майдану. Еліта протягом усіх цих листопадово-грудневих тижнів переважно рухається услід за подіями, бере в них активну участь, але рішуче не формує стратегію самого руху: заклики до людей приїжджати на один Майдан і озвучення кількох попередніх вимог, за якими буде йти наступна - круглий стіл із владою про її перезавантаження стратегією не назвеш. Коли ж опозиція намагається втиснути хід подій у вже прописану інституційну рамку відносин то говорити про інституційний результат поки не доводиться.

//www.afp.com/
Претекстом масових акцій, як відомо, стало спонукання громадськими переважно студентськими активістами президента В.Януковича до підписання Договору про асоціацію України з ЄС. 

Відмова В.Януковича підписати вже парафовану угоду і жорстоке побиття спецпідрозділом "Беркут" мітингуючих студентів каталізувало зрушення в суспільстві. Народження Майдану-2013 вказує, що події довкола підписання Асоціації з ЄС торкаються основних засад буття українського народу. В умовах незалежності України Майдан повторився і, припускаю, повторюватиметься на поворотних етапах її історії, коли йтиметься про ствердження ідентичності суспільства на рівні вибору тривкого напряму чи фундаментальних засад розвитку.

Одночасні, ніким не керовані потоки людей на Майдан і майдани по Україні ніяк не вміщаються у прокрустове ложе утилітарних вимог покарати винних за побиття, домогтися відставки уряду і забезпечити формальні гарантії підписання Угоди про асоціацію. Такий результат нагадує віджилу радянську систему теплопостачання, що через застарілість і зношеність викидає "на вітер" більшість енергії, лише незначна її частка йде на обігрівання наших помешкань.

Неодмінна риса революції – самостійне творення нових правовідносин. Опозиційні лідери поза рішучою риторикою нерішуче тупцяють поміж червоними прапорцями прописаних норм, замість руху до ствердження фундаментальних основ свободи, права і справедливості через прецедент історичної дії і творення нових інституційних форм.

У зв’язку з цим згадаю про ідею повернення до Конституції 2004 р., висловлену частиною інтелектуалів, митців і опозиційних діячів. Не можна чіплятися за ложні, не відпрацьовані до кінця символи минулого, навіть як "перехідні" - рухаючись уперед. Поправки до Конституції 1996 р., прийняті політично нелегітимним шляхом у 2004 р., стали претекстом до подальшого руйнування, а не утвердження Конституційного правопорядку. І повернення до Конституції 1996 р. неправовим шляхом було ще однією складовою цього руйнування.

Коли я кажу про політично нелегітимний шлях поправок 2004 р. до Конституції, то маю на увазі не дотримання/недотримання процедур чи досягнення/недосягнення домовленостей між тодішніми ключовими політичними гравцями. Мені йдеться про чиїсь (неважливо чиї) вставки до Основного Закону, навіть добре теоретично обґрунтовані, але цілком "штучні" у контексті ключової спрямованості Майдану. Вони були похапцем проведені між Сціллою протистоянь і взаємного шантажу серед його лідерів і Харібдою тіньових домовленостей з групами в парламенті. Ці вставки зрештою підважили спроможність еліти, що прийшла тоді до влади формувати і стверджувати правопорядок від імені народу.

Нинішнє тяжіння до "круглих столів" з боку влади і опозиції має різні формули. Для влади – це передусім "відволікаючий" маневр: Янукович як президент не готовий стати "інституційно-правовою ланкою", (хай дуже важливою!) системи політичних відносин, він непохитно бачить себе тільки "над усім". Реєстрова опозиція, спонукана позиціями ЄС та США, а також персональними інтересами в існуючій владно-інституційній системі, чіпляється за "круглий стіл" як уявний спосіб формальних полагоджень чи змін у цій системі, частиною якої є сама опозиція. Тоді як нині реально відсутні чітко ідентифіковані сторони, предмет і поле переговорного процесу, що можуть сформувати консенсусні положення тривкого співіснування у межах єдиної системи політично-правових відносин.

Широкий суспільний рух, довершенням якого є Майдан і кримінальні угрупування, що опанували державні інститути, інструменталізували правові норми, дієвість яких була вихолощена і нівельована ще в епоху Ющенка, - існують як дві паралельні реальності, між якими по суті неможлива конструктивна взаємодія в рамках демократичного процесу. Відтак, на них чекає тривале протистояння…

Однак повернемося до справ Майдану. Як уже сказано, революція може йти тільки установчим шляхом. Чи був відкритим для нас цей шлях у часі й по завершенні Майдану 2004 р.? Так, був. Ним став опрацьований за посередництвом тодішніх президентів Польщі та Литви А.Кваснєвського і В.Адамкуса і стверджений Рішенням Верховного Суду України варіант повторного голосування другого туру Президентських виборів, яке і досі багато-хто вважає "незаконним", оскільки воно "не прописане" в існуючому законодавстві. Це рішення могло стати прецедентом, що започаткував би самостійний політично-правовий розвитку українського суспільства в європейському напрямі. Однак воно не знайшло продовження в політичній еліті та суспільстві.

//www.facebook.com/yatsenyuk.arseniy
Повторюваність Майдану знову повертає нас до проблеми закладення внутрішньо українського прецеденту "самостійного творення права". Майдан 2004 і 2013 року уже став свідченням делегітимізації однієї державної влади України і джерелом легітимізації іншої і продовжує цю роль. Повторюваність Майдану історично надає йому значення Великої Ради чи Віча Українського Народу і в контексті сучасного демократичного процесу стає підставою до скликання майбутньої конституанти – всенародно обраних Установчих Зборів, що приймуть нову Конституцію України. Для цього необхідно закріпити установчу роль Великого Майдану міст і сіл усіх регіонів України шляхом прийняття його Хартії чи Декларації (її можна назвати Хартія громадянських прав і свобод України або Хартія Майдану) – набору основоположних принципів, що зібрали разом стількох українців і солідарних із ними представників інших народів.

А щодо тексту Хартії Майдану, то він,
до прикладу, може бути таким:

Проект

ХАРТІЯ МАЙДАНУ

Ми, учасники Народних Зборів на Великому Майдані, представники усіх регіонів України, що повстали проти свавілля державної влади та наруги над гідністю громадян, керуючись суверенним правом народу на встановлення державного ладу, з метою встановлення в Україні нового справедливого правопорядку в інтересах вільного розвитку людини і країни

Проголошуємо цю Хартію

Стаття 1. Принцип верховенства права та рівності всіх перед законом є невід’ємним та непорушним.

Стаття 2. Громадяни користуються беззастережним правом на активну протидію свавіллю насильства та узурпації влади.

Стаття 3. Будь-які обмеження свободи слова, свободи зборів, свободи сумління та свободи віросповідання є неприпустимими. Ці свободи є неодмінною умовою функціонування демократії в України.

Стаття 4. Ключовим принципом функціонування державної влади є беззастережна повага до гідності громадян. Порушення гідності громадян є злочином проти України.

Стаття 5. Громадяни України користуються непорушним правом на справедливий суд. Будь-яке обмеження цього права прирівнюється до державної зради й тягне за собою кримінальну відповідальність.

Стаття 6. В Україні діє принцип розподілу влад, ключовою умовою функціонування якого є безумовне право на вільний і безперешкодний вибір влади.

Стаття 7. Право на зміну конституційного ладу в Україні належить виключно народу, який реалізує його шляхом скликання Установчих зборів – незалежного представницького органу, обраного на прямих всенародних виборах.

Стаття 8. Справедливість є наріжним принципом взаємодії влади та суспільства. Громадяни України користуються невід’ємним правом виборювати справедливість.

Стаття 9. Підприємницька діяльність в Україні здійснюється на принципах вільної конкуренції, прозорості оподаткування, легальності та недоторканості власності.

Стаття 10. Україна є невід’ємною частиною Європи. Український народ був і є невід’ємною складовою європейської спільноти.

26.12.2013
Ігор Марков, «Революція чи Протест або установча роль Майдану», соціолог, політолог, директор Лабораторії соціальних досліджень Центру підтримки приватної ініціативи (м. Львів)
http://ipress.ua/articles/revolyutsiya_chy_protest_abo_ustanovcha_rol_maydanu_36896.html

Заява Координаційної ради Громадянської Асамблеї України з приводу теперішньої кризи та в зв’язку з проведенням круглого столу національної єдності 

//president.gov.ua/

1 коментар:

imho сказав...

Стаття 10. Україна є невід’ємною частиною Європи. Український народ був і є невід’ємною складовою європейської спільноти.
_________
Може так:
Стаття 10. Україна – це Європа. Європа є невід’ємною частиною України. Українці – це європейці. Європейська спільнота була і є невід’ємною частиною Українського Народу.)

Декларація прав людини і громадянина 1793:
Стаття 28. Народ завжди зберігає за собою право на перегляд, перетворення та зміну Конституції. Жодне покоління не може підпорядковувати своїм законам майбутні покоління.
http://constituanta.blogspot.com/2011/02/1793.html

Перефразуючи великих франків:
Жодне покоління не може нав’язувати географічні координати наступним поколінням.

Проте, напрямок цікавий - географія і конституція. Може й справді варто було би записати у конституції: столицею України є місто Київ - 50°27′00″ пн. ш.30°31′25″ сх. д. А то «нє ровєн час», назвуть велікіє русскіє Одінцово чи Орєхово-Зуєво, чи посёлок Свєрдловскоє – Київом, ой бєда-гаспода…